Навчально-методичне забезпечення дисципліни «транспортне право» Дніпропетровськ нгу



Сторінка8/14
Дата конвертації18.04.2016
Розмір2.98 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14
ТЕМА 8.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПОВІТРЯНОГО ТРАНСПОРТУ
Історична довідка

Величезний та чудернацький пристрій братів Райт, Уїлбурта та Орвіля, зроблений з дерева, металу й тканини, обладнаний двигуном потужністю в 12 кінських сил, за допомогою обертів гвинта піднявся у повітря 17.12.1903 р. у Північній Кароліні і пролетів близько 200 м. за 59 с. Це перший перельот і так розпочалася доба авіації.

Перший світовий рекорд польоту у повітрі належить бразильцу Альберто Сантос-Дюмону, котрий 12.11.1906 р. рухався зі швидкістю 41 км/год. У липні 1909 р. француз Луї Блоріо подолав повітрям протоку Ла-Манш за 37 хвилин. Наступного року голландець Війнмален здійснив перший міжнародний рейс: Париж – Брюсель і назад.
Переваги повітряного транспорту наступні:


  • висока швидкість і малі терміни перевезень вантажів, пасажирів, багажу та пошти;

  • велика дальність польотів без пересадок через спрямлення повітряних маршрутів.


Недолік повітряного транспорту:

  • висока собівартість (в декілька разів більша, ніж на інших видах транспорту) перевезень.


Поняття та склад

Авіація як галузь – це усі види підприємств, установ та організацій, діяльність яких направлена на створення умов і використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

Цивільна авіація - авіація, яка використовується для задоволення потреб економіки і громадян у повітряних перевезеннях і авіаційних роботах, а також для виконання польотів у приватних цілях. (див. п. 102) cт. 1 Повітряного Кодексу України (далі по тексту - ПКУ).

Авіація загального призначення - авіація, що не використовується для здійснення комерційних повітряних перевезень і виконання авіаційних робіт (див. п. 11) cт. 1 ПКУ).

Державна авіація - авіація, що використовує повітряні судна з метою виконання функцій із забезпечення національної безпеки і оборони держави та захисту населення, які покладаються на Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, органи внутрішніх справ, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з питань цивільного захисту, органи охорони державного кордону України, митні органи (див. п. 30) cт. 1 ПКУ).
До складу Повітряного Транспорту входять (див. ст. 32 Закону України “Про транспорт”):

Авіаційне підприємство – авіатранспортне підприємство, яке пропонує або експлуатує повітряне сполучення (див. п. 3 1.2.).

Авіакомпанії – 41 - перевезення пасажирів ( з них 25 – міжнародні).

13 – вантажні перевезення.

Чинний сертифікат експлуатанта в Україні мають ~ 100 авіакомпаній.

Аеропорт - комплекс споруд, призначених для приймання, відправлення повітряних суден та обслуговування повітряних перевезень, що має для цих цілей аеродром, інші наземні споруди та необхідне обладнання; (див. п. 17) cт. 1, 70-82 ПКУ). В Україні – 25.

Міжнародний аеропорт - визначений державою на її території аеропорт для приймання і відправлення повітряних суден, що виконують міжнародні повітряні перевезення, у якому здійснюються митні, імміграційні, санітарні, карантинні (стосовно тварин і рослин) та інші процедури, передбачені законодавством (див. п. 61) cт. 1 ПКУ). В Україні – 17.

Аеродром –поверхня земної або водної ділянки, на якій розміщені будівлі, споруди та обладнання, яка призначена повністю або частково для вильоту, прибуття та руху по цій поверхні повітряних суден (див. п. 12) cт. 1, 63-69 ПКУ).

Експлуатант – юридична або фізична особа, яка експлуатує чи пропонує послуги з експлуатації повітряних суден (див. п. 36) cт. 1 ПКУ).

Повітряне судно – апарат, що підтримується в атмосфері у результаті його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні (див. п. 79) cт. 1 ПКУ).

У світі ~ 1 млн літаків.


Класифікація повітряних суден (див. ст. 38 ПКУ)

  1. Державні (застосовуються у військовій, митній та прикордонній службі, службі цивільного захисту, в органах внутрішніх справ).

  2. Цивільні (судна, що не належать до державних повітряних суден).

    1. Експериментальні (прототип повітряного судна, модифіковане або нове повітряне судно, на якому проводяться випробування або дослідно-конструкторські, експериментальні та науково-дослідні роботи).


Реєстрація повітряних суден (див. ст. 39 ПКУ)

Цивільні повітряні судна в обов’язковому порядку мають бути зареєстровані у державному реєстрі тільки тієї країни, до якої належить дане судно.


Виключення повітряного судна з реєстру (див. ст. 41 ПКУ)


Повітряний простір України

Повітряний простір України - частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, у тому числі над її територіальними водами (територіальним морем), і обмежена вертикальною поверхнею, що проходить по лінії державного кордону України (див. п. 81) cт. 1 ПКУ).
Класифікація повітряного простору України (див. ст. 26 ПКУ)

  1. Контрольований.

  2. Поза межами контролювання.


Використання повітряного простору України - провадження діяльності, пов'язаної з польотами повітряних суден, з переміщенням (перебуванням) матеріальних об'єктів у повітряному просторі України, а також з вибуховими роботами, пусками ракет, усіма видами стрільб, у тому числі з метою здійснення впливу на гідрометеорологічні процеси в атмосфері, що становлять загрозу безпеці польотів повітряних суден та інших літальних апаратів (див. п. 26) cт. 1, 23-37 ПКУ).

Згідно ст. 38 Постанови КМУ “Про затвердження Положення про використання повітряного простору України” № 401 від 29.03.2002 р. до елементів структури повітряного простору України відносять:



  1. Райони польотної інформації.

  2. Диспетчерські райони (повітряні траси, місцеві повітряні лінії).

  3. Диспетчерські зони.

  4. Зони аеродромного руху.

  5. Маршрути обслуговування повітряного руху.

  6. Заборонені зони.

  7. Зони обмеження польотів.

  8. Небезпечні зони.

  9. Повітряний простір зони з особливим режимом використання повітряного простору.

  10. Тимчасово зареєстрований повітряний простір.

  11. Зони виконання спеціальних польотів.

  12. Зони виконання випробувальних польотів.

  13. Повітряний коридор перетинання державного кордону.

  14. Райони пошуку та рятування.

  15. Райони спрощеної координації.


Повноваження суб’єктів управління Повітряним транспортом

Основою організаційної діяльності Повітряного транспорту є державне управління.



  1. ВРУ.

  2. КМУ (див. ст. 4-9 ПКУ).

  3. Мінінфраструктури (див. ст. 4-9 ПКУ).

  4. Державіаслужба України – Державна авіаційна служба України. Очолює Голова, який призначається на посаду за поданням Прем’єр-Міністра відповідно до пропозиції міністра інфраструктури та звільняє з посади Президент. Голова має двох заступників. Один з них – перший. Приначає заступників – Президент.

  5. Державіаслужба – Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації. Очолює голова, якого призначає і звільняє Президент. Має двох перших заступників і заступників яких призначає і звільняє також Президент. Але Положення про Державіаслужбу втратило чинність з 09.06.2006 р.

  6. Державне підприємство обслуговування повітряного простору України (Украерорух) – Аеронавігаційні системи.

  7. Авіапідприємство.

  8. Авіаційний персонал (особи, які пройшли спеціальну фахову підготовку, мають відповідне свідоцтво і здійснюють льотну експлуатацію, технічне обслуговування повітряних суден, організацію повітряного руху, технічну експлуатацію наземних засобів зв'язку, навігації, спостереження (див. п. 9) cт. 1, 49-56 ПКУ).

  9. Екіпаж повітряного судна (див. ст. 57-62 ПКУ).

Україна – член Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) з 1972р.

Україна – член організації авіасполучень між країнами СНД з 1993 р.

Укладено більше 70 двосторонніх Угод про міжнародне повітряне сполучення.
Правові основи діяльності Повітряного транспорту

Повітряне транспортне право є однією з складових транспортного права – це правовий інститут транспортного права.

Правове регулювання діяльності Повітряного транспорту здійснюється за допомогою правових норм, що містяться в наступних нормативно-правових актах:

1. Закони України.

1.1. Закон України Про транспорт.

Розділ І “Загальні положення” - розглянули при вивченні Залізничного Транспорту.

Ст. 32 “Авіаційний транспорт і його склад” - вже розглянули раніше.

Ст. 33 “Землі Повітряного Транспорту”.

1.2. Закон України “ Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації” (№ 545-ІУ від 20.02.2003 р.).

Складається з 10 розділів та 174 ст.


Структура Закону

Розділ І – Загальні положення (ст. 1-2).

Розділ ІІ – Терміни та їх визначення (ст. 3).

Розділ ІІІ – Мета та основні завдання програми (ст. 4-6).

Розділ ІУ – Органи, що забезпечують виконання програми (ст. 7-75).

Розділ У – Контроль за безпеку (ст. 76-122).

Розділ УІ – Технічні засоби забезпечення безпеки (ст. 123-129).

Розділ УІІ – Персонал авіаційної безпеки (ст. 130-135).

Розділ УІІІ– Координація у разі виникнення кризових ситуацій (ст. 136-146).

Розділ ІХ – Оцінка ефективності захищеності авіаційних суб’єктів від актів незаконного втручання (ст. 147-172).

Розділ Х – Фінансування витрат на забезпечення авіаційної безпеки (ст. 173-174).
2. Повітряний Кодекс України (19.05.2011 р.)

Складається з 19 розділів та 130 ст.


Структура ПКУ

Розділ І – Загальні положення (ст. 1-3).

Розділ ІІ – Система державного регулювання в галузі авіації та використання повітряного простору України (ст. 4-9).

Розділ ІІІ – Основні механізми управління безпекою в галузі авіації (ст. 10-22).

Розділ ІУ – Використання повітряного простору України (ст. 23-37).

Розділ У – Повітряні судна та льотна придатність (ст. 38-44).

Розділ УІ – Польоти повітряних суден (ст. 45-48).

Розділ УІІ – Авіаційний персонал (ст. 49-56).

Розділ УІІІ – Екіпаж повітряного судна (ст. 57-62).

Розділ ІХ – Аеродроми і аеропорти (ст. 63-82).

Розділ Х – Охорона навколишнього природного середовища (ст. 83-84).

Розділ ХІ – Захист цивільної авіації від актів незаконного втручання (ст. 85-91).

Розділ ХІІ – Повітряні перевезення (ст. 92-102).

Розділ ХІІІ – Права пасажира на компенсацію у разі відмови у перевезенні, скасування чи тривалої затримки авіарейсів (ст. 103-107).

Розділ ХІУ – Авіаційні роботи (ст. 108-109).

Розділ ХУ – Пошук і рятування (ст. 110-116).

Розділ ХУІ – Авіаційне страхування (ст. 117-118).

Розділ ХУІІ – Розслідування авіаційних подій (ст. 119-125).

Розділ ХУІІІ – Відповідальність за порушення законодавства в галузі цивільної авіації (ст. 126-130).

Розділ ХІХ – Прикінцеві та перехідні положення.




  1. Укази Президента.

    1. Про затвердження Положення про Державну авіаційну службу України. (Державіаслужба України). № 398 від 06.04.2011 р.

    2. “Про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (Державіаслужба). № 803/2004 від 15.07.2004 р. Положення про Державіаслужбу втратило чинність (Указ Президента № 510 від 09.06.2006 р.).




  1. Постанови КМУ.

4.1. Про затвердження Положення про використання повітряного простору України. № 401 від 29.03.2002 р.

4.2. Про затвердження Тимчасових Правил контролю з метою забезпечення безпеки цивільної авіації. № 592 від 02.08.1995 р.

4.3. Про утворення Державної авіаційної пошуково-рятувальної служби (Укравіапошук). № 1172 від 08.09.2004 р. В стадії ліквідації згідно Постанови КМУ № 346 від 28.03.2011 р.

4.4. Про введення посад державних інспекторів з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі та умови сплати їх праці. № 1172 від 26.09.2007 р.


5. Накази Мінінфраструктури.

5.1. Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу. № 735 від 30.11.2012 р.


Структура наказу

Розділ І – Загальні положення.

Розділ ІІ – Сфера використання..

Розділ ІІІ – Забезпечення якості перевезення пасажирів і багажу.

Розділ ІУ – Квиток.

Розділ У – Зупинка на маршруті або узгодження місця зкпинки (Stopover).

Розділ УІ – Тарифи та збори.

Розділ УІІ – Бронювання перевезення пасажирів, багажу.

Розділ УІІІ – Обслуговування пасажирів.

Розділ ІХ – Перевезення деяких категорій пасажирів.

Розділ Х – Реєстрація пасажирів та оформлення багажу.

Розділ ХІ – Відмова в перевезенні пасажира та багажу для забезпечення безпеки польотів.

Розділ ХІІ – Багаж.

Розділ ХІІІ – Перевезення деяких категорій багажу.

Розділ ХІУ – Розклад руху.

Розділ ХУ – Скасування та затримка рейсів.

Розділ ХУІ – Права пасажирів у разі відмови в перевезенні, скасування або затримки рейсів.

Розділ ХУІІ – Компенсація за затримку в перевезенні багажу.

Розділ ХУІІІ – Обов’язки перевізника щодо інформування пасажирів про їх права.

Розділ ХІХ – Повернення коштів.

Розділ ХХ – Поведінка на борту повітряного судна.

Розділ ХХІ – Домовленості перевізниківотів.

Розділ ХХІІ – Послідовні перевізники.

Розділ ХХІІІ – Змішані перевезення.

Розділ ХХІУ – Повітряні перевезення, що виконуються не перевізником за договором.

Розділ ХХУ – Чартерні перевезення.

Розділ ХХУІ – Адміністративні формальності.

Розділ ХХУІІ – Відповідальність перевізника та розмір компенсації за заподіяну шкоду.

Розділ ХХУІІІ – Претензії та позови.

Розділ ХХІХ – Інформування пасажира.

Розділ ХХХ – Забезпечення дотримання цих Правил.

5.2. Про затвердження Правил польотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованому просторі України. № 293 від 16.04.2003 р.

5.3. Про затвердження Інструкції про розслідування порушень порядку використання повітряного простору України. № 50/18 від 27.01.2003 р.

5.4. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом. № 139/821 від 26.11.2001 р.

5.5. Про затвердження Положення про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України. № 68 від 09.02.2010 р.

5.6. Про затвердження Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом. № 822 від 02.11.2005 р.


6. Накази Державіаслужби (Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації).

6.1. Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів. № 186 від 14.03.2006 р.


7. Конвенція про цивільну авіацію – 07.12.1944 р. Україна приєдналася з 1992 р.
Повітряні перевезення (див. ст. 92-102 ПКУ)

Авіаційний перевізник (авіаперевізник) - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезення пасажирів, вантажу, пошти повітряним транспортом; (див. п. 8) cт. 1, ПКУ).

Повітряне перевезення - перевезення пасажирів, багажу, вантажу або пошти, яке здійснюється повітряним судном на підставі відповідного договору повітряного перевезення (див. п. 78) cт. 1, ПКУ).

Чартерне повітряне перевезення - нерегулярне повітряне перевезення, що здійснюється на підставі договору чартеру (фрахтування), за яким авіаперевізник надає фрахтівнику або фрахтівникам за плату визначену кількість місць або всю місткість повітряного судна на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажу або пошти, що зазначені фрахтівником (див. п. 104) cт. 1, ПКУ).

Договір чартеру (фрахтування) повітряних суден – угода, за якою одна сторона (фрахтувальник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох повітряних суднах на один або кілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу.
Особливості договору перевезення вантажів Повітряним транспортом

Вантаж - будь-яке майно, що перевозиться на борту повітряного судна, крім пошти, бортових припасів і багажу, що перевозяться згідно з багажною квитанцією; (див. п. 24) cт. 1, ПКУ).
Перевізні документи

  1. Авіавантажна накладна.

  2. Документ, що замінює авіавантажну накладну (інформація в електронному вигляді).

  3. Квитанція про одержання вантажу.

Транспортна накладна (авіаційна вантажна накладна) - оформлений вантажовідправником чи від його імені документ, у тому числі його електронний аналог (у разі застосування), який засвідчує укладення договору про перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у такому договорі (див. п. 101) cт. 1 ПКУ).

Авіавантажна накладна це також квитанція на отримання вантажу.



Єдиний міжнародний перевізний документ - документ, що підтверджує міжнародний характер авіаційного перевезення у разі його виконання за межі митної території України. Єдиним міжнародним перевізним документом є Генеральна декларація, належним чином оформлена експлуатантом відповідно до Доповнення 1 до Додатка 9 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію; (див. п. 40 cт. 1, ПКУ).
Змішане перевезення

Це перевезення вантажу не менше між двома видами транспорту, що здійснюється згідно з договором змішаного перевезення з місця, де вантаж передається під контроль оператора змішаного перевезення, до визначеного місця доставки.



  1. На етапі на якому перевезення Повітряним Транспортом – Варшавська Конвенція – 12.10.1929 р. (з 09.1955 р.).

  2. На етапі на якому перевезення Автомобільним Транспортом – Конвенція CMR – 05.07.1978 р. (з 01.08.1986 р.).

  3. На етапі на якому перевезення Залізничним Транспортом – Конвенція COTIF – CIV – 09.05.1980 р. (з 05.06.2003 р.)

  4. На етапі на якому перевезення Водним Транспортом – Правила HAQUL – VISBY.


Обовязки та відповідальність авіаперевізника (див. п. 3-13 ст. 100 ПКУ)
Відповідальність перевізника (див. Розділ 20 Правил (6.1.)
Відповідальність вантажовідправника (див. п. 6.5. Правил (6.1.)
Особливості договору перевезення пасажирів Повітряним транспортом

Пасажир - фізична особа, яка перевозиться повітряним судном за згодою перевізника відповідно до договору перевезення, крім членів екіпажу та додаткових спеціалістів на борту повітряного судна, працівників експлуатанта повітряного судна, уповноваженого представника відповідного національного органу регулювання та осіб, які супроводжують вантаж (див. п. 75) cт. 1, ПКУ).

Квиток (пасажирський квиток та багажна квитанція) – виданий перевізником (його агентом) документ, у тому числі електронний, який містить умови договору перевезення, повідомлення, польотні та пасажирські купони (див. п. 50) cт. 1, ПКУ).

Пасажирський квиток (або пасажирська квитанція) – частина квитка, виданого перевізником (його агентом) згідно з яким здійснюється перевезення пасажира (див. 5.1.).

Він складається з:



    1. Польотного купона.

    2. Усіх інших невикористаних польотних купонів.

    3. Пасажирського купона (якщо відсутній, то Пасажирська квитанція).

Польотний купон – частина пасажирського квитка, або, в разі електронного квитка електронний купон, у якому визначено відповідні пункти відправлення та прибуття, між якими купон є дійсним для перевезення пасажира і багажу (див. 5.1.).

Пасажирський купон – (або пасажирська квитанція) .частина пасажирського паперевого квитка, яка залишається у пасажира після закінчення перевезення і до якої додається повідомлення стосовно умов перевезення пасажира (див. 5.1.).

Складений квиток – кілька квитків, виданих перевізником, які разом становлять єдиний договір перевезення.

Багаж - предмети, майно та інша особиста власність пасажира, що перевозяться на повітряному судні (див. п. 18) cт. 1, ПКУ).

Багажна квитанція – частина квитка, що засвідчує прийняття до перевезення зареєстрованого багажу (див. п. 19) cт. 1, ПКУ).

Багажна ідентифікаційна бирка – документ, виданий перевізником для ідентифікації зареєстрованого багажу.

Зареєстрований багаж - багаж пасажира, прийнятий перевізником під свою відповідальність для перевезення та своєчасної доставки, на який перевізник оформив багажну квитанцію та видав багажну ідентифікаційну бирку (див. п. 43) cт. 1, ПКУ).

Ручна поклажа (незареєстрований багаж) – багаж пасажира, який під час перевезення за згодою перевізника в салоні повітряного судна під контролем пасажира і засвідчується спеціальною біркою.

Електронний квиток – електронний документ, що включає маршрут-квитанцію, видану авіаперевізником або від імені авіаперевізника, електронні купони та, у разі використання, документ для посадки; (див. п. 37) cт. 1, ПКУ).

Електронний купон – частина електронного квитка, яка використовується для перевезення на відповідному рейсі, або інший документ, який його замінює, що зберігається у базі даних автоматизованої системи бронювання перевізника (див. п. 38) cт. 1, ПКУ).

Відмова в перевезенні - відмова авіаперевізника в перевезенні пасажира або його багажу рейсом, незважаючи на його присутність для посадки на борт, крім наявності для відмови у посадці таких підстав: охорона здоров'я, забезпечення безпеки, неналежне оформлення необхідної для перевезення документації (паспорт, віза, квиток тощо); (див. п. 29) cт. 1, ПКУ).
Правовий статус пасажира

(див. п. 14-18 ст. 100, 103-107 ПКУ, Глава У-УІ, ХУ-ХУІ Правил (5.1.).


Відповідальність перевізника (Глава ХХУІІ Правил (5.1.).
Відповідальність за правопорушення законодавства в галузі

цивільної авіації (ст. 126-130 ПКУ)


Домашнє завданняТранспортне право України. Навч. посіб. /Демський Е.Ф., Іжевський В.К. та ін : За заг. ред. В.К. Іжевського, Е.Ф Демського. – К. : Атіка. 2008. - с. 195-212; Булгакова І.В., Клепікова О.В. Транспортне право України: Академічний курс: підруч. Для студ. Юр. Спец. Вищ. закл. – К. : Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”. 2008. - с. 416-518.

ТЕМА 9.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКОГО ЕЛЕКТРИЧНОГО ТРАНСПОРТУ
Історична довідка
Тривалий історичний період розвитку людства (до XVI сторіччя) переміщення людей у містах поселення відбувалося без використання транспортних засобів. Їх переміщення здійснювалися пішки. З розвитком економічних відносин між людьми, виробництва, обміну різними товарами, зростанням міських поселень гостро постає потреба людей у використанні транспортних засобів. Історично в розвитку міського пасажирського транспорту можна виділити наступні періоди: кінної, парової, електричної тяги, період автомобілізації і сучасний період впровадження в перевізний процес новітньої техніки і технології.

Період кінної тяги (почався в останній чверті XVII сторіччя, закінчився в середині XIX сторіччя) характеризується, перш за все, рухом кінних візків в міжміському сполученні. На початку XVIII сторічча перевозили кіньми пасажирів, багаж і пошту диліжансами (французьке слово: dili-gence-велика крита карета для перевезень пасажирів, багажу та пошти), які вперше з’явилися в Англії в XVI сторіччі, і омнібусами (латинське слово: omnibus – для всіх – багатомісна кінна карета для проведення регулярних міських перевезень і в міжміському сполученні), які вперше з’явилися в Парижі в 1662 р. Потім здійснилась заміна звичайних карет на більш зручні для пасажирів вагони з кінною тягою, які рухалися не по звичайному шляху, а по рейках. Така форма перевезень пасажирів отримала назву конки.

Парова тяга (з’явилась в перше в Нью-Йорку в 1837 р.) мала більшу економічність і провізну спроможність. Вона забезпечувала переміщення разом декількох вагонів. Але паровики забруднювали навколишнє середовище і були дуже пожежно небезпечні. В 1863 р. в Лондоні вперше залізничні колії з паровою тягою було покладено під землею в тунелях, які стали називатися метрополітеном (Metropolitan-Way – столична залізниця). Але через значне задимлення тунелів вони спочатку не користувалися великим попитом. Потім метрополітен було побудовано в 1872 році в Берліні. Всі вуличні міські залізниці стали називатися трамваєм.

Електрична тяга з’явилась після винаходу електродвигуна. Вперше в Берліні у 1879 році було використано для електричного трамвая невелику дільницю колії, на якій було укладено між двома ходовими коліями третю додаткову колію для передачі електроенергії. В Росії вперше електричний трамвай з’явився у 1892 р. в Києві. В Німеччині у 1882 р. було випробувано зразок безрейкового транспортного засобу з електродвигуном, схожим на сучасний тролейбус. Перший в нашій державі тролейбус з’явився в Москві в 1933 р. Завдяки наявності безперечних переваг міський електричний транспорт буде використовуватися і в перспективі.
Поняття та склад

Міський електричний транспорт - складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.

Метрополітен – рейковий вид міського пасажирського транспорту із власним колійним розвитком, який улаштовується в тунелях, на поверхні землі і естакадах. Він представляє собою самий потужний вид міського транспорту (може перевозити 40-50 тис. чол. за годину). Особливості метрополітену полягають у наступному:

- характеризується великими капіталовкладеннями;

- ефективний в містах з населенням більше 1 млн. чол. з максимальним пасажиропотоком понад 21 тис. чол. за годину;

- швидкість руху регулює і контролює дії машиніста автоматизована система;

- найбільш зручний, надійний і безпечний вид міського транспорту;

- вирішує проблему масових швидкісних перевезень пасажирів;

- забезпечує рух поїздів в періоди інтенсивних перевезень і з інтервалом 80 секунд і технічною швидкістю понад 40 км/год.

Метрополітени в нашій державі відіграють значну роль в міських перевезеннях, що відповідає загальносвітовій тенденції розвитку міського транспорту. Це пов’язано з тим, що сучасний ритм життя людей ставить високі вимоги до рівня мобільності населення. Транспорт у великих містах має забезпечити зручність і необхідну швидкість перевезення жителів до місця роботи, об’єктів сфери обслуговування, культурних та освітніх закладів.

В Україні функціонують три метрополітени:

- Київський має 43 станції, протяжність лінії понад 55 км;

- Харківський має 28 станцій, протяжність ліній понад 35 км;

- Дніпропетровський має 6 станцій, протяжність ліній 7,9 км.

У м. Донецьк будується перша лінія метрополітену протяжністю в 10 км із 6 станціями. В середньому за рік українські метрополітени перевозять 873 млн. пасажирів, що становить близько 14 % населення, яке користується міським транспортом. Слід зауважити, що у більшості країн Західної Європи цей показник становить 50% і більше.
Трамвай наземний рейковий вид міського транспорту. Він займає друге місце по провізній спроможності після метрополітену. Особливості трамвая полягають у наступному:

- перевозить 12-15 тис. чол. за годину;

- представляє собою суцільнометалевий вагон, колеса якого приводяться у рух електродвигуном постійного струму;

- електрична енергія надходить від контактної мережі від підвішеного проводу з напругою 500-700 в. через контактну дугу (пантограф) і рейки;

- управління трамваєм здійснюється контролером, за допомогою якого змінюється сила струму в електричній мережі;

- економічний по експлуатаційним витратам і екологічно чистий вид транспорту;

- низька маневреність в порівнянні з іншими видами міського транспорту;

- є джерелом шуму;

- швидкісний трамвай став перспективним видом транспорту у містах з населенням до 1 млн. чол.
Тролейбус (англійські слова: trolley – контактний провід, роликовий струмоприймач, bus - автобус) – безрейковий вид транспорту з подачею електроенергії від підвісної контактної мережі. Тролейбусу характерні особливості:

- максимальний обсяг перевезень складає 8-9 тис. чол. за годину;

- конструкційна швидкість 70 км/год;

- конструкція поєднує переваги автобуса і трамвая;

- електричний струм підводиться по двох підвісних проводах, по яким ковзають два струмоприймача;

- економічні в експлуатації, прості, надійні і екологічно чисті;

- спорудження контактної мережі вимагає значних капітальних витрат;

- захаращуються вулиці улаштуваннями контактної мережі;

- обмежена маневреність;

- доцільно використовувати в містах з населенням понад 250 тис. чол. на лініях з пасажиропотоком не менше 2 – 2,5 тис. чол. за годину;

- може використовуватися на різних лініях як основний, так і допоміжний (той, що підвозить до місць перетину різних видів транспорту) вид транспорту;

- рухомий склад може мати різну місткість: середню, велику і особливо велику за рахунок з’єднання транспортних одиниць.


Замовники транспортних послуг (замовники) - місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та/або уповноважені ними юридичні особи, які замовляють транспортні послуги.
До складу Міського електричного Транспорту входять

(див. ст. 34 Закону України “Про транспорт”)

Згідно ст. 15 ЗУ “Про міський електричний транспорт” (далі ЗУ “МЕТ”) до складу міського електричного транспорту входять підприємства, що надають транспортні послуги, об'єкти міського електричного транспорту, системи електропостачання та зв'язку, будівлі та службові приміщення.
Об'єкти міського електричного транспорту - рухомий склад, контактні мережі, тягові підстанції, колії трамвайні та метрополітену, а також споруди, призначені для забезпечення надання транспортних послуг.
Рухомий склад - трамвайні вагони, тролейбуси, вагони метрополітену (див. п. 3. Рухомий склад 3.1.).
Повноваження субєктів управління Міським електричним транспортом (див. ст. 7-10 ЗУ “Про МЕТ”)

Загальне державне регулювання діяльності у сфері міського електричного транспорту та його розвитку здійснює:



  1. КМУ.

  2. Центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (див. ст. 9 ЗУ “Про МЕТ”).

  3. Центральний орган виконавчої влади у галузі транспорту (Мінінфраструктури (див. ст. 9 ЗУ “Про МЕТ”).

  4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

  5. Місцеві органи виконавчої влади (див. ст. 8 ЗУ “Про МЕТ”).

  6. Органи місцевого самоврядування (див. ст. 8 ЗУ “Про МЕТ”).

  7. Державна технічна інспекція міського електричного транспорту (крім метрополітену, див. ст. 10 ЗУ “Про МЕТ”).

7.1. Головна державна технічна інспекція міського електричного транспорту.

7.2. Регіональні підрозділи технічної інспекції міського електричного транспорту.

8. Укртрансінспекція (див. ст. 9-10 ЗУ “Про МЕТ”).
Правові основи діяльності міського електричного транспорту

Міське електричне транспортне право є однією з складових транспортного права – це правовий інститут транспортного права.

Правове регулювання діяльності міського електричного транспорту здійснюється за допомогою правових норм, що містяться в наступних нормативно-правових актах:

1. Закони України.

1.1. Закон України Про транспорт.

Розділ І “Загальні положення” - розглянули при вивченні Залізничного Транспорту.

Ст. 34 “Міський електротранспорт і його склад” - вже розглянули раніше.

Ст. 35 “Землі міського електротранспорту”.

1.2. Закон України “Про міський електричний транспорт” (від 29.06.2004 р.).

Складається з 6 розділів та 20 ст.


Структура Закону

Розділ І – Загальні положення (ст. 1-3).

Розділ ІІ – Перевезення міським електротранспортом (ст. 4-6).

Розділ ІІІ – Державне регулювання діяльності у сфері міського електротранспорту (ст. 7-10).

Розділ ІУ – Відносини місцевих органів виконавчої влади та інших замовників з перевізниками щодо організації надання транспортних послуг (ст. 11-14).

Розділ У – Забезпечення діяльності перевізників (ст. 15-20).

Розділ УІ – Прикінцеві Положення.
2. Постанова КМУ. Про затвердження Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом. № 1735, від 23.12.2004 р.
3. Наказ Мінінфраструктури. Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (метрополітену). № 191 від 05.03.2007 р.

4. Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального гоподарства України. Про затвердження Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України. № 329, від 09.10.2006 р.

5. Накази Держ. Ком. по ЖКГ.

5.1. Про затвердження Правил експлуатації трамвая і тролейбуса.

№ 103, від 10.12 1996 р.

5.2. Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв трамвая і тролейбуса. № 217, від 06.12.2004 р.


Особливості договору перевезення пасажирів міським електричним транспортом (див. ст. 11-13 ЗУ “Про МЕТ”).

Транспортні послуги надаються на договірних засадах між перевізником та замовником. Відносини замовників з перевізниками регулюються згідно із законодавством, а також договором про організацію надання транспортних послуг.

У договорі про організацію надання транспортних послуг визначаються обсяги і якість транспортних послуг за маршрутами (лініями) згідно з розкладом руху, вартість перевезення пасажирів, обов'язки та права сторін, порядок та строки проведення розрахунків, інші умови надання транспортних послуг. Типовий договір про організацію надання транспортних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Підставою для укладення договору про організацію надання транспортних послуг є замовлення на пасажирські перевезення міським електричним транспортом, у якому повинні враховуватися державні соціальні нормативи на транспортні послуги, а також спроможність перевізника забезпечити їх необхідний обсяг.

Договір про організацію надання транспортних послуг укладається на основі типового договору не пізніше ніж за квартал до початку його дії на строк не менше року.

Основною формою транспортного обслуговування населення є перевезення трамваями і тролейбусами за маршрутами, а метрополітеном, швидкісним трамваєм - за лініями відповідно до затверджених в установленому порядку транспортних схем міст (регіонів).



Маршрут (лінія) - напрямок руху трамвая, тролейбуса (поїзда метрополітену, швидкісного трамвая) за встановленим розкладом між визначеними та відповідно обладнаними пунктами на зупинках.

Види маршрутів (ліній):

1. Міські.

2. Приміські (позаміські).

3. Міжміські.
Затвердження маршрутів (ліній) здійснюється замовником на підставі генерального плану населеного пункту та схеми планування відповідного регіону з урахуванням попиту на міські, приміські (позаміські) та міжміські пасажирські перевезення.

Маршрути (лінії) обладнуються диспетчерськими станціями, засобами управління рухом, павільйонами (станціями) для пасажирів, а також необхідним санітарно-гігієнічним облаштуванням.

Розклад руху на встановлених маршрутах (лініях) затверджується перевізником за погодженням із замовником транспортних послуг.

Перелік маршрутів (ліній) та зміни до них доводяться до відома населення через місцеві засоби масової інформації.

На напрямках із значними пасажиропотоками, а також на курортах, у зонах відпочинку, щільної житлової забудови та підвищеного рівня забруднення довкілля перевага надається створенню маршрутів (ліній) міського електричного транспорту.

Оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка або посвідчення, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством.

Фінансування перевезення пільгової категорії громадян здійснюється згідно із законодавством.

Перевізник не вправі відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.

Пільговий проїзд у міському електричному транспорті не дає права на безоплатне перевезення багажу.
Правовий сатус замовника транспортних послуг

(див. ст. 12 ЗУ “Про МЕТ”)

1. Замовник транспортних послуг зобов'язаний:

представляти і захищати інтереси споживачів таких послуг;

визначати обсяги транспортної роботи, маршрути та показники регулярності руху, встановлювати тарифи на проїзд та порядок справляння плати;

укладати договір з перевізником про організацію надання транспортних послуг та контролювати його виконання;

забезпечувати координацію роботи об'єктів міського електричного транспорту та інших видів транспорту;

створювати необхідні умови для забезпечення перевезень (відповідний стан доріг, облаштування пунктів на зупинках тощо);

здійснювати повну та своєчасну оплату фактично виконаних перевізником обсягів транспортних послуг згідно з договором про організацію їх надання;

виконувати інші вимоги, встановлені законодавством.

2. Замовник має право:

контролювати якість надання транспортних послуг та додержання графіків руху на маршрутах (лініях);

проводити обстеження пасажиропотоків на маршрутах (лініях);

вносити пропозиції щодо змін умов договору про організацію надання транспортних послуг.

3. За невиконання обов'язків, передбачених договором про організацію надання транспортних послуг, замовник несе відповідальність згідно із законом та договором.
Правовий статус перевізника (див. ст. 13 ЗУ “Про МЕТ”)

1. Перевізник зобов'язаний:

- забезпечувати належний рівень транспортного обслуговування пасажирів та їх безпеки, якість надання транспортних послуг;

- утримувати рухомий склад та інші об'єкти міського електричного транспорту у належному стані, створювати умови для проведення їх державного технічного огляду;

- забезпечувати необхідний рівень професійної кваліфікації працівників та додержання ними вимог законодавства;

- здійснювати справляння плати за проїзд;

- інформувати пасажирів про організацію транспортного обслуговування та правила користування міським електричним транспортом;

- створювати належні умови праці та відпочинку персоналу, забезпечувати контроль за роботою і станом здоров'я водіїв;

- виконувати умови договору про організацію надання транспортних послуг, інші вимоги, встановлені законодавством;

- надавати замовникові інформацію про результати роботи рухомого складу.

2. Перевізник має право:

- вносити пропозиції щодо створення нових та внесення змін до існуючих маршрутів (ліній), а також уточнення обсягів транспортної роботи і розкладу руху;

- проводити контроль за додержанням пасажирами Правил користування міським електричним транспортом, у тому числі щодо оплати проїзду та наявності документів, які дають право на пільговий проїзд;

- зупиняти пасажирські перевезення на маршрутах (лініях) або тимчасово змінювати розклад руху у разі виникнення загрози його безпеці, змін у пасажирських потоках, а також з інших причин, не залежних від перевізника, і негайно інформувати про це замовника;

- вимагати відшкодування втрат за тимчасове закриття або перешкоджання рухові, крім випадків, передбачених статтею 19 ЗУ “Про МЕТ.

3. Перевізник несе відповідальність за:

- виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів згідно із законодавством та договором про організацію надання транспортних послуг;

- відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю і майну пасажирів, а також довкіллю, згідно із законодавством;

- надання інформації про фактичні обсяги транспортних послуг.
Правовий статус пасажира (див. ст. 6 ЗУ “Про МЕТ”, п. 5, 6. 4.)

Права та обов'язки пасажирів, порядок проїзду і його оплати визначаються Правилами користування міським електричним транспортом, які затверджуються у межах відповідних повноважень центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства і центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і які повинні гарантувати ассажирам право на одержання:

- якісних і безпечних транспортних послуг відповідно до цього Закону;

- своєчасної та достовірної інформації стосовно транспортних послуг;

- компенсації згідно із законодавством заподіяної під час користування міським електричним транспортом шкоди.
п. 5 – обов’язки та права пасажирів;

п. 6 – контроль оплати проїзду пасажирами та їх відповідальність.




1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка