Навчальний посібник Бердянськ 2016 зміст вступ 3 Основна частина



Скачати 347.65 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір347.65 Kb.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ім. Є.М.Руднєвої виконавчого комітету БерДянської міської ради




Марія Максименюк,

керівник гуртка,

педагог ансамблю танцю «МарЛен»

Виховання почуття патріотизму на хореографіЧНИХ ЗАНЯТТЯХ засобами української народної гри

для дітей початкового рівня

навчальний посібник
Бердянськ

2016


ЗМІСТ
Вступ 3

Основна частина

1.1.Потенціал українського народного танцю у патріотичному 6

вихованні дітей

1.2.Місце позашкільних навчальних закладів у патріотичному 12

вихованні дітей початкового рівня навчання

1.3.Українські народні ігри як засіб виховання почуття патріотизму 15

1.4.Виховання почуття патріотизму на хореографічних заняттях 19

засобами української народної гри для дітей початкового рівня



Висновок 23

Список використаної літератури 24

Додатки 25

Вступ
Психолого-педагогічні аспекти патріотичного виховання були предметом дослідження багатьох науковців різних часів. Серед класиків педагогічної науки до проблем патріотизму зверталися Г. Ващенко, О. Духнович, А. Макаренко, О. Огієнко, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Я. Чепіга та ін. У своїх працях вони висвітлювали актуальні для свого часу проблеми розвитку патріотичних почуттів дітей як складової частини національної системи виховання, висували ідею виховання «свідомого» громадянина, патріота своєї Батьківщини.

Сучасні вчені (В. Вугрич, Т. Ільїна, Н. Мойсеюк, М. Прохорова, Б. Синюхіна та ін.) розглядають «патріотизм» як інтегровану єдність почуттів, переконань, діяльності і вважають, що саме в патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до людей, Батьківщини, її минулого, майбутнього та сьогодення.

Учені підкреслюють, що в процесі виховання почуття патріотизму важливим стає вивчення та популяризація української народної гри, яка здатна емоційно збагачувати особистість, викликати потребу до творчої діяльності та фізичної працездатності, залучати до національних скарбів (О. Ващенко, В. Верховинець, Е. Вільчковський, С. Русова, В. Скуратівський, А. Цьось, О. Яницька та ін.).

Навчально-виховне та розвивальне значення народних ігор розкриває широкі перспективи для їх застосування в системі шкільної та позашкільної освіти. Одним із мистецьких осередків, в яких діти залучаються до тілесної та духовної краси є хореографічні гуртки. Саме на початковому етапі навчання, гра є одним із пріоритетних напрямів набування дітьми танцювального досвіду, а народна гра ще сприяє залученню дітей до національних витоків, вихованню інтересу та поваги до української культури.

Однак, в сучасній практиці педагоги-хореографи майже не використовують українську народну гру, вважають її, з одного боку, досить примітивною, а з іншого, такою, що потребує багато часу для вивчення словесного тексту.

Аналіз роботи позашкільних навчальних закладів в Україні засвідчує, що кількість танцювальних гуртків та колективів, які пропагують українську народну хореографію, різко знизилася. Натомість на їх місці виникають колективи, керівники яких спрямовують роботу на модернові іноземні течії. Саме тому, збереження існуючих та створення нових дитячих колективів народного танцю повинно отримати підтримку в органах державної влади та знайти своє відображення в державних освітніх програмах.

У концепції національно-патріотичного виховання молоді зазначено, що форми й методи виховання повинні базуватися на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології, особливої уваги слід приділяти вихованню засобами дитячого та юнацького спорту, художньої літератури, театральної педагогіки, музичного виховання, фольклору, декоративно-ужиткового мистецтва зокрема засобами українського народного танцю. Саме він є ефективним чинником формування ціннісного ставлення дитини до навколишньої дійсності та до самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. «У процесі занять народним танцем формуються духовні цінності майбутнього громадянина-патріота України». Саме це сприяє формуванню почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, гордості за його історичне минуле; розвитку кращих рис української нації – працелюбності, поваги до батьків та родини, свободолюбності, дбайливого ставлення до природи; ознайомленню, а згодом і детальному вивченню кращих зразків культурної спадщини народу, формуванню ціннісного усвідомлення її багатства та неповторності.

Головним завданням національного виховання підростаючого покоління є формування почуття патріотизму, а на сучасному етапі становлення української державності ця проблема набуває особливого значення.

Мета навчального посібника – розкрити особливості використання українських народних ігор на уроках хореографії з дітьми початкового рівня навчання як засобу патріотичного виховання.

Основні завдання:



  1. Проаналізувати стан проблеми в педагогічній теорії та практиці, визначити потенціал українського народного танцю у патріотичному вихованні дітей.

  2. Розкрити та обґрунтувати місце позашкільних навчальних закладів у патріотичному вихованні дітей початкового рівня навчання.

  3. Визначити класифікацію та види українських народних ігор, основні їх групи.

  4. Розкрити методичні рекомендації щодо виховання почуття патріотизму на уроках хореографії засобами української народної гри для дітей початкового рівня.

У посібнику розкривається значення народної гри як засобу патріотичного виховання дітей початкового рівня навчання в системі позашкільної хореографічної роботи. Проаналізовано різні підходи до класифікації народних ігор з метою вибору та адоптації розглянутих видів в зміст хореографічних занять. Визначено особливості проведення народних ігор в різних частинах заняття, наведено приклади, окреслено перспективи подальшого дослідження.

Запропоновані нами особливості використання українських народних ігор на уроках хореографії як засобу патріотичного виховання пройшли апробацію в групах початкового рівня навчання Народного ансамблю естрадного танцю «МарЛен» Центру дитячо-юнацької творчості м. Бердянська Запорізької області, педагогом-хореографом якого є автор посібника. Деякий матеріал друкувався у збірниках наукових праць.


ОСНОВНА ЧАСТИНА
1.1.Потенціал українського народного танцю у патріотичному вихованні дітей

Процес національного відродження, зміцнення самостійності України, її розбудова зумовлюють новий підхід до виховання громадянина, перегляду і розкриття ланок, механізмів і чинників його формування, розробки науково обґрунтованої системи національного виховання, спрямованого на формування громадянина-патріота. Важливе місце в цьому процесі повинна зайняти позаурочна та позашкільна діяльність, що є одним із пріоритетних напрямків державної освітньої політики, визначених Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст., в рамках якої проводиться виховання дітей засобами мистецтва, невід'ємною частиною якого є український народний танець. Тому гостро стає питання недостатньої уваги до українського хореографічного мистецтва як засобу патріотичного виховання дітей.

Проблема національно-патріотичного виховання досліджувалася українськими педагогами: Г. Ващенком, А. Макаренком, С. Русовою, В. Сухомлинським. Їхні видатні попередники, вчені та педагоги Києво-Могилянської академії - мислителі О. Духнович, Г. Сковорода, К. Ушинський, І. Франко, Я. Чепіга, Т. Шевченкоу своїх творах значне місце відводили вихованню любові до рідної землі, малої та великої Батьківщини, рідної мови; поваги до історичного минулого, формуванню національної свідомості.

Методологічні та теоретичні основи формування особистості з глибоким почуттям патріотизму, любові до Батьківщини розкриті у працях І. Беха, Г. Біленької, А. Бойко, М. Боришевського, Ю. Завалевського, П. Ігнатенка, Г. Касяновича, В. Каюкова, Б. Кобзаря, В. Коваля, М. Левківського, І. Матюши, О. Сухомлинської, Д. Чижевського, П. Щербаня та ін.

Незважаючи на значну кількість опублікованих наукових праць з педагогіки, психології, мистецтвознавства, проблему патріотичного виховання підростаючого покоління не можна вважати вивченою і розкритою достатньою мірою, – навпаки, накопичені досвід і практика вимагають подальшого аналізу й узагальнення з розв'язанням завдань, поставлених теорією і методикою навчально-виховної роботи, зокрема визначення засобів та підходів для вдосконалення патріотичного виховання, а теоретичні надбання не мають належного застосування на практиці.

Українське народне хореографічне мистецтво – це потужний фактор гуманізації суспільства, розвитку духовності та моральності, відродження національних традицій. Видатний український фольклорист, етнограф і хореограф В. Верховинець у книзі «Теорія українського народного танцю» зазначав, що українське хореографічне мистецтво має вивчати народні танці, які «…наповнюють душу естетичним задоволенням, мають свою особливу мову, яка завжди свіжа, нова і мила…».

У сучасних умовах глобалізації, навіювання особливостей традиційної культури, необхідно сприяти збереженню та розвитку надбань українців. Тому важливою складовою відродження традицій є проблема самоідентифікації, усвідомлення унікальності та неповторності духовних надбань свого етносу. Сьогодні актуально наукове осмислення розвитку різних видів мистецтва українського народу. Серед інших видів мистецтва, важливе значення має народна хореографічна культура. У формуванні виховного ідеалу громадянина-патріота важливе місце повинно бути відведено українському народному танцювальному мистецтву.

Серед культурних надбань нашого народу значне місце належить традиційній українській народній хореографії, так як вона розкриває характер народу, у художніх формах відображає явища, взяті безпосередньо з його побуту й праці. Широка популярність українського танцю в нашій країні та за кордоном пояснюється невичерпним багатством тем і сюжетів. У танцювальних образах розкривається національний характер народу, відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту та праці, рідна природа тощо. Наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту. Танець – мистецтво, що існує в часі й просторі. Танець -мистецтво, близьке й доступне усім людям. Український народ створив багато прекрасних, різноманітних танців, у яких відобразились кращі риси народного характеру, картини повсякденного життя, побуту, праці, рідної природи [5].

Народний танець, як один із жанрів музичного фольклору, є результатом колективної творчості широких народних мас. Він не тільки узагальнює факти із життя, але і дає їм об’єктивну оцінку, формує певне ставлення до них. Твори народної танцювальної спадщини за своїм внутрішнім характером є реалістичними, і в цій правдивості полягає їх виховна сила [13].

У науковій літературі розробка проблем хореографічного мистецтва здійснюється в історико-аналітичному, проблемно-теоретичному, фольклорно-етнографічному та освітньо-методичному напрямах. Історико-аналітичний репрезентований дослідженнями А. Гуменюка, К. Голейзовського, М. Максимова, С. Безклубенка, Г. Боримської, М. Загайкевич, Ю. Станішевського.

Дослідження теорії хореографічної культури представлені працями Р. Малиновського, Ю. Станішевського, Т. Чурпіти. Проблемно-теоретичні питання відображені у роботах М. Загайкевич та В. Пасютинської. Процес ценізації українського народного танцю проаналізовано у працях К. Василенка,В. Верховинця, А. Гуменюка [2].

Безпосереднє знайомство підростаючого покоління з українською народною творчістю, спостереження за її живим побутуванням надзвичайно збагачують його творчу фантазію, розвивають уяву, сприяють вихованню національної самосвідомості та патріотичних почуттів. Твори українського народного мистецтва, зокрема хореографічні, вчать бачити красу рідної землі, виховують повагу до людей, які створюють її матеріальні й духовні цінності.

Багато дослідників розглядають виховний вплив танцю у зв’язку з його значним фізично-культурним (І. Баднін, Ж. Далькроз, Ж. Демені, О. Дубогай, В. Завадич, Р. Петрина, Л. Сущенко та ін.) та духовно-культурним потенціалом (В. Верховинець, П. Коваль, Ю. Хижняк, Т. Чупріта, А. Шевчук та ін.), що сприяє всебічному розвитку людини. Ученими підкреслюється, що за допомогою рухів людина пізнає світ: рухаючись під музику вона вчиться повнішому її сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів. Визначне місце в системі формування національної свідомості українців, поряд з народною піснею, посідає й український народний танець.

Ще в своїй «Теорії українського танцю» В. Верховинець писав: «Пісня й танець – це рідні брат і сестра. Як у пісні виливаються жарти, радощі й страждання народні, так і в танці та іграх народ проявляє свої почуття». І щоб «...дати змогу кожному громадянину не тільки милуватися своїм танцем, але і самому брати участь у танцях і водити їх аж до глибокої старості», він потурбувався, аби вивчення народних танців починалося з самого дитинства. Так, на сторінках «Весняночки» можна зустріти багато весняних хороводів («Шум», «Кривий танок», «Дружба»), чимало народних українських танців, цілком доступних дітям («Перепілка», «Плету лісочку») і авторські обробки народно-танцювальних мотивів для виконання на естраді («При долині мак») [2].

Суть українського народного традиційного мистецтва полягає в спадкоємності, безперервності існування у часі. Воно тісно пов'язане з життям та побутом людей, їхніми звичаями, природою. Українська народна творчість виникла і збагачувалася одночасно з історичним розвитком українського народу. Вона є тою вихідною точкою, з якої починається історія.

Джерела народного танцю сягають епохи первісного ладу, коли танець мав релігійно-магічне значення. Він був невід'ємний від обрядів і пов'язаний з працею і магічними, релігійними, фантастичними уявленнями про світ. Історія розвитку людської мови свідчить, що доки ще людина не вміла висловити свою думку і душевний стан, коли її лексикон обмежувався лише певними вигуками, – вона виказувала свої почуття, настрої і бажання рухами та мімікою. В основі танцю лежить потреба людини виявити свої емоції, такі як любов, ревнощі, страх, радість, покірність, сміливість та інші. Будь-який психічний стан людини можна передати очима, мімікою, розгорнутими і згорнутими рухами або положенням тіла. В арсеналі виразних засобів української хореографії існує палітра рухів – від найяскравіших і масштабних до ледве помітних і невловимих [13].

Від свого первісного обрядового вигляду український народний танець пройшов тисячолітній розвиток. Підпорядкувавши собі різні ефекти – колір, світло, звук – рух людського тіла став виражати складні людські почуття, передавати важливі життєві ситуації, тобто його виражальні засоби ускладнювалися.

Український народний танець, як і інші види народної творчості, упродовж усієї історії збагачувався все новими виражальними засобами. В ньому віддзеркалена життєрадісність, героїзм, гумор та інші риси українського характеру. Навіть ритуальні й обрядові танці попри етнографічний примітивізм мають високу естетичну форму і духовну глибину [11].

Український танець – унікальне явище української національної культури. Його регіональна різноманітність, професійна досконалість та доступна хореографічна мова надає йому надзвичайні переваги у всебічному розвитку та вихованні молодших школярів. Демонструючи свою самобутність, високий духовний і творчий потенціал, український народний танець піднімає престиж не тільки українського мистецтва, а й нації і держави, з самого початку виховуючи любов до Батьківщини, до традицій та культури свого народу [1].

Сучасне хореографічне виховання набуває системного характеру базуючись на Державній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття», Законі України «Про освіту», що сприяє успішному розвитку сценічної хореографії, ставить перед нею нові завдання. Водночас із зростанням технічного забезпечення виконання часто на другий план відходить духовність.

Виховна цінність українського народного танцювального мистецтва полягає в тому, що формування і розвиток особистості відбуваються невимушено і природно, в контексті життя народу, сім'ї, так що дитина навіть не відчуває, що вона залучена до виховного процесу.

Український народний танець, як один із жанрів музичного фольклору, є результатом колективної творчості широких народних мас. Він не тільки узагальнює факти із життя, але і дає їм об'єктивну оцінку, формує певне ставлення до них. Твори народної танцювальної спадщини за своїм внутрішнім характером є реалістичними, і в цій правдивості полягає їх виховна сила .

Важливого виховного значення народному хореографічному мистецтву надавав В. Верховинець. Досліджуючи народні танці, він помітив, що одні з них «легкі і милі», інші – «шумні й бурхливі», а деякі – «грізні, войовничі». Таке розмаїття настроїв передається, зауважує педагог, за допомогою «особливої мови українського танцю, яка завжди свіжа, нова і мила», «мальовничих і широкої, нічим не обмеженої фантазії думок». Народний танець Верховинець відносив до найефективніших засобів формування національної культури молоді, виховання почуття патріотизму.

Створюючи музично-ігровий репертуар для дітей, В. Верховинець звернувся до українського ігрового фольклору, який поступово відмежувався від обряду і, зберігаючи свою образно-драматургічну природу, перейшов у повсякденний побут. Крім того, виникло чимало самостійних драматичних ігор – невеличких жартівливих сценок, у яких відображені повадки тварин, природні явища, трудові процеси, побутові ситуації. У них органічно поєднуються слово, спів, музика і танець. Але гра має лише зовні власне розважальний характер. Ігри є зразком соціонормативної, мовної, музичної, хореографічної культури українського народу. Педагог показав невичерпні можливості цього жанру для всебічного розвитку і формування національної культури молодого покоління.



1.2. Місце позашкільних навчальних закладів у патріотичному вихованні дітей початкового рівня навчання
Успішне вдосконалення виховного процесу неможливе без детального аналізу традиційних теоретико-методичних засад діяльності позашкільного навчального закладу, ґрунтовного дослідження засобів та методів патріотичного виховання учнів. У зв'язку з цим постає питання переосмислення ролі позашкільних навчальних закладів у патріотичному вихованні молодших школярів та перегляду засобів його реалізації, чільне місце серед яких займає український народний танець.

Український танець як предмет навчання у позашкільних закладах освіти мистецького спрямування повинен сприяти вивченню, збереженню та передачі підростаючому поколінню найбільш цікавих у художньому розумінні зразків української народної хореографії.

У «Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні», «Концепції позашкільної освіти та виховання» закладено нові підходи до патріотичного виховання молодших школярів. Йдеться про те, що «мережа позашкільних навчальних закладів створює додаткові можливості для творчого, інтелектуального та фізичного розвитку учня, сприяє формуванню в дитини умінь та навичок за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації». Але у зазначеному вище упущено момент патріотичного виховання засобами мистецтва, зокрема український народного танцю, адже залучення молодших школярів до діяльності гуртків, секцій, клубів, культурно-освітніх, спортивно-оздоровчих навчальних закладів, шкіл мистецтв, як зазначає В.Верховинець, забезпечує патріотичний, естетичний, культурний розвиток особистості, спрямований на формування базової культури майбутнього громадянина.

Розглядаючи українське хореографічне мистецтво як засіб формування патріотизму у підростаючого покоління, слід зазначити, що принципи національно-патріотичного виховання, викладені у вищезгаданій Концепції, реалізуються на заняттях українським танцем недостатньо. Пояснюється це тим, що самобутній народний танець почав втрачати свою першооснову і занадто стилізувався, а танцювальне мистецтво України активно насичується зразками іноземної, не завжди коректної хореографії [4].

У статті 8 Закону «Про позашкільну освіту» основним завданням позашкільної освіти визначається «виховання в учнів патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей Українського народу, а також інших націй і народів» , що, у свою чергу, успішно реалізується на уроках українського танцю і сприяє формуванню довершеної особи українця, засвідчуючи пріоритетну роль позашкільних навчальних закладів у розвитку громадянина-патріота [7].

Кожний конкретний народ через свою національну систему виховання органічно продовжує себе у своїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну народно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним та об'єктивно закономірним є його прагнення мати свою власну національну систему виховання, над формуванням якої працювали: Л. Балясної, В. Береки О. Глух,, О. Семенова, В. Кузя, І. Мельникової, Н. Ничкало, В. Редіної, І. Рябченко,, Т. Теплової, Н. Тернової та ін.

В основу сучасної науки національного виховання як процесу формування громадянина-патріота покладено саму природу виховного процесу в його етнічному, вселюдському, національному вираженні; дитину як окрему, оригінальну й неповторну цінність, об'єкт і суб'єкт виховання; основні фактори психолого-педагогічного впливу на становлення повновартісної людини, гарантування права й умов формування всебічного розвитку особистості в її повному ціннісному всевиявленні.

Одну з провідних ролей в процесі патріотичного виховання відіграє гармонійний розвиток особистості, де значне місце займає народне хореографічне мистецтво як засіб формування не тільки естетичної і фізичної досконалості, а й загального розвитку повноцінного громадянина суспільства.

Саме зразки української народної хореографії, які вражають своєю різноманітністю, яскравістю, образністю, неповторним колоритом і, по суті, є відображенням історії свого народу, умов його життя, можуть бути ефективним засобом формування у підростаючого покоління ціннісного ставлення до Батьківщини.

Вивчення традиційного масового досвіду виховання дітей, з'ясування можливостей та ефективних шляхів реалізації прогресивних педагогічних ідей нашого народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способів встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналіз педагогічного значення тих чи інших явищ народного життя й визначення їх відповідності чи невідповідності сучасним завданням виховання, розкриття педагогічного потенціалу давніх звичаїв і традицій в сучасних умовах та визначення доцільності нових засобів, які сприяють вихованню довершеної особи українця, повинні бути покладені в основу процесу формування патріотизму на заняттях з українського танцю.

Враховуючи вищесказане, можна зробити висновок щодо необхідності створення умов, які б усунули існуючі недоліки у процесі розвитку особистості, аби вона відповідала українському виховному ідеалу. Саме ця важлива ланка навчально-виховного процесу є пріоритетною у формуванні патріота держави.

Недостатній методологічний рівень, орієнтація на застарілі морально-етичні норми та методи культурно-освітньої діяльності, відсутність чітких критеріїв ефективного виховання в дитячих танцювальних колективах спричиняють зниження інтересу молодших школярів до народної хореографії. Мас-медіа активно насаджує школярам зразки іноземної танцювальної культури, які, на жаль, не завжди найкращі і, як правило, не зовсім коректні. Тож основним завданням позашкільної освіти є забезпечення оволодіння дітьми вищими здобутками національно-культурного життя українського народу, кращими зразками його культурної спадщини, глибокого пізнання історичного минулого країни, формування почуття патріотизму, ціннісного ставлення до Батьківщини.



1.3. Українські народні ігри як засіб виховання почуття патріотизму

Важливе місце в роботі з дітьми займають ігри і забави, які становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо.

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з'явилися в XIX ст. Це етнографічні праці О. Богдановича, Н. Маркевича, П. Чубинського. У наш час у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973— 1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали Є. Водовозова, С. Русова, В. Сухомлинський, І. Тихєєва, О. Усова, К. Ушинський та ін.

К. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні»

Високу оцінку іграм дав В. Сухомлинський: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості». [15].

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник В. Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали – такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймах грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво - це метод пізнання себе і світу, а гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас і з вами, наш національний характер».

За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи на пам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, - пише В. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Види українських народних ігор в залежності від ландшафтно-регіонального поділу поділяються на:


  1. гірсько-лісові зони – це ігри на витривалість, рівновагу, влучність, що не потребують великих лісових ділянок;

  2. ігри степової зони – це на спритність, швидкість. Для проведення таких ігор повинен бути значний простір.

Українські народні ігри виникли як обрядова дія, переходячи з покоління в покоління,змінювалася та набувала нових якостей. В них з’явилися елементи театралізації, які найчастіше використовувалися під час проведення традиційних свят.

Пізніше вони втратили свій магічний сенс і перейшли у розряд молодіжних та дитячих забав. Зважаючи на те, що в багатьох іграх використовується яскравий національний реквізит та музика, підкреслюючи сюжетність ігор, тому їх часто включають до масових українських народних свят.

В. Скуратівський визначив наступні групи народних ігор: рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом, у яких текст подається як лічилка, примовка, перегукування («Панас», «Їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чім стоїш?» та ін.); рухливі хороводні ігри, які супроводжуються пісенним текстом («Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Іде, іде дід» та ін.); обрядові та звичаєві ігри, які передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки; ігри с відображенням трудових процесів та побуту народу («Жили у бабусі...», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...») [9].

Народні ігри можна класифікувати за такими групами: дидактичні; рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом; рухливі хороводні ігри; ігри мовленнєвої спрямованості; обрядові та звичаєві ігри;ігри історичної спрямованості;ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної діяльності думки. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять  народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідкити?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чімстоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірвугорішечки» та ін.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, ідедід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості  відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.



1.4.Виховання почуття патріотизму на хореографічних заняттях засобами української народної гри для дітей початкового рівня
Гру як ефективний засіб формування почуття патріотизму на уроках дитячої хореографії розглядали В. Верховинець, Б. Стасько, С. Русова, А. Шевчук та ін. Вони підкреслювали, що тематика українських народних ігор відображає життя людей, розкриває найкращі риси національного характеру (честь, сміливість, мужність, патріотизм, хоробрість, людяність тощо), побут, національнітрадиції. За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух та пісня. Саме це робить народні ігри доступними для роботи з дітьми молодшого віку.

Для розкриття особливостей використання українських народних ігор на уроках хореографії з дітьми початкового рівня навчання ми визначили види та тематику народних ігор, які можна застосовувати в різних частинах уроку.

Аналіз досліджень класифікацій народних ігор, дозволив розподілити їх за наступними характеристиками: ступенем фізичного навантаження – ігри великої, середньої та малої рухливості (Л. Капкіна, В. Осадча, К. Стрюк, С. Мирошник); основними рухами – ігри з ходьбою, бігом, стрибками, лазінням тощо (А. Вольчинський); наявністю організуючого елементу – ігри з піснею; ігри з діалогом, який у поєднанні з рухами сприяє створенню розвинутої динамічної дії; ігри з невеликим діалогом або пісенькою, які майже пов’язані з самою дією (Г. Довженко).

Для вибору гри педагог має визначитися з її видом, метою (орієнтуватися в просторі, підпорядковувати рухи пісенній основі гри, спілкуватися з партнером, творчо підходити до передачі образу, розвивати уважність, стриманість тощо), ознайомитися зі змістом, текстовим наповненням, наявністю реквізиту. Так, у вступній частині заняття доцільно проводити нескладні, малорухливі ігри, які можуть сприяти розвитку уваги, зосередженості, психологічній та фізичній підготовці організму дитини до подальшого навантаження. Найбільш підходящими є ігри з коловою побудовою, зміст яких включає побутові форми рухів (кроки, біг, стрибки), рухи українського танцю (бігунець, зальотний крок), імітаційні та образні рухи. Наприклад, гра «На галявині» вчить дітей наслідувати рухам тварин, розвиває образне бачення, гра «Куй-куй, ковалі» вчить марширувати у різних темпах, імітувати рухами трудовий процес.

Вибір ігор для основної частини заняття залежить від її мети та завдань. Особливу увагу слід приділяти іграм, в яких діти здатні накопичувати досвід виконання рухів українського танцю, формувати знання про національні традиції, розвивати творчий потенціал, музично-координаційні навички, особистісні якості. Це можуть бути рухливі ігри середньої та високої рухової активності, хороводні, театралізовані ігри. Наприклад, у грі «Заїнька» розвиваються творчі та артистичні здібності дитини (хто краще зіграє зайця), фізичні та психічні якості (швидкість, спритність, уважність); у грі «Ми дзвіночки» розвивається музично-ритмічна координація (ритмічні рухи рук, голови та нахили корпуса з присіданням); у грі «Весна іде» розвивається почуття ритму (ритмічне плескання в долоні), вміння орієнтуватись у просторі (перебудова коло, лінії, колони).

Застосування одного руху в різних ігрових ситуаціях поступово підводить дітей до правильного його виконання, забезпечує повторення і закріплення засвоєних раніше навичок і вмінь, має велике значення для розвитку координації рухів, вміння орієнтуватися в просторі. Наприклад, педагог може ускладнювати завдання гри змінюючи характер рухів (пройти швидко, пробігти, пройти на пів пальцях, прийняти певне положення рук тощо).

Заключна частина хореографічного заняття спрямована на поступове зниження фізичного та психологічного навантаження дитини. Для цього підійдуть хороводні, малорухливі ігри, ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Зміст народних ігор має буди доступним і цікавим для дітей, відповідати рівню їх психічного розвитку і фізичної підготовленості. Особливу увагу слід приділити головним персонажам, які мають бути добре знайомими, зрозумілими і цікавими для наслідування. У хореографічній роботі з дітьми рекомендується використовувати ігри з невеликим художнім текстом, який має підказувати дітям послідовність виконання рухів («Зайчик біленький сидить», «Котику сіренький» та ін.).

Пояснення змісту і правил гри має бути стислим, точним, емоційним. Як правило, пояснення гри педагог починає з прийому зацікавлення або сюрпризності (загадка, бесіда, поява персонажу або пошук атрибуту гри). Для вибору головного персонажу можна застосовувати творче завдання, лічилочку, заохочування (акуратний одяг, старанність під час заняття, відсутність пропусків). Важливо також ураховувати індивідуальні особливості дітей. Так, соромливі, малорухливі не завжди можуть упоратись з відповідальною роллю, але поступово їх треба до цього підводити. Не можна доручати відповідальні ролі завжди одним і тим самим дітям, бажано, щоб усі вчились їх виконувати.

Після ознайомлення дітей з декількома варіантами ігор, можна провести бесіду, в якій визначити, яка гра їм найбільше всього подобається, чому?



ВИСНОВОК
Отже, хореографічне мистецтво формує свідомість, життєві ідеали та творчі амбіції, якість і стиль життя та мислення. Воно визначає базові цінності, смисли, етику та моделі поведінки, а український народний танець має величезне значення як засіб виховання національної самосвідомості.

Система хореографічного навчання має значно підвищити роль національного матеріалу. Наповнення змісту хореографічних занять українськими народними іграми сприятиме не тільки розвитку інтересу до української культури, а й розширенню знань дітей про національні символи та обереги, традиції, обряди, побут свого народу, підвищить рухову активність, сприятиме розкриттю творчого потенціалу. Подальші перспективи роботи над даною проблемою, ми вбачаємо у виборі змісту українських народних ігор для створення сюжетних дитячих концертних номерів.

Патріотичне виховання необхідно розглядати як цілеспрямований і свідомо здійснюваний педагогічний процес організації і стимулювання активно-творчої діяльності дітей, слід віднайти ряд нових підходів до патріотичного виховання школярів у позашкільних навчальних закладах на основі переосмислення його теоретико-методологічних основ та практичної діяльності, підвищити ефективність використання усіх засобів формування та розвитку патріотизму в дітей, зокрема української народної хореографії.

Сьогодні педагогам позашкільних навчальних закладів слід звернути особливу увагу на український танець як могутній засіб патріотичного виховання та якомога частіше його використовувати у навчально-виховному процесі.




Список використаної літератури

  1. Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю / К. Ю. Василенко.-К.: Мистецтво, 1996.- 496 с.

  2. Верховинець В. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного віку та молодших школярів. Видання четверте, перероблене і доповнене. - Київ: Музична Україна, 1979. - 339 с.

  3. Евдокімова Л. Українські народні ігри та забави в дошкільних установах // БВДС – 2007. - №12. – С.40-49.

  4. Каміна Л. І. Національна ідентичність у сфері гуманітарного розвитку, збереження та охорона нематеріальної культурної спадщини [Електронний ресурс] / Портал науковців Українського центру культурних досліджень.–Режимдоступу: http://www.culturalstudies.in.ua/ metod_amator

_12_3.php

  1. Колногузенко Б. М. Хореографічне мистецтво / Б. М. Колногузенко//Методичні матеріали для підготовки бакалаврів і спеціалістів за фахом «Хореографія» : зб. статей. – Х. : ХДАХ, 2008., с.

  2. Кудикіна Н. В. Теоретичні засади педагогічного керівництва ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі: дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України. – К., 2004.

  3. Підборський Ю. Г. Моральне виховання школярів на українських народних традиціях/Ю. Г. Підборський, Н. О. Репа // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 1. – С. 71-75.

  4. Про позашкільну освіту // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 46, ст.393.

  5. Скуратівський В. Т. Місяцелік: Український народний календар/ В. Т. Скуратівський // Мистецтво – К., 1992. – C. 208. 

  6. Стасько Б. Роман Герасимчук та його автентичні танці гуцульські (західні етнографічні регіони) / Б. В. Стасько, Н. І. Марусик. – Ів.Фр. : ПНУ ім. В. Стефаника, 2010. – 283 с.

  7. Таранцева О. О. Формування фахових умінь майбутніх вчителів хореографії засобами українського народного танцю: дис. … канд. пед. наук. – К., 2002. – 224 с.

  8. Фриз П. І. Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини: дис. … канд. мистецтвознавства. – К., 2007. – 181 с.

  9. Чорнобай В. С. Формування національної самосвідомості молодших підлітків засобами народної музично-пісенної творчості (в умовах взаємодії школи і клубних закладів): дис. … канд. пед. наук. – К., 1993. – 189 с.

  10. Чурпіта Т. М. Соціально-педагогічні проблеми розвитку творчої уяви молодших школярів засобами хореографічного мистецтва (на матеріалі використання казок): дис. … канд. пед. наук. – К., 1998. – 173 с.

  11. Цьось А. В. Українські народні ігри та забави / А. В. Цьось. – Луцьк, 1994. – 96 с.

  12. Яницька О. Ю. Українські народні рухливі ігри для дітей старшого дошкільного віку / О. Ю. Яницька. – Рівне, 1992. – 132 с.


ДОДАТКИ
Додаток 1

Українська народна гра « Ведмедик і лісові звірята»

Описи гри:

Діти – лісові звірі утворюють замкнене коло і умовно поділяють його на два півкола. Посередині на стільчику (під дубком) сидить Ведмедик.

Починається розповідь вірша. У першому куплеті Лісові звірята бігають у колі зальотним рухом, ніби підкрадаються до того, хто заснув під «дубком», а на «ЦС-с-С!» присідають до землі.

У другому куплеті Лісові звірята першого півкола обережно наближаються до центру і на «Цс-с-с!» присідають біля стільчика.

У третьому куплеті до першого півкола приєднується й друге, адже Лісовим звірятам дуже цікаво знати, хто ж то все-таки заснув. Хоч звірята добре стереглись, проте розбудили Ведмедика, впізнали його тай кричати. Лісові звірята кидаються врозтіч, Ведмедик за ними. Кого він спіймає, той сідає замість нього на стільчику (під дубком), гра починається спочатку.


Хто то спить під дубком,

Ще й накрився кожухом?

Цс-с-с!
Тихо, тихо, не будіть,

То, напевно, спить ведмідь.

Цс-с-с!
Стережіться, бо той гість,

Як устане, всіх поїсть.

Цс-с-с!
Ой, рятуйтесь від біди,

Утікайте, хто куди!

Додаток 2


Тематично-виховне заняття «Країна добра та дружби»

(6 років)

Мета: виявити знання дітей про позитивні людські якості (доброзичливість,чесність, привітність) та дружні стосунки; конкретизувати поняття «справжня дружба» та «дружба в колективі»; закріпити навички виконання танцювальних рухів (па голопу, підскоки, біг на пів пальцях, біг з підніманням стегна тощо); розвивати музично-ритмічну координацію, вміння емоційно відгукуватись на музику, образну уяву та фантазію; виховувати почуття колективізму та доброзичливого ставлення до всіх членів колективу.

Обладнення:CD-програвач, фонограми с піснями про дружбу, кольоровий м’яч.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Вступна частина
Діти входять до зали під фонограму дитячої пісні «Что такое доброта?» у виконанні групи «Барбарики». Виконують привітання (танцювальний уклін).

Педагог. Діти, сьогодні ми з вами вирушимо у подорож чудової країни під назвою «Доброта», у якій жителі мають найкращі людські якості. Скажіть, будь ласка, які риси характеру притаманні доброзичливій людині? Відповіді дітей.

Педагог. Правильно, це дружба, привітність, вірність, чесність, взаємодопомога та багато інших. І наше заняття ми присвятимо темі «Дружба».

Діти, як ви вважаєте, що таке дружба? Якими якостями повинен володіти справжній друг? Підніміть руку, хто має справжнього друга. А кого з вас можна назвати справжнім другом? Як, ви вважаєте, чи дружня у нас з вами група? А колектив у цілому? Відповіді дітей.



Педагог. Я бачу, що більшість з вас знайомі з поняттям «дружба». І тому ми маємо повне право вирушити в подорож до «Країни доброзичливості», рухаючись «стежками дружби». Ви готові? Тоді станьте рівненько, підтягнітьсь, покладіть руки на пояс і під музику починаємо рухатись по колу.

Розігрів по колу під дитячу пісню «Вот, что значит настоящий верный друг» (муз. Б. Савельев, сл. М. Пляцковского).Та виконують українськи народні ігри «На галявині» та «Куй-куй, ковалі».

За вказівкою діти виконують па марше, руки на поясі; крок на пів пальцях, руки підняті до гори, кисті зімкнені у замок; крок на п’ятах, руки закладені за голову; перемінний крок на пів пальцях та п’ятках, закладені за голову; крок з високим підніманням колін, руки на поясі; біг із закиданням гомілки назад а викиданням прямих ніг уперед, руки на поясі.

Далі діти виконують перешикування кола утворили колону та рухаючись через центр танцювальним кроком «па марше», розійтися через одного у протилежні сторони до шостої та четвертої точок залу.

З початком музичного супроводу діти по черзі за вказівкою педагога виконують деякі танцювальні рухи та зв’язки. Діти, які стоять з правого боку від педагог (6 точка зала), проходять по переду тих, хто стоїть ліворуч (4 точка залу). Кожна дитина з правої та лівої діагоналі розпочинає рух, пропускаючи два такти. Можна застосувати оплески всіх дітей на кожний такт музики, що сприятиме організованому виконанню завдання, розвитку уваги та почуття ритму.



Діагональні вправи під пісню «Дружба крепкая» (муз. В. Шаїнського, сл. М. Танича).

Вправа1. Підскоки, руки нам поясі.

Вправи 2. Крок па польки, руки на кожен крок по черзі розкриваються у другу позицію долонями догори і в такому ж порядку закриваються на пояс.

Вправа 3. Крок па галопу, руки на 2 такти розкриваються у другу позицію і нам два такти закриваються на пояс.

Вправа 4. Два кроки па галопу, на третій закрити ноги у шосту позицію і закінчити «стрибком з піджатими», повертаючись обличчям у протилежну діагональну точку зали, руки на поясі.

Вправа 5. Крок па польки, руки на поясі. Діти зустрічаються в центрі зали, беруться за руки, вільні руки залишаються на поясі і продовжують рухатись разом, відходячи в один бік.

Основна частина

Педагог. Ми з вами добре розігріли м’язи, а зараз проведемо музично-ритмічну гру «Дружне коло». Для цього нам потрібно побудувати коло.

Діти танцювальним кроком за першими, які стоять в діагоналях, стають у коло.



Педагог. З початком музики ви через одного будете заходити в коло і на перший такт голосно промовляти: «Я твій друг!». Ті, хто залишився на місці на другий такт повинні відповісти: «І ти мій друг!», виконуючи невеличке присідання.

Діти приймають вихідне положення: перша напіввиворітна позиція ніг (можна виконувати за шостою позицією), руки на поясі. Танцювальна комбінація (8 тактів, музичний розмір – 4.4).



1-й такт. Три кроки па галопу з правої ноги, на останню долю такту ліву ногу приставити в першу напіввиворітну позицію.

2-й такт. Повторити те ж саме, починаючи рух з лівої ноги.

3-й такт. На «раз-два» діти, які стають у внутрішньому колі, подають спочатку праву, а потім ліву руку тим дітям, що стоять навпроти них у зовнішньому колі; на «три-чотири» - діти, яким подали руки, відповідають на запрошення і кладуть праву, а потім ліву руку, відповідають на запрошення і кладуть праву.

4-й такт. Діти, тримаючись за руки, виконують з правої ноги три кроки па марше і міняються місцями. На останню долю такту приймають першу напіввирітну позицію ніг.

5-й такт. Діти перами виконують па галопу.

6-й такт. Виконують па галопу в інший бік.

7-й такт. Дрібним сценічним бігом виконують у парі півтора оберти й утворюють одне коло.

8-й такт. Роблять три оплески і голосно промовляють: «Разом дружній колектив!»

З нової музичної фрази все можна повторити спочатку.



Педагог. Діти, нам вдалося утворити красиве, дружне коло тому, що кожен с вас був уважним, старанно виконував рухи. Таким чином, ми подолали з вами велику відстань на шляху до «Країни доброзичливості», а тепер час відпочити та пограти в українську народну гру «Заїнька».

Педагог. Поки ми з вами відпочиваємо, давайте пригадаємо, які вислови про дружбу вам відому. Той, хто готовий відповідати, може встати та голосно промовити. Відповіді дітей.

Педагог. Молодці!

Педагог. А, що для вас означає «справжній друг»?

Відповіді дітей.

Отже, діти, справжня дружба має будуватись на взаємній повазі, чесному ставлені один до одного, довіри і радості від спілкування.

Педагог. А зараз я хочу щоб ми з вами виконали музично ритмічні вправи. А допоможе нам українська народна гра «Весна йде».

А зараз я вам пропоную виконати разом зі мною танцювальний комплекс партерної гімнастики під відому вам пісню «Вот, что значит настояний верный друг».



Виконання танцювального комплексу на 48 тактів.

Заключна частина.

Педагог. Діти, ми сьогодні з вами багато говорили про дружбу між собою та в колективі. А як ви вважаєте, чи можуть дружити країни. І чи можливо назвати українців дружнім народом? Відповіді дітей.

А тепер я хочу, щоб ми з вами утворили ланцюжок дружби, до якого будуть поступово приєднуватись усі країни.



Творча танцювальна гра «Ланцюжок дружби».

Педагог. Ми добре впорались з цим завданням і показали, що Україна – це дружба і привітна країна, яка бажає об’єднати в міцне коло всі держави світу.

Діти, так хто такий справжній друг? Відповіді дітей.

Правильно. Справжній друг – це той, хто поважає тебе і твої вчинки, вміє зберігати таємниці, завжди готовий прийти на допомогу, розділити з тобою хвилин радості й суму.

Якщо кожен з вас спробує стати гарним справжнім другом, привітним, доброзичливим товаришем, то і колектив у нас буде дружнім.

А, тепер давайте відпочинемо та пограємо в українські народні ігри «Зайчик біленький сидить» та «Котику сіренький».

На наступному занятті ми знову завітаємо до «Країни доброзичливості». Нас чекають нові творчі завдання, цікаві ігри.

Діти виконують уклін і виходять під музику із зали.

Додаток 3


Фото з хореографічної постановки на основі українських ігор

«Сюїта дитячих українських ігор»

Народного ансамблю естрадного танцю «МарЛен»
http://cs622625.vk.me/v622625004/4b0ac/pum5xlflvgu.jpg
http://cs622625.vk.me/v622625004/4b0c0/xs4l02fh25g.jpghttp://cs622625.vk.me/v622625004/4b0ca/swbi-ehvywu.jpg
http://cs622625.vk.me/v622625004/4b0d4/4opoqnkmj2w.jpg


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка