Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво»



Сторінка2/15
Дата конвертації10.04.2016
Розмір2.87 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Тема 2.

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА МІЖОСОБИСТІСНА СУМІСНІСТЬ

4 год.

  1. Людина,індивідуальність особистість як предмет прикладної психології.

  2. Темперамент, його роль у діяльності людини.

  3. Проблема міжособистісної сумісності.

  4. Характер, його вплив на ділову співпрацю.

  5. Типологія особистості

  6. Трансактний аналіз спілкування

  7. Соціально-психологічні функції менеджера


Питання 1.

Кожна людина, як складна самоорганізована система має окрему тілесність, тобто окрему фізичну структуру (механістична основа), а також свою власну, індивідуальну сукупність духовно-психологічних рис (синергетична основа), що визначають її індивідуальність.



Індивідуальність — це сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, зді­бностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, які забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків із навколишнім світом. Інди­відуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.



Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного.

Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психо­логічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої людини, так і для її оточен­ня. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспіль­на сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, тощо.

Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, ге­нетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в ре­альній дійсності вона стає особистістю.

Структуру особи за 3. Фрейдом становлять три інстанції:



1. «Воно» — це первісна, основна, центральна частина струк­тури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

2. «Его» («Я») — психічна інстанція, яка підкоряється прин­ципу реальності, постійно перебуває у зв'язку з зовнішнім сере­довищем і виробляє ефективні способи спілкування із зовнішнім світом.

3. «Супер-Его» («Над-Я») — моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного спо­собу поведінки. Ця психічна інстанція розвивається не з «Воно», а з «Я», вона є суддею і цензором особистості. До функцій «Над-Я» належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Незадоволеність собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідомості індивіда боротьби «Воно» і «Над-Я». Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє у собі захисні механізми:

1. Заперечення — проявляється тоді, коли людина намагається не помічати, заперечувати неприємну для неї дійсність, що ча­сто заважає їй продуктивно працювати. Поширеною формою такої поведінки є заперечення критики на свою адресу як психологічний самозахист.

2. Придушення (стримування) — проявляється у блокуванні внутрішніх імпульсів і погроз (напротивагу запереченню).

3. Раціоналізація — постає як спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків, що суперечать моральним нормам.

4. Реактивне утворення — проявляється у приховуванні людиною від себе мотиву власної поведінки, його придушенням через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.

5. Проекція — проявляється в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі.

6. Інтелектуалізація — намагання уникнути загрозливої ситуації шляхом її обговорення в абстрактних термінах.

7. Заміщення — полягає в частковому задоволенні неприйнятного мотиву будь-яким морально допустимим способом.

Згідно з теорією гуманістичної психології особистість є уніка­льною цілісною системою, здатною до самоактуалізації, що притаманне тільки людині. Це вчення базується на таких основних положеннях:



  • людину слід вивчати лише в цілісності;

  • кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих ви­падків не менш важливий, ніж статистичні узагальнення;

  • головною психологічною реальністю є переживання люди­ною світу і себе в ньому;

  • людське життя слід розглядати як єдиний процес станов­лення і буття людини;

  • людина є активною, творчою особистістю;

  • людина має потенції до безперервного розвитку і самореалізації;

  • людина наділена певними ступенями свободи від зовніш­ньої детермінації завдяки сенсу і цінностям, якими вона керуєть­ся у своєму виборі.

При створенні цієї теорії американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987) брав до уваги здатність кожної людини до особистісного самовдосконалення. Важливим компо­нентом її структури є «Я-концепція», що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини.

«Я-концепція»

цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного «Я», який є установкою людини стосовно себе.

«Я-концепція» може бути позитивною, негативною і амбіва­лентною (суперечливою). Задоволеність людини життям, від­чуття нею щастя жити залежить від того, якою мірою її досвід, «реальне Я» та «ідеальне Я» співвідносяться між собою. Найва­жливішою характеристикою психологічно зрілої особистості є її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людсько­го «я».

На шляху розвитку особистості у її прагненні до психоло­гічної зрілості виникає проблема міжособистісної суміс­ності.

Позитивний синергізм дії виникає внаслідок психоінтеграції двох чи групи індивідуумів — особистостей у найбільшій мірі психологічно сумісних.



Головними ознаками психологічної сумісності є:

  • взаємне прийняття партнерів у спілкуванні та спільній дія­льності;

  • висока безпосередня задоволеність учасників взаємодії її процесом і результатом, коли кожний з них виявився на висоті вимог іншого.

Вона базується на оптимальній схожості або доповнюваності ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, інших індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характеристик особистості. Критерієм міжособистісної суміс­ності

є суб'єктивна задоволеність партнерів результатами взаємодії.

Ключову роль у психологічній інтегративності відіграє темперамент особи. Він визначає сумісність (інтегративність, високо-інтегративність, слабоінтегративність, несумісність).

Фізіологічна концепція людської особистості І. Павлова базується на наявності у людини (як і у тварини) двох нервових процесів: збудження і гальмування. Ви­користовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей, важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту та його типів:

  • сила — слабкість;

  • врівноваженість — неврівноваженість;

  • швидкість, рухливість — інертність, повільність.


Питання 2.

Темперамент (від лат. temperamentum – узгодженість, устрій) — індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її на­строїв.

Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.



Сангвінік— сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, що характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчаєть­ся. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легковажність у вчинках, неуважність.

Флегматик— сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка та рухи флегматика невиразні. Він повільний, розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Холерик— сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.

Меланхолік— слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови та швидка стомлюваність. Ме­ланхоліку властива висока емоційна активність, глибина та стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.

Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ані «добрих», ані «поганих» темпераментів — існують різні типи поведінки та діяльності.



Сангвістичний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терплячістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до кри­тики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терплячий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товаристський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка власних здібностей реальніша, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.

Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій з перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, не­рівномірна. Холерики мають слабку терплячість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться та діють жагуче, захоплено, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні та підозріла. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов'язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров'ю.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерич­на, тривожна, емоційні переживання глибокі та тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооці­нює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха із задиханням, руки сковані, невпевнені, навич­ки виробляються важко і легко гальмуються.

Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:



  • Активність— про неї судять із того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди.

  • Емоційність — виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, із якою відбувається зміна одного емоцій­ного стану іншим.

  • Особливості моторики — виявляються у швидкості, різкос­ті, амплітуді м'язового руху.

Важливою характеристикою особистості є її активність.

Активність особистості—

прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.

Активна взаємодія особистості з природою і суспільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати дії не ли­ше об'єктивних чинників на особистість, а й потенціальні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого «Я» (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолан­ня зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особисто­сті в соціальні процеси, тощо. Активність особистості є багато­вимірною категорією, яка реалізується в системі цільових уста­новок, ціннісних відносин і орієнтацій, що визначають мотива­ційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, ви­бір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активно­сті мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Біль­шість сучасних професій доступна за наявності позитивної моти­вації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди із сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи — маловитривалі. Однак, це компенсується високою слуховою, зоро­вою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м'язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.



Питання 3.

Знання і врахування чинників психологічної сумісності важливі на всіх етапах створення та функціонування колективу, є одним із стрижневих елементів управлінської діяльності, оскільки пси­хологічна несумісність породжує конфлікти, антипатію, які спричинюють зниження ефективності функціонування колекти­ву, а інколи, і його розвал. Часто до пагубних наслідків призво­дять, наприклад, несумісність керівника і його заступника, фор­мального і неформального лідерів.

Для ефективного функціонування виробництва важлива сумі­сність різних рівнів: «керівник— підлеглі», «керівник— інші керівники», «співробітники — працівники».



Основною особливістю психологічної сумісності на рівні «група члени групи» є змога безконфліктного спілкування й узгодже­ності дій людей в умовах спільної діяльності, зумовленої виробни­цтвом чи соціальним управлінням. Встановлено, наприклад, що за необхідності оперативного прийняття рішень і відповідної органі­зації діяльності неминуче виникатимуть напружені ситуації у коле­ктиві, у складі якого половина холериків, чверть флегматиків і чверть меланхоліків. Найкраща сумісність між людьми на вироб­ництві (у відділах, бригадах, тощо) досягається за оптимального поєднання людей із протилежними типами темпераменту. Ком­плектування управлінських і виробничих колективів з урахуванням особливостей темпераменту їх працівників повинно зважати на специфіку завдань, які доведеться їм розв'язувати. Так, до інтенси­вних процесів виробництва більш схильні сангвініки та флегмати­ки, до монотоннішихмеланхоліки. Найефективніше діяльність пов'язану зі спілкуванням, можуть виконувати орієнтовані на співробітництво сангвініки та слабо виражені холерики.

Питання 4.

На відміну від темпераменту особистості як вродженої систе­ми психіки, характер виявляється в способах діяльності особистості в залежності від типових обставин і адаптивної мінливості.

Типологія характерів вельми складна. Найбільш простою є трикомпонентна типологія.



Поведінка людини завжди містить у собі компоненти:

  • когнітивний (пізнавальний, розумовий)

  • афективний (чуттєвий, емоцій­ний)

  • практичний (перетворювальний, сенсорний)

із переважанням одного з них.

Це дає змогу визначити характерологічний тип працівника:

перевага розумового ком­понента засвідчує тип «мислителя»,

перевага емоційно-комунікативного компонента — «співрозмовника»,

перевага перетворювального компонента — «практика».

«Мислитель» більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво і життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку то­вариськість, невміння розв'язувати організаційні завдання.

«Співрозмовник» товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці.

«Практик» є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій.

Німецький психолог Ернст Кречмар (1888—1964) типи характеру поєднав з типом конституції тіла.

1. Астенічний (від грец. — «безсилий, кволий, млявий») тип. На вигляд астенік — худорлява людина з вузькими плечима, тон­кими руками, слаборозвиненими м'язами. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту — шизотимік (від грец. — «розділяю, розсікаю»), для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

2. Атлетичний (від грец. — «борець») тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітина і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відпові­дає тип темпераменту — іксотимік (від грец. — «рівний, однако­вий»), який характеризується стриманістю жестів і міміки, схи­льністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

3. Пікнічний (від грец. — «міцний, кремезний») тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і се­редній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераменту — циклотимік (від грец. — «колоподібний, круглий), якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору, тощо.



Типологія людей І. Павлова грунтується на вченні про дві сиг­нальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова.

  • Перевага першої сигнальної системи характеризує ху­дожній тип,

  • другої — розумовий тип,

  • їх рівновага — серед­ній тип.

Наявність двох сигнальних систем у психіці людини пов'язана з діяльністю правої та лівої півкуль мозку:

  • відносна перевага дія­льності правої півкулі мозку людини дає змогу говорити про до­мінування першої сигнальної системи,

  • перевага лівої півкулі — про домінування другої.

Ті, хто обробляє інформацію за допомо­гою лівої півкулі, люблять розв'язувати проблеми логічним шля­хом. Вони активні та говіркі, радше зроблять висновки, ніж про­понують нові ідеї.

Люди, що обробляють інформацію за допомогою правої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образно. їм подобається винаходити, знаходити головну ідею.



Під час з'ясування професійної придатності людини до відпо­відного виду діяльності психологи звертають увагу і на вроджені індивідуально-типові ознаки, до яких належать: тип переплетіння пальців, ведуча рука, домінуюче око та інші.

Дослідження вияви­ли, що високій психологічній придатності до управлінської дія­льності відповідають:



  • сполучення правого домінуючого ока, лівого типу перепле­тення пальців і ведучої правої руки;

  • сполучення правого домінуючого ока, правого типу пере­плетення пальців і ведучої правої руки;

  • сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу перепле­тення пальців і лівої ведучої руки.

Низькій психологічній придатності до управління відповідають:

  • сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу перепле­тення пальців і правої ведучої руки;

  • сполучення правого ведучого ока, правого типу перепле­тення пальців і лівої ведучої руки.




Керівники з лівим домінуючим оком більш консервативні й скептичні. Порівняно з «правоокими» вони повільніше думають, агресивніші, активніше прагнуть до незалежності, менш стійкі до стресу, менш адаптивні. Керівники з правим домінуючим оком є гнучкішими, спокійніше ставляться до змін, не бояться нового.

Керівники з правим типом переплетіння пальців недовірливі, схильні до суперництва. У них яскраво виражене прагнення до незалежності, самостійності. Люди з лівим типом переплетення пальців поступливіші, терплячіші, у них сильніше виражене по­чуття «ліктя».

Однак, як зазначає Л. Е. Орбан-Лембрик: «Надмірне захоп­лення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимального рівня управління організацією. Адже в кожної людини в певних ситуаціях можуть виявитися риси май­же всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого розуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в органі­зації».

І, звісно, тут на перший план виступає вміння керівника згур­тувати колектив, організацію в інтегративну цілісність. Ступінь інтегрованості об'єднання особистостей, завдяки чому колектив стає інтегрованою структурою, спроможним досягти поставлених цілей, має стійку організаційну рівновагу визначає імідж власний та його керівника.




Питання 5.

У рамках соціоніки розроблена класифікація типів, що спира­ється у своїй основі на типологію К. Г. Юнга.

Людина — індиві­дуальна, неповторна, своєрідна, проте певні риси можуть бути знайдені в багатьох інших людей. Сукупність психологічних яко­стей, що виявляються в однаковій уяві мислення і поведінці в рі­зноманітних ситуаціях, називають типом індивідуальності або соціонічним типом (для стислості — соціотипом).

К. Г. Юнг визначив, що розбіжність соціотипів корениться в різноманітних способах сприйняття світу. Ці способи фіксуються у відповідних поняттях. Фундаментальна розбіжність, що ділить людей на дві великі категорії, виражена в поняттях «екстраверсія» і «інтроверсія».

У них міститься характеристика індивідуа­льно-психологічних відмінностей людини, що виражаються в переважній спрямованості особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища її власного суб'єктивного світу.

1. Екстравертована настановленість мислення орієнтується на об'єкт і об'єктивні дані. Це мислення може бути як конкретним фактич­ним, так і ідейним. Важливим є розуміння того, що факти й ідеї беруться іззовні, тобто «доставляються» традицією, вихованням.

2. Інтровертована настановленість мислення орієнтується, насампе­ред, на суб'єктивний чинник. Суб'єктивний напрямок, таким чи­ном, впливає на обробку фактичних даних та на оперування абс­трактними поняттями.



К. Г. Юнг для ілюстрації екстраверсії й інтроверсії наводив імена Дарвіна та Канта. Перший з них був екстравертом, ін­ший — інтровертом. Перший прагнув до об'єктивної дійсності оперував фактами. Інший характеризувався негативним ставлен­ням до об'єкта, — у доказі своєї ідеї виходив із суб'єктивних ос­нов. При цьому, хоча він і прагнув провести свою ідею у світ, проявляв велику практичну непристосованість (табл. 1).


Таблиця 1

Соціотип

Екстраверт

Інтроверт

У бесіді завжди готовий відповідати на запитання, охоче повідомляє ві­домості про себе. Якщо, наприклад, бесіда проходить між лікарем та па­цієнтом, то останній, будучи екстра­вертом, готовий безумовно викону­вати усі приписи першого.

У бесіді відрізняється стриманістю. Активізується тоді, коли з'являється тема, яка відповідає його ідеям.

Контактний, легко йде на психологі­чне зближення з партнером, заводить нові знайомства. Володіє доброю пристосованістю уміє влаштуватися у житті.

Має високу норму самотності, лю­бить зосередженість і тишу, яка сприяє роздумам. Людина такого ти­пу в дитинстві більше віддає перева­гу заняттям на одинці, ніж колектив­ним іграм.

У вільний час віддає перевагу прове­денню з людьми, постійно шукає но­вих пригод. Якщо серед них трапля­ються мандрівники, то це заняття служить не пізнавальним цілям, а пошукам нових вражень. Легше під­дається чужому впливу, часто є лег­ковірним. Погляди не усталенні.

Віддає перевагу проводити вільний час у родинному колі чи в колі доб­рих знайомих, друзів. Зовнішні події мало впливають на інтроверта, — важливіше те, що він про них думає. У нього більше ви­ражена схильність до роздумів, сла­бше — до вчинків.

Проте, відмінності екстравертів від інтровертів цим не обме­жуються. Сам К. Г. Юнг, розмірковуючи про екстраверсію та ін­троверсію, відмітив, що обидва способи сприйняття світу мають як переваги, так і недоліки:

  • Екстраверти мають якості «динаміки», мають мож­ливість освоювати більші території. Наприклад, американці, які були вихідцями з Європи, під час освоєння американського континенту, у переважній більшості представляли екстравертів. Екстраверти не схильні ставити предметом своєї уваги своє психічне життя.

  • Інтроверти не такі динамічні як екстраверти. Проте в інтрове­ртів більш розвинута інша здібність — робити правильні виснов­ки. Водночас, значну небезпеку представляє така особливість, що сильна прив’язаність до власних, особистих ідей може остаточно за­вести представника цього соціотипу у світ ілюзійних уявлень.

К. Г. Юнг позначив західний світ як екстравертовании, схід­ний — інтровертований. Подальший розвиток цивілізації він уяв­ляв як процес взаємопроникнення екстравертної та інтровертної культур. Ці думки підтверджуються процесами, які відбуваються у наш час. Західний світ усе більше переймає з того, що виробле­но східною культурою. А Схід учиться у Заходу діловій кмітли­вості і розважливості, зберігаючи при цьому історично вироблену психокультуру.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка