Навчально-методичний посібник для студентів 6 курсу медичних університетів Запоріжжя-2017



Сторінка8/12
Дата конвертації10.09.2017
Розмір2.15 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

НАКАЗ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я № 34 ВІД 15 СІЧНЯ 2014 РОКУ

Організація та надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі

Діагноз: ТЕЛА, тромбоемболія легеневої артерії

Код МКХ-10: I.26.0 Легенева емболія зі згадуванням про гостре легеневе серце, I.26.9 Легенева емболія без згадування про гостре легеневе серце

Обґрунтування та основні положення протоколу

Догоспітальний етап включає надання екстреної медичної допомоги пацієнтам з ТЕЛА з моменту виявлення пацієнта або звернення такого пацієнта (родичів або свідків) за медичною допомогою до моменту госпіталізації.

Рання діагностика та госпіталізація пацієнтів з ознаками ТЕЛА у спеціалізовані ЗОЗ зменшує смертність та інвалідність внаслідок цього захворювання, покращує результати лікування пацієнтів.

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Збір анамнезу

1.1. Збір анамнезу захворювання:

1.1.1. Встановити точний час від початку нападу болю в грудях та його тривалість.

1.1.2. Встановити характер болю, його локалізацію та іррадіацію.

1.1.3. Встановити наявність кашлю, задишки у спокої, кровохаркання.

1.1.4. Встановити, за яких умов виникає біль - чи пов’язаний він з фізичним, психоемоційним навантаженням.

1.1.5. З’ясувати, чи виникали напади болю або задухи при ходьбі, чи примушували зупинятися, їх тривалість у хвилинах.

1.1.6. Чи схожий цей напад болю або задухи на ті відчуття, що виникали раніше при фізичному навантаженні за локалізацією та характером.

1.1.7. Чи посилився та почастішав біль останнім часом.

1.1.8. Чи наявні важкість або біль в правому підребер'ї.

1.1.9. Наявність вираженого ціанозу шкіри обличчя.

1.1.10. Наявність підвищеної температури тіла.

1.1.11. Наявність набухання шийних вен.



1.2. Збір анамнезу життя:

1.2.1. Встановити, які лікарські засоби приймає пацієнт щоденно.

1.2.2. З’ясувати, які лікарські засоби пацієнт прийняв до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

1.2.3. З’ясувати наявність факторів ризику тромбоемболії: вік > 40 років, ожиріння (ІМТ > 30 кг/м2), онкологічне захворювання, варикоз вен, наявність тромбозів та емболій в анамнезі, застосування естрогенів, порушення ритму серця, особливо миготлива аритмія, серцева недостатність, легенева недостатність, запальне захворювання кишок, нефротичний синдром, мієлопроліферативний синдром, пароксизмальна нічна гемоглобінурія, куріння, наявність катетера в центральній вені, ідіопатична та набута тромбофілія, вагітність та роди, післяопераційний період, переломи скелету тощо.

1.2.4. Зібрати загальний алергологічний анамнез та з’ясувати, чи є алергічні реакції на прийом лікарських засобів.

2. Проведення огляду та фізичного обстеження

2.1. Оцінка загального стану та життєво важливих функцій: свідомості, дихання, кровообігу за алгоритмом АВСDE.

2.2. Відповідно до показань усунути порушення життєво важливих функцій організму – дихання, кровообігу.

2.3. Візуальна оцінка:

2.3.1. Колір шкірних покривів, вологість, наявність набухання шийних вен.

2.3.2. Наявність кровохаркання.



3. Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта

1. Пульс, його характеристика, АТ.

2. ЧД, його характеристика.

3. Вимірювання артеріального тиску на обох руках.

4. Перкусія ділянки серця: звернути увагу на наявність збільшення границь серцевої тупості.

5. Пальпація серця: оцінити верхівковий поштовх та його локалізацію.

6. Аускультація серця та судин: оцінити тони та наявність шумів, акцент ІІ тону.

7. Аускультація легень: наявність вологих хрипів, шуму тертя плеври.

Слід мати на увазі, що у багатьох пацієнтів на ТЕЛА, особливо при рецидивуючій формі, при фізичному обстеженні відхилень від нормальних показників може не бути.

4. Проведення інструментального обстеження

Обов’язкові:

1. Реєстрація ЕКГ у 12 відведеннях або передача біометричних ЕКГ- сигналів у консультативний телеметричний центр для вирішення термінових питань інтерпретації ЕКГ.

2. Постійний контроль АТ, ЧД.

У разі, коли на початку клінічних проявів ТЕЛА відсутні електрокардіографічні ознаки, реєстрацію ЕКГ необхідно повторювати з інтервалом 20-30 хвилин.



Бажані:

1. Пульсоксиметрія (визначення сатурації крові киснем, норма – 95%).



3.1.2.3. Лікувальна тактика

1. Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Положення пацієнта лежачи з піднятою злегка головою.

Хворим на ТЕЛА для зменшення навантаження на міокард необхідно обмежити фізичне навантаження, забезпечити повний психологічний спокій, не дозволяти пацієнту самостійно пересуватись.

2. Проведення оксигенотерапії показане пацієнтам зі зниженням сатурації менше 95%. Інгаляцію зволоженим киснем проводити за допомогою маски або через носовий катетер зі швидкістю 3-5 л/хв.

3. Забезпечення венозного доступу.

Усім пацієнтам з ТЕЛА у перші години захворювання або у разі виникнення ускладнень показана катетеризація периферичної вени. Венозний доступ проводиться шляхом виконання стандартної процедури венозної пункції з дотриманням заходів асептики/антисептики катетером для внутрішньовенної пункції, який ретельно фіксується пов’язкою.



2. Надання екстреної медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Здійснити знеболення:

• фентаніл 1-2 мл 0,005% розчину в/в, в/м при систолічному АТ>100 мм рт. ст.;

• тримеперидин – 1 мл 1% розчину, морфін – 0,5 мл 1% розчину в/м.

2. Купірування колапсу:

• дофамін – 1 мл 0,5% розчину в/в крапельно;

• дексаметазон – 8-16 мг в/в, в/м (30-60 мг преднізолону; в окремих випадках допускається збільшення зазначеної дози, що вирішує лікар індивідуально у кожному конкретному випадку);

• декстран 40 - 400 мл розчину, полівінілпіролідон низькомолекулярний (м.м.8000 ± 2000).

3. Зниження тиску в малому колі кровообігу:

• теофілін – 10 мл 2,4% розчину в/в;

• папаверин, дротаверин – 2 мл 2% розчину в/в, в/м.

4. Проведення антикоагулянтної терапії:

• гепарин – 10000-15000 ОД в/в, потім по 60 ОД/кг п/ш;

• надропарин – 0,6 мл п/ш.

5. Ліквідація колапсу:

• для цього в/в вводять 400 мл декстрану 40, 2 мл 2% р-ну норепінефрину в 250 мл розчину натрію хлориду 0,9%. Якщо артеріальна гіпотензія зберігається, вводиться в/в 8-16 мг дексаметазону (30-60 мг преднізолону; в окремих випадках допускається збільшення зазначеної дози, що вирішує лікар індивідуально у кожному конкретному випадку).



Не рекомендовано застосування ацетилсаліцилової кислоти в якості одноосібного засобу профілактики ТЕЛА для будь-якої групи пацієнтів!!!

У разі відсутності наркотичних анальгетиків, як виняток, можливе застосування ненаркотичних анальгетиків.

Подальша тактика залежить від даних ЕКГ.

Необхідні дії лікаря бригади екстреної медичної допомоги.

- При вираженій гострій дихальній недостатності проводиться ендотрахеальна інтубація і штучна вентиляція легень будь-яким апаратом. При неможливості проведення штучної вентиляції легень застосовується інгаляційно – киснева терапія.

- У випадку клінічної смерті здійснюється непрямий масаж серця, продовжується штучна вентиляція легень; при неможливості проведення штучної вентиляції легень проводять штучне дихання «рот в рот».

- При розвитку аритмій проводиться антиаритмічна терапія в залежності від виду порушення ритму:


  • при шлуночковій пароксизмальній тахікардії і частих шлуночкових екстрасистолах вводиться в/в струйно лідокаїн – 80–120 мг (4 – 6 мл 2% р-ну) в 10 мл 0,9% р-ну натрію хлориду, через 30 хв. – 40 мг.

  • при суправентрикулярних тахікардіях, суправентрикулярній або шлуночковій екстрасистолії, а також при шлуночковій пароксизмальній тахікардії застосовують аміодарон – 6 мл 5% р-ну, можна вводити тільки на ізотонічному (5%) розчині глюкози. Не розводити 0,9 % розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!.

3.1.2.4. Госпіталізація

Обґрунтування

Термінова госпіталізація пацієнта у визначені ЗОЗ вторинної медичної допомоги



Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Всі пацієнти з підозрою на ТЕЛА незалежно від статі, віку та інших факторів підлягають терміновій госпіталізації. У ЗОЗ необхідно взяти медичну документацію та попередні кардіограми пацієнта. Пріоритетним завданням бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги є транспортування пацієнтів в центр (відділення), де можливе проведення первинної тромбектомії.

2. Під час транспортування необхідно забезпечити моніторування стану пацієнта, контроль АТ, ЧСС, ЧД, ЕКГ, проведення лікувальних заходів та готовність до проведення реанімаційних заходів.

3. Транспортування здійснюється на ношах після стабілізації стану пацієнта у відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільної лікарні, або оминаючи приймальне відділення, безпосередньо у відділення інтенсивної терапії, реанімаційне відділення, кардіологічну реанімацію, відділення, де проводиться екстренна тромбектомія.

4. Територіальним органом з питань охорони здоров'я обов’язково повинен бути розроблений та затверджений наказ, локальний протокол (відповідного рівня), який забезпечує організацію надання допомоги пацієнтам з ТЕЛА, взаємодію між ЗОЗ, що надають екстрену, первинну та вторинну медичну допомогу.

Самостійна робота

1. Навчально-методичні посібники кафедри.

2. Підготовка реферату по темі заняття за матеріалами журналів.

3 Вирішення тестів та ситуаційних задач Кроку 2.

4. Написання протоколів клінічного розбору хворих.
Завдання для самопідготовки і самокорекції початкового рівня знань

Контроль вихідного рівня знань оцінюється в процесі опитування, при рішенні тестів, ситуаційних задач і компютерному тестуванні.


Тести для контролю початкового рівня знань

1. Що з наведеного не відповідає ознакам правошлуночкової недостатності?

А. збільшення печінки

В. *зниження венозного тиску

С. уповільнення швидкості кровотоку

D. ціаноз

Е. набряки

2. Який з перерахованих препаратів є найефективнішим антиагрегантом?

А. сустак-форті

В. * аспірин

С. фенілін

D. діхлотіазід

Е. ніфедіпін

3. Інтермітуюча задишка експіраторного типу найбільш характерна:



  1. Серцева астма

  2. Пневмонія

  3. *Бронхіальна астма

  4. Емфізема легень

  5. Пневмоторакс

4. Терміном що визначає поняття задишка є:

  1. Тахіпное

  2. Апное

  3. Поліпное

  4. *Діспное

  5. Все перераховане

5. Задишка виникає раптово при всіх наведених захворюваннях, окрім:

  1. Спонтанний пневмоторакс

  2. Тромбоемболія легеневої артерії

  3. Параліч діафрагми

  4. Психоневротичний стан

  5. *Застійна серцева недостатність

6. Найбільш імовірною причиною раптової задишки у ліжкового хворого після розширення режиму є:

  1. *Тромбоемболія легеневої артерії

  2. Гіпостатична пневмонія

  3. Спонтанний пневмоторакс

  4. Параліч діафрагми

  5. Все перераховане

7. Акроціаноз виникає внаслідок:

  1. *Зменшення кількості кисню через вазоспазм дрібних судин

  2. Збільшення кількості кисню через вазоспазм дрібних судин

  3. Дилатація дрібних судин

  4. Все перераховане

  5. Нічого з перерахованого.

8. Характерними ознаками центрального ціанозу, що відрізняють його від акроціанозу є?

А. Поширений характер синюшного забарвлення

В. .Попелясто-сірий відтінок шкіри

C. Шкіра тепла на дотик

D. Синюшність язика

Е. *Все перераховане.

9. Розвиток акроціанозу при тромбоемболії легеневої артерії зумовлений?

А. Лівошлуночкова серцева недостатність

В. *Правошлуночкова серцева недостатність

С. Зміна тонусу судин з порушенням мікроциркуляції

D. Все перераховане

Е. Жодне з перерахованого.

10. Жінка 64-х років з нестабільною стенокардією під час ходи раптово впала. Черговим лікарем при огляді хворої констатовано: непритомність, відсутність пульсації на A.carotis та тонів серця; вузькі зіниці та рідке, поверхневе дихання. Який найбільш вірогідний діагноз?

A. Зомління

B. Колапс

C. ТЕЛА

D. Асфіксія

E. *Раптова зупинка кровообігу


Тести для контролю кінцевого рівня знань
1. У хворого раптово з’явився різкий біль в лівій половині грудної клітки, виник приступ ядухи. Об-но: хворий збуджений, шкіра і слизові бліді, акроцианоз. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок. Пульс 120 за хв., артеріальний тиск 100/70 мм.рт.ст. Тони серця глухі, акцент II тону над легеневою артерією. ЧДР 28 за хв., дихання ослаблене зліва. Який попередній діагноз.

А. Інфаркт міокарда

В. Астматичний статус

С. Синдром Дреслера

D. Пневмонія

Е. * ТЕЛА

2. Хворий доставлений в клініку в непритомному стані. Об-но: шкіра бліда, акроцианоз, набряклість шийних вен. Дихання рідке, шумне; пульс 120 за хв., АТ 130/70 мм.рт.ст. На ЕКГ: ЧСС 120 за хв., ритм синусовий, ЕВС повернута вправо, P-pulmonale, позитивні симптоми SІ, QІІ, TІІІ. Гостра блокада правої ніжки пучка Гіса, ознаки перенавантаження правого шлуночка. Який патологічний стан розвинувся у даного хворого?

А. Інфаркт міокарда

В. Гостра лівошлуночкова недостатність

С. Синдом Дреслера

D. Кардіогенний шок

Е. * ТЕЛА

3. У Хворої М., 70 років із гострою задишкою, болем у грудній клітці, що виникли після фізичного навантаження, акроцианозом, набуханням шийних вен виконано перфузійну пульмосцинтиграфію, за даними якої накопичення радіофармпрепарата визначається тільки у проекції правої легені. З анамнезу відомо, що іноді виникають приступи миготливої аритмії. Про що свідчать дані обстеження?

А. Центральний бронхогенний рак лівої легені

В. Гостре запалення лівої легені

С. Емфізема лівої легені

D. * ТЕЛА

Е. Хронічний бронхіт

4. Після ліквідації пароксизму миготливої аритмії у хворого раптом виник біль у грудній клітці, задишка. Об’єктивно: шкіра покрита потом, шийні вени набухлі, очі широко відкриті. Пульс малий, 140 за хвилину. Артеріальний тиск не визначається. На ЕКГ: відхилення ЕВС вправо, наявність Р-pulm., позитивні симптоми S1, QІІ, TІІІ. Яке ускладнення виникло у хворого?

А. Кардіогенний шок

В. Тампонада серця

С. * ТЕЛА

D. Серцева астма

Е. Синдром Дреслера

5. Хвора скаржиться на різку нестачу повітря, що з’явилась після фізичного навантаження. Довгий час страждає на тромбофлебіт нижніх кінцівок. Об-но: стан хворої важкий, ціаноз слизових оболонок, акроціаноз. ЧД 38 за хв., дихання поверхневе, в легенях – різко ослаблене везикулярне дихання справа. ЧСС 106 за хв., слабкого наповнення і напруження, АТ 90/60 мм.рт.ст. Тони серця приглушені. Який метод діагностики необхідно застосувати?

А. УЗД серця

В. Спірографію

С. * Електрокардіографію

D. Бронхоскопію

Е. Рентгеноскопія органів грудної клітки

6. У хворого 50 років, з варикозним розширенням вен нижніх кінцівок, після фізичного навантаження з'явилась виражена задишка, біль в грудній клітці з правого боку, серцебиття, запаморочення, короткочасні стани непритомності. Об'єктивно: шкіра блідо-ціанотична. Тахіпное – 40 дих. на 1 хв., сухі свистячі хрипи. Тахікардія – 130 уд. на хв. АТ 80/50 мм рт.ст. На ЕКГ – відхилення електричної осі праворуч, блокада правої ножки пучка Гіса. Який діагноз найбільш вірогідний у хворого?

А. *Тромбоемболія легеневої артерії

В. Інфаркт міокарду

С. Спонтанний пневмоторакс

D. Гостра інтерстиціальна пневмонія

Е. Плеврит

7. У хворого 65 років з тромбофлебітом нижніх кінцівок раптово з'явився біль у правій половині грудної клітини, виражена задишка, кровохаркання, різка слабкість. Об'єктивно: ціаноз обличчя, шиї; пульс – 130 за хв., аритмічний, АТ – 80/60 мм рт.ст. Миготлива аритмія, глухість тонів. Тахіпное – 30 дих. за хв., дрібно- та середньо-пухирцеві хрипи з правого боку. ЕКГ – QSIII. Який з препаратів слід призначити у першу чергу?

А. Гепарин

В. Реополіглюкін

С. * Стрептокіназа

D. Аспірин

Е. Нітрогліцерин

8. Хвора Д., знаходиться в непритомному стані. В анамнезі – часта миготлива аритмія. Об-но: акроцианоз, набряклість шийних вен. Дихання рідке, шумне. Ps-130 за хв., АТ 110/70 мм.рт.ст. На ЕКГ: ЧСС 130 за хв., ритм синусовий, ЕВС повернена вправо, P-pulmonale, позитивні симптоми SІ, QІІ, TІІІ. Гостра блокада правої ніжки пучка Гіса. Що необхідно призначити в першу чергу?

А. Пентамін

В. Адреналін

С. * Стрептокіназу

D. Строфантин

Е. Атропін

9. Чоловік 55 років знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні з приводу гострого тромбофлебіту вен нижніх кінцівок. На 7 день лікування раптово з'явилися болі в лівій половині грудної клітки, задуха, кашель. Температура 36,1 ЧДД 36 в 1 хвилину. Над легенями ослаблене дихання, хрипів немає. Пульс 140 в 1 хвилину, ниткоподібний. АТ 70/50 мм.рт.ст. Який діагноз найбільш вірогідний?

А. *Тромбоэмболия легеневої артерії

В. ІБС: інфаркт міокарду.

С. Сердечная астма.

D. Бронхиальная астма.

Е. Пневмоторакс.

10. Хвора 36 р., скаржиться на сильну задишку ("нестачу" повітря) , різкі болі в нижньому відділі грудної клітки справа, кашель з появою крові у харкотинні, різку слабість, що появилась раптово після фізичного напруження (копала на городі). Об'ективно: стан хворої важкий, ціаноз слизових оболонок, акроціаноз. ЧД-32 в 1 хв. ЧП-106 в 1 хв. АТ-100/60 мм рт ст.Справа в нижньому відділі грудної клітки дозаду різко ослаблене везикулярне дихання, перкуторно-вкорочений звук. На правій гомілці в н/третині-варикоз з гіперемією навколишньої шкіри. Про який діагноз треба думати ?

А. Правобічна вогнищева пневмонія в нижній долі.

В. *Тромбоемболія легеневої артерії, правобічна інфаркт- пневмонія.

С. Правобічний сухий плеврит.

D. Спонтанний пневмоторакс.

Е. Правобічна нижньо-дольова пневмонія.

11. У хворого раптово з’явився різкий біль в лівій половині грудної клітки, виник приступ ядухи. Об’єктивно: хворий збуджений, шкіра і слизові бліді, з ціанотичним відтінком. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок. Пульс 120 за хв., АТ 100 і 70 мм. рт. ст. Тони серця глухі, акцент ІІ тону над легеневою артерією. Дихання ослаблене зліва. Запропонуйте попередній діагноз.

А. *Тромбоемболія легеневої артерії

В. Синдром Дресслера

С. Пневмонія

D. Інфаркт міокарда

Е. Ексудативний плеврит

12. У хворої на 4-ту добу після оперативного втручання з приводу кістоми правого яєчника раптово з’явились болі в правій половині грудної клітки з відходженням харкотиння рожевого кольору, підвищення температури тіла до 37,7 С. При обстеженні легень виявлено притуплення легеневого звуку в нижніх відділах справа, там же вислуховуються поодинокі вологі хрипи. Яке ускладнення розвинулось у хворої?

А. Абсцес легені

В. Пневмонія.

С. *Інфаркт легені.

D. Ексудативний плеврит.

Е. Пневмоторакс.

13. Після ліквідації пароксизму миготливої аритмії у хворого раптово виникли біль в грудній клітці, задишка. Об’єктивно: шкіра покрита потом, шийні вени набухлі, очі широко відкриті. Пульс малий, 140 за хв. АТ не визначається. На ЕКГ відхилення осі серця вправо. Яке ускладнення виникло у хворого?

А. Кардіогенний шок

В. *Тромбоемболія легеневої артерії

С. Розрив міжпередсердної перегородки

D. Серцева астма

Е. Тампонада серця

14. У хворої 60 років, яка впродовж 20 років страждає на гіпертонічну хворобу, після стресової ситуації раптово виник напад задишки. Об'єктивно: положення ортопное, пульс - 120/хв., AT - 210/120 мм рт. ст. І тон над верхівкою серця ослаблений, в діастолу прослуховується додатковий тон, частота дихання - 32/хв. Дихання над нижніми відділами легень ослаблене, поодинокі незвучні вологі дрібнопухирчасті хрипи. Яке ускладнення виникло?

A. Розшарування аорти

B. Напад істерії

C. Тромбоемболія гілок легеневої артерії

D. Пневмонія

E. * Гостра лівошлуночкова недостатність

15. Хвора 62 років, вступила до приймального відділення з нападом ядухи. Хворіє на гіпертонічну хворобу 16 років, 3 роки тому перенесла інфаркт міокарда. Об'єктивно: ортопное, шкірні покриви бліді, холодний піт, акроціаноз. AT - 230/130 мм рт. ст., пульс -108/хв., частота дихання - 36/хв. Аускультативно: розсіяні сухі хрипи над усіма ділянками легень, в нижніх відділах - вологі середньопухирчасті. Яке найбільш імовірне ускладнення?

A. Гострий інфаркт міокарда

B. *Гостра лівошлуночкова недостатність

C. Напад бронхіальної астми

D. Тромбоемболія легеневої артерії

E. Гостра правошлуночкова недостатність

16. Хворий 56 років, скаржиться на сильний біль за грудиною пекучого характеру, що триває вже годину. Нітрогліцерин ефекту не дав. Об'єктивно: хворий збуджений. Пульс - 90/хв. AT - 160/90 мм рт. ст. І тон над верхівкою послаблений. На ЕКГ: ритм синусовий, значне зміщення ST над ізолінією в І та AVL відведеннях. Який найбільш імовірний діагноз?

A. Гіпертонічна хвороба, криз

B. *Нестабільна стенокардія

C. Тромбоемболія легеневої артерії

D. Інфаркт міокарда

E. Перикардит

17. У хворого 42 років раптово з'явився біль за грудиною, непритомність, утруднене дихання, через 2 дні -кровохаркання. Об'єктивно: ортопное, виражений дифузійний ціаноз, набряклі шийні вени. ЧД - 42/хв., ЧСС -120/хв., AT - 90/60 мм рт. ст. Печінка на 5 см нижче краю реберної дуги, більше справа, болючі варикозні вени гомілок. ЕКГ: синусова тахікардія, глибокі S1 QІІІ, підйом сегмента ST у III відведенні, R у V1 = 9мм. Клінічна ситуація розцінюється як:

A. Клапанний пневмоторакс

B. Інфаркт міокарда

C. Крупозна пневмонія

D. *Тромбоемболія легеневої артерії

E. Пароксизм фібриляції передсердь

18. Хворий 46 років після зняття гіпсу з ноги раптово відчув біль за грудиною, утруднене дихання. На 3 добу захворювання з'явилося кровохаркання. Об'єктивно: ортопное, виражений дифузійний ціаноз, набряклі шийні вени. ЧДД - 40/хв., ЧСС - 120/хв. AT - 90/60 мм рт. ст. Печінка +4 см, болюча. Набряклість лівої гомілки. ЕКГ: синусова тахікардія. R у VІ -9 мм. Який з додаткових методів дає найбільш достовірні дані для підтвердження діагнозу?

A. Бронхоскопія

B. Холтерівський моніторинг ритму серця

C. Рентгенографія легень

D. Визначення MB КФК

E. *Ангіографія легень

19. Хворий 58 років, після порож­нинної операції скаржиться на біль у лівій половині грудної клітки. Об'єк­тивно: ЧСС 102/хв., послаблені тони серця. На ЕКГ патологічний зубець Q у І, aVL; QS у V,, V2, V3 відведеннях та куполоподібний підйом ST з від'ємним Т. Який найбільш вірогідний діагноз?

A. Тромбоемболія легеневої артерії

B. Розшарування аорти

C. Варіантна стенокардія

D. Ексудативний перикардит

E. *Інфаркт міокарда

20. Хворий 54-х років звернувся зі скаргами на раптово виниклий біль у грудній клітці, задишку, серцебиття, кашель. Об'єктивно: набухлі шийні вени, акцент ІІ тону на легеневій артерії, систолічний шум, екстрасистолія, збільшена печінка. У легенях - притуплення легеневого тону, шум тертя плеври. На ЕКГ: блокада правої ніжки пучка Гіса, SI, QIII. До якого відділення слід госпіталізувати хворого?

A. Пульмонологічне

B. *Судинне

C. Хірургічне

D. Інфарктне

E. Терапевтичне


Тактика лікування при раптовій серцевій смерті
Актуальність теми.

Незважаючи на безумовні досягнення у лiкуваннi серцевих захворювань, розробку нових досконалих технологій діагностики та лікування, проблема раптової серцевої смерті (РСС) навіть у розвинених країнах дотепер залишається невирішеною. Близько 13 % випадків смерті від усіх причин виникають раптово, а 88 % з них зумовлені РСС. У розвинених країнах щороку раптово та несподівано помирає 1 із 1000 дорослих осіб. Лише у США кожної хвилини раптово помирає одна людина, причому найчастіше безпосереднім механізмом смерті є фібриляція шлуночків (ФШ). І хоча виникнення РСС не завжди пов’язане з наявністю стійкого аритмогенного субстрату, основним маркером при стратифікації ризику РСС та потенційною мішенню для терапевтичних втручань насамперед є шлуночкові порушення ритму (ШПР) серця

Ціль заняття: навчити студентів сучасній тактиці ведення хворого з РСС, на практиці застосовувати сучасні стандарти діагностики, диференціальної діагностики, профілактики та лікування.

Студент повинен знати:


      1. Визначення поняття РСС

      2. Фактори ризику розвитку РСС

      3. Клінічні критерії діагностики РСС

      4. Основні маркери стратифікації РСС

      5. Стандарти надання невідкладної допомоги хворим з РСС

      6. Профілактика РСС

Студент повинен вміти:

        1. Надавати невідкладну допомогу хворим з РСС

        2. Проводити первинну та вторинну профілактику РСС

Раптовою смертю прийнято вважати випадки смерті впродовж 1 години після виникнення перших несприятливих симптомів за невідомої причини в осіб, що знаходяться в стабільному стані. До раптової сердечної смерті відносять випадки раптового припинення сердечної діяльності, які характеризуються наступними ознаками:



  • cмерть настала у присутності свідків в межах однієї години після виникнення перших загрозливих симптомів

  • перед настанням смерті стан хворих оцінювався такими, як стабільний і таким, що не викликав серйозних побоювань

  • смерть сталася при обставинах, що виключають інші її причини (насильницька смерть, травми, інші смертельні захворювання)

Причини раптової серцевої смерті :

  • у переважній більшості випадків (близько 85-90%) причиною раптової серцевої смерті є ІХС, причому будь-які її клінічні варіанти, включаючи безсимптомну течію, коли раптова смерть є першим і останнім клінічним проявом хвороби

  • будь-які захворювання серця, що супроводжуються вираженою гіпертрофією міокарду (наприклад, гіпертрофічна кардіоміопатія, стеноз гирла аорти та ін.)

  • застійна серцева недостатність будь-якого генезу

  • кардіогенний шок будь-якого генезу

  • тампонада серця будь-якого генезу

  • тромбоемболія легеневої артерії

  • первинні електрофізіологічні порушення, такі як: синдром подовженого інтервалу Q -Т, подовження інтервалу QT (природжена і придбана форми); синдром слабкості синусового вузла, синдром Бругада, тощо.

До найбільшого ризику раптової сердечної смерті схильні:

  • хворі гострим інфаркту міокарду, особливо в першу годину розвитку інфаркту, хворі з серцевою недостатністю

  • пацієнти, що перенесли у минулому інфаркт міокарда, особливо особи з кардіомегалією і застійною серцевою недостатністю

  • хворі ішемічною хворобою серця з шлуночковими аритміями високих градацій

  • хворі ішемічною хворобою серця, що мають декілька основних чинників ризику, - артеріальна гіпертензія, гіпертрофія лівого передсердя, паління, порушення вуглеводного і жирового обмінів та ін.

Найбільш значимі предиктори раптової смерті у хворих з ішемічною хворобою серця:

  • виникнення шлуночкових аритмій високих градацій у хворих з низькою толерантністю до фізичного навантаження і позитивною велоэргометричною пробою

  • виражена депресія сегменту RS -Т (більше 2,0 мм), патологічне підвищення артеріального тиску і раннє досягнення максимальної частоти серцевих скорочень під час теста навантаження

  • наявність на ЕКГ патологічних зубців Q або комплексу QS у поєднанні з блокадою лівої ніжки пучка Гіса і шлуночковою екстрасистолією

  • наявність у хворого основних чинників ризику (артеріальна гіпертензія, гіпертрофія лівого передсердя, паління і цукровий діабет) у поєднанні зі зниженням толерантності до фізичного навантаження і позитивною велоэргометричною пробою

Безпосередньою причиною раптової смерті в більшості випадків є раптова зупинка серця внаслідок фібриляції шлуночків і рідше – асистолії.

Фібриляція шлуночків характеризується невпорядкованими скороченнями надвисокої частоти (до 300 і більше за 1хв) окремих гілок м’язових волокон. Тріпотінням шлуночків називають дуже часті (180-250 за 1хв) регулярні, але неефективні скорочення шлуночків серця.

ЕКГ-критерії фібриляції (миготіння) шлуночків


  1. Невпорядковані, різної форми амплітуди і тривалості хвилі з частотою 250-300 за 1 хв;

  2. Відсутність диференційованих елементів ЕКГ: комплексна QRS, сегмента RS-T, зубця Т.

ЕКГ-критерії тріпотіння шлуночків

  1. Регулярні (чи майже регулярні) часті, до 180-250 за 1хв високо- та рівноамплітудні осциляції, які нагадують синусоїдальну чи пилоподібну криву;

  2. Відсутність диференційованих елементів ЕКГ.

Під час тріпотіння чи фібриляції шлуночків виникає раптова зупинка кровообігу, настає клінічна смерть.

Асистолія серця (асистолії серця часто передує також фібриляція і тріпотіння шлуночків) - це повне припинення діяльності серця, його зупинка (первинна асистолія обумовлена порушенням функції автоматизму СА-вузла, а також водіїв ритму II і III порядку : АВ-вузол і волокна Пуркінье; у цих випадках асистолії передує так звана електромеханічна дисоціація серця, при якій ще зберігаються ознаки мінімальної електричної активності серця у вигляді швидко синусового, що виснажується, вузлового або рідкісного ідіовентрикулярного ритму, але критично знижується серцевий викид; електромеханічна дисоціація досить швидко переходить в асистолію серця)

Основні ознаки зупинки кровообігу (клінічної смерті) прийнято поділяти на первинні та вторинні.

Первинні ознаки чітко визначаються в перші 10-15с з моменту виникнення клінічної смерті. До них відносяться:



  1. Відсутність свідомості;

  2. Відсутність пульсу на магістральних артеріях;

  3. Клонічні та тонічні судоми (непостійна ознака).

Вторинні ознаки зупинки кровообігу зявляються в наступні 20-60с і вклчають:

  1. Розширення зіниць та відсутність реакції на світло;

  2. Зупинка дихання чи дихання агонального типу;

  3. Поява землисто-сірого забарвлення шкіри обличчя та шиї.

Цілком вірогідними ознаками для діагнозу зупинки кровообігу є поєднання таких ознак, як зникнення пульсу на сонній артерії, розширення зіниць без їх реакції на світло і зупинка дихання (або дихання агонального типу).

При виникненні раптової серцевої смерті негайно здійснюють серцево-легеневу реанімацію, яка включає відновлення прохідності дихальних шляхів, штучну вентиляцію легенів, непрямий масаж серця, електричну дефибрилляцию і медикаментозну терапію

Успішне виведення хворого зі стану клінічної смерті можливе практично тільки тоді, коли заходи по оживленню без затримки здійснює людина, на очах в якої у потерпілого чи хворого зупиняється кровообіг або дихання.

Доведено, що ефективність проведення СЛР у дорослих з ВСС насамперед залежить від підтримки кровообігу (в першу чергу, перфузійного коронарного тиску), а не дихання, як вважалося раніше, тому СЛР слід починати не з ШВЛ, а з компрессий грудної клітини



С. Методом вибору для підтримки циркуляції крові при зупинці кровообігу є закритий масаж серця, який здійснюють 1-2 прекардіальними поштовхами або ударами тильної сторони стиснутого кулака по нижній третині груднини. Ці заходи можна поєднувати з підніманням ніг пацієнта у вертикальне положення на 10-15 с. Це збільшує венозне повернення до серця на 800-1000 мл.

Техніка закритого масажу серця включає наступні дії реаніматора (послідовно):



  • Зняти реанімуючого пацієнта з ліжка, якщо там його оглядали, або повернути на спину, якщо він лежить на підлозі чи землі.

  • Звільнити пацієнта від одягу, оголивши його передню поверхню.

  • Реаніматор стає навколішки збоку від пацієнта і пальпаторно оцінює довжину його груднини, від яремної вирізки до мечоподібного відростка.

  • Проксимальну частину долоні тієї своєї руки, яка ближче до голови реанімуючого, після максимального розгинання в променевозапястковому суглобі, він кладе на нижню половину груднини реанімуючого впоперек неї. Долоню другої руки реаніматор накладає на тил першої таким чином, щоб китиці утворили “метелика”. Пальці обох китиць повинні бути припіднятими, щоб не торкатися ними грудної клітки під час масажу.

  • Руки реаніматора повинні бути випрямленими в ліктьових суглобах і максимально прямовисні по відношенню до передньої поверхні грудної клітки реанімуючого. Тільки при такому положенні рук можна здійснити строго вертикальний поштовх, який забезпечить підвищення внутрішньогрудного тиску і стиснення камер серця з викидом крові в кровоносну систему.

  • Реаніматор швидко нахиляється вперед і переносить тяжкість свого тіла на руки, що призводить до зміщення груднини реанімуючого вниз, до хребта, приблизно на 4-5 см у дорослого. Таким чином, закритий масаж серця, хоча і називають інколи ручним, здійснюють переважно за рахунок переміщення маси тіла реаніматора, а не сили його рук.

  • Після короткого натиснення на груднину пацієнта реаніматор розвантажує її таким чином, щоб вигнання крові замінилось наповненням камер серця. У цей час слід тільки торкатися руками грудної клітки реанімуючого, але неправильно віднімати руки від грудей, оскільки це призведе до втрати оптимальної точки прикладання сили компресії.

Руки приходиться віднімати тільки у випадку проведення штучного дихання, одночасно із закритим масажем серця.

Частота компресії при закритому масажі серця складає 70-80 за хвилину. Якщо реанімацію здійснює одна людина, після кожних двох експіраторних вдувань вона виконує 30 компресій грудної клітки. У випадках, коли в реанімації за схемою АВС бере участь двоє людей, співвідношення вдувань та компресій залишається таким же.



А. Забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів завжди повинно бути початковим етапом СЛР. Під час втрати свідомості в людини, яка перебуває в термінальному стані, розслабляються мязи шиї та дна ротової порожнини, що призводить до западання кореня язика та надгортанника і таким чином – до закупорки дихальних шляхів.

Без забезпечення надійної прохідності дихальних шляхів переходити до наступних етапів реанімації недоцільно.

Першим кроком вважається запрокинення голови шляхом розгинання шиї назад при опорі однієї з рук реаніматора на чоло реанімуючого.

В. Штучне дихання

Техніка проведення штучного дихання "рот в рот" і "рот в ніс". При проведенні штучної вентиляції "рот в рот" або "рот в ніс" голову хворого слід закинути максимально назад.

При цьому положенні голови за рахунок зсуву кореня язика і надгортанника наперед відкривається гортань і забезпечується вільний доступ повітря через неї в трахею.

Медичний працівник, який здійснює штучне дихання, розташовується збоку від постраждалого, однією рукою стискає ніс, а іншою відкриває рот, злегка натискаючи на підборіддя хворого. Рот хворого бажано прикрити марлею або бинтом, після чого медпрацівник, який проводить штучну вентиляцію, робить глибокий вдих, щільно притискається губами до рота постраждалого і робить енергійний видих. Потім віднімає губи від рота хворого і відводить свою голову убік. Штучний вдих добре контролюється. Спочатку вдування повітря проходить легко, проте у міру наповнення і розтягування легенів опір зростає.

Аналогічно методу "рот в рот" проводиться дихання "рот в ніс", при цьому рот хворого закривають долонею або притискують нижню губу до верхньої пальцем.

При ефективному штучному диханні добре видно, як під час "вдиху" розширюється грудна клітка.

Методом першого вибору є штучне дихання “з рота в ніс”, оскільки традиційно пропонуюче дихання “з рота в рот” технічно більш складне, менш естетичне (вуса та борода, слина) і нерідко призводить до роздування шлунка з подальшою регургітацією шлункового вмісту в рот пацієнта, що ще більше викликає відразу рятівника від проведення штучного дихання.

Ефективність реанімації

При достатньо адекватному штучному диханні, закритого масажу серця в найближчі хвилини зявляються наступні ознаки ефективності реанімації, що зберігаються і при подальшому проведенні реанімаційних заходів:



  • На сонній, стегновій, а ще краще на променевій артерії під час масажу серця один із учасників реанімації відчуває чіткі ритмічні поштовхи, які збігаються з ритмом масажу.

  • Шкіра носо-губного трикутника пацієнта рожевіє, зникає її блідо-сірий або ціанотичний колір.

  • Зіниці дещо звужуються, інколи проходячи при цьому етапи анізокорії та деформації.

  • Швидке відновлення самостійного дихання, на фоні масажу серця.

Якщо впродовж 1-3 хвилин ознаки ефективності реанімації не визначаються, необхідно зробити наступне:

  • Перевірити чи немає елементарних помилок у техніці масажу (мяка опора грудної клітки, неправильно вибрана точка прикладання зовнішньої сили до грудної клітки, не прямовисне положення рук реаніматора) або в техніці штучного дихання.

  • Змінити наповнення правих камер серця, для чого необхідно підняти ноги пацієнта на 50-70 см вище рівня серця, підклавши стілець або лавку.

  • Здійснити ще 1-2 прекардіальних удари-поштовхи і продовжувати реанімацію за схемою.

За наявності в розпорядженні лікаря першого контакту (сімейного лікаря) на місці пригоди відповідного оснащення та досвідчених учасників реанімації переходять до наступного етапу реанімаційної допомоги:

  • На фоні реанімації, що продовжується, у доступну периферичну вену підключити інфузійну систему із сольовим розчином і розпочати проведення наступного етапу.

  • Підключити ЕКГ-монітор (якщо він доступний), проконтролювати електричну активність міокарда і визначити при цьому характер порушень електричної активності серця (асистолія, фібриляція, електромеханічна дисоціація – реєструються зубці шлуночкового комплексу ЕКГ, проте міокард не скорочується).

  • Якщо ЕКГ-монітора немає, внутрішньосерцево або внутрішньовенно (в/в) вводять 1мг (1 мл 0,1%-ного розчину) адреналіну або 1 мг ізадрину в 10 мл 0,9%-ного розчину NaCl. Адреналін можна вводити і в трахею шляхом проколу перстнещитоподібної перетинки трахеї (безпосередньо нижче щитоподібного хряща по середній лінії).

Наступний етап СЛР складається доповненням схеми вибірковим лікуванням, спрямованим на досягнення успіху реанімації. Найбільш важливим, проте не завжди доступним, є проведення електричної реполяризації серця або дефібриляції. Правильність накладання електродів дефібрилятора та їх відповідний контакт з грудною кліткою пацієнта підтверджується типовим одноразовим скороченням у відповідь мязів грудної клітки і живота.

Фібриляція шлуночків або електрична активність серця без пульса. При фібриляції виникають розрізнені, безладні, неефективні скорочення міокарду. І тут мають значення застосування прекардіального удару (робиться одноразово) і рано виконана дефібриляція.

Електрична дефібриляція серця (ЕДС). Це наважливіший компонент СЛР. ЕДС ефективна тільки при збереженні енергетичного ресурсу міокарду, тобто при реєстрації на ЕКГ крупнохвильових осциляцій від 0,5 до 1 мВ і більше. Якщо ж відмічаються низькі, аритмичні, поліморфні осциляції, а також асистолія, то починають з ШВЛ, непрямого масажу і медикаментозної терапії, домагаються переходу асистолії або дрібнохвильової фібриляції шлуночків в крупнохвильову фібриляцію і застосовують ЕДС. Рекомендується якомога раніше провести дефібриляцію, оскільки з її затримкою можливість успішної дефібриляції зменшується на 10% кожну хвилину. Рівень виживання пацієнтів, яким була проведена дефібриляція в перші 3 хвилини з моменту зупинки кровообігу, складає 74%. При першій ЕДС можливі 3 розряди поспіль, в подальшому – по 1 розряду. При невідновленні самостійного кровообігу проводять базовий комплекс СЛР впродовж 2 хвилин, після чого проводять другий розряд. У випадку неефективності цикл повторюють. Енергія першого розряду повинна складати для монополярних дефібриляторів 360 Дж, як і всі наступні розряди, що сприяє більшій вірогідності деполяризації критичної маси міокарду. Початковий рівень енергії для біполярних дефібриляторів повинен складати 150-200 Дж, з подальшою ескалацією енергії до 360 Дж при повторних розрядах. Обов’язкова оцінка ритму після кожного розряду.

Розряд-> CЛР протягом 2 хв.-> Розряд-> CЛР протягом 2 хв. Прийняття рішення про припинення реанімації достатньо складне, проте пролонгація СЛР більше 30 хвилин рідко супроводжується відновленням спонтанного кровообігу. В цілому СЛР повинна продовжуватися до тих пір, поки на ЕКГ реєструється ФШ/Шт без пульсу, при яких зберігається мінімальний метаболізм в міокарді, що забезпечує потенційну можливість відновлення нормального ритму.

Нині на догоспітальному етапі застосовуються автоматичні зовнішні дефібрилятори, в цьому випадку ЕКГ реєструється з електродів дефібрилятора, прикладених до грудної клітки. Дефібрилятор реєструє ритм серця і здійснює його автоматичний аналіз; при виявленні шлуночкової тахікардії або фібриляції шлуночків конденсатори автоматично заряджаються і прилад дає розряд. Ефективність автоматичних дефібриляторів дуже висока. Крім автоматичних, використовуються напівавтоматичні зовнішні дефібрилятори

Висока частота фібриляції шлуночків, як причини зупинки кровообігу, не виключає застосування “сліпої” дефібриляції за відсутності ЕКГ-монітора.

Невдача перших двох розрядів дефібрилятора змушує ввести 80-120 мг лідокаїну (4-6 мл 2%-ного розчину) в/в, внутрішньосерцево або в трахею і через 2 хв закритого (зовнішнього) масажу серця, який продовжується, здійснити повторний електричний розряд. Якщо третій розряд дефібрилятора неефективний, перед наступним розрядом повторюють в/в введення того ж болюсу лідокаїну.

Медикаментозна терапія при серцево-легеневій реанімації.

Медикаменти при СЛР можна вводити: в периферичну вену; в центральну вену; в трахею. Із зрозумілих причин внутрішньом'язовий шлях введення не показаний. При можливості катетеризується периферична вена. Якщо реаніматор досвідчений і добре володіє методикою пункції центральної вени, можна використовувати цей спосіб. Проблема в тому, що в цьому випадку доводиться переривати реанімаційні заходи, а перерва більша, ніж на 5–10 сек. небажана. Внутрішньотрахеальний шлях зручний, якщо виконана інтубація трахеї, в крайньому випадку можна ввести препарати в трахею через перснещитовидну мембрану. Ендотрахеально допустимо вводити адреналін, атропін, лідокаїн. Препарати краще розвести в 10–20 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

Адреналін залишається засобом вибору при зупинці кровообігу. При асистолії і електромеханічній дисоціації він «тонізує» міокард і допомагає «запустити» серце, дрібнохвильову фібриляцію переводить в крупнохвильову, що полегшує ЕДС. Дози: спочатку по 1–2 мг, потім по 1 мг внутрішньовенно струменево з інтервалом 5 хв., сумарно зазвичай — до 10-15 мг.

М-холінолітик атропін знижує гальмуючий вплив ацетилхоліну на синусовий вузол й атриовентрикулярну провідність і, можливо, сприяє вивільненню катехоламінів з мозкового шару наднирників. Він показаний при брадисистолії й асистолії. Дози — 1 мг, можна повторити через 5 хв., але не більше 3 мг за час реанімації.

Лідокаїн вважається одним з найбільш ефективних засобів при рефрактерній фібриляції шлуночків, стійкій шлуночковій тахікардії і тахікардіях неясної етіології з широким комплексом QRS. Доза для насичуючого внутрішньовенного введення — 1,5 мг/кг струменево (зазвичай — 75–100 мг у концентрації 0,4%). Одночасно починається введення підтримуючої дози 2–4 мг за хвилину. Для цього 1 г лідокаїну розводиться в 250 мл 5% розчину глюкози.

Препаратом вибору для профілактики рецидиву фібриляції шлуночків є аміодарон (кордарон). Доза навантаження 150 мг в/в протягом 15-20 хвилин. При високому ризику рецидиву ФШ (фібриляція або тріпотіння передсердя, виражена тахікардія, тахіаритмія) проводять постійну в/в інфузію кордарону в дозі до 1200 мг за добу.

Показанням до введення гідрокарбонату натрію можна вважати реанімацію, яка триває більш ніж 15 хв., або після 3-х безуспішних ЕДС, якщо зупинці серця передували виражений метаболічний ацидоз або гіперкаліємія. Доза — 1 ммоль/кг, внутрішньовенно одноразово, при повторному введенні вона зменшується вдвічі. Деякі автори вважають, що при адекватних реанімаційних заходах гідрокарбонат натрію слід вводити тільки під контролем кислотно-основного стану, оскільки організм значно гірше адаптується до алкалозу, ніж до ацидозу.

Як інфузійні розчини доцільно використовувати 0,9% розчин хлориду натрію, але найбільш ефективний розчин лактату Рінгера за Хартманом, а з колоїдів — розчини з середньою молекулярною масою, що містять гідроксиетилкрахмал — волювен або венофундин.

В усіх випадках необхідна екстрена госпіталізація за вітальними показаннями у відділення реанімації й інтенсивної терапії.

Всі антиаритмічні препарати чинять депресивну дію на міокард і не без шкоди для організму пацієнта. При розвинутій фібриляції шлуночків їх слід вводити лише у разі декількох невдалих спроб ЕДС, оскільки вони, пригнічуючи шлуночкову ектопію, утрудняють відновлення самостійного ритму.



Успіх реанімації

Відновлення самостійного кровообігу (визначається ритмічна пульсація на периферичних артеріях, чітко визначається рівень систолічного артеріального тиску) і дихання, свідомості помираючого дозволяє вважати реанімацію успішною.



Обгрунтування відмови від подальшого проведення СЛР

Виходячи з юридичних та етичних аспектів СЛР не є показаною в таких випадках:



  • якщо вірогідно встановлено, що з моменту зупинки кровообігу в умовах нормотермії пройшло більше 25 хв;

  • якщо у хворого є термінальна стадія прогресуючого захворювання (злоякісні захворювання, порушення мозкового кровообігу, не сумісні з життям пошкодження);

  • якщо смерть не була раптовою, а розвинулася на фоні проведення повного комплексу лікування, що показане даному пацієнту.

До критеріїв смерті, що дозволяють припинити СЛР, відносять:

  • неефективність реанімації при збереженні ЕКГ-підтвердженої асистолії протягом останніх 30 хв;

  • зупинки кровообігу, що повторюються, за умов продовження закритого масажу серця з багаторазовими розрядами дефібрилятора без досягнення стабілізації серцевого ритму і появи систолічного артеріального тиску, що визначається за методом Короткова;

  • зміна міорелаксації м’язів кінцівок певною ригідністю, що не досягає виразності трупного заклякання.

  • максимальне розширення зіниць з появою так званого «блиску сухого оселедця» - очі оживляючого виглядають мертвими (припинення сльозовиділення і засихання рогівки);

  • поява позиційного ціанозу, коли синюшне забарвлення виявляється по задньому краю вушних раковин і задній поверхні шиї;

Транспортування реанімуючого в ближчий стаціонар де є умови для продовження початого лікування (відділення реанімації та інтенсивної терапії) здійснюється в положенні лежачи на боці з відкинутою головою.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка