Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка3/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Психологічна допомога
при гострих реакціях на стрес

Розгляньмо основні прийоми психологічної допомоги людині у стані гострого стресу. Стресову реакцію вважають гострою, коли людина від кількох годин до кількох діб перебуває у стані приглушеності, переживає тривогу, страх, гнів, відчай, рухове збудження. Важливо надати психологічну допомогу такій людині якомога раніше, бажано в перші години після інциденту.

Надаючи екстрену професійну допомогу, слід пам’ятати, що травмована людина часто не розуміє, що робить, тому може бути небезпечною. Так, вона може напасти на психолога з кулаками чи потягнути його за собою з наміром кинутися вниз з даху будинку. Тому слід виявляти мобілізованість, обережність і пильність. Поведінка постраждалого не дивує і не дратує психолога, коли він розуміє специфіку гострого стресу і формує в собі готовність до встановлення контакту з тим, хто цього контакту всіляко уникає.

Бажано переконатися, що в людини немає фізичних травм, проблем з тиском, серцевого нападу та інших ускладнень. Якщо відразу звернутися до лікаря неможливо, треба заспокоїти людину, повідомити їй, що допомога скоро надійде. В очікуванні медичних працівників постраждала людина має максимально економити сили, дихати повільно, неглибоко, носом. Якщо психолог не впевнений у правильності своїх дій і рекомендацій, краще утриматися від них.

Якщо переважає стан страху, людину не можна залишати на самоті. Неприпустимо пропонувати їй не думати про свій страх, знецінювати переживання фразами типу “все це дурниці”, “пройде, забудеться”, “не думай”. Навпаки, треба говорити з людиною про те, що її тривожить, чого вона боїться.

Якщо людина перебуває у великій напрузі і не готова говорити, запропонуйте їй дихальні вправи, які краще виконувати разом. Наприклад, можна глибоко вдихнути, почати видихати і приблизно на середині видиху затримати дихання на кілька секунд. Далі треба зробити різкий видих, водночас думаючи про звільнення від страху. Видихаючи залишки страху, бажано уявляти собі, як тіло звільняється, очищується, як усередині з’являється спокій.

Після кількох повторень дихальної вправи можна запропонувати людині відчути, де саме в її тілі мешкав страх і що там залишилося. Якого кольору цей страх? Який він має символічний розмір? З якої складається субстанції? Бажано уявити, як саме можна його зменшити. Інколи таким вправам допомагає малюнок.

Після дихання, віртуальних дій зі страхом і малювання все ж необхідно повернутися до розмови. Коли Ви розпитуєте людину про її страхи, коментуєте відповіді, наводите приклади з власного досвіду, у постраждалого поступово складається історія про пережите. У розповіді, що створюється в діалозі, страх конкретизується, деталізується, порівнюється з колишнім досвідом. Історія про страх завжди зменшує його інтенсивність. Людині вдається хоча б трохи відсторонитися від безпосереднього переживання, поглянути на нього збоку, з позиції автора.

На відміну від страху, тривогу людина переживає більш генералізовано. Вона не може точно сказати, що саме її бентежить в даний момент, чому вона втратила спокій. І тому, розмовляючи з нею про тривожний стан, психолог має визначити, якої саме інформації їй не вистачає, щоб заспокоїтися. Можна разом скласти план пошуку інформації, обговорити, що саме слід подивитися в Інтернеті, про що спитати на спеціальному блозі у людей, які вже потрапляли у подібні ситуації і колись пережили такий стрес. Помірне фізичне навантаження, домашні клопоти, нескладні фізичні і дихальні вправи також показані для зменшення тривоги. Якщо дозволяють умови, непогано запропонувати людині, яка переживає напад тривоги, разом прогулятися, і під час такої прогулянки бажано поговорити про подібні стани, які були раніше, їхні причини, способи опанування. Нехай людина розкаже, чим відрізняється сьогоднішній стан від попередніх. Якби подібні переживання були у її близької людини, що б вона порадила їй робити, як поводитися. Надалі можна запропонувати людині, яка переживає гострий стрес, змоделювати власне життя через два-три роки. Що зміниться? Чим вона займатиметься? Як буде розповідати про сьогоднішній інцидент? Рівень тривоги під час такої розмови, безумовно, знизиться, якщо між психологом і його клієнтом встановиться справжній контакт. Крім того, спільне моделювання майбутнього сприяє осмисленню набутого досвіду та інтеграції його у послідовну історію


про власне життя, яку кожна людина непомітно складає день у день.

Як має поводитися психолог, якщо його клієнт у стані гострого стресу сильно плаче і відмовляється говорити? Перш за все не слід відразу заспокоювати людину і просити її припинити лити сльози. Завдяки плачу людина неусвідомлено намагається зняти зайве напруження, вихлюпнути емоції, що переповнюють її. Бажано бути поруч і дати зрозуміти, що ви їй співчуваєте, що розумієте її розпач. Не обов’язково все це формулювати. Інколи краще помовчати, посидіти поруч, простягнути серветку, доторкнутися до плеча, потримати за руку.

Якщо ридання триватимуть досить довго, можна запропонувати дати голос своїм сльозам, плакати не мовчки, а приговорюючи, як це роблять маленькі діти. Бажано, щоб психолог поцікавився, що саме людина оплакує, кого жаліє, про що її сльози. Так поступово від мовчазних страждань слід обережно переходити до діалогу, в якому складатиметься ще один важливий фрагмент життєвої історії.

Психолог-практик має уміти відрізняти гіркий плач від гучноголосої істерики. Людина в істеричному стані втрачає надто багато сил, і їй треба допомогти якомога швидше зупинитися. Для цього насамперед слід залишитися з нею наодинці. У спокійній обстановці без зайвих свідків необхідно доброзичливими, короткими фразами запропонувати їй вмитися, випити води, трохи помовчати. Якщо людина не чує, не відгукується, інколи вдається її приголомшити несподіваною дією, наприклад, хлюпнути водою їй в обличчя, опустити на підлогу якийсь предмет, різко крикнути.

Після істерики відчувається занепад сил, повне виснаження. Готовність до розмови виникає через певний час, можливо, навіть наступного дня, після тривалого сну, тому з нею не можна поспішати. Надалі слід обговорити ситуацію, що склалася, розглянувши різні шляхи розв’язання проблеми. Особливу увагу слід звернути на роль самої людини не лише в подоланні подібних стресових ситуацій, а й у запобіганні їм.

Як має поводитися психолог з людиною, що реагує на гострий стрес агресією? Передусім допомогти їй випустити пару, тобто вилаятися, викричатися, розбити стакан, побити подушку. Важливо виявляти доброзичливість і не коментувати негативно дії людини. Якщо є можливість, бажано залучити її до роботи з високим фізичним навантаженням, тоді агресивні прояви поступово самі загальмуються. Надалі можна сказати щось на кшталт “ви зможете, ви справитесь”. Перечекавши напад люті, слід,


як і в попередніх випадках, спробувати поговорити про те,
що сталося. Для встановлення контакту бажано пригадати ситуацію з власного досвіду, в якій вам теж хотілося все рознести вщент. Розкажіть, як це було з вами, поіронізуйте над собою. Така відкритість сприятиме конструктивному продовженню
бесіди.

І хоча віддалений ефект описаної вище роботи з окремими симптомами не є дуже стійким, все ж невідкладну психологічну допомогу слід надавати. За одне втручання навряд чи можна повністю позбавитися наслідків стресу чи запобігти виникненню нового. Коли людина вийде з гострого стану, бажано орієнтувати її на тривалішу роботу, спрямовану на підвищення стресостійкості.


Способи профілактики
та подолання хронічного стресу

Хронічний стрес непомітно нарощується днями, місяцями, роками. Щоранку маленькі дози стресу людина дістає, добираючись на роботу. Потім незначні непорозуміння з колегами і керівництвом, увечері – побутові проблеми, сімейні негаразди. До того ж постійно не вистачає часу, плани нагромаджуються, зустрічі переносяться, невирішені справи наростають, як сніжна грудка.

Постійне погіршення настрою, напруження, дратівливість, пригніченість, втома накопичуються – і, врешті-решт, хронічний стрес призводить до стійкого падіння імунітету та появи серйозних захворювань. Крім погіршення здоров’я хронічний стрес істотно впливає на якість життя. Жодні професійні успіхи й зароблені гроші не компенсують втрату радості, легкості, спонтанності і свободи.

Робота психолога з людиною, що страждає від хронічного стресу, якісно відрізняється від швидкої психологічної допомоги у разі гострого стану. Без тривалих психотерапевтичних консультацій, тренінгових занять, спрямованих на переосмислення людиною власного стилю життя, життєвих домагань, пріоритетів, звичок, способів реагування на неприємності, навряд чи можна сподіватися на ефективну допомогу.

Оскільки найпоширенішими є робочі стреси, можна з них і розпочати, якщо людина не акцентує уваги на інших. У діалозі з клієнтом слід визначити його ставлення до власної роботи, наявність бажання залишатися на тому ж робочому місці протягом наступних років. Для цього можна запропонувати уявити, що минуло 10 років, і розповісти, якою буде професійна активність тоді, в чому полягатиме повсякденна праця, чи буде вона влаштовувати, що зміниться порівняно із сьогоднішнім днем. У результаті такої віртуальної репетиції майбутнього людина чіткіше усвідомлює, що саме її не влаштовує сьогодні, і говорить про нерівномірне навантаження, аврали, рутину тощо. Деякі з цих реальних передумов хронічного стресу цілком можна відкоригувати. Якщо ж оптимізувати свою працю на цьому робочому місці абсолютно неможливо, людина нарешті усвідомить, що настав час шукати нову роботу. Так діє одна з найпоширеніших стратегій стрес-менеджменту, згідно з якою, якщо є змога піти, ухилитися від дії стрес-чинника, треба знайти в собі сили і рішучість зробити це нарешті.

Головне, що відбувається під час психотерапевтичних бесід, – це переосмислення тієї частини життєвої історії, яка стосується професійної діяльності. Якщо попередні фрагменти історії звучали як суцільні скарги, власна позиція була позицією жертви, то нові спроби моделювати професійне життя стають більш оптимістичними і відповідальними. Людина починає відчувати, що саме залежить від неї і як вона сама може вже сьогодні вносити перші зміни в робоче функціонування.

Якщо ми не в змозі втекти від стресора, нам слід визначитися з власною готовністю до змін. Чи хочемо ми по-справжньому щось змінити у власному житті? Чи здатні заплатити за позитивні зміни якусь ціну? Чи маємо ресурси, аби зрушити з мертвої точки?

Найскладніше – змінити своє негативне ставлення до стресора на спокійне, навіть байдуже. Для цього постійно діючий стресор треба розглянути в нових, незвичних контекстах. Важливо стимулювати клієнта на створення кількох сюжетів, в яких на різних героїв діятиме один і той самий стресор. Інколи легше розпочати фантазування з казкових персонажів. Як реагуватиме на причіпки шефа Змій-Горинич? Іван-дурень? Василіса Премудра? А як сприймав би ці повсякденні дрібні конфлікти батько Вашого клієнта? Його мати? Чиї реакції йому здаються розумнішими?

Додати нових ракурсів розгляду допоможуть і мандрування в часі власного життя. Бажано скласти кілька історій про стосунки з шефом через 3 роки, через 7 років, перед виходом на пенсію. Таке розхитування звичних рамок інтерпретацій стресу, який напружує, втомлює і дратує, дає змогу переоцінити ставлення до повторюваного інциденту, модифікувати його. В результаті інтенсивність дії повсякденного стресора зменшуватиметься.

Серед профілактичних прийомів, що знижують хронічний стрес, чи не найефективнішим є розвиток здатності прогнозувати, планувати, уявляти власне майбутнє. Щоб розвивати цю важливу здатність, треба сміливо виходити за межі теперішнього, виштовхувати себе із безвідповідального стану “тут і тепер”. Бажано розуміти, яким чином кожна сьогоднішня дія, кожне невелике рішення вплинуть на те, що прийде згодом. Особливо важливо аналізувати, з чим у минулому пов’язані сьогоднішні негаразди. Що колись було відкладено, не зроблено, забуто? Від яких дій або від якої бездіяльності залежить теперішнє напруження? Чи є можливість вже сьогодні щось зробити, щоб у майбутньому знов не потрапити у подібну стресову ситуацію? Такі невеличкі самозвіти, якщо їх практикувати регулярно, дадуть змогу розвивати в собі здатність передбачати стреси і готуватися до них.

Психолог, який працює з хронічним стресом, має допомогти своєму клієнтові звертатися за підтримкою до оточення. Підтримка полегшує вибір певної стратегії опанування, адже інші люди можуть бути використані як джерело інформації. Вони розказують, як самі пережили подібні колізії, хто їм допоміг, як краще вирішувати такі проблеми сьогодні. Родичі, сусіди, знайомі, друзі сприяють емоційній регуляції. З ними можна разом плакати чи злитися, допомагаючи людині знайти адекватні способи вияву негативних емоцій. Вони стають і середовищем для соціального порівняння. Коли власна тяжка ситуація перестає сприйматися як унікальна, коли подібних проблем навколо виявляється чимало, людині легше пережити своє становище.

Інколи для подолання напруження, зняття зайвої тривоги, полегшення страждання ми просто намагаємося відволіктися, переключити свою увагу на щось інше. Багатьом жінкам допомагає довготривала телефонна розмова із подругою, шопінг, тобто похід по магазинах, прибирання в квартирі, в’язання. Чоловіки йдуть до спортзалу чи дивляться по телевізору бокс, футбол. Дехто обирає для себе енергійні багаточасові пішохідні прогулянки, хтось сідає за кермо і виїжджає на швидкісну трасу.

Схожою за дією є і стратегія релаксації, розслаблення, що також допомагає переключити увагу, змінити масштаби у власному життєвому світі. Ванна з ароматичними маслами, масаж, плавання, чай з шоколадом, кава з тістечком, смачна вечеря з кухлем пива – кожен обирає свій спосіб зняття гостроти переживання. Непогано нагадувати собі, що завтра вранці буде видніше, що гострий момент бажано відкласти, перечекати. Майже в кожному випадку переживання скрутних періодів, неприємних життєвих обставин корисно давати собі відпочинок.

Важливо також не забути про стратегію емоційного реагування, прояву почуттів у відповідь на ускладнення. Можливо, людині треба посумувати, поскаржитися, заглибитись в образу, вихлюпнути свій гнів, пофантазувати з приводу помсти, щоб пережити катарсис і мати змогу раціональніше розв’язувати складну колізію. Декому в цьому допомагають близькі люди, а дехто може дозволити собі подібні емоційні вияви лише наодинці. Чимало людей, особливо чоловіків, такою природною стратегією подолання не володіють, їм важко долати внутрішній опір, “домовлятися зі своїм внутрішнім контролером”, давати собі дозвіл на агресивні вислови чи жалібний плач, і лише в процесі психотерапії стратегія емоційного від реагування може стати одним із знарядь самодопомоги.

Хронічний стрес відступить, коли людина навчиться керувати часом свого життя, розподіляти його, враховуючи свої


актуальні потреби, давні інтереси, напівзабуті, загальмовані бажання. Майбутнє завжди невизначене, у ньому багато несподіваного і незрозумілого, тому воно викликає страх. Але ж не
думати про завтрашній день, ігнорувати можливі наслідки того, що відбувається і переживається вже сьогодні, нерозумно.

Стресостійкість вроджена
і набута

Деякі люди часто переживають стрес, тоді як інші зрідка страждають від надмірного напруження навіть у складних
умовах. Стресостійкість сьогодні є дуже популярною характеристикою для тих, хто складає інтерв’ю в пошуках роботи. Роботодавці хочуть співпрацювати лише з тими, хто вміє конструктивно протистояти стресу, не розгублюється у складних
ситуація, не впадає в паніку чи відчай. За даними епідеміологічних і клінічних досліджень, людей з високою стресостійкістю приблизно 30 %. Вони можуть непогано витримувати навіть тривалі і гостро виражені напруження. Це свідчить про наявність певних механізмів стійкості до стресу. Від чого залежать індивідуальні відмінності протистояння стресорам? Чи можна самостійно підвищити власну стресостійкість?

Розпочнімо з уроджених характеристик, із властивостей нервової системи. Ті, хто має слабку нервову систему, тобто меланхоліки, переживають стрес дуже сильно і довго. Тому вони зазвичай намагаються сховатися від стресових ситуацій, обираючи види професійної діяльності і способи відпочинку, якнайменше пов’язані з ризиком, несподіваним напруженням, авральними перевантаженнями. Якщо їм це не вдається, реакції на


перешкоду будуть астенічними, тобто меланхоліки будуть
страждати, переживати розгубленість, тривогу, страх, втрату здатності до фізичного і розумового напруження, дратівливу слабкість, надзвичайну втому і виснаження. Крім того, якщо в меланхоліка і виникла адаптація до певного виду стресу, то вона не буде стійкою.

Люди, що мають від народження сильну нервову систему, легше переносять стрес і частіше використовують активні способи його подолання. Холерики із сильною, але неврівноваженою нервовою системою реагують на стрес стенічно: вони сильно збуджуються, дратуються, зляться, починають бігати, кричати, сваритися. І все ж вони непогано виконують складні термінові завдання, маючи на це достатньо енергії. Сангвініки із сильною, врівноваженою нервовою системою у стресовій ситуації поводяться спокійніше, раціональніше, виявляючи готовність активно діяти, розв’язувати проблеми. Обидва типи найгірше сприймають монотонію, одноманітність.

Сильна, врівноважена, інертна нервова система флегматика сприяє його високій стресостійкості. Почуття заполоняють таку людину дуже повільно, але якщо стрес все-таки виник, типовим прийомом його подолання стає їжа. Флегматику непотрібно, як холерику, вчитися стримуватися чи уникати імпульсивних дій. Він зазвичай спокійний, рівний, трохи загальмований у власних реакціях. Така людина навряд чи зможе швидко знайти ефективне рішення в екстремальній ситуації, але вона не злякається, не відступить і буде надавати допомогу оточенню стільки, скільки буде потрібно. Стресостійкість флегматика підвищується також завдяки його здатності довго не виснажуватися, не втомлюватися.

Кожна людина має власний пороговий рівень стресу, який може витримати. На цей рівень, крім уроджених характеристик, якими є риси темпераменту, впливають також набуті характеристики. Такі риси характеру, як оптимістичність, життєрадісність, критичність, не менше впливають на інтенсивність реагування на стресову ситуацію і здатність конструктивно виходити з неї, ніж властивості нервової системи чи стан здоров’я. Оптимістична людина завжди вміє побачити позитивні перспективи розвитку подій. Вона вірить у перемогу і впевнена, що врешті-решт все закінчиться добре. Таке ставлення до складної ситуації істотно зменшує шкідливий вплив стресора і додає людині сил для


адаптації.

Дуже важливою характеристикою стресостійкості є розуміння людиною сенсу того, що вона має пережити. Якщо знайти справжній сенс страждань вдається, навіть слабка нервова система не стає перешкодою у подоланні випробувань. Віра у власні сили, стійка позитивна самооцінка також сприяють більш врівноваженому, спокійному сприйманню непростих життєвих обставин та адекватному пошуку виходу з них.

Рівень суб’єктивного контролю як характеристика незалежності, самостійності, особистої відповідальності людини є одним із параметрів, що підвищує стресостійкість. Людина з інтернальним локусом контролю навряд чи буде сприймати себе як пасивну жертву обставин. Вона візьме все у свої руки і активно шукатиме ефективні шляхи розв’язання проблеми. Естернали менш стресостійкі, бо завжди шукають причини того, що відбувається, іззовні. Їхня вразливість зростає через постійне очікування допомоги і невміння самостійно мобілізовуватися.

Умовою стресостійкості є мотивація. Люди, які дуже хочуть чогось досягти, наприклад, набути певної професії, зробити кар’єру, довести коханій людині, як вони до неї ставляться, легше переносять стресові ситуації, що виникають на їхньому шляху. А ті, хто просто прагне не програти, уникнути провалу, тобто вмотивовані на обминання невдач, гірше витримують повсякденні й екстраординарні випробування.

Існують певні типи особистості, які по-різному сприймають стресові ситуації. Якщо людина має певний комплекс особистісних рис, які становлять тип А, вона є менш стресостійкою. До типу А належать люди активні, нетерплячі, дратівливі, честолюбні. Для них не стає стресом наявність кількох завдань, які треба виконувати одночасно. Вони прагнуть успіху і невтомно працюють, не вміючи відпочивати. Праця на межі власних можливостей, поспіх, суперництво стають причинами перебування у стані хронічного стресу. Ці люди досить агресивно налаштовані до світу і буквально вибухають, коли їх хтось затримує, заважає їм рухатись уперед, коли хтось з ними конкурує. Це про них А. Каррель сказав: “Ділові люди, які не вміють боротися з неспокоєм, вмирають молодими”. Тип А, на думку деяких учених, складається з двох підтипів: А Ворожого і А Ретельного. Ретельний підтип, на відміну від Ворожого, не сприймає нові, незнайомі ситуації як загрозливі. Тому його стресостійкість вища і він не є потенційним кардіологічно хворим. Він трактує повсякденні стреси як випробування, що сприяють розвиткові, завжди чекає змін на краще і впевнений, що може сам керувати власним життям.

Представники типу В врівноважені і недратівливі. Вони не так швидко реагують на зміни ситуації, як представники типу А, гірше сприймають необхідність швидкого і одночасного виконання кількох завдань, зате не впадають у паніку, не втрачають самовладання, спокійно реалізуючи свої можливості. Ці люди ніколи не створюють собі зайвого напруження, тому їхнє здоров’я залишається кращим.

Ще один тип особистості – тип Т. Його представників називають “шукачами пригод”. До цього типу належать люди, які не можуть не ризикувати. Вони постійно шукають для себе нові й нові стресові ситуації, без яких життя стає для них нецікавим, нудним, безбарвним. Вони стрибають з парашутом, літають на дельтаплані, подорожують екзотичними маршрутами і готові випробовувати себе знов і знов. Але поціновувачі гострих відчуттів часто не уявляють собі віддалених наслідків власних дій. Не усвідомлюючи, куди їх можуть завести власні вчинки, вони незрідка не знаходять спільної мови з друзями чи колегами. Найбільшим і найнеприємнішим стресом для них стає обмеження їхньої свободи, надмірний зовнішній контроль, необхідність діяти суворо за правилами і інструкціями.

Є також люди, які досить вдало реагують на приємні несподіванки, тоді як негативні явища роблять їх зовсім безпорадними. Протилежний їм тип людей добре мобілізується перед неприємностями, залишаючись цілком пасивним, внутрішньо безконтрольним, коли раптово виникають позитивні події.

Отже, дехто від народження має хороші задатки до подолання стресу, а декому їх потрібно постійно розвивати. Це завдання не надто складне хоча потребує розуміння значущості стресостійкості для досягнення життєвого успіху, збереження здоров’я, створення сім’ї, усталеного почуття суб’єктивного благополуччя.

Навіщо людина має опановувати ситуацію? А щоб швидше й ефективніше адаптуватися до неї, призвичаїтися до складних умов і хоча б таким чином зменшити внутрішню напругу, стресогенність того, що все одно відбувається. Головне завдання опанування – забезпечити внутрішню стабільність, підтримати певний рівень психічного та фізичного здоров’я, хоча б невисоку, а все ж задоволеність собою, взаємодією, спілкуванням.



Опанування – це певний екологічний спосіб інтерпретації скрутних життєвих обставин і своєї ролі у розв’язанні проблеми, який людина використовує для керування власним передбаченням і переживанням. Це спроба в думках, намірах і вчинках відповідати вимогам, які диктує ситуація, і не лише відповідати, а й трохи випереджати їх, бути готовим до несподіваних змін.

Підкреслимо, що стресостійкість великою мірою визначається мотивацією людини, і саме тому в певних сферах вона завжди вища, ніж в інших. Коли маленька дитина раптом захворює, її мати шукає досвідченого лікаря, просить проконсультувати дитину, наполягає на додаткових обстеженнях, і ця стресова ситуація не примусить її скласти руки у повному виснаженні. Отже, змінюючи мотивацію, можна підвищити емоційну врівноваженість.

Крім мотивації, без достатнього рівня якої неможливо досягти підвищення стресостійкості, важливими є цілеспрямованість і послідовність. І тут неабияку роль відіграє розвиток здатності до саморегуляції, що накопичується під час подолання екстремальних ситуацій. Особливо значення набуває повернення до вдалого, позитивного досвіду, набутого раніше. Така робота є вдосконаленням власного стилю копінгу. Нагадаємо, що копінгом називають процеси, спрямовані на зменшення стресового стану (від англ. сoping – подолання). Які стресові ситуації з недалекого минулого згадує людина? Як вона з них виходила? Що їй допомагало подолати симптоми стресу чи хоча б зменшити їх? Як часто вона користується подібними прийомами подолання? Чи вважає їх ефективними? Можливо, хтось з її оточення володіє іншими засобами захисту себе від руйнівних стресових впливів і ці засоби здаються їй корисними?

Обговорюючи стилі копінгу, що поліпшують здоров’я і психологічне благополуччя, більшість людей зупиняються на постійному переживанні фізичного і психологічного напруження, на нездатності розслабитися. Таке хронічне напруження провокує стан постійної втоми, знижує ефективність праці, негативно впливає на стосунки з найближчим оточенням. Психолог має разом із клієнтом відшукати ті види діяльності, які дають йому змогу повноцінно відпочивати, ті стосунки, за яких він почувається невимушено і легко. Одні воліють побути на природі, другі – поновити заняття у спортивному залі, треті – зайнятися плаванням, вранішніми пробіжками.

Для когось будуть корисними релаксаційні вправи, медитації. Якщо людина розвиває в собі схильності до споглядання, цілеспрямовано займається медитацією, її внутрішня врівноваженість, збалансованість зростають, і повсякденні неприємності перестають діяти на неї як стресори.

Дуже продуктивною стратегією копінгу є спроба перевизначити, переінтерпретувати ситуацію, що провокує стресовий стан. Людина намагається побачити свої проблеми в іншому світлі, аби зробити ситуацію суб’єктивно більш терпимою, не такою гострою. Прийомами самодопомоги при цьому можуть бути написання нового варіанта автобіографії, в якому нинішня проблема буде лише одним із багатьох епізодів. Саме під час письмового аналізу людина вчиться не лише тверезо бачити у своєму життєписі сьогоднішню життєву колізію, а й конституювати нове майбутнє, по-новому структурувати життєвий досвід.

Отже, виховуючи в собі наполегливість, уміння приймати рішення, осмислювати результати власних дій, здатність до самоконтролю, впевненість у собі, позитивне ставлення до себе і світу, людина сприяє підвищенню власної стресостійкості. Створюючи історію власного життя, в якій кожне випробування стає сходинкою до нових досягнень, вона поліпшує свої адаптивні здібності.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка