Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка9/32
Дата конвертації11.04.2016
Розмір7.25 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   32

84

Психоаналіз і літературознавство

світу». Сміхова стихія в літературі може стати вира­женням, з одного боку, життєвих сил та енергії, а з іншого —* спустошеності духу. Так, культ іронічної реа­лізації письменника в літературі постмодернізму зас­відчив, що сміх допомагає людині не лише відкрити «божественну ідею», а й знищити її остаточно.

Аналізуючи гострослів’я у творчості різних пись­менників (Г. Гейне, М. Сервантеса, Марка Твена та ін.), Фройд дійшов такого висновку: дотепність (гостро­слів’я) є діяльністю, спрямованою на отримання задово­лення від психічних процесів1. Така діяльність є реакці­єю на репресивні заходи культури, які унеможливлю­ють первинні (природні) можливості задоволення. Тому в умовах культурного пригнічення виникають такі типо­ві інтелектуально-творчі способи задоволення, як гос­трослів’я, комізм і гумор, що передбачають різні спосо­би насолоди. Для того щоб збагнути механізм задоволен­ня від дотепності, Фройд розглядав сутність естетичного явища через особливості форми і змісту. Гострослів’я, відповідно до активності смислу чи форми, схематично поділяють на словесні, або «безсмислові» — з активніс­тю форми (на задоволення активно працюють технічні прийоми — дотепне вираження), смислові, або тенден­ційні (ідейний зміст). Однак Фройд обстоював класичну єдність змісту і форми, адже формальне спрощення гос­трослів’я із збереженням смислу ліквідовує саму дотеп­ність. Зосередження на тенденційності дотепу дає змогу збагнути інтерес людини до такої інтелектуальної фор­ми діяльності.

Залежно від чинників, які впливають на задоволен­ня, Фройд поділив дотепи на непристойні (із сексуаль­ним смислом), недоброзичливі (з агресивним смислом), цинічні (з критичним смислом), скептичні (з критично-недовірливим смислом).

У тенденційному непристойному дотепі він убачав найвиразнішу природну спричиненість: зречення сек­суальної насолоди є гнітючим явищем для психіки, то­му гострослів’я пропонує своєрідний символічний спо­сіб ліквідації зречення і повернення втраченого. Основу непристойного дотепу становить словесний сексуаль­ний напад, розрахований на пасивну жіночу та активну чоловічу схильність до ексгібіціонізму — намагання
1Див.: Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному. // Фрейд 3. Художник и фантазирование. — М., 1995. — С. 60.

Психоаналіз 3. Фройда.

85

привернути до себе увагу шляхом оголення інтимних частин тіла. З допомогою чоловічого гострослів’я акти­візується певне уявлення, що має на меті розпалити жінку і викликати в ній схильність до пасивного «роз­дягання». Тенденційний дотеп вимагає дії трьох осіб: автора дотепу, об’єкта сексуального нападу та пасивно­го учасника, на якому реалізується задоволення: «Зав­дяки масним розмовам першого жінка оголюється пе­ред цим третім, який у даному випадку спокушається як слухач — шляхом задоволення свого власного лібідо без будь-яких зусиль з його боку»1.

Непристойне гострослів’я дало змогу Фройду збаг­нути естетичний розвиток людини: активізація свідо­мості породжує активізацію форми. На грубий зміст на­лаштоване слово у простолюдина, а у високоосвіченому середовищі важлива формальність вислову (непристой­ність є дотепною і терпимою за умови, що вона розум­на). Тобто елітарні запити людини зумовлюють необхід­ність удосконалення витонченості смислоформи. Отже, дотепність сприяє задоволенню потягу (сексуального, агресивного тощо) всупереч перешкоді, якою є нездат­ність переносити неприхований потяг у грубій формі.

Люди, на думку Фройда, не спроможні дотримува­тися християнських заповідей любові, а тому в стосун­ках між ними багато агресії. Оскільки ворожість та на­сильство заборонені законом, а внутрішня потреба в них існує, на допомогу приходить гострослів’я. Подібно до розгортання у словесній формі сексуального нападу оформлюється розумний спосіб ображання: пониження та осміювання супротивника дає змогу насолодитися йо­го символічною поразкою. Отже, типовою суттю тенден­ційного гострослів’я, або його основним смислом, стає замаскована сексуальність чи агресія. Обслуговуючи ци­нічну і скептичну тенденцію, гострослів’я розхитує по­вагу до установ та істин, у які вірить слухач (читач).

Механізм задоволення при гострослів’ї та інших видах комічного



Рівними за своєю значущістю джерелами задоволен­ня, на думку Фройда, є техніка (форма) і тенденція (зміст) гострослів’я. На шляху безпосередньої реаліза­
1Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному... — С. 63.

86

Психоаналіз і літературознавство

ції тенденції гострослів’я стає внутрішня перешкода. Гострослів’я як технічний прийом долає внутрішній опір, дає змогу задовольнити тенденцію, уникнути ви­тіснення і пов’язаного з ним «психічного застою». Фройд для порівняння звертав увагу на людину, яка під впливом алкоголю стає дитиною: у стані сп’яніння віль­но керує плином своїх думок, не дотримуючись логічних заборон.

Гострослів’я словесно виражене задоволення від економії психічних витрат, пов'язаних з утворенням та збереженням галь­мування (стримування) психічних процесів.

Оскільки основна психологічна функція словесного дотепу — ліквідація внутрішнього стримування, витіс­нення та розширення меж задоволення, то технічні при­йоми гострослів’я (заміна предметних асоціацій словес­ними, вживання безглуздя для зняття тягаря культур­ного виховання тощо) діють як психічне розвантаження (зменшення уже здійснених психічних витрат та еконо­мія нових).

Порівнюючи гострослів’я з іншими видами комічно­го (власне комізм та гумор), Фройд виявив різні джере­ла задоволення. Так, комізм — це результ, а не виявлен­ня, створення смішного у людях і перенесення його на інші об’єкти та ситуації. Оскільки комічне виникає з мовлення та дій інших осіб, то для його визнання пот­рібне переконання у відсутності внутрішнього психіч­ного гальмування в особи як носія комічного. Цілісною умовою дії комічного є відсутність гальмування психіч­них процесів в однієї особи і наявність такого гальму­вання в іншої, яка й отримує задоволення від видимого зображення його відсутності.

Комізм (грец.komicosсмішний)засіб отримання задоволен­ня від економії психічних витрат на уявлення.

Вивільнення болючих переживань — головна пе­решкода для впливу комічного. Витрати, зекономлені на прояв болісних емоцій (співстраждання, жаль, сму­ток тощо) сприяють виникненню гумору.

Гумор — засіб досягнення задоволення через економію емоцій­них витрат.

Дослідженню гумору присвячена окрема стаття Фройда — «Гумор» (1925). Гумористична установка з психоаналітичного погляду досягається за допомогою

Психоаналіз 3. Фройда.



87

зсуву психічного акценту з Я на Над-Я. Такий перероз­поділ психічної енергії, послаблюючи афекти, зміцнює Над-Я. Тому особливість гумору полягає не лише у звільненні від гніту страждання, а й у торжестві задо­волення, яке утверджується всупереч неблагополучній реальності. Пов’язуючи гумор з особистістю гуморис­та, Фройд вказував на особливий вияв нарцисизму. От­же, психічною відмінністю гострослів’я і гумору є те, що в гострослів’ї комічне здійснює неусвідомлене, а в гуморі — свідома інстанція Над-Я.

Пояснюючи механізм задоволення від гострослів’я, комізму та гумору, Фройд підсумував, що у всіх трьох способах діяльності нашого психічного апарату задово­лення походить з економії; всі вони є методами вияву задоволення від психічної діяльності, які були втрачені в результаті розвитку цієї діяльності. «Адже ейфорія, якої ми намагаємося досягти цими шляхами, — не що інше, як настрій певного періоду життя, коли нам зага­лом було властиво керувати роботою нашої психіки з до­помогою малих витрат, тобто настрій дитинства, коли ми не були знайомі з комічним, не були здатні до гос­трослів’я, не мали потреби в гуморі, щоб почувати себе у житті щасливими»1.

Психогенез (історія розвитку) дотепу



Дотеп у своєму психологічному розвитку проходить три важливі етапи. Первинним етапом, що дає змогу наблизитися до глибинної сутності гострослів’я, Фройд називав гру.

Гра — одна з психічних реальностей, що характеризується віль­ною діяльністю; є річчю в собі і протистоїть серйозному.

Гра словами і думками, мотивована задоволенням від свободи, є першою стадією у формуванні гостро­слів’я. Коли ж довільне і безглузде поєднання слів і ду­мок в ігровій діяльності набуває певного смислу, настає друга стадія розвитку дотепу — жарт.

Жартосмислена словесна гра, або така психічна діяльність, в

якій передбачається задоволення від здійснення забороненого

критичною інстанцією.
1Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному // Фрейд 3. Художник и фантазирование. — М., 1995. — С. 128.

88

Психоаналіз і літературознавство

Як зразок жарту Фройд називав визначення ревно­щів Шлейєрмахером як пристрасті, котра ревниво шу­кає того, що спричинює страждання. Гострослів’я вини­кає тоді, коли жарт доведений до кульмінаційного піку.

Дотеп (гострослів'я)особливо витончена словесна гра, спря­мована на захист від критики тих словесних і мисленнєвих зв’яз­ків, які приносять задоволення, тобто скерована на ліквідацію внутрішнього гальмування і розширення джерел насолоди.

Діяльність гострослів’я, за Фройдом, виявляється у виборі такого словесного матеріалу і мисленнєвих ситу­ацій, які дають змогу минулій грі словами і думками витримати критику. Тому для наймайстернішої гри потрібно використати всі нюанси значень слів і всі ас­пекти мисленнєвих взаємозв’язків1.

Психогенез гострослів’я вказує на те, що задоволен­ня досягають завдяки грі словами, коли реалізовується головна функція — захист задоволення від знищення критикою. Однак дотеп є не лише формальним феноме­ном, на відміну від жарту, який є нетенденційним, тоб­то спрямованим лише на словесно-ігрове задоволення, він наділений значущістю смислу. «Гострослів’я, — стверджував Фройд, — навіть за умови, що його ідея є нетенденційною, тобто служить суто теоретичному інте­ресу мислення, власне, завжди не позбавлено тенденції; воно має іншу мету: вивести думку назовні шляхом її посилення та убезпечити її від критики»2. Тому гостро­слів’я має більші можливості для задоволення. Воно є могутнім психічним фактором, оскільки тенденції і по­тяги психічного життя використовують його у своїх ці­лях: нетенденційне гострослів’я, почавшись як гра, вступає у зв’язок із тенденціями (непристойними, не­доброзичливими, цинічними, скептичними). Вплив на слухача (читача) полягає в тому, що той копіює психіч­ний процес автора дотепу: зовнішня перешкода, яку не­обхідно подолати слухачу задля досягнення задоволен­ня, відповідає внутрішньому гальмуванню дотепника. Подолання зовнішніх перешкод зводиться до подолан­ня внутрішніх витіснень, в результаті ліквідації галь­мування звільняється простір для діяльності, що й при­носить задоволення.
1Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному... — С. 77.

2Там само. — С. 78.

Психоаналіз 3. Фройда..,

89

Механізм дотепу (тенденційного гострослів’я) схе­матично можна подати так:

  1. Тенденційне гострослів’я починається як нетен- денційна гра, спрямована на задоволення від довільного використання слів та думок.

  2. Посилення діяльності розуму, який забороняє гру зі словами як нісенітницю, а гру з думками як безглуз­дя, перетворює гру на жарт.

  3. Сприяння думкам і посилення їх всупереч кри­тичній установці та міцне опертя на первинні джерела задоволення залучають дотепну діяльність до важливих тенденцій, які борються з витісненням.

  4. Дотеп (як формальна конструкція) служить тен­денціям (як смисловій конструкції) поступальним харак­тером ігрової дії: за допомогою задоволення від гостро­слів’я (словесної гри) як своєї передумови здійснює нове задоволення шляхом ліквідації згнічень та витіснень.

Отже, процес утворення дотепу веде до символічного задоволення (задоволення шляхом вербалізації бажан­ня). Для утворення гострослів’я мислення переноситься на інфантильну стадію розвитку. Адже інфантильне, за Фройдом, — це сфера неусвідомленого.

Відношення дотепу до сновидіння та неусвідомленого



Діяльність сновидіння Фройд зводив до регресії, тоб­то повороту зі сфери мисленнєвого утворення (думок) до сфери чуттєвого сприймання (образів), внаслідок чого сновидні ідеї набувають візуальності. Завдяки регресії в явному сновидінні внутрішні зв’язки між думками роз­риваються і втрачаються. Гострослів’я не передбачає регресії думок до образів, однак психічний процес, що супроводжує утворення дотепу, наближає його до сно­видіння. Походження дотепу виводиться зі сфери неус­відомленого. На це, за міркуваннями Фройда, вказують характерні риси тенденційного гострослів’я: лаконізм, грайливість, ті самі технічні засоби, що й при утворенні сновидіння, тобто непряме вираження, згущення та зсув. Однак спосіб їх використання інший: діяльність сновидіння значно ширше застосовує ці засоби.

У процесі утворення гострослів’я пряме вираження думки завдяки «відчуттю» (внутрішньому слухові) стримується, натомість виникає потреба в непрямому вираженні. Але його форма стає дотепною лише тоді, коли неможливо простежити її утворення. З огляду на


90

Психоаналіз і літературознавство

це Фройд дійшов висновку, що при формуванні словес­ного дотепу послідовність думок на мить обривається, після чого раптово виринає дотеп, що означає таку пси­хічну процедуру: «Передусвідомлена думка на певний момент піддається неусвідомленій обробці і її результат у той самий час засвоюється свідомим сприйманням»1.

Лаконізм гострослів’я — це результат психічного механізму згущення: у процесі згущення одні елементи втрачаються, а інші посилюються. Спонукальною при­чиною для занурення в неусвідомлену сферу є те, що там легко здійснюється згущення, здатне принести на­солоду. Адже в цьому випадку мислення сягає дитячого джерела задоволення, тобто первинної, позбавленої об­межень, словесної гри. Неусвідомлене оброблення дум­ки — це інфантильний тип мисленнєвої діяльності. За­галом психоаналітичне тлумачення специфіки комічно­го означає повернення втраченого дитячого сміху.

На відміну від сновидіння дотеп не уникає гальму­вання, а бореться за збереження в незмінному вигляді словесної гри, тобто нісенітниці. На думку Фройда, ні­що так не відрізняє дотеп від інших психічних утво­рень, як його двоїстість, виражена як «глузд у безглуз­ді», оскільки безглуздя в дотепі є самоціллю: намір от­римати первинне задоволення від нісенітниці належить до спонукальних мотивів діяльності гострослів’я.

Отже, діяльність задля утворення дотепу, як і діяль­ність сновидіння, є поверненням нісенітниці. Різний характер цього повернення вказує на відмінності між двома формами психічної діяльності:

  1. Сновидіння — асоціальний психічний продукт, який нічого не може повідомити іншій людині («вини­каючи в глибинах особистості як компроміс психічних сил, що борються в ній, воно залишається незрозумілим для неї самої і тому зовсім нецікавим для іншої люди­ни»). Гострослів’я — «найсоціальніший з усіх спрямо­ваних на отримання задоволення вид психічної діяль­ності», потребує для своєї реалізації посередництва ін­шої людини, тому передбачає такі згущення і зсуви в неусвідомленому, які усуваються її розумінням.

  2. Сновидіння і гострослів’я виникають у різних сферах психічного життя: сновидіння — як непізнане бажання, гострослів’я — як розвинута гра.
1Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному... — С. 94.

Психоаналіз 3. Фройда.

91

  1. Сновидіння, ідучи на компроміси, призначене зменшити незадоволення, гострослів’я, не визнаючи компромісів, сприяє збільшенню задоволення.

Провівши аналогію між гострослів’ям як видом ін­телектуальної діяльності та сновидінням, Фройд не ли­ше виявив спільні психічні процеси, пов’язані з меха­нізмами згущення, зсуву та непрямого зображення, а й підкреслив виразну відмінність між ними.

Сновидіння і фантазування



Ще одним об’єктом психоаналітичного тлумачення у теорії Фройда стало фантазування.

Фантазування (італ. fantasia, грец. phantasia — уява)психічна

діяльність, спричинена внутрішнім потягом до задоволення несві­домого бажання шляхом створення образних уявлень.

Як продукт психічної активності, фантазування по-різному виявляє себе — як звичайне фантазування, як невротичний симптом, як мистецтво.

Звичайне фантазування



Воно нагадує денне сновидіння (марення) і властиве всім людям. Така психічна активність людини зумовле­на тим, що дійсність, як правило, задовольняє незначну частину її бажань. За відсутності джерел насолоди і спо­собів задоволення кожне спрагле людське бажання стає уявленням: фантазія зображує здійснене бажання і дає символічне задоволення, якого неможливо досягти в ре­альності. У фантазіях людина тішиться власного свобо­дою від реальності, утверджуючи незалежність задово­лення від її суворих вимог. Кожна людина певною мі­рою живе подвійним життям — життям у фантазії та життям у реальності («стає то твариною, спраглою насо­лод, то розважливою істотою»). Типовим змістом люд­ських фантазій, на думку Фройда, є задоволення често­любних, владолюбних бажань (переважно в чоловіків) та еротичних (головним чином у жінок). Сни наяву станов­лять ядро нічних сновидінь. Нічні сновидіння — це пе­рекручені денні, які постають у дещо інших умовах, за значно більшої свободи інстинктивних збуджень. Отже, у фантазіях кожна спрагла людина знаходить свій рай,


92

Психоаналіз і літературознавство

сповнений задоволення і втіхи. Проте фантазія як своє­рідне інтермецо (самостійний епізод) в реальності безпеч­на доти, поки вона не переважає над розважливістю.

Невротичне фантазування

Оскільки фантазування є формою психічної діяль­ності, що прагне зняти збудження, витіснення пригні­чених бажань, це дає підстави стверджувати, що пси­хічна енергія не знаходить реального виходу для свого застояного лібідо. Відплив лібідо до фантазій психоана­ліз розглядає як проміжний етап на шляху утворення невротичних симптомів. Адже згнічене лібідо, не маю­чи виходу сексуальної енергії в об’єктивний світ, шукає для неї іншого виходу: еротичний інтерес з об’єктів зов­нішнього світу переноситься до внутрішнього світу осо­бистості, що загрожує втратою контакту з реальністю. Фантазуючи, людина поступово скочується у внутріш­ню реальність — створену нею «міфологію». Завдяки відпливу лібідо фантазії отримують надзвичайну пси­хічну енергію. Вони можуть настільки наповнитися нею, що потіснять саму реальність, тобто стануть ваго­мішими за дійсність (втіляться у формі галюцинацій то­що). А тому на кожну одержиму фантазіями людину ча­тує небезпека — поглинання власним міфологічним сві­том. Якщо індивід не знайде іншого виходу для свого застояного лібідо (повністю зосередиться на своїх марен­нях), це спровокує формування невротичних симптомів. Відвернення лібідо від можливостей реального задово­лення пов’язане з інтроверсією.

Інтроверсія (лат. intro та verso — буквально: тлумачу всередину)

скерованість лібідо (сексуальної енергії) на власний внутрішній світ.

Така спрямованість лібідо фіксує хитке становище між здоровим і хворим станом психіки: «Інтроверт іще не невротик, але перебуває в хисткому становищі; при першій зміні рівноваги сил у нього сформується сим­птом, якщо він не знайде іншого виходу для свого засто­яного лібідо»1. Отже, фантазування є одним із симпто­мів, що попереджають про невдоволений стан психіки. А його посилення — обов’язкова передумова невротич-
1Фройд 3. Лекція 23. Шляхи утворення симптомів... — С. 379.

Психоаналіз 3. Фройда.

93

ного захворювання. Так сталося з Ніцше, невроз якого перейшов у психоз: фантазії стали катастрофічним по­неволенням його свідомості (одержимість міфологічни­ми образами, зокрема образом Заратустри)1. Отже, нев­ротик потрапляє у фантастичні уявлення як у пущу, з якої часто не здатний вибратися.

Мистецьке фантазування



У мистецтві фантазії з внутрішнього світу поверта­ються до реальності, у світ зовнішній. Тому мистецтво Фройд розглядав як «зворотний шлях від фантазування до реальності». Воно, як і словесне гострослів’я, є со­ціальним феноменом.

Митець вдається до світу фантазій, не вдовольняючись дійсністю, способами і об’єктами задоволення, які вона може надати. Цю тезу Фройд аргументував тим, що за своїми схильностями митець — інтроверт, якому недалеко до неврозу. На нього тиснуть могутні інстинк­тивні потреби (честі, влади, багатства, слави й жіночого кохання), але бракує засобів досягти цих насолод. Тому, вважав психоаналітик, він відвертається від дійсності й переносить усі свої інтереси, а також своє лібідо на вибу- дову тих бажань у світі власної фантазії. Потрібен збіг багатьох різних чинників, щоб не потерпати від наслід­ків цього розвитку (саме митці часто страждають на часткове ураження здоров’я через неврози)2. Отже, ми­тець потрапляє у кризову психічну ситуацію, яку він може розв’язати, створивши твір, або не розв’язати і стати невротиком.

Фройд відрізняв фантазії митця від фантазувань пе­ресічної людини: для пересічної людини «доступ до на­солоди з джерел фантазії дуже обмежений», натомість справжній митець може скористатися джерелами фан­тазії такою мірою, що досягне неймовірної енергетичної розрядки, тобто відображення неусвідомлених бажань стане сильнішим за згнічення і підірве ці наявні згнічення. Тому творчість передусім знімає психічні збу­дження і накопичення невдоволених бажань автора.
1Див.: Галеви Даниэль. Жизнь Фридриха Ницше. Пер. с фр. — Рига, 1991.

2Див.: Фройд 3. Лекція 23. Шляхи утворення симптомів... — С. 380—381.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   32


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка