Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка13/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19

Вистава плейбек-театру
Плейбек-театр як сучасна соціально-психологічна практика використовується в різних формах і може виконувати неабиякий спектр завдань – від мистецької події до роботи з організацією у стані кризи, від тренінгів особистісного зростання до процедур командоутворення, від глибокої групової арт-психотерапії чи психодрама-терапії до розваги і рекреації. Головним цілісним продуктом плейбек-театру є його вистава, яку, як зазначалося вище, традиційно називають “перформансом”.

Що ж являє собою перформанс плейбек-театру? Він не є цілісною виставою, а має вигляд калейдоскопу, послідовності сценічних мініатюр, які актори розігрують за мотивами розповідей глядачів, безпосередньо присутніх в аудиторії. У найзагальнішому вигляді плейбек-перформанс – це діалог двох групових суб’єктів – глядацької зали і команди акторів, які відкрито
перебувають на сцені у нейтральній позиції, посередником у якому виступає ведучий (більш детально ролі суб’єктів буде описано нижче). Спочатку ведучий стимулює аудиторію до індивідуальних розповідей, потім активність виявляє хтось із глядачів, розповідаючи власну історію, потім – актори, перетворюючи запропонований сюжет на мініатюру. Так, за середньої
тривалості плейбек-перформансу півтори години акторами розігрується приблизно від 10 до 20 невеличких особистих сцен із життя глядачів.

Що саме може розповісти глядач? “Історію”. За висловом Л. Литвиненко, засновника першого плейбек-театру в Україні, для нас “історією є все, що людина хоче повідомити”. Що завгодно, але за однієї умови – це має бути своє, особисте. “Ми не граємо анекдотів, вигаданих історій чи подій із життя інших людей,” – часто говорять на перформансах ведучі. Звичайно, не кожна оповідь міститиме сюжет, фабулу і жанр, але будь-який особистий зміст може бути розіграний у плейбек-мініатюрі, просто ведучий підбирає відповідну змістові форму (техніку). Глядач може поділитися своїми почуттями (чи емоціями), які він переживає в даний момент, ситуацією, у якій він себе відчуває в житті на теперішньому етапі, чи власне історією, яка відбулася з ним у будь-який період і чомусь пам’ятається дотепер. Важливо, що особиста розповідь у плейбек-театрі, на відміну від психотерапії, зовсім не обов’язково має бути проблемною,
драматичною чи такою, що створює певний дискомфорт
оповідачеві.

Цікаво, що тематика розповідей на перформансі мало передбачувана, часто неочікувана для всіх учасників. Недаремно більшість театрів не визначають назви чи навіть теми своєї вистави, оскільки все одно глядачі будуть розповідати про те, що є найбільш актуальним для них. І лише на завершення перформансу, відповідно до “Теорії червоної стрічки”, ведучий може підбити підсумок стосовно того, чому був присвячений


сьогоднішній вечір.

Що ж впливає на виникнення цієї “червоної стрічки” – провідної теми у плейбек-перформансі? Однозначну відповідь навряд чи можна дати. Інколи особистість ведучого, його вступне слово чи стиль спілкування, що викликають певні асоціації в аудиторії. Інколи перша мініатюра акторів – “Ім’я”, яка задає приклад відкривання свого внутрішнього світу. Інколи попередній досвід чи певні настанови глядачів задають рамку того, що слід розповідати. А буває випадкова перша розповідь першого глядача спрямовує всіх інших. Наприклад, ведучий може задати лише одне просте запитання: “В кого була схожа ситуація?” – і думки всієї аудиторії спрямовуються на пошук подібного; актори вдало розіграють історію з певним сюжетом – і всі інші беруть її за взірець і т. д. Але безперечним і головним чинником тематики розповідей, на нашу думку, є сама актуальна соціальна ситуація – як безпосередньо в певній аудиторії, так і в більш широкому суспільстві – певній інституції, місті, країні, світі. Яскравим прикладом цього є перформанси після терористичних актів у Москві, на яких, як повідомляють російські колеги, всі оповіді були присвячені саме цій трагічній події. Виступи на масових заходах (конференціях, фестивалях тощо) також складаються переважно з почуттів та історій, що виникли під час проведення заходу. Вистави для організацій часто дають розгорнуту картину взаємостосунків, актуальних проблем та


важливих соціально-психологічних особливостей всередині
організації.

Як актори розігрують історії? Насамперед імпровізовано. Імпровізація – це процес творення сценічного образу і дій, який не є цілком підготовленим і тим більше – заготовленим. Це спонтанна творчість акторів. Але мистецтво не може не мати форми. Форма обов’язково є, і було б нерозумно її не враховувати, було б невідповідально її заперечувати. Звичайно, зміст вистави актори створюють і розгортають прямо в режимі реального часу, але способи його “оформлення” мають чіткі вимоги, розроблені протягом уже 36-річного існування плейбек-театру. Існують, наприклад, такі форми (“техніки”), як “Ім’я”, “Скульптура”, “Трансформація”, “Палітра”, “Хор”, “Клин”, “Амбівалентність”, “Луна”, “Фото”, “Ролі”, “Табло”. Кожна з них підбирається під конкретну розповідь, залежно від характеру останньої. Наприклад, якщо оповідач говорить про свої вагання, сумніви, внутрішню боротьбу ідей, мотивів, емоцій, ведучий обирає техніку “Амбівалентність” (інші її назви “Пари” чи “Конфлікти”), якщо про одне домінуюче почуття – “Клин” (“Блискавка”), якщо про пригоду, у якій багато подій, – “Хор” чи “Палітра” і т. ін. Всього технік плейбек-театру з усіма модифікаціями близько 200, їх поділяють на малі й великі, оповідальні і суто образні, але загальної наукової класифікації та аналізу форм плейбек-театру ще немає, принаймні у доступній літературі. Хоча є достатньо детальне описове (Салас) та методичне роз’яснення (Загряжская) найбільш поширених із них.

Розглянемо детальніше ролі суб’єктів, яких вони стосуються, – глядачів, акторів та кондактора, описавши як основне змістове навантаження цих ролей, так і деякі застереження, які допоможуть більш усвідомлено ставитись до організації плейбек-театральних форм роботи та управління ними, забезпечити ефективність і безпеку цього процесу, що особливо важливо під час роботи з молоддю, яка перебуває у стресовій чи кризовій ситуації.



Роль глядача і психологічний вплив плейбек-театру
Глядача К. С. Станіславський називав “третім учасником спектаклю” після автора п’єси та акторів. Інші класики театру також говорять про можливість розвивати у глядача, наприклад, почуття прекрасного та витонченість сприйняття, “виховувати”, “цивілізувати” його лише за активної участі самого глядача. Цей наголос у плейбек-театрі набуває, так би мовити, прямого значення. Звичайно, глядач працює внутрішньо – відчуває, сприймає, співпереживає, але включається і явно, причому на першому етапі вистави. А саме – виконує роль оповідача, стає автором сценарію для наступного дійства. До речі, серед теоретиків і практиків плейбек-театру ще не затвердилася однозначна й чітка аналогія ролі глядача у плейбек-театрі. Глядач є автором сценарію того, що відбуватиметься на сцені, – письменником чи драматургом, чи типовим персонажем? Чи режисером? Чи одночасно і тим, і тим? Ким саме? Очевидно одне – глядач для плейбек-театру – центральна фігура, він необхідний за визначенням учасник дійства. І в межах цього розділу ми пропонуємо розглянути психолого-профілактичний вплив плейбек-театру, якого зазнає активний глядач.

Від настанов засновника плейбек-театру і до останніх окремих публікацій звучить теза, що плейбек-театр не є психотерапією, але, звичайно, не можна заперечувати його психотерапевтичного ефекту. Якщо людина воліє розказати проблемну ситуацію, то в чому ж буде психолого-профілактичне чи психотерапевтичне значення плейбек-театру для неї? Яким чином він допомагає опанувати стрес? Чи може допомогти в особистісному зростанні?



У стресовій ситуації, коли людина потребує негайної допомоги, розповідь історії на перформансі плейбек-театру актуалізує такі психотерапевтичні механізми, як дореагування, наративізація та переінтерпретація.

1. Дореагування – традиційний механізм, описаний у більшості видів психотерапевтичних практик – від психоаналізу до наративної психотерапії. Стресова ситуація провокує певну реакцію людини, але ця реакція “там і тоді” часто не має свого логічного завершення. А під час розповіді цієї ситуації на плейбек-перформансі актуалізуються, виявляються почуття, які цим самим можуть бути завершені, дореаговані “тут і тепер”.

2. Наративізація – процес розповіді про себе (створення наративу), який дає змогу людині усвідомити власні патерни поведінки, ставлень, переживань тощо, а отже, прийняти їх та відкрити можливість змінити смислові наголоси.

3. Переінтерпретація – знаходження нових смислів у стресовій ситуації, яке розпочалося вже під час нарації в діалозі з ведучим, але більш розгорнуте завдяки об’єму та яскравості сценічної дії. Слід зазначити, що у плейбек-театрі актори намагаються відобразити внутрішній світ оповідача максимально точно, не створюючи інтерпретацій та оцінок, а лише надаючи йому “матеріальності” та підсилюючи до рівня сценічної дії. Тут немає “хепі-ендів”, а лише, так би мовити, правда життя в розгорнутому вигляді. А вже автор історії на свій розсуд може продовжувати її логіку, знайшовши нові ресурси опанування.

Ті самі механізми будуть спрацьовувати і для профілактики стресу, оскільки, як відомо, вчасне відреагування, а
не накопичення почуттів, самооповідання, а не ігнорування
себе, відкрите спілкування, а не ізоляція сприяють поліпшенню психологічного здоров’я та підвищенню життєстійкості особистості.

Присвоєння та переінтерпретація власного досвіду під час нарації, як показують останні дослідження лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, сприяє оптимізації особистісного самоконструювання, що дає змогу якісно змінити способи проектування і побудови особистістю життєвого шляху (Т. М. Титаренко). Саме під час розповіді про себе людина усвідомлює себе, знаходить і конструює власну ідентичність, відкриваючи нові, ще не пізнані сторони свого Я.



Застереження для оповідача історії у плейбек-театрі може полягати в передчасному або надто глибокому розкритті свого внутрішнього світу на публіці, що може бути спричинено очікуваннями психотерапевтичної допомоги. В таких випадках підготовлені ведучий та актори особливо бережливо ставляться до людини, спираючись на базовий принцип плейбек-театру “Не нашкодь!”, намагаючись не давати їй оцінок, не розгортати власних інтерпретацій історії тощо.

Отже, плейбек-театр для глядача – це можливість втілити в життя свій внутрішній світ, одночасно попереджаючи порушення адаптації до повсякденних стресових і кризових життєвих ситуацій та створюючи умови для позитивних змін.



Роль актора плейбек-театру
Актор плейбек-театру – головний втілювач гри, безпосередній митець, двигун творчості “тут і тепер”. За технологією його робота поділяється на два окремих і послідовних етаписприймання та втілення історії. На першому етапі, за максимально можливої нейтральності ззовні, відбувається внутрішньо активний процес слухання і спостереження – тонкого сприймання всього, що говорить глядач, як він поводиться, що переживає. На другому етапі, відповідно, – спонтанне розігрування сприйнятого сюжету.

Плейбек-театр впливає не лише на глядача, в акторах також відбуваються певні психологічні зрушення. Ми пропонуємо, не претендуючи на вичерпність переліку, розглянути особистісні якості, без яких важко уявити актора театру плейбек, а отже, і ті риси, які можуть бути розвинені за допомогою гри на імпровізованій плейбек-театральній сцені.

По-перше, як і в традиційному театрі, плейбек-актор розвиває експресивність – здатність виражати свій внутрішній світ у його найменших деталях, відтінках. Можливість виявляти у чіткій та переконливій формі свої емоції, почуття, ідеї.

По-друге, без емоційної чутливості актор не зможе зрозуміти і адекватно відобразити історію глядача, виокремити найбільш емоційно насичені фрагменти та особистісно значущі теми останнього.

По-третє, творча уява дає змогу продукувати і втілювати конкретний образ у процесі вистави, розкриваючи в обраних деталях оповідь глядача. Ця практика підвищує в акторів індивідуальну здатність творчої адаптації до різних повсякденних ситуацій, в тому числі стресових.

І по-четверте, необхідною якістю актора плейбек є майстерність взаємодії – відчуття одне одного на сцені і точне “встроювання” власних дій у цілісну картину вистави. Актори розвивають у собі здатність інтуїтивно відчути, не домовляючись, свій момент виходу і тривалість мізансцени, емоційно налаштовуватись та продовжувати дії партнерів по сцені, спонтанно регулюючи розвиток діалогу чи полілогу, тощо.

Основне застереження для актора полягає у профілактиці емоційного вигоряння, спричиненого важкістю не лише вживання в роль та її виконання, а й наступного виходу з неї. Звичайно, самі актори також користуються психолого-профілактичним впливом плейбек-театру, стаючи по черзі глядачами, тобто розповідаючи історії для розігрування сценічних мініатюр своїми колегами.

Роль ведучого плейбек-театру
Головною персоною вистави є “кондактор” (від англ. – conductor) – так традиційно називають ведучого плейбек-театрального дійства. З англійської перекладається як “диригент” чи “провідник”. І справді, кондактор ніби “диригує” усіма, хто зібрався на дійство, і ніби “проводить енергію” присутніх між глядачами і акторами, від душі до душі. Звичайно, така роль не є новою в соціальних практиках – ми звикли до конферансьє на концертах, ведучих масових шоу і телепрограм, тренерів на психологічних групах, кінець-кінцем, до Діда Мороза на новорічних масових заходах. Роль кондактора все таки є специфічною, оскільки не зводиться до інших традиційних ролей, а, скоріше, поєднує різні аспекти діяльності спеціалістів у роботі з людьми. Спробуймо розкрити її через порівняння діяльності ведучого плейбек-перформансу з іншими професійними амплуа.

Традиційний перелік ролей кондактора дала (1993) Джо Салас (співзасновник плейбек-театру, дружина Дж. Фокса) виходячи з трьох об’єктів його уваги: історії, глядачів та оповідача. Кондактор відповідно до цих трьох об’єктів має 3 амплуа: “церемоніймейстер”, “театральний режисер” і той, хто приділяє увагу оповідачеві. Якщо більш деталізувати аналіз роботи ведучого, то виходить, що його увага є передумовою для двостороннього процесу взаємодії із зазначеними “об’єктами” – контакту. А до “об’єктів уваги” корисно було б додати ще власні почуття ведучого та сучасне мистецтво як таке.

Отже, на нашу думку, кондактор як професіонал повинен встановлювати саме “контакт” – для плідного діалогу з собою, оповідачем, глядацькою залою, історією-акторами та мистецтвом як таким. Відповідно до цих 5 контактів, ведучий плейбек-перформансу грає 5 найбільш широких ролей, які умовно можна назвати “Друг”, “Психолог”, “Журналіст”, “Дослідник” та “Митець”. Окреслимо як запропоновані ролі, так і “ролі-пастки”, що застерігатимуть від ризикування ефективністю та безпекою роботи.

1Друг. Перший об’єкт уваги ведучого – власна особистість, весь внутрішній світ з думками, емоціями, почуттями. Відкрити самого себе, який ти є, під час перформансу – значить актуалізувати роль друга. Завдання “Друга” – зрозуміти людину та її історію для себе особисто, щоб усі її барви та нюанси були видимі як на долоні. Ця роль емоційна, звична для всіх, але не позбавлена суперечностей – кондактор, зазначає Джо Салас, має встановити довірливі, але водночас короткотривалі стосунки. Мабуть, це можливо саме завдяки усвідомлюваності власних почуттів, спонтанного та відкритого їх прояву. Пастка цієї ролі – панібратство, амікошонство, коли ведучий переходить межу етики, не виявляє поваги до глядача, повністю психологічно “зливається” з ним.

2. Психолог. Контакт із оповідачем – людиною, яка наважилася розповісти про себе на публіці. Це роль професійного психолога, який може створити умови для автентичного, “чистого” виявлення почуттів і позиції оповідача. Це здатність “почути” людину у всій повноті її переживання, не даючи власних проекцій, не нав’язуючи власних ідей та інтерпретацій. Пастка цієї ролі – роль психотерапевта, коли кондактор намагається відкрити найглибинніші переживання оповідача та допомогти йому опанувати їх, якимось чином знайти вихід. Ця спокуса звичайно виникає у кондакторів з психотерапевтичною підготовкою, але в жанрі плейбек-театру мають бути межі заглиблення у ситуацію, адже умови діалогу з оповідачем на перформансі відрізняються від умов роботи з клієнтом на консультації.

3Журналіст. Контакт з глядацькою аудиторією. За цієї ролі потрібно організувати комунікацію широкої аудиторії з акторами, саме дійство. Це не обов’язково функція режисера або конферансьє. Кондактор “заводить” аудиторію, закидає певні питання і задає умови для пошуку відповідей на них. Тобто потрібно не лише приділяти увагу публіці, але й тримати її увагу. Пастка, на нашу думку, – роль шоумена, коли кондактор ставить собі за мету розважити публіку будь-якою ціною, тоді коли плейбек-театр вимагає актуалізації “тонких матерій” справжніх переживань.

4. Дослідник. Головна функція кондактора – “здобути” історію, як вчений здобуває знання серед нескінченних потоків інформації чи шахтар добуває корисні копалини зі змішаної породи. Історія має бути якомога суттєвіша і якомога коротша. В ній, з одного боку, має бути все актуальне, що хоче висловити оповідач, а з другого – все необхідне, що знадобиться для розігрування. Якщо з ролі “Психолога” кондактор “здобуває” історію у контакті з самим оповідачем, то з ролі “Дослідника” – у контакті з акторами, оскільки дивиться на співбесідника ніби його очима, може також іноді спостерігати їх реакцію, непомітно радитися з ними тощо. Пастка цієї ролі – позиція судді, коли кондактор намагається оцінити оповідача чи інтерпретує його історію виходячи з власного світогляду.

5. Митець. Якщо конкретний плейбек-театр намагається творити мистецтво, а не просто займатися практикою психотерапії чи веселої гри, то кондактор має бути митцем. Що це означає? Насамперед його включеність у сучасний дискурс мистецтва: які теми розробляються і над чим працюють художники різних напрямів; які ідеї критикуються і які стверджуються; які форми використовуються як найбільш актуальні, креативні тощо. По-друге, бути митцем означає прагнути тих цілей, яких прагне мистецтво. Чи то сформувати власне естетичне бачення світу, чи то зробити акцент на певній ідеї, цінності, чи допомогти людині любити життя – кожен вирішує це питання по-різному. Головне при цьому – усвідомлювати свою роль митця і, так би мовити, мати мистецький інтерес до власної діяльності. Звичайно, набагато більше у плейбек-театрі роль митця належить акторові, якій саме і творить перформанс, але кондактор також може ставити певні акценти, спрямовувати дійство. Пастка цієї ролі – дилетантство, профанство у сфері сучасного мистецтва, хоча і наполегливе прагнення творити саме “мистецтво” може позбавляти плейбек-театральне дійство головної якості – щирості.


Висновки
Плейбек-театр сприяє профілактиці порушень адаптації до повсякденних стресових і кризових ситуацій, актуалізуючи в оповідача такі психотерапевтичні механізми, як дореагування, наративізація та переінтерпретація. Плейбек-перформанс створює психологічно комфортні умови, які допомагають усвідомленому прийняттю власних труднощів та пошуку ресурсів життєстійкості. Атмосфера перформансу сприяє поліпшенню соціально-психологічного клімату групи, налаштовує на відкритість та увагу одне до одного, співпереживання і взаємну підтримку.

Актори розвивають такі особистісні риси, як експресивність, емоційна чутливість, творча уява та майстерність взаємодії, що допомагає у творчій адаптації до повсякденних стресових і кризових ситуацій та сприяє більш повному самоздійсненню в інших сферах життя.



Отже, за ґрунтовної підготовки, врахування застережень і рольових “пасток” методику плейбек-театру можна застосовувати в роботі з різними людьми завдяки і дієвості в доланні та профілактиці стресових ситуацій, і привабливості для розкриття творчого потенціалу особистості, і можливостей створення сучасних мистецьких подій, які наймиттєвіше зі всіх театральних форм дають відгук на актуальну соціальну ситуацію.

Запитання і завдання


  1. Чим плейбек-театр відрізняється від традиційного театру?

  2. Розкажіть історію виникнення та розвитку плейбек-театру.

  3. Назвіть особливості розвитку плейбек-театру в Україні.

  4. Які Ви знаєте техніки (форми) плейбек-театру?

  5. Що таке “історія” з погляду плейбек-театру? Що може бути
    історією?

  6. Що задає тематику плейбек-перформансу? Розкрийте “Теорію червоної стрічки”.

  7. Поясніть, як механізми долання стресу спрацьовують у глядачів плейбек-театру?

  8. У чому полягає розвивальний ефект для акторів плейбек-театру?

  9. Як плейбек-театр може бути засобом профілактики стресових
    ситуацій?

  10.  Розкрийте ролі, які виконує кондактор у плейбек-перформансі.

  11.  Які Ви знаєте застереження щодо використання плейбек-театру?



Рекомендована література
Антофійчук В. І. Культурологія. Термінологічний словник: [навч. посіб.] / В. І. Антофійчук; авт.-уклад. В. І. Антофійчук. – 2-ге вид., випр.
і доповн. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. – 160 с.

Баканурський А. Г. Театрально-драматичний словник ХХ століття / А. Г. Баканурський, В. В. Корнієнко. – К. : Знання України, 2009. – 320 с.

Бистревський В. Ю. Психологічний театр Playback як форма прояву творчості / В. Ю. Бистревський // Творчість як корисне здійснення блага через істину у красі: матер. Х Міжнар. наук.-практ. конф. (14–15 травня 2009 р., м. Київ) / уклад. Б. В. Новіков. – К. : ІВЦ “Вид-во “Політехніка”, 2009. – 448 с. – С. 162–163.

Вильсон Г. Психология артистической деятельности: Таланты и поклонники / Г. Вильсон; пер. с англ. А. И. Блейз. – М. : Когито-Центр, 2001. – 384 с.

Гиппиус С. В. Актерский тренинг: Гимнастика чувств / С. В. Гиппиус. – СПб. : Прайм-еврознак, 2009. – 378 с.

Горностай П. П. Личность и роль: Ролевой подход в социальной психологии личности: монография / П. П. Горностай. – К. : Интерпресс ЛТД, 2007. – 312 с.

Гройсман А. Л. Основы психологии художественного творчества: учеб. пособие / А. Л. Гройсман. – М. : Когито-Центр, 2003. – 188 с.

Загряжская Е. Формы игры в плэйбэк-театре / Е. Загряжская, В. Романова // Журн. практ. психолога. – 2010. – № 3. – 200 с. – (Темат. вып.: Психодрама и театр). – С. 62–76.

Кипнис М. Театр “Плейбек” / М. Кипнис // Кипнис М. Актерский тренинг. Более 100 игр, упражнений и этюдов, которые помогут вам стать первоклассным актером / М. Кипнис. – М. : АСТ Москва; СПб. :
Прайм-еврознак, 2008. – 250 с. – С. 140–145.

Крымова Д. А. Удовлетвори свой инстинкт театральности! / Д. А. Крымова // Журн. практ. психолога. – 2010. – № 3. – 200 с. –
(Темат. вып.: Психодрама и театр). – С. 3–7.

Лейтц Г. Сыграть свою жизнь на сцене / Г. Лейтц; пер. с фр. А. М. Боковикова, И. Д. Вдовина. – М. : Акад. проект, 2008. – 132 с.

Литвиненко Л. І. Киевский театр Play back “Отражение”. Театр общения и действия / Л. І. Литвиненко // Псі. – 2008. – № 1(2). – 186 с. –
С. 144–146.

Психологія особистості: словник-довідник / за ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. – К. : Рута, 2001. – 320 с.



Савінов В. В. Особливості сучасного стану розвитку плейбек-театру в Україні / В. В. Савінов // Соціально-психологічні особливості професійної діяльності працівників соціальної сфери: матер. ІV всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю “Соціально-психологічні особливості професійної діяльності працівників соціальної сфери: криза як ресурс” (м. Мелітополь, 27–29 травня 2011 р.) / відп. секр. та упоряд. О. Т. Плетка. – К. ; Мелітополь : Золоті ворота, 2011. – 62 с. – С. 45–46.

Савінов В. В. Психологічний театр імпровізації Playback / В. В. Савінов // Простір арт-терапії: хаос, структура, стихія: матер. VI міждисциплін. наук.-практ. конф. з міжнар. участю “Простір арт-терапії: хаос, структура, стихія” / за наук. ред. А. П. Чуприкова та ін. – К. : Міленіум, 2009. – 132 с. – С. 50–51.

Савінов В. В. Театр Playback як засіб розвитку особистості / В. В. Савінов // Простір арт-терапії: міф, метафора, символ: матер. V міждисциплін. наук.-практ. конф. з міжнар. участю “Простір арт-терапії: міф, метафора, символ” (м. Київ, 28 лютого – 1 березня 2008 р.) / за наук. ред. А. П. Чуприкова та ін. – К. : Міленіум, 2008. – 102 с. – С. 95–96.

Салас Дж. Играем реальную жизнь в Плейбек-театре / Дж. Салас; пер. с англ. М. Ю. Кривченко. – М. : Когито-Центр, 2009. – 160 с.

Станиславский К. С. Искусство представления: Классические этюды актерского тренинга / К. С. Станиславский; сост. и подг. текста А. Гиппиус. – СПб. : Изд. группа “Азбука-классика”, 2010. – 192 с.

Станиславский К. С. Работа актера над собой / К. С. Станиславский. О технике актера // М. А. Чехов; предисл. О. А. Радищевой; ред. С. К. Никулин. – М. : Артист. Режиссер. Театр, 2006. – 490 с.

Титаренко Т. М. Жизнеконструирование в психотерапии. Кто конструктор? / Т. М. Титаренко // Журн. практ. психолога. – 2011. – № 3. – 252 с. – (Юбилейн. вып.: Восточно-Европейскому Гештальт Институту – 15 лет). – С. 74–83.

Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності: моногафія / Т. М. Титаренко. – К. : Либідь, 2003. – 376 с.

Фокс Дж. Роль импровизационного театра в Нью-Йорке / Дж. Фокс // Журн. практ. психолога. – 2010. – № 3. – 200 с. – (Тематич. вып.:
Психодрама и театр). – С. 33–47.

Хрестоматия по психологии художественного творчества / ред.-сост. проф. А. Л. Гройсман. – М. : ИЧП Изд-во “Магистр”, 1998. – 2-е изд. – 200 с.

Розділ 7

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка