Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка12/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19

Роль наставництва
в опануванні криз і стресів

Проблемна молодь потребує прийняття і підтримки з боку не тільки рівних, а й значущого оточення, точніше, відповідного супроводу в опануванні стресів і кризових ситуацій більш досвідченими людьми. Оскільки вона має складні стосунки зі своєю сім’єю і рідними, замінити їх на певному етапі може інститут наставництва як одна із форм соціально-психологічного супроводу. Наставником може бути психолог, соціальний працівник, учитель, тобто людина, яка має значний життєвий досвід і користується повагою у свого підопічного. Наставництво, особливо з використанням наставників із середовища проблемної молоді, яка успішно засвоїла програми реабілітації та ресоціалізації, є вельми ефективним засобом передачі позитивного життєвого досвіду реального опанування кризових ситуацій та стресових станів. У цьому разі наставництво є наснагою молодої людини з життя в життя власним прикладом наставника для поліпшення якості життя підопічного і оптимізації його адаптації до сучасного соціуму. Процес наставництва має визначений формат і, на відміну від дружньої бесіди колег на життєві теми, є процесом міжсуб’єктного спілкування, предметом якого є вирішення того чи іншого життєвого конфлікту чи складної стресової ситуації.

Серед основних функцій наставництва як засобу сприяння проблемній молоді в її адаптації до сучасних проблем життя в соціумі такі:



  • формувальна, що припускає розвиток умінь, навичок, розуміння і здатностей підопічного з рефлексії практики вирішення власної кризової ситуації чи конфлікту;

  • підтримувальна – наснага життєстійкості у протистоянні стресогенним впливам життєвих криз та стресів. (Підтримка унеможливлює самітність, психоемоційне зациклення на власних проблемах і психоемоційне виснаження підопічного);

  • спрямовувальна (нормативна), що передбачає сприяння розвиткові самоконтролю підопічного над власними внутрішніми конфліктами, вадами і травмами особистості, “сліпими плямами”, неадекватними реакціями;

  • розвитку самосвідомості підопічного – усвідомлення своїх упереджень і стереотипів сприйняття та приділення особливої уваги тому, як їх можна скоригувати;

  • ціннісно-смислова – розвиток здатності і наставника, і підопічного з повагою ставитись до розмаїття систем цінностей, з якою вони стикаються при вирішенні конфліктних ситуацій.

Досвідчений наставник допомагає підопічному систематично усвідомлювати й аналізувати свою поведінку. При цьому актуальні зовнішні конфлікти, що виникають у процесі життя, стимулюють внутрішній конфлікт підопічного і включають механізми його психологічного захисту й опанування, які стають доступними усвідомленню і опрацюванню. Завдяки цьому підвищується компетентність підопічного, його здатність ефективно вирішувати конфліктні ситуації і опановувати свої стресові стани.

Таким чином, в умовах наставництва проблемна молодь має можливість краще розуміти свої кризові та стресові стани і засоби їх опанування, осмислити свої стосунки зі значущими близькими людьми і зовнішнім оточенням, усвідомлювати власні почуття до них та свої реакції, краще адаптуватись до життя в сучасному соціумі.

При цьому наставник у спілкуванні з підопічним має дотримуватись таких правил:


  1. Зосереджуватися на поведінці, а не на особистості – на тому, що людина робить, а не якою, на нашу думку, вона є.

  2. Використовувати у своїй мові дієслова, які характеризують дії, а не прикметники, які стосуються якостей.

  3. Спостерігати, а не інтерпретувати того, що було сказано чи зроблено, а не завдяки чому (згідно з фантазіями наставника).

  4. Описувати, а не судити й не оцінювати.

  5. Бути конкретним і не поспішати узагальнювати.

  6. Приділяти увагу інформації й концепціям, уникаючи порад.

  7. Орієнтуватися на підопічного – надавати ту кількість інформації, яку він здатний сприйняти, а не ту, яку б хотів повідомити наставник.

  8. Говорити про поведінку, яку можна змінити.

У процесі наставництва слід пам’ятати, що головною фігурою є підопічний. Наставник має звертати його увагу на те, що в опануванні криз і стресів важливо уникати спрощеного їх бачення і, відповідно, поспішного застосування засобів їх вирішення. Проте в цьому процесі не може бути єдиного “правильного шляху”. За будь-якої складної життєвої ситуації існує багато варіантів її вирішення. Наставник має стимулювати пошук підопічним різних варіантів його дій у тій чи іншій кризовій ситуації. Він також повинен враховувати уразливість підопічного, яка виявляється насамперед у його страхах оцінювати себе, підвищеній тривожності через можливі помилки і їх наслідки. Тому для того щоб атмосфера наставництва була продуктивною, наставник має приділяти увагу збереженню і підтримці самооцінки підопічного, вмінню користуватися владою, аби уникнути маніпулювання своєю авторитетністю й компетентністю. “Бути разом” у наставництві означає надання простору для підопічного відкрито висловлюватися з приводу всіх аспектів наставництва, робити будь-які припущення, ставити будь-які запитання, не думаючи про їхню значущість або доречність, вільно ділитися своїми переживаннями з приводу як своїх життєвих ситуацій, так і того, що відбувається безпосередньо у процесі наставництва, без необхідності пристосовуватися до наставника.

Для розвитку життєвої компетентності підопічного важливим є усвідомлення наставником обмеженості в розумінні підопічним життєвих завдань, його ресурсів у їх вирішенні; у


розумінні обмеженості своїх можливостей наставляти й наснажувати підопічного. Відмова від образу, ролі всемогутнього помічника, що не помиляється, прискіпливого експерта робить процес наставництва живим діалогом, у якому відбувається не робота “для підопічного” чи “замість нього”, а, скоріше, спільний пошук можливих відповідей стосовно вирішення кризової ситуації. Можливість діалогу в наставництві сприяє відкритості наставника. Важливо при цьому уникати деформації стосунків, зокрема не перетворювати їх на дитячо-батьківські або вчительські завдяки механізмам переносу та контрпереносу, оскільки це обмежує самостійність і відповідальність підопічного і заважає йому набути життєвої компетентності щодо ефективного вирішення своєї кризової ситуації.

Лайф-коучінг як засіб допомоги
в опануванні проблемною молоддю життєвих криз і стресових ситуацій

Одним із важливих засобів опанування проблемною молоддю життєвих криз і стресових ситуацій є лайф-коучінг – сприяння досягненню успіху в житті. Він має на меті допомогти проблемній молоді краще зрозуміти себе, чіткіше усвідомити свої цілі, збалансувати своє життя, визначити свої життєві завдання і знайти шляхи їх вирішення, зменшити стрес. Лайф-коучінг відрізняється від розглянутих вище стратегій і засобів тим, що спрямований на переорієнтацію особистості з теми опанування кризових ситуацій і стресів на пошук і визначення основних життєвих цілей і смислів. Зазвичай його використовують у роботі з тією проблемною молоддю, яка вже адаптувалася до життя в суспільстві, проте потребує підтримки в подальшому особистісному зростанні і профілактиці можливих зривів та повернення до попереднього проблемного способу життя. Як різновид соціально-психологічного супроводу проблемної молоді у подоланні нею криз і стресів коучінг можуть здійснювати спеціально навчені кваліфіковані психологи та соціальні працівники. Цей вид співпраці проблемної молодої людини і фахівця передбачає наснагу підопічного саме на його домінантну активність і на найбільш ефективну допомогу особистості в досягненні нею своїх смисложиттєвих цілей, розкриття її внутрішнього потенціалу в обраному напрямі. При цьому теми криз і стресів та їх вирішення стають побічними продуктами цього основного
процесу.

Така настанова й зміна фокусу смисложиттєвої активності прояснює ситуацію і спонукає клієнта діяти. Коучінг прискорює процес особистісного зростання проблемної молодої людини, відкриваючи перед нею більш широку перспективу життя. При цьому увага фокусується на тому, чого особистість прагне досягти, де вона перебуває тепер і що вона готова зробити, аби потрапити туди, де вона прагне бути завтра.

Лайф-коучінг передбачає персональну роботу з особою, спрямовану на визначення нею своїх життєвих цілей і завдань, розкриття й реалізацію її внутрішнього потенціалу на позитивні зміни в особистому житті й професійній діяльності, на підвищення особистої ефективності і якості життя. В процесі коучінгу життя кожної людини сприймається загалом. Хоч люди звикли поділяти своє життя на частини: особисте життя, робота, родина, відпочинок, навчання, підтримка здоров’я тощо. Проте життя залишається єдиним цілим, усі його частини взаємозалежні і справляють одна на одну сильний вплив, якого ми часом просто не зауважуємо. Тому в лайф-коучінзі велика увага приділяється життєвому балансу. Передбачається, що насправді, в глибині душі людина сама знає відповіді і шляхи вирішення своїх питань, а коуч лише “допомагає” їй знайти і здійснити ці


відповіді і рішення. Людина має необхідний потенціал для здійснення своїх смисложиттєвих цілей, і завдання коуча – допомогти їй розкрити й реалізувати цей потенціал. Усе вирішує вона, а коуч лише сприяє їй у пошуку і ухваленні правильних рішень. Завдання коучу-допомогти особистості сформулювати свою
мету, знайти найбільш ефективний спосіб її досягнення і ресурси для цього. Отже, коуч створює необхідні умови для позитивних змін у житті проблемної молоді. А самі ці зміни здійснює сама молодь.

У підсумку молода людина не тільки знаходить найбільш відповідне для себе усвідомлення своєї головної смисложиттєвої мети, але і побічно вирішує теми життєвих криз і стресових станів. Це відбувається ще й тому, що в процесі зустрічі людина засвоює нові для себе позитивні алгоритми вирішення своїх життєвих завдань і подолання криз та стресових ситуацій. Тому коучінг зазвичай дає подвійний ефект. Перший ефект стає очевидним відразу по закінченні зустрічі у вигляді знайденого вирішення безпосередньо обраного завдання. Другий виявляється через деякий час у вигляді загального поліпшення якості життя молодої людини, її досягнень в інших життєвих сферах, здебільшого начебто і не пов’язаних з темами коуч-зустрічей.

Таким чином індивідуальні та групові засоби опанування життєвих криз та стресових ситуацій допомагають проблемній молоді адаптуватись до життя у сучасному соціумі, покращують її якість життя та зменшують рівень поширеності негативних явищ у молодіжному середовищі.

Профілактика проблемності
в молодіжному середовищі

Поряд із засобами організації безпосереднього середовища позитивного розвивального спілкування проблемної молоді, яке частково опосередковує її взаємодію з кризовим для неї життєвим середовищем, важливе значення мають загальноорганізаційні заходи профілактики дезадаптації учнівської молоді як основного середовища формування проблемної молоді. Ці заходи забезпечують необхідні умови для опанування учнівською молоддю навичок протидії кризовим ситуаціям та підвищення її стресостійкості. Серед них важливим є зменшення стресогенного навантаження на учнівську молодь. У зв’язку з цим доцільно факультативно навчати уразливу учнівську молодь навичок психоемоційної саморегуляції і усунення надмірного стресового перенавантаження, розвивати в неї навички ефективного спілкування, вирішення конфліктних ситуацій; сприяти організації і проведенню нею вільного часу, зокрема безалкогольного проведення дозвілля; ширше долучати до спортивних гуртків, секцій і за місцем навчання, і за місцем проживання.

Важливо у навчальних закладах у межах предмета “Охорона безпеки життєдіяльності” та в рамках факультативних занять допомогти учням засвоїти життєві навички щодо протидії вживанню наркотичних речовин та ураження ВІЛ та ІПСШ, істотно підвищити їх життєву компетентність. Основну увагу слід приділити посиленню особистісного потенціалу усієї учнівської молоді, розвитку здорового способу життя, підготовці до вступу в доросле життя в суспільстві.

У зв’язку з цим потребують відповідної підготовки і перепідготовки шкільні психологи та класні керівники, психологи системи центрів соціальних служб для молоді щодо навичок психологічної допомоги учням і молоді у знятті стресових напружень. Це саме стосується потреби у проведенні в школах психологічних занять для батьків з питань, що стосуються особливостей їх взаємодії з дітьми, попередження та вирішення конфліктних ситуацій у сім’ї.

Висновки
Характерний для проблемної молоді спосіб життя призводить до виникнення у неї систематичних життєвих криз і постійного перебування її в стресових станах. Тому вона гостро потребує знань і навичок когнітивних, емоційних та поведінкових стратегій і засобів їх опанування. Когнітивні стратегії полягають у налаштуванні на розуміння причин стресу, визначення суті цього стану, обдумування всього, тверезого оцінювання проблем і пошуку їх раціонального вирішення. Емоційні стратегії полягають у намаганні заспокоїтися, опанувати себе, налаштуватися на позитив, перевести стресовий стан в оптимістичне русло, згадати щось приємне. Поведінкові засоби орієнтують молоду людину на те, аби не залишатися на самоті, поговорити про це з рідними, з другом (подругою), більше спілкуватися, зайнятися корисним конкретним ділом, зробити щось приємне людям і собі, тимчасово змінити діяльність, переключитися на іншу.

Серед спеціальних засобів опанування стресових ситуацій і криз – допінг- стратегії. Йдеться насамперед про блок активних копінгів, які ведуть до усунення джерела стресу. Ці копінги нейтралізують конфліктні ситуації чи проблеми і водночас стають стимулами до конкретних життєвих рішень. Це планування – узгодження своїх дій щодо вирішення стресової ситуації. Це пошук активної соціальної підтримки – допомоги, поради у родинного чи соціального оточення щодо подолання труднощів. Це позитивне тлумачення і зростання. До цього блоку належать також прийняття відповідальності – визнання кризової, стресової ситуації як важливого уроку і переконаність у реальності прийнятих рішень як засобів її вирішення.

Поряд з індивідуальними засобами і стратегіями важливо опановувати групові – такі як групи взаємодопомоги, участь у соціально-психологічних тренінгах. Цього досягають завдяки особливим чином організованому спілкуванню в оптимально позитивних умовах взаєморозуміння в атмосфері довіри, емоційного захисту, комфортності, дотримання спільно визначених правил. Групи взаємодопомоги та соціально-психологічні тренінги забезпечують усунення і профілактику стресових ситуацій за рахунок розвитку особистих ресурсів проблемної молоді, прийняття нею відповідальності за власне життя, повернення до звичайного життя в суспільстві через власну свідому її активну діяльність.

Певна частина проблемної молоді потребує соціально-психологічного супроводу в опануванні криз і стресів. Найбільш ефективними сучасними формами такого супроводу є наставництво і лайф-коучінг. У разі наставництва проблемна молодь має можливість краще розуміти свої кризові та стресові стани й засоби їх опанування, осмислити свої стосунки зі значущими близькими людьми й зовнішнім оточенням, усвідомлювати власні почуття до них та свої реакції, краще адаптуватись до життя в сучасному соціумі. Лайф-коучінг передбачає персональну роботу з особою, спрямовану на визначення нею своїх життєвих цілей і завдань, розкриття та реалізацію її внутрішнього потенціалу, на позитивні зміни в особистому житті і професійній діяльності, на підвищення особистої ефективності і якості життя.

Загалом засвоєння проблемною молоддю тих чи інших стратегій і засобів опанування криз і стресів сприяє поліпшенню якості життя і цим зменшує її криміногенний потенціал, проте в цілому не вирішує її основних проблем. Основним засобом, який істотно зменшує стресогенність життя проблемної молоді, є її звільнення від психологічної залежності, від внутрішньоособистісних конфліктів, які зумовлюють її спосіб життя і закономірно пов’язані з ним кризи, проблеми та стреси.
Запитання і завдання


  1. Хто може належати до проблемної молоді?

  2. Які основні зовнішні і внутрішні чинники зумовлюють життєві кризи та стресові ситуації проблемної молоді?

  3. Які когнітивні, емоційні та поведінкові стратегії і засоби для опанування стресових станів та запобігання їм Вам відомі?

  4. Які індивідуальні і групові засоби опанування криз і стресів проблемною молоддю Вам відомі?

  5. У чому полягає особливість наставництва в допомозі проблемній молоді в опануванні криз і стресових ситуацій?

  6. Які особливості лайф-коучінгу порівняно з іншими видами допомоги проблемній молоді в подоланні нею криз і стресових станів?

  7. Які заходи щодо уразливої учнівської молоді слід проводити, аби запобігти її розвитку в проблемну молодь?

  8. Визначте основні критерії і характеристики, за якими молоду людину можна віднести до проблемної молоді.

  9. З’ясуйте головні чинники формування уразливої до негативних явищ молоді.

  10. Дайте перелік внутрішньоособистісних чинників, що зумовлюють стресогенний спосіб життя проблемної молоді.

  11. Виокреміть специфіку індивідуальних засобів опанування стресів проблемною молоддю.

  12. Зазначте основні умови ефективності групових засобів опанування стресів і кризових ситуацій.

  13. З’ясуйте основні вимоги до особистісних якостей наставника, які за­безпечують ефективність підопічного в опануванні криз та стресів.

  14. Визначте специфіку лайф-коучінгу щодо забезпечення опанування криз і стресів.

  15. Зазначте основні організаційні заходи запобігання перетворенню уразливої молоді на проблемну.



Рекомендована література
Гроф С. Путешествие в поисках себя / С.Гроф. – М., 1994. – С. 27–54.

Групи взаємодопомоги: соціалізація через розвиток творчого потенціалу: метод. посіб. для фахівців, які працюють у групах взаємодопомоги, створених при консультативних пунктах “Довіра” центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді / за ред. Б.П. Лазоренка., О.І. Пилипенка. – Ч. 2. – К. : Вид. дім “Калита”, 2005. – 168 с.



Лазоренко Б. П. Психокорекція стресових станів / Б. П. Лазоренко// Вісн. Харк. держ. ун-ту. – 1999. – № 439. Серія : Психологія, політологія. Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого-педаго­гічні проблеми сучасної освіти № 1 – 2. – Х. – 1999. – С.241 – 243.

Лазоренко Б. П. Стресогенні чинники в житті української молоді і засоби їх опанування / Б. П. Лазоренко // Вісн. Чернігів. держ. пед. ун-ту. Серія: Психологічні науки. – Чернігів, 2009. – Вип. 60 – т. II. – С. 3 – 5.

Лоуэн А. Биоэнергетика / А. Лоуэн. – СПб., 1998. – 384 с.

Моніторинг порушень адаптації до стресів і криз : Інформаційний бюлетень. Грудень ′2009 / за ред. Т. М. Титаренко ; упоряд. О. Т. Баришполець. – К., 2009. – 78 с.

Організація та діяльність груп взаємодопомоги при консультативних пунктах”Довіра ” центрів ССМ (методичні рекомендації для фахівців. які працюють у групах взаємодопомоги) / В. Райх ; за ред. Б. П. Лазоренка. – К., 2005. – 88 с.

Райх В. Анализ характера / В. Райх. – М.: Апрель-Пресс 2000. – 544 с.

Титаренко Т. М. Психологічна профілактика стресових перенавантажень серед шкільної молоді: наук-метод. посібник / Т. М Титаренко. – К. : Міленіум, 2006. – С. 105 – 131.

Казарин М. Лайф-коучинг или коучинг для успеха в жизни / М. Казарин. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://kazarin.clan.su/publ/1-1-0-16.

Ландсберг М. Коучинг. Повышайте собственную эффективность, мотивируя и развивая тех, с кем вы работаете / М. Ландсберг. – М. : Эксмо. 2006. – 288 с.

Мелия М. Как усилить свою силу? Коучинг / М. Мелия. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2008 –298 с.

Наставничество как процесс сопровождения детей и подростков “группы риска”: сб. науч.-метод. мат-лов / под ред. Е.Н.Панченко. – М. : Майкоп, 2006. – 180 с.



Carver C. S. Assessing coping strategies: a theoretically based approach / C. S. Carver, M. F. Scheier, J. K. Weintraub // Journal of Personality and Social Psychology. – 1989.– V. 56. – P. 267–283.

Folkman S. Coping and emotion /S. Folkman and R. S. Lasarus. Stress and Coping. – N.-Y, 1991. – C. 207 – 227.



Lazarus Richard S. and Folkman Susan. The concept of coping / S. Richard Lazarus and Susan Folkman // Monat A. and Richard S. Lazarus. Stress and Coping. – N.-Y., 1991. – C. 189–206.
Розділ 6
ІНТЕРАКТИВНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТЕАТР

ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОДОЛАННЯ СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЙ

Історія і сучасність
плейбек-театру

Для мене спів у народній хоровій капелі – “психотерапія”. Я знімаю стрес на заняттях з бойового гопака. Мене ніщо так не заспокоює, як шелест листя в осінньому парку. Відвідування гарного концерту – надихає… Усе це – засоби долання повсякденних стресових ситуацій, відновлення гармонійного душевного стану людини в наші часи інформаційного перенасичення, економічної нестабільності, трансформації цінностей. Забігаючи наперед, зазначимо, що серед безлічі таких засобів традиційне і поважне місце посідає мистецтво.

Поряд зі спеціально організованим процесом роботи над своїм внутрішнім світом, який відбувається з професіоналом-психотерапевтом, можна говорити і про психотерапію в широкому, метафоричному значенні. Саме в цьому сенсі говорять про катарсис (з давньогрец. – очищення) під час сприйняття театрального видовища як про механізм психотерапевтичного впливу мистецтва.

Театр, як відомо, – явище багатогранне і багатофункціональне. Як соціальний інститут, він допомагає спілкуванню різних категорій людей, як засіб виховання – соціалізації поколінь, як ритуал – гармонізує самопочуття. Загалом роль мистецтва і театрального мистецтва зокрема можна пояснити під двома кутами зору. Умовно їх можна назвати “мистецтво-проповідь” і “мистецтво-сповідь”. Механізм катарсису у цих двох типах мистецтва також має свою специфіку. Якщо перший підхід мистецтва ніби “знає”, що людині краще, як треба ставитись до себе, до власних проблем та потенцій, як долати кризову ситуацію, то другий не претендує на таке знання, а пропонує глядачеві лише “переключитись” на режим співпереживання, поринути у світ почуттів і фантазій.

У будь-якому разі акт сприймання мистецтва відрізняється від акту споживання (товарів, послуг, розваг тощо) передусім вимогами до того, хто сприймає, до його підготовленості та активності. Сучасне мистецтво дедалі більше претендує на інтерактивність – залучення глядача до творчого процесу у різних, часто неочікуваних, формах. Однією із таких форм “мистецтва-сповіді” є сучасна соціально-психологічної практика “плейбек-театру”, короткий огляд якої ми пропонуємо в цьому розділі.

Плейбек-театр виник в епоху розквіту постмодерного стану суспільства (1970-ті роки) і, на нашу думку, став як її типовим проявом, так і засобом збереження, трансляції в цих умовах певних традиційних людських цінностей. Як зазначає його засновник, американський літературний діяч Джонатан Фокс (нар. 1943), плейбек-театр є, по-перше, продовжувачем прадавніх традиційних ритуалів спілкування (на прикладі Непалу, культурні традиції якого він безпосередньо мав змогу вивчати, коли плем’я збиралося в коло, щоб поділитися найважливішими переживаннями одне з одним, так би мовити, разом узяти участь в індивідуальних подіях).

По-друге, плейбек-театр, за висловом Дж. Фокса, є “двоюрідним братом” психодрами – методу групової психотерапії, в якому проблемні ситуації людини розігруються іншими учасниками. Автор психодрами – австрійський психіатр, мислитель, культурний діяч Якоб Леві Морено (1889–1974) розпочинав саме з театру – “Театру імпровізації”, який ним було створено у 20-х роках ХХ ст. У ньому Я. Л. Морено створював умови для прояву автентичності, що давало змогу гармонізувати людину – відновити психічне здоров’я і розкрити творчі здібності. Але коли його театр намагався заявляти про себе саме як про “театр” – соціально значуще явище (Відень, 1921; Нью-Йорк, 1931), він не витримував серйозної критики – не було завершеної форми, видовищності, навіть зрозумілості для зовнішнього глядача. Процедура і техніки театру імпровізації були спрямовані на вирішення передусім психотерапевтичних завдань учасників-акторів. Одночасно з театральними експериментами Я. Л. Морено створює “психодраму” – більш індивідуалізовану, непублічну практику саме психотерапії. Напевне, іншим вектором розвитку “театру імпровізації” чи “театру спонтанності” (за однойменною монографією Я. Л. Морено, 1924) можна назвати соціальний, публічний напрям. Так, Дж. Фокс, завершуючи у 1975 р. курс навчання психодрами у Зерки Морено (нар. 1917) і отримавши від неї підтримку своїх ідей, починає працювати над техніками театру, які б ґрунтувалися просто на реальних історіях людей з глядацької зали. Але метою такого театру було все ж не видовище, а, скоріше, певний гармонізуючий соціальний ефект у невеликій громаді. З психологічного погляду – покращення соціально-психологічного клімату групи.

І по-третє, плейбек-театр надто співзвучний тенденціям сучасного мистецтва з його процесуальністю, інтерактивністю, індивідуалізованістю, експериментальною пошуковістю. Він в естетичних формах розробляє актуальні для сучасного суспільства теми, створює сценічні образи та публічно розгортає сценічні дії. Отже, плейбек-театр є також видом сучасного театрального мистецтва. Від звичних театрів він відрізняється обов’язковою інтерактивністю (взаємодією із глядачами) та обов’язковою імпровізацією без жодних домовленостей. Хоча актори і користуються арсеналом специфічних технік, все ж останні відіграють лише роль форм, у які вкладається конкретний зміст кожного конкретного глядача. Виставу плейбек-театру традиційно називають не спектаклем, а “перформансом”, оскільки вона є найближчою до цієї сучасної форми мистецтва, в якій глядачам пропонується не готовий витвір, а сам процес його творення в режимі реального часу.

Перша плейбек-театральна група виникла у м. Нью-Палтц (штат Нью-Йорк, США) у серпні 1975 р. Після 5-річних експериментів і пошуків її запросили в тур до Австралії і Нової Зеландії, де ідея театру глядацьких історій була сприйнята з величезним ентузіазмом. І з 1980 р. плейбек-театр почав активно розвиватися й поширюватися. Окрім відкритих вистав для своїх знайомих та всіх бажаючих плейбек-театральні трупи виступали в лікарнях, в’язницях та інших закладах соціальної сфери, отримували державні та приватні гранти, працювали з важкими дітьми, інвалідами та людьми літнього віку, давали майстер-класи і проводили тренінги особистісного зростання і психологічної адаптації до кризових ситуацій. Було створено Міжнародну мережу плейбек-театру (“The International Playback Theatre Network”, 1990), яка координує і підтримує діяльність офіційно зареєстрованих труп, та Нью-Йоркський Центр плейбек-театру (“The Centre for Playback Theatre”, 2006), який організовує та контролює якість навчання цієї практики у всьому світі, в тому числі і в Україні (з квітня 2010). Кожні 2 роки збирається міжнародна конференція.

Нині плейбек-театр існує більш як у 40 країнах світу, і вже можна говорити про плейбек-театральний рух як професійну і більш-менш координовану спільноту. Що ж є рушійною силою зростаючої популярності плейбек-театру? Які особистісні чи соціальні потреби стали передумовами його виникнення й розвитку? Такими є потреба відчувати надійність за підтримки своєї спільноти, потреба гри як такої або вроджений інстинкт театральності, потреба у видовищах, притаманна людині з глибокої давнини, постійний пошук мистецтвом нових форм, адекватних культурним очікуванням, тощо.

Не роблячи остаточного висновку щодо значення різних причин розвитку плейбек-театру, зазначимо актуальні його особливості (тенденції) в Україні, зумовлені історією виникнення й розвитку, з одного боку, та нашим менталітетом, з другого:



  1. Зростання популярності. Починаючи з 2001 р. Київський плейбек-театр “Віддзеркалення” активно діє. Нині в Україні функціонують 8 колективів, тобто не лише київська публіка звикла до можливості взяти участь у перформансі плейбек-театру, а організатори психологічних заходів мають вибір, до кого звернутися, щоб, наприклад, поставити “фінальний акорд” конференції.

  2. Командний принцип формування труп. На відміну від зарубіжної, у тому числі російської (з 2007 р.), практики, за яких плейбек-театральні команди (трупи) утворюються виключно із сертифікованих випускників навчальних програм, в Україні зацікавлені люди збираються саме для створення діючої команди і лише після того включаються в навчальні програми з майстерності актора плейбек-театру. При цьому переважною мотивацією участі у плейбек-театральних практиках акторів є не особистісне зростання, психотерапія чи навчання, а самореалізація в оригінальному театральному мистецтві. На цьому етапі заклик лідерів труп – “Шукаємо таланти!”, як у традиційному драматичному гуртку чи театральній студії.

  3. Висока варіативність підходів. Оскільки ідея плейбек-театру в Україні поширювалася з різних джерел, можна говорити про “авторський” плейбек-театр – побудову плейбек-театральної практики на власному баченні процесу лідерським ядром кожної конкретної трупи. Відповідно до модифікації ритуалу, принципів, технік (форм) гри, інших нюансів (вдалих і не дуже) вражають своїм різноманіттям.

  4. Самонавчання. Підготовку нових акторів здійснюють ті, хто вже грає, має досвід, швидко залучаючи їх до практики гри та її спільного “відшліфовування”. Підвищенню майстерності лідерського ядра сприяє участь в одиничних плейбек-театр-семінарах і тренінгах зарубіжних майстрів, читання і застосування нової інформації, аналізу відеороликів з Інтернет, самостійного експериментування на практиці й рефлексії набутого досвіду.

  5. Некомерційний характер. Ставлення до участі у плейбек-театрі ґрунтується переважно на бажанні творити, дарувати щось нове, красиве, цікаве й корисне. Існує думка, що плейбек-театр – це передусім хобі, яке дає задоволення. Це не означає, що воно має бути непрофесійним у сенсі відсутності вимог до якості виконання, навпаки, усе робиться заради якості гри та з усвідомленим самокритичним настроєм.

Зважаючи на зазначені особливості, хотілося б позначити певні логічні напрями розвитку плейбек-театру в Україні. Серед них підвищення професіоналізму завдяки програмам систематичного професійного навчання та міжнародного обміну досвідом, інституціоналізація для взаємної підтримки та координації дій, підведення ґрунтовної наукової бази для більш осмисленої та продуктивної діяльності і розширення співпраці з державними, громадськими і приватними організаціями.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка