«Народно-пісенна творчість Кам’янщини» Пошуково-дослідницький посібник



Скачати 219.8 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір219.8 Kb.
Департамент освіти і науки Черкаської обласної організації

Відділ освіти Кам’янської районної державної адміністрації

Кам’янський районний методичний кабінет

Кам’янський будинок творчості дітей та юнацтва

Кам’янської районної ради Черкаської області
Дроботенко Віра Петрівна

керівник зразкової студії сольного співу «Ліра»


«Народно-пісенна творчість Кам’янщини»

Пошуково-дослідницький посібник

Матеріали схвалені рішенням ради методичного кабінету,

Кам’янського районного відділу освіти

Протокол № 1 від 12.02. 2015


Автор: Дроботенко Віра Петрівна, керівник зразкової студії сольного співу «Ліра»



«Народно-пісенна творчість Кам’янщини»
У наш час вивчення фольклору є актуальним. Жодна гуманітарна наука не обходиться без фольклорних матеріалів. Дослідники поступово усвідомлюють, що розгадки та пояснення багатьох явищ духовної культури криються у творчості народу.

Пісня – це гордість українського народу. Це найбільше багатство.

Багато втратили під час подорожі через віки, але й зберегли чимало. Хочеться вірити в те, що маємо, ніколи не втратимо, адже це наша душа і наша історія. Вона дійшла до нас через революції, війни і голодомори, і саме завдяки пісні, кожного разу український народ вставав з колін. В посібнику дослідженно неосяжний океан народної пісенності це:

обрядова лірика - календарно-обрядові та родинно- обрядові пісні за циклами;

твори епічних жанрів - думи, історичні пісні, пісні- хроніки, балади;

необрядова лірика – родинно - побутові та соціально-побутові пісні .

Посібник орієнтований на особистий художньо-естетичний розвиток педагогічних працівників шкіл, позашкілля, формування компетенцій в традиціях українського фольклору. Може бути використано на уроках з народознавства, на заняттях гуртків художньо-естетичного напрямку.
-2-
Зміст
ВСТУП.........................................................................................................4

РОЗДІЛ І

Календарно-обрядові пісні

Колядки …………………………………………………………………….5

щедрівки…………………………………………………………………….6

Родинно-обрядові пісні

Весільні пісні………………………………………………………………..7


РОЗДІЛ 2

Твори епічних жанрів

Думи та балади……………………………………………………………10



РОЗДІЛ 3

Родинно-побутові пісні

Пісні про кохання………………………………………………………….12

Пісні про родинне життя…………………………………………………..13

Жартівливі пісні……………………………………………………………14

Колискові пісні……………………………………………………………..15
РОЗДІЛ 4

Соціально-побутові пісні

Козацькі пісні………………………………………………………………17

Рекрутські та солдатські пісні…………………………………………….18

Чумацькі пісні……………………………………………………………...19



Висновок…………………………………………………………………...20


Бібліографія……………………..................................................................21

-3-



Вступ

Народна пісня здатна торкатися найніжніших

струн людської душі, тому що:

«В піснях і труд, і даль походу,

і жаль, і успіх, і любов, і гнів великого народу»

М.Т. Рильський


Пісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої

давнини супроводжує вона життя трудівника.

Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою.

В неосяжному океані народної пісенності важливе місце посідають --соціально-побутові (або суспільно-побутові) пісні: козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі, наймитські, заробітчанські, робітничі. Розвинулися вони на основі традиції, виробленої ще раніше обрядовою і позаобрядовою ліричною та епічною пісенністю, продовжуючи і збагачуючи її. Це ліричні твори, де на перший план виступає ідейно-емоційне ставлення до події, а оповідальний елемент відіграє підпорядковану роль (на відміну від епічних і ліро-епічних).

У соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя, класовими суперечностями, боротьбою проти іноземних загарбників та феодально-капіталістичного гноблення.

Взяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буття народу. В них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.

Розвиток кожного виду суспільно-побутової лірики пов'язаний з певним періодом у житті народу. Ці пісні дають узагальнене відображення характерних для нього явищ, ситуацій. На відміну від історичних пісень, вони не приурочуються до конкретної події, факту чи особи. Їхні герої-козаки, чумаки, наймити, заробітчани – також узагальнені, типові образи.

Внаслідок особливостей фольклорного побутування у народній пісні, яка живе протягом століть, часто спостерігаються нашарування різних епох, переплетення різних мотивів.

.

-4-


Розділ1

Обрядова лірика

Календарно – обрядові пісні

Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком світогляду людини, що розкриває ставлення народу до природи, її явищ.

Календарно-обрядові пісні – це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів( щедрівки, колядки, веснянки, гаївки, купальські, та жниварські пісні).

Щедрівки та колядки, записані в Кам’янському районі, вражають своєю мелодійністю та змістовністю.

Колядують діти 7 січня, вітають і славлять Різдво Христове:

Добрий вечір тобі, пане господарю,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Застеляйте столи та все килимами,

-Кладіть паляниці з ярої пшениці,

-Бо прийдуть до тебе три празники в гості…
Дальші повідомляється про три свята різдвяного циклу, а це – Різдво Христове, Святого Василя та Святе Водохреща. Після кожного заспіву слідує приспів: радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився.
Колядка, записана від Петра Зелінського в селі Ребедайлівка Кам’янського району, розповідає про трагічний період правління царя Ірода, за наказом якого вбивали малих дітей, бо десь серед них мав бути Ісус, Син Божий:
Десь народився, із’явився Маріїн синок,

А цар Ірод засмутився, що Сус Христос народився.

Слуги свої розсилає, Христа вбити шукає.

Не знайшов ще Христа вбити,

Велів діток вигубити,

Із трьох літ же, ще й найменших,

Велів діток вигубити.

Ірод діток убиває,- мами серце униває.

Не плач, нене, не жалуй же,

Праведная душа буде!

Добрий вечір!

-5-


Щедрування припадає на 13 січня. Десь після обідньої години вулицями села ходять ватаги дітлахів і, заходячи на подвір’я, просять дозволу у господарів їх повіншувати:

- Пустіть до хати щедрувати!

Господарі запрошують щедрувальників і у відповідь звучить щедрівка

/ записано від Зелінської Катерини, с.Ребедайівка/:


А в нашого дядька у дворі береза,

Щедрий вечір, добрий вечір! /повторюється щоразу/

А на тій березі золотая кора.

Десь узялася райськая птиця

Та й поклювала золотую кору.

Десь узялася Діва Марія, кору позбирала,

Та й понесла до золотаря.

Золотарю – тарю, зроби мені чару.

Вилий мені чару ще й золотий перстень.

Нащо тобі чара? – Людей частувати,

Нащо тобі перстень? – Діток забавляти.
А ввечері щедрівки одна одної кращі звучать уже із вуст парубків та дівчат,які зі сміхом та веселощами по снігових заметах мандрують від хати до хати:

/записано від Петра Зелінського, с. Ребедайлівка/


Уставай, хазяйко, з білої постелі,

Щедрий вечір! Добрий вечір!/ повторюється щоразу/

Та застеляй столи, та замітай двори,

Печи паляниці з ярої пшениці,

Бо прийдуть до тебе премилії гості -

Ісус Христос ще й Божая Мати.

Як сів Ісус Христос та вечеряти,

Прийшла к ньому та Божая Мати:

Ой, спасибі, синку, за цю вечоринку.

Ой, дай мені, синку, райськії ключі-

Повипускать з пекла праведнії душі.

Тільки однієї та й не випускатиму,

Бо вона себе та й прогрішила:

У п’ятницю рано та й поспівала,

У суботу рано та й поснідала,

А в неділю рано отця й неньку налаяла

Щедрий вечір! Добрий вечір!
-6-


Родинно – обрядові пісні
До родинно – обрядових пісень відносяться весільні пісні та голосіння.
Весільні пісні. Українське традиційне весілля неможливо уявити без пісень.

Вони невід’ємна частина бучного, багатолюдного, яскравого обрядового дійства, яке тривало кілька днів.

У Кам’янському районі Черкаської області в селах до цього часу весілля має свій сценарій, який дійшов до нас ще з давніх часів.

Починаючи з середи молода / наречена/ з дружкою в українських костюмах

носять шишки/ спеціально випечені хлібці/ і запрошують родину та друзів на весілля.

Саме дійство розпочинається в суботу ввечері у нареченої.

Це дівич-вечір. Дівчата – дружки співають журливих пісень:
Назбирала збір – повен двір,

Вибирала дружечок на вибір.

-Думайте, дружечки, гадайте,

-Як мені матінку забувати?

-Як мені свекруху називати?

-Назву я її матінкою -

-Вона ж мені матінкой не буде-

-На моєму серденьку жаль буде…


Дальші з таким же сумом співається про батька, сестру, брата молодої, про минуле життя. Обов’язково в цей вечір проходить обряд розчісування коси.

Мати чеше доньці косу, а дружки приспівують:


Ой, дай, мати, масла, я ж корову пасла -

Гонила на росу, дай масла на косу


На закінчення розчісування звучить пісня:
Ой, казала наша Галя – заміж не піду,

Посіяла чорнобривці в вишневім саду.

А вже тії чорнобривці розцвіли,

А вже її русу косу розплели.


Хоч у весільному обряді були і сумні пісні, в цілому свято мало піднесений,

радісний характер.

-7-

Кульмінаційним днем весілля була неділя. Вранці молодий приходить до молодої і веде до вінця. В цей час дружки співають:

Котилося по дорозі нове коліща,

Підкотилося під ворітця -

Одкривайтеся, ворітця,

Бо йдуть наші молодята до вінця.

Співаються пісні, в яких наречених ототожнюють з павичем та павою, говорять які вони вродливі та закохані:
Ой, на горі черешенька, під горою дві

Та й зацвіли рясним цвітом обидві,

Та упав рясний цвіт на ріки,

Хорошії молодята навіки,

Та упав рясний цвіт на воду -

Хорошії молодята на вроду.

Весільні пісні, що виконувалися під час обряду, не тільки коментували кожен епізод, але й вшановували, повчали, розчулювали, смішили, застерігали й провіщали.

Найвеселіший момент весілля – викуп молодої. Тут уже дружки, свашки та бояри вправлялися в майстерності висміяти один одного, покепкувати:


Дружки до боярів/ свита молодого/:
Старший буярин – як болван,

Витріщив очі, як баран,

Голова в пір’ї, ніс у клоччі,

Личком підперезався

Ще й в буяри прибрався.
А бояри відповідають:
Старша дружка коса,

А друга без носа,

А третя без вуха

Ще й та пісню слуха.

-8-
Надзвичайно цікавим і веселим є викуп молодої. Дружки не жаліли епітетів та порівнянь для зятя, який, виявляється і не багатий і скупуватий і зверталися з повчаннями до брата нареченої, щоб не продешевив і взяв чималенький викуп за сестру:

Братіку, не лякайся, братіку, постарайся -

Не продавай сестри за руб, за чотири й за п’ять золотих.

А для жениха: Ми думали зять багатий,

А він скупуватий,

До дружок моргає – гроші позичає


Закінчувалося весілля переїздом у дім чоловіка. Цей епізод в будинку молодої не обходився без сліз прощання з домівкою, в пісні звучать слова подяки батькам за виховання:
Куди б я не їхала, куди б я не йшла,

Я своїй матусі кланялася:

Дякую тобі, мамо, що будила мене рано,

Більше не будеш, не будеш.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,

Я своєму батькові кланялася:


Дякую тобі, татку, що навчив мене порядку,

Більше не будеш, не будеш


Куди б я не їхала, куди б я не йшла,

Я своєму братові кланялася:

Кланяюсь тобі, брате, що водив хлопців до хати,

Більше не будеш, не будеш


Куди б я не їхала, куди б я не йшла,

Я своїй сестриці кланялася:

Кланяюсь тобі, сестро, що навчила косу плести,

Більше не будеш, не будеш.


По дорозі до нареченого, свашки зверталися уже до свекрухи:

Топи, мати, грубу – веземо невістку любу,

Хоч люба, не люба – топи, мати, грубу.

-9-

Весільна поезія є виявом багатовікових традицій, кращі з яких продовжують жити і нині. І до цього часу в селах Кам’янського району звучать весільні пісні, що народилися в давнину, але і зараз вони виконуються з таким же натхненням і почуттями.

Розділ 2

Твори епічних жанрів
Думи та балади

В думах звучить неписана історія українського народу, героїчні й трагічні її сторінки, причому не переказані з літописною безпристрасністю, а виспівані емоційно, піднесено, схвалюючи „козацькі звичаї” безкорисливих і мужніх Голоти , Нетяги та інших героїв, які самі „ні города, ні села не займають”, але нападникам дають нищівну відсіч, бо так велить справедливість:


/ записано від КИЛИНИ ЖИЛЕНКО, м. Кам’янка/

Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче,

За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна, як те гордеє військо,

Заплакала Морозиха ідучи на місто…

Не плач, не плач, Морозихо, не плач, не журися,

А йди з нами, козаками, мед-вина напийся.

Уже ж мені, милі браття, те вино не п’ється,

Ой, десь мій син Морозенко з ворогами б’ється.

Під горою кам’яною покопані шанці,

Ізловили Морозенка в неділеньку вранці.

Ой, попід гай зелененький, протікає річка –

Куди вели Морозенка – там кривава стрічка.


Тематично подібна до думи про Морозенка дума « Ой ти орел сизокрилий ».

Гарячим співчуттям сповнені думи про козаків,що потрапили в турецьку неволю, а також тим,хто загинув на полі бою.

Ой ти орел сизокрилий, ти високо літав

Що ж ти там видав?

Ой видав же я жито,а в тім житі козаченько вбитий

Ой убито ж його нетеперички

Проросла трава крізь реберечка

-10-
Обвилася ой кругом сердечка

Ой ніхто об том не зна

Тільки знають три ластівки

Перша ластівка – родная мать

Друга ластівка – родная сестра

Третя ластівка – законна жена

Там де плаче мати

Там річка тече

Де плаче сестриця

Там стоїть криниця
А де миленька жена

Там і роси нема.


В нових історичних умовах думи розвивають ті ж проблеми, що й у попередні віки: воздається слава і безіменним звитяжцям, і відомим полководцям – Іванові Богуну, Іванові Сіркові, Семенові Палію і насамперед Богдану Хмельницькому.
Століттями тривала боротьба українського народу проти гноблення соціального, національного, релігійного.

У думах створених пізніше, ще виразніше виступають соціально-побутові мотиви. Герої тут навіть не мають імен: «Сестра та брат», «Повернення сина», «Бідна вдова і три сини» і т.д. Співцеві важливо було підняти загальнолюдські морально-етичні проблеми,- засудити черствість, непорядність, пихатість і нагадати, як потрібні людям взаємодопомога, співчуття, благородство і доброта.

Чорна хмара наступає,

Сестра з братом розмовляє:

Ой, братику, сокілоньку,

Прийми мене на зимоньку.

Сестро ж моя, перепілко,

Як у тебе дітей скілько.

Буду брате уважати, як сядемо обідати.

Ідіть діти з хати, буде дядько обідати.

Поки дядько пообідав-

Діти батька одвідали.

Ой, уставай, тату, з ями,

Горе жити коло мами

Між лихими ворогами.

Спать ложать в куточку,


-11-
Їсти сиплять в черепочку,
Спать ложать в куточку,

Спать ложать поза стінами,

Рано будять кулаками.

Козаченьку мій,

Дурний розум твій,

Тоді буду коня напувати

Як буду твоя,

Дівчино моя,сідай на коня

Тай поїдем у чистеє поле

До мого двора

Коло мого двора
Вишенька росла,

Тай та не цвіла,


бо була зима.

/записано від Михайла Божка, м.Кам’янка/


РОЗДІЛ 3

Родинно-побутові пісні

Родинно-побутова лірика містить в собі пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні.


Пісні про кохання — становлять найбільший масив родинно-побутової лірики. В них передаються усі перипетії відносин двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя любити і бути любленим, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених і покинутих, і гадки про одруження, про майбутню долю.
Глибоке й сильне почуття підказує звичайній селянській дівчині слова, повні хвилюючої поезії. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо в нього все гарне: «любая розмова», «та що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!», навіть його сліди їй дорогі: «Та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок»...
В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червону калину, чорноброву, пишну,— «ой як вона заговорить — як у дзвін задзвонить, ой як вона заспіває — село розлягає».


-12-
Світить місяць, світить ясний,
А зіроньки мерехтять,

Не пускає мене мати

В сад вишневий погулять.

Пусти ж мене, моя ненько,

Я ж хоч трохи постою,
Там співає соловейко,

Я його послухаю.


Не пустю ж я тебе, доню,

Не правдива твоя річ,

Відчини своє віконце,

Сядь тай слухай цілу ніч.




Пісні про родинне життя
— говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду; чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім’ї.

Досліджуючи зображення жіночої недолі в українських піснях, І. Франко писав: «Зустрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болющих, розкриваючих нам таку многоту недолі, що, вдумавшись в ті пісні і в те життя, котре їх викликало, ми не можемо но вжахнутись, не можемо не спитати самих себе: невже се правда?!»

Правдою було те, що часто дівчину видавали заміж тільки з розрахунку на кращий майновий стан жениха. А потім, у чужій сім’ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо «невістка — чужа кістка»; під’юджуваний матір’ю, чоловік брав у руки нагайку.

/ записано від Світлани Швагер, с.Лебедівка/

Зірву, зірву з рози квітку

Тай пущу на воду -

Пливи, пливи, з рози квітка

Аж до мого роду.

Пливла, пливла, з рози квітка

Тай стала кружиться,

Вийшла мати стара з хати,

Тай стала журиться


Пливла, пливла з рози квітка,

На воді зів’яла,

-13-


Ой чого ж ти, моя доню,

В чужий край попала.

Зірву, зірву з рози квітку,
Тай пущу на воду,

Тяжко-важко в світі жити

Без рідного роду.

Жартівливі пісні — численні за кількістю і розмаїті за тематикою — становлять значний розділ української народної пісенності, це здавна було відзначено фольклористами.
В піснях,записаних на Кам’ янщині, ми бачимо привілля для веселощів, іронії, дотепу українця, без яких він не може жити. Ця веселість тим привабливіша, що вона непідробна, природна; а дотепність, неначе іскра, часто з’являється несподівано і з блиском.

/ записано від жителів села Тимошівка/:

ОЙ ВИПИЙМО, КУМЕ, ТУТ

приспівка до чарки


Ой випиймо, куме, тут,

Бо нам дома не дадуть,

Хоч дадуть, не дадуть,

То випиймо, куме, тут,
Хоч дадуть, не дадуть,

То випиймо, кумцю,

/ записано від жителів села Тимошівка/:

ЯК ЗАДУМАВ СТАРИЙ ДІД


жартівлива

Як задумав старий дід


Другий раз жениця

Та й надумав з свуєй бабкой


Потрошку свариця.

А дід бабу любив,


Взяв її за руку,

Повів її аж до броду

Та вкинув у воду.

-14-
Прийшов він до дому,

Не став він журиця,
Тай надумав-таки дід

Другий раз жениця.

І свадьба йде,
І музика ріже,

Оглянувся дід назад


Баба з води лізе.

-Чи ти, діду, ізбісився?

Чи ти ісказився?
Я не вспіла скупатися,

А ти й оженився!


Не вдалося дідові


Другий раз жениця,

Тепер нехай просить бабу,


Щоб помириця.
Колискові пісні виділяються в окремий цикл, тому що мають чітко окреслені тематику і функцію, вони призначені тільки для одного слухача — дитини і мають тільки одного виконавця — матір або близьку людину.

Мати й дитя — це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим»,— писав Т. Шевченко.

Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойдання колиски.

Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м’якенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту.

Реальні котик, голуби, ластівочки, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідає дитячому первісному світосприйманню.

Ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з побутовими речами і моральними цінностями, приохочуючи до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.

-15-
/ записано від жителів села Тимошівка/:

ЛЮЛІ, ЛЮЛІ

колискова

Люлі, люлі, чужим дітям дулі,


А Владіку калачі,

Щоб спав удень і вночі

Із мамою на печі,
А з нянькою під лавкою

Та вкрилися халявкою.


/ записано від Ольги Зелінської .Ребедайлівка/:

Колискова / для сина/

Ой, люлі, люлечки

Шовковії вервечки,

Мальовані бильця,

Колишу я Сашу,

Свого чорнобривця

Дуже багато записано різних приспівок, лічилок, забавлянок для дітей, щоб їх заспокоїти:


/Записано від Олександри Яценко,м.Кам’янка/

Зайчику- братчику. Де ти бував?



  • у млині

  • що ти видав?

  • Сім мішків горішків

  • Чому ж ти не взяв?

  • Бо там були кравчики,

та били мене по пальчиках,
а я від них втік,

та через попів тік,


та через попове поле,

а в пальчики коле,коле.

А потім через колоду,

Та шубовсть у холодну воду

***

Качечка летіла,хвостиком вертіла,



Вертілася,Вертілася,
та не знає де ділася.

-16-


***

Куй,куй,чобіток,

Подай,бабо,молоток,

Не подаси молоток -

Не підкую чобіток.

Треба ніжку підкувать,

Щоб уміла танцювать.
Під час ігор, діти промовляли лічилки,щоб визначити,хто буде ведучим

Бігли коні під мостами,

З золотими копитами,

Дзень,брязь,вийшов перший князь…


***
Котилась торба з великого горба,

А в тій торбі хліб,паляниця,


Кому доведеться,тому і жмуриться.


РОЗДІЛ 4

Соціально-побутові пісні
Соціально – побутові пісні неоднорідні за основними жанровими ознаками (тематикою, функціями, способом поетичного викладу,формою), але їх єднає те, що всі вони відбивають настрої народу, викликані тими чи іншими явищами суспільного життя.

Фольклористи визначають у цьому пісенному масиві залежно від провідних ідейно-тематичних мотивів цикли козацьких, кріпацьких, чумацьких, рекрутських та солдатських,бурлацьких, наймацьких та заробітчанських пісень.



Козацькі пісні - пов’язані з історією народу; найдавніші з них оспівують героїзм захисників вітчизни від турецько-татарських загарбників, готовність молодих патріотів пожертвувати родинним затишком, а може, й життям,— тому в цих піснях важливе місце займає мотив прощання з родиною, битви з ворогом і героїчної загибелі козака.

В Кам янському районі до нашого часу збереглося багато пісень,які оспівують козацьке життя.


/записано від Михайла та Марії Божко, жителів м.Кам’янка/
ЛЕТІВ ОРЕЛ ЧЕРЕЗ МОРЕ

козацька


Летів орел через море

Та й вітра питає:

-17-
«Ти, вітре буйнесенький,
Ти далеко буваєш,
Чи не видав, вітре,

Козацької слави?»

«Хоч не видав , так слихав:
Вона тепер в темному лузі
Лежить на широкому возі:
Мочулями зв’язана, звита,
Бичовкою обвита
Та й рублем прибита».
Батькам було добре

На Вкраїні жити,


А синам досталось
Панщину робити.

Наймитські та заробітчанські пісні - тематично поєднані з бурлацькими. В них теж ідеться про долю наймита.

Рекрутські та солдатські пісні - як і чумацькі, мають багатото спільного з козацькими піснями: в них звучить туга за домівкою, за ріднею, нарікання на долю.

/ записано від жителів села Тимошівки/

ЗІЙШОВ МІСЯЦЬ,ЗІЙШОВ ЯСНИЙ
солдатська

Зійшов місяць,зійшов ясний

Ще й вечірняя зоря,
Куда… куда єдєш,од’єжжаєш,

Мой миленький, од мін

Од’єжджаю, моя мила,
На проклятую войну.

Пере …переночуй, мій миленький,


Хоть ніченьку зо мною!

Ой рад би я, моя мила,

Щей чотири ночувати,

Тай бо…та й боюся, моя мила,

Щоб шалона не втерять

Не бойсь, не бойсь, мій миленький,

Я й найраньше всєх встаю,

Як за…як запіють перві півні,


То я тебе розбудю!

-18-
Піють півні, піють півні,

А курочка, сокоче,
Будить…будить мила миленького-
Він вставати не хоче.

Вставай, вставай, мій миленький,

Бо вже світ же і зоря,
Бо вже …бо вже твої товариши
Всі на кониках сидять.


Чумацькі пісні - чумацький промисел в Україні відомий з XV ст., а його розквіт припадає на XVIII — поч. XIX ст. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, яку привозили на волах з Дону і з берегів Чорного й Азовського морів.

/ записано від жителів села Тимошівка/:


ЕЙ, МАТИ, МАТИ


чумацька

Ей, мати, мати,


Та наїхали хлопці,ей, з України.

Ей, з України…


Та й розпустили коней, ей по долині.

Ей, по долині…

Та викрисали вогню, ей, з криминини.

Ей, з криминини…

Та й запалили гніздо, ей, солов’їне.

Ей, солов’їне…

А соловейко плаче, ей, репетує.
Ей, репетує…

Та ніхто соловейка, ей, ни ратує.

Ей, ни ратує…

Ой зозуленько-сестро, ей, ратуй мене.

-19-

По особливому співається в селі Ребедайлівка і чумацька пісня « Ой, горе тій чайці», що вивела чаєняток при битій дорозі. Журливий наспів передає далеку подорож , сум за покинутою домівкою.



Ой, горе тій чайці,

Чаєчці – небозі,

Що вивела чаєняток

При битій дорозі



Висновок
Увесь вік людину супроводять пісні – від колиски й до могили, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому.

Деякі пісенні тексти подані в цьому посібнику із збереженням особливостей місцевого мовного діалекту: використання «у» замість «о» в ненаголошених складах / буярин, пузволь/, завжди м’який звук «ль», закінчення «-ця» замість «-ться» /жениця, кружиця/.

Я вдячна дослідникам, збирачам фольклору Кам’янщини за те, що їхня праця дала мені змогу долучитися до кращих зразків пісенної творчості мого краю, моєї рідної Кам’янщини.

Ці пісні складалися нашими прадідусями і прабабусями, до нас їх донесли

наші дідусі та бабусі. Перед нами лежить нелегке завдання, зберегти та донести їх до прийдешніх поколінь. Згодьтеся, завдання не із легких, але одне із найпотрібніших.

Народна творчість – це те, що робить людину Людиною, не дає їй

загубитися, відірватися від тверді.закинуло б мене невгамовне життя, я завжди матиму захищений тил, я зможу

ідентифікувати себе як українка, бо я знатиму свою історію і матиму міцне

коріння, яке не дасть мені заблукати серед життєвих перипетій.
Пісня – це гордість українського народу. Це найбільше наше багатство.

Ми багато втратили під час подорожі через віки, але й зберегли чимало. Я

сподіваюся те, що ми маємо, ніколи не втратимо, адже це наша душа і наша

історія. Вона дійшла до нас через революції, війни і голодомори, і саме завдяки пісні, кожного разу український народ вставав з колін.

У наш час вивчення фольклору є актуальним. Жодна гуманітарна наука не обходиться без фольклорних матеріалів. Дослідники поступово усвідомлюють, що розгадки та пояснення багатьох явищ української духовної культури криються у творчості народу.

-20-


Бібліографія:
Пісенна традиція села Тимошівки –Н.Терещенко, О.Терещенко; Кіровоград, 1999р.
Закувала зозуленька –Антологія української народної поетичної творчості, Київ «Веселка», 1998 р.
Збірка пісенної творчості Кам’янщини – матеріли, зібрані пошуковим загоном «Краєзнавець» Будинку творчості дітей та юнацтва м. Кам’янка, 1993 р.
Аудіозапис – вокальні ілюстрації пісень, записаних в Кам’янському районі Черкаської області., відтворені Вірою Дроботенко.

-21-


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка