Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка5/32
Дата конвертації11.04.2016
Розмір7.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

44

Психоаналіз і літературознавство

психоаналізу. Згодом один із найталановитіших учнів Фройда, Юнг, скритикувавши фройдівський психоана­ліз, прагнув створити «арійський» психоаналіз, вихо­дячи з несвідомого комплексу німецького народу. Пер­шоосновою інцесту вважав не чоловічий статевий по­тяг, а загальнолюдський потяг до материнського лона, що повернуло психоаналіз до проблеми матріархальності
(лат. mater — мати і грец. arche — влада) — пер­винної організації людського світу на основі материн­ського права.

Перетлумачення фройдівського поняття едіпового комплексу як універсальної структури своєрідно розви­ває психоаналітичну теорію. Так, теоретик «гуманіс­тичного психоаналізу»1 Фромм фройдівське поняття едіпового комплексу вивів за межі сімейного сексуаль­ного конфлікту в соціальний світ. Духовний розвиток людства, за Фроммом, відбувається на шляху від інцес­ту як первинної форми поневолення до свободи, що відображається в релігійних положеннях («Всі великі релігії починали із формулювання табу на інцест і потім переходили до позитивних формулювань свободи»2). Інцестно орієнтована психологія набуває глибинного сим­волічного тлумачення. Так, локальна прихильність до батьків як фундаментальна форма інцесту глобально про­являється у процесі соціального функціонування люди­ни — через невротичну прив’язаність до нації, держави, політичної партії, релігійної організації тощо, тобто в різноманітному інцестному фанатизмі. І лише подолав­ши інцестні бажання, вважає Фромм, людина здатна критично поглянути на себе, на свою націю і, нарешті, осягнути найвищу мету людського існування — свободу.3

Фройдівське відкриття едіпового комплексу в широ­кому культурному значенні активно використовується в дослідженнях літератури: при вивченні біографії письменника, аналізі літературної еволюції4 тощо. На­приклад, психоаналітична теорія еволюції Гарольда Блума (нар. 1930) побудована як система інтерсуб’єк-
1Аналітичною метою «гуманістичного» психоаналізу стала «спроба допомогти пацієнту набути або відновити здатність до любові».

2Фромм Э. Психоанализ и религия. // Сумерки богов. — М., 1990. — С. 198.

3Див.: Фромм Э. Психоанализ и религия... — С. 197—199.

4Див.: Блум X. Страх влияния. Карта перечитывания. — Екатеринбург, 1998.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

45

тивних (міжособистісних) стосунків «старшого» і «мо­лодшого» письменників, аналогічних стосункам батька і сина. Старший письменник для молодшого, як і бать­ко, має амбівалентне значення: він — авторитетний учитель і суперник. Тому взаємини між ними Блум виз­начає шістьма стратегіями, спрямованими на подолан­ня «страху впливу»: 1) спотворення стилю старшого письменника аж до тенденційної помилки; 2) негати- вістська абсолютизація позицій старшого письменника і заперечення їх у такий спосіб; 3) самоспустошення мо­лодшого письменника у світлі авторитетності старшого; 4) сублімація особливостей старшого письменника і їх перетворення на об’єктивну необхідність; 5) самоочи­щення і поступове вигнання з себе чужого впливу; 6) по­вернення пригйічених впливів старшого письменника у зрілому періоді творчості молодшого. Ще одним прик­ладом може бути розгляд інцестної психобіографічної орієнтації письменника в українському літературо­знавстві для з’ясування психології національного пат­ріотизму1.

Психоаналіз як учення про неврози та універсальний метод аналізу

Психоаналіз, за визначенням Фройда, є вченням про неврози. Для розуміння неврозу важливими є такі ідеї:

  • лібідо (енергія сексуальних потягів) — рушійна сила психіки;

  • невротичні симптоми породжуються лібідо і свід­чать про його ненормальне застосування («Людина тіль­ки тоді захворює на невроз, коли її Я втратило спромож­ність давати собі раду з лібідо»2);

  • відхилення у формуванні цілісного сексуального потягу в ранньому дитинстві закладає основу для невро­зу в дорослому віці.

Спершу поняття «невроз» стосувалося нервових зах­ворювань. Фройд психоаналітично витлумачив його: невроз він розглядав як психічний конфлікт, надавши йому універсального значення в культурі.
1Див.: Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського. — К., 2000; Зборовська Н. Моя Леся Українка. — Тернопіль, 2002.

2Фройд 3. Лекці 24. Звичайна нервозність... — С. 391.

46

Психоаналіз і літературознавство

Невроз (грец. neuron — жила, нерв) — поняття психоаналітичної теорії на позначення конфлікту між Я та сексуальністю; є похідним явищем від зіткнення культури з інстинктом (культурного свідомо­го з некультурним несвідомим).

Вважаючи, що сексуальність формується в ранньому дитинстві, Фройд деміфологізував ідеальне уявлення про дитину, яку, на його думку, невиправдано вважають «чистим, безневинним створінням». Психологічні експе­рименти доводять, що діти наділені андрогінністю (дво­статевістю). Маючи риси обох статей, вони схильні до всіх сексуальних збочень, а у культурному розвитку їм ще потрібно ступити «на дорогу до чистості».

Ранньоінфантильну сексуальність Фройд аналізу­вав як «збочену сексуальність». Дитина, подолавши підготовчі етапи ранньоінфантильної сексуальності, розвивається до так званої «нормальної» сексуальності, проходячи оральну (сексуальний потяг зосереджений на вустах), анальну (сексуальний потяг зосереджений на анусі), фалічну (сексуальний потяг зосереджений на фалосі чи його заміннику), генітальну (єдиний сексуаль­ний потяг об’єднує часткові сексуальні потяги) фази.

Знання про ранні стадії інфантильної сексуальності дуже важливе для розуміння неврозу, розвиток якого, за Фройдом, пов’язаний із відхиленнями та розладами в роз­витку сексуальної функції. Наприклад, цілісний сексу­альний потяг, який формується на шляху до «нормаль­ності», може розпастися: якісь його елементи можуть залишитися на попередніх стадіях розвитку, інші — роз­виватися надто швидко. Затримання в розвитку частко­вого сексуального потягу на одній із попередніх стадій Фройд назвав фіксацією (франц. fixation — закріплюван­ня) лібідо. Інша небезпека сексуального розвитку полягає в тому, що елементи, які пішли далі у своєму розвитку, легко можуть повернутися на одну з попередніх стадій. Такий процес Фройд називає регресією (лат. regressio — повернення). Регресія лібідо може бути двох видів:

  1. Відступ до першого об’єкта, що має інцестну при­роду (наприклад, перший об’єкт орального компонента сексуального інстинкту — материнські груди, тому ма­ти вважається «першим об’єктом кохання»).

  2. Відступ сексуальної організації загалом на попе­редні стадії розвитку.

Сама собою регресія до попереднього об’єкта або фік­сація могли б спричинити збочення, але не невроз; він виникає через те, що до цих процесів додається згнічен-

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда



47

ня. Саме згнічення Фройд розглядав як ознаку, власти­ву неврозам, підкреслюючи такі причини невротичного захворювання: патогенний вплив відмови в сексуально­му задоволенні, фіксація лібідо, патогенний конфлікт між Я та сексуальністю.

Оскільки люди захворюють на неврози за відсутнос­ті змоги задовольняти своє лібідо, то вимушена стрима­ність є зовнішнім випадковим чинником, що спричи­нює неврози. Однак відмова в сексуальному задоволенні стає патогенною (хвороботворною) лише тоді, коли осо­ба позбавлена саме того єдиного способу задоволення, на який вона здатна. Після патогенного впливу відмови фіксація лібідо вважається другою причиною, внутріш­нім чинником невротичного захворювання. Адже неза­вершений розвиток лібідо полишає численні фіксації на ранніх фазах та варіантах вибору об’єкта, внаслідок чого лібідне задоволення стає реально неможливим. Третім чинником неврозу є патогенний конфлікт між інстинктами Я та іншими сексуальними інстинктами, тобто між бажаннями, схваленими Я, і бажаннями, що породжують його протест. Етіологію
(грец. аіtila — причина) неврозів Фройд обґрунтовував так: «Пер­шою, найзагальнішою передумовою є вимушена стримливість, далі йде фіксація лібідо, що спрямовує його в певні напрямки, і, по-третє, схильність до кон­фліктів, спричинена розвитком Я, що не прийняло певні напрямки лібідо»1.

Оскільки кожна людина долає етапи так званої збоченої сексуальності, приховуючи в собі умови для фор­мування невротичних симптомів, про що свідчать, зок­рема, щоденні сновидіння, Фройд доходив висновку, «що всі ми хворі, тобто невротики», і тільки усвідомлю­ючи власну невротичність, здобуваємо психічне здо­ров’я. Недаремно у психоаналітичній теорії невроз роз­глядають також як позитивний процес, що є своєрідним попередженням психіки про можливість катастрофіч­ного вторгнення інстинктів, тобто про бажання несвідо­мого заволодіти свідомістю, що стала на перешкоді за­доволенню. Коли несвідоме, яке є значно могутнішою енергетичною силою, почне підкоряти свідомість, то у всій психічній структурі людини ймовірне настання то­тальної катастрофи — психозу, або божевілля.
1Фройд 3. Лекція 22. Аспекти розвитку та агресії... — С. 356.

48

Психоаналіз і літературознавство

Психоз (грец. psyche душа)катастрофічний стан психіки, в якій до влади прийшло Воно, революційна фаза перебудови всієї психічної структури, повний розрив із зовнішнім світом і створен­ня нової реальності.

У статті «Втрата реальності при неврозі і психозі» Фройд зазначав: якщо при неврозі Я прагне відновити зв’язки з реальністю, то при психозі конфлікт уже не є актуальним: на місці покинутої реальності створюєть­ся нова. Через можливу катастрофу психічної структу­ри метою психоаналізу стає зворотне завоювання — підкорення пристрастей свідомістю. «Розвиток Я, — писав Фройд у праці «Я і Воно», — іде від визнання інстинктів до панування над ними, від їх підкорення до їх гальмування. Над-Я, що утворилося частково як реакція на інстинктивні процеси у Воно, значною мі­рою бере участь у такому процесі. Психоаналіз є інс­трументом, призначеним для прогресивного завоюван­ня Воно».

Отже, психотерапевтична процедура полягає в під­триманні ослабленого внутрішніми конфліктами Я. Психоаналітик допомагає йому, об’єднуючись із ним проти інстинктивних вимог Воно та аскетичних вимог Над-Я. Завдання психотерапевта полягає в тому, щоб повернути Я попереднє панування над втраченими сфе­рами психічного життя. Задля цього він має проаналізу­вати, який неусвідомлений матеріал пригнічується, і да­ти істинне знання для Я про його неусвідомлене Воно. Психоаналітичний метод зміцнює ослаблене Я завдяки розширенню його знань про психічну ситуацію та через їх позитивну інтеграцію. Участь у психотерапевтичному сеансі вимагає від пацієнта мужності й чесності, спону­кає подивитися в очі власному злу. Хоча й не кожна лю­дина може прийняти про себе правду, доступну їй лише після уважного аналізу інстинктивних вимог і бажань.

Фройд зазначав, що психоаналіз характеризує не матеріал, а методи його роботи з ним. Оскільки метою і досягненням психоаналізу є «відкриття неусвідомлено- го в психічному житті», то психоаналітичні методи «можна з не меншим успіхом застосувати до історії культури, релігієзнавства, міфології, як і до вчення про неврози»1. Саме так чинив Фройд, аналізуючи історію релігії, літературу тощо. Завдяки цьому психоаналіз як учення про неврози став універсальним методом, спря­
1Фройд 3. Лекція 24. Звичайна нервозність... — С. 393.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

49

мованим на виявлення пригнічених неусвідомлених процесів, що на шляху пізнання та самопізнання робить людство по-новому свідомішим. Література, що фіксує становлення, розвиток і розв’язання невротичного кон­флікту, а також приборкування божевілля, є унікаль­ним матеріалом, який дає змогу успішно застосувати психоаналітичні
методи.

Фройд також акцентував на зв’язках психоаналізу з гуманітарними науками, не властивих для таких вузьких дисциплін, як психологія і психіатрія. Вико­ристовуючи можливості суміжних наук, психоаналіз «виробляє наукові методи й погляди, застосування яких виявляється плідним в усіх інших царинах»1. То­му в дослідженні феномену несвідомого структурується теорія метапсихологічна (грец. meta — префікс, що оз­начає рух у просторі), що займає проміжне становище в системі гуманітарних наук, вільно проникаючи у філо­софію, літературознавство тощо.

Фройдівська теорія сексуальності і сублімація

Фройд стверджував, що в процесі культурного роз­витку жодна з функцій так не пригнічувалась, як сексу­альна. Психоаналіз осмислює невротичні симптоми як компромісне задоволення сексуальних бажань, задово­лення у спотвореній формі. На основі теорії сексуаль­ності Фройд вибудовував психоаналітичну інтерпрета­цію сучасної людини і культури загалом. У сексуаль­ності він вбачав основу людської агресивності, бажання володіти і боротьбу за
владу. Спочатку така властива природі людини боротьба проявляється у вузькому сі­мейному колі, боротьбі між синами і батьком за матір, потім серед синів за жінок, а далі поширюється в сус­пільному житті. З теорією сексуальності тісно пов’яза­ний песимістичний погляд Фройда на пересічну люди­ну: ніякі соціальні (об’єктивні) умови не здатні нейтра­лізувати її природну агресивність, природне джерело боротьби — ненаситне бажання чоловіків мати необме­жений доступ до жінок. Сексуальність, попри задово­лення інстинктів, також не вирішує проблеми людської самотності, не дає змоги наблизити чоловіка до жінки. Теорія сексуальності Фройда будується на недовірі до
1Фройд 3. Лекція 10. Символізм у сновиддях... — С. 164.

50

Психоаналіз і літературознавство

інстинктивного, до жінки, до простолюду. У ній, мож­ливо, означився несвідомий страх перед некерованою черню, одержимою низькими інстинктами: «Суспільс­тво знає, що нема більшої загрози для культури, ніж ви­вільнення сексуальних інстинктів і спрямування їхньої енергії на первісні властиві їм об’єкти»1. Тому психо­аналіз мав дати знання про природний фундамент сус­пільства — сексуальні інстинкти, які у своєму масовому прояві можуть бути руйнівними, але у своєму елітарно­му піднесенні «великою мірою сприяють найвищим культурним, мистецьким і соціальним досягненням людського духу»2.

Об’єднаний сексуальний потяг у психоаналізі є сис­темою, утвореною з пов’язаних між собою часткових сексуальних інстинктів, «мов система наповнених ріди­ною сполучних посудин», яка має особливу пластич­ність: часткові потяги можуть один одного змінювати, один з них може посилюватися за рахунок інших і т. д., що виявляється у здатності змінювати бажання, знахо­дити задоволення в іншій сфері тощо. Тому невротичні захворювання є крайнім випадком, оскільки сексуальна система через вимушену стриманість здатна шукати ін­ші способи задоволення, захищаючи в такий спосіб себе від захворювання. Основним виходом із сексуальної кризи є сублімація, завдяки якій сексуальний потяг за­безпечує культурну працю великою кількістю енергії.

Сублімація (лат. sublimatio, від sublimo — підіймаю, підношу) — десексуалізація, тобто перетворення сексуальної енергії на ду­ховно-творчу.

Ідея сублімації прийшла у психоаналіз із творчості ранніх і пізніх німецьких романтиків та її теоретичного обґрунтування (в захопленні цією ідеєю виявилося заці­кавлення Фройда романтичною установкою). Романти­ки, як відомо, розділили світ на матеріальний і духов­ний, а поезію розуміли як універсальну сутність, здатну розмити межі між протилежностями задля їх взаємного переходу. Так, у творчості поета і прозаїка Єнського ро­мантизму Новаліса, справжні ім’я і прізвище якого — Фрідріх фон Харденберг (1772—1801), поезія оспівана як глибинна і первинна вітальна сила, спрямована на створення такого універсального світу. «Людині плоті»
1Фройд 3. Лекція 1. Вступ... — С. 17.

2Там само.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

51

поет-романтик протиставив творчу особистість, що під­носиться над плотським, створюючи ідеальний фантас­тичний світ.

В естетичній теорії періоду раннього романтизму — теорії Фрідріха Шіллера (1759 —1804) на основі дослі­дження зв’язку «між тваринною і духовною природою людини» з’явилося нове осмислення краси. Класично­му розумінню прекрасного, що втілювало почуття міри, гармонії, порядку за відсутності нестримних поривів і пристрастей, протистояло розуміння, пов’язане з хаотич­ністю, стихійністю, душевним збудженням, виражене поняттям «піднесене» (сублімоване). Оперуючи цим по­няттям у статті «Про піднесене» (1794), Шіллер виходив з того, що жодна людина не повинна себе «примушува­ти», оскільки вона — «істота, яка хоче». А культура «покликана звільнити людину». Істинне звільнення лю­дини від насильства об’єктивних обставин може відбути­ся лише ідеалістичним шляхом, коли вона через мистец­тво вийде за їх межі і знищить насильство щодо себе. Але оскільки людська природа «чуттєво-розумна», то й поняття «піднесене» відображає змішану сутність — не класичну узгодженість між свідомістю і чуттєвістю, а їх демонічну мішанину в суперечності, з якої народжується почуття могутності і сили. «Коли б не краса, — писав Шіллер, — то між нашим природним та інтелектуаль­ним покликанням точилася б безперестанна боротьба». Він вважав, що, прагнучи задовольнити духовні нахили, люди занедбували б свою людськість і, постійно порива­ючись із чуттєвого світу, вічно залишалися б чужинця­ми в назавжди відведеній їм сфері діяльності. Коли б не піднесене, то краса змусила б забути про гідність. Знеси­лені безперервною насолодою, вони втратили б бадьо­рість характеру і, будучи невідривно прикутими до цієї випадкової форми буття, забули б про незмінне покли­кання і справжню вітчизну1. Отже, чарівність піднесено­го, тобто нового, посткласичного мистецтва, полягає в тому, що воно пов’язане з природою і водночас «втілює в собі всі переваги природи, не маючи на собі її кайданів».

Шіллер вважав, що нижчі суспільні прошарки одер­жимі грубими інстинктами, спрямованими на їх тва­ринне задоволення. Замість того щоб скеровуватися вгору, розбещене суспільство скочується вниз, у царс-
1Див.: Шіллер Ф. Про піднесене // Шіллер Ф. Естетика. — К., 1974. — С. 242.

52

Психоаналіз і літературознавство

тво стихійних сил, сприяючи революційному самозни­щенню. Вихід з руйнівного революційного стану він ба­чив в естетичному вихованні, здатному поєднати чуттє­ві й духовні сили: за допомогою краси у напруженій лю­дині відновлюється гармонія, а в ослабленій — енергія; краса є способом піднесення людини до розумності («Немає іншого шляху зробити чуттєву людину розум­ною, крім того, щоб зробити її спочатку естетичною»). Отже, піднесене чуттєву людину веде до духовного, а ду­ховну повертає до чуттєвого; так досягається єдність людської природи.

Ідея сублімації була популярна й серед філософів-ір- раціоналістів — А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. Пізній романтик і філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900) став предтечею модерної культурно-філософської орієнтації, заклавши основи так званої «філософії життя»; також осмислював мистецтво як втілення і вияв вищого жит­тя, але, на відміну від ранніх романтиків, вказував на значущість інстинкту, плоті. Первинний інстинкт, в якому безпосередньо виявляється воля до влади, ставав культовою основою мистецтва і всієї духовно-творчої ді­яльності. Духовне як похідне було лише наслідком, символізацією первинного інстинктивного джерела1.

У психоаналізі Фройда сублімація також пов’язана з первинним (сексуальним) інстинктом, вона є резуль­татом здатності сексуального потягу змінювати свою первинну мету на іншу, несексуальну, але психологічно з нею споріднену. Отже, суть сублімації виявляється у спрямуванні сексуальної енергії з нижчих егоїстичних цілей та об’єктів на вищі — культурні. Основними фор­мами сублімації, за Фройдом, є художня творчість та ін­телектуальна діяльність.

Специфіка фройдівської психоаналітичної теорії по­лягає в обґрунтуванні елітарної сутності сублімації. Те­рапевтична ефективність психоаналізу була не в тому, щоб дозволити пацієнтам сексуальну свободу, бо така свобода не розв’язала б психічного конфлікту як кон­флікту чуттєвості та духовності. У зв’язку з цим Фройд писав, що не йдеться про роль свободи сексуального життя в аналітичній терапії, тому що хворий має затя­тий конфлікт між лібідним поривом і сексуальним згні­тив.: Ф. Ніцше «Народження трагедії з духу музики», «Так казав Заратустра».

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда



53

ченням, між чуттєвою і аскетичною тенденціями. На думку вченого, конфлікт не буде розв’язаний, якщо на­дати зверхність одній із цих тенденцій. У невротиків на­віть домінує аскетизм, і внаслідок цього згнічене сексу­альне жадання знаходить вихід у симптомах. Якщо ж забезпечити перемогу чуттєвості, то «усунене сексуаль­не згнічення буде змушене виявлятися у симптомах. Жоден з обох варіантів не зможе покласти край кон­фліктові, щоразу один його складник залишатиметься незадовол ений »1.

Психоаналіз спонукає до сублімації, до перенесення сексуальної енергії в інтелектуальне самопізнання. Ус­відомлення неусвідомленого, а з ним усування згнічен­ня як «заповнення прогалин пам’яті» мало спричинити внутрішню зміну психічного життя людини. І саме на ній зосередився у зціленні людської психіки Фройд. Водночас висока здатність до сублімації свідчила про елітарність людини, була ознакою і мірою її таланови­тості. Ідеальним зразком для Фройда був італійський вчений та художник епохи Відродження Леонардо да Вінчі, який продуктивно перетворив низьку пристрасть на наукове та художнє пізнання. У своїй праці «Леонар­до да Вінчі і його спогад про дитинство» Фройд дослідив цю феноменальну здатність, однак у психоаналітичнй теорії врахував те, що не завжди можна сподіватися на ефект сублімації: «Пластичність, або нічим не скута рухливість лібідо аж ніяк не притаманна повною мірою кожному з нас, а сублімація може розрядити тільки певну частку лібідо, не кажучи вже про те, що чимало людей має вкрай мізерну здатність до сублімації»2.

Як відомо, сексуальний порив до об’єкта є виражен­ням тілесної неповноти суб’єкта і його прагнення набу­ти бажаної повноти через поєднання з об’єктом. Однак такий рух до об’єкта, основу якого становить задоволен­ня інстинкту, засвідчує «низький» спосіб подолання са­мотності та роз’єднаності. «Високим» способом набуття цілісності може стати творчий процес.

Важливим для розуміння психологічного аргументу щодо цілісності художнього твору можна вважати фройдівське тлумачення нарцисизму3, явища, що су­проводжує сублімацію.
1Фройд 3. Лекція 27. Перенос... — С. 438—439.

2Фройд 3. Лекці 22. Аспекти розвитку та регресії... — С. 349.

3Див.: Фройд 3. Теорія лібідо й нарцисизм... — С. 417—437.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка