Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка2/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Види стресів
Стрес притаманний не лише людині. Його фіксують і у тварин, навіть у мікроорганізмів під впливом неадекватного для них температурного режиму або браку поживних речовин. Домашні тварини потерпають від багатолюдності, домашніх конфліктів, атмосфери метушні, наприклад, при підготовці їхніх господарів до свят. Такі стреси, якщо вони трапляються часто, провокують зміни в поведінці, агресивні прояви, втрату апетиту, виникнення захворювань.

Суто людський стрес традиційно поділяють на фізіологічний, що виникає під впливом болю, холоду, голоду, надто високої чи низької температури, та психологічний, який ми розглянемо докладніше. Інколи автором власного фізіологічного стресу стає сама людина, коли, наприклад, істотно зменшує тривалість сну, намагаючись закінчити термінову роботу, сідає на


дієту, влаштовує собі голодування чи починає обливатися
холодною водою, плавати в ополонці. Подібні стреси можуть виснажувати адаптаційні ресурси, запас яких є спадково обмеженим. Вони також не завжди позитивно впливають на імунітет, підвищуючи ризик захворювань.

Психологічний, або емоційний, стрес, за Р. Лазарусом, відрізняється від фізіологічного насамперед тим, що у разі його виникнення вплив негативних стрес-факторів є не безпосереднім, а опосередкованим. Опосередковування відбувається через ставлення людини до ситуації, в яку вона потрапила. Якщо фізіологічний стрес діє у будь-якому випадку і на всіх, хто опинився в полі його дії, то психологічний може справляти на одних людей пошкоджувальний вплив, а на інших – ні.

Необхідною умовою виникнення емоційного стресу є сприймання ситуації як небезпечної, ставлення до стресора як до загрози. Тривожна людина більше схильна реагувати на нові умови, в яких опинилася, як на загрозливі, і ці умови справді стають для неї стресором. А людина спокійна, врівноважена, емоційно стабільна ту саму ситуацію сприймає як цікаву, приємно ризиковану, навіть привабливу – і негативна дія стресора для неї мінімізується.

Отже, у разі психологічного стресу все визначається способом інтерпретації того, що відбувається. Залежно від міри включення людиною очікуваної небезпеки в історію свого життя, розтлумачення нею змісту і наслідків можливих ризиків, прогнозування власного майбутнього в нових умовах залежать і сила, і тривалість дії стресора, і наслідки стресу.

Більшість стресових реакцій, на думку Дж. Еверлі і Р. Розенфельда, створюється самими людьми і триває стільки, скільки їм дозволять. У тому, як зовнішні і внутрішні подразники перетворюються на стресори, провідну роль відіграє оцінка людиною цих стимулів. Якщо подразник не інтерпретується як загрозливий, то стресова реакція взагалі не виникає. А коли людина не переживає напруження, тривоги, страху, не прогнозує катастрофічного розвитку подій, її адаптаційні механізми, спрямовані на пошук виходу із ситуації, не активізуються.

І хоча поділ стресів на фізіологічні і психологічні є загальноприйнятим, все ж кордон між цими двома видами стресу є умовним. Емоційний стрес незмінно викликає стрес фізіологічний з його стрибками артеріального тиску, тахікардією, викидом гормонів, зниженням імунітету. Фізіологічний стрес також може стати джерелом емоційного стресу, змінюючи психічний стан людини, підвищуючи рівень її тривоги.

Є чимало видів психологічного стресу. За типами стресорів розрізняють стреси інформаційні, професійні (робочі), фінансові, екологічні тощо.

Інформаційний стрес виникає під впливом великої кількості інформації, яку треба засвоїти, її складності, суперечливості. До цього типу стресів відносять і все більше поширюваний стрес комп’ютерний, викликаний збоями в роботі, зависанням комп’ютера, проблемами із збереженням інформації за раптового вимкнення електроенергії, наявністю спаму тощо.

Робочий стрес може виникнути тоді, коли людина дуже прагне кар’єрного зростання, але її просування по службі гальмується, коли професійна діяльність не сприяє саморозвиткові, не дає задоволення, викликає хронічну втому, коли власний внесок несправедливо оцінюється керівництвом.

Фінансовий стрес людина переживає тоді, коли робота не забезпечує належного рівня її існування, коли зарплатня зменшується, а витрати починають переважати над доходами, коли немає можливості взяти кредит, купити необхідні предмети побуту, запланувати відпустку чи розлучитися з чоловіком, який постійно принижує, але матеріально утримує сім’ю.

Екологічний стрес може бути зумовлений забрудненим навколишнім середовищем, неякісними продуктами, погано очищеною питною водою, загазованим повітрям. На рівень екологічного стресу впливає також інформація про метеозалежність, зміни клімату, природні катаклізми, геопатогенні зони чи пророкований кінець світу.

Можна говорити також про міжособистісний і внутрішньоособистісний стреси. Перший є результатом непорозумінь з оточенням, складних стосунків з коханою людиною, особистої конфліктності, позиції жертви чи агресора у партнерських взаєминах. До другого може призводити нерозділене кохання, тривала самотність, давня мрія про сім’ю і дітей, нереалізована потреба у професійній самореалізації, надія досягти душевного спокою, миру із собою, яка не справджується.

Деякі автори вирізняють стрес груповий і індивідуальний. Груповий стрес одночасно переживає певна кількість людей у відповідь на загальну для всіх дію шкідливого чинника, наприклад, під час війни, голоду, терористичного акту, урагану, повені, посухи. Дія групового стресу може посилюватися через емоційне зараження, коли руйнівні переживання тих, хто постраждав більше, стають спільними для багатьох. Індивідуальний стрес переживає кожна людина окремо у відповідь на певний подразник, який інші можуть зовсім не сприймати.

За способом реагування на стресові ситуації виділяють насамперед стреси емоційні. Здебільшого під емоційним розуміють стрес, який викликають, наприклад, конфліктні ситуації вдома, на роботі, в магазині, готелі. Словесні образи є довготривалими й інтенсивними стресорами, шкідливий вплив яких інколи триває місяці й роки. До когнітивних стресів можна віднести ситуацію когнітивного дисонансу, тобто стану зіткнення у свідомості суперечливих знань, переконань, настанов. Насправді внутрішній дискомфорт, що виникає, все одно викликає певні емоції, і стрес у більшості людей набуває емоційного забарвлення.

Емоційні стреси бувають позитивними і негативними. І хоча книга присвячена стресам негативним, все ж зауважимо, що сильні позитивні стреси також інколи бувають небезпечними, залежно від того, наскільки виснаженими є адаптаційні ресурси людини.

Позитивні переживання, викликані, наприклад, професійним успіхом, освідченням у коханні, звісткою про народження дитини, виграним чемпіонатом, вдалою покупкою,зумовлюють особливий вид стресу, який називають евстресом. Чудовий настрій, у якому перебуває людина, дуже позитивно впливає не лише на її імунітет, самопочуття і зовнішній вигляд. Зазвичай цей корисний стрес надихає, дає нові сили, мобілізує на штурм вершин, вселяє впевненість у собі, надає життю нових барв, підвищуючи рівень суб’єктивного благополуччя.

Евстреси потрібні для того, аби наше повсякденне життя ставало різнобарвнішим, цікавішим, динамічнішим. Завдяки стресовій активації людина вчиться не дуже напружуватися перед кожною несподіванкою, перестає боятися нестандартних ситуацій, наважується йти назустріч новим можливостям, цілеспрямовано рухатися до поставленої мети. Але в деяких людей позитивні події можуть викликати такий інтенсивний шквал емоцій, так зашкалювати, що інколи підштовхують до незрозумілих імпульсивних вчинків, провокують гіпертонічний криз, серцевий напад чи навіть інфаркт або інсульт. І тоді корисний стрес втрачає свої позитивні здатності.

Стрес, пов’язаний із негативними переживаннями, які надовго вибивають людину із звичного плину життя, має назву дистрес. Спочатку Г. Сельє виокремив саме цей негативний стрес і досліджував його причини й наслідки, а про позитивний став писати пізніше. Дистрес супроводжується підвищеною дратівливістю, постійною втомою, погіршенням працездатності, безсонням. У такому стані людину ніщо не радує, вона ніби тимчасово втрачає будь-які бажання. Дистрес знижує стійкість людини до несприятливих чинників, виснажує імунну систему, згубно впливає на стан здоров’я. І все ж він не є однозначно шкідливим, оскільки додає людині сил для подолання важкої ситуації.

Існує так званий дистрес безділля, неробства. Як пише Г. Сельє, нічого не робити не означає відпочивати. Дозвільний розум і ліниве тіло страждають від дистресу не менше, ніж перевантажений розум і виснажене тіло. Нудьга, якщо вона стає частим гостем, загрожує людині чималими неприємностями. Намагаючись її подолати, юнак зазвичай згоден на спілкування з ким завгодно. Можливо, він шукатиме розради в алкоголі, але рівень стресу від цього не зменшиться, радше навпаки.

За тривалістю розрізняють стреси гострі, швидкоплинні і хронічні, затяжні. Гострий короткочасний стрес є природною відповіддю на несподіванку. Телефонний дзвоник вночі обов’язково викликає стресову реакцію, але якщо Ви почуєте, що людина просто помилилася номером, то швидко заспокоїтесь і спатимете далі. Гострий стрес може бути станом, що


виникає після серйозної події, яка вибила людину з колії, позбавила її рівноваги. Таке трапляється, наприклад, внаслідок крадіж­ки, сварки, звістки про зраду чи про втрату роботи. Зрозуміло, що гострий стан у такому випадку перейде в хронічну, затяжну форму, але спочатку він протікає дуже інтенсивно, миттєво, переходячи від стадії до стадії.

Хронічні стреси як найбільш небезпечні пов’язані з довготривалою руйнівною дією шкідливого чинники. Наприклад, молодій людині протягом багатьох місяців не вдається знайти роботу, внаслідок чого напружене очікування призводить її до постійного головного болю, сонливості, переїдання. Вона поступово впадає у відчай, втрачає віру в себе, у власне майбутнє, а в близьких стосунках стає образливою, сварливою, конфліктною. Такий стан зовсім не сприяє креативному пошуку, не дає змоги справити позитивне враження під час пробних співбесід.

Якщо хронічний стрес став результатом пережитої травми, наслідки якої з часом вдалося подолати, то людина все одно час від часу яскраво згадує пережите (наприклад, землетрус, зґвалтування, участь у бойових діях) і знову занурюється у страждання. Під час таких нападів, флеш-беків (flash-back), інтенсивність негативних переживань може сягати майже первинного рівня. Саме тому без допомоги спеціалістів подолати хронічний стрес дуже важко. Його дія поширюється на інші сфери життя, впливає на здоров’я, працездатність, стосунки, і


тому кваліфікована психологічна допомога при цьому конче
потрібна.

Стадії стресових переживань
та субсиндроми стресу

Загальний адаптаційний синдром, що розгортається під впливом будь-якого стресу, має певні стадії. Перша стадія стресу – стадія тривоги, мобілізації, alarm-реакції – триває від двох годин до кількох діб.

Коли ми стикаємося з небезпекою, на фізіологічному рівні вмикається дуже давній пристосувальний механізм реагування, необхідний для того, щоб вижити, перемогти ворога або втекти від нього. Аби вистачило сил, організм аварійно реагує вибухом енергії. У кров викидаються відповідні гормони, м’язи рук і ніг готуються до активних дій, кількість цукру в крові підвищується, забезпечуючи м’язи енергією, загострюються зір і слух, зростає швидкість психічних процесів.

Психологічний стрес на цій стадії теж розгортається миттєво. Емоції змінюють одна одну: настороженість, переляк, паніка, злість, лють, рішучість, пильність. Збудження стрімко зростає. Вся увага концентрується на стресорі. Особистісний контроль і ситуації, і власного стану підвищується. Необхідність швидко оцінити ступінь небезпеки і власні можливості чи то йти в атаку, чи ховатися сприяє максимальній мобілізації. Так протікає фаза шоку – фаза загального розбалансування функцій організму внаслідок фізичного ушкодження чи психічного потрясіння. Шок може стати загрозою для життєдіяльності людини, якщо його дія затягнеться. Адже всі ресурси організму витрачаються вкрай неекономно, і за достатньої сили стресора у цій фазі можлива навіть загибель людини у перші години чи дні. Якщо її адаптаційні можливості здатні протистояти стресору, фаза шоку змінюється фазою протишоку. Захисні механізми сприяють суб’єктивному зниженню впливу стресу на особистість. Людині вдається знизити загальну напруженість, вона краще почувається, бо поступово мириться з тим, що відбувається. Навіть її хронічні психосоматичні захворювання (алергія, бронхіт, гастрит) ніби минають. Щоправда, пізніше вони обов’язково повертаються. Відомо, наприклад, що під час війни люди дуже рідко хворіють завдяки внутрішній змобілізованості, але після закінчення бойових дій кількість захворювань стрімко зростає.

Зазвичай більшість стресів закінчуються на першій стадії. Захисні особистісні механізми екстрено активізуються – і людині вдається адаптуватися до складнощів, що виникли. Тривога і хвилювання заспокоюються, дихання, тиск, пульс нормалізуються. Надмірний контроль над тим, що відбувається навколо, знімається.

Якщо стрес не вдається подолати на першій стадії і людина досить тривалий час перебуває у стані тривоги через надто сильний стресор, настає друга стадія, яку називають стадією резистентності, усталеності чи спротиву. Це стан пристосування до нових емоційних і фізичних навантажень. Він має забезпечити підтримку більш-менш нормального існування людини в умовах тривалої дії стресора. Що більша резистентність, то краще людина протистоїть негативним впливам, довше готова тримати удар. Резистентність може бути специфічною, що виникає стосовно конкретного стресора, і неспецифічною – як здатність зберігати відносну збалансованість щодо різних негативних впливів. Останню ще називають перехресною адаптацією.

На стадії резистентності адаптаційні ресурси вже не витрачаються так неекономно, як на попередній. Людина пристосовується до умов життя, що кардинально змінилися. Її існування підтримується більш збалансовано, оскільки формується підвищена стійкість до стресогенного впливу. Здатність звикати до будь-яких умов, виявляти гнучкість, пластичність, активізувати нові й нові механізми захисту стає величезною.

Доведено, що на стадії резистентності опірність організму стає неспецифічною, тобто людина адаптується не до одного негативного стрес-чинника, а паралельно й до інших, наприклад, до надмірних навантажень у спорті. Однак, попереджав Г. Сельє, підвищення резистентності досягається ціною величезних енергетичних витрат і пошкоджень.

Отже, тривалість періоду спротиву залежить не лише від вроджених можливостей організму та сили стресора. Головним чинником подолання стресу на цьому етапі залишається свідоме, усталене ставлення людини до того, що відбувається. Коли вона готова пережити, витримати, здолати, має досвід колишньої перемоги над тяжкими обставинами, здатна адекватно оцінювати шкідливі впливи і власні можливості протистояти, то вона буде здатна до тривалої боротьби. А якщо віра у власні сили падає, дія різноманітних адаптивних механізмів – компенсаторних, захисних, відновлювальних – стає неефективною, і швидко відбувається перехід до наступної стадії – стадії виснаження (зношування). Якщо всі психофізіологічні особистісні зміни на цій стадії загального адаптаційного синдрому все ж є оборотними і припинення дії стресора повертає людину до нормального функціонування, то наступна стадія, на жаль, може стати катастрофічною.

На стадії виснаження вся енергія вичерпана, психологічні захисти виявляються неефективними і в людини більше немає ніяких сил для спротиву. Тут сподіватися на власні ресурси небезпечно. Допомога має прийти ззовні або у вигляді підтримки з боку оточення чи у вигляді усунення стресора.

Стадія виснаження не є обов’язковою при розгортанні адаптаційного синдрому. Здебільшого стрес вдається подолати і розвинути власну адаптивність на попередніх стадіях. Так формується підвищена стійкість до надзвичайного стресора, який діяв тривалий час.

Та коли стадія виснаження все ж настає, процеси, що лежать в її основі, можуть зумовити розвиток тяжких захворювань і навіть смерть людини. Особливо небезпечним є повторення дії інтенсивного стресора через певний відрізок часу, коли людина ще не встигла відновитися, або додаткова дія іншого шкідливого агента на кшталт надмірного фізичного навантаження, гіпоксії, холоду тощо.

Багаторазове розгортання адаптаційного синдрому призводить до зношування життєво важливих систем, що забезпечують пристосування до нових умов життя. Так виникають


довготривалі дезадаптивні стани, які позначаються як хвороби адаптації, наприклад, гіпертонічна, виразкова, імунопатологічна та ін. Хвороба стає платою організму за боротьбу із стрес-факторами. Особливо небезпечне досягнення третьої стадії для людей похилого віку та осіб з тяжкими хронічними захворюваннями, оскільки їхні енергетичні і пластичні можливості значно знижені.

Фази розвитку стресу супроводжуються відповідними формами адаптаційної активності – субсиндромами, які вирізняв Л. А. Китаєв-Смик. Вони характеризуються певним набором симптомів, що виявляються за відносно постійного рівня екстремального стресового впливу. Коли стрес триває досить довго, субсиндроми можуть чергуватися або діяти паралельно.

Першим за гранично стерпних, екстремальних умов виявляється емоційно-поведінковий субсиндром. Людина починає сильно плакати, кричати, звинувачувати себе або тих, хто поруч. Істерики, нецензурні лайки, трощіння меблів, бійки – типові прояви цього синдрому. Інколи людина не може подавити свої неусвідомлювані імпульси – втекти з місця події, зробити щось протиправне, порушити моральні норми.

Крім такої активної форми реагування, спрямованої на знищення стресора наступальним, агресивним шляхом, існує також форма пасивна. Тоді людина, навпаки, завмирає, впадає в апатію, ніби перестаючи реагувати на те, що відбувається. Вона не бореться з екстремальним чинником, що викликав стрес, а намагається зачаїтися і перечекати небезпеку.

Усі ці захисні реакції спрямовані на суб’єктивне зменшення дії стресора. Завдяки їм людина тимчасово перестає сприймати зайві деталі, її свідомість звужується ніби заради економії адаптаційних ресурсів. Водночас гострі стресові реакції інколи стають дуже небезпечними, наприклад, коли у стані рухового збудження людина стрибає з вікна палаючого будинку. Не менш катастрофічною є абсолютно пасивна поведінка, коли, попри пожежу, людина лягає на диван і пробує заснути.

Інколи активна фаза реагування змінюється пасивною, і таку пасивність називають вторинною. Якщо стресор діє дуже довго або дуже інтенсивно, практично кожна людина переходить до пасивного реагування, не маючи сил на інші способи опанування себе.

Наступним є вегетативний субсиндром, який ще називають синдромом превентивно-захисної вегетативної активності. При цьому активізуються всі фізіологічні системи, що сприяє загальній мобілізації. Завдяки загостренню уваги зростає активність людини, спрямована на адаптацію до дії стресора. Навантаження, навіть часті, на цьому етапі загального адаптаційного синдрому приводять до тренування організму – і загальна стресостійкість збільшується.

Наступні два субсиндроми (когнітивний і соціально-психологічний) зумовлені насамперед індивідуально-психологічними рисами людини, її особистісними характеристиками, а не функціональними можливостями її організму, як попередні. Ці форми адаптації є ієрархічно більш складними і мобілізуються тоді, коли без них подолати дію стресора стає складно.



Когнітивний субсиндром характеризується певними змінами пізнавальних процесів (сприймання, уваги, пам’яті, мислення). Розширюється сфера переробки інформації, яку людина готова сприйняти для пошуку виходу із травматичної ситуації. Включаються різні види мислення – дискусійного, декомпозиційного, інсайтного – для оперативного і нестандартного вирішення завдань, що виникають під час стресу. Активізується
також самоусвідомлення, відбуваються зміни я-образу, самооцінки. Посилюється самоконтроль, і людина вже здатна загальмувати свої небажані імпульси, що примушують інколи виходити за межі дозволеного.

Іноді когнітивна активність цілком зосереджується на суб’єктивному зниженні шкідливого впливу стрес-чинника за рахунок, наприклад, штучного переключення уваги людини на інші сфери життя, якісь пристрасті, хобі. Людина справді заспокоюється, але зовнішня небезпечна ситуація при цьому ніяк не розв’язується і адекватні дії для зниження дії стресора гальмуються. Крім того, у разі гіперактивізації мислення у стресовій ситуації можуть з’явитися симптоми надмірної пильності


(полохливості, тривожності, безсоння, надемоційності, надрухливості).

Характерним проявом соціально-психологічного субсиндрому стає перегляд особистістю значущого оточення. Людина по-новому оцінює тих, кому може довіряти, і тих, від кого не дочекатися підтримки і допомоги. Відповідно до нових пріоритетів зазвичай змінюється тип спілкування у групі. Інколи саме стресова ситуація сприяє появі нових ефективних лідерів, здатних саме в цих екстремальних умовах повести за собою і подолати перешкоди.


Вікові та гендерні особливості
переживання стресу

Вік, безумовно, впливає на ставлення людини до стресу і готовність його подолати. Відомо, що найбільш небезпечним стрес стає для дітей і людей похилого віку. Дітям не вистачає досвіду зіткнення зі складнощами. У них ще не вироблені прийоми ефективної адаптації до зовнішніх умов, що змінюються. Вони не вміють прогнозувати розвиток подій, передбачати наслідки того, що відбувається. Здатність до самоконтролю також не є сильною стороною дитини.

Пам’ятаймо, що майже половина дитячих смертей є результатом нещасних випадків. Загрозливі ситуації діти можуть оцінювати як цілком безпечні, навіть цікаві. Скільки б батьки не повторювали дитині правила безпеки, все одно вона їх ігноруватиме, якщо чимось захопиться або якщо до ризикованих експериментів її спонукає приклад однолітків. І навіть якщо дитина зрозуміє, що потрапила в халепу, вона не в змозі адекватно оцінити ступінь загрози і далеко не завжди виявиться готовою звернутися по допомогу. Навіть тоді, коли стресор вже усунуто, дітям дуже важко заспокоїтися і переключитися.

Кількість підлітків, які протягом тривалого часу перебувають у стресовому стані, дуже велика. Імпульсивна поведінка, конфлікти з ровесниками, депресивні настрої, суїцидальні думки, алкоголізація та наркотизація незрідка стають типовими симптомами вікових адаптаційних ускладнень.

За Г. Крайгом, амортизаторами повсякденного стресу для підліткового і юнацького віку є насамперед хороші стосунки з батьками й однолітками. Адже значення взаємин, що підтримують і захищають, важко переоцінити. Крім того, важливо відчути власну компетентність, майстерність у спорті, музиці, танцях, навчанні, і тоді здатність конструктивно долати стресові ситуації істотно підвищиться.

У зрілому віці хоча професійного і фінансового успіху вже досягнуто, діти практично виросли, емоційна стабільність стає максимальною і здоров’я ще залишається міцним, все ж є свої стрес-чинника. Дедалі гострішою стає конкуренція з молодшими співробітниками, змінюються сімейні ролі, зростає взаємна незадоволеність чоловіка і жінки стосунками, ускладнюються взаємини зі старими і хворими батьками.

Дехто сприймає нові стресори як виклик, з яким треба впоратися, а дехто впадає у відчай. Коли людина заздалегідь знає, що стресу не уникнути, його рівень не буде дуже високим, адже найгірше діє саме фактор випадковості. Психологічна готовність до складної події допоможе людині мобілізуватися і крок за кроком подолати проблему.

На думку Р. Лазаруса, маса незначних повсякденних дрібниць інколи стає більш стресогенною, ніж по-справжньому значна подія. Вам відмовили у відпустці, потім зіпсували костюм у хімчистці, ви застрягли у дорожньому заторі і не встигли на початок спектаклю, куди прагнули вже протягом місяця. Наслідком таких неприємних подій стають не тільки роздратованість, спалахи поганого настрою. Виявляється, стрес накопичується. В результаті невеликі неприємності і повсякденний клопіт призводять до зниження суб’єктивної задоволеності життям і великих проблем зі здоров’ям.

Літній вік не обов’язково стає віком суцільного стресу. Все залежить від того, як людина старіє, що відбувається з її здоров’ям, які в неї інтереси і заняття, хто її оточує і які стосунки зі значущими людьми у неї зберігаються. Водночас, коли наближається старість і більшість людей відходять від професійної діяльності, їхні інтереси звужуються, активність падає, настрій погіршується, ставлення до майбутнього стає все песимістичнішим. За такої вікової динаміки стресостійкість людини істотно знижується.

Чимало людей літнього віку стають тривожнішими, ніж були у зрілому віці. Вони живуть у хронічному стані образи на політиків, владу, державу, власних дітей, які виявилися егоїстичними і неуважними до старості. Їхня вразливість з кожним роком підвищується, і страх стати жертвою грабіжників, шахраїв, квартирних аферистів, корисливих лікарів зростає. Емоційна врівноваженість поступово втрачається, поступаючись нестійкості, лабільності, нервозності. Здоров’я в цей період теж зазвичай погіршується, що відчутно знижує здатність протистояти стресовим ситуаціям.

До речі, люди літнього віку, як і підлітки, реагують на життєві складності за фемінінним типом. Вони миттєво спалахують гнівом, дуже глибоко ображаються чи переживають пригніченість, страх, неподоланну невпевненість у собі. Почуття страху, роздратованості, безпорадності дедалі частіше виникають у відповідь на будь-який незвичний подразник, наприклад, на новий пульт для телевізора чи сучасну модель мобільного телефона. Адже здатність пристосовуватися до умов життя, які швидко змінюються, відчутно слабне. На такому тлі кожна несподіванка насторожує і травмує.

Такі серйозні події, як зміна місця проживання, втрата супутника життя, поява чергового захворювання, стають причинами найсильніших стресів, тривалість дії яких може вимірятися роками. Крім того, буває, що після багаторічного спокійного періоду немолоді люди починають згадувати колишні стресові ситуації і переживати все спочатку, що травматизує їх знов і знов, виснажуючи адаптаційні ресурси.

За даними деяких авторів, уміння вирішувати проблеми у старих людей регресує, тоді як інші дослідники доводять, що з віком люди виробляють більш досконалі форми подолання стресу. У скрутних обставинах вони частіше виявляють гумор і залишаються мудро неупередженими.

Насправді все залежить від того, про які стресори йдеться і, головне, як немолода людина їх трактує, якими інтерпретативними схемами користується. Коли ситуація стає для людини повною несподіванкою, ніяк не вписується в її життєву історію і у власному досвіді не знаходиться нічого подібного, то адаптивність вироблятиметься досить складно і повільно. А якщо набутий досвід дає змогу не сприймати подію, що сталася, як унікально катастрофічну, якщо вдається створити чергову варіацію власного життєпису з урахуванням змінених обставин, то стрес долається досить швидко.

Чи можна говорити про те, що з віком кількість позитивних подій, які сприяють виникненню евстресу, зменшується? На перший погляд, це справді так, адже практично немає вже чергових професійних досягнень, зменшується кількість друзів, згасає інтерес до нового одягу чи чергового автомобіля. Але ж навряд чи молода людина встигає так зрадіти сонячному ранку, весняним квітам чи аромату улюбленого чаю з бісквітом, як людина літнього віку. Позитивні події для неї стають інакшими, а втім кількість їх навряд чи змінюється, якщо не брати до уваги депресивні стани чи інші погіршення здоров’я.

Дистреси також стають дещо інакшими. Побутові проблеми, пов’язані з ремонтом домашньої техніки, квартири, відключенням води, сприймаються набагато тяжче, ніж це було в період активної зрілості. Немолода людина намагається якомога довше їх ігнорувати, відкладати необхідність щось змінювати, оскільки їй важко витрачати адаптивну енергію, якої залишилося небагато. Коли ж відкладати вже не можна і допомоги від родичів чекати не доводиться, вона переживає неабиякий стрес, інколи навіть захворює.

Стилі подолання стресу з роками, безумовно, змінюються від активно-конструктивного, проблемно-орієнтованого до дедалі більш пасивного, емоційно економного, енергозберігаючого. Але відповідно до індивідуальних відмінностей головними залишаються усталені теми життєвих історій, звичні способи трактування власної ролі в тому, що трапляється, особистісні прийоми тлумачення причин і майбутніх наслідків чергової


події.

Відмінності в переживанні стресу між чоловіками і жінками, безумовно, існують. Насамперед зауважимо, що жіночий організм більш життєстійкий від початку. І тому певні види фізіологічного стресу на кшталт голодування, нестачі кисню, хронічного недосипання жінки долають легше. Імунна система, що протидіє захворюванням, у жінок розвинена краще. Та й кращий рівень здоров’я у всіх вікових групах допомагає жінці виявляти більшу стресостійкість.

Велике значення має і ставлення жінок до стресових ситуацій. Вони сприймають здоров’я як власний капітал, що допомагає їм розв’язати безліч складних проблем, вистояти і досягти успіху. Доведено, що цінність здоров’я жінки ставлять на перше місце серед інших цінностей, тоді як чоловіки – лише на четверте. Жінки більше прислуховуються до себе, частіше звертаються до лікарів і психологів з профілактичною метою, стають учасницями спеціальних тренінгів, що пропагують здоровий спосіб життя. А хороше здоров’я, безумовно, сприяє кращій адаптації до життєвих несподіванок.

У робочих ситуаціях чоловіки схильні приймати більш ризиковані рішення, що зумовлено їхньою більшою агресивністю, незалежністю, прагненням самостверджуватися. Тому професійні стреси стають для них більш складними і деструктивними, ніж для обережніших, розважливіших жінок.

Не варто ігнорувати й те, що більшості жінок доводиться конкурувати з чоловіками за престижну роботу, високу зарплатню, за ставлення до себе як до професіоналів, тому хронічний професійний стрес стає для них звичним тривалий час. Крім того, на одружену жінку лягає подвійне навантаження – робоче й сімейне, тому симптоми стресу в неї виявляються інтенсивніше, ніж у чоловіка. Водночас жінки більше переживають з приводу стосунків з коханою людиною, конфліктів з дітьми, родичами, змін у власній зовнішності. У них фіксується набагато більша тривалість реагування на стресову ситуацію, ніж у чоловіків. Жінки зазвичай обирають емоційні форми реагування на стрес, тоді як чоловіки швидше беруть себе в руки і реагують інструментально, починають діяти.

Існують суто чоловічі й суто жіночі стресори. Так, чоловіки набагато гірше переживають соціальну ізоляцію і хронічні захворювання. А в жінок різко підскакує рівень гормону стресу кортизолу, коли їхні чоловіки лежать на дивані перед телевізором. Найнижчим стресовий фон у жінок стає тоді, коли чоловіки активно виконують домашню роботу разом з ними. До речі, у таких випадках жінки починають працювати вдвічі швидше. У чоловіків же найнижчий рівень стресу фіксується у стані пасивного відпочинку наодинці.

Доведено, що жінки й фемінінні чоловіки зазвичай схильні вирішувати проблеми емоційно, переживаючи і говорячи про свої переживання, а чоловіки та маскулінні жінки – інструментально, щось реально змінюючи в зовнішніх обставинах.

Невміння приймати свої емоції, давати їм виявлятися чоловіки й маскулінні жінки трактують як раціональність, стриманість, стійкість характеру. Насправді ними керують соціальні стереотипи, згідно з якими сильна людина все може витримати і нікому не показати своїх страждань. Крім того, більшість чоловіків виявляють недовіру до себе, страх поринути в емоційну стихію, дозволити собі слабкість, пожалітися, можливо, навіть звернутися за співчуттям. Працюючи з ними, слід враховувати ступінь жіночності, фемінінності жінок і маскулінності чоловіків, поступово пропонуючи жінкам більш інструментальні стратегії, а чоловікам – емоційні, що передбачають відкритий прояв емоцій.

Загалом же, коли йдеться про стрес і гендер, не завжди ясно, чи то статеві характеристики людини більше визначають її реакцію на стресор, чи соціальне научіння, гендерні стереотипи мають вирішальний вплив.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка