Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка7/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

Психологічна профілактика
кризових ситуацій молодого віку

Молодість починається із ключових, магістральних життєвих виборів, від яких вперше майже цілком залежить майбутнє. Це самостійний вибір місця роботи, пошук посади і зарплатні, які б відповідали життєвим домаганням, обрання місця
проживання після прощання з батьківським домом, активний пошук того, з ким будувати свій майбутній бізнес, хто стане супутником життя. Це і серія рішень з приводу власного стилю поведінки, спілкування, праці, відпочинку. Підтримка батьків для багатьох усе ще залишається значущою, але відповідальність уже переноситься на себе. Відчуття керма у власних руках надихає, бентежить, напружує до запаморочення.

Головне завдання, яке вирішує молода особа, – це побудова грандіозних планів на все подальше життя. Таке емоційне, урочисте планування у більшості молодих людей відбувається з ідеалістичних, максималістських позицій. Робота, друзі, кохана людина, майбутні діти – усе має бути особливим, найкращим, таким, якого ще ні в кого і ніколи не було. Яку ціну треба заплатити за це – не має значення. Адже молоді роки є періодом фізичного і психічного розквіту. У 23 – 28 років практично кожен відчуває себе сильним, здоровим, невтомним, рішучим, сміливим, спритним, розумним.

Молода особа, здавалося б, має все для того, щоб досягти успіху, не повторити непримітного, нудного, надто перевантаженого чужими проблемами, а то й зовсім помилкового, як їй здається, життєвого шляху своїх батьків. Досвіду ще замало, аби оцінити батьківські досягнення, зрозуміти свої обмеження, врахувати реальні обставини. Юні чоловік і жінка завжди впевнені, що варті кращого життя, що зможуть втілити свої “наполеонівські” плани.

Від мрій і фантазій про яскраве майбутнє молода людина намагається перейти до активних дій, до спроб якомога швидше знайти стежку до чогось унікального, неповторного, своєрідного. І тут усі засоби досягнення цілей можуть здаватися прийнятними, навіть ті, що пов’язані із серйозним ризиком для власного здоров’я чи порушенням моральних, а інколи і юридичних норм. Головне – рухатись, не відкладати, поспішати, а виправити помилки можна пізніше.

Криза молодості супроводжується гострим переживанням самотності, стражданням із приводу економічної та емоційної залежності від батьків, хронічним напруженням від нестерпного прагнення знайти себе у професії.

Новоспечений дорослий готовий до близькості, здатний залишатися вірним інтимним і дружнім стосункам, навіть якщо вони потребують значних жертв. Складність у тому, що цей юний дорослий непослідовний, амбівалентний, що почуття інтимності і ворожості можуть викликати в нього одні й ті самі люди.

Потреба у близькості на цьому віковому етапі дивним чином співіснує з не менш вираженою потребою в усамітненні, в дистанціюванні. Хочеться ізолюватися від тих людей, хто дуже активно шукає довіри, чиї зазіхання на власну територію здаються небезпечними. Негативним новоутворенням, що формується під час кризи і може залишитися на довгі роки, стає потреба уникати контактів, які могли б привести до справжньої близькості, котрі зобов’язували б до близькості, а не до ізоляції удвох.

Близькість передбачає необхідність стосунків, які б давали взаємне задоволення, єдність двох ідентичностей, але без утрати своєї індивідуальності. Ізоляція настає через неможливість, нездатність досягти взаємності. Інколи причина цього полягає у слабкій ідентичності людини, яка боїться її втратити поруч із коханою людиною.

Для того щоб успішно подолати кризу і відчути свою рівність із дорослими, молода людина має:


  • навчитися враховувати реальні обмеження, пристосовувати свої мрії до обставин життя;

  • подолати залежність від батьків і знайти собі Гуру, Вчителя, Наставника;

  • знайти себе в роботі, забезпечити вдалий кар’єрний старт;

  • зустріти кохану людину, налагодити тривалі й довірчі інтимні стосунки;

  • розвинути здатність саморегулюватися, утримувати емоції у припустимих межах;

  • гнучко адаптуватися до нових вимог, самостійно долати життєві негаразди.

Такі завдання не вирішуються за один місяць чи навіть рік. Мрії, наприклад, бувають дуже категоричними, “крутими”: стати великим мандрівником, відомим продюсером чи кутюр’є, отримати Нобелівську премію, купити старовинний замок у Шотландії і острів у Тихому океані. Мрія має надихати чоловіка в його повсякденній діяльності, але якщо між бажанням і повсякденністю – провалля, подібні мрії, навпаки, пригнічують, гальмуючи будь-яку активність.

Наставників шукають роками. Незрідка той, хто у 23 став кумиром і допоміг відірватися від взаємин “батько – дитина”, пізніше викликає глибоке розчарування. Але на певному етапі він все ж сприяв переходу до світу дорослих, тобто діалогічних, рівноправних стосунків, так не схожих на звичні сімейні. Його стиль життя, такий відмінний від прийнятого в батьківському середовищі, його відмова від жорстких традиційних норм поведінки, його загадковий життєвий досвід викликають захоплення.

Маючи підтримку психолога, молода людина швидше переживає етапи досягнення незалежності, крокуючи від первинної, батьківської, до власної сім’ї:


  • Спочатку виникає емоційна незалежність. Коли молода особа досягає її, вона відчуває, що вже не так потребує передусім батьківської підтримки і любові, що може нестачу їх компенсувати у дружніх контактах, інтимних стосунках.

  • Формується незалежність атитюдна, настановна, коли наміри, домагання, цінності, переконання поступово стають дедалі більш відмінними від батьківських.

  • Поволі постають такі важливі для самоприйняття, як здатність утримувати себе матеріально, можливість самостійно вирішувати свої економічні проблеми.

  • Остаточно відокремлюється від батьків молода особа тоді, коли вже не почуває себе винною в тому, що живе окремо, не вважає, що зрадила батьків, обравши свій особистий шлях.

Криза може загострюватися і тоді, коли молода людина досить рано створила власну сім’ю і переживає народження першої дитини. Різке зростання фізичних та емоційних навантажень молодих батьків пов’язане із втратою такої важливої свободи, з численними фінансовими витратами, порушенням сну, звичного укладу життя. Зазвичай між батьками виникає напруженість, конфлікти з приводу розподілу побутових обов’язків, сексуальних стосунків, матеріальних проблем. Молода мати перевтомлена, батько відчуває себе знехтуваним, і обидва страждають, бо відчувають велику і тривожну відповідальність, досі незнайому і тому дуже тяжку.

У професійній сфері також очікування дуже випереджають реальність. На початку кар’єри робочі будні інколи викликають справжнє потрясіння. Робота може здаватися чи бути насправді не дуже цікавою, нудною, нетворчою, а керівник – некомпетентним, самовпевненим, авторитарним. З колегами також не завжди легко налагодити контакт. Нездатність подолати складності адаптації, пережити розчарування і знайти певні позитивні моменти в ситуації, що склалася, може завадити подальшому професійному пошуку.

Проте найтиповіша кризова ситуація в цей віковий період – зацикленість на власних проблемах та невміння побудувати близькі стосунки з іншою людиною. Так продукується гостре почуття самотності, безпорадності, так зростає екзистенційний вакуум, поглиблюється соціальна ізоляція.

Ставлення до себе в цьому віці дістає нову якість: головне – стати для когось справжнім товаришем, подругою, коханою людиною. Важливо мати постійних партнерів по спілкуванню, які глибоко цінують, завжди підтримують, відчувають твій стан, розуміють без зайвих слів. Якщо цього немає в житті, молода людина відчуває сум, зневіру, тугу, невпевненість у собі, втрачає сенс життя.

У фокусі консультативної роботи психолога має бути формування у молодої людини навичок самодослідження, поглиблення саморозуміння та самоприйняття. Задля цього під час консультування треба розвивати у молодої людини відкриті діалогічні стосунки. Згодом їй стане не страшно і не соромно дивитися на себе збоку. Зростає сміливість обговорювати з іншою людиною свої найпотаємніші почуття, приховані думки, заборонені бажання, дивні мрії. Так формується уміння бути собою не лише на самоті. Так відбувається повільне наближення до своєї глибинної сутності, свого потенціалу і долається нарцисичне страждання.

Після виходу з кризи приходить відносний внутрішній спокій. Життєвої енергії у цей період чимало, і хочеться разом із друзями та однодумцями знайти, куди її спрямовувати. Для більшості молодих людей головним життєвим завданням стає професійна активність, пошук себе у праці, зміцнення кар’єри. Хтось зосереджується на подальшому навчанні, укріпленні професійного статусу, забезпеченні власної сім’ї. Хтось тільки но шукає своє призначення, опановує професію, прагне зустріти свого коханого. Для дівчат особливо важливо не лише відчувати задоволення від роботи, а і вчасно створити сім’ю, народити дітей.

Людина вже усвідомлює себе не як окрему, своєрідну індивідуальність, а як члена групи, комунікатора, того, хто розуміє іншого, співпрацює з ним, допомагає йому. Свій життєвий світ молода людина зіставляє зі світами коханої людини, найближчих друзів, товаришів по професійній справі. Такі порівняння вона робить не лише з позитивними моделями, а й з негативними, з тими, кого сприймає як органічно чужого, “не нашого”.

Так близькі психологічні простори починають інтегруватися, взаємно зміцнюватися, збагачуватися. Внутрішні кордони для “своїх” стають більш відкритими, прозорими, “своїми” досить легко стає багато людей. Молодість є періодом життя, коли людина всім довіряє, легко впускає новачків у свій всесвіт. Вона починає болісно фільтрувати оточення, поділяючи колишніх друзів на своїх і чужих лише тоді, коли в неї виникають серйозні комунікативні і професійні проблеми.

Психологічний час молода людина дедалі більше опановує завдяки мріям, надіям, ідеям, намірам. Майбутнє її вже не страшить, у неї велетенські і максималістські плани. Щодня відбувається величезна кількість внутрішніх і зовнішніх подій. Буденність сприймається із захватом, її хочеться змінювати, вдосконалювати, робити святково-несподіваною і в такій суцільній несподіванці повсякденно жити.
Висновки

Проблемною є ситуація, в якій виникає потреба у вирішенні значущих і не дуже звичних завдань, коли існує невідповідність вимог людини до самої себе її реальним схильностям, можливостям, бажанням, коли людина не може адекватно прогнозувати розвиток подій, ставити перед собою досяжні цілі.

Надзвичайна ситуація, що несподівано виникає внаслідок певних масштабних подій типу землетрусів, виверження вулканів, терористичних актів, катастроф, може призвести до людських жертв, завдати шкоди здоров’ю і благополуччю людини, стати поштовхом до парадоксальних особистісних трансформацій.

Кризова ситуація спричинюється складними життєвими обставинами, що змінюють траєкторію життєвого шляху. Зазвичай вона потребує пошуку нової ідентичності, перегляду цінностей, перспективних планів, відмови від звичних життєвих стратегій, пошуку нового сенсу життя.

Симптомами першої, початкової, стадії кризи є, залежно від особистісного радикалу, енергетичних ресурсів, минулого досвіду, конкретної життєвої ситуації, невмотивована тривожність, дратівливість, апатія, байдужість, зниження працездатності.

На другій стадії кризи з’являються страхи, зростає безсилля, почуття того, що все виходить з-під контролю, особливо у стосунках. Людина розчаровується в собі, своїх уміннях, способах досягнення цілей. Порушуються сон, апетит, наростають хронічна втома, пригнічений настрій, почуття відчуженості, агресивність.

Третя – найглибша – стадія кризи супроводжується почуттям безнадійності, відсутності сенсу існування. Відбувається руйнація найважливіших життєвих цінностей, згасають симпатії й прихильності, гостро переживається власна неповноцінність, виникають суїцидальні думки і наміри.

Типове ставлення до кризи може бути ігнорувальним, перебільшувальним, демонстративним, волюнтаристським і продуктивним, залежно від раніше набутого досвіду та способу його інтерпретації.



Для кризи юнацького віку характерні найнижча задоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість у собі, тяжкий і гострий стан загальної невизначеності, незадоволеності собою, професійної і особистісної дезорієнтованості.

Психологічна профілактика юнацької дезадаптованості, що загострюється в кризовому стані, передбачає розвиток у юнака здатності до самоприйняття, відкриття в собі певних схильностей, потенцій, обдарувань, пошуку власних позитивних якостей, посиленні самоповаги. Психолог у цьому разі має приділяти увагу роботі, що пов’язана з розвитком комунікативної компетентності, тобто здатності до налагодження і збереження контактів, конструктивного розв’язання конфліктів, уміння
самостійно долати самотність, підтримувати теплі, довірчі
стосунки.

Психологічний супровід під час переживання кризових
ситуації у молодому віці передбачає допомогу в переживанні власної несамостійності, економічної та емоційної залежності молодої людини від батьків. Пошук внутрішніх ресурсів для досягнення власної автономії зазвичай супроводжується напруженими спробами знайти себе у близьких стосунках і професії. Профілактика дезадаптованості має бути спрямована на підвищення гнучкості молодої людини у баченні власних життєвих обставин, їх інтерпретації. Консультативну роботу слід сосередити на формуванні у молодої людини навичок самодослідження, на поглибленні саморозуміння й самоприйняття, розвитку здатності до відкритих діалогічних стосунків.

Запитання і завдання


  1. Які проблемні ситуації вже виникали у Вашому житті? Як Вам вдавалося їх подолати?

  2. Що таке надзвичайна ситуація? Чи можна до неї заздалегідь підготуватися?

  3. Дайте визначення життєвої кризи, охарактеризуйте кризи нормальні й анормальні.

  4. Які типи ставлення до кризових життєвих ситуацій Вам знайомі із власного досвіду?

  5. Що таке продуктивне ставлення до кризової життєвої ситуації?

  6. Які стадії життєвої кризи Ви знаєте?

  7. Які стратегії подолання кризових ситуацій обирають старшокласники і студенти? У чому полягає гендерна специфіка вибору стратегій подолання?

  8. Наведіть приклади ненормативних криз в юнацтві. Як організувати профілактичну психологічну роботу із старшокласниками?

  9. Яке головне завдання має вирішити молода особа, що переживає кризу?

  10. Якою має бути психологічна профілактика, що сприяє подоланню молодою людиною вікової кризи?

  11. Як побудувати консультативний процес, щоб сприяти формуванню у молодої людини навичок самодослідження, поглибленню саморозуміння та самоприйняття?



Рекомендована література
Життєві кризи особистості: наук.-метод. посіб: у 2 ч. – К. : ІЗМН., 1998.

Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг. – СПб., 2000. – 992 с.

Магомед-Эминов М. Ш. Феномен экстремальности / М. Ш Магомед-Эминов. – 2-е изд. – М. : Психоаналитическая Ассоциация, 2008.– 218 с.

Психологія життєвої кризи / за ред. Т. М. Титаренко. – К. : Агропромвидав України, 1998. – 348 с.



Середа Е. И. Практикум по межличностным отношениям: Помощь и личностный рост / Е. И Середа. – СПб., 2006.– 224 с.

Титаренко Т. М. Испытание кризисом. Одиссея преодоления / Т. М Титаренко. – 2-е изд. – М. : Когито-Центр, 2010. – 303 с.

Титаренко Т. М. Життєві кризи: технології консультування: у 2 ч. / Т. М Титаренко – К. : Главник, 2007. – 144 с. ; 176 с.

Титаренко Т. М. Кризове психологічне консультування / Т. М Титаренко – К. : Главник, 2004. – 96 с.

Титаренко Т. М. Запобігання емоційому вигорянню в сім’ї як фактор гармонізації сімейних взаємин: наук.-метод. посіб. / Т. М Титаренко, О. Я Кляпець. – К. : Міленіум, 2007. – 142 с.

Фориша-Ковач Б. Развитие в подростковом и юношеском возрасте / Б. Фориша-Ковач // Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – СПб. : Питер, 2003. – 1096 с.– С. 717–719.

Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. / Э. Эриксон. – М. : Прогрес, 1996.– 344с.

Эриксон Э. Детство и общество / Э. Эриксон – СПб., 1996. – 592 с.

Розділ 3
ЗУСТРІЧ


ІЗ ПОВСЯКДЕННІСТЮ: СТРЕС ЧИ ДІАЛОГ


Інтерпретаційні джерела
повсякденного стресу

Замислюючись про повсякденний стрес, ми уявляємо собі особистість у певній ситуації – поточній ситуації її життя, яка змушує реагувати нетипово. Такими ситуаціями можуть стати як “хронічні” стресори – ті самі приводи для хвилювання на роботі, ті самі вияви безладу навколо, ті самі обличчя в телевізорі, так і раптові зміни – швидке авто близько до тротуару, загроза запізнення через тягнучку, несподівана зустріч, довгоочікувана відповідь, невдалий вислів. Щодня з нами відбуваються речі, з якихось причин пов’язані з напруженням. Бажані чи небажані, радісні чи неприємні, разом вони визначають емоційне тло і загальний тонус повсякденного життя – буденне обличчя навколишнього світу.

Нам повсякденність може видаватися усміхненою, дружньою, замріяною, сумною, втомленою, ворожою, байдужою… А коли ми не в змозі зустрітися з нею поглядом, коли якусь життєву ситуацію переживаємо настільки гостро, що перериваємо


діалог зі світом, захищаючись нападом або тікаючи, то говоримо про стрес.

У першому розділі вже зазначалося, що переживання психологічного (емоційного) стресу в тій чи іншій ситуації опосередковується для людини тим, як вона цю ситуацію інтерпретує, тобто її власним розумінням. Ми не можемо визначити універсальні для всіх людей психологічні стресори. Стресомісткість кожної події, і навіть такої життєвизначальної, як зустріч зі смертю, варіюватиме залежно від того, які “правила” інтерпретації диктуватиме людині мова її культури, які усталені смислові зв’язки, передбачені її вірою, освітою, національними та сімейними традиціями, індивідуальним життєвим досвідом, будуть актуалізуватися у відповідь на той чи інший фактичний фрагмент життя і яку загрозу прописаний у цих зв’язках фрагмент буде становити для актуального світорозуміння.

Проте стрес переживають усі. Понад те – всі переживають його приблизно однаково – у межах визначених способів реагування, фаз розгортання, ресурсів подолання та реабілітації. В цьому сенсі питання профілактики повсякденного стресу можна ставити не лише в контексті визначення найбільш типових для певної культурної групи стресорів та підвищення індивідуальної готовності особистості до змісту відповідних життєвих ситуацій, але і як питання про певні стресомісткі способи організації інтерпретації життя, безвідносно конкретного життєвого контенту. Саме в цьому останньому ракурсі ми і пропонуємо розглянути переживання повсякденного стресу.

Вікові виміри інтерпретації
повсякденності

Відчуття спільної мови є визначальним для розгортання вільного від стресу діалогу зі світом. І одним з найвагоміших чинників культурної (мовної) диференціації завжди був вік. Питання про пошук спільної мови між поколіннями є усталеним мистецьким топосом. Справді, люди різного віку живуть у світах різної мови. Так, для літньої людини навіть вихід із власної оселі в інтерфейс вулиці сьогодення з її безліччю “діалогових вікон”, “інтерактивних меню” та надшвидкісних комунікацій може поставати справжнім випробуванням через його незрозумілість, чужість, іншомовність, тоді як для молоді цей простір з усією його непрогнозованістю, розірваністю, віртуальністю зазвичай є природним середовищем буденного існування зі звичною розміткою і маркерами – функціональним і непомітним.

Попри правомірність вирізнення центральних тенденцій, мова інтерпретації життя завжди є індивідуальною, і не варто приписувати людям одного віку фіксовані способи взаємодії із зовнішнім світом. Коли йдеться про молодь, для одних “користувачів” повсякдення буде елементом захопливої тримірної гри, джерелом захвату і задоволення, для інших – незначущою метушнею, що заважає вдумливому спогляданню. Комусь може здаватися, що все відбувається на екрані кінотеатру, для когось повсякденність може ставати і пасткою, нав’язливою поверховістю рекламних блимань, що відокремлює від “справжнього” життя. Звичайно, стресомісткість означених способів концептуалізації повсякденного досвіду буде різною і визначатиметься закладеною в кожному способі мірою прийняття запропонованих життям ситуацій, можливістю осмислити новий досвід мовою вже набутого – вписати нове у свій світ.

Визначаючи вікові особливості діалогу з повсякденністю, треба зважати не стільки на фізичний вік, скільки на вік психологічний – міру включеності особистості в актуальну мову комунікації з життям, яка співставна із самою інтенсивністю життєкомунікації. В контексті питання про способи інтерпретації життя молода людина, таким чином, на відміну від представника певної вікової групи в демографічному розумінні, – це людина, яка активно спілкується зі світом, тримає руку на пульсі життя, встигає за зміною мови життєвого руху.

Стрес як порушення
комунікації зі світом

Що ж визначає межі нашої інтерпретації життя? Які особливості розуміння перетворюють для нас ту чи іншу ситуацію на стрес? І що таке стрес, якщо намагатися описати його мовою діалогу зі світом? Щоб відповісти на ці запитання, згадаймо класичне визначення стресу, запропоноване Г. Сельє. Згідно з цим визначенням, спільним для будь-яких стресорів, незалежно від їхнього фактичного змісту, ми будемо вважати переживання особистістю життєвої ситуації як такої, що висуває до неї певні вимоги, а сам стрес полягатиме у формулюванні неспецифічної відповіді. Тобто стрес – це особлива форма відповіді, відповіді людини на певне повідомлення життя, як вона його почула і зрозуміла. Характерні ознаки відповіді стресом вже були докладно розглянуті вище, коли обговорювалися види стресових ситуацій, типи стресових реакцій та субсиндроми стресових переживань. У межах цього розділу буде йтися не про саму відповідь на життя у формі стресу, а про те, що цю відповідь викликатиме, – про змісти делегованих особистістю різним ситуаціям вимог, які виявлятимуться для неї надмірними, а отже, стресогенними.

Де є вимоги, там є і той, хто вимагає. Інтерпретуючи поточні події життя, особистість залучається до відносин із повсякденністю, веде з нею діалог і відповідає на її повідомлення як на звернення певного уявного співрозмовника. Її інтерпретація життєвої ситуації охоплює не лише зчитування змісту життєвої події. Вона торкається всієї конфігурації комунікації з життям, передбачає приписування життю якихось рис, якогось ставлення, якихось намірів і, головне, певної міри конфронтаційності комунікації, зумовленої всіма цими факторами.

Отже, ми зосередимося не лише на стресомісткості інтерпретованих змістів повідомлень життя – суб’єктивних змістах життєвих подій, які особистість зчитує із різних за фактичним наповненням життєвих ситуацій, а й на стресомістких моделях концептуалізації життєвої комунікації загалом, звертаючи увагу насамперед на мовні (семантичні) засоби конструювання ситуацій як стресових на різних рівнях інтерпретації.

Стосовно стресу як відповіді додамо, що через свою неспецифічність стрес – це, скоріше, не відповідь, а відмова від відповіді – відмова чути і розуміти конкретну життєву ситуацію і відповідати саме на її унікальний зміст. Неспецифічність відповіді полягає в запереченні своєрідності співрозмовника,


неврахуванні контексту комунікації, блокуванні змісту повідомлення. Отже, стрес розгортається як своєрідне зведення одиничної ситуації в усіх її подробицях до типової силової опозиції – особистість ніби не чує змісту звернення життя і відповідає на узагальнений сигнал “загроза руйнування”.

Таким чином, у найзагальнішому вигляді ми можемо тлумачити психологічний стрес як захист актуальної смислової конструкції життя, відмежування від небезпечного для її цілісності змісту. Як і будь-який захист, стрес є необхідним, і неправомірно ставити питання про те, як змусити людину відповідати розумінням на події, які загрожують її семантичній цілісності. Але ми можемо визначитися із тим, які способи осмислення життя будуть виявлятися більш жорсткими, уразливими до руйнування, потенційно антагоністичними щодо життєвих подій, а які вже в самій своїй мовній організації будуть містити можливості до розуміння й адаптації.

Постаючи точкою переривання комунікації зі світом у зв’язку із загрозою, стрес є розгортанням позаситуаційних (монологічних) правил інтерпретації, які забезпечуються різного рівня мовними засобами блокування змісту ситуації.

Оскільки розуміння і переживання життєвих подій і ситуацій розгортаються особистістю у текстовій формі – у вигляді конструювання коротких або не дуже оповідань про те, що саме відбувається, інтерпретаційні джерела повсякденного стресу варто шукати в загальних принципах конструювання життєвих текстів – в індивідуальних “правилах” організації мови життєвих смислів особистості, механізмах приписування подіям життя тих чи інших значень. Спираючись на розробки в межах суміжних дисциплін, і передусім на останні досягнення в теорії семіотики (У. Еко, 2007), можна виокремити кілька рівнів організації конструювання життєвого тексту – контурів інтерпретації повсякденного життя.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка