Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка6/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Переживання і розв’язання
кризи юнацького віку

Юнацький вік людина згадує протягом усього подальшого життя як найромантичніший, найсумніший, найтривожніший і водночас найщасливіший, найяскравіший період. Вигадані, далекі ідеали мають для юнака практично таке саме значення, що й буденність, у якій він перебуває. Недосконалий навколишній світ має наближатись до ідеалів, аби в ньому можна було жити. Цей світ обов’язково треба змінювати, вдосконалювати, рятувати, тому в 17–18 років кожного так хвилюють героїчні вчинки, ризик, жертви, подвиги, слава. Юнак любить те, що гаряче прагне поліпшувати, звільняти з полону повсякдення.

Прагнучи до ідеалу, юнак хоче внутрішньо розкріпачитися від тягаря батьківської опіки. І мати, і батько перестають бути його “героями”, він шукає інші, інколи абсолютно протилежні моделі для наслідування. Це може бути жорсткий і вольовий тренер, так не схожий на м’якого й поступливого батька, чи екстравагантна жінка з вільними поглядами на міжстатеві стосунки, яка нічим не нагадує доброчинну й сувору матір.

Діти відомих батьків мріють про швидке закінчення школи і свій переїзд до іншого міста, де їх ніхто не знає, де буде шанс розпочати все спочатку і зробити власне ім’я. Вони знають, що категорично не хочуть бути такими, як батьки, що обов’язково вирвуться з дому, що ніколи не носитимуть такі костюми, які подобаються батькам, не робитимуть таких зачісок, які схвалюються вчителями. Діти батьків звичайних ще більше прагнуть втекти з нудної й одноманітної атмосфери своєї сім’ї. Вони готові піти навіть за кримінальними авторитетами, за лідерами сумнівних сект, аби тільки повністю змінити своє життя, звички, погляди.

Проте спрямованість у майбутнє, бажання, мрії, домагання, очікування, – це ще не реальна готовність до самостійного руху життєвим шляхом. Коли життя повертається так, що молодій людині вже треба на щось зважитися, робити перші дорослі кроки вперед, у повне несподіванок, непрогнозоване Завтра, її переживання гальмують вчинкову активність.

Закінчення школи стає подією, з якої для багатьох юнаків починається чергова вікова криза – криза дебюту дорослого життя. Як насправді перемістити себе із такої все ще рідної і захищеної сімейної атмосфери у нову й незнайому, коли все навколо виглядає непривітним, чужим, небезпечним? Як не побоятися тягаря відповідальності, що відразу лягає на плечі? Що
робити, щоб батьки повірили й добровільно відпустили у самостійні життєві мандри? Може, краще залишитися на своєму
звичному місці і продовжувати існувати під надійним батьківським крилом?

Від того, як юнак відповідає собі на такі запитання, залежить його майбутня готовність до переживання і подолання кризи. На відміну від підліткової, що зумовлюється передусім внутрішніми органічними причинами, закладеними в тілі, наступна криза має більш психологічне підґрунтя. Вона може настати і в 17, і в 20 років.

Інколи молода людина вже майже закінчує вищий навчальний заклад, а її спосіб життя, взаємини з оточенням, ставлення до себе залишаються ледве не такими, якими були у випускних класах школи. Внутрішня стабільність, що настала після підліткового віку, має таку цінність, що юнак несвідомо відкладає свій дорослий дебют. Він поступається свободою вибору, виконуючи побажання батьків, і нормативна криза поступово перетворюється на ненормативну.

Саме в юнацтві фіксуються найнижча задоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість у собі, переживається тяжкий стан загальної невизначеності. Молода людина хоче зрозуміти своє призначення, відчути, куди саме слід рухатись, що робити. Від 60 до 80 % випускників відчувають тотальну незадоволеність собою, професійну дезорієнтованість, загальну життєву некомпетентність.

Головні внутрішні конфлікти є конфліктами ціннісними, і розібратися з ними дуже важко. Норми, прийняті в молодіжному оточенні, практично ніколи не збігаються з нормами батьків. Віддалені життєві цілі, пов’язані з майбутньою спеціальністю, продовженням навчання, створенням своєї власної сім’ї, окремим помешканням, як правило, зовсім не погоджені з реальною ситуацією, в якій живе юнак.

Ще Ш. Бюлер, використовуючи біографічний метод та вивчаючи юнацькі щоденники, визначила ключові проблеми, з якими стикається майже кожен юнак. Це інтерес до власної особистості, яку важко зрозуміти, це дуже болісне переживання самотності, навіть якщо поруч є товариші і люблячі батьки, це проблема часу, який плине і який так важко приборкати, це пошук ідеалу і жага справжнього кохання.

Нині серед ключових проблем чи не на перше місце виходить проблема професійного самовизначення. Молодій людині дуже важко зробити вибір між майбутньою професією, яка подобається, але потребує довгих років навчання і не скоро стане матеріальним підґрунтям життя, та зовсім нецікавою роботою, яка дасть можливість вже завтра задовольнити багато нагальних потреб.

Бажання якомога швидше визволитися від впливу батьків штовхає до надто стрімкого звільнення і від юнацького ідеалізму. Юні прагматики, які різко відвертаються від своїх глибинних професійних прагнень заради економічної свободи, досить швидко починають відчувати пригніченість, спустошеність, розчарування в собі, зневіру в майбутнє. Самовизначення завжди передбачає самообмеження, вибір роботи стає різким звуженням перспектив, відмовою від багатьох інших можливостей. І така відмова може мати несподівані наслідки, коли і власне авто, і квартира вже на радують і не гріють.

Діагностичні бесіди з психологом допомагають старшокласнику зрозуміти, чого він хоче від майбутнього. Його уявлення про життєву перспективу можна скласти, аналізуючи разом з ним події, які він вважає найважливішими у своєму подальшому житті. І в дівчат, і у хлопців найбільш вагома частка подій пов’язана з освітою. Йдеться переважно про вступ до вищого навчального закладу та його закінчення. Симптоматично, що про майбутнє сімейне життя сьогодні говорять зрідка. Взяття шлюбу, народження й виховання дітей, створення благополучної сім’ї – все це сприймається як досить віддалена перспектива.

При обговоренні з психологом варіантів соціально-професійного життєвлаштування домінують не романтичні мотиви (прославитися, стати полярником, зробити велике наукове відкриття), а чітке прагнення реалізувати бажання “добре жити”, що пов’язується з можливістю отримання грошей. Звідси цінність роботи в банках, заняття бізнесом, служби в правоохоронних органах, роботи у сфері торгівлі та обслуговування. Водночас консультативний досвід показує, що професія, обрана за мотивом грошей, іноді стає причиною глибокої незадоволеності собою і своїм життям. Щоправда, така “післядія” спостерігається у більш зрілому віці.

При побудові моделей майбутнього юнаки по-різному орієнтуються на самостійність у професійному виборі, на відповідальність у пошуку шляхів досягнення поставлених цілей,
по-різному вони й усвідомлюють та враховують свої здібності, схильності, потенції, обдарування.

Приблизно третина молоді готова орієнтуватися на власний особистісний потенціал, обираючи складну, високоінтелектуальну спеціальність. Ці старшокласники хочуть спиратися на власні сили і здібності. Вони готові долати труднощі і вміють виходити з непростих життєвих ситуацій. Кожний десятий випускник схильний до професійного авантюризму і не боїться ризикувати, навіть коли може все втратити, щоб швидко заробити гроші. Приблизно стільки ж молоді обирає середнє за рівнем, але надійне існування. Ця група ніби ігнорує ту невизначеність, яка її оточує в теперішній економіці, акцентуючи увагу на сімейно-побутових стосунках. Решту становлять “всеїдні”, готові переходити від сценарію до сценарію, випробовуючи всі свої шанси.

Інколи здається, що вектор найважливіших життєвих орієнтацій сучасної молоді змінюється на очах. Молодь голосно декларує прагнення не життєвого успіху, а матеріального благополуччя. Випускники говорять про бажання отримувати максимум життєвих благ за допомогою будь-якого способу. Головне – аби все відбувалося швидко. Але встановлення довірливих стосунків з молодою людиною сприяє більш поглибленому аналізу справжніх бажань юнака чи дівчини. І тоді стає зрозумілим, що за модними деклараціями приховується страх бути несучасним, неуспішним, не таким, як сміливі й нахабні однолітки.

Людина у зрілому віці деколи згадує саме юнацькі роки, повертається подумки до цієї вікової кризи. Вченими описаний так званий “ефект піку спогадів” (своєрідне “згущення” спогадів) про події власного життя, адже відомо, що саме подолання непростих життєвих обставин, несподіване везіння, успіх у розв’язанні складних проблем і стають підґрунтям для автобіографічної пам’яті. Багато західних дослідників довели, що непропорційно велика кількість подій згадується з періоду життя від 15 до 30 років. Відповідно юнацька вікова криза стає першою в цьому згущенні спогадів. Ймовірно, й індивідуальний стиль подолання подальших кризових ситуацій з усіма його стратегіями також складається передусім у ці часи.

Ми постійно озираємося на свою юність. Можливо, це пов’язано з інтенсивним переписуванням власного життєвого сценарію, який до цього часу розгортався практично без будь-якого втручання. Можливо, розгадку треба шукати у формуванні юнацької ідентичності, такої не схожої на ідентичність
підлітка. Юнак вперше свідомо і самостійно структурує автобіографічну інформацію, пише свій наратив, по-своєму організовуючи життєвий сценарій.

Пам’ять кожного із нас недарма зберігає соціально бажані, позитивні події, витісняючи події негативні, соціально неприйнятні, деструктивні. Ми пам’ятаємо про успіх у реалізації домагань, успіх у своєму переможному русі життєвим шляхом і не хочемо згадувати про певні відхилення від магістральної прямої. Саме така стратегія стає індивідуальним ресурсом, що допомагає вистояти і в майбутніх скрутах, саме вона поступово зорієнтовує на дедалі конструктивніший стиль подолання.

А якщо говорити про ідентичність як про варіант інтерпретації “ефекту піку спогадів”, то можна пояснити існування особливого механізму збереження високої щільності спогадів, адресованих юнацтву, тим, що в цей час людина формує першу по-справжньому самостійну ідентичність. Усталена ідентичність складається за допомогою автобіографічної пам’яті. Старшокласник фіксує значущу інформацію про особистісно важливі події, зберігає її у пам’яті, редагує та актуалізує.

У юнака є потреба створення особистої історії, без якої не буває ідентичності. Перший досвід закоханості, відчаю, інтимних стосунків, зради, перемоги в конкурентній боротьбі запам’ятовується, завдячуючи своїй новизні та яскравій, гострій емоційності. Саме до таких моментів, що зберігаються в пам’яті, людина часто звертається в подальшому житті.

Зрозуміло, що ідентичність не досягається раз і назавжди. Життя може неодноразово підштовхувати людину до необхідності перевизначення ідентичності. Так звані переломні, кризові події призводять до “перерваної ідентичності”. Структура автобіографічного спогаду про переломну подію формується із змістового зіставлення двох різночасових систем самоопису в їхньому ставленні до точки перелому, “точки розриву”. Юнак має знов і знов відповідати на запитання “Який Я?”, базуючись на спогадах про події, пов’язані з кардинальними особистісними змінами.

Успішна поведінка подолання дає змогу зарадити собі у складній життєвій ситуації, використовуючи способи, адекватні не лише індивідуальним особливостям людини, її звичному стилю подолання, а й вимогам нових, незнайомих з минулого досвіду обставин, що раптом склалися, вимагаючи усвідомлених і відкоригованих стратегій дії, гнучких і термінових рішень.

Активність може бути спрямована як на перетворення, зміну несприятливих життєвих обставин, якщо це в принципі можливо, так і на пристосування до ситуації, якщо ніякі реальні зміни просто не на часі.

Психолог, до якого юнак звертається самостійно, вперше приходячи на консультацію без батьків, має бути готовим супроводжувати свого клієнта в аналізі реальної життєвої ситуації. Інколи молода людина потребує чимало зусиль і підтримки ззовні, щоби просто зрозуміти, чи є в неї можливість активно втручатися і щось видозмінювати у своїй болісній і складній ситуації чи такої реальної можливості на сьогоднішній день немає.

Нерідко молодій людині треба допомогти зрозуміти, що краще спочатку зважувати зусилля, які знадобляться для трансформації ситуації, думати про їхню доцільність, про персональну “ціну” майбутніх перемог. Можна розправитися із застарілими життєвими труднощами, віддавши цій перемозі здоров’я, дорогі відносини, якість життя, суб’єктивне благополуччя. І після такої “піррової перемоги” відчути спустошення, знецінення, розчарування, глухий кут. А можна відійти від проблем, змінити її масштаб, подивитись на неї здалеку, з відстані п’яти-десяти майбутніх років, і зрозуміти, що краще було б взагалі не втручатися, а перечекати.

Комусь вдається розібратися з вибором активної чи пасивної стратегії подолання самостійно, а хтось ніколи цього не зробить без порад і втручання своїх рідних і близьких, без індивідуальної роботи з консультантом-психологом. Хтось виявляється більш здібним, обдарованим у цій непростій діяльності, а в когось постійно нічого не виходить, він якимось чином не навчається на власних помилках і час від часу наступає на ті самі граблі.

У молодих людей 14–20 років найчастіше фіксуються так звані поведінкові стратегії подолання. На другому місці пізнавальні копінг-стратегії, а на останньому – емоційні. У старшокласників і студентів домінує раціональна поведінка у складних життєвих ситуаціях, що не дуже відповідає типовим уявленням про юнацьку імпульсивність.

У дівчат стратегії подолання кризи виразніші, сформованіші, ніж у хлопців. Дівчата сильніше переживають, “вловлюють” стрес і раніше навчаються справлятися з його наслідками, більше мобілізуються для його подолання. До того ж вони ще з молодшого віку краще усвідомлюють свої думки і почуття з приводу болючих життєвих проблем і відкритіші для їх обговорення з психологом чи батьками.

У хлопців іноді популярними стають такі непродуктивні стратегії виходу із складних життєвих ситуацій, як утеча в себе, активний відпочинок, ігнорування проблеми. Вони відволікають себе від ситуацій, що потребують активних дій, ховаються від прийняття відповідальних рішень, відкладають на невизначений термін навіть думки і плани з приводу конфліктів.

Особистісне дозрівання, дорослішання сприяють більш усвідомленому і невідкладному вирішенню проблем, формуванню дедалі продуктивнішого стилю подолання перешкод. Групові заняття з психологом збагачують арсенал копінг-стратегій, навчаючи молоду людину вчасно звертатись до друзів чи дорослих, якщо цього потребує ситуація, сприяючи відмові від віри в чудо, підвищуючи суб’єктність. Консультування дівчат спрямовується також на подолання такої характерної для них непродуктивної стратегії, як самозвинувачення.

Загалом молодь практично застосовує один продуктивний стиль, зорієнтований на вирішення проблем, що виникають, і стиль соціальний, спрямований на отримання допомоги з боку інших. Непродуктивний стиль молодь використовує насамперед у дуже складних для неї життєвих ситуаціях, які слабко контролюються і викликають почуття знесиленості, відчаю чи пасивності, нудьги.

Групові заняття психолога із старшокласниками пов’язані переважно з удосконаленням способів моделювання майбутнього. Молода людина живе у своїй специфічній мові, розуміє себе та інших завдяки цій мові, актуалізує частку за часткою свій потенціал, усвідомлюючи й вербалізуючи, означуючи власні життєві домагання. Щоб ці домагання з приводу достойного життя у майбутньому виникли з тіні несвідомого, з глибин ірраціонального, їх треба адекватно назвати.

Без усвідомлення й вербалізації нових для себе життєвих домагань старшокласник матиме складнощі із саморозумінням, з рефлексією ціннісних і смислових аспектів свого життя. Якщо когнітивний ракурс дозволяє чіткіше побачити те, як саме людина починає моделювати своє майбутнє, яким чином керує часом свого життя, як регулює життєдіяльність, то ракурс екзистенційний акцентує увагу на варіантах породження нового досвіду, його нових смислах, завтрашніх способах структурування власної ідентичності.

Ненормативні кризи в житті юнака та їх психологічний супровід
Ненормативні кризи переживають здебільшого діти зі складних, проблемних сімей. Вони страждають від самотності, своєї непотрібності, відторгнення з боку дорослих, зайнятих пияцтвом, бійками, розлученнями, розподілом майна. Постійні нестатки, що супроводжують дорослішання дітей в таких сім’ях, штовхають декого з підлітків на кримінальний шлях. Хтось рано починає палити, зловживати алкоголем, а інколи і наркотиками.

Молоді люди із проблемних сімей зазвичай не усвідомлюють небезпечності шкідливих узалежнень від тютюну, алкоголю, наркотиків, ігор в автоматах тощо, не вірять у значущість здорового способу життя, не орієнтуються на малознайомі їм цінності сімейного співжиття. Тут найімовірнішим є байдуже, недбале, навіть агресивне ставлення до свого здоров’я, свого майбутнього.

Водночас проблемна сім’я не є вироком. Е. Вернер протягом 30 років вивчала так званих “життєстійких дітей” з конфліктних сімей. Це ті діти, які попри всі ці несприятливі умови все ж виростають успішними, впевненими у собі, емоційно врівноваженими. Яким чином? Виявилося, що це діти з “легким” темпераментом, яким не важко гальмувати свої деструктивні імпульси, швидко переключатися з болісних переживань на щось приємне, активно й наполегливо працювати, йти до своєї мети. Вони привабливі, їм подобається своя зовнішність, що дуже впливає на самооцінку і ставлення до них однолітків. Зазвичай життєстійкі діти мають давню прив’язаність до одного з батьків або бабусі чи дідуся ще змалечку. Це рятує їх від самотності й переживання безвиході. У школі і за її межами вони завжди знаходять собі підтримку – в особі когось із дорослих, сестри, брата, подруги, сусіда.

Психологічне консультування юнаків з проблемних сімей – це спільний пошук внутрішніх ресурсів. Воно має бути спрямоване на розвиток у юнака здатності до самоприйняття, на відкриття в собі певних схильностей, потенцій, обдарувань, на пошук таких глибинних позитивних якостей, на які завжди можна спертися, які ніколи не зникають і за які себе можна поважати.

Наступний крок – робота, спрямована на розвиток здатності до спілкування, встановлення нових контактів, конструктивного розв’язання конфліктів. Актуалізація комунікативних
навичок сприятиме формуванню вміння вчасно звертатися по допомогу.

Лише забезпечення внутрішньої і зовнішньої підтримки самотньої дитини, батькам якої не до неї, створює умови для подальшої роботи з її імпульсивністю, агресивністю, нестриманістю, мстивістю.

Неповні сім’ї також розглядаються психологами як
фактор ризику. Здебільшого це сім’ї, в яких немає батька, що безумовно впливає на темп емоційного й розумового розвитку дитини, її ставлення до себе, свого оточення, особливо до представників протилежної статі. Останнім часом доводиться все частіше стикатися з дітьми, у яких батько не залишив сім’ї, але його бізнес має для нього таке велике значення, що діти його просто ніколи не бачать. Такий батько може подовгу жити в іншому місті чи навіть у іншій країні, мати на стороні інші значущі стосунки, інших дітей, і його вплив на свого первістка навряд чи буде позитивним.

Багато хто з дітей, що виросли в неповних сім’ях, наслідує у майбутньому приклад своїх батьків і стає матір’ю-одиначкою або батьком-одинаком. Таке повторення батьківського життєвого сценарію свідчить про не закладене вчасно вміння будувати гармонійні стосунки, поступатися інколи власними інтересами заради спільної мети, йти на частковий компроміс, не забуваючи про почуття власної гідності, про особисті кордони.

Самоповага і повага до іншого, усвідомлення свого особистого простору, оптимальної дистанції, яку бажано зберігати навіть у найближчих стосунках, стають фокусом індивідуальних і групових психотерапевтичних зустрічей. Діти з неповних сімей часто не вміють самостійно будувати такі взаємини, за яких кожен відчував би себе і вільним, і залежним від своєї коханої/коханого.

Сімейна ситуація поліпшується, якщо в матері-одиначки є цікава, престижна, творча, відповідальна робота, котра задовольняє її. Тоді й у дітей такої матері вища самоповага, більш розвинене почуття сімейної єдності, солідарності. Простежується особливий вплив матерів саме на дівчаток, які дуже активно намагаються швидше добитися особистої і матеріальної незалежності.

Безробіття батьків, дуже низька заробітна платня, випадкові заробітки безпосередньо впливають на почуття захищеності і благополуччя їхніх дітей, на їхню впевненість у завтрашньому дні. Економічні складності, якщо вони довго не долаються, позначаються на емоційному стані передусім матерів і в такий спосіб передаються дітям. Депресивні стани батьків, що нерідко супроводжуються почуттям роздратування з приводу потреб, очікувань і вимог дітей, провокують їх відторгнення, звинувачування, покарання, що призводить до небезпечних підліткових та юнацьких депресій. Подібні депресії залежно від їх інтенсивності й тривалості потребують індивідуальної роботи з психологом чи участі в циклі тренінгових занять.

Інтенсивні й глибокі ненормативні кризи можуть виникати через особливо жорстоке ставлення дорослих до своїх дітей, навмисне заподіяння їм психологічних і/або фізичних травм. Діти, що пережили насильство, в тому числі сексуальне, відчувають руйнацію своїх надій на любов, турботу, довіру, необхідних для нормального психічного розвитку. Прямий умисел з


боку дорослого може виявлятися у вигляді постійного висміювання і приниження власної дитини, нищівної критики будь-якої її активності.

Серед причин сімейного насильства називають передусім психічне нездоров’я батьків, що наслідують насильницькі рольові моделі, та соціально-економічні складності як джерело емоційного напруження, що підживлює агресивні спалахи. Трапляється, що батьки обирають когось одного зі своїх дітей для особливо жорстокого ставлення, наприклад, негарну дитину з розумовими та фізичними вадами або надто образливу, плаксиву. Подібна психологічна травматизація дитини іноді призводить до стійких проблем у її навчанні, спілкуванні з однолітками. У 15–16 років юнак не відчуває впевненості в собі, він не популярний у групі ровесників. Таким старшокласникам важко задовольнити свої потреби у захисті. Деякі з них стають надто поступливими, а деякі вчаться експлуатувати, принижувати слабших. У хлопців – жертв насильства підвищується агресивність, дівчата частіше впадають у депресії. Пізніше ці молоді люди виявляються більш схильними до алкоголізму, наркоманії, скоєння суїцидів.

При організації групової роботи особливу увагу психологу-консультанту слід звертати на нестримне бажання юнаків ризикувати в інтимних стосунках. Небезпечний секс з випадковими партнерами, інколи з кількома водночас, часто без використання контрацептивів, сприймається молоддю як ознака особистої дорослості, “крутизни”. Юнаки і дівчата із задоволенням розповідають товаришам про свої реальні й вигадані пригоди, про перемоги на сексуальному фронті, і повага до них зростає. Заради високих оцінок однолітків, що підживлюють їхнє ставлення до самих себе, юнаки готові забути про загрозу СНІДу та інших захворювань, що передаються статевим шляхом.

Інколи спільне обговорення у групі сюжету фільму, де демонструються подібні сексуальні забави, що, як правило, супроводжуються курінням марихуани, використанням інших психоделіків, алкоголю, шаленими гонками на мотоциклах та автомобілях по нічних трасах, сприяє усвідомленню причин подібної поведінки.

Молодим людям, які обмінюються думками, поступово стає зрозумілим, що кожен із них недооцінює ймовірність сумного кінця саме для себе. З усіма колись щось трапляється, але сьогодні із нами все має бути гаразд. Кожен, як давньогрецький герой, вважає себе невразливим, вічним, безсмертним. Збагнути такі персональні міфи, які керують повсякденною поведінкою певної частини юнацтва, самостійно дуже важко. Лише реальні сумні приклади, особливо якщо їх учасники були знайомими молодій людині, наштовхують її на переживання дуже реальної, близької небезпеки. Вдало організована групова дискусія допомагає побачити, як дорого може коштувати це солодке слово “свобода”.

Чи є підлітки і юнаки, які не відчувають гострої потреби ризикувати? Чим вони відрізняються від тих, хто не може жити без ризику? На ці запитання бажано шукати відповіді, розподіливши учасників тренінгу на двійки-трійки, де вони могли б більш відверто, ніж у великій групі, розглянути свою небезпечну поведінку. Коли пізніше кожна маленька група доповідає на великій групі про результати своїх досліджень, виявляється, що досить багато однолітків спрямовують свою енергію на спорт, музику чи іншу цікаву для них діяльність і не бажають марнувати час на необачні вчинки. Не ризикують без потреби й ті, хто живе у міцній здоровій сім’ї, відчуває повагу і підтримку батьків, пишається своїми успіхами у складних справах, знає про влас­ну компетентність і спирається на неї, будуючи плани на майбутнє.

Наступна тема тренінгу, присвяченого ризикованій поведінці, має акцентувати увагу на гендерних відмінностях і різних наслідках ризику для дівчат і хлопців. Неврегульована сексуальна активність тинейджерів може призводити зовсім юних дівчат до ранньої вагітності. Не готові до материнства школярки опиняються в дуже травматичній ситуації, коли треба наважитися і розповісти про те, що сталося, батькам, а якщо це неможливо, то вчительці чи старшій сестрі, бабусі, іншим родичам, друзям, комусь, хто зможе допомогти.

Іноді віддалені наслідки цієї психічної травми виявляються через 15–20 років після небажаної вагітності. Жінка середнього віку, що має чоловіка і двох дітей, все ще добре пам’ятає свої юнацькі страждання, хоча нікому, крім психотерапевта, не говорила про них. Тодішні гострі відчуття самотності й незахищеності, страху і відповідальності, образи і безсилої злості інколи пробуджуються в її теперішньому дорослому житті, впливаючи на тривожне й напружене ставлення до дочки-підлітка. Спогади про батьківське рішення з приводу аборту й сьогодні викликає в неї сльози. Материнський вирок “осоромила сім’ю” звучить у голові, відбираючи сили, віру в себе, надію на повернення любові батьків.

Тепер уже рідко виключають дівчат зі школи, якщо дізнаються про їхню вагітність, хоча трапляється і таке. Більшість ранніх вагітностей закінчується дуже небезпечними в такому віці абортами чи викиднями. Ті ж, хто виношує дітей, сподіваються передусім на своїх батьків, які можуть своїх ранніх онуків усиновити і виростити. У проблемних сім’ях такі небажані, незаплановані, позашлюбні діти зазвичай ростуть дуже важко, поповнюючи пізніше ряди асоціальної і кримінальної молоді.

Відкрите чи приховане негативне ставлення до вагітної дочки з боку батьків позбавляє дівчину такої бажаної емоційної підтримки. Повна фінансова залежність від матері і батька, яка всіляко підкреслюється ними, живить додаткові травматичні переживання. І все ж народити дитину, залишаючись із батьками, краще, ніж брати шлюб у підлітковому віці. Вагітність плюс шлюб – це дві кризові життєві ситуації водночас, і передбачити їх негативні наслідки нескладно. Навіть якщо вдається отримати дозвіл і одружити молоду пару, дівчатам, які народили в 14–16 років, дуже важко довчитися. Зазвичай вони і їхні чоловіки влаштовуються на роботу, яка дуже низько оплачується. Їм обом складно адаптуватися до потреб малої дитини, яка вимагає так багато уваги, сил, часу. Проблеми з батьком дитини виникають у молодих мам дуже швидко, і все закінчується розлученням. До речі, розлучення частіше фіксуються у тих, хто одружується і народжує у старшому підлітковому віці, ніж у тих, хто спочатку народжує, а вже потім одружується.

Чому вагітні школярки інколи так хочуть народити? Для деяких дівчат це бажання стимулюється потребою бути потрібною, коханою, необхідною. Вони очікують, що діти дадуть їм ту любов, якої так не вистачає у батьківській сім’ї. Але реальність може швидко відкоригувати їхні мрії. Діти батьків-тинейджерів перебувають у більш несприятливому стані, ніж діти більш зрілих батьків. Оскільки юні матері і батьки майже хронічно перебувають у стресі, який не вміють подолати, відчувають перевтому й знесилення, вони деколи поводяться зі своїми дітьми байдуже, перестають звертати увагу на їхні нагальні потреби, інколи навіть виявляють жорстокість.

Серед завдань індивідуального консультування вагітних дівчат та їх батьків чи не найважливішим є визначення справжнього ставлення всіх членів сім’ї до майбутньої дитини, їх очікувань, страхів, планів, бажань. Тут можуть допомогти незакінчені оповідання на актуальну тему, які кожен з учасників подій завершує самостійно. Взаємне ознайомлення з прогнозами дівчини, її партнера, батьків, які прозвучать у їхніх оповіданнях, дасть змогу побачити різні аспекти складної життєвої ситуації. Лише прояснення думок усіх, від кого тією чи іншою мірою залежить майбутнє дитини і її матері, допоможе психологу знайти засоби підтримки передусім вагітної школярки. Спеціальної уваги потребують і її розгублені батьки, з якими теж треба неодноразово зустрічатися.

Психологічна профілактика подібних кризових ситуацій передбачає бесіди з підлітками та юнаками на ці складні і все ще табуйовані у нашому суспільстві теми. Молодь має знати, що приблизно 3 із 10 сексуально активних підлітків не користуються
протизаплідними засобами. Причина – невігластво у сфері репродукції, неготовність взяти на себе відповідальність за наслідки сексуальної поведінки. І хлопці, і дівчата чомусь вважають, що берегтися потрібно не чоловікам, а жінкам, які бояться завагітніти. Але вони водночас вважають, що дівчата в інтимних стосунках мають бути охоплені почуттям, а не думати про контрацептиви.

Молодь не підозрює, що ранні сексуальні стосунки, які, на щастя, не приводять до вагітності чи захворювань, все ж негативно впливають на психічний розвиток і майбутнє доросле життя. Активне й безладне сексуальне життя в ранньому юнацькому віці спричинює розвиток егоцентризму, слугуючи вагомим аргументом самоствердження. Хлопці пишаються своїми перемогами, вихваляються один перед одним, не сприймаючи серйозно своїх випадкових партнерок, що пізніше позначається на їх ставленні до своїх дружин, на міцності сім’ї. Щоб отримати бажане, хлопці обманюють дівчат, намагаються їх напоїти спиртним, а деколи й залякують чи навіть вдаються до застосування сили.

За даними спеціальних досліджень, дівчата, що рано втратили незайманість, схильні до скоєння суїцидів у 6 разів частіше, ніж їхні однолітки, які не поспішали із сексом. Вони часто тікають із батьківської оселі у пошуках нових пригод. У дорослому віці, коли вони створюють свою сім’ю, то залишаються схильними до невірності й розлучень. Такі дані мають насторожувати вчителів, батьків, шкільних психологів. За підкресленою сексапільністю, за демонстрованою бравадою криються гострі переживання своєї непотрібності, невпевненості у своїй привабливості, відчуття відсутності майбутнього, втрати сенсу існування.

Під час індивідуальних консультацій із психологом дівчата говорять, що в цьому віці багато хлопців ставляться до них як до їжі швидкого приготування. Їх ображає те, що інтимні стосунки, на які вони наважилися, не стають гарантією стабільності взаємин. Хлопці легко знаходять інших партнерок, аби відчути свою мужність, але не можуть підвищити самоповагу, відчуваючи провину, що стає типовою причиною підліткових депресій.

У дівчат депресивні стани спостерігаються удвічі частіше. Зазвичай це пов’язано з відсутністю хлопця, з яким можна зустрічатися, з коханням без відповіді чи невірністю партнера. Дуже часто причиною депресій стає неприйняття своєї зовнішності, зниження самоповаги, яка в цьому віці ґрунтується передусім на власній привабливості. Якщо у 9 років більшість дівчаток ставляться до себе позитивно, то в старших класах таке ставлення зберігається менш ніж у третини їх. Досягнення у навчанні не можуть компенсувати невдачі в побудові значущих взаємин із хлопцями.

Депресія може супроводжуватися порушеннями харчової поведінки: дівчата худнуть аж до стану анорексії чи, навпаки, починають багато їсти, доводячи себе до патологічної булімії. Корінням таких порушень є глибока незадоволеність своїм тілом, неприйняття свого “Я”-фізичного, наявність таких псевдоідеалів стрункості, яких реально неможливо досягнути. Щоб якось довести собі, що, попри “неповноцінну” зовнішність, вони все ж комусь подобаються, такі дівчата стають особливо поступливими у стосунках із хлопцями. В результаті кількість ранніх вагітностей серед них набагато перевищує середньостатистичну.

Під час консультування таких дівчат психолог має звернути увагу на їхнє ставлення до власного майбутнього, яке зазвичай у них песимістичне. Далі слід сприяти поступовій зміні бачення найближчих і віддалених життєвих перспектив, а головне – своєї ролі в реалізації поставлених цілей, втіленні бажань. Дедалі чіткіше бачення того, чого насправді хотілося б, описування свого майбутнього через 5–10 років, малювання цих картинок-прогнозів, створення сюжетних оповідань, які починаються сьогодні і розгортаються у бажаному напрямі, дає дівчині змогу відійти від негативних очікувань.

Групові заняття з дівчатами і хлопцями, які крім нормативних переживають ще й ненормативні кризи, можна присвятити тайм-менеджменту, тобто питанням планування та кращої організації свого повсякденного життя, визначенню пріоритетів, щоб берегти час, вмінню ставити конкретні цілі та знаходити реальні шляхи їх досягнення.

Ефективними і бажаними для цього віку є також тренінги, котрі сприяють підвищенню соціально-психологічної компетентності, розвивають уміння налагоджувати хороші стосунки з товаришами, конструктивно розв’язувати конфлікти, обстоювати свої інтереси, захищати власні кордони. Під час таких групових занять підлітки і юнаки усвідомлюють, якими формами опанування вони володіють, яких способів виходу з кризи їм бракує.

Учасники тренінгів розповідають одне одному про звичні для них відволікальні форми самоопанування на зразок ходіння по магазинах, багаточасового спання, безперервного жування якоїсь їжі чи перегляду будь-яких телепередач. У групових дискусіях обговорюються також віддалені наслідки використання захисних, деструктивних форм самоопанування, до яких належать алкоголь, куріння, наркотики, більш-менш виражені бунтівні реакції тощо. Виконуючи спеціальні вправи, наприклад, з


пошуку полярностей, роботи з метафорами, з незавершеними оповіданнями, молоді люди навчаються нових, конструктивніших способів опанування складних життєвих ситуацій. Так формуються нові ролі, що потребують більшої гнучкості в обиранні форм реагування, більш зрілої відповідальності за власні вчинки.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка