Народні традиції художніх промислів, їх зародження і розвиток



Скачати 123.3 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір123.3 Kb.
Всеукраїнський огляд-конкурс

«Панорама творчих уроків - 2014»

з географії

Урок

на тему:

«Народні традиції

художніх промислів, їх зародження і розвиток»

підготувала

вчитель географії

Бучацької ЗОШ І-ІІ ст.

Бучацького району

Тернопільської обл.

м. Бучач

Василик Олександра Олексіївна

2014 рік

Тема: «Народні традиції художніх промислів, їх зародження і розвиток».

Мета: сформувати уявлення про особливості народних традицій художніх промислів України та Галичини, їх зародження і розвиток; значення виробів для задоволення потреб населення; розвивати вміння і навички визначати основні особливості і центри розміщення виробництва, що виникли на базі художніх промислів; вдосконалювати навички роботи з картами; ознайомити з народними промислами на території рідного краю та України; формувати розуміння ролі географічних знань у розв’язанні економічних і соціальних проблем; виховувати дбайливого господаря.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: карта «Легка промисловість», атлас, підручник і робочий зошит, електронний продукт, ілюстрації з книги, виставка робіт художніх промислів України і рідного краю.

Методи: розповідь, бесіда, діалог.

Хід уроку

І. Організація класу. ( 1 хв.)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності ( 3 хв.)

Прийом «Приваблива мета»

Вчитель. Поряд із традиційними галузями господарства жителі України і Галичини здавна займалися різноманітними ремеслами. З давніх-давен українці розвивали художні промисли, які своїм корінням сягають часів Київської Русі. До ХYІ-ХYII століть українське ремісниче виробництво досягло високого рівня розвитку і набуло значної спеціалізації. Для української нації взагалі характерним є поєднання практицизму з генетично закладеним почуттям прекрасного. Галичанин споконвіку не тільки виготовляв глечик для молока, а й оздоблював його. Своїми коренями художні промисли сягають глибокої давнини, у ті часи, коли почали виготовляти побутові предмети з дерева, глини, каменю,металу. Вони нерозривно поєднані з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народних майстрів містять як духовні, так і матеріальні ознаки.

ІІІ. Актуалізація опорних знань. (3 хв.)

Прийом «Мозкова атака »

Вчитель ставить запитання до учнів.

  1. Як ви розумієте поняття «народні традиції» ?

  2. Що ви розумієте під висловом «художні промисли» ?

  3. В якій історичній епосі людина почала займатись ремеслом?

  4. Навіщо людям було займатися ремеслом?

  5. Які вироби виробляли ремісники?

  6. Якими ремеслами займались ваші пращури?

  7. Які художні промисли України розвиваються у теперішній час?

ІY Вивчення нового матеріалу. (25 хв.)

Вчитель. Прийом «Подорож в минуле»

Україна багата родючими землями з давніх часів, що і зумовило розвиток традиційних галузей сільського господарства: рослинництва і тваринництва. Селяни продукцію використовували для задоволення власних потреб. Поряд із традиційними галузями господарства жителі України здавна займалися різноманітними ремеслами. Вони були пов'язані з обробкою мінеральних речовин і продуктів тваринництва і рослинництва. Ще з часів трипільської культури, понад 7 тис. років тому, наші пращури виготовляли посуд із глини, який прикрашали візерунками. Пізніше наші далекі предки скіфи виготовляли чудові вироби із золота, які й донині дивують весь світ своєю витонченістю і довершеністю. Минали століття, майстерність українських ремісників передавалась з покоління в покоління. На кінець XIX — початок XX століття ремесло стало багатогранне це – гончарство, обробка дерева у вигляді теслярства і столярства, ковальства, ткацтва і килимарства, плетіння з лози і шевське ремесло. Кожна родина у селі займалася прядінням і ткацтвом, а у містах жили кушніри та шевці, які шили кожухи й кожушанки. В селах були кузні — шановані серед селян споруди. У коваля можна було не лише замовити серп, ніж чи сапу, підкувати коня , а й почути свіжі новини. З роками діапазон ремесел і художніх промислів значно звузився, але ті їхні види, що збереглися до сьогодні, розвиваються як важливі складові життя суспільства. Тож сьогодні на уроці ми з вами будемо вивчати різні народні традиції художніх промислів.



Прийом «географічний практикум». Робота в парах.

Завдання. 1.За картою «Народні художні промисли Тернопільщини» визначте:

а) якими умовними знаками показані райони розвитку народних ремесел?

б) які народні художні промисли розвивались на Тернопільщині?

в) які із них переважали на Галичині?

г) назвати основні центри художніх промислів України і які виробництва виросли на їх базі?



Учень 1. (українознавець у національному одязі)

Художні промисли є невід’ємною складовою української культури. Воно увібрало в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам. В Україні поширені різноманітні художні промисли, продукція яких (керамічні вироби, килими, вишивки, художнє ткацтво, іграшки, вироби з дерева, металу, скла) використовується для потреб населення і має художню цінність. Спостерігається певна спеціалізація окремих районів України на виробництві художніх виробів. Одним із найбільших і найвідоміших регіонів народних художніх промислів є Гуцульщина (Косів, Яворів). Гуцульщина спеціалізується на виготовленні керамічних виробів, килимів, художній обробці дерева та металу, вишивці й ткацтві. Широко відомими центрами художніх промислів - стали Опішня (художня кераміка, вишивка), Решитилівка (вишивка, килимарство, ткацтво), Петриківка (художні розписи). Продукція художніх промислів користується попитом і в Україні, й за кордоном (різноманітні вироби з дерева та металу, вишивка, килими — експортна продукція).



Учень 2. Прийом «Дослідницький практикум»

Гончарство — обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм і оздобленням. На ручному гончарному крузі, що з'явився у II ст. н.е., з використанням спеціальної обпалювальної печі - горна -виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски, глечики, макітри, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних глин . Столицею українського гончарства вважають Опішне на Полтавщині. Тут, на порівняно невеликій глибині, залягають пластичні барвисті керамічні глини. Славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок. Талановитість людей і наявність матеріалу сприяли розвитку гончарного промислу. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких розходилася як по навколишніх селах, так і далеко від Полтавщини. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі. В Україні практично кожна область мала свої великі й малі гончарні осередки, вироби яких вирізнялися неповторним місцевим колоритом і символікою.

Демонстрація виробів із глини

Учень 3. Прийом «Випереджальне домашнє завдання»

Теслярство і столярство - один із найбільш масових деревообробних промислів. В Україні здавна виготовляли з дерева кухонний посуд(ковші, миски, ополонки), лавки, цеберки, діжі, сани і вози, знаряддя праці, пристрої для прядіння і ткацтва, зведення господарських будівель. Відчуваючи потяг до краси, українські майстри прагнули орнаментувати вироби чи окремі деталі будов. Серед інструменту українських столярів було багато давніх знарядь - сокира, тесло, стамеска, молоток, свердло. Пізніше він поповнився столярним верстатом, рубанком, фуганком. Округлі вироби (колони для церков і ганків, деталі прядок, веретен, дитячі іграшки) столяри виточували на найпростішому токарному верстаті (коловоротці). Для вимірювань застосовували розміряч, косинець, отримач. Із появою на дерев'яних виробах залізних деталей з'явилися різного діаметра гайкові ключі. Мистецтво багатьох українських столярів досягало справжньої віртуозності. Велика увага приділялася оздобленню виробів дерев'яними розетками, хрестами, квітками та іншими візерунками, наличники вікон прикрашалися різьбою. Особливо ретельно ставилися столяри до орнаментування скринь, що призначалися для зберігання посагу і стояли в хаті на чільному місці. Таких майстрів було багато і у 1924 році вони були запрошені на виставку робіт у Європі.

демонстрація картин із виробами

Учень 4. Прийом «Пошукове завдання»

Ковальство — обробка металів способом гарячого кування. На території Галичини існувало багато кузень. У XVIII—XIX ст. майже в кожному селі на околиці були розташовані кузні. Кузня це звичайна будівля вкрита гонтом або дошками, у якій було горно, закріплене на вертикальній колоді кувадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт. Біля кузні влаштовувалось пристосування для шинування коліс, а також інколи стовп для прив'язування коней, коли їх підковували. Традиційний інструмент коваля складався з великих молотів та малих молотків, обценьків, рубил, пробійників та ін. Наприкінці XIX ст. з'явилися гайкові ключі, ключі для нарізання різьби, пили-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу. Процес кування відбувався так: коваль розігрівав до червоного кольору шматок металу в горні, де горіло деревне вугілля (горіння підсилювалося роздмухуванням полум'я за допомогою міхів), далі брав кліщами залізо, клав його на кувадло та бив по ньому молотом, надаючи предметові потрібної форми. Часто ковалеві допомагав помічник — звичайно підліток, що виконував обов'язки молотобійця. Викувавши річ, її кидали у корито з водою для загартування.

Демонстрація кузні початку ХХ століття

Ковалі виготовляли різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса. Селяни з великою пошаною і водночас із певною упередженістю ставилися до ковалів як до чарівників-добродіїв, що володіють складним і таємничим мистецтвом перетворення металу на ті чи інші речі. В них бачили захисників від нечистої сили, "ковалів людської долі". Кузня на селі звичайно була місцем зібрання чоловіків і своєрідним клубом.



Вчитель. Ковальство розвивалось і в місті. Діяльність ковалів Бучача переважно була пов’язана з замовленням міщан: вони часто працювали разом зі слюсарями над виготовленням рідкісних художніх речей для кам’яниць і церков. Міщани навколо будинку ставили металеву загорожу, ковані двері в крамницях і металеві поруччя на балконах. Заможні люди прагнули оточити себе дорогими металевими виробами і виділитися у своєму середовищі. Серед бучацьких ковалів минулого століття найвизначнішою була талановита родина Громадських. Витвори їхньої роботи і сьогодні милують око Бучачан. Це старовинні ковальсько-слюсарські вироби; серед них – дверні замки в церквах і костелі, ковані двері погребів і крамниць, виразні решітки на вхідних дверях будинків і балкони. Сьогодні у місті мало старовинних огорож, бо кожна новообрана влада вважала за обов’язок заміняти старе на нове. Проте ковальська традиція відроджується, і давні залізні мережива стають зразками для творчості сучасних майстрів.

Вчитель демонструє зразки давніх і сучасних робіт.

Учень 5. Прийом «Дослідницький практикум».

Шевське ремесло також належало до компетенції чоловіків. Інструмент шевців складався з колодок, різноманітних шил, ножів, молотків, обценьків. Необхідними атрибутами були дратва, віск, смола, щетина, цвяхи та кілки, підкови, дошки для розкрою шкір тощо. Асортимент виробів був не досить широким: чоловічі і жіночі чоботи. У селах було декілька шевців. Літом вони займалися обробкою шкур тварин і одержанням шкіри й хутра, а довгими зимовими вечорами шили людям взуття, одяг і хутряні шапки.

Демонстрація виробів із шкіри: чоловічі і жіночі чоботи.

Демонстрація знаряддя праці шевця.


Учень 6. Повідомлення «Це цікаво знати»

Прядіння і ткацтво. Це одне з найдавніших занять кожної селянської родини з метою одержання тканин для виготовлення одягу. Ткані вироби служили і для постелі, ними застеляли столи, оздоблювали житло. Як сировину використовувати коноплі, які збирали у липні й вересні. Жмут стебел обмочували від насіння, мочили у водоймі, тіпали, чесали дерев’яними гребенями, а тоді пухнастий клубок прядива скручували в куделю і наступав найважливіший етап у виробництві прядива. Для ткання високоякісного полотна призначалося найтонше й найдовше волокно - кукла, для снування основи, ткання буденних тканин - миканка, тобто залишки, які вибирали з чесальної щітки. Останок на дергальній щітці ішов на виготовлення мішків, тканин суто господарського призначення. Готове до прядіння повісмо волокна знову накладали на гребінь або куделю. При прядінні повсюдно вживали веретено, а також механічну прядку. Для перемотування ниток використовували мотовило - стрижень 1,5 м завдовжки. Після просушування пряжу — так званий міток — знімали з мотовила і добре відзолювали у жлукті - видовбаній колоді без дна. За необхідності частину ниток фарбували рослинними, тваринними та мінеральними барвниками. Потім мітки перемотували на клубки за допомогою витушки. Матері навчали дочок прясти з 12 років. Це ремесло вимагало неабиякої вправності, бо від якості ниток залежали якість і характер майбутнього виробу.

Демонстрація ткацького станка і веретена і виробів.

Вчитель. У ткачів було багато забобонів. Зокрема, закінчити роботу необхідно було до заходу сонця. Не можна було залишали основу невитканою після Благовіщення або Паски, оскільки це могло викликати посуху. Звідси й один із способів викликання дощу - обливання основи водою. Обробка вовни - одне з традиційних занять сільського населення, особливо Західного регіону. Вовну використовували у шапкарстві, для плетіння й ткання поясів, вироблення сукна і нарешті — для ткання тканин інтер'єрного призначення — килимів, ліжників, налавників, коців. Із багаторічної вівці знімали руно; з річної вівці влітку стригли так звану натенину. Після стрижки вовну промивали, іноді парили у теплій воді з лугом. Висушену за допомогою грубих ножиць (стисок), вовну скубли руками або розчісували за допомогою дерев'яного гребеня чи металевих щіток, аби відділити довгі волокна (волос) від коротких вичісок (штиму). Після цього штим чесали на залізних щітках для випрямлення волокон. Розпушували їх за допомогою струни. Після чесання вовну скручену в куделю, накладали на кужіль і пряли, звичайно на веретені. З волосу випрядали тверді тонкі й жорсткі нитки для основи. Для створення об'ємних тканин пучки вовни трохи скручували. Наступні технологічні етапи обробки вовни подібні до обробки рослинної сировини: перемотування, снування, навивання на ткацький верстат, ткання.

Учень 7 Прийом «Пізнання»



Плетіння — кустарний промисел по виготовленню господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини. У селах з вербової лози плели коші для годування великої рогатої худоби і для випічки хліба у печах. Для того, щоб хліб викисав, його на деякий час залишали в кошиках, плетених з житньої соломи. Як сировину для плетіння використовували лозу, кору певних дерев, насамперед молодої липи (лико) та берези (береста, луб), верболоз, хвойну та дубову скіпку, коріння ялини, сосни. Із дранки — тонких фанероподібних дощечок, які відщеплювали від товстих колод, ретельно обстругували і розпарювали у печі, гнули короби для сівби - сіяники. З вужчих і тонших смужок дранки, дуба, лика плели різноманітні кошелі та кошики. Останні часто робили із лози з корою (так зване сіре плетіння). Способом плетіння виконували стіни клунь, хлівів та кошар, живоплоти.

Y. Закріплення вивченого матеріалу (6 хв.) Прийом «Експрес-тест»

Вчитель роздає кожному учневі завдання у вигляді тестів.



  1. Які види ремесел існували у селах в давні часи?

а) б) в) г) д)

  1. Яке ремесло використовувало дерево для своїх виробів?

а) ткацтво; б) гончарство; в) ковальство; г) столярство.

  1. Чи можна столярство вважати мистецтвом?

а) так; б) ні;

  1. Як називали обробку металу?

а) плетіння; б) ковальство; в) теслярство; г) ткацтво.

  1. Хто шив чоботи для людей?

а) коваль; б) гончар; в) столяр; г) швець.

  1. З яких рослин робили нитку?

а) маку; б) коноплі; в) льону; г) барвінку.

7.Чи стало ремесло в основі художніх промислів?

а) так; б) ні.

8. Які з художніх промислів розвиваються сьогодні і назви їх центри в Україні?



9. Закінчи речення. На сьогоднішньому уроці ми дізнались про ………………………….

YI. Підсумок уроку (4 хв.)

Прийом «Роблю висновок»

Вчитель. Виходячи з наведеного вище можна з впевненістю сказати, що люди у селах забезпечували себе основними видами необхідних речей. На даний час з ремесел, які існували в минулі часи не залишилося майже нічого, але вони стали в основі формування народних традицій і художніх промислів. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів. І зараз живуть люди, які пам´ятають ті часи, коли вироби майстрів були потрібні. Традиції передаються з покоління в покоління, а вироби є реліквіями сім´ї, родини. У прислів’ях народна творчість вміло передає майстерність талановитих людей. Наприклад: «Без труда нема плода», «Без сокири не тесляр – без голки не кравець», «Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує», «Діло майстра величає!», «Не сокира теше, а чоловік», «Не святі горшки ліплять, а прості люди».

YІІ. Оцінювання(2 хв.) Вчитель коментує відповіді учні і виставляє оцінки.

YІІІ. Домашнє завдання. (1 хв.)

Вчитель. Вивчити параграф 26, частина 2 «Художні промисли». Підготувати цікаві інформаціїні проекти про інші види художніх промислів.

Література

  1. Крамар В.М. Мій край 6 клас. Методичний посібник для вчителів. Тернопіль «Чумацький шлях» 1992, ст.7

  2. Мацюк В.Я., Пугач В.Г. Українознавство. Посібник. Київ «Зодіак-ЕКО» 1994, ст.111

  3. Станкевич М.І. Бучач на околиці. Львів 2010 ст. 143; 159

  4. Шкільний світ. «Початкова освіта» № 24. Червень 2003, ст. 4; 8; 11

  5. Інтернет ресурс


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка