Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка4/32
Дата конвертації11.04.2016
Розмір7.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

34

Психоаналіз і літературознавство

Фройд психічну структуру Над-Я визначав як бать­ківську інстанцію, оскільки вона виконує властиву батькам функцію заборон і покарань. Основні функції Над-Я як «представника усіх моральних обмежень, по­борника прагнень до досконалості» — совість, самоспо­стереження і формування ідеалів. Структурування Над- Я пов’язується з едіповою ситуацією.

Воно, Я і Над-Я, — «три округи, царини, провінції», на які Фройд розкладав психічний апарат людини для дослідження відношень, що існують між ними. Всі три інстанції є учасниками психічного конфлікту, в якому кожен виконує свою роль: Я, уособлюючи розум і роз­важливість, — роль контролю і синтезу (об’єднання пси­хічних процесів), Над-Я — роль заборон, Воно — роль різних потягів. У триструктурній теорії психічного не­свідоме (Воно) займає центральне енергетичне місце:

  • з економічного погляду Воно — первинне джере­ло психічної енергії;

  • з динамічного погляду Воно постійно перебуває у психічному конфлікті з Я та Над-Я;

  • з генетичного погляду Я і Над-Я виникають із Воно.

Найбільше проблем у дослідженні психічної систе­ми виникає при дослідженні Воно. Фройд прагнув сис­тематизувати несвідоме, але відчував, що має справу з чимось цілісним, міфологічним, що існує не в якійсь окремій системі, а наявне також у Я та Над-Я, які тісно пов’язані з ним ізсередини. Фройд порівнював Воно з «хаосом, казаном, у якому киплять і вирують збуджен­ня...». Для процесів, що відбуваються у Воно, закони логічного мислення, передусім закон суперечності, ні­чого не означають. Протилежні потяги існують поряд, не знищуючи один одного, об’єднуючись іноді задля постачання енергією компромісних утворень. У Воно нема нічого, що відповідало б уявленням про час, нема жодних змін психічних процесів з його плином. Бажан­ня, які не змогли вийти з Воно, стають, по суті, безсмерт­ними, і через десятки років видаються такими, немов щойно виникли1.

У такій динамічній психічній системі найважча до­ля випадає на Я. У Воно психічна енергія перебуває в хаотично рухливому стані, для нього найважливішою є

1Фройд 3. Лекція 31. Психічна структура особистості... —

С. 541.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда



35

можливість розрядити збудження. Неусвідомлені про­цеси у Воно піднімаються до рівня передусвідомленого і проникають в Я. Якщо Воно може бути задоволене без­печно, то Я відпочиває, адже тоді Я і Воно діють разом. Однак часто неусвідомлений матеріал прагне прорвати­ся в Я, але Я противиться такому вторгненню. Тоді передусвідомлений матеріал з Я рухається у зворотному напрямку, тобто повертається назад до Воно, де пригні­чується. Незадоволені потяги і незадоволені бажання, постійно накопичуючись, не можуть залишатися у сві­домості. Я відповідно до принципу реальності, пригні­чуючи накопичені почуття і бажання, зсуває їх у не­свідоме, даючи можливість психіці функціонувати відповідно до вимог реальності. Отже, залежне від пристрастей Воно, імперативів Над-Я, запитів зовніш­нього світу Я є активним учасником психічного кон­флікту: повинно послужити трьом чинникам (вимогам зовнішнього світу, сексуальним потягам Воно, мораль­ності Над-Я) і захистити власне психічне утворення.

Психічний (грец. psyhe — душа) конфлікт (лат. conflictus

зіткнення) — зіткнення різноспрямованих сил психіки, що потре­бує розв’язання.

Постійне стримування інстинктів шкідливе для пси­хічного здоров’я. Фройд вважав, що людина помирає від своїх внутрішніх конфліктів. Накопичені і нерозряджені у сфері несвідомого потяги згодом набирають сили, загрожуючи заволодіти всією психікою. Почина­ється «війна» в психіці особистості, внаслідок чого ос­лаблене конфліктом Я поступово втрачає здатність до виконання своєї головної функції — психологічного синтезу. Опинившись у скруті, Я реагує на це безсилля нарощуванням страху. Суть психічного конфлікту Фройд характеризував словами: «Отож Я, зацьковане Воно, пригнічене Над-Я, приперте реальністю, змага­ється, щоб виконати своє економічне завдання, досягти гармонії між силами і впливами, що діють у ньому й на нього, і ми тепер розуміємо, чому так часто нам несила притлумити крик: «Життя нелегке!». Коли Я змушене визнати власну слабкість, то сповнюється страху: ре­ального страху перед зовнішнім світом, страху сумлін­ня перед Над-Я, невротичного страху перед силою при­страстей у Воно...»1. Творча діяльність стає типовим
1Фройд 3. Лекція 31. Психічна структура особистості... —


С. 546.




36

Психоаналіз і літературознавство

прикладом розв’язання психічного конфлікту та досяг­нення задоволення. Конфлікти можуть набувати пато­генного (хвороботворного) характеру. Негативне вирі­шення психічного конфлікту Фройд називав «втечею у хворобу», а невроз порівнював з монастирем, куди спря­мовувалися розчаровані і вітально слабкі люди.

У працях Фройда складові психіки людини розгля­нуто і через систему понять, і через систему образів. І психоаналіз постає неймовірно цікавим як спосіб позна- чування, як текст загалом. Так, наприклад, образно структура Воно порівнюється з величезним передпоко­єм, «де тиснуться, мов окремі живі істоти, психічні по­рухи», за передпокоєм — значно менше приміщення — «своєрідний салон, де міститься свідомість»; на порозі між двома кімнатами стоїть охоронець, що вивчає окре­мі психічні порухи і цензурує їх: коли вони йому подо­баються, то пускає їх до салону або повертає їх з порога чи витягує після того, як вони зайшли до салону. Пси­хічних порухів у передпокої неусвідомленого Я не помі­чає. Коли вони доходять до порога і відштовхуються охоронцем, то перестають сприйматися свідомістю. Та­кі порухи Фройд називає згніченими.

Згніченняодин із процесів у роботі психічного апарату, за яко­го певний психічний акт утримується на нижчому ступені неусві­домленого, тому не потрапляє до Я, а повертається незадоволеним у Воно.

Свідомість у просторовому розумінні займає наймен­ше місця. Розміщення свідомості у салоні свідчить про її «елітарність» порівняно з неусвідомленим. Отже, представлення психічної системи за Фройдом має ви­разний характер модерністського розщеплення — про­тистояння між «некультурним» несвідомим і «культур­ним» свідомим.

Оскільки «мета психічного апарату полягає в опану­ванні і розрядженні тих кількостей подразнень і потен­ціалів збудження, що надходять як ззовні, так і зсе­редини»1, то в роботі психічного апарату також можна помітити два протилежні аспекти: «пересічний» (отри­мання насолоди) та «елітарний» (уникання страждань). Реаліст Фройд наголошував на другому аспекті, коли ви­ховане Я стає «розважливим», «вже не дослухається до
1ФройдЗ. Лекція22. Аспекти розвитку та регресії... — С. 360.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

37

самого принципу насолоди, а йде за принципом реаль­ності, що власне теж спрямований на насолоду, але насо­лоду відсунуту і зменшену, гарантовану зважаннями на реальність»1. Тому перехід від принципу насолоди до принципу реальності Фройд вважав одним з найважли­віших кроків у розвитку Я та людськості загалом.

Під час творчої активності психічна структура мит­ця набуває загрозливого для Я стану через активізацію Воно, оскільки переважає принцип насолоди. Тому з погляду фройдівського психоаналізу творчість є «неро­зумною» і небезпечною діяльністю. Два протилежні погляди на творчість — як на процес демонічний і на процес божественний — виражають різне ставлення до енергетичного джерела натхнення, яким виступає Во­но. Назвавши невідому їй силу Богом або демоном, твор­ча людина міфологічно виразила містичну залежність від могутнішої за неї сили. Якби Фройд був релігійною людиною, то творчість однозначно назвав би актом де­монічним, а Воно — царством сатани.

Едіпів комплекс як головний код психоаналітичної теорії

Значна частина праць Фройда присвячена аналізу едіпового комплексу. Він вважав, що про цей комплекс ще за сто років до появи психоаналізу писав французь­кий філософ та ідеолог Просвітництва Дені Дідро (1713—1784). Однак назву йому дав Фройд під впливом вражень від давньогрецького міфу про царя Едіпа, що став основою сюжету трагедії Софокла «Цар Едіп». (Очевидно, не випадково на випускному екзамені у гім­назії Фройд перекладав уривок саме з цієї трагедії.) Переживання батьковбивства та інцестного
(лат. incestum — кровозмішання, статевий зв’язок між близьки­ми родичами) зв’язку, виражених сюжетом трагедії (фіванський цар Едіп, згідно з пророцтвом оракула, вбиває свого батька (Лаія) і бере за дружину свою матір (Іокасту)), разом із власними дитячими почуттями до своїх батьків були осмислені Фройдом у понятті «едіпів ком­плекс». У листі до свого друга і колеги Флісса Фройд на­
1Так само. — С. 361.

38

Психоаналіз і літературознавство

писав, що грецький міф про Едіпа виявляє нав’язливий стан, який визнає і простежує в собі кожна людина. Зго­дом у психоаналізі постало як закон: «Будь-яке люд­ське дитя зіштовхується із завданням подолання едіпо­вого комплексу». Відкриття едіпового комплексу Фройд зарахував до найвидатніших здобутків людства. Його обґрунтування стало одним з основних положень психоаналітичного вчення.

Згідно з психоаналізом у дитинстві закладається психічна програма всього дорослого життя. Едіпів ком­плекс1 є центральним дитячим комплексом, основою структурування цілісного сексуального потягу і, зреш­тою, духовності людської особистості.

Едіпів комплекс (нім. Цdipuskomplex) одне з основних понять класичного психоаналізу, запроваджене Фройдом на позначення несвідомих сексуальних потягів дитини до своїх батьків.

Едіпів комплекс Фройд досліджував у локальній та універсальній площинах: в історії розвитку індивіду­альної психічної структури людини та духовно-психіч­ної структури колективу (народу), людства. Едіпів ком­плекс може бути представлений як психоаналітичний код для розуміння сексуального розвитку індивіда; як психоаналітичний код для розуміння феномену статі; як психоаналітичний код для пояснення духовності, феномену творчої особистості і культури загалом. Ко­жен із цих аспектів заклав можливість для відповідної інтерпретації.

  1. Психічна поведінка формується позицією дитини в сімейному трикутнику: мати — дитина — батько. Став­лення дитини до батьків, вважав Фройд, має первинний сексуальний характер. Від початку дитяча сексуальність є синкретичною, з природною взаємодією гетеросексуальності та гомосексуальності, що зумовлює амбівалент­не (суперечливе) ставлення дитини до своїх батьків, ви­ражене в почуттях любові — ненависті. На стадії форму­вання жіночої та чоловічої сексуальності Фройд виділяв спільну для обох статей доедіпову прихильність до мате­рі, а потім — едіпову ситуацію. Доедіпова стадія у фройдівському психоаналізі займає незначне місце, він біль­
1 Поняття «комплекс» запровадив у психоаналіз К.-Г. Юнг для позначення різних несвідомих уявлень. За Юнгом, психоте­рапія не повинна ліквідовувати комплекси, оскільки це взагалі не можливо, потрібно навчитися жити у злагоді з ними.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

39

ше зосереджувався на едіповій ситуації, яка виникає на шляху активного формування сексуального потягу. З нею пов’язане формування фалічної сексуальності (виз­начальна роль у якій належить фалосу — чоловічому ста­тевому органу або його заміннику).

Суть едіпового комплексу хлопчика, за Фройдом, полягає в тому, що свій перший сексуальний потяг він переживає до матері, а батькові, як супернику, несвідо­мо бажає смерті, щоб зайняти його місце і самому «во­лодіти» нею. Едіпова ситуація для дівчинки складніша, оскільки тут у процесі формування сексуальності відбу­вається зміна еротичного об’єкта (від матері до батька). Перша любов дівчинки до матері стосувалася фалічної матері (фалічним символом були материнські груди), але відкриття дівчинкою «безпенісності», тобто мате­ринської «кастрації», вважав Фройд, проявляється у зневазі до матері (оскільки та не забезпечила дівчинку пенісом і сама є «кастрованою»). Після несвідомої знева­ги до матері дівчинка свою еротичну увагу звертає на батька, що засвідчують відмова від фалічності, бажання усунути матір і зайняти її місце біля батька, мати від ньо­го дитину (дитина символічно тотожна пенісу). Цю несві­дому дитячу еротичну фіксацію хлопчика на матері, а дівчинки — на батькові Фройд і називав едіповим ком­плексом, який, на його думку, сягає кульмінації між тре­тім і п’ятим роком життя дитини, а після нетривалого згасання відроджується в період статевого дозрівання. З появою у сім’ї інших дітей цей комплекс «розростається до родинного комплексу». Згідно з психоаналітичною те­орією Фройда едіпів комплекс як універсальний неусві- домлений еротичний потяг дитини впливає на психіку, особистість і поведінку людини в дорослому віці: його по- доланістю чи неподоланістю зумовлений невротичний чи нормальний стан людської психіки.

  1. Особистість і стать людини формується залежно від способу подолання едіпового комплексу. Відмінності в його подоланні визначають, на думку Фройда, різні по­зиції чоловіка і жінки в культурі. Подолання едіпового комплексу в хлопчика пов’язане зі страхом кастрації як можливого покарання за інцестні бажання, а в дівчин­ки — із страхом щодо неповноцінності власного тіла.

Комплекс кастрації (лат. castratio — видалення) — дитяче переживання, яке, за класичним психоаналізом, властиве обом статям: для хлопчика це страх втрати пеніса, для дівчинкистрах перед дефектом свого тіла.


40

Психоаналіз і літературознавство

Через комплекс кастрації енергія еротичного потягу хлопчика до матері втрачає сексуальний характер і суб­лімується, скеровуючись на формування Над-Я (у зв’яз­ку зі страхом кастрації психічне згнічення хлопчика супроводжує повна відмова від інцестного бажання до матері та уподібнення до батька). Нормальний шлях розвитку чоловіка означає остаточне подолання едіпо­вих бажань.

Едіпів комплекс дівчинки, згідно.з теорією Фройда, виникає саме завдяки комплексу кастрації, а тому збе­рігається надовго і усувається лише частково, в резуль­таті чого страждає процес утворення Над-Я: «воно не досягає тієї могутності й незалежності, яких вимагає роль у культурі». Усунення фалічної активності, харак­терної для дівчинки на доедіповій стадії (в основі якої була любов до матері), готує ґрунт для жіночості як па­сивної сексуальної позиції. Жіночість, на думку Фрой­да, прокидається саме тоді, коли бажання позбутися кастрації, тобто бажання набути пеніса, поступається бажанню мати дитину. Ці еротичні бажання дівчинка проектує на батька, прагнучи зайняти місце матері. По­долання комплексу пов’язане зі страхом втрати батьків­ської любові.

У поясненні чоловічої та жіночої сексуальності Фройд виходив з визначального біологічного смислу фалічності. Тому головним поясненням жіночої сексу­альності і основою її психічного розвитку стала пенісна заздрість. Завдяки цьому формується центральна опо­зиція, що відповідає фройдівській ієрархічній світог­лядній структурі. Хоча він припускав, що опозиція «чоловік — жінка» має різні значення відповідно до со­ціального, біологічного та психосексуального рівнів, однак біологізм та психосексуальність є фундаментом, що зумовлює соціальний характер цієї опозиції. Відпо­відно, чоловічість ідентифікується зі свідомим, куль­турним та елітарним, а жіночість — із несвідомим, не­культурним, масовим.

Психоаналітична концепція комплексу кастрації наділила чоловічий статевий орган особливим симво­лічним значенням. Завдяки наявності пеніса чоловіча суб’єктність виявляється через потяг до жіночого об’єк­та, отже, через активну функцію і вихід за межі власної суб’єктності. Фройд вважає, що відсутність пеніса у жі­ночій тілесності означає слабкість лібідо жінки: вона

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда



41

нездатна «любити» іншого. Тому жіноча природа пода­на через нарцисизм (самозакоханість). Значною мірою нарцисизм «другої статі» полягає в тому, що жінка «має більшу потребу бути коханою, ніж кохати», а пенісна заздрість зумовлює утвердження фригідності, неприступності, фізичної самозакоханості, що є ком­пенсацією «сексуальної меншовартості»1. Отже, голов­ним критерієм психосексуальної класифікації люд­ських істот у класичному психоаналізі є наявність чи відсутність пеніса. Пояснюючи чоловічу сексуальну ак­тивність та жіночу сексуальну пасивність, психоаналі­тична теорія підтримувала патріархальні ролі чоловіка і жінки в культурному житті людства.

Для психоаналітичного пояснення жіночості важли­вою була також ідея бісексуальності.

Бісексуальність (лат. bi — два і sexus — стать, буквально — под­війна сексуальність) — двоїстість сексуальної орієнтації, наявність «чоловічості» (активності) та «жіночості»(пасивності) у психологіч­ній поведінці людини.

Ідея бісексуальності, як і більшість ідей у класично­му психоаналізі, не є власне фройдівською. Її автором був берлінський лікар Вільгельм Флісс (1858—1928), який вважав, що бісексуальність характерна для живої клітини і людської природи загалом, вона виявляється анатомічно і біологічно. Фройд зосередив увагу на пси­хологічному вияві бісексуальності: «чоловіче — жіно­че» конфліктують у психічній структурі особистості на етапі становлення доти, доки суб’єкт не усвідомить цей конфлікт і не визначиться як носій певної стратегії. Проте чистої «чоловічості» та «жіночості» у психології людини не існує.

На певному етапі ідея бісексуальності захопила Фройда. В одному з листів він зізнався, що дедалі часті­ше думає про те, ніби у статевому акті беруть участь не двоє, а четверо. Разом з цим фройдівське визнання — «переважаюча у даній особистості стать витісняє у не­свідоме психічну уяву про переможену стать» — запере­чувало можливість сексуально реалізувати витіснення. Тому цій ідеї він не надав позитивного культурного зна­чення (бісексуальність осмислювалась як «архаїчна спадщина людини»). Оскільки під час становлення

Див.: Фройд 3. Лекція 33. Жіночість... — С. 601.


42

Психоаналіз і літературознавство

жіночої сексуальності дівчинка змінює еротичний об’єкт, формується, на думку Фройда, бісексуальна психологія, за якої часто «виникає повторюване чергу­вання періодів, коли бере гору то чоловічість, то жіно­чість»1. Бісексуальність цікавить дослідників не лише як психологічна таємниця жіночості, але й як психоло­гічна таємниця творчості. Тому ідею психологічної бісексуальності активно використовують постструктуралістське та постмодерністське літературознавство, фе­міністична критика.

  1. Едіпів комплекс — ключ до моральності (духов­ності) у психоаналітичному розумінні. Фройд вважав едіпів комплекс зародком загальнолюдського неврозу, оскільки він тяжіє над усіма чоловіками і є джерелом загальнолюдського усвідомлення провини як імпульс до розгортання духовності. Двома найтяжчими злочи­нами людства Фройд визнавав едіпові злочини: крово­змішання з матір’ю та батьковбивство. У праці «Тотем і табу» він обґрунтовував гіпотезу, за якою джерелом ре­лігії та моралі є почуття провини, що формується зі спонтанної природи едіпового комплексу. Едіпів ком­плекс закладає основи передусім чоловічого (як повно­цінного) Над-Я, що формується не за образом батьків, а за образом їх Над-Я, тобто за традиціями і цінностями, які передаються з покоління в покоління. Тому відмова хлопчика від любовних бажань до матері й ворожості до батька наснажує згодом доросле Над-Я культурними вимогами (освіта, мораль, релігія тощо). Під таким ку­том зору фройдівська теорія едіпового комплексу роз­глядала чоловічу злочинність (едіпові злочини), яка компенсується в культурі чоловічою духовністю.

Саме завдяки своїй універсальній природі й куль­турній функції едіпів комплекс, на думку Фройда, від­чутно впливає на літературну творчість. В одній із праць він посилався на дослідження австро-американського психоаналітика Отто Ранка (1884—1939), яке доводило, що драматурги всіх часів черпали свій мате­ріал з едіпового та інцестного комплексів і їх варіантів2. Для прикладу цитував знаменитий діалог «Небіж Ра­мо» «енциклопедиста Дідро»: «Якби малий дикун був полишений сам на себе і, зберігши свою недоумкува-
1Фройд 3. Лекція 33. Жіночість... — С. 600.

2Див.: Фройд 3. Лекція 21. Розвиток лібідо... — С. 340.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

43

тість, поєднав із розумом немовляти силу пристрастей тридцятирічного чоловіка, то скрутив би в’язи своєму батькові й спав би з власною матір’ю»1. У статті «Достоєвський і батьковбивство» він розмірковував про те, що невипадково три шедеври світової літератури розробля­ють одну і ту саму тему батьковбивства: «Цар Едіп» Со­фокла, «Гамлет» Шекспіра і «Брати Карамазови» Достоєвського. У всіх трьох проявляється і мотив дії — сек­суальне змагання за жінку.

Підтвердженням едіпового комплексу для Фройда були не лише численні літературні тексти, а й історія та міфологія. У праці «Мойсей і монотеїзм» він розглянув едіпів злочин батьковбивства в історичній долі єврей­ського народу через історію вбивства євреями єгиптяни­на Мойсея. Міфологічне повернення Мойсея — це, влас­не, повернення у свідомість згніченої події і провини, а з нею переживання комплексу батьковбивці, що довго залишається в неусвідомленому. Згнічене набуває нової енергетичної сили, прагнучи прорватися у свідомість саме тоді, коли народ потребує самоутвердження в но­вій історичній ситуації і порятунку від загибелі. Необ­хідність психічного очищення народу відбувається шляхом нового міфологізування. Легенда, довго «про­спавши» в несвідомому, «прокидається», трансформу­ється і проривається у свідомість, здійснює могутній вплив на його історичний шлях: єврейський народ спо­кутує провину за вбивство Бога-Отця і цілковито утвер­джується в монотеїстичній релігії і власному богообраному бутті.

Відкриття едіпового комплексу було пов’язане з біографічною невротичною ситуацією Фройда2, а науко­ва гіпотеза щоразу підкріплювалась і психотерапевтич­ною практикою. Тому він рішуче наполягав на визнанні едіпового комплексу: хто відкидав його, вважався про­тивником психоаналізу. Однак природну універсаль­ність і культурну роль цього комплексу визнають не всі психоаналітики й прихильники психоаналізу. Дехто з учнів Фройда вважав едіпів комплекс ознакою типово «єврейського» патріархального та космополітичного
1Фройд 3. Лекція 33. Жіночість... — С. 340.


2Див.: екзистенціалістський психоаналіз біографії Фройда через призму едіпового комплексу в кіносценарії « Фройд » Жана- Поля Сартра.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка