Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84



Сторінка1/19
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.24 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ПРОФІЛАКТИКА ПОРУШЕНЬ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ
ДО ПОВСЯКДЕННИХ СТРЕСІВ


І КРИЗОВИХ ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЙ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
За науковою редакцією Т. М. Титаренко

К


иїв – 2011
У

ДК 316.614:159.944](072)

ББК 88.5Я7

П 84
Рекомендовано до друку вченою радою


Інституту соціальної та політичної психології НАПН України,
протокол № 11/11 від 27 жовтня 2011 року

Рецензенти:

П. П. Горностай, доктор психологічних наук;
Н. І. Пінчук, кандидат психологічних наук



П 84


Профілактика порушень адаптації молоді до повсякденних стресів і кризових життєвих ситуацій: навч. посіб. / Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології; за наук. ред. Т. М. Титаренко. – К. : Міленіум, 2011. – 272 c.


ISBN
Навчальний посібник з профілактики повсякденних стресів та кризових ситуацій, що дезадаптують молодь, написано колективом спеціалістів Інституту соціальної та політичної психології НАПН України в межах Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації”. У ньому висвітлено вплив гострих і хронічних стресів на життєздійснення особистості, можливості підвищення стресостійкості в сімейній, професійній, особистій сферах, особливості роботи з проблемною молоддю, способи надання психологічної допомоги та само­допомоги.

Для студентів, що навчаються за спеціальностями “практичний


психолог”, “соціальний працівник”, “соціальний педагог”, слухачів інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників. Буде корисним також для шкільних психологів, психотерапевтів служб МНС та працівників соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді.
ISBN ББК 88.5Я7
Видано державним коштом. Продаж заборонено
©

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, 2011



ЗМІСТ


Передмова 6
Розділ 1. Повсякденні стреси і життєздійснення

особистості (Т. М. Титаренко) 15

Природа стресових реакцій 15

Види стресів 20

Стадії стресових переживань та субсиндроми стресу 26

Вікові та гендерні особливості переживання стресу 32

Психологічна допомога при гострих реакціях на стрес 38

Способи профілактики та подолання хронічного стресу 42

Стресостійкість вроджена і набута 46

Посттравматичні стресові розлади 52

Як допомогти людині з посттравматичним стресовим


розладом 59

Висновки 63

Запитання і завдання 65

Рекомендована література 65


Розділ 2. Кризові життєві ситуації, що знижують
адаптивність: шляхи профілактики
(Т. М. Титаренко) 67

Проблемні, екстремальні, кризові життєві ситуації 67

Стадії кризи і динаміка кризового стану 75

Типи ставлення молодої людини до кризи 78

Переживання і розв’язання кризи юнацького віку 84

Ненормативні кризи в житті юнака та їх психологічний


супровід 92

Психологічна профілактика кризових ситуацій


молодого віку 102

Висновки 107

Запитання і завдання 109

Рекомендована література 110


Розділ 3. Зустріч із повсякденністю: стрес чи діалог (К. О. Черемних) 111

Інтерпретаційні джерела повсякденного стресу 111

Вікові виміри інтерпретації повсякденності 112

Стрес як порушення комунікації зі світом 114

Конструювання життєвої події: інтерпретація
повсякденності на рівні понять базового словника
та енциклопедичної компетенції 116

Конструювання життєвої ситуації: топіки, фрейми
і гіперкодування як принципи організації семантичного
простору повсякденності на рівні виразу 122

Конструювання наративу повсякденності:


макровисловлювання фабули та їх часова послідовність 127

Метафора комунікації з повсякденністю: природа
висловлювання, актантні ролі, ідеологічні опозиції
та світоструктура 129


Концептуальна метафора як інструмент дослідження
стресомісткості індивідуальних моделей комунікації
з повсякденністю 133

Висновки 140

Запитання і завдання 143

Рекомендована література 144


Розділ 4. Основні напрями психологічної профілактики
порушень адаптації молоді до сімейних стресів і криз
(О. Я. Кляпець) 145

Напрями психологічної роботи щодо зменшення дії чинників


порушення адаптації молоді до сімейних стресів та криз 145

Оптимізація копінг-поведінки молодих людей за складних


сімейних ситуацій як убезпечення їхнього сімейного життя 150

Робота над сімейними конфліктами як один із основних


напрямів профілактики порушень адаптації молоді
до сімейного життя 156

Висновки 160

Запитання і завдання 161

Рекомендована література 162


Розділ 5. Когнітивні, емоційні і поведінкові копінг-стратегії

опанування проблемною молоддю стресових станів
та кризових життєвих ситуацій
(Б. П. Лазоренко) 165

Загальна характеристика проблемної молоді 165

Особливості життєвих криз і стресів проблемної молоді і деструктивні засоби їх опанування 169

Позитивні стратегії і засоби опанування проблемною молоддю


кризових ситуацій та стресових станів 170

Сучасні індивідуальні і групові засоби опанування стресових


станів та особливості мотивації проблемної молоді
до їх опанування 171

Роль наставництва в опануванні криз і стресів 178



Лайф-коучінг як засіб допомоги в опануванні проблемною
молоддю життєвих криз і стресових ситуацій 181

Профілактика проблемності в молодіжному середовищі 184

Висновки 185

Запитання і завдання 187

Рекомендована література 187
Розділ 6. Інтерактивний психологічний театр
як засіб профілактики та подолання стресових
ситуацій
(В. В. Савінов) 189

Історія і сучасність плейбек-театру 189

Вистава плейбек-театру 194

Роль глядача і психологічний вплив плейбек-театру 198

Роль актора плейбек-театру 200

Роль ведучого плейбек-театру 201

Висновки 205

Запитання і завдання 205

Рекомендована література 206
Розділ 7. Способи самостійного подолання

стресових ситуацій (О. Т. Баришполець) 209

Сам собі психотерапевт. Етап перший: методи “невідкладної”


самодопомоги при стресі 209

Сам собі психотерапевт. Етап другий: звернись до глибинних


ресурсів психіки 227

Висновки 240

Запитання і завдання 242

Рекомендована література 242


Список використаних джерел 244
Додатки 254
ПЕРЕДМОВА

Колектив авторів посібника протягом багатьох років працює над поширенням засад здорового способу життя серед молоді, над проблемами життєвої кризи, чинниками запобігання стресовим перевантаженням, профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу, особливостями емоційного вигоряння в сім’ї. Більшість спеціалістів, що взяли участь у підготовці посібника, мають великий особистий досвід надання психологічної допомоги, що сприяло глибокому осмисленню ними сучасних підходів до стресових і кризових ситуацій та розробленню індивідуальних і групових стратегій підвищення адаптивних ресурсів молодої людини.

У першому розділі посібника стрес розглянуто як стан підвищеної уваги, збудження, мобілізації, що виникає внаслідок взаємодії людини зі світом. Визначено умови, в яких стресові реакції є необхідними, оскільки саме вони забезпечують здатність швидко реагувати на несподівані обставини, активізуючи пристосувальні, адаптивні ресурси людини. Показано специфіку психологічного стресу порівняно з фізіологічним, яка полягає у здатності особистості до різноманітних інтерпретацій того, що відбулося. Визначено найтиповіші види стресів, з якими повсякденно стикається молода людина, та розглянуто можливості підвищення її готовності до конструктивного виходу із складних ситуацій. Проаналізовано залежність стресостійкості від властивостей нервової системи, стану здоров’я, характеристик темпераменту, рис характеру (особливо таких, як оптимістичність, життєрадісність, критичність, відповідальність), а також від типу особистості. Показано можливості істотного підвищення стресостійкості через вироблення нових, більш адекватних, продуктивних способів інтерпретації стресу та запропоновано різні стратегії подолання (копінгу).

Приділено увагу посттравматичному стресовому розладу (ПТСР), що є небезпечною формою порушення адаптації і виникає внаслідок надзвичайно руйнівних стресорів на кшталт землетрусу, пожежі, зґвалтування, пограбування, терористичного акту. Серед найхарактерніших симптомів посттравматичного стресу – нічні кошмари, яскраві нав’язливі спогади, яких людина інколи не може позбутися протягом місяців і років, довготривалий безпричинний неспокій, надмірна пильність, готовність до вибухового реагування на будь-що, постійне очікування чогось поганого, притупленість емоцій, особливо позитивних, почуття безсилля, безпорадності, ослаблення пам’яті і уваги.

Як спосіб взаємодії людини зі складною життєвою ситуацією визначено копінг, що спрямований на зменшення стресового стану, передбачаючи не пасивний захист від труднощів, а активне їх подолання. Акцентовано увагу на продуктивній стратегії копінгу, якою є перевизначення ситуації, що спровокувала стресовий стан. Показано, як допомогти людині підвищити
ефективність власного стилю копінгу – через розвиток наполегливості, впевненості в собі, вміння приймати рішення, осмислювати результати власних дій, оптимізації здатності до самоконтролю, формування позитивного ставлення до себе і світу.

Визначено можливості оптимізації психологічної допомоги постраждалій людині, що сприяє її дистанціюванню від травматичного досвіду шляхом поліконтекстуального розгляду події. Показано, як здатність змінювати погляд на власне минуле, переінтерпретовувати його в різних ракурсах дає змогу людині переосмислити набутий досвід, по-новому розповівши власну життєву історію.



Другий розділ посібника розкриває профілактику кризових життєвих ситуацій, що знижують адаптивність. Проблемну ситуацію розглянуто як таку, що стимулює вирішення значущих і не дуже звичних завдань. Показано, що проблемність може зменшитись, якщо вимоги людини до самої себе починають більше відповідати її реальним схильностям, можливостям, бажанням, коли людина вчиться адекватніше прогнозувати розвиток подій, ставити перед собою досяжні цілі. Надзвичайну ситуацію визначено як таку, що несподівано виникає внаслідок певних масштабних подій (землетруси, виверження вулканів, терористичні акти, катастрофи) і може призводити до людських жертв, завдавати шкоди здоров’ю і благополуччю людини, ставати
поштовхом до парадоксальних особистісних трансформацій. Проаналізовано можливості надання екстреної психологічної допомоги людям, що потрапили в таку ситуацію. Серед найпоширеніших ситуацій, що знижують адаптивність і для свого вирішення потребують кваліфікованої психологічної допомоги, акцентовано увагу на кризових ситуаціях, які можуть змінити спосіб життя молодої людини, її ставлення до себе і світу.

Охарактеризовано симптоми початкової стадії кризи: невмотивована тривожність, дратівливість, апатія, байдужість, зниження працездатності. Показано, як на другій стадії кризи з’являються страхи, зростає безсилля, почуття того, що все виходить з-під контролю, особливо у стосунках. Людина розчаровується в собі, своїх уміннях, способах досягнення цілей. Порушуються сон, апетит, наростають хронічна втома, пригнічений настрій, почуття відчуженості, агресивність. Визначено, що третя – найглибша – стадія кризи супроводжується почуттям безнадійності, втрати сенсу існування.

Розглянуто прийоми запобігання руйнації найважливіших життєвих цінностей, згасання симпатій та прихильностей, переживання власної неповноцінності. Запропоновано різні стратегії надання психологічної допомоги з урахуванням типового
ставлення молодої людини до кризи: ігнорувального, перебільшувального, демонстративного, волюнтаристського та продуктивного.

Особливу увагу приділено кризі юнацького віку, для якої характерні найнижча задоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість у собі, тяжкий і гострий стан загальної невизначеності, незадоволеності собою, професійної та особистісної дезорієнтованості. Показано, що психологічна профілактика юнацької дезадаптованості передбачає розвиток здатності до самоприйняття, відкриття в собі певних схильностей, потенцій, обдарувань; пошук власних позитивних якостей, посилення самоповаги. Підкреслено значення роботи психолога-практика, яка має бути спрямована на розвиток комунікативної компетентності, що полягає у здатності до встановлення і збереження контактів, конструктивного розв’язання конфліктів, уміння самостійно долати самотність, підтримувати теплі, довірчі стосунки. Наголошено на значенні психологічного супроводу в кризових ситуаціях у молодому віці, який полягає у наданні професійної допомоги особі, що переживає власну несамостійність у близьких стосунках і професії, економічну та емоційну залежність від батьків. Зазначено, що профілактика дезадаптованості має бути спрямована на підвищення гнучкості бачення молодою людиною власних життєвих обставин, їх інтерпретації, а консультативна робота – на формування в молодої людини навичок самодослідження, поглиблення саморозуміння та самоприйняття, розвиток здатності до відкритих діалогічних стосунків.

У третьому розділі профілактика повсякденного стресу проаналізована з огляду на можливості навчання нових способів інтерпретації життєвих подій. Серед інтерпретативних джерел повсякденного стресу виокремлено принципи конструювання життєвих текстів, індивідуальні правила використання мови, що відтворює життєві смисли особистості, механізми приписування подіям життя відповідних значень. Розкрито такі рівні конструювання інтерпретативного тексту: тлумачення подій завдяки конструюванню понять, інтерпретація ситуації в процесі конструювання виразу, інтерпретація фрагмента життя в процесі конструювання наративного оповідання, співвіднесення змісту наративу з текстом актуального світобачення у межах конструювання інтегральної метафори комунікації з повсякденністю. Серед джерел повсякденного стресу на рівні розпізнання та конкретизації життєвих понять проаналізовано недостатній обсяг базового словника особистості, його нездатність до переходу на формат енциклопедії контекстуальних значень як сховища множинних форм і смислів, жорстка ієрархічна організація контекстуальних значень і недостатня толерантність до невідомого та відмінного. Показано, що ефективною є профілактика переживання молоддю повсякденного стресу на рівні інтерпретації
події, яка передбачає збагачення наявних у пояснювальному (а отже, і в адаптаційному) словнику понять, підвищення толерантності до незнайомого, незвичного, нового, незрозумілого,
підви­щення інтерпретативної гнучкості особистості – розширення прийнятних для неї варіацій значень життєвих понять та децентрацію індивідуального семантичного простору.

Визначено також специфіку профілактики стресу на рівні конструювання життєвої ситуації як виразу, поєднаного смисловими відношеннями. Окреслено стресомісткі субрівні: постановка питання; загальнокультурний фрейм ситуації; індивідуальне гіперкодування змісту ситуації. Показано спрямування профілактичної роботи на своєчасне виявлення повторюваних топіків, фреймів та гіперкодів і розмикання стискуваного стресом ситуаційного простору через звернення до інтерпретативних ресурсів інших жанрів і стилів.

Доведено, що недостатня гнучкість принципів інтерпретації життя пов’язана з відтворенням наративною структурою актуальної семантичної цілісності особистості. А негнучкість інтерпретативних принципів призводить до блокування змісту життєвої ситуації, оскільки особистість не встигає осмислити подію. Показано, що застрягання на певному механізмі пояснення життя пов’язані з травматичним досвідом, тому постійно відтворювані наративні структури виявлятимуться водночас і стресомісткими. Технології профілактичної та колекційної роботи з наративами мають бути спрямовані на виявлення і деабсолютизацію репродукованих смислових зв’язків та децентрацію вихідної текстуальної структури світу.

Продемонстровано потужний потенціал запобігання порушенням адаптації до повсякденного стресу, що передбачає дослідження метафоричного простору повсякденного життя особистості. Мається на увазі визначення основних структурних та просторових метафор, у межах яких особистість інтерпретує повсякденний досвід, визначення ступеню діалогічності відповідних метафор, з’ясування вимірів ідентифікації Я і Ти / Він/ Вона/ Вони як актантних ролей у межах комунікації з повсякденністю, узагальнення опозицій та аналогій при переживанні повсякденного досвіду, виявлення мішеней метафоричної концептуалізації – найбільш напружених рівнів, зон та елементів повсякденного досвіду, побудова індивідуальної конфігурації накладання інструментів та об’єктів метафоричної концептуалізації – моделювання метафоричного простору повсякденного життя особистості.

У четвертому розділі йдеться про профілактику ставлення молоді до стресів і криз, що виникають в сім’ї. Зазначено, що профілактика має бути спрямована: на зменшення впливу чинників, котрі зумовлюють порушення адаптації в сімейному житті; оптимізацію копінг-поведінки в складних сімейних ситуаціях; зниження конфліктогенності сімейних взаємин, розвиток умінь і навичок молоді конструктивно вирішувати подружні конфлікти. Серед шляхів психологічної допомоги розглянуто інформування щодо змісту сімейних взаємин, сімейних стресорів, нормативних і ненормативних чинників сімейних криз і шляхи їх подолання, індивідуальне психологічне консультування, консультування подружньої пари (або пари, що збирається одружитися) та групову роботу (тренінги). З урахуванням індивідуальних особливостей молоді запропоновано відповідні консультативні бесіди, психологічні вправи, рольові ігри, спрямовані на розвиток стресостійкості та розширення варіативності стратегій подолання. Завданнями психологічної роботи із сім’єю визначено розроблення способів ефективної передачі молоді знань про сучасну сім’ю, виявлення стратегій підвищення взаємної відповідальності молоді у шлюбно-сімейних взаєминах, апробацію прийомів стимуляції рефлексії необхідних для гармонійної сімейної взаємодії особистісних якостей, навичок та вмінь, формування спрямованості на іншу людину, усвідомлення цінності взаємного кохання тощо.

П’ятий розділ присвячений проблемній молоді. Показано, що спосіб життя, характерний для неї, призводить до виникнення численних кризових ситуацій і тривалого перебування у стресових станах. Серед стратегій опанування розглянуто когнітивні, емоційні та поведінкові. Крім індивідуальних засобів профілактики приділено увагу таким груповим стратегіям, як групи взаємодопомоги та соціально-психологічні тренінги.

Як ефективні форми соціально-психологічного супроводу запропоновано наставництво та лайф-коучінг, що сприяють поліпшенню якості життя проблемної молоді, зменшуючи її криміногенний потенціал. Особливу увагу приділено звільненню проблемної молоді від психологічної залежності, яке істотно зменшує стресогенність її життя та підвищує адаптивні можливості.



Шостий розділ посібника визначає інтерактивний психологічний театр як засіб профілактики та подолання стресових ситуацій, висвітлює психотерапевтичні механізми дореагування, наративізації та переінтерпретації, що актуалізуються в оповідача–учасника плейбек-театру, підвищуючи резистентність молодої людини до кризи та стресостійкість. Проаналізовано психологічно комфортні умови, створювані плейбек-перформансом, що допомагають усвідомлено прийняти власні труднощі та виявляти ресурси життєстійкості. Показано, як саме атмосфера перформансу сприяє поліпшенню соціально-психологічного клімату групи, налаштовуючи на відкритість та увагу одне до одного, співпереживання і взаємну підтримку. Описано такі особистісні характеристики акторів театру, як експресивність, емоційна чутливість, творча уява та майстерність взаємодії, що допомагають учасникам більш творчо адаптуватися до повсякденних стресових і кризових ситуацій та сприяють повнішому самоздійсненню в інших сферах життя. Визначено профілактичний та психотерапевтичний потенціал плейбек-театру як інтерактивної групової форми роботи з молоддю.

У заключному розділі зосереджено увагу на можливостях самостійного подолання молоддю стресових ситуацій. За даними проведених досліджень, більш як половина молоді вважає власне повсякдення стресогенним. Серед найбільш негативних чинників стресу молодь називає стосунки в сім’ї, з однокласниками, колегами по роботі, а також самотність, відсутність


друзів.

Показано, що підвищити ефективність самодопомоги можна, перетворюючи енергію негативних емоцій на позитивне світосприйняття, раціоналізуючи ситуацію, що склалася, розвиваючи здатність до неконфліктної взаємодії, зміцнюючи імунітет до життєвих негараздів. Запропоновано способи використання творчої візуалізації, самонавіювання, аутотренінгу,


медитації, музики, що підвищують стресостійкість людини.

До кожного розділу видання подано запитання і завдання, списки рекомендованої літератури, що полегшують засвоєння навчального матеріалу. У додатках, уміщених у кінці посібника, дано практичний інструментарій.

Ми впевнені, що вироблене у молодої людини більш зріле ставлення до повсякденних негараздів підвищить її суб’єктивну задоволеність життям і відкриє нові перспективи професійної та особистої самореалізації.

Висловлюємо щиру поляку дирекції і вченій раді Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, а також колективу лабораторії соціальної психології особистості і шановним рецензентам за можливість численних обговорень наших досліджень, конструктивну критику й підтримку.

Сподіваємося на плідний діалог з читачами. Будемо дуже вдячні за зворотний зв’язок, зауваження і коментарі. Наша електронна адреса: person@ispp.org.ua.
Розділ 1
ПОВСЯКДЕННІ СТРЕСИ
І ЖИТТЄЗДІЙСНЕННЯ ОСОБИСТОСТІ


Природа стресових реакцій
Без стресів, які напружують, виснажують, дивують і шокують, неможливо уявити собі життя. Новина, яка різко змінює плани, роздратоване зауваження з боку керівництва, непорозуміння в сім’ї, вранішній поспіх, ДТП на дорозі, очікування екзамену, ремонт з його обтяжливими несподіванками – все це
зазвичай дістає одну коротку назву – стрес. Хоча насправді подібні життєві ситуації не є стресами. Стресом стає емоційний
відгук, відповідь людини на них.

Стресором, тобто чинником, що викликає стрес, вважають подразник, який діє на людину або надто інтенсивно, або дуже довго, і ця дія сприймається як неприємна, шкідлива, інколи навіть руйнівна. Стресори можуть впливати як ззовні, так і зсередини організму. Розрізняють стресори фізіологічні (шум, біль, екстремальний температурний режим) і психологічні (інформаційне перевантаження, загроза статусу, проблеми із значущим оточенням).

Різноманітні стреси щоденно вриваються в нашу повсякденність, і переживати їх непросто. Інтенсивний, напружений ритм життя, характерний для жителів мегаполісу, зумовлює підвищення кількості щоденних стресів порівняно із спокійнішою, прогнозованішою повсякденністю провінціалів. Не дивно, що довгожителі живуть переважно в горах традиційним, одноманітним, спокійним життям, що не передбачає яскравої подієвості.

Чи можна штучно захиститися від стресів? Це бажання досить утопічне. Адже життя без стресів ніколи б не сприяло набуттю життєвого досвіду. Людина, якій вдалося навіть у зрілому віці сховатися від стрімкого, насиченого подіями плину життя, не загартовувалася б, не розвивала в собі бійцівські якості, не формувала здатності долати перешкоди, витримувати навантаження, вперто йти до мети, досягати успіху і перемагати.

Стрес, якщо він не надмірний, не дуже тяжкий і не тривалий, підвищує психологічний імунітет людини. А коли стресу забагато, життя втрачає свою привабливість, людина стає непродуктивною, дратівливою і пригніченою. З нею дедалі важче спілкуватися, співпрацювати, знаходити спільну мову. Зростає також імовірність виникнення в неї і загострення психосоматичних захворювань.

Кожна стресова ситуація ставить перед людиною завдання з кількома невідомими. Що залежить саме від мене? На що я не зможу вплинути? Як прийняти те, що вже сталося? Куди рухатись далі? Щоразу треба знов і знов мобілізовуватися, ризикувати, терпіти, долати злість, страх, зневіру, пригніченість, шукати причини свого стану, переосмислювати ситуацію, робити висновки. І з кожного такого випробування один виходить більш сильним, рішучим і збалансованим, а другий – знесиленим, знедоленим, хворим і нещасним.

Неодноразові повторення схожих обставин поступово знижують силу деяких стресових реакцій, тому що людина до чогось звикає, вчиться передбачати власні переживання і реакції оточення, виробляє навички відповідного реагування, стає врівноваженішою, впевненішою у власних силах, мудрішою. Щоправда, далеко не до всього можна адаптуватися і кожен має власний ресурс.

Саме слово “стрес”, яке має чимало значень (з англ. – тиск, натиск, навантаження, напруження), використовує сьогодні чи не кожен. Це наукове поняття ввів в обіг спочатку американський психофізіолог Уолтер Кеннон, коли описував дві класичні реакції на загрозу ззовні: 1) намагання боротися, 2) тікати. До речі, він є також автором поняття “гомеостаз”. Пізніше славетний канадський фізіолог, лауреат Нобелівської премії Ганс Сельє почав докладно досліджувати стрес і визначив його як неспецифічну відповідь організму на будь-які вимоги до нього. Незалежно від того, що саме на нас вплинуло, ми маємо до цього пристосуватися і повернутися до нормального стану. Сутність стресу якраз і полягає в активізації потреби посилити власні пристосувальні, адаптивні функції.

Сельє порівнює стани бізнесмена, на якого постійно тиснуть клієнти, диспетчера аеропорту, котрий знає, до яких наслідків може призвести хоча б миттєве послаблення уваги, спортсмена, який будь-що прагне перемоги, чоловіка, що безпорадно спостерігає, як його дружина повільно помирає від раку. Їхні проблеми абсолютно різні, але організми реагують на них стереотипно. Кожен із них переживає стрес.

Прикметно, що таке суто наукове поняття, як стрес, увійшло в повсякденний словник, прижилося в лексиконі молодих і старих, бідних і багатих, хворих і здорових, віруючих і атеїстів. І мало хто знає, що стрес є загальним адаптаційним синдромом, який має свої механізми і фази прояву. Для більшості стрес – це просто модне слово, яким виправдовують поганий настрій, напад агресії, пияцтво, зниження працездатності, невдалі рішення, помилкові вибори.

Дехто за стресом ховається від відповідальності, дещо штучно драматизуючи для себе і свого оточення обставини життя. Людина повторює: “Мені знов не везе!”, “Такою я нещасною вродилася”, “Від долі не втечеш”. Трактована у такий спосіб життєва ситуація ніяк не розв’язується, а лише погіршується. Якщо переконувати себе, що все складається зовсім погано, що нічого з цим не поробиш, можна тільки суб’єктивно підсилити негативний вплив стресу та послабити власну здатність до


опору.

Що ж таке стрес? Це насамперед загальний спосіб реагування на щось нове, несподіване, неприємне. Це стан емоційного і фізичного збудження, напруження, що виникає в умовах ризику, необхідності швидко і самостійно приймати рішення, миттєво реагувати на загрози і сюрпризи. Крім того, стрес – це спосіб інтерпретації власної поведінки у складній ситуації, а інколи і виправдання нездатності пристосуватися до не зовсім типових, нестандартних обставин життя.

На думку Г. Сельє, кожному для щастя потрібен свій ступінь стресу. Дуже рідко трапляються люди, схильні до вкрай пасивного, рослинного життя. Навіть найменш честолюбні не згодні на мінімальний життєвий рівень, що забезпечує лише їжу, одяг і житло. Люди завжди потребують чогось більшого. Але і протилежний пасивному тип людей, готових присвятити все своє життя вдосконаленню у сферах, що потребують яскравої обдарованості і наполегливості (наука, мистецтво, філософія), так само буває зрідка. Більшість людей перебуває між цими двома полюсами, і бажано, щоб кожен знав той рівень стресу, який для нього є оптимальним. Отже, як складова частина повсякденності стрес у помірних дозах надає життю смаку й “аромату”.

Чи може бути так, щоб людина не відчувала жодного стресу? Може. Це відбувається у випадках, коли вона не переживає ані позитивних, ані негативних емоцій, коли її суціль переповнюють апатія і повна байдужість. Байдужа людина не має потреби ні з ким спілкуватися, її ніщо не цікавить, вона навіть із самою собою воліє не вступати в діалог. Такі стани в нормі – рідкість, хоча психіатрам і наркологам вони цілком знайомі.

Загалом стрес є природним станом підвищеної уваги, мобілізації, збудження, що виникає внаслідок взаємодії, діалогу людини зі світом. Оскільки цей діалог ніколи не припиняється, поки людина жива, великі й маленькі стреси супроводжують її, надаючи існуванню певного сенсу.

Кожний життєвий епізод, який людина вважає подією, набуває цього статусу завдяки своїй стресогенності. Якщо ми залишаємось байдужими до певного інциденту, то не згадуватимемо його як подію. А якщо якийсь випадок нас зачіпає, виводить із рівноваги, примушує страждати, думати над його причинами і наслідками, то стає подією в нашому житті, джерелом нового досвіду, початком нової історії.

Головною психофізіологічною ознакою стресу є його неспецифічність. Навколишнє середовище завжди чогось очікує від нас, чогось вимагає, і кожна із цих вимог є своєрідною, специфічною. У спеку людина пітніє і завдяки цьому охолоджується, а на морозі починає тремтіти, аби виділити більше тепла й зігрітися. Обидві ситуації однаково вимагають підвищення адаптивності до складнощів, що виникають. Ось ця вимога невідкладного пристосування до проблем і є неспецифічною.

Ми маємо прилаштуватися до складнощів, якими б вони не були. І все ж повністю абстрагуватися від специфіки впливу того чи іншого стресора неможливо. Справа в тому, що неспецифічна дія завжди ускладнюється специфічною дією відповідного стресора. Саме тому кожен стресор діє по-своєму. Крім того, певний вплив справляє й індивідуальна схильність до інтенсивного відгуку на певну стресогенну ситуацію. Хтось, наприклад, особливо болісно реагує на комунікативні ускладнення, а хтось – на гострий ліміт часу. Ця схильність якоюсь мірою може бути вродженою або набутою, але враховувати її взаємодію з неспецифічністю і специфічністю дії стресора необхідно.

Коли людина починає адаптуватися до ситуації, її стан поступово нормалізується – і вона долає стрес. Адаптивні функції мало залежать від специфічності впливу. Не має принципового значення й те, приємною чи неприємною є ситуація, з якою людина зіткнулася. Значущим фактором стає насамперед інтенсивність потреби змінити власну активність, перебудувати стосунки чи адаптуватися, призвичаїтися до нових вимог.

Яким чином ми адаптуємося до нової ситуації на особистісному рівні? За великим рахунком, переживаючи стрес, ми щоразу перебудовуємо свій життєвий світ, змінюємо його конфігурацію, переосмислюємо власну роль у тому, що трапилось. Термінове завдання, яке стоїть перед нами у стресовій ситуації, – по-новому побачити актуальну життєву ситуацію, переставити акценти, знайти нове пояснення тому, що відбувається.

Усі ми розповідаємо собі й оточенню певні життєві історії, в яких усвідомлюємо потреби, аналізуємо домагання, обґрунтовуємо пріоритети, певним чином пояснюємо власні вибори, рішення, вчинки. Такі автобіографічні опуси саме і є процедурами створення життя, як вважає Дж. Брунер. Людина як тварина, котра сама себе тлумачить, у власних історіях упорядковує враження, систематизує набутий досвід, знаходить логічні зв’язки між пережитим і тим, що відбувається сьогодні. А стресова ситуація зазвичай вимагає змінити інтонацію, відшукати нову тональність провідної історії про себе, а інколи навіть модифікувати її фабулу, жанр, сюжет, головних дійових осіб.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка