Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка10/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

Запитання і завдання


  1. Чи завжди переживання психологічного стресу зумовлене фактичним змістом життєвої ситуації?

  2. Яку роль відіграє інтерпретація подій повсякденного життя в переживанні їх як стресових?

  3. Як пов’язані між собою вік особистості, мова її комунікації із середовищем і переживанням психологічного стресу?

  4. Чому стрес є швидше відмовою від відповіді на життєву ситуацію, ніж відповіддю на неї?

  5. Які рівні інтерпретації повсякденного життя Ви можете назвати?

  6. Як відбувається блокування змісту життєвої ситуації на кожному із інтерпретаційних рівнів?

  7. Наведіть приклад ситуації, коли обмеження базового словника інтерпретатора є причиною переживання стресу.

  8. Що таке енциклопедія контекстуальних значень? Чим вона відрізняється від базового словника?

  9. У чому різниця між топіком і фреймом як інтерпретаційними засобами?

  10. Чому наративне оповідання є більш дистанційованим від життєвої ситуації, ніж топік?

  11. Охарактеризуйте природу висловлювання, актантні ролі та ідеологічні структури як основні елементи метафори комунікації з повсякденністю.

  12. Запропонуйте комусь зі знайомих пригадати й описати останню подію повсякденного життя, яка переживалася як стресова. Спробуйте реконструювати метафоричний простір повсякденності відповідно до алгоритму, запропонованого наприкінці розділу.



Рекомендована література
Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику / А. Н. Баранов – М., 2003. – 360 с.

Брунер Дж. Жизнь как нарратив / Дж. Брунер // Постнеклассическая психология. – 2005. – № 1(2). – С. 9–30.

Махлина Т. С. Семиотика культуры повседневности / Т. С. Махлина. – СПб. : Алетейя, 2009. – 232 с.

Лакофф Дж. Женщины, огонь и опасные вещи: Что категории языка говорят нам о мышлении / Дж. Лакофф. М., 2004. – 792 с.

Лакофф Дж. Метафоры, которыми мы живем / Дж. Лакофф, М. Джонсон. – М. : Едиториал УРСС, 2004. – 256 с.

Наративні психотехнології / за заг. ред. Н.В. Чепелєвої – К. : Главник, 2007. – С. 144.



Сабрин Т. Р. Нарратив как базовая метафора для психологии / Т. Р. Сарин // Постнеклассическая психология. – 2004. – № 1. –

С. 6–28.


Эко У. Роль читателя. Исследование по семиотике текста / У. Эко. – СПб. : Симпозиум, 2007 – 502 с.
Розділ 4
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ПОРУШЕНЬ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ ДО СІМЕЙНИХ СТРЕСІВ І КРИЗ

Напрями психологічної роботи
щодо зменшення дії чинників
порушення адаптації молоді
до сімейних стресів та криз

Швидкі трансформації соціального життя, економічна нестабільність, зростання інформаційного потоку, що характерні для нинішніх українських реалій, зумовлюють зміну в суспільних настановах щодо сім’ї та сімейного способу життя, зростання вимог до виконання сімейних функцій. Вплив зазначених факторів часто перевищує наявні адаптаційні можливості молодих людей, що призводить до різних порушень у їх життєдіяльності, зокрема в сімейній сфері, спричиняє складнощі в сімейному самоздійсненні, збільшення кількості дисфункціональних сімей, розлучень, розвиток нервово-психічних і психосоматичних розладів. Тому запобігання порушенню адаптації сучасної молоді та оптимізацію її адаптаційних можливостей можна вважати одними з найактуальніших напрямів психології, реалізація якого сприяє уникненню зазначених негативних тенденцій.

Адаптація у психології тлумачиться як пристосування особистості до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог, а також відповідно до потреб, прагнень, мотивів та інтересів самої особистості. Таким чином, адаптацію в сімейних взаєминах можна розуміти як процес пристосування особистості до умов існування в сім’ї, до вимог, що висуваються сімейним життям, а також до сімейних стресів та криз, без яких його не буває. Порушення цього процесу, детермінуючи зростання напруженості, ворожості та конфліктності в сімейних взаєминах, зумовлюють дисгармонізацію шлюбу та його руйнацію.

У психологічній роботі з профілактики порушень адаптації особистості до сімейних стресів і криз розрізняють три основних напрями, поєднання яких може забезпечити досягнення поставленої мети і тривалість досягнутого.

Застосування перших двох напрямів пояснюється тим, що руйнівна дія стресу зумовлюється невідповідністю між навантаженнями на людину і її ресурсами. Тож перший напрям передбачає зниження дії дезадаптаційних чинників, тобто зменшення “сили” впливу стресу чи кризи на особистість, або навіть на їх усунення, а другий – профілактику порушень адаптації особистості до сімейного життя, підвищення її стійкості до стресів і криз, оволодіння ефективними стратегіями подолання важких життєвих ситуацій. Третій напрям психопрофілактики має на меті розв’язання подружніх конфліктів, які, з одного боку, часто є симптомом порушень адаптації в сімейних взаєминах, а з другого – зумовлюють їх заглиблення та інтенсифікацію.

Розгляньмо кожний із трьох напрямів.

Є три групи причин порушення адаптації молоді в сімейних взаєминах:



  • соціально-психологічні (матеріальне неблагополуччя родини, брак професійної діяльності одного чи обох партнерів, відсутність соціально-психологічної підтримки, конфлікти одного з подружжя з батьками іншого, дисгармонійні взаємини в батьківських сім’ях, розлучення батьків тощо);

  • зміст сімейних взаємостосунків (дошлюбна надмірна ідеалізація партнерами один одного, вимушеність створення шлюбу, рольовий дисбаланс в сім’ї, перебільшений обсяг роботи, неадекватні шлюбно-сімейні домагання, незбіг уявлень партнерів про сімейне життя, народження дитини в перші роки шлюбу, вимушене проживання подружжя окремо, певні особливості сімейних взаємостосунків та ін);

  • індивідуально-особистісні властивості одного чи обох партнерів (нейротизм, висока емоційна реактивність, тривожність, низька самооцінка, нерозвинені саморегулятивні здібності тощо).

Основою психологічної роботи щодо зменшення дії дезадаптаційних чинників, без якого профілактика порушень адаптації до сімейних стресів та криз просто неможлива, є запобігання фіксації настанови відсутності виходу із ситуації, що склалася, переживанню марності зусиль та втраті смислу життя. Натомість, усвідомити авторство свого життя, можливості змінити його, взяти на себе відповідальність за те, якою є власна сім’я, – необхідна передумова успішної адаптації до сімейного життя та побудови гармонійних шлюбно-сімейних взаємин.

Зменшити вплив дезадаптаційних чинників можна різними способами.

По-перше, інформуванням. Функцією фахівця-психолога в цьому разі є надання молодим людям інформації про особливості функціонування сім’ї, завдань, які вона виконує, значущості кохання, його природи, характеру внутрішньосімейних
взаємин, феномена сімейних стресів та криз, чинників стресогенності сімейних взаємин, особистісних властивостей, що перешкоджають чи сприяють створенню гармонійної сім’ї, тощо. Інформування юнаків може проводитися у формі як лекцій, так
і семінарів, як з окремими молодими людьми, так і з цілими колек­тивами юнаків (старші класи школи, групи студентів).

По-друге, індивідуальне психологічне консультування. Цей вид психологічної допомоги передбачає індивідуальну роботу щодо самопізнання, самоусвідомлення себе як сім’янина (чи майбутнього сім’янина), усвідомлення шлюбно-сімейних настанов та домагань, розвиток необхідних особистісних властивостей та адаптаційних можливостей. Завдання психолога – сприяти пошуку молодою людиною внутрішніх ресурсів та їх ефективному використанню для саморозвитку.

По-третє, групова робота (тренінг). Цей вид психологічної роботи можна застосовувати з метою усвідомлення молодими людьми власних обмежень і можливостей створити гармонійний шлюб, виявити шлюбно-сімейні настанови та матримоніальні стереотипи, розвинути основні соціальні вміння і навички (навички уважного ставлення до іншого, розуміння потреб оточуючих, уміння надавати підтримку і вирішувати конфліктні ситуації, виражати свої почуття і розуміти почуття інших ), індивідуально-психологічні якості, важливі для успішної сімейної
взаємодії (емпатія, толерантність та ін.).

Для профілактики порушень адаптації молоді в сімейному житті, а також для корекції вже наявних дуже ефективним є такий спосіб психологічної допомоги, як консультування шлюбної пари (чи пари, що збирається одружитися). Його можна проводити як одночасно з обома партнерами, так і з кожним окремо. Завданнями консультування є: прояснення очікувань та домагань кожного партнера стосовно іншого та шлюбу загалом, усвідомлення партнерами потреб один одного, вислуховування та прийняття іншої думки, розвиток толерантного ставлення до партнера, а також вирішення суперечностей і конфліктних ситуацій між ними. Особливу увагу під час роботи психолог має приділити створенню атмосфери захищеності, щирості й поваги.

Загальна схема роботи з шлюбною парою (як потенційною, так і існуючою) може бути приблизно такою:

1. Виявлення шлюбно-сімейних очікувань та домагань партнерів, їх уявлень про зміни в житті, що відбудуться (чи мали відбутися) з ними у зв’язку зі шлюбом, народженням дітей тощо.

2. Визначення особливостей сімейного життя батьків, а також батьківських настанов щодо сімейного життя дітей.

3. Усвідомлення проблемних питань у сімейній (майбутній чи існуючій) взаємодії. Важливим на цьому етапі є дистанціювання партнерів від проблеми, яке дає змогу поєднати їхні зусилля у боротьбі з нею (екстерналізація), а також усвідомлення тих культурних стереотипів і суспільних настанов, що її


живлять.

Під час цієї роботи рекомендовано використовувати різні діагностичні методики задля прояснення наявності чи браку дезадаптаційних чинників й особистісних рис партнерів, що можуть зумовити порушення адаптації до сімейних стресів і криз. Виявляючи за їх допомогою, а також під час бесіди з подружжям різні потенційно проблемні, “небезпечні місця”, психолог має можливість актуалізувати і спрямовувати спільні зусилля партнерів на оптимізацію взаємодії між ними та успішність адаптації до сімейного життя.

4. Вироблення варіантів вирішення проблем. При цьому слід виявляти і відкрито обговори можливі шляхи вирішення проблем. Завдання психолога – спонукати партнерів проаналізувати всі можливі варіанти, допомогти їм спільно виробити альтернативи, не нав’язуючи водночас один одному своїх рішень.

5. Прийняття рішення. Партнери критично оцінюють висловлені альтернативи, приймають одну, підходящу для обох, і спільно розробляють план дій задля її реалізації.

6. Дії. Послідовна реалізація плану вирішення проблем сім’ї. Завдання психолога – підтримати партнерів на обраному шляху.

Отже, першою “мішенню” профілактики порушень адаптації молоді до сімейних стресів та криз є визначення та усвідомлення чинників дезадаптації, зменшення сили їх впливу чи їх повне усунення. Така психологічна робота може мати як індивідуальну, так і групову форми; її шляхи інформування, індивідуальне психологічне консультування, консультування шлюбної пари (чи пари, що збирається одружитися) і тренінг.



Оптимізація копінг-поведінки
молодих людей за складних
сімейних ситуацій як убезпечення їхнього сімейного життя

Зазначимо передусім, що коли йдеться про реальну сім’ю, що потребує допомоги, психологічна робота, яка має на меті оптимізацію стратегій поведінки подолання молоді у стресових і кризових сімейних ситуаціях, має проводитися як з окремими членами родини, що потерпають від дії стресів і криз (завданням роботи є надання психологічної допомоги і розвиток навичок ефективного подолання стресів і криз), так і з сімейною групою загалом (завдання – гармонізація сімейних стосунків, розвиток умінь і навичок членів сім’ї погоджувати свої дії з діями інших, спільно виробляти й реалізовувати стратегії подолання сімейних стресів та криз). Ефект роботи може бути значущим і стійким лише за умови залучення до неї всіх членів родини, а не лише тих, хто вже відчув дію стресів і звернувся по професійну допомогу. Адже сімейний стрес і криза запускаються одночасною дією не лише особистісних, а й соціально-психологічних чинників, тому й припинення цього процесу та його профілактика можливі у разі коригування загальної системи сімейних взаємин.

За систематичної роботи з актуалізації внутрішніх ресурсів особистості і гармонізації сімейних взаємин загалом складаються необхідні передумови для вироблення членами родини нових, більш адекватних способів подолання ситуації, що


склалася.

Копінг, будучи фундаментом сімейної стійкості та високої життєздатності, адаптивності, є стабілізуючим чинником, який допомагає сім’ї психологічно адаптуватись до стресу чи кризи. Це свідома поведінка, що спрямована на активні зміни, перетворення ситуації, що піддається контролю, або пристосування до неї, якщо контроль неможливий.



Принагідно зазначимо, що дисфункціональні сім’ї частіше використовують психологічні захисти, а не поведінку подолання. На відміну від копінгових стратегій, які свідомо застосовуються у важких ситуаціях, захисні реакції є несвідомими, тобто людина їх не контролює. В особливо тяжких випадках стабілізація сімейної рівноваги відбувається шляхом хронічних (наприклад, циклічні зради) або навіть соматичних порушень поведінки (наприклад, важка тривала хвороба дитини).

Стратегії продуктивного копінгу звичайно включають:

  • пошук інформації з метою кращого розуміння стресової сімейної ситуації чи події, швидкого й адекватного вирішення сімейної проблеми, що виникла;

  • пошук соціально-психологічної підтримки у шлюбного партнера, близького оточення, родичів, друзів, професіоналів, людей, що переживали щось подібне у своєму сімейному житті, та ін.

  • гнучкість сімейних ролей, готовність пристосовуватися до нових умов;

  • оптимізм членів сім’ї, упевненість у тому, що все
    нарешті буде добре;

  • готовність до поліпшення сімейної взаємодії, налагодження щирого спілкування в сім’ї, конструктивної комунікації;

  • гумористичне ставлення до сімейних труднощів;

  • включеність усіх членів сім’ї у вирішення проблеми.

Непродуктивний копінг пов’язаний із перевагою емоційних реакцій на важку сімейну ситуацію, “застряганням” на них і виявляється у вигляді занурення в негативні переживання, самозвинувачення, звинувачення інших членів сім’ї, включення інших членів сім’ї у свій негативно забарвлений емоційний стан тощо.

Вирізняються активні і пасивні копінг-стратегії. Пасивні стратегії виявляються в ухилянні, відмові від будь-яких спроб вирішити зумовлені сімейною ситуацією труднощі, втечі від вирішення проблеми. Серед активних стратегій розглядаються дві основні: 1) оволодіння ситуацією шляхом її перетворення і 2) подолання емоційного дистресу зміною власного ставлення до ситуації.

Оскільки одна й та сама стратегія може виявитися ефективною в одній ситуації й неефективною в іншій, найбільш важливою особливістю ефективної поведінки подолання є гнучкість, що дає змогу членам сім’ї використовувати різні поведінкові стратегії залежно від ситуації.

Оптимізація копінг-поведінки молоді крім розширення варіативності та розвитку гнучкості має включати прищеплення особистості навичок адекватного обставинам емоційного реагування. Розвиненої здатності до саморегуляції, що є необхідною основою оптимального копінгу, можна досягнути через розвиток навичок особистості володіти собою, оволодіння вміннями працювати із власними негативними емоціями, здатністю до вільного, природного вияву почуттів та емоцій.

Приблизну програму оптимізації стратегій подолання важких сімейних ситуацій, яку можна використовувати не тільки в роботі з фахівцем-психологом, а й у самостійній роботі молодих людей, наведено нижче. Вона складається із двох основних етапів.

Метою першого етапу є аналіз складної ситуації: здійснення когнітивного оцінювання сімейної ситуації, що склалася, виявлення сімейних стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо.

Основними завданнями, які мають вирішити молоді люди на цьому етапі, є:

1. Визначення для себе власного розуміння поняття “успішна сім’я ”. Аналіз власних позитивних якостей, які сприяють досягненню успіху в сімейному житті, а також вразливих сторін, які перешкоджають цьому. Корисним у цьому може бути пригадування й детальний опис стресових сімейних ситуацій, за яких були використані сильні сторони, а також моделювання ситуацій, в яких ці сильні сторони можуть блокувати сімейний стрес чи запобігти розвиткові кризи. Визначення можливостей розвитку своїх слабких сторін, набуття нових умінь і навичок.

2. Виявлення в собі ознак сімейного стресу, яке дає змогу здійснити когнітивне оцінювання ситуації: потрібно з’ясувати основні стрес-фактори у власному сімейному житті та спробувати усунути їх, проаналізувавши свої реакції на них та власні стратегії поведінки подолання.

3. Визначення повсякденних рутинних побутових справ, а також конфліктів, пов’язаних із ними, які найчастіше стають сімейними стрес-факторами (наприклад, перевантаження домашніми обов’язками; несвоєчасне виконання партнером своїх сімейних обов’язків; подружні конфлікти). Оволодіння навичками контролю над своїми емоційними реакціями, вміннями конструктивного спілкування та ефективного вирішення конфліктів.

4. Усвідомлення власних мотивів виконання сімейних справ та обов’язків. Для цього треба скласти перелік причин (реальних і абстрактних), які спонукають до виконання сімейних обов’язків. Доцільно також визначити бажані види діяльності, що не пов’язані із домом та сім’єю. Розроблення плану створення умов для того, аби такі заняття стали реальністю.

5. Розвиток упевненості в собі та оволодіння навичками демонстрування асертивної (впевненої) поведінки в сімейному житті. Впевненість у собі – це здатність виражати себе та задовольняти свої власні потреби, не створюючи водночас незручностей для інших. Тому в сімейних ситуаціях, де це можливо, потрібно відмовитися від невпевненої поведінки (яка характеризується відмовою від власних потреб заради допомоги іншим членам родини, ігноруванням власних потреб) та агресивної поведінки (спроби домінування або досягнення своїх цілей за рахунок інших членів сім’ї).

Метою наступного етапу програми оптимізації стратегій подолання важких сімейних ситуацій є запобігання виникненню та розвитку емоційного й фізичного напруження, зниження впливу стресорів. Основними завданнями при цьому є:

1. Оволодіння навичками розпізнавання стресу. Для цього треба навчитися ідентифікувувати сигнали, які попереджають про появу напруження, що дасть змогу швидше блокувати дію стресорів, не даючи собі захлинутися негативними переживаннями.

2. Розвиток уміння концентрувати увагу на позитивних сторонах сімейного життя (не ігноруючи негативних), оволодіння навичками відволікатися від нав’язливих негативних переживань; діставати задоволення від найменших дрібниць; насолоджуватися успіхами; сприймати сімейне життя у всій повноті, а не зациклюватись на негараздах.

3. Усвідомлення того, що підґрунтям ефективного управління сімейним стресом є впевненість у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям. Тож розвиток упевненості в собі, а також прийняття відповідальності за побудову сімейної взаємодії є необхідним для ефективної профілактики сімейних стресів.

4. Створення (чи розширення) групи соціально-психологічної підтримки, яка істотно знижує дію сімейних стресорів. До такої групи підтримки можуть увійти члени сім’ї,
друзі, колеги по роботі чи сусіди, з якими є емоційно близькі взаємини.

5. Оволодіння навичками управління своїм часом. При цьому рекомендується використовувати такі прийоми: визначення основних цілей і завдань власної діяльності в сімейній сфері життя на певний період; визначення пріоритетності цілей і завдань; створення розкладу виконання сімейних справ; оволодіння навичками впевнено говорити “ні!” в ситуаціях перекидання зобов’язань іншими членами родини, делегування своїх повноважень; доручення домашніх завдань іншим.

6. Оволодіння різними техніками медитації й аутогенного тренування, а також вивчення фізичних вправ з метою профілактики виникнення психологічного та фізичного напруження, тривоги тощо.

7. На основі попередньо визначених стрес-факторів взяття на себе певних зобов’язань щодо власного реагування на них, укладання контракту з самим собою щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу.

Таким чином, стрижневими завданнями програми оптимізації копінг-поведінки у складних сімейних ситуаціях, бажаною у якій є участь усіх членів родини, є усвідомлення сімейних стресорів та механізму їх дії, підвищення особистісної стресостійкості членів сім’ї, розвиток їхньої саморегуляції, варіативності копінг-стратегій, а також поліпшення внутрішньосімейної взаємодії. Потрібно включати до програми методи особистісного зростання, підвищення оптимізму, життєрадісності, створення перспективних життєвих планів, збільшення активності та розвитку вмінь і навичок конструктивного спілкування.

Отже, другий напрям профілактики порушень адаптації молоді до сімейних стресів і криз передбачає оптимізацію копінг-поведінки молоді у складних сімейних ситуаціях. Така психологічна робота має бути орієнтована, по-перше, на розвиток саморегуляції членів родини, їхньої стресостійкості, розширення варіативності копінг-стратегій, розвиток гнучкості і, по-друге, на підвищення ефективності функціонування сім’ї, гармонізацію сімейних взаємостосунків загалом.



Робота над сімейними
конфліктами як один із основних напрямів профілактики порушень адаптації молоді до сімейного життя

Вплив дезадаптаційних чинників у поєднанні із нерозвиненістю копінг-стратегій подружжя зумовлює підвищену конфліктність взаємин між ними, швидку ескалацію сімейних конфліктів та їх поширення на всі сторони сімейного життя. Отже, одним із необхідних напрямів психологічної профілактики і корекції порушень адаптації в сім’ї є робота з подружніми конфліктами.

Окрім широко відомих методів і технік формування і розвитку вмінь і навичок конструктивного вирішення конфліктних ситуацій, які можна застосовувати як в індивідуальній, так і в груповій роботі, для успішного розв’язання подружніх конфліктів та зниження конфліктності взаємин у сім’ї ефективним може бути такий метод, як наративна медіація. Методологічну основу його становить постмодерністська філософія, головне положення якої – люди живуть і діють у моделях реальності, створених у взаємодії з іншими, жодна з яких не є “істинною”. Тож сімейні конфлікти розглядаються як логічний наслідок зіткнення різних моделей, описів реальності. І завданням медіації є досягнення взаєморозуміння між конфліктуючими сторонами через усвідомлення й критичний аналіз власної моделі реальності та розуміння і прийняття моделі іншого. Для цього консультації проводять одночасно з обома партнерами, а під час них фахівець-медіатор сприяє глибокому і детальному розгляду того, як партнери бачать проблему й можливості її подолання, а також аналізу культурних уявлень і стереотипів, що лежать в основі моделей реальності кожної зі сторін і живлять виниклий


конфлікт.

Ще однією важливою для наративної психології думкою є те, що люди самі створюють свої життєві історії (під соціальним впливом), по-різному інтерпретуючи все, що з ними відбувається в житті, по-різному включаючи події у свої описи реальності, тому смисли є важливішими за факти. Тож для вирішення конфліктів, замість того, аби шукати причини, “об’єктивні істини”, визначати, хто правий, а хто винний, потрібно намагатися виявити і зрозуміти особистісні смисли, що вкладаються учасниками конфлікту в різні ситуації сімейної взаємодії.

Основними техніками наративної медіації, які можна застосовувати для профілактики порушень адаптації молоді до сімейних стресів, є такі:

Екстерналізація, тобто розміщення проблеми, конфлікту поза своєю особистістю чи особистістю партнера, поза сім’єю, після чого звинувачення іншого типу “він-егоїст” поступово трансформуються в обговорення того, що таке егоїзм, як він вплинув на взаємини, як можна протистояти йому, яка з нього користь тощо. В результаті боротьба партнерів одного з одним перетворюється на спільну боротьбу з проблемою. Досягненню цілей сприятимуть запитання на кшталт: “Як можна назвати конфлікт?”, “Як він вплинув на ваше життя, ваші взаємини?”, “Якою є історія конфлікту?”, “Як довго конфлікт існує у вашому житті?”, “Якими є його наслідки для кожного члена сім’ї?”, “Чи завжди конфлікт разом з вами?”, “Чи буває так, що він міг захопити вас, але йому це не вдалося?”, “Які соціальні стереотипи лежать в його основі?”.

Деконструктивні запитання, за допомогою яких можна виявити, усвідомити і проаналізувати культуральне підґрунтя наявних сімейних проблем та конфліктів. Зрозуміло, такий аналіз не скасовує соціального впливу на те, як ми будуємо історію свого життя, але може допомогти дистанціюватись від засвоєних під час соціалізації ідей і принципів, які здаються універсальними й істинними, та критично розглянути їх. Прикладом
деконструктивних запитань є такі: “На якій саме загальноприйнятій думці (ідеї, принципі) ґрунтується ваша впевненість
щодо…?”, “Чи можна сказати, що ця загальноприйнята думка (ідея, принцип) лежить в основі вашого конфлікту?”, “Чи бувають ситуації, коли ця думка про … заважає вам здійснювати бажане?”, “А ситуації, в яких допомагає?”, “Якщо уявити, що ця думка (ідея, принцип) не є правильною, як би ви оцінювали цей конфлікт?”, “Якщо уявити, що ця думка ніколи не була прийнятою в суспільстві, якою б була ваша сім’я?”і т. д.

Переписування”, перескладання наративу, створення альтернативної історії, яка більше відповідає потребам і бажанням обох партнерів, їхнім уявленням про потрібну сім’ю. Основою для такої історії, що зумовлює її втілення в життя, є знаходження “унікальних епізодів” – поодиноких для конфліктного періоду ситуацій, де партнери виявляли турботу один про одного чи уникли конфлікту (вони завжди є). Можна застосовувати такі запитання: “В якому напрямку Ви хочете рухатися у ваших взаєминах?”, “Ви бажаєте, щоб у житті все залишалось так, як зараз, чи щоб змінилося?”, “Як ви думаєте – найгірше вже позаду чи попереду?”, “Що ви вже робили чи планували, аби зменшити негативний вплив конфлікту на ваше життя і життя ваших близьких?”, “Чи були випадки, коли конфлікт міг захопити, але не захопив вас і не зіпсував ваше спілкування?”, “Що ви зробили, щоб не дозволити йому господарювати?”, “Чи були останнім часом випадки, коли Ви чи Ваш партнер виявляли турботу, співпрацю тощо?”, “Як це було, які були наслідки?”, “Якщо Ви не згадали нічого такого, можливо, Ви хотіли виявити або відчути турботу чи просто думали про це?”, “Як Вам здається, як ці прояви турботи характеризують ваші взаємини, попри такі серйозні проблеми?” тощо.

У наративній медіації розрізняють три фази:


  1. Втягнення. Налагодження стосунків прийняття і довіри з конфліктуючими сторонами, для цього фахівець звертає увагу і на фізичний простір, що оточує клієнтів, і на свою невербальну поведінку, а також вводить правила, які дають змогу опонентам відійти від звинувачень, виражати свої почуття, думки тощо в необразливій для іншого формі, вислуховувати й поважати іншу точку зору.

  2. Деконструкція конфліктної історії. На цій фазі медіатор сприяє екстерналізації конфлікту, а також виявленню його впливу на життя членів сім’ї. Важливим його завданням є також деконструкція “норм”, суспільно прийнятих універсальних уявлень про те, якою має бути сім’я, що мають робити чоловік і дружина, як треба виховувати дітей .

  3. Конструювання альтернативної історії. При цьому важливо, щоб нова історія була не тільки цілісною послідовністю подій у часі, об’єднаних спільним сюжетом, а й включала в себе бажання, наміри, завдання, принципи, думки її героїв.

Завершальним кроком наративної медіації, що збільшує вірогідність втілення альтернативної історії в життя, є укладання угоди між партнерами, виконання якої можна закріпити наступними запитаннями: “Чи можна сказати, що Ви прийняли цю угоду в достатній мірі для того, щоб бути здатними протидіяти цьому конфлікту?”, “Що кожний з вас готовий зробити, яких принципів дотримуватися, щоб подолати цю проблему?” і т. ін.

Під час психологічних консультацій психолог, по-перше, має пам’ятати про те, що почуті описи подій є їхніми версіями, а не фактами. По-друге, важливою настановою фахівця є повага до уявлень клієнтів про бажане сімейне життя, відмова від нав’язування якихось ідеалів чи еталонів, а також свого бачення ситуації, своїх уявлень про “норму”, про “належне” тощо.

Отже, третій напрям профілактики порушень адаптації молоді до сімейних стресів і криз передбачає зниження конфліктності у подружніх взаєминах та конструктивне вирішення сімейних конфліктів. Окрім широко відомих технік ефективною для цього може бути наративна медіація, яка дає змогу врахувати потреби, очікування й побажання обох партнерів та скласти спільну альтернативну історію, що описує розвиток сімейного життя в бажаному для обох сторін ключі.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка