Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка4/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Посттравматичні стресові
розлади

Інколи стресова ситуація буває настільки травматичною і сильною, що людина не в змозі відразу відреагувати на неї. Не вистачає адаптаційних ресурсів. Маються на увазі, наприклад, стихійні лиха, автокатастрофи, терористичні акти, пожежі, насильницька смерть чи самогубство близької людини, тортури, пограбування, зґвалтування, інші кримінальні дії. У свідків та учасників таких травматичних ситуацій можуть виникнути не тільки гострі реакції типу гострого жаху, повної безпорадності, а й відстрочені способи реагування. Відстроченими стресові реакції називаються тоді, коли сама ситуація давно в минулому, але психологічно все ще залишається незавершеною. Подібні розлади виділені на основі вивчення військового досвіду як самостійний синдром під назвою “посттравматичний стресовий розлад” (ПТСР) у 1980 р. Виникає він не у всіх, а, за різними даними, у 50–80 % людей, що потрапили під вплив надсильного стресора, і не менш як 10 % свідків події. Це ті люди, яким не вистачило внутрішніх ресурсів для адаптації до події, яка за своєю травматичністю виходить за межі нормального людського досвіду. Жінок на ПТСР страждає, вдвічі більше, ніж чоловіків. Враховуючи специфіку ситуацій, що викликають цей розлад, серед травмованих зазвичай більше молоді, ніж представників інших вікових груп. Отже, посттравматичний стресовий розлад – це специфічна клінічна форма порушення процесу посттравматичної стресової адаптації.

Травматичний стрес виникає за певних психологічних умов.

1. Людина, що має посттравматичний стресовий розлад, сприйняла ситуацію, в яку потрапила, як абсолютно неможливу. Вона навіть у страшних снах не могла собі уявити того, що трапилося. Психологічної готовності до зіткнення з подібним стресом у неї не було.

2. З певних причин у неї не було можливості ефективно протидіяти стресору. Вона не мала змоги ані боротися, ані


втекти.

3. Вона не могла емоційно виявити свій стан, якось розрядити напруження. Перебуваючи в оціпенінні, вона вчасно не відреагувала криком, плачем або іншими емоційними проявами.

4. Людина вже мала досвід переживання інших надзвичайно сильних травматичних ситуацій, які також залишилися невідредагованими.

Серед фізіологічних передумов подальшого розгортання посттравматичного стресового розладу – загальний стан здоров’я під час травмування, хронічна перевтома, порушення режиму сну та приймання їжі.

Останнім часом з’явилися повідомлення про генетичні причини посттравматичного стресу. Наявність конкретного варіанта певного гена підсилює дію гормону стресу, що спостерігається переважно в жінок, а інший ген, навпаки, блокує дію цього гормону, і його носії рідше страждають від ПТСР.

Особистісними передумовами ПТСР є брак підтримки з боку надійної людини, емоційних зв’язків з оточенням (друзями, родичами, колегами) та попереднє оцінювання людиною ситуації в динаміці.

Певне значення має і зміст катастрофічного чинника. Виявляється, людина легше переносить природні лиха на кшталт землетрусу, коли немає конкретних винних у тому, що трапилося. При цьому якщо і виникає почуття провини, то лише в тому, що не встигли надати допомогу, не гарантували безпеку. І набагато гірше людина адаптується до так званих антропогенних катастроф типу Чорнобильської чи автокатастроф, аварій літаків. У другому випадку у постраждалих виникає злість, навіть лють стосовно тих, кого вони вважають винними в тому, що трапилося.

Найхарактернішим симптомом відстроченого стресу є нічні кошмари та яскраві нав’язливі спогади (flash-back), яких людина не може позбутися. Вона раз-у-раз бачить жахливі сцени і знов занурюється у нестерпні переживання. Прокидаючись, вона відчуває сильне серцебиття, велике напруження м’язів, задуху, відчуття розбитості. Непрохані спогади, які насильно прориваються у свідомість, інколи прокручуються, як відеозапис, який ніяк не вдається вимкнути. Самопочуття стає майже таким, яким воно було під час дії стресора. Флеш-беки можуть тривати від секунд і хвилин до кількох годин.

Симптомами ПТСР є також довготривалий безпричинний неспокій, надмірна пильність, постійне очікування чогось поганого, нездатність розслабитися, притупленість емоцій, особливо позитивних, почуття безсилля, безпорадності, послаблення пам’яті і уваги, готовність до вибухового реагування на
будь-що.

Змінюється конфігурація просторово-часових координат у життєвому світі травмованої особистості. Ставлення до часу власного життя стає песимістичним. Зникає здатність хоча б частково прогнозувати несприятливе розгортання подій. Майбутнє стає невизначеним, нецікавим, недовгим. Простір життєвого світу, що складається із значущих стосунків, як і психологічний час, стрімко звужується. Надії на розуміння з боку оточення практично немає. Довіряти друзям, рідним, колегам, бути щирим і відкритим з ними вже немає сенсу.

Одним із найбільш поширених після важкої психічної травми стає тривожний розлад. Людина втрачає впевненість у завтрашньому дні, боїться планувати майбутнє, постійно очікує невдач і неприємностей. Вона ніяк не може відволіктися від нав’язливих негативних прогнозів, постійно дзвонить до швидкої допомоги, щоб дізнатися, чи не потрапили її рідні в небезпеку, вимагає від близьких багато разів на день повідомляти, де вони і що з ними відбувається.

Особливим різновидом патологічних спогадів стають галюцинаторні переживання, коли те, що відбувається сьогодні, відходить на задній план і здається практично нереальним, а те, що згадується, заміщує собою реальність. Людина не лише відчуває те, що відбулося під час дії стресора, а й починає діяти так, як тоді. Винятково яскравими і небезпечними галюцинаторні переживання стають під дією алкоголю, хоча інколи вони виникають і у тверезої людини.

Деякі постраждалі стають агресивними, іноді навіть схильними до насильства. Чимало страждань і самому потерпілому, і його оточенню завдають також непрогнозовані напади люті, за силою схожі на виверження вулкана. Особливо частими вони стають під впливом алкоголю, наркотиків та певних ліків, якими людина роками зловживає. Спочатку алкоголь чи транквілізатори справді притуплюють інтенсивність симптомів, але згодом вони лише погіршують загальний стан людини, знижуючи її здатність до саморегуляції, до контролю власних емоційних станів.

Люди, що постраждали від посттравматичного стресу, деколи мають вигляд відсторонених, емоційно черствих. Роками вони переживають ірраціональний страх перед прив’язаністю, не бажаючи більше нікого втрачати. Відмовляючись зустрічатися з людьми, причетними до травми, вони не хочуть і інших контактів, бо впевнені, що ті, хто уникнув цього страждання, все одно не зможуть їх зрозуміти. У них зазвичай пропадає інтерес до занять, які раніше давали задоволення. Практично повністю зникає здатність до творчого самовираження. Свідки загибелі близьких страждають від почуття провини за те, що вони залишилися живими і неушкодженими.

Стан жертв стресу може загострюватися, коли вони стикаються з чимось, що нагадує пережите, наприклад, у річницю страшних подій. Тому людина, що пережила травматичну подію, намагається уникати будь-яких думок про пережите, аби не потрапляти в ситуації, які хоч якось могли б нагадати їй минулий досвід. Вона стає неспроможною згадати важливі епізоди тієї жахливої події, забуває деталі того, що з нею сталося.

Серед типових симптомів слід назвати також хронічне безсоння із складностями засинання та переривчастим сном. Інколи людина боїться повторюваних нічних кошмарів і несвідомо чинить спротив засинанню. А буває, що безсоння виникає внаслідок нервового виснаження, високої тривожності, нездатності розслабитися, нестерпного почуття душевного болю.

Людина, що страждає від віддалених наслідків стресу, іноді думає про самогубство, планує відповідні дії, які можуть привести її до смерті. Життя перестає влаштовувати її, вона не очікує нічого приємного від власного майбутнього, а продовжувати страждання у неї немає сил. Думка миттєво покінчити з усіма своїми стражданнями стає привабливою, якщо ніяких інших способів змінити ситуацію людина не знає.

Зауважимо, що в поведінці деяких людей–жертв ПТСР спостерігається неусвідомлюване прагнення повторити свої переживання. Такі люди дивують своє оточення тим, що намагаються знову потрапити в подібні життєві обставини. Наприклад, ветерани бойових бій стають найманцями, а жінки, що пережили зґвалтування, зв’язують своє життя з жорстокими чоловіками, котрі знущаються з них. Цей феномен називають компульсивною поведінкою.

Тепер з’ясуємо динаміку переживання травматичної
ситуації.

На першому етапі, який настає відразу після дії травматичного фактора і є швидкоплинним, людина абсолютно не в змозі прийняти те, що сталося. Вона активно не реагує, її адаптивні процеси загальмовані. Цей етап називають шоковим. Другий етап – зазвичай етап агресії. Поступово починаючи переживати з приводу травми, людина займається пошуком винного. Вона голосно або подумки звинувачує тих, хто прямо або опосередковано міг впливати на хід подій; може голосно кричати, проклинати, погрожувати навіть тоді, коли її ніхто не чує. Інколи такі прокльони адресуються не конкретним людям, а вищим силам, Богу. Третій етап – провини. Динаміка емоційного реагування приводить до появи аутоагресивних реакцій із вербальними самозвинуваченнями і навіть спробами завдати собі певних тілесних ушкоджень. Відбувається віртуальне порівняння різних варіантів розвитку подій, якби було прийнято інше рішення, якби від початку дії стресора поводитися зовсім інакше. “Ой, ти ж мені казала, мамо!”.

Наступний етап називають фазою депресії. Коли стає зрозуміло, що нічого вже не можна змінити, що будь-які спроби забути про травму марні і з наслідками пережитого доведеться змиритися, виникають почуття безпорадності, покинутості, самотності. Якщо нічого не можна змінити, ніяких сподівань не залишилося, то існувати далі вже немає сил. Саме на цій стадії виникають суїцидальні думки і наміри, оскільки життя практично втрачає сенс. І хоча підтримка з боку оточення є дуже важливою, людина в цьому стані зрідка отримує її, оскільки з
овсім не налаштована на спілкування і уникає будь-яких
контактів.

Останній етап, якого без сторонньої допомоги досягає далеко не кожний, – фаза остаточного подолання. Це відбувається лише тоді, коли страшна подія стає фактом автобіографії, коли її прийнято і, попри пережите, мир із собою встановлено. І хоча людина усвідомлює, що минуле змінити ніколи не вдасться, вона водночас знає, що може змінитися сама. Їй вистачає сил сприйняти те, що сталося, як певний життєвий досвід, на якому більше немає потреби зациклюватися. Тоді цикл адаптивних реакцій, що тривав упродовж кількох місяців чи навіть років, нарешті закінчується, і відкриваються нові життєві перспективи.

Як загалом може розвиватися ситуація після перенесеного травматичного стресу? Існують різні варіанти переживання стресового досвіду. Перший полягає в тому, що людина не інтегрує травматичний досвід, не виробляє усвідомлене ставлення до того, що сталося. Єдине її бажання – забути, викреслити, стерти із пам’яті той страшний день.

Коли людина не в змозі якось проінтерпретувати подію, що трапилася, в контексті власного життя, вона не включає її у власний життєпис, не розповідає про неї іншим, не аналізує її можливі причини і наслідки. Все, що їй залишається, – це так побудувати історію свого минулого, ніби травматичних переживань зовсім не було. Вона справді на певний час забуває про все, що трапилося, робить для себе вигляд, ніби все було дурним сном. Така тактика не сприяє поступовій інтеграції набутого досвіду, а лише “інкапсулює” негативні спогади, які все одно час від часу активізуються.

Інколи душевна рана затягується сама собою, час стає природним лікарем. Людина поступово переключається на нові події, що відбуваються в її житті, знаходить у собі сили для нових значущих стосунків, і якість її життя істотно поліпшується. А буває, що без спеціальної допомоги неможливо обійтися.

Найкращим виходом із ситуації, що склалася, є визнання пережитого, розуміння його впливу на все попереднє життя, на сьогоднішні дії і вчинки і на те, що відбуватиметься пізніше. Незважаючи на сором, провину, злість та інші сильні почуття, людина приймає те, що з нею сталося. Вона готова навіть говорити про свій травматичний досвід зі своїми близькими. Саме так поступово виробляються конструктивні засоби подолання ПТСР.


Як допомогти людині
з посттравматичним стресовим
розладом

Опанування виконує дуже важливу регулятивну функцію, коригуючи емоційні стани. Завдяки йому людина бере себе в руки, відчуваючи готовність щось змінити у власному житті, з чогось почати важкий шлях вперед. Можна сказати, що опанування виконує також прогностичну функцію, функцію моделювання можливостей поступового вирішення проблеми.

Можливі як дієвий, так і суто уявний модуси реагування на скрутні обставини. Якщо в реальності справді нічого не можна змінити, то непогано зробити це хоча б у власній уяві. Навіщо? Не лише для того, щоб трохи заспокоїтися і зняти напругу. Це робиться також для активізації додаткової енергії, для підсилення мотивації. Людина має чітко знати, що її стан не є унікальним. Так, у США щорічно такий розлад діагностується більш як у п’яти мільйонів постраждалих. І більшості з учасників травматичних подій вдається надати ефективну допомогу.

Найскладніше впоратися з тяжкими спонтанними спогадами, оскільки людина вважає, що вони існують поза її контролем і приходять будь-коли, без попереджень, наприклад, уві сні. У такому разі насамперед треба намагатися поновити нормальний сон, адже без нього досягти внутрішньої рівноваги дуже проблематично. Ані ліки, ані алкоголь не є виходом із ситуації. Природним заспокійливим є фізична активність – фіззарядка, біг, заняття у спортивному залі, йога. Навантажуючи м’язи, людина допомагає мозку відпочити. До того ж вона підвищує рівень ендорфінів у крові, що сприяє поліпшенню настрою. Навіть звична пішохідна прогулянка протягом години-півтори значно поліпшить самопочуття.

Зміст страшного сну не хочеться пригадувати, про нього не хочеться думати. Але позбутися нічних кошмарів без пильної уваги до таких снів неможливо. Отже, бажано обговорити із психотерапевтом чи близькою людиною сюжет сну. Для цього доцільно завести щоденник сновидінь, до якого відразу після прокидання записувати все, що вдалося згадати. Можна наговорити зміст сну на диктофон. Далі слід спитати себе, що потрібно для встановлення миру, завершення страшної внутрішньої війни, що триває. Чому саме цим страшним подіям з минулого Ви маєте приділяти стільки уваги? На ці запитання миттєвої готової відповіді не буде. Але якщо зосередитися на цьому завданні, не боячись тимчасового погіршення емоційного стану, то відповідь поступово сформулюється. Інколи бажано звернутися до спеціаліста, записатися у групу, яка вивчає сновидіння.

Флеш-беки, тобто яскраві картинки з минулого, що виникають в реальності, теж свідчать про серйозну втрату рівноваги, брак внутрішнього балансу. Ті, хто починає займатися вихованням у собі внутрішньої рівноваги, помічає особливі сигнали, які попереджають про появу у найближчому майбутньому страшних “кінокадрів”. Це можуть бути м’язове напруження, підвищення тривожності, емоційна нестабільність, вегетосудинні збої та ін. Вони нагадують про те, що повсякденний стрес непомітно накопичується, адаптаційні ресурси знижуються і готовність до тяжких спогадів активізується. Надалі певні запах, шум, почуття, думка можуть спровокувати травматичні спогади.

Для того щоб узяти непрохані спогади під контроль, позбавити їх ірраціональної сили, слід визначити власні індивідуальні ознаки, що свідчать про накопичення стресу. Ви перестаєте спати? У вас підвищується тиск? Зростає дратівливість? Вас перестають цікавити телевізійні програми, книжки, розмови із друзями? Увага до подібних симптомів вчасно озброїть вас від флеш-беків.

Надалі слід навчитися знижувати інтенсивність повсякденних стресів, використовуючи техніки релаксації, фізичні вправи та інші способи, описані у попередніх параграфах. За наявності перших ознак стресу слід давати собі тайм-аут, незважаючи на робочі аврали чи перевантаження домашніми справами. Без повноцінного відпочинку, що сприяє накопиченню адаптаційної енергії, впоратися із ситуацією буде вкрай складно.

Потрібно вчитися повноцінніше бути в теперішньому, не плутаючи його з минулим чи майбутнім. Якщо постійно нагадувати собі, що травматична подія закінчилася в далекому минулому, а сьогодні зовсім інше життя, то здатність переключатися на актуальні події буде наростати, а схильність занурюватися у давно пережите – гальмуватися.

У спокійні періоди, коли стрес не загострюється, бажано знов шукати смисл у тяжких спогадах. Навіщо вони приходять? Який досвід все ще лишився неосмисленим і незасвоєним? Які висновки досі не зроблені? Яку історію можна скласти, починаючи зі страшної події, переходячи у сьогоднішній день і зазираючи у майбутнє? Подібні вправи допоможуть примиритися з пережитим та інтегрувати його у власний життєвий контекст.

Для декого корисно поїхати на місце, де трапилась страшна подія. На це краще відважитися у відносно спокійний період життя, коли є ресурси для зіткнення з травматичними спогадами. Інколи таку “подорож” краще проводити разом із близькою людиною. У нинішньому стані все сприйматиметься інакше, простіше, буденніше. Так містична сила страхів, що залишилися, чи непроханих спогадів, які виникають самі собою, зменшується, тане.

На особливу увагу заслуговує наративна практика, що дає змогу людині дистанціюватися від травматичного досвіду, розглядаючи події в різних, інколи несподіваних контекстах, створюючи простір для переінтерпретації того, що сталося. Так, людині вдається побачити своє життя з ресурсної позиції, сформувати нову, безпечну, ідентичність, обрати таку траєкторію розвитку, яка буде задовольняти людину.

Неабияке значення має також формування в собі настанов на здоровий спосіб життя. Йдеться про поступове прийняття стихійного плину життя, життєвих несподіванок, про готовність гнучко й оперативно реагувати на них, не шукаючи винних ззовні або всередині себе. Треба навчитися працювати зі страхом майбутнього, не боятися його невизначеності, тоді й минуле не сприйматиметься як виключно травматичне. Крім того, варто більше спиратися на власні ресурси, на ті індивідуальні можливості, які підсилюють стресостійкість. Для цього важливою є пильна увага й інтерес до себе, до потреб власного тіла, потреб особистості.

Так поступово вироблятиметься ефективніший стиль подолання перешкод, які час від часу все одно виникатимуть на життєвому шляху. Копінг як сукупність засобів взаємодії людини зі складною життєвою ситуацією після вдалого подолання ПТСР обов’язково збагачується.

Є різні типи людей, що відрізняються специфічним ставленням до перешкод – активні і пасивні, оптимістичні й песимістичні, впевнені і невпевнені, сміливі і боязкі. Активні спираються лише на себе і віддають перевагу конструктивно-перетворювальним стратегіям подолання труднощів. Вони вважають, що завжди контролюють розвиток ситуації, а якщо й не контролюють, то тимчасово. Таких людей називають реалістами й оптимістами, але саме вони зазвичай не готові до прийняття неминучих втрат, що трапляються у кожному житті. Для них важко “лягти на дно” і перетерпіти, перечекати, дати собі час на оновлення. Вони вірять лише в те, що точно знають, а свою відповідальність ні з ким не можуть розділити, і це не дає їм можливості спертися на ще невиявлений, латентний потенціал.



Пасивний тип не вважає себе здатним самостійно змінювати або контролювати дійсність. Для нього навколишній світ завжди несподіваний, і це не вимагає якихось додаткових зусиль. Його самооцінка не дуже висока, а світосприйняття радше песимістичне, але інколи він може виявити здатність “пливти за течією”, приймаючи те, що приносить плин життя. І така нібито неконструктивна позиція за певних обставин теж дає змогу розкрити в собі нові ресурси.

Копінг-обдарованість, яку можна і треба розвивати, є здатністю швидко і гнучко самостійно обирати як активні, так і пасивні стратегії подолання залежно від ситуації, що склалася, та активізувати внутрішні й зовнішні ресурси, спираючись на наявний особистісний потенціал і вірячи у власні можливості. Обдаровані в цьому контексті люди завжди орієнтуються не лише на власні сили, а й на зовнішні можливості, на підтримку ззовні, яку вони вміють попросити й отримати. Головною метою для них стає подолання перешкод без саморуйнації і катастрофічних реконструкцій свого життєвого світу.



Висновки
Стрес – це природний стан підвищеної уваги, збудження, мобілізації, що виникає внаслідок взаємодії людини зі світом. Виникає в умовах ризику, необхідності швидко прийняти рішення, миттєво реагувати на несподівані обставини. Сутність стресу полягає в активізації потреби посилити власні пристосувальні, адаптивні функції.

Стресор – це подразник, що викликає стрес і діє на людину або надто інтенсивно, або дуже довго, ускладнюючи процес адаптації. Адаптивні функції мало залежать від специфічності стресора, його позитивного чи негативного впливу.

Психологічний стрес відрізняється від фізіологічного опосередкованістю дії стрес-чинників. Опосередкування відбувається через спосіб інтерпретації ситуації. Стреси бувають позитивними (евстрес) і негативними (дистрес).

Стрес як адаптаційний синдром починається зі стадії тривоги, яка переходить у стадію резистентності й завершується стадією виснаження.

Стресостійкість залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини: властивостей нервової системи, стану здоров’я, характеристик темпераменту, рис характеру, особливо таких як оптимістичність, життєрадісність, критичність, відповідальність, а також типу особистості з відповідними інтерпретативними схемами щодо дії стресора та стратегіями копінгу.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є специфічною клінічною формою порушення адаптації, що виникає внаслідок дії надзвичайно руйнівних стресорів на кшталт землетрусу, пожежі, зґвалтування, пограбування, терористичного акту. Серед найбільш характерних симптомів такого стресу – нічні кошмари, яскраві нав’язливі спогади (flash-back), яких людина не може позбутися місяцями, роками, тривалий безпричинний неспокій, надмірна пильність, готовність до вибухового реагування на будь-що, постійне очікування чогось поганого, притупленість емоцій, особливо позитивних, почуття безсилля, безпорадності, послаблення пам’яті і уваги.



Копінгом називають способи взаємодії людини зі складною життєвою ситуацією, спрямовані на зменшення стресового стану (від англ. сoping – подолання) шляхом не пасивного захисту від труднощів, а активного їх подолання. Продуктивною стратегією копінгу є спроба перевизначити ситуацію, що спровокувала стресовий стан. Виховуючи в собі наполегливість, вміння приймати рішення, осмислювати результати власних дій, здатність до самоконтролю, впевненість у собі, позитивне ставлення до себе і світу, людина сприяє підвищенню ефективності стилю копінгу.

Психологічна допомога постраждалій людині має сприяти її дистанціюванню від травматичного досвіду шляхом поліконтекстуального розгляду події, що сталася. Здатність змінювати погляд на власне травматичне минуле, переінтерпретовувати його в різних ракурсах дає змогу людині по-новому розповісти власну життєву історію, переосмислити набутий досвід.
Запитання і завдання

  1. Чим відрізняється стрес від стресора?

  2. Чи бувають стреси корисними? Якщо так, то за яких умов?

  3. Проаналізуйте Ваш звичайний день і виділіть евстреси
    й дистреси, які Ви протягом цього дня пережили. Яких стресів було більше? У чому специфіка Вашого реагування на них?

  4. Які види стресів Ви знаєте? Охарактеризуйте кожен із них.

  5. Якими субсиндромами супроводжуються фази розвитку стресу?

  6. У чому полягають вікові особливості переживання стресу?

  7. Чим пояснюється специфіка жіночого і чоловічого способів реагування на стрес-фактори?

  8. Якою має бути психологічна допомога людині за гострого стресу?

  9. Як слід організовувати психологічну допомогу у разі хронічного стресу?

  10. Які найважливіші характеристики стресостійкості притаманні Вам?

  11. Які стилі копінгу найефективніші і чому?

  12. Якими є психологічні умови розвитку посттравматичного стресового розладу?

  13. Що таке флеш-беки і як із ними працювати?

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка