Навчальний посібник до вивчення курсу «Вікова фізіологія та валеологія людини»



Сторінка3/13
Дата конвертації10.09.2017
Розмір2.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Процес відновлення здоров'я складається із рекреації (відпочинок), лікування та медико-соціальної реабілітації (відновне лікування), тобто відновлення соціального статусу хворих та інвалідів.


Рівням особистості (соматичному, психічному та соціальному) відповідають 3 аспекти здоров'я: фізичний (соматичний), психічний і соціальний. Вирішення практичних проблем в системі охорони здоров'я пов'язано передусім з діагностикою рівня соматичного здоров'я людини. Головні умови існування усього живого на Землі — це можливість поглинати енергію із зовнішнього середовища, акумулювати її та використовувати для процесів життєдіяльності. Чим більші доступні для використання резерви біоенергїї, тим більш життєздатний організм, оскільки життя підтримується тратою енергії на всіх рівнях. Здатність мобілізувати енергетичні ресурси органів і систем є основною умовою термінового пристосування організму до дії екстремальних факторів. Енерговідтворення людини відбувається головним чином аеробним шляхом, за участі кисню. Отже, максимальне використання кисню може служити інтегральним показником сили процесів енергоутворення, тобто рівня соматичного здоров'я людини. Особи з високим потенціалом аеробного енергоутворення мають високу стійкість до широкого спектра патологій – від гіпоксії та втрат крові до зрушень у кислотно-основному стані внутрішнього середовища. У них великі коронарний, респіраторний, ендокринний та інші резерви.

Міжнародна програма «Здоров'я для всіх» та сучасна державна реформа з охорони здоров'я – це однакова можливість для будь-якої людини зміцнювати та підтримувати своє здоров'я, а також користуватися медичними послугами як у межах однієї держави, так і на міжнародному рівні.



Основу досягнення стратегії «здоров'я для всіх» становить первинна медико-санітарна допомога (ПМСД). Концепція ПМСД розширює традиційний зміст медичного обслуговування, яке раніше практично було зведено до боротьби з хворобами та радикального втручання в критичних ситуаціях. Головну увагу приділяють профілактиці захворювань і зміцненню здоров'я. ПМСД передбачає задоволення потреб кожної особи, сім'ї чи колективу шляхом надання відповідних послуг в установах, розташованих неподалік від місця проживання та роботи. Вона являє собою перший етап безперервного процесу охорони здоров'я населення. ПМСД не може обмежуватися лише організацією лікувальної медичної допомоги, це має бути комплекс медико-санітарних, лікувальних, профілактичних і гігієнічних заходів. Серед них виокремимо такі: сприяння забезпеченню населення продуктами харчування та раціональному харчуванню, достатнє постачання очищеної питної води, охорона материнства та дитинства, планування сім'ї, імунізація проти основних інфекційних захворювань, профілактика та боротьба з ендемічними захворюваннями, належне лікування інших захворювань і травм, достатнє забезпечення населення необхідними ліками, санітарно-просвітня робота. Доведено, що розвиток багатьох соматичних захворювань пов'язаний з негативним впливом низки внутрішніх (спадкових, генетичних) і зовнішних (соціально-культурних) факторів. Ці фактори називають факторами ризику. Зокрема, гіперхолестеринемія збільшує ризик розвитку коронарної недостатності у людей віком 35–64 років у 5,5 разу, підвищений артеріальний тиск – у 6 разу, куріння – у 6,5 разів, малорухливий спосіб життя – у 4,4 разу, надмірна вага – у 3,4 разу. У разі поєднання кількох факторів ризику імовірність розвитку коронарної недостатності збільшується в 11 разів. Особи, які не мають симптомів захворювання, але в них виявлено фактори ризику, вважаються здоровими людьми, але у них збільшується імовірність розвитку ішемічної хвороби серця в найближчі 5–10 років.


2.1.2. Забруднення навколишнього середовища,

гіподинамія, генетичний ризик
Навколишнє середовище – цілісна система взаємопов'язаних компонентів: повітря, води, кліматичних явищ, флори та фауни, рельєфу, техногенного та соціального середовища. Бурхливий розвиток промисловості руйнує недоторканість природи, ламає екологічну рівновагу, поступово замінюючи природні умови життя штучними, до яких людина не встигає пристосуватися. Найбільш негативно позначається на здоров'ї людей забруднення повітря хімічними та радіоактивними речовинами, що, потрапляючи в органи та тканини організму і накопичуючись у них, породжують патологічні процеси. Проблема охорони навколишнього середовища дуже актуальна в наш час, що зумовлює розвиток екологічної науки. Однак застосування наукових рекомендацій у місцевих масштабах часто малоефективне. Необхідно вирішувати питання щодо порятунку людства на глобальному рівні. З'явилися нові поняття – «екологічне мислення», «екологічна поведінка», «екологічна політика» тощо.

Особливе місце займають емоційні стресові ситуації (гостроконфліктні ситуації), що їх небезпідставно вважають патогенним фактором різних захворювань. Часті емоційні стресові впливи можуть призвести до виснаження функціональних можливостей наднирників, що різко послабить адаптаційну здатність організму.

У виникненні проявів адаптаційного синдрому крім гормонів гіпофіза та наднирників певну роль відіграють інші органи ендокринної системи, а також нервова система. Психоемоційні переживання є найбільш значимими у виникненні гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, бронхіальної астми, ряду захворювань шкіри, обміну речовин тощо, не говорячи вже про неврози, неврозоподібні стани, психічні розлади.

Гіподинамія. Механізація й автоматизація виробництва та побуту, а також широке використання транспорту призвели до того, що сучасна людина докладає лише 5–10% від фізичних зусиль, що їх вона докладала на початку століття.

Результатом цього стала гіподинамія – недостатня м'язова діяльність, згубний вплив якої настільки великий, що багато спеціалістів розглядають її як хворобу. Через зниження фізичної активності спочатку зменшується витрата енергії, далі знижується кровопостачання тканин, а потім виникає кисневе голодування головного мозку, серця та багатьох інших органів, зменшується їх живлення. Порушується стан регуляторних систем організму, зокрема гормональної та нервової. У разі гіподинамії знижується тонізуюча сигналізація, що йде від м'язів до центральної нервової системи. Це несприятливо впливає на головний мозок, з'являється швидка втомлюваність, емоційна нестійкість, схильність до конфліктів. Розвивається також атрофія м'язів (зменшується їх об'єм і сила скорочення), змінюється структура кісток. Суттєво порушуються процеси обміну, стан серцево-судинної системи, венозний кровообіг. Клінічні спостереження свідчать, що атеросклероз, ураження судин серця та гіпертонічна хвороба значно частіше і в більш ранньому віці виникають у людей, професійна діяльність яких пов'язана з незначною фізичною активністю.

Особливо небезпечна гіподинамія в ранньому дитячому та шкільному віці. Вона різко затримує формування організму, негативно впливає на розвиток опорно-рухового апарату, серцево-судинної, ендокринної та інших систем організму. Фактором ризику, роль якого все більше зростає, є нераціональне, незбалансоване харчування. Неповноцінне харчування негативно впливає на зростання та розвиток організму, розумову та фізичну працездатність людини, знижує її стійкість до дії несприятливих факторів, призводить до передчасного старіння.

Раціон сучасної людини часто не відповідає біологічним потребам організму. Основні недоліки сучасного харчування – уживання надмірної кількості жирів, цукру, солі, приправ, що подразнюють смакові рецептори. Застосування високотемпературної обробки харчових продуктів позбавляє їжу вітамінів та інших біологічно цінних речовин. Справжнім лихом для сучасної людини стало переїдання, унаслідок якого багато людей мають зайву вагу. При цьому організм починає «забруднюватися» шлаками (незасвоюваними речовинами), виникає небезпека гострого чи поступового отруєння, що призводить до порушення обміну речовин. Про негативний вплив на організм шкідливих звичок йдеться в наступному розділі. Важливим завданням медичних працівників є участь у пропаганді санітарно-гігієнічних знань серед населення.



Генетичний ризик. Багато захворювань мають спадкову природу. Сукупність генів, тобто генотип, одержаних від батьків, містить у собі як нормальні, здорові гени, так і патологічно змінені. Крім того протягом життя людини можуть відбуватися зміни в генах – мутації, які становлять генетичний ризик. Нині відомо близько 3000 спадкових захворювань і генетично детермінованих синдромів.

Спадкове захворювання найчастіше є наслідком випадку, коли двоє практично здорових батьків несуть у прихованому стані однаковий дефект генетичного матеріалу, про який вони не знають. Випадковістю є й те, що ці генетичні порушення об'єднуються в заплідненій яйцеклітині (зиготі), з якої розвивається організм дитини.

Якщо поєднання генетичного матеріалу, що має дефект, відбулося, а це виявиться під час народження дитини зі спадково зумовленим захворюванням, необхідно звернутися за допомогою до лікаря медико-генетичної консультації, щоб уникнути в майбутньому народження хворих дітей. Медична генетика нині володіє методами пренатальної діагностики близько 70 спадкових захворювань, що дає змогу задовго до пологів попередити батьків, що очікувана дитина буде хворою, і переконати їх у доцільності переривання даної вагітності.

Серед спадкових захворювань розрізняють хромосомні хвороби, спадкові захворювання обміну речовин, порушення імунітету, захворювання з переважним ураженням ендокринної та нервової систем, хвороби крові тощо.


2.2. Формування здорового способу життя

і профілактика захворювань
Поняття «спосіб життя» є складова частина діалектичної взаємодії матеріальних умов, особливостей життя, поведінки людини в конкретному суспільному середовищі. Це певний характер життєдіяльності, зумовлений об'єктивними процесами розвитку суспільства. Розрізняють виробничий, суспільно-політичний, невиробничий і медичний аспекти способу життя. Спосіб життя – це діяльність і активність людей за певних матеріальних і нематеріальних умов життя та реакція на дані умови. Ще Гіппократ говорив, що більшість захворювань залежить від дій, вчинків людини, умов її життя, природних факторів тощо. Серед найбільш дієвих факторів, які безпосередньо впливають на стан здоров'я населення, виокремлюють: характер розподілу та використання матеріальних ресурсів сім'ї, її психологічний клімат і особливості внутрішньосімейних стосунків (між подружжям, батьками та дітьми), склад сім'ї (повна чи неповна), регламент роботи, режим і порядок дня вдома, рівень загальної гігієнічної культури, характер харчування, фізична активність, мотивація до збереження здоров'я, настанова на тривале життя та ін. Визначення безпосередніх причин несприятливої динаміки здоров'я дозволяє активно впливати на цей процес. Такі фактори як взаємини між подружжям, конфліктні ситуації в сім'ї тощо впливають не лише на рішення жінок зберегти або перервати вагітність, але й на наслідки пологів. У неповних сім'ях (без батька) відсоток дітей, які часто хворіють, у 1,5—2 рази більший, ніж у повних сім'ях. У дітей і підлітків, які живуть в умовах психоемоційної напруженості сімейної атмосфери відзначають тяжчий перебіг хвороб. Зокрема, у них у 2,3 разу частіше зустрічається виразкова хвороба, в 1,7 разу – гастродуоденіти. Порушення режиму сну, харчування, фізичної активності різко позначаються на дітях уже в 1-ий роки їх життя. Зокрема, у кожної 3-ї дитини, яка не привчена до режиму, виявляють часті гострі та хронічні захворювання.

Концентрованим виявом взаємозв'язку та позитивної взаємодії (способу життя та здоров'я населення) є поняття «здоровий спосіб життя». Він об'єднує все, що сприяє виконанню людиною тих чи інших суспільних і побутових функцій в умовах, найбільш оптимальних для її здоров'я та розвитку. Здоровий спосіб життя свідчить про певну орієнтованість діяльності особи на зміцнення та розвиток індивідуального та суспільного здоров'я. Таким чином, здоровий спосіб життя пов'язаний з індивідуально-мотиваційною реалізацією людьми своїх соціальних, психологічних і фізичних можливостей. Величезне значення у формуванні здорового способу життя має створення оптимальних умов функціонування індивіда та суспільства.

Для формування здорового способу життя не досить сконцентрувати зусилля лише на подоланні факторів ризику розвитку різних захворювань, боротьбі з алкоголізмом, курінням, гіподинамією, нераціональним харчуванням, конфліктними ситуаціями, хоча це теж має велике значення. Здоровий спосіб життя – це основа первинної профілактики захворювань. Від того, наскільки вдасться сформувати і закріпити у свідомості індивіда та суспільства навички здорового способу життя, залежить реалізація потенціалу особистості. Жодні зусилля суспільства, спрямовані на збереження та зміцнення здоров'я населення, не дадуть результатів, якщо не буде сформовано небайдуже ставлення до свого здоров'я та здоров'я оточуючих. Досягнення цієї мети неможливе без всебічного гігієнічного виховання. Гігієнічне виховання значною мірою зумовлює становлення та розвиток моральних вимог і ціннісних орієнтирів особистості.

В останні роки з'явилися висловлювання про невідповідність між рівнем формального знання з різних аспектів здорового способу життя та його реалізацією в повсякденному житті. Однак проведені дослідження заперечують такий погляд. Виявлено, що 90% дітей дев’яти-, десятирічного віку вже вживали алкоголь, і першу чарку вони отримали з рук батьків або родичів, причому 6 із 10 опитаних дорослих вважають, що малі дози алкоголю не шкідливі для дітей. Отже, проблема підвищення рівня санітарно-гігієнічних знань населення залишається актуальною. Систематичність і відповідна вікова й освітня диференціація гігієнічного навчання та виховання мають знайти своє відображення в різних формах і на різних етапах загальної та спеціальної освіти (у дошкільних закладах, школах, ПТУ, середніх спеціальних навчальних закладах та ВНЗ), а також у засобах масової інформації. Ефективність гігієнічного виховання різко зростає, коли подано інформацію про конкретні проблеми (режим праці та відпочинку, особиста гігієна, раціональне харчування, фізична активність, статеве життя, планування сім'ї та ін.) і коли її безпосередньо адресовано певній аудиторії, з урахуванням конкретної ситуації. Якщо розглядати здоровий спосіб життя як життєдіяльність, що забезпечує збереження та зміцнення здоров'я людини і створює можливість повноцінно жити та працювати, то слід визнати, що одним із важливих компонентів здорового способу життя є раціональна організація навчання та праці. Характер трудової діяльності визначає структуру та рівень захворюваності, що є наслідок зміни ступеня адаптації до умов праці. Статичне напруження м'язів у робочій позі, гіподинамія, нервово-психічне напруження, фізичні та хімічні фактори, що супроводжують трудовий та навчальний процеси, – усе це має безпосереднє відношення до стану здоров'я людини. Раціональний режим праці та відпочинку встановлюють на основі аналізу динаміки працездатності. За результатами такого аналізу проводять цілу низку заходів, спрямованих на оптимізацію виробництва, а також у позавиробничій сфері. Для відновлення функціонального стану працівника до початку нового робочого циклу (добового, тижневого, річного) в усіх організованих закладах виконують фізичні вправи, проводять культурно-масові заходи, психорегуляцію тощо. У формуванні вміння працівника контролювати свій фізичний стан і відновлювати працездатність до початку нового робочого циклу вагому роль відіграють медичні працівники за допомогою періодичного та цільового медичного огляду.

Здоровий спосіб життя не сумісний зі шкідливими звичками. Ця несумісність визначається не лише прямим негативним впливом тютюну, алкоголю та наркотиків на організм, але і тим, що шкідливі звички перешкоджають утвердженню складників здорового способу життя — оптимальній організації відпочинку, фізичній активності тощо. В останні роки відзначено небезпечну тенденцію до збільшення кількості людей, які палять, вживають алкоголь, наркотики, інші токсичні речовини. Статистика свідчить, що зараз у нашій країні серед молоді (до 30 років) лише 20% не вживають алкоголь. У віці після 30 років цей показник становить серед чоловіків 0,6 %, серед жінок – 2,1 %.

Водночас доведено, що чоловіки, які систематично вживають алкоголь, хворіють у 1,5–2,5 разу частіше, ніж ті, хто ним не зловживає. Паління не лише негативно позначається на здоров'ї (різко підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань і злоякісних новоутворень), але й суттєво зменшує бюджет сім'ї того, хто палить. Значну небезпеку для здоров'я становить так зване пасивне паління (вдихання тютюнового диму в одному приміщенні з тими, хто палить).

Виділяють 3 основні групи факторів, що прозводять до появи шкідливих звичок, а саме: соціально-психологічні, індивідуально-психологічні та особисті. До перших належить увесь комплекс звичаїв, традицій тощо. Навіть у порівняно благополучних сім'ях традиція вживати алкоголь у свята здатна закласти у дитини готовність у майбутньому реагувати на подібну ситуацію за «алкогольним сценарієм». Слід пам'ятати, що в підлітковому віці пробуджуються нові біологічні та соціальні інтереси. Як раз цей період найбільш небезпечний щодо вживання алкоголю як способу проведення відпочинку. Тому необхідно спрямовувати самоствердження молодої людини в соціально корисному напрямі (спорт, художня самодіяльність, клуби за інтересами, література, музика тощо).

В основі індивідуально-психологічних факторів формування звички лежить психотропний ефект. Особи, які не дотримуються морально-етичних норм та цінностей суспільства, ставлять себе в опозицію до нього та легко втягуються в пияцтво й інші форми антисоціальної поведінки.

Серед профілактичних заходів, що запобігають розвитку алкогольної залежності, варто виокремлити такі: утвердження ставлення до здоров'я як до найвищої цінності людини, орієнтація особистості на культурний розвиток, формування широкого кола інтересів, організація здорового відпочинку.

Настанова на тривале здорове життя – категорія суб'єктивна, але вона може стати важливим об'єктивним фактором здоров'я. Вона мобілізує резерви здоров'я, мотивує поведінку, орієнтовану на позитивні емоції, пов'язані головним чином з працею та творчістю. Цей процес супроводжується самонавіюванням, тобто утвердженням визначеної програми поведінки. При цьому у свідомості програмується уявлення про настання бажаного ефекту.

Формування здорового способу життя є основою профілактики захворювань. Профілактика – це цілісна система заходів, проведених не тільки щодо первинних причин захворювань, але й для запобігання чинникам, що сприяють розвитку захворювань. Розрізняють профілактику суспільну та індивідуальну, первинну та вторинну. Первинна профілактика покликана зберігати здоров'я людей, не допускати дії на людину факторів природного та соціального середовища, здатних спричинити хворобливі зміни. Соціальні, медичні, гігієнічні та виховні заходи з її арсеналу спрямовані, по-перше, на запобігання захворюванням шляхом усунення причин і умов їх виникнення; по-друге, на підвищення стійкості самого організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. Вторинна профілактика спрямована на припинення чи послаблення патологічного процесу, що вже виник в організмі. Найбільш ефективними шляхами профілактики є формування здорового способу життя та диспансеризація населення.

Диспансеризація – метод динамічного спостереження за здоровими особами, які об'єднані за загальними фізіологічними особливостями або умовами праці, за хворими, що страждають на хронічні захворювання, які найчастіше призводять до тимчасової непрацездатності, інвалідності та, навіть смертності, а також за тими, що перенесли деякі гострі захворювання, за особами з факторами ризику з метою активного раннього виявлення захворювань і своєчасного проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Основна мета диспансеризації полягає у збереженні та зміцненні здоров'я населення, збільшенні тривалості життя людей і підвищенні продуктивності їх праці шляхом систематичного спостереження за станом їх здоров'я, вивчення та покращення умов праці й побуту, широкого проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, профілактичних і лікувальних заходів. Диспансеризація здорових осіб покликана забезпечувати правильний фізичний розвиток, зміцнювати здоров'я, виявляти й усувати фактори ризику виникнення різних захворювань шляхом широкого проведення суспільних та індивідуальних, соціальних і медичних заходів.

Диспансеризація хворих сприяє виявленню та лікуванню хворих на початкових стадіях захворювання, виявленню й усуненню причин, що призводять до їх виникнення, запобіганню загострення процесу та його прогресування на основі постійного динамічного спостереження та проведення лікувально-оздоровчих і реабілітаційних заходів.

У першу чергу диспансеризації підлягають такі категорії населення: працівники провідних галузей промисловості та виробництва зі шкідливими умовами праці; учні, студенти та працюючі підлітки незалежно від характеру виробництва та галузей промисловості; інваліди та ветерани Великої Вітчизняної війни; жінки дітородного віку, хворі за основними групами захворювань, які визначають рівень тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності населення; особи з підвищеним ризиком захвозахворюваності – з підвищеним артеріальним тиском, передпухлинними та іншими станами; особи з зайвою вагою тіла, які зловживають алкоголем і ведуть малорухливий спосіб життя.

За ступенем участі в диспансеризації населення медичні заклади поділяють на три рівні. Перший рівень – амбулаторно-поліклінічні заклади, що обслуговують населення за виробничим або територіальним принципом: фельдшерсько-акушерській пункт, лікарська амбулаторія, медична санітарна частина, пункт охорони здоров'я, поліклініка, жіноча консультація. Другий рівень – спеціалізовані диспансери (кардіологічний, онкологічний, шкірно-венерологічний, протитуберкульозний, психоневрологічний трахоматозний, наркологічний, лікарсько-фізкультурний, ендокринологічний), стаціонари лікарень, консультативно-діагностичні центри. Третій рівень – обласні, республіканські лікарні, спеціалізовані центри, клініки медичних і науково-дослідних інститутів.

Диспансеризацію здійснюють за такими періодично повторюваними фазами: а) облік і обстеження всього населення з метою активного виявлення захворювань на ранніх стадіях, а також факторів ризику; б) проведення необхідних профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів; в) динамічні спостереження за станом здоров'я кожного індивіда й оцінка ефективності проведених заходів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка