Народні символи українського народу



Скачати 117.51 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір117.51 Kb.
Тема: народні символи українського народу.

Мета. Виховувати любов і повагу до рідного краю. Розширити та поглибити знання дітей про народ­ну символіку. Ознайомити з минулим та сучасним жит­тям українського народу. Виховувати повагу до народних традицій, звичаїв.

Хід уроку

Бібліотекар. Народи світу різняться між собою одягом, зви­чаями, традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть. Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, виши­тий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю леле­ка та хустка. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність. До українських національних символів – оберегів належать вінок та рушник. Українські дівчатка влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки. Вінок у багатьох народів (зокрема в українців) – це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір’я. Був обов’язковим у вбранні нареченої на весіллі, а також у деяких інших звичаях та обрядах (гадання на Купала, коронування на обжинках), як символ українських народних пісень. Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами. А ще вінок на голові і для здоров’я, тому є квіти, які потрібно обов’язково вплести. До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка у віночку щось символізувала. Троянда – кохання; біла лілія – символ чистоти і невинності, вважається квіткою діви Марії; волошка – простота, ніжність; вереск – самостійність; дзвоник польовий – вдячність; лавр – успіх, слава; мальва – краса, холодність; півонія – довголіття; ромашка – мир, ніжність, кохання; безсмертник – здоров’я роду людському; калина – символ краси та дівочої вроди, символ України. Плести віночки — то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати квіти у вінках.

Про віночки складали приказки:

Хто вміє віночок вити - той вміє життя любити.

Який вінок - такий голосок.

До кожного віночка в'язали кольорові стрічки.

Кольорова символіка стрічок у віночку:

*

Світло-коричнева - символ землі-годувальниці



*

Жовта - символ сонця

*

Світло-зелена та темно-зелена - символ краси і молодості, символ живої природи



*

Синя і блакитна - символ неба і води

*

Жовтогаряча - символ хліба



*

Фіолетова - символ мудрості, розуму

*

Малинова - щирості й душевності



*

Рожева- достатку

*

Біла - символ чистоти



*

Червона - символ печалі та магічності

Кріпили стрічки у такому порядку: посередині світло-коричнева стрічка, ліворуч і праворуч від неї дві жовті, за ними світло- і темно-зелена, далі - синя й блакитна, потім з одного боку жовтогаряча, а з другого - фіолетова, потім малинова та рожева. По краях в'язали білі стрічки - символ чистоти. На білій лівій внизу вишивали Сонце, а на правій - Місяць. Ці солярні знаки були головними оберегами голови дівчини, а також оберігали косу дівчини від злого ока. Якщо біла стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо тоді це символ пам'яті про померлих. Дівчата, коли вплітали у віночок мак, одночасно мали підв'язувати до нього червону стрічку. Люди вірили у силу стрічок. Стрічки — обереги волосся од чужих очей. Довжина стрічок відмірювалась по довжині дівочої коси і відрізалась трохи нижче коси, щоб її сховати. Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона вплітала блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчинку подарунками, хлібом, грошима, тканиною, одежою. Бажали їй стати щасливою та багатою. Бездітні люди прохали бути їм за доньку. А дівчинка за повагу таку дарувала тим людям стрічку з віночка чи вишиту хустинку, в якій носила насіння любистку.

Рушник – ще один національний оберіг, народний символ України. Все життя українця пов’язане з рушниками.Хліб-сіль на вишитому рушнику – то висока ознака гостинності народу. Рушник на стіні – нeвід’ємний символ Хатнього інтер’єру; в Україні не було жодної оселі, яку б вони не прикрашали. Гарно оздоблений рушник висів біля ганку на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжку з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, з ним ходили доїти корову, з ним починали обжинки. Рушником ушановували появу немовлят в родині, одруження дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого. Жінки ткали рушники в жіночі дні – середу, п’ятницю й суботу. Перший витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи в руки, брала кухлик із водою і люб’язно пропонувала свої послуги. Старі люди говорили: „Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати”.

Хліб – усьому голова

Хліб належить до особливо шановних символів українського народу. Що ж означає слово хліб ? „Словник української мови дає такі тлумачення цього слова. Хліб – це зерно, яке перемелюють на борошно; хліб – це випечений виріб з борошна, продукт харчування; хліб – це рослина в полі, хлібне поле; хліб – це харчі, прожиток; хліб – це заробіток, як засіб існування. От що значить хліб для людини. В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику то найвища ознака гостинності народу. А найбільшою святістю вважався хліб на столі. Існує у народі повір’я, що хліб, потрібно випікати у жіночі дні – середу чи п’ятницю. З давніх часів батьки привчали дітей своїх традицій – берегти хліб. Ще з молоком матері усвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. „Паляниця мала неодмінно лежати на столі, і ніхто навіть діти, не насмілювалися покласти її догори... немовля разом з материнським молоком уживало хліб: ... їм давали обгорнути в полотняну тканину м’якушку-смоктунця” Та не тільки хліб випікали у сім’ях. А скільки різних смачних виробів пекли. У неділю і свята з житнього або пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, ягодами, з прісного тіста випікали коржі і млинці. На весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю й підносив на тарілці молодим, а дітям дарували шишки.

Без верби та калини нема України

Кожний народ, кожна країна має свої рослинні та тваринні символи. В Україні – калина та верба. Та й народне прислів’я дуже влучно закріпило за нашою Вітчизною ці рослини: „Без верби і калини нема України”.

Символ калини неодноразово зустрічається у віршах українських поетів. Оспівав її і Т.Г.Шевченко:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчинка – дитина.

Біля кожної хати на Україні обов’язково ріс кущ калини. Її червоні кетяги прикрашали хату; вони висіли під стріхою, їх клали у вікна між рамами на зиму. Білими квітами калини весною дівчата прикрашали коси. Для українців калина слугувала за ліки. Кожна господиня, обов’язково готувала калинові ліки на довгу зиму. Засушивши її цвіт, ягоди, листя, гілочки , перетирали з медом, цукром. Калиновий чай – то був перший помічник при нежиті. Свіжі ягоди з медом або цукром та вареною водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях. А дівчата використовували ягоди калини для косметичних справ, соком стиглих ягід протирали обличчя, щоб красиве та рожеве було, адже калина – це символ дівочої краси. Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

Народні символи України є рослинні і тваринні.

До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі. Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній Хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину". Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перуні і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об землю і там, де стояла Поля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: "Де Поля?" Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів. Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною. Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності. Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей. Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.

"Журавлі кру, кру,

В чужині умру,

Доки море перелечу,

Крилонька зітру," – скільки туги викликають ці прості слова у серці кожного.

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей. Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов'ї дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя. Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди і той час були в полі і село було німе.

– Що то за люди тут живуть? - подумав соловей. - Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні. Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов'ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. Але все те було вже знайоме цареві і він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув - і велів тому солов'ю співати день і ніч ...

Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято. Найбільше обрядових сюжетів пов'язано з рушником. Рушники — це обереги від усього злого, що може зай­ти в дім. «Хай стелиться вам доля рушниками» — бажали людям щастя.

Видатний історик Михайло Грушевський Писав у своїй «Історії України», що хустка відома на всій території України, починаючи з часів Київської Русі, вона була поширена в козацьку епоху і дійшла до наших днів. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою. Правда в різних місцевостях її по-різному носили. Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Згадаймо принагідно паранджу мусульманок Кавказу, котра затіняла їм не тільки обличчя, а й увесь світ, що доводить їх покірність. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує її обов’язки. В Україні хустка має побутове й обрядове значення. Спочатку з’ясуймо, яку роль виконувала й виконує хустка в побуті. Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тімя залишають відкритим, щоб волосся було видко. (Демонструє дитина). Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою і вже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.

Цікавий такий факт.

У часи Мазепи Федір Вовк проводив антропологічні дослідження. Коли він просив жінку зняти хустку чи очіпок, то чув обурення і протести. Доводилось йому звертатись до місцевого священика за дозволом, але й це не допомагало вмовити жінку зняти хустку. В наш час у хустці жінки ходять в основному тільки в селі. Старші жінки, як тільки піднімуться з ліжка, зразу зав’язують хустину і знімають її тільки перед сном. Молодиці ж ходять і без хусток, але на весілля, хрестини без хустки ніхто не йде. У містах жінки цього звичаю не дотримуються, багато з них навіть не мають хустини. Але ні в селі, ні в місті й сьогодні жінка до церкви не посміє зайти простоволосою.

- Якими ж були хустки в давнину?

Хустки були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки. Барвисті хустки, які тепер входять у моду, запозичені від болгарів, а ті запозичили від турків та персів. Колись хустки в Україні вишивалися шовком, то найбільше вживали червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки ніколи не вживалися окремо. Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів…Вишиті візерунки як колись, так і тепер розташовуються на хустках по чотирьох кутах та по середині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях, розкладаються дрібніші деталі орнаменту. (Показую). До речі, чотири кінці хустки – символи. В пісні про це співається:

На щастя й радість – два ріжечки,

А два – на смуток і сльозу.

Крім побутового, хустка в Україні має ще й обрядове значення. В часи козаччини був добрий звичай у дівчат: коли козаки вирушали в похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, як символ вірності в коханні. Якщо козак загине, то нею вкривають обличчя козака, щоб «хижі птахи очей не довбали, козацької крові не пивали». Якщо ж козака ховали з почестями, то тіло його клали в домовину, покривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною. Цікаво, що хустина, яку так старанно вишивала дівчина, часто служила засобом знайомства з хлопцем. А відбувалося це так. Хлопець, якому сподобалась дівчина, насамперед намагався заволодіти її хустинкою. Часто це приносило прикрощі, бо коли хлопець не подобався дівчині, вона не віддавала своєї хустини. А коли хлопець був дівчині до вподоби, вона віддавала йому її. І часто таке знайомство приводило обох молодих на весільний рушник. У нас на Прикарпатті дуже поширені пісні-коломийки, в яких хустка означає красу, вроду, працьовитість дівчини-українки. У скрині кожної господині мала бути ось така звичайна ситцева хустка. Нею не зав’язували ні голову, ні шию; нею зав’язували миску з святою вечерею і несли її до родичів, хрещених. (Демонструю). Такою ж хусткою перев’язувала жінка калачі, коли йде на весілля. Віддаючи їх господині, вона вітає її і примовляє «Дай, Боже, в добрий час почати, а в ще кращий закінчити». Господиня розв’язує, один калач забирає, а другий з хусткою віддає, бо не годиться повертатись з пустою хустиною. Говорячи про використання хустки, не можна не згадати про хустину на спеченому хлібі, щоб не черствів, на дитячій колисці – від вітру і лихого ока. Хустка здавна відіграла й оберегову функцію, тому чи не найбільше місце займає хустка у весільному обряді. Починаючи із сватання, дівчина на знак згоди подавала на хлібі старостам хустку або рушник.У різних регіонах і навіть у різних селах одного регіону хустку на весіллі використовують по-різному. І по сьогодні зберігся обряд зав’язування молодої. Весілля проходить окремо у молодого і молодої. В неділю під ранок молодий з дружбами, старостами, рідними приходить чи приїздить за молодою. Забирає її до себе. Через кілька годин батьки і рідні молодої приїжджають до молодого на обряд зав’язування молодої. Хустка – невід’ємний атрибут і іншого обряду.



Підводячи підсумки нашого заняття, хочеться висловити сподівання, що ви не забудете, про що нам сьогодні повідала Берегиня і розкажете своїм мамам, рідним, а згодом – своїм дітям.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка