Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка2/32
Дата конвертації11.04.2016
Розмір7.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

14

Психоаналіз і літературознавство

них методологічних парадигм (напрямів дослідження). Психоаналітичний підхід значно активізує цей процес. Свого часу Фройд сподівався, що в майбутньому в уні­верситетах буде відкрито факультети психоаналізу. На такому ідеальному факультеті, за його науковим проек­том, поряд з психіатрією та сексологією мали б виклада­ти «історію цивілізації, міфологію, психологію релігії, історію і літературну критику». Французький психоаналітик Лакан пропонував додати до цього обов’язко­вого списку предметів риторику, діалектику, грамати­ку і «вершину естетики мови — поетику», яка містила б техніку дотепу, яскраво проаналізовану в дослідженні Фройда «Дотеп і його відношення до несвідомого». От­же, інтеграція різних версій психоаналізу в навчальний процес, у сферу гуманітарних наук загалом і літератур­ної теорії зокрема може стати актуальним науковим проектом на шляху становлення сучасної посттоталітарної української культури.

3. Фройд — автор класичного психоаналізу



Як писав К.-Г. Юнг, «у створенні наукових теорій і понять багато особистого і випадкового». За психоаналі­тичною методологією, німецько-американський неофройдист Еріх Фромм (1900—1980) у книзі «Місія Зігмунда Фройда. Аналі:Гйого особистості і впливу» джере­ла психоаналізу шукав в особистості його автора. Чимало в цьому сенсі розкриває і психобіографія Фройда.

Дитяча травма і проекції дитячих фантазій 3. Фройда



Зігмунд Фройд (1856—1939) народився в м. Фрейберзі в Австро-Угорщині в сім’ї небагатого єврея-торговця. Батько викликав у сина суперечливе ставлення до себе. Його бізнес був невдалим, сім’ї часто загрожу­вали злидні. Саме через батька Фройд переживав свої головні фобії (страхи) — голоду, бідності, приниження. Одну з дитячих травм, що вплинула на самоутверджен­ня Фройда, завдав прикрий випадок. Невідомий перехо­жий на вулиці грубо принизив його батька як єврея. Спокійна реакція на образу викликала в душі дванадця­тилітнього Зігмунда глибинну відразу до слабкодухості батька і свого походження. За його зізнанням, саме ця історія закріпила в уяві сцену з давньої історії, в якій

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда



15

батько великого семітського антагоніста Римської дер­жави Ганнібала змусив сина на сімейному олтарі пок­лястися помститися римлянам. Образ Ганнібала посів центральне місце у дитячих фантазіях Фройда. Захоп­лення великими вождями і політиками, а також іденти­фікація себе з Ганнібалом тривали роками: Ганнібал мріяв про завоювання Риму, а Фройд — про інтелекту­альне завоювання світу1. Отже, образ Ганнібала визна­чив честолюбні наміри Фройда стати новим «культур­ним героєм» (Л. Тріллінг).

Фромм аналізував також самоідентифікацію Фрой­да з пророком, засновником єврейської релігії Мойсеєм, фігура якого викликала емоційний спалах у Фройдових фантазіях. Згодом у листах Фройд, жартуючи, називав себе Мойсеєм, маючи на увазі свою роль у психіатрії. Одну з останніх праць він присвятив проблемі Мойсея, що може бути прочитана як проблема самого Фройда. Сором за батька, що не міг відстояти свою національну гідність, породив несвідому зневагу до своєї нації зага­лом. Про це свідчить праця «Мойсей і монотеїзм», у якій він подав Мойсея не євреєм, а сином єгипетського аристократа. Фромм зауважував, що Фройд, деконструюючи головний міф свого народу, позбавляючи євреїв ге­роя і оригінальної монотеїстичної ідеї, несвідомо вия­вив у такий спосіб і власну сутність, свої комплекси і фантазії, ніби стверджував і про себе: «Так само, як Мойсей не був народжений скромними євреями, і я — не єврей, а людина королівської крові». Подібна фанта­зія у фройдівському психоаналізі має назву «сімейний роман» — тип фантазування невротичного суб’єкта, який вигадує собі іншу сім’ю, уявляючи свого батька знаменитим чоловіком, з яким мати мала таємний зв’язок, і себе, на противагу братам і сестрам, — сином батька іншого народу. Такі фантазії, як вважав Фройд, виникають у зв’язку з едіповою ситуацією, під впливом едіпового комплексу. Аналізуючи інфантильні фантазії сновидінь, він писав: «Те, що батьки постають у сновид­ді як імператорське або королівське подружжя, попер­вах приголомшує. Але цьому знайдені паралелі в каз­ках. Хіба вам невдогад, що початок багатьох казок: “Жили собі король і королева”, — має означати не що
1Див.: Фромм Э. Миссия Зигмунда Фрейда. Анализ его личности и влияния. Пер. с англ. — М., 1996; Джонс Э. Жизнь и творения Зигмунда Фрейда. Пер. с англ. — М., 1998.

16

Психоаналіз і літературознавство

інше, як “Жили собі батько-мати”. В родинному колі ми жартівливо називаємо дітей принцами і принцесами, а найстаршого сина — кронпринцом. Самого короля на­зивають батьком народу»1. Саме таким кронпринцом завжди почувався Фройд у власних дитячих фантазіях, у колі своєї сім’ї, у ставленні до матері, батька, брата і сестер. Єдине — що батько не був «королем», відчужен­ня від якого формувало так званий едіпів «національ­ний» комплекс.

У зрілому віці, коли виникло бажання психоаналі­тичну теорію перетворити на психоаналітичну світову практику (психоаналітичний рух), Фройд, уподібню­ючись до аристократичного Мойсея, мислив себе вож­дем інтелектуальної всесвітньої революції. Отже, го­ловну фройдівську фобію — бідності, а також успіхи на шляху самоутвердження можна, вдаючись до його теорії, пояснювати сімейною ситуацією. Крах бізнесо­вої діяльності батька штовхав Фройда на пошуки на­дійності та опори в інтелектуальному пізнанні як єди­ного способу успішної реалізації таємного бажання — подолання почуття неповноцінності, психічних травм та комплексів.

Центральною фігурою сім’ї для Фройда стала мати, яка дуже його любила. Її ніжне, горде почуття піднесло його, дало силу та впевненість на майбутнє. Згодом Фройд дійшов висновку, що син, який був беззапереч­ним улюбленцем матері, на все життя отримує відчуття перемоги, упевненості в успіху, і цей божественний ко­ролівський статус в очах матері вестиме вже дорослого чоловіка до реальних досягнень. Відповідно, недолюбленість матір’ю закладає в дитині основи неврозу, не­впевненості та життєвої слабкості. Про материнську любов як могутню підтримку розвитку таланту і обдаро­ваності Фройда, про культ матері у його житті писали Е. Фромм, Е. Джонс, а згодом цю тему активно обгово­рювали у феміністичній критиці.

Отже, глибинна прихильність сина до матері, її лю­бов до сина є вихідними пунктами аналізу особистості Фройда і його фундаментального відкриття — едіпового комплексу. Очевидно також, що Фройд, піддавши сум­ніву різні види любові, а любов між чоловіком і жінкою звівши до сексуального задоволення або незадоволення,
1Фройд 3. Лекція 10. Символізм у сновидіннях. // Фройд 3. Вступ до психоаналізу. — К., 1998. — С. 154—155.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

17

вірив лише в єдину любов — любов матері й сина. Це стало приводом для таких психоаналітичних висновків: «Стосунки матері й сина — найчистіший приклад не­змінної любові, не скаламученої жодними егоїстичними міркуваннями» *; «Тільки взаємини з сином дають мате­рі необмежене задоволення; де взагалі найдовершеніші, справді найвільніші від амбівалентності людські взає­мини»2. Осанна материнській любові й стала внутріш­нім контраргументом Фройда його психосексуальній теорії. Недаремно критики фройдизму (Е. Фромм, Ю. Крістева та ін. ) піддавали сумніву загальнолюдську потребу в сексуальному задоволенні, замінюючи її за­гальнолюдською потребою в любові.

Становлення світогляду 3. Фройда і єврейська духовна традиція: раціоцентризм, атеїзм, елітаризм, патріархальність та песимізм

Як спосіб осмислення людського світу, психоаналіз формувався під впливом національної традиції. Харак­терні риси цієї традиції визначили специфіку психоана­літичної теорії.

Раціоцентризм (лат. rationalis розумний) — абсолютизація си­ли розуму в пізнанні та облаштуванні світу.

Фройд безкомпромісно вірив у силу розуму. Фромм назвав його «сином епохи Просвітництва», девіз якої «Дерзай знати!». Власне, культ розуму визначив і прак­тичну мету психоаналізу.

Більшість дослідників справедливо вважає, що єв­рейське походження Фройда сприяло прийняттю ним духу Просвітництва. Свідченням цього є характеристи­ка ментальності єврейського народу у праці Фройда «Мойсей і монотеїзм». Релігійне табу Мойсея — заборо­на на створення образу Бога — має глибинні психологіч­ні наслідки, вважав Фройд. Релігія, яка почалася з за­борони створювати образ Бога, означає відмову від низь­ких інстинктів, тобто значне обмеження сексуальної свободи. А відмова від задоволення інстинкту посилює почуття власної гідності. Перемога свідомості над несві­
1Фройд 3. Лекція 13. Сновиддя. Архаїчні та інфантильні ри­си..., — С. 203.

2Фройд 3. Лекція 33. Жіночість..., — С . 603.

18

Психоаналіз і літературознавство

домим, закладена в релігії євреїв, означала тріумф інте­лектуальності над чуттєвістю, патріархальності над матріархальністю, що й визначало, на думку Фройда, типовий характер діяльності народу. Тобто єврейська духовна традиція — інтелектуальна. Саме ця традиція та індивідуальна інтелектуальна обдарованість Фройда спричинилися до обґрунтування психоаналізу як мо­дерної теорії Розуму, з допомогою якої можна вийти з тисячолітньої тьми ілюзій, зреалізувати споконвічну мрію людини про самопізнання і самоконтроль. Основ­на мета фройдівської психотерапії — розумне підкорен­ня сфери інстинктів. Фройд вважав найоптимістичнішою надією на майбутнє те, що «інтелект — дух науко­вих досліджень, розум — із плином часу встановить диктатуру в людському психічному житті», що стало б наймогутнішою об’єднавчою силою людського суспільс­тва і сприяло б дедалі більшій єдності. А все, що пере­шкоджає такому розвиткові, як-от релігійна заборона мислити, називав небезпекою для майбутнього людства1. Тому Фройд в усьому покладався на науку, на розважли­ве і обґрунтоване мислення, яке дає змогу «досягти уз­годження з реальністю». Раціональна узгодженість із зовнішньою реальністю становить мету наукової роботи2. Раціоцентризм логічно веде за собою атеїзм.

Атеїзм (грец.
Atheon — безбожність) — наукове спростування ре­лігійних уявлень.

Атеїстичне світовідчуття народжувалося разом з мо­дернізацією культури на порубіжжі XIX—XX ст. Тому у світогляді Фройда фігурує протиставлення «наука — релігія». Релігійний світогляд, на його думку, є інфан­тильним: походить з дитячої безпорадності, з бажань і потреб дитинства, що зберігаються в дорослому віці. Фройдівський психоаналіз тлумачить релігію як невро­тичне захворювання людства: «Якщо спробувати при­лучити релігію до процесу розвитку людства, вона вида­ється не тривалим здобутком, а лише аналогом неврозу, через який має пройти кожна культурна людина на сво­єму шляху від дитинства до зрілості»3. Атеїзм як подо­лання релігійного світогляду, з психоаналітичного по­гляду, є ознакою духовного розвитку людства, набуття
1Фройд 3. Лекція 35. Про світогляд..., — С. 642—643.

2Там само. — С. 641.

3Там само. — С. 639.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

19

ним психологічної дорослості та психологічного здо­ров’я.

У ставленні до людського світу Фройд орієнтувався на елітарну меншість, якій відводив керівну та органі­заційну роль.

Елітаризм (лат. eligo вибираю, франц. йlite найкраще, добір­не) — обгрунтування ієрархічності людського світу і належності

провідної духовної ролі обраній, вищій меншості.

Єврейська духовна традиція сприяла тому, що Фройд у своїх поглядах на культуру орієнтувався на елітарну традицію давнього світу. З античною традиці­єю вищості аристократичної людини над масою Фройд узгоджував і своє відкриття. У дусі платонівського фі­лософування (Платон вважав розум вищим від душі) він дійшов висновку, що метою життя цивілізованої люди­ни стає сублімація
(лат. sublimatio, sublimo — підій­маю, підношу) — перетворення сексуальної енергії на духовно-творчу.

Людство Фройд поділяв на нецивілізовану масу (чернь), не здатну жертвувати власними інстинктами, а тому змушену їх задовольняти, і на інтелектуальну елі­ту, здатну сублімувати (перетворювати) найнижчі інс­тинкти на пізнавальну діяльність. Цивілізація постава­ла результатом сублімації інстинктивних імпульсів, пе­ретворення нижчого на вище. У листі до своєї нареченої Фройд писав: «Чернь живе, як хоче, а ми стримуємо се­бе. Ми робимо це для того, щоб зберегти нашу ціліс­ність. Ми зекономимо на нашому здоров’ї, на нашій здатності радіти, на нашій силі: ми зберігаємо її для чо­гось, самі того не знаючи, для чого саме. І ця звичка пос­тійного пригнічення природних інстинктів надає витон­ченості нашому характеру». Тому Фройд на себе накладав найжорсткіші сексуальні обмеження і жив відповідно до найсуворішої моралі. А релігію як «низьку» ілюзію, яка відповідає «інстинктивним поривам і бажанням», він вважав духовним пристановищем юрби, науку — еліти. У праці «Майбутнє однієї ілюзії» він поділяв людей на вождів і підкорених, вважаючи, що такий поділ ґрунтується на природній основі. Сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, обстоював антидемократичні засади; глибо­ко вірячи в диктатуру еліти, ідеалізував Муссоліні, пославши йому в дарунок свою книгу про психоаналіз. Його захоплення видатними особами відповідало мо­


20

Психоаналіз і літературознавство

дерністським уявленням про культурних героїв та їх загальнолюдську місію — розумно і гармонійно обла- штовувати світ.

У процесі політизації психоаналізу (перетворення психоаналітичної теорії на психоаналітичний рух) ця фройдівська орієнтація на елітарність та аристократизм виявилась особливо виразно. «Психоаналітичний сві­тогляд, — писав він у листі до свого друга від 5 лютого 1910 року, — не передбачає демократичної зрівнялівки, у психоаналітичному русі повинна існувати еліта, схо­жа на платонівське управління філософів». Аналізуючи мову Фройда на етапі політизації психоаналізу, Фромм звернув увагу, що той висловлювався як політичний вождь, орієнтований на завоювання світу. Його мова — «мова творця імперії», який у психоаналітичному русі вбачав інструмент інтелектуального завоювання світу і спасіння людства за допомогою так званої філософсько- наукової теорії. У формі світової наукової школи Фройд реалізував і свою дитячу мрію про Ганнібала, і свою до­рослу фантазію — бути Мойсеєм, який веде людський рід в обітовану землю.

Визнання законності ієрархічної впорядкованості світу робило Фройда також прибічником патріархаль­ної традиції.

Патріархальність (грец. pater батько, arche початок, вла­да)обгрунтування батьківського права, що символізує суво­рий принцип ієрархічної впорядкованості суспільства, пануван­ня чоловіка і підкорення жінки.

Фройд був сином свого народу, в релігійних уявлен­нях якого сформувався абсолютний патріархат. Витіс­нення в іудаїзмі матріархальних (жіночих) божеств патріархальним божеством (єдиним Богом-Отцем) зумо­вило суспільну організацію єврейського народу на осно­ві батьківського права. Єврейська традиція у ставленні до жінки, як писала Сімона де Бовуар, «запекло антифеміністична», вона яскраво виявилась у житті й творчос­ті Фройда. Оскільки психоаналіз постав у час виникнен­ня «жіночого» питання (розгортання феміністичного руху), то Фройд зі своїми революційними поглядами у психології був цілковито консервативним у ставленні до жінки, жіночої емансипації та її ролі в культурі. Сто­сунки в сім’ї він вибудував на основі зверхності чолові­ка, визнання його природного права повністю контро­

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда



21

лювати життя своєї дружини. Хоча на початку чи не єдиної любовної історії, що переросла у шлюб, Фройд був пристрасним і ревнивим закоханим, «великим, ди­ким чоловіком з кокаїном во плоті», проте дуже скоро ця пристрасть поступилась єдиному бажанню — бажан­ню пізнання.

У психоаналітичній теорії жінку представлено як недосконалу людську істоту, як позбавленого власної сексуальності кастрованого чоловіка, з пенісною за­здрістю, слаборозвиненою інтелектуальністю тощо. Власне, у теорії психоаналізу було науково обґрунтова­но традиційні упередження щодо жінки. Патріархаль­на теорія психосексуальності з її центруванням чолові­чого сексуального інстинкту постала як компенсація «загальмованої сексуальності» самого Фройда, відсут­ності в нього емоційної близькості з жінками, прихова­ного страху перед «другою статтю» як перед будь-якою ірраціональністю загалом.

Матеріалізм, атеїзм, раціональність наукового сві­тогляду зумовили песимістичне світовідчуття Фройда.

Песимізм (лат. pessiumнайгірший)світовідчуття, в якому

немає радості життя.

Песимізм виникає на основі відчуття приреченості життя, неминучості смерті, що знищує наймогутніший індивідуальний духовний досвід. Лише релігійне світо­відчуття, якого був позбавлений Фройд, могло дати ін­ше сприйняття реальності.

Відповідно до світоглядної орієнтації на обраність і зневагу до черні разом із властивими внутрішній психо­логії страхами (бідності, голоду, приниження) психоло­гія особистості Фройда формувалась як психологія роз­важливої стратегії. Фромм визначив її як психологію з орієнтацією на те, щоб «мати», а не на те, щоб «бути». Тобто основним принципом людської діяльності для Фройда стала не вітальна (життєва) насолода, а розум­ний пошук уникнення страждань як економної, раціо­нальної витрати психічної енергії. Вважаючи психіку резервуаром енергії, Фройд в усіх випадках психічного життя почав звертати увагу на економічний чинник, пов’язаний із збереженням, витратою, накопиченням психічної енергії. Наприклад, при появі невротичних симптомів він особливу увагу зосереджував на енерге­тичній втраті; стверджував, що головна шкода, спричи­


22

Психоаналіз і літературознавство

нена симптомами, полягає в затраченій психічній енер­гії і в енергії, потрібній для їх подолання. При багатьох симптомах таке подвійне марнування енергії може вкрай виснажити пацієнта та збіднити його на доступну психічну енергію, внаслідок чого він не зможе викону­вати життєві завдання. Оскільки це залежить переваж­но від кількості змарнованої енергії, то неважко зрозу­міти, що «хвороба» — суто практичне уявлення1. Отже, психоаналіз витлумачив психічну енергію як новий ка­пітал.

Фройд відкинув усі орієнтовані на духовну цінність гіпотези про те, що люди страждають не стільки від сек­суальної незадоволеності, скільки від відсутності любо­ві. Тому Фромм у світлі власної програми «гуманістич­ного психоаналізу» (що ґрунтувалася на значущості по­чуття любові) інтерпретував фройдівський психоаналіз як теорію, яка зробила любов об’єктом науки, а самого автора — жертвою цієї теорії. Наукові інтереси Фройда, за словами Фромма, були сильнішими від еросу, вони задушили любов у його житті, ставши для нього замін­ником досвіду любові2.

Радикальна однобічність світоглядної установки стала передумовою песимістичності фройдівського сві­тогляду (уподібнившись до філософів-просвітників, ав­тор психоаналізу зневажив почуття та емоції, проголо­сив розум вищою інстанцією людської особистості, а ін­телектуальне пізнання — єдиним шляхом, який може позбавити людство від страждань). Не вірячи в Бога, Фройд не вірив у любов, у духовну людську солідар­ність, вважаючи агресивну поведінку людини логічно сексуальною, а принцип «людина людині — вовк» від­повідним природній істині. Пристрасть до науки зроби­ла його речником індивідуалізму, людської самотності. «Його пристрасну любов до істини, — писав Фромм, — могли би пояснити... негативні риси його характеру — відсутність у нього емоційної теплоти, почуття близь­кості, любові, а також радості життя»3.

Отже, фройдівський психоаналітичний метод, що спонукав людину XX ст. заглянути собі в душу чесними очима, осмислити приховане у глибинах психічного
1Див.: Фройд 3. Лекція 23. Шляхи утворення симптомів... — С. 362.

2Див.: Фромм З. Миссия Зигмунда Фрейда... — С. 30.

3Там само. — С. 7.

Класичний («реалістичний») психоаналіз 3. Фройда

23

процесу, не виключити зі свого життя несвідоме, активно пізнати його, не просто усвідомити неусвідомлюване, а використати його в організації власного життя і діяль­ності, розглядав людську психіку в контексті просвіт­ницького світогляду, що ґрунтувався на опозиціях: «раціональне — емоційне», «наукове — релігійне», «елі­тарне — масове», «чоловіче — жіноче» тощо. Це був сві­тогляд з орієнтацією на ідеали епохи Модерну, заснованої на раціональному пізнанні. Тому австрійський письмен­ник С. Цвейг мав підстави ствердити, що фройдівська психоаналітична реформа людини не зробила людство щасливішим, а лише зробила його свідомішим.

3. Фройд як «культурний герой»

У структурі особистості Фройда крізь її явний смисл, що можна означити як реалістичність, раціона­лізм, прагматичність і т. д., проступає прихований смисл, що дає підстави вважати його пригніченим ро­мантиком. Без цієї романтичності душі він би ніколи не став автором психоаналізу. Вона то скупо, то яскраво репрезентується його біографією і творчістю. Надзви­чайно талановитий, у 26-літньому віці після закінчення медичного факультету Віденського університету Фройд став доктором медицини, проте не медицина, а філосо­фія, політика, історія, культура постійно цікавили йо­го. Під час психоаналітичної практики він не раз шко­дував, що не міг залишити медицину заради досліджень у галузі людинознавства та гуманітарних наук. Знаючи свою потаємну душу, недооцінював власний інтелекту­альний дар, вважав себе не вченим і мислителем, а «темпераментним конкістадором», допитливим, муж­нім і наполегливим любителем пригод. Романтичний порив душі зробив Фройда бунтарем у медичній психі­атрії і репрезентував його як істинно велику людину XX ст. з глибинним трагізмом митця в її таланті і незви­чайною долею його могутнього витвору.

Завдяки романтичному пориву Фройд мав особливо пластичний інтелект, унікальну здатність інтелектуаль­но «споживати», трансформувати ідеї, що виникали в культурному середовищі його часу. Відомо, що ідеї пси­хоаналізу були поширені на початку XX ст., а колеги Фройда дуже часто висловлювали гіпотези, які згодом знайшли своє місце в психоаналітичній теорії. Зокрема,

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка