Науково-методичні засади створення школи родинного виховання в умовах сільської школи



Скачати 106.63 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір106.63 Kb.
Мелешко Лілія Анатоліївна,

директор Билбасівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Слов’янського району Донецької області,

кандидат історичних наук

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ШКОЛИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ В УМОВАХ СІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ

На основі аналізу теорії та практичного досвіду організації взаємодії сім’ї та школи у справі виховання підростаючого покоління робиться спроба науково-методичного обґрунтування створення Школи родинного виховання у сільській школі. Визначено мету і завдання, принципи, форми і методи роботи Школи. Підкреслюється, що така форма роботи школи з батьками зміцнить сім’ю як первинний осередок суспільства, школи як найважливішого навчально-виховного закладу, що, у свою чергу, сприятиме моральному прогресу суспільства.



Ключові слова: родинно-сімейне виховання, педагогічна культура батьків, педагогічна просвіта, школа родинного виховання.

На основе анализа теории и практического опыта организации взаимодействия семьи и школы в деле воспитания подрастающего поколения предпринята попытка научно-методического обоснования Школы семейного воспитания в сельской школе. Определены цель и задачи, принципы, методы и формы работы Школы. Подчеркивается, что такая форма работы школы с родителями будет содействовать укреплению семьи как первичной ячейки общества, школы как важного учебно-воспитательного учреждения, что, в свою очередь, будет способствовать нравственному прогрессу общества.



Ключевые слова: семейное воспитание, педагогическая культура родителей, педагогическое просвещение, школа семейного воспитания.
Постановка проблеми в її загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. У період розбудови національної системи освіти і виховання важливого значен­ня набуває родинно-сімейне виховання. Без залучення до активної участі у виховній роботі батьків та інших членів родини школярів практично не можливе розв’язання проблеми національного виховання, формування патрі­отичних почуттів молодого покоління нашої держави. У Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» підкреслюється: «В основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї і школи, наступнос­ті і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками, налагоджувати взаємозв’язок між школою і родиною, бо це – основа, передумова підвищення активності навчання та виховання» [2].

Отже, головним завданням школи є прагнення надати спільній діяльності школи і сім’ї характеру обґрунтованої системи. Особливо це актуально в сільській школі, адже тут школа і родина – основні осередки соціалізації дитини.



Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Проблеми родинного виховання піднімали у своїх творах усі прогресивні педагоги, поети і письменники, громадські діячі, починаючи з педагогів-гуманістів ХVII ст. (С.Полоцький, Є.Славинецький та ін.). Г.Сковорода, І.Франко, Леся Українка, К.Ушинський, Софія Русова та багато інших рекомендували здійснювати виховання в родині на народних виховних традиціях. Чільне місце проблема родинного виховання займає у творчій спадщині великих українських педагогів – А.Макаренка, В.Сухомлинського, М. Стельмаховича. У сучасній педагогічній науці проблеми родинного виховання, а також взаємозв’язку родинного і шкільного виховання досліджують Т. Алексеєнко, І.Мартинюк, В.Оржеховська, В.Постовий та інші.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є теоретичне обґрунтування основ створення Школи родинного виховання в сільській школі на основі аналізу теорії та практичного досвіду організації взаємодії сім’ї та школи у вихованні підростаючого покоління.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Ефективність створення Школи родинного виховання значно мірою залежить від всебічного і творчого використання досягнень вітчизняної історико-педагогічної науки та випрацювання сучасного стилю відносин між сім’єю і школою. Шкільно-сімейне виховання, за визначенням В. Сухомлинського, не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім’ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сім’я як первинний осередок суспільства і так само неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад, отже, і неможливий моральний прогрес суспільства [4, с. 13-14].

Відомо, що на формування особистості школярів найбільший вплив здійснює домашнє середовище (сім’я), а також клас чи школа. Саме тут відбувається реальний інтелектуальний і емоційний вплив на особистість. Тут також створюється навколо кожного той мікроклімат, який визначає комфорт чи дискомфорт у стосунках, формування позитивних або негативних рис, цінностей і норм поведінки, навчання, спіл­кування. У сучасних умовах саме домашнє середовище повинно займати про­відне місце у справі виховання підростаючого покоління.

У селі (селищі) суттєва роль у вихованні дітей та молоді традиційно належить громаді. Тут складається особливе середовище, відмінне від міста. Тісний контакт між людьми, сім’ями, інституціями, взаємодія, дружба між сім’ями – усе це не тільки створює певний мікроклімат у селі, а й суттєво впливає на формування особистості кожної дитини. Характерною рисою життя села є його відкритість світу. Усе, що відбувається тут, відоме усім мешканцям. Постійне спілкування сусідів і рідних, спільна робота, допомога одне одному, свята – усім цим живе кожне село. Діти є свідками й активними учасниками всіх справ і подій, які впливають на формування їхньої особистості.

У цьому середовищі школа стає культурно-освітнім центром села, а вчителі – не тільки учителями і вихователями підростаючого покоління, але й носіями педагогічної культури.

Очевидним фактом є те, що батьки і вчителі бачать дитину по-різному і з різних боків, а для того, щоб побачити її в цілому, слід створити умови, за яких виховні зусилля школи та сім’ї будуть об’єднаними. Традиційними умовами ефективної взаємодії сім’ї та школи у справі виховання підростаючого покоління є:


  1. Єдність вимог педагогів і батьків як основи виховання.

  2. Опора на позитивне в дитині, повага і віра у сили та можливості учнів.

  3. Урахування вікових та індивідуальних особливостей дитини. В. Сухомлинський зазначав, що в педагогіці немає універсальних рецептів, форм і методів, які б гарантували успіх у вихованні. До кожної дитини потрібен свій підхід [5].

Разом із тим, у час динамічних суспільних змін, коли порушились звичаєві соціокультурні норми, педагогічним колективам шкіл слід звернути особливу увагу на подолання перешкод на шляху створення позитивного сімейно-вчительського партнерства, спричинених диференціацією соціальної та культурної різниці населення (особливо в умовах сільської місцевості), стресами, різницею життєвих цінностей та досвіду, комунікативними здібностями й дискомфортом, різницею у сприйнятті дитячих потреб та інші.

Серед умов, що безпосередньо стосуються виховного процесу в сім’ї, чи не найважливіше значення посідає педагогічна культура батьків, яка передбачає засвоєння ними досвіду виховання дітей у сім’ї, національних традицій. Це вимагає організації педагогічної просвіти батьків і стимулювання їхньої самоосвіти з метою підвищення ефективності педагогічного впливу на дітей у сім’ї. В. Сухомлинський вважав, що «педагогіка повинна стати наукою для всіх – і для вчителів, і для батьків». Але успіх виховання визначає не стільки наявність педагогічних знань, скільки вміння застосовувати їх у виховній практиці. Так, важливе значення мають уміння: вести задушевну бесіду, організувати корисну справу, враховувати вікові особливості, виявляти мотиви поведінки, оцінювати дії та вчинки, розв’язувати конфліктні ситуації, створювати ситуації вибору та ін. Ступінь сформованості у батьків педагогічних умінь суттєво впливає на вихованість та інтелектуальний розвиток дітей.

«Мистецтво виховання, – писав К.Ушинський, – має ту особливість, що, може, всім воно здається справою знайомою та зрозумілою, а іншим навіть справою легкою, – і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним знайома, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; деякі думають, що для нього необхідні вроджені здібності та вміння, тобто навички; але зовсім небагато прийшло до переконання, що, крім терпіння, вродженої здібності та навички, необхідні ще й спеціальні знання» [6, с. 9].

За словами В. Сухомлинського, в наш час немає важливішого у сфері виховання завдання, ніж навчити батька та матір виховувати своїх дітей, прищепити їм високу педагогічну культуру. «Без турбот про педагогічну культуру батьків, – писав він, – неможливо розв’язати жодного завдання, що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною, – це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики» [3, с. 572]. Педагог закликав учителів навчити батьків шляхетної справи виховання своїх дітей «як виконання високого громадянського обов’язку». Із цією метою вчителю доцільно урізноманітнювати форми, засоби і методи співпраці з родинами учнів для підвищення рівня педагогічної культури батьків, враховуючи їх загальний розвиток, різноманітні інтереси тощо.

У справі оволодіння батьками педагогічною культурою суттєву роль відіграє школа.

У школах України накопичено певний досвід організації педагогічної просвіти батьків. Так, у загальноосвітній школі I-III ступенів № 1 м. Селидового діє клуб „Батьківська світлиця”, у Марганецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 3 – Батьківський клуб „Наша родина”, у ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 м. Комсомольськ Полтавської області – програма „Школа і сім’я”, в Одеській ЗОШ № 101 – проект „Школа – дитина – родина” і т.д. А в лабораторії сімейного вихован­ня Інституту проблем виховання АПН України наприкінці 90-х років ХХ ст. були розроблені програми школи молодих батьків та педагогічної культури мо­лодої сім’ї [1, с. 69].

На основі теоретичного опрацювання проблеми родинно-шкільного виховання підростаючого покоління, а також вивчення і узагальнення існуючого у школах України досвіду ми створили модель Школи родинного виховання у Билбасівській ЗОШ І-ІІІ ступенів Слов’янського району Донецької області, яка почала працювати у поточному навчальному році.

Школа родинного виховання повинна бути спрямована, перш за все, на педагогічну просвіту батьків, підвищення їхньої загальної та педагогічної культури, озброєння їх методами і засобами виховного впливу на дітей.

Школа родинного виховання, на нашу думку, повинна працювати за напрямками: батьки – діти; батьки – діти – вчителі. При цьому важливим завданням є також підготовка працівників для роботи у сфері батьківської просвіти.

Мета Школи родинного виховання полягає в організації роботи з родинами наших школярів з метою впливу на виховний потенціал останньої. Отже, об’єктом нашої уваги є не сама родина, а родинне виховання.

Робота Школи родинного виховання ґрунтується на таких принципах: оптимальний вибір методів та засобів досягнення мети, їх диференціація в залежності від соціального стану, віку, освіти батьків, сімейного мікроклімату, життєвої позиції, ставлення до школи, тощо; довірливі стосунки між учасниками спілкування; урахування особливостей взаємовідносин батьків і дітей; систематичність і послідовність; співробітництво та педагогічна корекція; єдність родини і школи; врахування всієї сукупності економічних, соціальних, духовних та інших умов, які суттєво впливають на формування особистості.

Завдання: створення партнерських стосунків між школярами, їхніми батьками і вчителями, комфортного навчально-виховного середовища, перетворення школи у дім – затишний, теплий, безпечний; виховання взаємодовіри, взаємоповаги міх усіма суб’єктами навчально-виховного процесу; підвищення педагогічної культури батьків

Зміст роботи Школи реалізується через такі напрямки:


  • вивчення сімейної атмосфери, що оточує учня, його стосунків із членами родини;

  • психолого-педагогічна освіта батьків через систему батьківських зборів, консультацій, бесід тощо;

  • організація спільного проведення вільного часу дітей і батьків;

  • захист інтересів і прав дитини у так званих „важких” родинах;

  • підготовка молодого покоління до сімейного життя.

Школа родинного виховання має таку структуру:

    1. Школа майбутнього першокласника.

    2. Секція роботи з батьками учнів початкової школи.

    3. Секція роботи з батьками учнів 5-го класу (адаптація переходу в основну школу).

    4. Секція роботи з батьками учнів основної школи (6–8-ий класи).

    5. Клуб батьків учнів старших і випускних класів.

    6. Методи роботи: спостереження, бесіда, тестування, анкетування, лекція, вправляння, аналіз педагогічних ситуацій.

Форми і методи роботи з батьками спрямовані на підвищення педагогічної культури батьків, на зміцнення взаємодії школи та родини, на посилення їхнього виховного потенціалу, а також на створення певного педагогічного середовища у селищі. Значне місце у цій системі роботи з батьками учнів приділяється психолого-педагогічній освіті.

Формами психолого-педагогічної освіти батьків є:



  • університет педагогічних знань (допомагає озброїти батьків основами педагогічної культури, познайомити з актуальними питаннями виховання дітей);

  • лекція (докладно розкриває сутність тієї чи іншої проблеми виховання через аналіз явищ, ситуацій);

  • конференція (передбачає розширення, поглиблення й закріплення знань про виховання дітей).

Заплановані спецкурси, факультативи: „Морально-етичні стосунки у сім’ї”, „Психологія сімейного життя”, „Подорож у світ економіки”, „Моральні та ціннісні орієнтири молоді”, „Живи за правилами”. Для бажаючих пропонуємо також гурток „Раціональне ведення домашнього господарства”.

Передбачені й інші форми роботи: практикуми, індивідуальні тематичні консультації, загальношкільні батьківські збори, класні батьківські збори, батьківські читання, батьківські вечори, батьківські тренінги, батьківські ринги. Важливу роль відіграють дискусії з різних проблем виховання, обмін досвідом створення благодійного мікроклімату в родині і застосування різних методів і прийомів виховання дітей.

Одним із засобів виховання педагогічної культури батьків є організація вчителем родинних виховних заходів. Акції, родинні свята, конкурси, огляди, виставки, концерти,  презентації, дні відкритих дверей, вечори відпочинку для учнів, їхніх батьків та вчителів – ці та інші заходи дають змогу активізувати батьків, з пасивних спостерігачів перетворити їх в учасників навчально-виховного процесу власних дітей, пізнавати інтереси і вподобання кожної сім’ї, організовувати спільне дозвілля батьків і дітей, забезпечувати наступність поколінь, відроджувати звичаї і традиції нашого народу.

Форми і методи роботи з батьками у Школі родинного виховання сприяють вироблен­ню критичного ставлення батьків до власної педагогічної діяльності у сім’ї, формування у них вміння аналізувати конкрет­ні педагогічні ситуації і знаходити правильні рішення. До цього спону­кають передбачені практичні заняття для батьків та осмислення трудно­щів і помилок у сімейному вихован­ні, їх причин і шляхів запобігання.

Слід зазначити, що в Билбасівській загальноосвітній школі нагромадився великий досвід роботи з родинами школярів. А створення Школи родинного виховання надасть цій роботі більш цілеспрямованого, систематичного характеру.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично, не стоять осторонь, а беруть активну участь у навчально-виховному процесі школи.



На нашу думку, створення Школи родинного виховання сприятиме оволодінню батьками педагогічною культурою, що, у свою чергу, позбавить суттєвих вад сімейного виховання: негативні приклади з життя сім’ї; безсистемність виховних впливів; надмірний авторитаризм; дефіцит спілкування батьків з дітьми; невміння організувати конкретну діяльність дітей; система заборон як основа виховання; неузгодженість дій у сім’ї, а також сім’ї та школи; зниження виховної активності батьків у міру доросління дітей; батьківський егоїзм – перебільшення уявлень про здібності дитини, її виключності, прагнення обмежити виховання піклуванням про одяг, їжу, задоволення всіх потреб дитини.

Література

  1. Алєксєєнко Т. Ціннісні орієнтації сімейного виховання: концепція реалізації / Т. Алєксєєнко // Рідна школа. – 1997. – № 10. – С. 69–72.

  2. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття). – К.: Радуга, 1994. – 62 с.

  3. Сухомлинський В.О. Избр.произв. В 5 т. – Т. 2. – М., 1979.

  4. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський // Вибр. тв.: У 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 4.

  5. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський // Вибр. тв.: У 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 1.

  6. Ушинський К.Д. Избр.пед.произв. В 4-х т. – Т. ІУ. – Кн. 1. – 1946.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка