Наукові основи методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку



Скачати 495.6 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації15.04.2016
Розмір495.6 Kb.
  1   2
Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський педагогічний коледж

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

ДО

ДИСЦИПЛІНИ «МЕТОДИКА РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ І НАВЧАННЯ ГРАМОТИ »

Циклова комісія філолічних дисциплін

Спец. № 5.01010101 Дошкільна освіта
Розглянуто і ухвалено до затвердження на засіданні циклової комісії філологічних дисциплін

Протокол № 1 від 28.08 1914 р.

Голова ц/к ______Кондратенко С.І.

м. Дніпропетровськ
Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський педагогічний коледж

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

Навчально - методична карта заняття

Назва та № спеціальності Дошкільна освіта 5. 01010101

Рівень підготовки повна загальна середня освіта

Дисципліна Методика розвитку мовлення

Тип заняття Лекція

Тема Наукові основи методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку

Мета заняття: Знати означення методики розвитку мовлення як науки, предмет, об’єкт вивчення, завдання, методологічну основу.

Уміти охайно вести конспект лекцій, виділяти головне, робити висновки, мотивувати необхідність вивчення дисципліни.

Розвивати самостійність суджень, педагогічну інтуїцію. Виховувати відповідальне ставлення до до обраної професії.

Забезпечення заняття:

* наочно-демонстраційний матеріал

Роздатковий матеріал опорні конспекти «Методика розвитку мовлення – педагогічна наука»


ТЗН

ЛІТЕРАТУРА:



  1. А.М. Богуш Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах..- К.: Слово. 2006.

  2. За редак. А.М.Богуш Методика розвитку рідної мови та ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. – К, 1992.

  3. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика: Просвіта. 2000.

  4. Гавриш М.В. Художнє слово і дитяче мовлення. Методичний посібник для вихователів.-Донецьк, 1999.

  5. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. – К., Слово, 2010. 8. Богуш А. М. Підготовка руки дитини до письма,— К., 1976Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошк. виховання, 2012. – № 7. – С. 6-19.

  6. Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт» .- Київ, 2010.

  7. Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина» /Наук. кер. та заг. ред. Проскура О.В., Кочина Л.П., Кузьменко В.У., Кудикіна Н.В. – 3-тє вид., випр. – К., 2009. – 430с.

  8. Освітня програма «Дитина в дошкільні роки» /Наук.керів. Крутій К.Л. – Запоріжжя: ЛІПС. – 2010.

Допоміжна :

  1. Піроженко Т.Психічний розвиток дитини дошкільного віку. Запоріжжя, 2003.- 123 с.

  2. Крутій К.Л. Розвиваємо у дитини мовлення, інтелект і здібності. – Запоріжжя: ЛІПС. Лтд, 1999. – 60с.

Інформаційні ресурси

  1. http://www.mon.gov.ua – офіційний сайт Міністерства освіти і науки України;

  2. http://www.twirpx.com – все для студента;

  3. http://www.ostriv.in.ua - Острів знань;

  4. http://www.detskiysad.ru/ucheba.html - Навчання дітей у дитячому садку;

  5. http://www.mirknig.com - Мир книг.


ВСТУПНА ЧАСТИНА

МОТИВАЦІЯ ТЕМИ

ПОСТАНОВКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ

ЗАПИС ТЕМИ, ПЛАНУ, БІБЛІОГРАФІЯ.

ВИКЛАДАННЯ НОВОЇ ТЕМИ

ПЛАН


  1. Означення науки методики розвитку мовлення. Методологічна основа дисципліни.

  2. Завдання методики розвитку мовлення.

  3. Методи та прийоми розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

  4. Зв'язок дисципліни з іншими науками.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Питання на закріплення:

  1. Що таке мова (мовлення, мислення) ?

  2. Обґрунтуйте необхідність вивчення дисципліни в роботі вихователя дошкільного закладу.

  3. В чому полягає зв'язок методики розвитку мовлення з педагогікою психологією ?

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ СТУДЕНТІВ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

Законспектувати і вивчити питання :

  1. Природничі, лінгвістичні, лінгводидактичні основи методики розвитку мовлення. - Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика: Просвіта. 2000, с.

  2. Значення та місце методики розвитку мовлення в системі педагогічних наук.- . А.М.Богуш Методика розвитку рідної мови та ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. – К, 1992, с.

  3. Методика розвитку мовлення дітей раннього віку. - Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. – К., Слово, 2010., с.

Тема Вступ. Наукові основи методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку



ПЛАН

  1. Предмет та завдання курсу

  2. Філософські основи методики

  3. Природничі основи методики

  4. Психологічні основи методики

  5. Лірнгводидактичні основи методики розвитку мовлення

  6. Закономірності та принципи навчання дітей рідної мови

Питання на закріплення :

  1. що є предметом і об’єктом методики навчання дітей мовлення ?




  1. Визначте основні завдання дисципліни.




  1. Що становить філософську, психологічну, природничу , лінгводидактичну основу методики?




  1. Дайте класифікацію принципів навчання мовлення.


ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

Законспектувати питання:

    1. Природничі, лінгводидактичні, психологічні основи методики розвитку мови.

    2. Вікова періодизація мовленнєвого розвитку дітей.

    3. Завдання дошкільного закладу з розвитку мовлення дітей.

Література:

  1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошк. виховання, 2012. – № 7. – С. 6-19.

  2. За редак. А.М.Богуш Методика розвитку рідної мови та ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. – К, 1992.- 5-26с., с.69

  3. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика: Просвіта. 2000.



  1. Предмет та завдання курсу

Методика розвитку рідної мови та ознайомлення дітей з навколишнім у дошкільних закладах — де педагогічна наука, яка вивчає закономірності розвитку мови дітей на різних вікових етапах, специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовних навичок у дітей, форми, засоби, методи і прийоми навчання дітей рідної мови. Предметом вивчення методики є процес оволодіння рідною мовою як засобом спілкування в умовах виховання та навчання. Об'єктом вивчення є мова.

Методика як педагогічна наука відповідає на запитання: чого навчати? як учити? кого вчити? для чого вчити? Під словом чого? розуміють предмет та зміст навчання, який визначається програмою виховання та навчання в дитячому садку.



Як учити? У відповідності з цим запитанням розробляють форми, засоби, методи і прийоми розвитку та навчання рідної мови, створюють методичні розробки і посібники на допомогу вихователю дитячого садка, а також діагностичні контрольні завдання, спрямовані на з'ясування якості мовних навичок дітей.

Кого вчити? Відповіддю на це запитання є дитина, її анатомо-фізіологічні, психічні та вікові особливості. В дошкільному закладі виховуються діти від трьох— шести місяців до семи років. Кожний віковий період потребує специфічних методів і прийомів розвитку мови дітей. Скажімо, на другому році життя основну увагу буде звернено на розвиток розуміння мови дорослих та оволодіння активним самостійним мовленням, на четвертому році життя — це розвиток діалогічного мовлення та правильної звуковимови. Середній дошкільний вік вимагає від педагога цілеспрямованої роботи над розвитком монологічного мовлення, а старший — мовної підготовки дітей до школи.

Для чого вчити? Під цим запитанням розуміють визначення мети та завдань, принципів відбору змісту, методів та прийомів навчання. Кінцевою метою навчання дошкільників рідної мови є прищеплення їм практичних мовних навичок усного спілкування з людьми, що їх оточують.

Методика як наука має свої терміни і фундаментальні поняття, які становлять її основу. Л. П. Федоренко виділяє чотири таких поняття: закономірності засвоєння мови, принципи навчання, розвиваючий потенціал мовного середовища і засоби навчання мови(дидактичний матеріал, методи і прийоми навчання, організація навчальної роботи)

Основними завданнями методики розвитку рідної мови як науки є: розробка на науково-педагогічній основі єдиної системи мовного розвитку дітей від народження до семи років; найефективніших засобів, методів і прийомів розвитку мови дітей; діагностичних та корекційних методик мовного розвитку дітей; встановлення зв'язку теорії з практикою та збагачення практики новими науковими відкриттями; узагальнення та розповсюдження передового досвіду роботи з вивчення рідної мови в дошкільних закладах України.

Методика розвитку рідної мови в дошкільному закладі як навчальна дисципліна знайомить студентів з метою і завданнями розвитку рідної мови, з методичними засобами навчання дітей мови, допомагає критично оцінювати методичну спадщину минулого; озброює вихователя системою науково-педагогічних ідей, теоретичними знаннями, практичними навичками та вміннями, необхідними в роботі вихователів груп раннього та дошкільного віку, старших вихователів, завідуючих, методистів та інспекторів системи дошкільного виховання.

Знаючи методику навчання дітей рідної мови, володіючи системою методів і прийомів, апробованих на практиці, педагог тим самим уникає застосування в своїй роботі науково не обґрунтованих, а іноді й шкідливих прийомів навчання.

Для того щоб застерегти вихователя від застосування в своїй практиці засуджених системою народної освіти методів навчання рідної мови та грамоти, методика ознайомлює їх з історією цих методів. У тон же час знання методів і прийомів, які застосовувались у минулому, допоможе вихователю дібрати кращі і найдоцільніші з них у роботі з дітьми.

' Див.: Федоренко Л. П. Закономерности усвоения родной речи—М„ 1984,—С. 18—19.

Методика навчання рідної мови в дитячому садку спрямовує вихователів на оволодіння дітьми усною формою мовлення. В дошкільних закладах здійснюється лише підготовка до систематичного навчання читання та письма в школі. Дошкільники не вивчають мовних правил, не читають книжок, не виконують письмових завдань, як у школі, у них немає підручників. Засвоєння рідної мови відбувається практично, в провідній для цього віку діяльності — ігровій. Методика знайомить вихователів із системою дидактичних мовних ігор та ігрових вправ з кожного розділу (словник, звукова культура, граматична правильність мови, зв'язна мова, навчання грамоти).

Методика навчання дітей рідної мови в дитячому садку— перший етап у розвитку загальної мовної культури, який вимагає забезпечення наступності в роботі з розвитку мови між дитячим садком та першим класом школи.


  1. Філософські основи методики Тривалий час учені намагалися довести, що мова розвивається за біологічними законами: народжується, живе, вмирає незалежно від людського суспільства. Замислювалися люди і над тим, хто був творцем мови. На ранніх етапах розвитку суспільства люди вважали творцем мови Бога. Пізніше склалася думка, що мозу створила сама людина. Виникли такі основні теорії походження мови: договірна, звуконаслідувальна, вигукова.

Представники договірної теорії вважали, що мова виникла в результаті певної домовленості між людьми.

За звуконаслідувальною теорією, мова виникла в результаті копіювання первісною людиною звуків, які вона чула навколо себе. Почуті звуки людина начебто поступово перетворювала у назви предметів.

Вигукова теорія пов'язувала виникнення мови з вигуками, криками людини, які поступово усвідомлювалися, перетворювалися на слова. Жодна з цих теорій не змогла науково правильно пояснити причину виникнення мови у людини. Основною хибою цих теорій було те, що копи не враховували суспільного характеру мови.

Виникнення мови пов'язане з виникненням самої людини. Перехід людини до самостійного виготовлення знарядь праці та систематичного користування ними і був початком формування свідомості і мови. Спільна праця людей сприяла тіснішому їх об'єднанню, вона породила потребу в обміні думками. Люди поступово почали утворювати засоби обміну думками у вигляді відтворюваних голосовим апаратом комплексів звуків, якими вони позначали певні предмети, явища і повідомляли про них іншим. Ф. Енгельс пише: «...В процесі формування люди прийшли до того, що в них виникла потреба щось сказати одне одному. Потреба створила собі орган: нерозвинута гортань мавпи повільно, але неухильно перетворювалась шляхом модуляції для все більш розвинутої модуляції, а органи рота поступово навчались вимовляти один членоподільний звук за другим... Спочатку праця, а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок» Отже, мова виникла разом з виникненням суспільства. Розвиваючись, вона ставала засобом не тільки повідомлення думок, а й їх формування. Володіючи мовою і здійснюючи мовну діяльність, люди обмінювалися досвідом, знаннями, передавали їх нащадкам, розуміли один одного й мали можливість спільно працювати в усіх галузях людської діяльності. Поза людським суспільством мова розвиватися не може. Безмовне виховання не може сформувати людину. Історії відомо близько 38 випадків розвитку дітей серед тварин. Кожного разу повернення цих дітей після п'яти—семи років у людське суспільство не дало позитивних наслідків в оволодінні ними мовою як засобом спілкування, було втрачено сензитивний період засвоєння мови.

Мова є специфічно людським засобом спілкування. Проте не будь-яке людське середовище позитивно впливає на розвиток мови дітей. В. О. Сухомлинський описує випадок із своєї педагогічної практики1. Одного разу він

познайомився в автобусі з молодим залізничником, батьком учня третього класу. Той з сумом розповів, що його хлопчик дуже погано вчиться. Вчителька скаржиться, що поки він дочитає умову задачі до кінця, то забуде її початок. Що ж сталося з дитиною? Виявляється, хлопчик у дитячі роки виховувався у глухої бабусі і в нього затримався мовний розвиток, він був майже зовсім німий. Дитина народилася з передумовами для нормального розвитку, та відсутність мовного спілкування негативно вплинула на розвиток її інтелекту та мови.

Отже, мовний розвиток залежить від розвиваючого потенціалу мовного середовища. Спираючись на положення філософії про те, що мова є основним засобом людського спілкування, необхідно в дитячих закладах організовувати мовне середовище таким чином, щоб його розвиваючий потенціал був досить високим для кожної дитини відповідно до її віку.

Виникнення і розвиток мови тісно пов'язані з виникненням і розвитком мислення. Мова така ж давня, як і свідомість. Подібно до свідомості, мова виникає лише з потреби, з настійної необхідності спілкування з іншими людьми. Єдність мови і людського мислення корениться в спільній основі їх виникнення — в трудовій діяльності людей. Без мови немає людського мислення, як без мислення не може бути мови. Мова стала рушійною силою, яка допомогла людині виділитись з тваринного світу, розвинути своє мислення. Мова існує як засіб обміну думками. Вона — основний елемент мислення, в якому виражається життя думки. Ми думаємо словами. Думки виникають в словах і реченнях, вони з самого початку свого виникнення пов'язані з словами. Завдяки мові мислення стає суспільним явищем. Без мови думки не можуть сформуватись, стати зрозумілими і самій людині, яка думає. Вони виникають і існують тільки в формі Слів і сполучень їх у реченні за правилами граматики, завдяки чому людина може логічно мислити. Завдяки мові людські думки не губляться, а передаються з покоління п покоління у вигляді системи знань. Таким чином створюється своєрідна скарбниця людських знань.

Єдність мови і мислення виявляється і в зв'язку між поняттям і словом. Кожне слово має звукову і смислову сторони. Смислова сторона слова — це його значення, ядром якого є поняття. Поняття — це результат розуміння памп повних об'єктів, який склався з допомогою слова І закріпився у нашому мозку. Поняття без слова не існує . Будь яке слово уже узагальнює. Отже, мова і мислення пов'язані між собою як форма і зміст, і відривати їх одне під одного неможливо.

Мова - засіб спілкування, обміну думками між людьми Це основна функція мови, без якої людина не змогла б існувати. Мислення — процес опосередкованого й узагальненого відображення в мозку людини предметів і явищ, зовнішнього світу в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях. Мислення відображає закони природи і суспільства, а мова виражає думки про ці закони, реалізує ці думки і робить доступними для інших людей. Якби мова була тотожною з мисленням, то вона не могла б бути знаряддям його формування. Проте якби мислення було тотожним з мовою, воно не могло б впливати на її розвиток.

Специфічність мови і мислення зобов'язує вихователів дошкільних закладів звертати особливу увагу на них у навчально-виховній роботі з дітьми. Засвоєння словника є основою засвоєння понять. Оволодіння граматичною правильністю мови сприяє розвитку логіки мови, логічному мисленню. Культура мовлення є необхідною умовою культури мислення.

Оволодіваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити. З допомогою мови у дітей розвиваються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація. Завдяки мові діти засвоюють операції дедукції (поодинокі факти підводять до загального) та індукції (загальний висновок пристосовують до поодиноких фактів).

Перш ніж дитина засвоїть нове слово, вона повинна відчути те, що ним позначається.

Якщо ж за словом стоїть конкретний факт, уживані слова втрачають свій справжній конкретний зміст, виникає пуста вербальність. Дитина вживає словесні вирази, не розуміючи їх значення, багатослів'ям прикривається пустота її думок. Тому в методиці розвитку мовлення дітей дошкільного віку в першу чергу слід використовувати методи навчання, пов'язані з безпосереднім сприйманням дитиною дійсності (спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів, бесіди про них та ін.).

Рушійною силою людського пізнання є практика. Вона — критерій істини та кінцева мета пізнання. Практика дає змогу відокремити правильні наукові методи навчання від хибних, перевірити ефективність розроблених програм навчання та виховання.

Отже, мова є одним із найбільших надбань людства. Вона виникла разом з людським суспільством, розвивалась разом з ним і служить засобом спілкування між людьми, навчання і виховання, знаряддям боротьби і розвитку суспільства.



  1. Природничі основи методики

Природничою основою методики навчання дітей рідної мови є вчення фізіологів про умовно-рефлекторний характер засвоєння мови (І. М. Сєченов, І. П. Павлов, А. Г. Іванов-Смоленський, Н. І. Красноярський та ін.).

Усю складну умовно-рефлекторну діяльність кори великих півкуль головного мозку І. П. Павлов назвав сигнальною діяльністю. Завдяки їй встановлюється точний і тонкий зв'язок живого організму з навколишнім середовищем. Є два види сигнальної діяльності: на конкретні подразники у вигляді предметів та явищ навколишнього середовища і на слово. За вченням І. П. Павлова, першою сигнальною системою є безпосереднє відображення в мозку людини властивостей, якостей предметів та явищ об'єктивної реальності, які діють на органи чуттів. Перша сигнальна система є спільною у людини і тварини.

У ході історичного розвитку в людини в процесі праці виробились такі форми вищої нервової діяльності, яких немає у тварин. На основі першої сигнальної системи і у взаємозв'язку з нею у людини виникла і розвинулась друга сигнальна система. Це — система тимчасових нервових зв'язків, утворених за участю мови як: засобу спілкування людей. Слово склало другу, специфічно людську, сигнальну систему дійсності, воно стало, за І. П. Павловим, «сигналом сигналів».

У зв'язку з розвитком другої сигнальної системи у людини змінилась і її перша сигнальна система. Сприймаючи предмети і явища об'єктивної дійсності, людина спирається при цьому на людський досвід, зафіксований У мові, якою вона користується. І перша, і друга сигнальні системи зумовлені суспільним життям.

Перша і друга сигнальні системи в людини перебулими і» у нерозривному зв'язку, вони не можуть існувати одна без одної. Перша сигнальна система є носієм образного, друга логічного, понятійного мислення. Розвиток другої сигнальної системи можливий лише на основі першої. Кожне слово повинно мати чуттєву основу, певний зміст.

Становлення мови у дитини відбувається за законами /утворення умовних рефлексів, на основі наслідування, «фізіологічної ехолалії» (І. М. Сєченов). Відомий російський фізіолог І. М. Сєченов писав, що в лексиконі дитини і дорослих людей немає жодного слова, яке б так чи інакше не було нею вивчено. Вивчення ж цих слів, на його думку, відбувається за законами умовних рефлексів.

Механізм становлення другої сигнальної системи у дітей дослідив А. Г. Іванов-Смоленський. На його думку, в основі становлення мови лежать три основні форми тимчасових мовних зв'язків.

Руховий, або секреторний, умовний рефлекс у відповідь на словесний подразник (С—Б: словесний подразник дорослого — безпосередня дія дитини). Наприклад, вихователька говорить дітям перед сніданком: «Діти, йдіть мити руки», і діти йдуть мити руки (словесний подразник викликав рухову дію). Лікар говорить дитині: «Потрібно приймати ліки». У відповідь на це дитина починає плакати (на словесний подразник виникла секреторна дія).

Словесна умовно-рефлекторна реакція у відповідь на безпосередній подразник із зовнішнього середовища або з внутрішніх органів (Б — С: безпосередня дія — словесна відповідь). Наприклад, вихователька мовчки показує дитині на предмет. «М'яч»,— говорить дитина. Відкрились двері, зайшла мати, дитина говорить: «Мама прийшла».

Словесна умовно-рефлекторна відповідь на словесний подразник (С — С: словесний подразник — словесна відповідь). Наприклад, вихователька запитує: «Скажіть, діти, яка зараз пора року?» «Осінь»,— відповідають діти.

Як надзвичайно складна друга сигнальна система в своєму розвитку трохи відстає від першої. Так, дитина значно швидше починає розрізняти окремі предмети за кольором, ніж за назвою. Щоб друга сигнальна система нормально розвивалася, вона не повинна втрачати постійного зв'язку з першою сигнальною системою.

Фізіологічною основою оволодіння дитиною мовою є спадкові анатомо-фізіологічні передумови будови мовних центрів та мовних органів. У корі головного мозку людини є три мовних центри, які дістали назву по імені тих вчених, які їх відкрили. Центр Верніке — центр сприймання мови на слух, розуміння мови. Його ушкодження веде до мовної афазії — нерозуміння людської мови.

Центр Брока — мовно-руховий центр, який забезпечує артикуляцію звуків, його ушкодження веде до мовної алалії — німоти.

Центр Дежеріна — це центр управління письмовою мовою, діяльністю руки, пальців як органу письма. Всі три мовні центри тісно взаємодіють між собою. В дослідженні М. М. Кольцової було доведено залежність розвитку голосових реакцій дитини від розвитку дрібних м'язів пальців. Так, із дітьми віком від 10 міс. до 1 року З міс. організовували ігри-заняття протягом 20 хв для тренування пальців (складання пірамідок, нанизування ґудзиків тощо). Поодинокі голосові реакції були одержані вже на третій день, з сьомого дня — у 41 %, а з 15-го дня у 67,3 % дітей було правильне звуконаслідування

Фізіологи обстежили понад 500 дітей у різних дитячих закладах і виявили закономірне явище: рівень розвитку мови дитини перебуває в прямій залежності від ступеня розвитку тонких рухів пальців рук.

Педагогічний висновок: вихователям груп раннього віку слід не тільки стимулювати звуконаслідування, а й одночасно тренувати дрібні м'язи пальців рук дитини.

До периферійної частини мовного апарату належать легені, бронхи, трахея, гортань з голосовими зв'язками; до органів артикуляції — язик, зуби, губи. Мовний апарат дитини слід оберігати від пошкоджень. У формуванні дитячої мови беруть участь різні аналізатори, хоч їх участь і неоднакова. Так, у 10—12-місячних дітей умовний зв'язок на слово найлегше виробляється за участю зорового аналізатора, повільніше — за участю слухового, найважче — за участю тактильно-кінєстетич- ного. Вироблення умовного рефлексу на комплексний словесний подразник у дітей полегшується при одночасній участі зорового і тактильно-кінестетичного аналізатора. Дітям 1-го року 3 міс. і старшим уже досить тільки одного словосполучення для того, щоб утворився тимчасовий зв'язок на словесний подразник, незалежно від аналізатора , який бере в ньому участь.

Для нормального розвитку мови дітей важливу роль відіграє організація правильного «мовного режиму» в групі, відсутність постійного шуму, крику. Там, де багато гомону , дитин7а стомлюється , що веде до затримки мовного розвитку. У загальному шумі | іноді буває винний вихователь , який розмовляє з дошкільниками підвищеним тоном , вимагається їх перекричати. Слід

привчати дітей додержуватися тиші, говорити напівголосно, вслухатись у навколишні слабкі звуки.

Особливості утворення безпосередньо мовних рефлексів дослідив фізіолог М. І. Красногорський За його даними, до шостого місяця в дітей з'являються перші мовні шуми — глоткові, гортанні, піднебінні, язикові, губні та інші, які поступово перетворюються на мовні звуки. У другій половині першого року окремі звуки зливаються в склади, а наприкінці першого року склади поєднуються в найпростіші слова. При утворенні слова великого значення набуває сила подразника. Так, дитина насамперед уловлює перший, останній і иайсильніше наголошений склад у слові, яке вона чує. Надалі вона приєднує до цього складу другий за силою складовий подразник і вже тільки після цього вводить у слово відносно слабкий склад, який раніше пропускався.

Другий рік життя, на думку М. І. Красногорського, є періодом бурхливого розвитку словника, оволодіння граматичною будовою мови. Правильність граматичної будови мови значною мірою залежить від правильності мови навколишніх. Тому дуже важливо створити для дітей цього віку високий розвиваючий потенціал мовного середовища. Трирічна дитина вже правильно вживає відмінки, особи, дієслівні форми, які становлять матеріальну основу дитячого мислення. На четвертому році життя розвивається діалогічне мовлення, збагачується словник, удосконалюється граматична будова.

М. І. Красногорський виділяє такі етапи розвитку мови в дітей:

Перший передмовний період (перший рік життя):

1) підготовка дихальної системи до реалізації голосових реакцій, утворення недиференційованих голосових шумів і звуків (від 3 до 6 міс.);

2) гуління, утворення голосових недиференційованих гортанних, глоткових, ротових, губних шумів і окремих непевних мовних звуків;

3) лепет як первинна форма мовного потоку, що складається з недиференційованих голосових звуків, породжених наслідуванням.



Другий період — утворення мовних звуків і їх диференціювання (другий рік життя): 1) синтез складів (6— 12 міс.), опосередковування зовнішніх подразників;

синтез складових двочленних низок (9—12 міс.) і їх автоматизація; 3) утворення перших 5—10 слів (8— 12 міс.).



1 Див.: Красногорский Н. И. Внсшая нервная деятельность ребенка.— М., 1958.

Третій період (третій рік життя): 1) збагачення словникового фонду до 500 і більше слів; 2) утворення й автоматизація мовних ланцюгів від двочленних до багаточленних шаблонів; 3) удосконалення вимови окремих слів і мовних шаблонів.

Четвертий період (четвертий рік життя): 1) збагачення словникового фонду до 1000 і більше слів; 2) подовження й ускладнення мовних ланцюгів; число слів у мовних низках досягає 9—10; 3) нагромадження й автоматизація мовних низок і формування складніших мовних потоків — мислення; 4) посилено голосна вимова мовних низок, яка сприяє їх зміцненню; 5) закріплення, зміцнення мовних стереотипів і їх автоматизація; 6) дальше поліпшення фонем і слів неправильної вимови в мовних низках; 7) поява простих підпорядкованих словникових низок або підрядних речень.

П'ятий період (п'ятий рік життя): 1) дальше збагачення словникового фонду; 2) вироблення відповідної гучності вимови; 3) розвиток підпорядкованих складних речень.

Дані фізіологів є основою для підбору методів і прийомів розвитку мови та розробки методики навчання дітей рідної мови на різних вікових етапах.

- здійснюються на будь-якому рівні комунікації: організованому (в процесі навчальної діяльності на заняттях з рідної мови) чи стихійному (в ході спілкування дітей в процесі режимних моментів).

Заняття з навчання дошкільників рідної мови являють собою одну з форм організації навчальної діяльності. Проте діяльність ця специфічна, вона протікає на мовному рівні, в сфері комунікації, у процесі якої відбувається навчання дітей дошкільного віку рідній мові як засобу спілкування. Навчально-мовленнєва діяльність дошкільників складається з різних видів говоріння (відтворююча чи творча розповідь, переказ, розмова, запитання та відповіді) і слухання.



  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка