Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка5/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Рекомендована література

Брайт Д. Стресс. Теории, исследования, мифы / Д. Брайт, Ф. Джонс. – СПб. : Прайм-Еврознак, 2003. – 352 с.

Колодзин Б. Как жить после психической травмы / Б. Колодзин. –
М. : Шанс, 1997. – 96 с.

Психология экстремальных ситуацій / под общ. ред. Ю. С. Шойгу. –


М. : Смысл, 2009. – 319 с.

Селье Г. Стресс без дистресса / Г. Селье ; пер. с англ. – М. : Прогресс, 1979. – 123 с.

Соціально-психологічна профілактика порушень адаптації молоді


до повсякденного стресу: метод. рекомендації / за наук. ред. Т. М. Титаренко. – К. : Міленіум, 2010. – 84 с.

Тарабрина Н. В. Практикум по психологии посттравматического стресса / Н. В. Тарабрина. – СПб. : Питер, 2001. – 272 с.

Титаренко Т. М. Життєстійкість особистості: соціальна необхідність
і безпека / Т. М. Титаренко, Т. О. Ларіна ; навч. посіб. – К., 2009. – 76 с.

Титаренко Т. М. Психологічна профілактика стресових перевантажень серед шкільної молоді / Т. М. Титаренко, Л. А. Лєпіхова. – К. : Міленіум, 2006. – 204 с.

Титаренко Т. М. Формування в молоді настанов на здоровий спосіб
життя / Т. М. Титаренко, Л. А. Лєпіхова, О. Я. Кляпець. – К. : Міленіум, 2006. – 124 с.
Розділ 2
КРИЗОВІ ЖИТТЄВІ СИТУАЦІЇ, ЩО ЗНИЖУЮТЬ АДАПТИВНІСТЬ:
ШЛЯХИ ПРОФІЛАКТИКИ


Проблемні, екстремальні,
кризові життєві ситуації

Проблемні ситуації, в яких треба вирішувати певні значущі, але не дуже звичні завдання, – не рідкість у повсякденному житті. Коли наші очікування щодо середовища, в якому ми перебуваємо, і щодо людей, з якими спілкуємося, перестають справджуватись, проблемність наростає. Крім того, середовище, в якому ми живемо, є суперечливим, неоднорідним, постійно змінюваним. Тому певні знання, навички, вміння, якими ми користувалися досі, в нових умовах стають неприйнятними, і ми відчуваємо проблемність, не знаючи, як бути.

За Т. М. Дрідзе, життєва ситуація як сукупність значущих подій і обставин стає проблемною лише тоді, коли порушується впорядкованість плину життя і необхідність розв’язувати проблему потребує від людини підвищеної активності, що створює певні моменти напруженості.

Проблемна ситуація виникає, наприклад, тоді, коли щось у стосунках людини з друзями, рідними, колегами стає невизначеним, незрозумілим, занадто складним. Розходження між очікуваннями оточення з його запитами стосовно, наприклад, присвячення вільного часу конкретним членам сім’ї і наявними в людини внутрішніми ресурсами, бажаннями, можливостями також створює проблемну ситуацію. Незрідка виникає потреба переглянути власний бюджет, звичні способи розподілу доходів, традиційні форми заробітку і т. ін.

Проблемна ситуація може виникнути і через невідповідність вимог людини до самої себе її реальним схильностям, можливостям, бажанням. Проблемність загострюється, якщо людина не може адекватно прогнозувати розвиток подій, ставити перед собою досяжні цілі, якщо в неї немає відрефлексованого досвіду вирішення життєвих завдань. Кожна проблемна ситуація активізує внутрішній діалог людини із самою собою, спрямований на усвідомлення справжніх життєвих пріоритетів, власних ресурсів і ризиків. Іноді активізується діалог із значущою людиною, яка, спираючись на власний досвід, допомагає прояснити проблему.

Отже, проблемна ситуація виникає щоразу, коли людина опиняється в таких життєвих обставинах, за яких важко прийняти однозначне рішення з приводу подальшої поведінки. Щоб упо­ратися із завданням, яке виникло, людина, маючи додаткові адаптаційні ресурси, активізує рішучість, сміливість, наполегливість.

Кожна проблемна ситуація передбачає активну чи пасивну стратегію її розв’язання. При використанні активної стратегії людина бере на себе відповідальність за ситуацію, що виникла, і самостійно намагається знайти рішення. Вона аналізує як зовнішні умови, так і власні можливості, шукаючи вихід. Інколи починає шукати підтримку і допомогу від оточення. У неї виникають різні інтерпретації того, що сталося, і того, як ситуація розвиватиметься в подальшому відповідно до її дій. Інколи вона йде на самообмеження, на відмову від задоволення певних потреб заради більш важливих на певному етапі життя.



Пасивна стратегія практично означає повну відмову від втручання у проблемну ситуацію, перенесення відповідальності із себе назовні. Так, людина говорить про долю, карму, про необхідність щасливого випадку, везіння, втручання вищих сил, щоб усе склалося так, як їй хочеться. Часом вона відмовляється діяти тому, що впевнена, що нічого взагалі не можна змінити. Інколи їй здається, що будь-яка її дія може лише ускладнити ситуацію, тому краще просто чекати, терпіти і вірити. При використанні пасивних стратегій способи інтерпретації проблемної ситуації зазвичай залишаються стереотипними, і людина не шукає можливості побачити подію у новому світлі, проінтерпретувати її в якомусь несподіваному контексті.

Деякі проблемні ситуації стимулюють людину, мобілізують її, і рівень стресу, який вона переживає, залишається оптимальним. Тоді є сили діяти, шукати вихід, аналізувати причини і можливі наслідки своєї активності. Деякі ж проблемні ситуації вона сприймає як дуже гострі і складні, і тоді рівень стресу стає надто високим, що заважає вибору адекватної стратегії.

Крім гостроти проблеми, яку людина переживає насамперед емоційно, вона осмислює те, що сталося, і намагається визначити важливість саме цієї проблеми серед інших. Адже зазвичай ми стоїмо перед кількома проблемними ситуаціями, тому дуже важливо раціонально зважити, що для нас саме тепер є першочерговим, а що – тільки бажаним. Важливо також проаналізувати можливість розв’язання проблеми, тобто імовірність конструктивного виходу із ситуації та можливість самостійно впливати на хід подій. Неабияку роль відіграє й індивідуальна “ціна”, яку доведеться сплатити за рішення проблеми, – той ресурс сил, енергії, часу, який буде витрачено, ті стосунки, які доведеться тимчасово ігнорувати, ті проблеми, від вирішення яких на певному етапі доведеться відмовитись.

Вирішена чи невирішена проблемна ситуація може відчутно вплинути на звичний спосіб життя, спосіб створення власної життєвої історії. Непристосованість людини до певних життєвих ускладнень, нездатність або небажання включити інциденти, які вона переживає, до автобіографічного наративу може якісно змінити ставлення людини до себе, її стосунки з оточенням, надати значущим взаєминам напруженого, амбівалентного чи навіть деструктивного характеру.

Невідрефлексовані особистісні мікрозміни, які не стають тканиною життєвої історії, поступово накопичуються, і хронічний стрес зростає. Тому важливо, щоб людина, яка щойно починає відчувати, що щось у її житті не так, відразу починала шукати першоджерела проблеми, її витоки, передумови. Інколи для цього потрібно переосмислити чималі фрагменти власного минулого, перевірити основні сюжетні лінії життя, моделі бажаного розгортання подій у майбутньому.

Не завадило б також зрозуміти, чого можна, а чого не можна хотіти в умовах, що склалися. Коли відповідно до проблемної ситуації майбутнє вже модифіковане, нові цілі сформульовані, потрібно уявно, віртуально перевірити ймовірність їх досягнення. Для цього непогано б передбачити кілька можливих варіантів розгортання подій в історії власного життя, спираючись на різні способи досягнення бажаного. У процесі інтерпретації існуючої проблеми зазвичай поступово вдається побачити чинники, які сприяють її розв’язанню, й чинники, які заважають конструктивному виходу із ситуації. Що детальніше, конкретніше людина усвідомлює свій життєвий контекст, то легше вона приймає ті зміни, які стають необхідними, то швидше асимілює набутий досвід.

Іноді людина, яка потрапила в проблемну ситуацію, не помічає сприятливих для себе обставин тому, що вони надто несподівані, незвичні, нові. Вона зовсім не сприймає їх або сприймає, але не може адекватно скористатися ними, оскільки вони надто далекі від стереотипів. Так само чинники, які на початку аналізу здаються суто несприятливими, негативними, не обов’язково заважатимуть подоланню проблемної ситуації. Навпаки, вони можуть мобілізувати на активні, сміливі дії і сприяти досягненню бажаного результату. Людина може відшукати несподівані для себе способи нейтралізації негативних впливів або почекати, поки зміняться обставини.

На відміну від проблемних ситуацій, що виникають у повсякденному житті, людина інколи потрапляє в далеку від повсякденності аномальну реальність, переживає надзвичайну ситуацію. Екстремальні, незвичні, нештатні життєві ситуації зазвичай виникають цілком несподівано внаслідок певних масштабних подій. Це можуть бути як природні події, наприклад, землетруси, виверження вулканів, великі пожежі, так і антропогенні (війна, терористичний акт, аварія на атомній станції чи дефолт).

Як справедливо зауважує М. Ш. Магомед-Емінов, екстремальність стає складовою частиною життя більшості наших сучасників. Наше буття вже важко назвати повсякденним. Йдеться про втрату традицій, послаблення ролі релігії, глобалізацію, інтеркультуральність, збільшення кількості і масштабу різних катастроф, розвиток віртуальних реальностей, економічні кризи. Якщо раніше особистісна стабільність забезпечувалася переважно стабільною монокультурою, то нині, в ситуації полікультуральній, досягнення відносної стабільності стає завданням самої людини.

Надзвичайна ситуація може призвести до людських жертв, завдати шкоди здоров’ю і благополуччю людини. Вона глибоко порушує нормальні умови життя, що безпосередньо змінює життєвий шлях людини. Водночас екстремальність не лише негативно впливає на особистість. Вона стимулює прояви стійкості, співчуття, турботи, мужності, навіть героїзму. Зіткнення з трагічним для деяких людей стає способом набуття найважливішого життєвого досвіду, поштовхом до духовного зростання.

Сюрреальний досвід, якого набуває особистість в екстремальній ситуації, стає поштовхом до парадоксальних трансформацій. Переживши надзвичайну ситуацію, людина вже не залишається такою, якою вона була до катастрофи. Якість її ставлення до себе і світу, до своїх рідних і власного життя відчутно змінюється. Адже завжди табуйована, внутрішньо закрита тема смерті актуалізується в такий спосіб, що ніякого відчуття власної нескінченності, невразливості не залишається. Людина або стає свідком загибелі якоїсь кількості людей, або сама опиняється на межі виживання, і потрясіння, яке вона відчуває, назавжди змінює її життєві орієнтири. Коли ж екстремальна ситуація нарешті вичерпується і людина повертається до повсякденного життя, її новий екстремальний досвід переривається, втрачає актуальність. І тут виявляється, що фізичне повернення до звичного, буденного світу далеко не завжди збігається з поверненням психологічним. Людина, яка так чекала на завершення випробувань, ніби й розуміє, що все вже позаду, але не відчуває того, що сталося з нею, як минуле. Ті, хто не був разом із нею в екстремальній ситуації, її не розуміють. Вона також не сприймає їхніх повсякденних проблем, які здаються незначними, другорядними, дріб’язковими.

Кризова ситуація, з якою неодноразово стикається кожна людина, не може бути зведена до низки проблемних ситуацій. Істотно відрізняється вона і від ситуації екстремальної. Кризу можуть спричинити складні життєві обставини, що виникають або загострюються дуже швидко, несподівано, не залишаючи часу для адаптації, підготовки, настроювання. Нова життєва ситуація суб’єктивно сприймається як украй складна, небажана, утруднена, несприятлива. Вона потребує перегляду перспективних планів, відмови від звичних життєвих стратегій, ухвалення якихось небуденних рішень.

Кризу викликає зрада коханої людини, віроломство друга, розрив дуже значущих взаємин. Інколи до кризи може підштовхнути і ситуація звільнення, відправлення людини на пенсію, коли вона раптом починає відчувати себе нікому не потрібною, зайвою. Деякі жінки середнього віку переживають кризу, коли дорослі діти починають жити окремо: вважають своє життя “пустим”. Люди творчих професій переживають кризу, коли відчувають неспроможність втілити в життя свій заповітний задум, коли їм здається, що їхні потенції вичерпано.

Існують і так звані нормальні, прогресивні вікові кризи, які переживає кожна людина, адже життя складається з певних періодів, етапів, стадій, які чимось несхожі, особливі. Стан, що виникає з моменту завершення певного вікового етапу і триває до утворення наступного, теж переживається як важкий, хворобливий, кризовий. Нормальна криза – це перехід від одного вікового етапу до іншого, наприклад, від молодшого шкільного віку до підліткового або від молодості до зрілості. Якщо людина чомусь обминула нормальний віковий період зміни старої оболонки, не пережила вчасно прогресивної, нормальної кризи або пережила її в дуже “стертій”, невиразній формі, збільшується ймовірність так званих регресивних, анормальних кризових станів. Анормальна криза, яку частіше називають життєвою, не пов’язана із завершенням певного етапу психічного розвитку, певною стадією життєвого шляху. Вона виникає за складних життєвих умов, коли людина переживає події, які раптово змінюють її долю.

Отже, в кризовій ситуації загрозою виявляється життєвий задум, проект майбутньої світобудови. Старий життєвий світ руйнується частково чи майже вщент. Людині доводиться відмовлятися від звичних уявлень про цінності, ідеали, смисли, цілі. Вона опиняється перед запитаннями, на які немає однозначних відповідей.

Під час глибокої життєвої кризи інколи здається, що сенс існування втрачається повністю. Людина не вірить, що її життя може набути нового сенсу, що все колись зміниться на краще. “Екзистенційний вакуум”, глибоко проаналізований засновником логотерапії В. Франклом, стає для багатьох реальним вибором між життям і смертю.

Подібні глибокі екзистенційні кризи не виникають раптово. Раптовим може стати усвідомлення внутрішньої і зовнішньої


пустки, безперспективності, безнадійності існування. Зовнішні обставини можуть практично не змінюватися протягом досить тривалого часу або змінюватися непомітно. Людина живе по інерції і раптом починає розуміти, що така щоденна безпросвітність ніколи не скінчиться, що внутрішньої свободи і, відповідно, радості існування, спілкування, взаєморозуміння немає.

За таких ситуацій від психолога вимагається невідкладна, досить тривала, тотальна й інтенсивна психологічна допомога, після якої наново структурується внутрішній хаос, аби поступово енергетично забезпечити майбутній вихід на новий життєвий виток. Йдеться не про подолання непростої життєвої ситуації, не про вихід із кризи, пов’язаний із взаєминами, навіть не про ставлення до себе. У цьому разі не влаштовує звичний спосіб життя, повсякденна його якість. Бажаним, жаданим, єдино необхідним стає пошук нового смислу існування.

Найстрашнішу кризу викликає зіткнення людини зі смертю, коли, будучи хворою, вона дізнається про власну приреченість. Інколи минає чимало часу, поки приречена людина усвідомить, що попри будь-які діагнози і жахливі лікарські прогнози вона сама обирає між можливістю пасивного сконання і можливістю мобілізації внутрішніх ресурсів на цьому останньому життєвому етапі.

У термінальній ситуації майже кожному потрібні інтенсивна психологічна допомога, постійні бесіди зі своїм консультантом і рідними. Від психолога, який працює з тяжкохворими, психологічної підтримки очікує і медичний персонал, і найближче оточення хворого, його рідні й друзі. Робота з людиною, що помирає, практично завжди є й консультуванням його близьких, що опосередковано впливає на динаміку його стану.

Рівень активності психолога, що надає психологічну підтримку і допомогу, залежить від глибини і складності ситуації, в якій перебуває клієнт. Але не тільки від цього. Значною мірою ефективність утручань визначається бажанням клієнта самостійно впливати на перебіг подій, його вміння брати на себе відповідальність за власне життя за будь-яких його проявів.

Сподіватися прожити життя без неприємних несподіванок, внутрішніх конфліктів, страждань, драм, втрат було б наївно. Життя завжди готує кожному нові й нові випробування. І їхня тривалість, тяжкість, складність якимось чином домірна людським можливостям, силам, які кожен із нас на цей момент має. Всі ми час від часу потрапляємо в такі життєві ситуації, які ніби спеціально створено для того, щоб допомогти нам пережити й усвідомити щось вкрай важливе, що залишалося поза увагою у миготінні буденності. Такі перешкоди на шляху до мети ніби кимось вигадані, аби розширити можливості самодослідження, саморозвитку й самоподолання.

Зріла творча особистість уміє перетворювати найтяжчі життєві обставини на плацдарм для формування нових, конструктивних життєвих стратегій. Вона не лише переживає неприємності, не лише страждає, а й сприймає їх як випробування, які навчають, дають необхідний досвід, загартовують.

Стадії кризи і динаміка
кризового стану

У кризовій ситуації особистість стає дедалі неврівноваженішою, набуваючи загостреної чутливості до зовнішніх впливів. Слабкі сигнали на вході системи можуть породжувати значні відгуки, а іноді призводити до несподіваних ефектів. Система в цілому, як зазначає І.Пригожин, перебудовується так, що її поведінка стає непередбачуваною. Рух особистості власним життєвим шляхом може під впливом кризи повернути на непередбачувану траєкторію, яка згодом може виявитися і дуже продуктивною, і небезпечною для здоров’я, стосунків, кар’єри.

Інтенсивність катаклізмів, що потрясають життя людини, переживається по-різному залежно від наявних внутрішніх ресурсів, здатності адаптуватися до нових умов. Хронічна невдоволеність собою, внутрішні суперечності, численні професійні невдачі, образи, хвороби, побутові неприємності виснажують, і на такому тлі криза переживається особливо тяжко.

Особливості кризових розладів залежать від природжених конституційних властивостей, складу нервової системи, структури особистості, характеру, набутого досвіду, стилю виховання, взаємодії з оточуючими. Серед неприємних емоційних корелятів кризового стану слід назвати напруженість, роздратованість, тривогу, пригніченість.

Стосовно самої себе людина у кризі починає виступати безжальним прокурором, недбалим адвокатом і принциповим суддею. Дехто починає із звинувачень себе, дехто відчуває роздратування, гнів, образу до свого оточення. Хтось дорікає


батькам, країні, долі, хтось – навіть Богові. Нарешті людина виносить собі або іншим вирок, який інколи може бути досить небезпечним. Далі настає етап виправдовувань та самовиправдовувань, пошуку шляхів виходу із ситуації та пом’якшу­вальних обставин.

Реальні можливості вчасного розв’язання ситуації залежать від стадії кризових переживань. Глибина життєвої кризи може бути різною: поверховою, середньою, глибокою. Навіть найглибша, найнебезпечніша для людини криза спочатку завжди поверхова, і якщо ставитись до себе уважно, до найтяжчої стадії не дійде.

Як тілесне захворювання бажано лікувати в його початку, не допускаючи переходу в хронічний стан, так і життєву кризу, яка є хворобою душі, важливо не прогавити, адже згодом все важче долати розпач, знайти в собі сили для того, щоб розпочати все спочатку.

Що відбувається на першій стадії кризи? Залежно від типу особистості, від так званого особистісного радикалу, енергетичних ресурсів, минулого досвіду, конкретної життєвої ситуації форми переживань можуть бути досить різними. Наприклад, у декого зростає невмотивована тривожність, в інших – дратівливість, а хтось відчуває такі знайомі і неприємні апатію, байдужість. Спільним є одне – незадоволення звичним перебігом подій, власним життєвим ритмом, своєю активністю, працездатністю, контактами з людьми. Втрачається внутрішня збалансованість, зростає напруженість, зникає почуття гумору.



Друга стадія кризи нагадує про себе передусім появою страхів, пов’язаних із майбутнім: “Не знаю, як житиму далі”, “Як жила досі, вже не можу, а якось інакше не вмію”. Людина відчуває себе у пастці серед звичних, буденних обов’язків, переживає безсилля. Все в неї виходить з-під контролю, навіть у дрібницях. З навколишніми – суцільні непорозуміння, спалахи гніву й каяття, що загострюють конфлікти. Під час переживання кризи середньої тяжкості людина не лише відмовляється від цілей, які раніше ставила, до того ж вона розчарована власними вміннями, звичними засобами досягнення тих цілей. Те, що раніше виходило легко, майже непомітно, у теперішньому стані потребує неабияких зусиль, величезних витрат енергії. Серед важливих симптомів цієї стадії – порушення сну, апетиту, хронічна втома, пригнічений настрій, агресивність. Постійним фоном усіх переживань стає почуття відчуженості, окремішності, нецікавості ні для кого. У ставленні до себе особливо неприйнятними стають зовнішність, фігура, власне “Я”-фізичне.

Третя стадія – найглибша, супроводжується почуттям безнадійності, втрати сенсу існування. Все, що відбувається, здається чимось нереальним, безглуздим, нікчемним. Власне минуле сприймається як суцільна помилка, яку вже пізно виправляти. Здатність планувати майбутнє втрачається, життєві перспективи катастрофічно звужуються. Відбувається руйнація найважливіших життєвих цінностей, які поки що нема чим замінити. Згасають симпатії та прихильності, зникає вміння любити. Все стає тяжким обов’язком, який вже неможливо витримати. Гостро переживається власна неповноцінність. Виникають суїцидальні думки і наміри.

Глибока криза може стати однією із важливих причин тяжких захворювань, серед яких не лише класично психосоматичні (цукровий діабет, гіпертонія, ревматоїдний артрит, виразкова хвороба, бронхіальна астма, виразковий коліт), але й такі складні і небезпечні, як онкологічні. За даними деяких досліджень, онкохворі, згадуючи останній рік перед захворюванням, описують чимало стресових ситуацій, життєвих невдач, тяжких кризових станів, на конструктивне подолання яких не вистачило сил.



Типи ставлення молодої людини
до кризи

У кризовій ситуації всі ми втрачаємо психічну гнучкість, сприймаємо все якось надто прямолінійно, тимчасово стаємо зовсім дезадаптованими, не можемо пристосуватися до обставин, які змінилися. Параліч волі не дає змоги діяти, гнів або апатія заважають сформувати реальний погляд на речі. Допомогти собі в опануванні можливо, якщо спробувати визначитися з приводу типового для кожної особистості ставлення до неприємних новин, тривожних несподіванок, травматичних життєвих обставин. Розгляньмо, які типи ставлення до кризової ситуації є найхарактернішими.

Незрідка трапляється так зване ігнорувальне ставлення, яке сучасна молодь описує словами “відморозитися” чи “впасти на мороз”. Людина не хоче або не може реально оцінити наслідки того, що відбувається. Вона всіляко намагається не помічати непорозумінь, конфліктів з оточенням, що виникають дедалі частіше. Вона заплющує очі на навчання, професійні проблеми, яких раніше не було. Вона не хоче бачити погіршення свого здоров’я, яке також свідчить про наявність кризового стану.

Чому обирається саме “страусяча” політика? Молода людина просто не має внутрішніх ресурсів, енергії, сил для того, аби подивитися правді у вічі. Їй страшно бачити реальність такою, якою вона насправді є. Для декого звичне ігнорувальне ставлення є віддаленим результатом якоїсь психічної травми в дитинстві, коли людина справді не мала ніякої змоги протидіяти обставинам, коли найкраще, що вона могла зробити, – це проігнорувати ситуацію.

Чи буває таке ставлення до кризи корисним? Певною мірою так. Говорячи собі, що все гаразд, що проблем немає, людина починає відчувати впевненість у собі і легше долає перешкоди. Але тотальне ігнорування складних життєвих обставин, захоплення створеною на власний смак ілюзорною дійсністю до добра не доведуть. Гострі симптоми стануть хронічними, криза від поверхової перейде до глибокої, і дорогоцінний час буде втрачено.

За зневажання кризи, невміння розпочати перегляд своїх прагнень, цінностей, уподобань, небажання пошуку нової життєвої траєкторії людина може розплачуватись місяцями й роками. Дехто постійно відчуватиме втому, скаржитиметься на виснаження. Хтось не зможе подолати почуття самотності, емоційного вакууму, в якому опинився. Хтось неусвідомлено обере для себе занурення в буденну суєту і буде ретельно шукати нові шпалери, готувати сніданки, відчуваючи пустку у душі.

Деякі люди, котрі ігнорували свої реальні життєві кризи, пізніше відчуватимуть хронічний параліч волі, нездатність до самостійних рішень. Хтось втратить творчі здібності, смак до пошуку і вважатиме, що роки беруть своє. У декого виникнуть серйозні проблеми зі здоров’ям: порушення сну, мігрень, підвищення тиску і т. ін.

Що робити? Знайти у своєму внутрішньому просторі те місце, де живуть бажання. Придивитися до власних дитячих фотокарток, щоб пригадати себе іншим – вільним, веселим, спонтанним. Такий досвід є практично в кожного, до нього бажано повернутись. Шлях подолання ігнорувального ставлення до кризи полягає у відмові від ігнорування себе, своїх кордонів, свого права на помилку, на ризик.

Перебільшувальне ставлення спостерігається тоді, коли замість ігнорування симптомів кризи у молодої людини виникає паніка, котра росте, як гірська лавина. Людина фіксує кожну, навіть зовсім випадкову зміну обставин як знак, що віщує про поглиблення страждань, зростання неприємностей. До зовнішніх обставин, свого здоров’я, психічного стану вона ставиться як справжній іпохондрик, перебільшуючи, утрируючи кожну дрібничку.

Якщо ми постійно очікуємо чогось поганого, ми обов’язково створюємо собі небажані настанови, провокуючи ускладнення ситуації, зменшуючи власну можливість адекватно реагувати на нові, несприятливі обставини.

Для юнаків характерно приділяти надмірну увагу якійсь своїй пристрасті, закохуватися, потрапляючи в емоційну залежність від близької людини. Така залежність часто стає деструктивною, оскільки молода людина впевнена, що у разі вигаданого чи реального віроломства з боку коханого, без значущих стосунків її життя втратить будь-який сенс.

Що дає людині такий добровільний полон? Вже не треба брати на себе відповідальність, приймати самостійні рішення. Людину ніби несе бурхливий гірський потік, вона відчуває величезний приплив енергії і водночас – запрограмованість, закодованість поведінки.

Для того щоб поступово долати перебільшувальне ставлення до складних життєвих ситуацій, треба попрацювати над самооцінкою, знайти давні причини добре компенсованої, прихованої невпевненості в собі. Знайти ті сфери в житті, де виявляються самостійність, автономність, творчі здібності. Рухатися у бік дедалі більшого звільнення від залежностей.

Демонстративне ставлення до кризи характерне для тих, хто постійно підкреслює, що його ситуація – найгірша, що доля до нього найнесправедливіша, що життєвих випробувань у його житті надто багато. Якщо хвороба, то така складна і небезпечна, якої досі навколо не було, якщо сімейний конфлікт, то про його жахливі подробиці знатимуть усі знайомі, сусіди, співробітники, рідні і друзі.

Навіщо свої страждання демонструвати, привертати до них увагу? Передусім для того, аби отримати співчуття, аби постійно відчувати до себе інтерес, потурання, попуски. Бути в ролі страждальця, жертви не так уже й погано, адже жертва непомітно експлуатує оточуючих, формує в них емоційну залежність від себе, маніпулюючи відвертим бажанням допомогти, підтримати.

Людина з демонстративним ставленням до кризи часто використовує власне тіло як засіб привертання до себе більшої уваги. Вона відчуває порушення сну, апетиту, постійний головний біль або раптове серцебиття і демонструє ці симптоми як специфічну мову для посилення контактів. Усі починають бігати навколо, хвилюватись, викликати “швидку допомогу”, і це тимчасово задовольняє страждальця, дає йому змогу відчути себе в центрі подій.

Несприятливі життєві обставини трактуються з утилітарного боку, і життєва позиція стає рентною. Людина постійно бідкається, скаржиться, пише листи до редакцій, ходить до юридичної консультації, наполягає на отриманні державної допомоги, компенсації тощо. Розуміючи, що самостійно не зможе впоратись з обставинами, така людина вчиться досить послідовно користуватися своїм станом з користю для себе.

Як бути? З чого починати подолання демонстративності? Ефективним кроком є робота з маніпуляціями, спроби усвідомити подібні зовнішні втручання та власні звичні ігри з оточуючими. Людині легше спочатку помітити маніпуляції інших, в які її залучають, а вже потім знайти в собі сили для аналізу своїх маніпулятивних впливів.

Потрапивши в кризову життєву ситуацію, людина з волюнтаристським ставленням до власного життя починає з подвоєною енергією заперечувати дійсність. Вона не приймає реальності, не хоче рахуватися з погіршенням працездатності, загостренням хронічних захворювань, необхідністю зупинитися у своєму рухові вперед і, можливо, трохи змінити напрям або подбати про надійне оточення. Ну що, каже вона собі, немає ніякої надії? Глухий кут? Дуже боляче? Нічого! Я зможу примусити себе жити так, ніби нічого не трапилось! Я працюватиму у десять разів більше, я так себе завантажу, що на страждання просто не вистачить сил. Негоди треба не помічати, ставитися до них з презирством. Відчай – перетворювати на тренажер для розвитку волі, загартування характеру. У такої людини завжди є чіткий план дій, є мета, від якої не можна відступати. Рухаючись під батогом власної волі, вона десь у глибині душі не любить себе, не приймає своїх слабинок, не дозволяє собі хоч інколи відпочити, розслабитись, побути безпосередньою, щирою, втомленою. До речі, від оточуючих вона очікує схожої поведінки, тому незрідка потерпає від самотності.

Вольові перевантаження не безмежні. Стражденна людина, яка не дозволяє собі страждати, загрожує власному здоров’ю, штучно затягуючи, поглиблюючи кризу. Вчитися упокоренню перед тим, що сталося, – це вчитися жити сьогоденням, сприймаючи реальність такою, якою вона насправді є, а не такою, якою має бути за нашими планами. Жорстокість стосовно себе непомітно обертається жорстокістю, спрямованою на інших.

Як працювати з таким типом ставлення до кризової ситуації? Намагатися відчути різницю між здоровою волею і штучним волюнтаризмом. Інколи дуже корисно уявити ту частку своєї особистості, яка так безжально керує життям. Знайшовши відповідний образ, бажано задати собі кілька запитань. На кого ця персона схожа? Чого хоче від вас? Яке місце всередині посідає? Чи не забагато в неї влади? Відчувши вплив такого внутрішнього тирана, людина поступово знаходить індивідуальні шляхи опору.

Знайти людину зі зрілим, продуктивним ставленням до будь-яких кризових ситуацій нелегко. Така людина тверезо, терпляче сприймає себе завжди – і в часи везіння, вдачі, натхнення, і в періоди краху надій, найзаповітніших мрій і бажань.

Як ми вибачаємо собі нежить або ангіну, так само слід навчитися вибачати собі й тимчасову втрату смаку до життя, до спілкування, зростання дратівливості, незадоволеності собою, своїми професійними, навчальними справами, звичками, оточенням.

Людина з продуктивним ставленням до кризи пам’ятає про подібні скрути у власному житті, не втрачаючи надії поступово впоратись із ними. І хоча пригніченість і спустошеність не є приємними станами, вони не триватимуть вічно. Інколи треба відволіктися, розслабитися, зняти напруження, щоб побачити, що робити далі. Інколи опанування стає можливим у формі прояву емоцій, гіркого плачу, вибуху гніву. Дехто звертається до свого оточення по допомогу.

За продуктивного ставлення до кризи людина має володіти цілою гамою стратегій самоопанування. Залежно від конкретної ситуації використання цих стратегій може бути досить гнучким, різнобічним, тоді як чотири попередні типи ставлень до кризи передбачали оволодіння переважно однією якоюсь стратегією, далеко не завжди адекватною стану людини чи характеру кризової ситуації.

Відмовлятися від старих звичок, руйнувати свій багаторічний стиль життя кожному дуже боляче, але важливо розуміти, пам’ятати, вірити в те, що все одно це треба колись розпочинати, що кожен час від часу переживає подібні кризи, що вихід із найбільшої скрути все одно буде знайдено.

Людина з продуктивним ставленням до кризи вміє рішуче відштовхнутися від берегів повсякденності і зважитись на пошук нових життєвих смислів. Криза – це не лише страждання, а й великі можливості, несподівані перспективи. Скористатися ними – неабияке мистецтво, якого можна поступово навчитися.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка