Наливайко Степан



Сторінка7/20
Дата конвертації26.04.2016
Розмір3.7 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Зевс, Європа і скарб мудреця Васіштхи
Давньогрецький міф розповідає, що в Сідоні, столиці Фінікії, правив Агенор, син бога морів Посейдона й Зевсової онуки Лівії, яка дала ім'я однойменній країні. Агенор мав кількох синів – Фенікса, Киліка та Кадма і єдину доньку – красуню Європу.

Якось Європа з подругами збирала в лузі червоні троянди й побачила довгорогого бика, що мирно пасся неподалік. Бик раптом опустився на передні ноги, мовби запрошуючи сісти на нього, і Європа вмостилася на його широкій спині. Тієї ж миті бик підхопився на ноги й побіг до моря, скочив у воду й поплив з дівчиною на спині. А тоді мовив людським голосом:

– Не бійся, царівно, я – всемогутній Зевс. Незабаром нас прийме гостинний Кріт – острів, що колись був мені за колиску. Він і тобі стане рідною землею, бо там ми поберемося й там народяться наші діти.

Невдовзі вони справді ступили на крітську землю. Тут бик обернувся прекрасним і могутнім Зевсом. А батько тим часом послав на пошуки єдиної доньки синів, заборонивши їм повертатися додому, доки не знайдуть сестри. Довго блукали вони світами, але марні були їхні пошуки. І сини, боячись повертатися додому, помалу осіли в чужих краях, що відтоді стали називатися за їхніми іменами: Фінікія – за Феніксом, Килікія – за Киліком, Кадмея – за Кадмом.

Все так і сталося, як провістив Зевс: фінікійська царівна Європа стала дружиною громовержця і в них народилося троє синів: Мінос, Сарпедон і Радамант, що згодом стали уславленими царями, а по своїй смерті – суддями в потойбічному світі. А велика, доти безіменна земля відтоді стала називатися Європою, на честь Зевсової обраниці…(МНМ, І 419–420).

Ось такий цей романтичний міф, у якому помітна спроба витлумачити походження назв деяких країн, і насамперед Європи. Схожий переказ знає й індійська міфологія.

Якось Дьяус, бог Неба, зі своєю дружиною прийшов у священний гай і побачив чарівну корову Нандіні, що сповнювала всі бажання, бо ж була донькою самої Сурабги – праматері корів. Цю боже<82>ственну корову мудрець Васіштха отримав у дарунок від богів. Самого Васіштхи тоді якраз не було в його відлюдницькій обителі.

– Поглянь-но, – мовив дружині Дьяус, – он пасеться чарівна корова мудреця Васіштхи. Смертна людина, скуштувавши її молока, житиме десять тисяч років, не знаючи недуг і старості.

Дружина Дьяуса відразу ж захотіла мати таку корову.

– Є в мене серед людей на землі чудова подруга, царівна племені ушинарів, – мовила вона. – Тож їй я хотіла б подарувати цю чарівну корову. Приведи її мені!

І Дьяус, аби догодити лотосоокій дружині, викрав у мудреця Васіштхи чарівну Нандіні. А господар, повернувшися додому й не знайшовши в священному гаю свого безцінного скарбу, впав у невимовний розпач, але потім силою зосередження з'ясував, хто скоїв цей непрощенний злочин. Нечуваним подвижництвом Васіштха досягнув такої могутності, що перевершив самого Дьяуса і прокляв його – той позбувся вищої влади в небесному царстві й довгі роки мусив жити на землі як проста смертна людина…(МДИ, 47).

Як бачимо, грецький та індійський міфи мають чимало спільного. Насамперед, головні герої, викрадачі Європи й Нандіні, належать до верховних божеств у своїх міфологіях. Навіть більше: обидва божества – тотожні, і не лише своїми божественними функціями, а й іменами – вони мають спільне походження й однакове значення. Дьяус, якому в грецькій міфології відповідає Зевс, а в давньоримському пантеоні – Юпітер, у «Рігведі» часто називається Дьяус-пітар, тобто Дьяус-батько. Ім'я Дьяус-пітар – того ж походження, що й грецьке Eus-pater і латинське Dies-pіter (Yu-pіter). Та на відміну від своїх античних співбратів, ведійський Дьяус не утверджується на небесному троні, не стає владикою богів і не очолює пантеону. У «Рігведі» культ цього дуже давнього божества вже згасає, стає напівзабутим відлунням більш далекої епохи. Образ його в «Рігведі» не отримав антопоморфного розвитку – скоріше, він лишився на значно ранішій, зооморфній стадії. Гімни мовлять про нього як про бика, причому рудого, що мукає з вишини (певно, мається на увазі грім). Зв'язок із грозою – ще одна риса, яка споріднює Дьяуса й Зевса. Гімни мовлять про Дьяуса, що він озброєний палицею, булавою, що він «посміхається в хмарах» (очевидно, спалахує блискавицями), причому тут ужита дієслівна основа смі-, споріднена з подібною ж основою в нашому слові сміятися; ця ж основа у ведах нерідко вживається на означення спалахів блискавиць, згодом ставши стійким образом санскритської поезії.

Дьяус прославляється в «Рігведі» у парі з Прітхіві, богинею землі. Їхній нерозривний зв'язок виражається складним словом Дья<83>вапрітхіві – «Дьяус і Прітхіві» або «Небо й Земля», оскільки в післяведійській літературі слово дьяус стало означати тільки «небо». Це відбиває надзвичайно давнє уявлення про первісний устрій всесвіту. Небо й Земля – всезагальні батьки, породжувачі всього живого. Вони утворюють первісну подружню пару, де Дьяус – Небо і Батько, а Прітхіві – Земля і Мати. Ця найдавніша ідея, по суті, вичерпує їхню ідеологію в «Рігведі». «Великі, мудрі й могутні», «справедливі, що осипають дарами», «сотворителі всього живого», «чиєю ласкою їхнім нащадкам дароване безсмертя» – так звертаються до них у ведах. Дощ, що його посилає Небесний Бик-Дьяус на Землю-Прітхіві, що уособлюється в образі Корови, це сім'я, з якого народжується все живе, навіть боги. Дьяус і Прітхіві розглядаються як дві половинки Всесвіту, колись єдиного й нероздільного, як невичерпні джерела життєвої сили (Очерк, 53–55). Індійська традиція на запитання про те, що виникло раніше – Небо чи Земля, першість віддає Землі. Образи Батька-Неба й Матері-Землі, що породжують усе живе на світі, мають типологічні паралелі в багатьох міфологіях і склалися ще в спільноіндоєвропейський період. Тож сказане стосується і грецької міфології: якщо Зевс уособлював Батька й Небо, то і Європа мусила уособлювати Матір і Землю. Зевс викрадає Європу в подобі бика, тобто первісно, очевидно, малося на увазі, що сама Європа виступає в образі корови, хоча про це грецький міф і не мовить.

Привертає увагу та особливість у грецькому міфі, що Агенор – фінікійський цар і батько Європи – доводився сином Посейдонові. Він – родоначальник фінікіян. А Посейдон, як і Зевс, як і Дьяус, пов'язаний з індоєвропейським зооморфним втіленням родючості, що виступає у подобі бика. Саме Посейдон послав на Кріт із моря священного бика, свою іпостась, який разом із Пасифаєю, донькою Геліоса-Сонця і дружиною крітського царя Міноса (пригадаймо, що Мінос – син Зевса і Європи), спородив Мінотавра – чудовисько з головою бика, яке цар Мінос помістив у свій знаменитий Лабіринт. Посейдон був верховним божеством Атлантиди, він колись владарював на Олімпі, що засвідчує і його атрибут – тризуб, уособлення влади над трьома світами – Небом, Землею і Потойбічним світом (дехто припускає, що тризуб, атрибут Посейдона, був символом триглавої вершини острова Кріт). Посейдон сперечався із самим Зевсом, мовлячи, що саме він найстарший із богів, що саме йому має належати верховенство і при всіх називав Зевса узурпатором небесної влади.

Грецькому Посейдонові відповідає індійський Варуна, теж божество космічних та земних вод, а водночас – по<84>кровитель воїнів та царської (князівської) влади. Посейдон тотожний скіфському Тагимасадові, якому поклонялися «царські» скіфи, тобто воїни, а Тагимасад, у свою чергу, тотожний слов'янському Дажбогові, внуками якого були русичі – воїни та їхні князі.

І як Агенор, батько Європи, був сином Посейдона, так і мудрець Васіштха, що мав чарівну корову Нандіні, був сином Варуни (за деякими міфами – Варуни й Мітри) від небесної танцівниці-апсари Урваші. Мудрець Васіштха, про якого згадує ще «Рігведа» і якому індійська традиція приписує авторство деяких гімнів цієї пам'ятки, наділений деякими характеристиками свого батька, Варуни: пов'язується з багатством, родючістю тощо. Він вважався жерцем царів Сонячної династії.

Саме ім'я Васіштха означає Найбагатший, Наймаєтніший і похідне від санскритського васу «багатство», «добро», «скарб»; пізніше воно стало означати «земля», «держава» (СРС, 571). Це дозволяє припустити, що й наше Василь споріднене з санскритським васур «багатий». Компонент васу надзвичайно вживаний в іменотвореннні, наприклад, Васудева – ім'я батька Крішни та його старшого брата Баладеви, Васуретас – бог вогню Агні, Васуман, Васушена, Васудана, Васу тощо. Особливо частий цей компонента у термінах на означення землі: васудга, досл. «тримаюча скарби», васуда, васудана, васудавана – «даюча багатства», васудгаріні – «тримачка багатств» (Там же). Містять компонент васу й терміни на означення царя: васуджіт – «здобувач скарбів/багатства», васудгара – досл. «тримач земних скарбів», васудгадгіпа – «владика землі/цар», васудгапаті – «захисник/охоронець/батько землі» тощо. Багато з цих термінів стали повноправними чоловічими іменами. А саме племінний ватажок, пізніший князь чи цар відповідав за добробут своєї громади, саме він вважався носієм і наділювачем багатством (васу), бо через пожертву просив добробуту й благоденства в богів. Тож ім'я Василь та інші його поширені в світі різновиди, очевидно, сходять ще до часів «Рігведи» і пов'язані зі значеннями «багатство», «статки», «скарби». І, в свою чергу, нагадують, що й термін василевс/базилевс – «цар», «правитель» невіддільний від наведених прикладів. А наше побутове Вася – майже абсолютний відповідник санскритському васу – «багатство», «скарб».

Цікава подробиця щодо Васіштхи: давньоіндійські тексти іноді підкреслюють, що нащадки мудреця Васіштхи носять пасмо волосся посеред голови, тоді як нащадки інших мудреців-ріші могли носити таких пасем два або й більше. Що не може не викликати згадки про київського князя Святослава й запорозьких козаків, а ще раніше – про зображення полонених хеттів на давньоєгипетсь<85>ких пам'ятках і воїнів на панно у Венеції з такими самими «оселедцями». Це наближує нас до місця подій грецького міфу про прекрасну Європу. Адже Хеттська держава розміщувалася в Малій Азії, де й була Фінікія з її столицею Сідоном і де правив Агенор, батько Європи. Саме в Малій Азії, на південному узбережжі Чорного моря колись існувала держава Пала, звідки й пішли до Італії венети й заснували Венецію. А вже на північному узбережжі Чорного моря жили скіфські пали, у Криму була пізньоскіфська столиця Палакій (теперішній Сімферополь), а далі на північ жили поляни, полочани і поляки. В усіх цих назвах і етнонімах наявний компонент Пал-, Пол-, який у санскриті означає «захисник», «воїн», «цар» (СРС, 392). Цей же компонент, цілком імовірно, міститься і в назві Палестина. Тим більше, що в сучасному Лівані, колишній Фінікії, наявний топонім Тріполі, який перегукується з нашим Трипіллям на Київщині, а назва Алеппо в сусідній Сірії перегукується з Халеп'ям на тій же Київщині – це засвідчує невипадковість зв'язків Наддніпрянщини з близькосхідним ареалом. На що звернув увагу український дослідник О.С.Стрижак, кажучи: «… і досі залишається без відповіді питання, коли і в який спосіб близькосхідні топоніми типу Тріполі (колишня Фінікія, сучасний Ліван) і Халеб (варіант Алеппо в сусідній Сірії) перекочували… на територію Середньої Наддніпрянщини, де (сучасний Обухівський р-н на Київщині) з ними перекликаються назви сіл Трипілля… і Халеп'я… на однойменній річці» (ЕГС, 22). А з цими назвами перегукуються й індійські – Тріпура й Хараппа (Халіюппа).

Коли зважити, що Васіштха – син Варуни й Мітри, то цей факт знов-таки має зв'язок із Подніпров'ям, бо рігведійське ім'ясполучення Варунамітра тотожне слов'янському імені Володимир, такому популярному, зокрема, серед Рюриковичів, де його мали аж 18 представників цієї династії. А Мітра, як божество Сонця й Мирного договору, знайшов яскраве вираження у слов'янській общині – мирі, в українській топоніміці – Миргород, Миропіль, Миропілля, Мирогоща, а також у численних їменах – Радомир, Мирослав, Драгомир, Славомир тощо.

Показово й те, що батьками Агенора були Посейдон і німфа Лівія, а батьками Васіштхи – Варуна й апсара Урваші. Апсари в індійській міфології – напівбогині, споріднені з грецькими німфами й слов'янськими русалками. Апсари – небесні танцівниці – мешкають переважно на небі, але і на землі – в річках, на горах. Саме слово апсара деякі дослідники тлумачать як «та, що вийшла з води». Апсари нібито можуть загрожувати людям, зокрема, насилаючи на них любовне засліплення. Вони можуть прибирати різних подоб, але зви<86>чайно зображаються прегарними уквітчаними жінками в розкішних шатах. Вони розважають у небесному царстві Індри воїнів, що геройськи полягли в битвах; це небесне царство-рай зветься сварга. Боги підсилають найвродливіших апсар до земних мудреців чи відлюдників для спокушання, бо їхнє нечуване подвижництво іноді починає загрожувати небесній владі і небесному супокою. Урваші, згадувана ще в «Рігведі», своєю вродою спокусила багатьох богів і уславлених мудреців, серед них і могутнього Варуну – божество космічних і земних вод. Саме від їхнього шлюбу й народився мудрець Васіштха.

Виявляють спорідненість імена Агенор та Васіштха, особливо коли врахувати, що індійському Васу відповідає іранське Ваху/Воху; в грецькій передачі воно могло прибрати вигляду Ахе/Аге, як те засвідчує грецька передача назви відомої іранської царської династії – Ахеменіди, засновник якої в оригіналі має ім'я Вахуман, тотожне індійському Васуман. Тобто виходить, що індійське васу, іранське ваху у грецькій передачі – ахе.

Таким чином, бачимо, що Посейдон відповідає Варуні, німфа Лівія – апсарі Урваші, Зевс – Дьяусу, Агенор – Васіштсі; Зевс і Дьяус, крім іншого, вчинили однакову дію: один викрав Європу, а другий – чарівну корову Нандіні. Єдина різниця в обох міфах та, що Європа – царівна, а Нандіні – корова, хоча є підстави вважати, що і Європа уособлювала образ землі, тож і виступала в іпостасі корови.

Привертає увагу ім'я корови мудреця Васіштхи – Нандіні. Таке саме ім'я, тільки в чоловічому роді – Нандін, має і їздова тварина бога Шіви (в індійській міфології кожен бог має свою тварину, на якій їздить, так звану вахану). Нандін – білий бик, зображення якого – неодмінна приналежність індуїстських храмів. На індійських монетах початку нової ери Шіва часто зображається саме у вигляді бика, через що Нандіна прийнято розглядати як зооморфну іпостась Шіви.

Через Нандіні, розповідають індійські міфи, колись спалахнула війна між воїном-кшатрієм Вішвамітрою, свого часу царем, і мудрецем-брахманом Васіштхою. Вішвамітра і собі забажав мати чарівну корову, яка належала мудрецеві, але той рішуче відмовив йому. Війна скінчилася поразкою Вішвамітри, бо Васіштха вдався до всіх своїх брахманських (жрецьких) здібностей. Показово, що в боспорських написах з Північного Причорномор'я фіксується ім'я Вішвамітра в іранській передачі – Аспаміфар. Це ім'я має свій слов'янський відповідник, Весьмир, як і санскритське Вішвашравас відповідає слов'янському Всеслав.

Основа імен Нандіні, НандінНанд означає «радість», «втіха» <87> (СРС, 313). Вона входить у багато імен та назв індійської міфології: Нанда – пастух, прийомний батько Крішни й ряд персонажів індійського епосу; Нандака – назва меча Крішни; Нандана – назва райського саду Індри, де, до речі, й перебувала Сурабга – мати Нандіні; Нанді – епітет Вішну й імена багатьох персонажів епосу; Нандікунда – місце прощі в Індії; Нандімукха – епітет Шіви (досл. Радісноликий); Нандішвар – епітет Шіви (досл. Владика радості); Нанда також – зведений брат Будди. А оскільки слідів поклоніння Крішні багато саме на Волині, то не виключено, що топонім Нудіж, зафіксований тут, може бути споріднений із санскритським Нанда. Первісно ця назва могла мати форми Нандіж, Нондіж. Показово й те, що райський сад Нандана, де перебувала Сурабга, мати Нандіні, містився в небесному царстві Індри, яке називалася сварга (досл. «небо»); так само називався один із семи світів, куди переселялися душі померлих праведників, тобто рай. Володарем сварги був Індра, з огляду на що показові слов'янські божества Сварог та Сварожич і те, що Індру та сваргу згадує «Влесова книга», в якій чимало індійських ремінесценцій.

Ці факти і те, що грецький Посейдон функціонально тотожний індійському Варуні, скіфському Тагимасадові й слов'янському Дажбогові, а індійський Крішна-Гопала-Гопалан функціонально й етимологічно тотожний грецькому Аполлону та слов'янському Купалі, про що говорилося в інших статтях, дають підстави для спроб пояснити походження і значення імені Європа на індійському ґрунті. Тим більше, що простежуються спільні мотиви в грецькому та індійському міфі про Європу й Нандіні.

Як можна припустити, ім'я Європа складене з двох компонентів: Єв+ропа, де Єв- префікс, який надає основному слову вищого ступеня якості й означає «досконалий», «славний», «довершений». Він міститься у численних грецьких іменах, таких, скажімо, як Євген, Євмел, Євмен, Євстафій, Євпатор, Євпраксія тощо і відповідає іранському Ху- та санскритському Су- (СРС, 732), про що детальніше мовилося у статті про сіверів. З цього погляду ім'я Нандіні відпадає, оскільки воно не містить санскритського префікса Су-, хоча індійський іменник знає ім'я Сунанда. Зате привертає увагу ім'я її матері – Сурабга, яке містить цей префікс. У такому разі й ім'я Сурабга розкладається на два компоненти – Су+рабга, і воно етимологічно (тобто походженням і значенням) може виявитися тотожним імені Єв+ропа. Бо перші компоненти в них одного походження і значення, а другі (-ропа і -рабга) – виявляють неабияку фонетичну схожість, причому г тут – тільки призвук, придих. А префікс Су- не менш поширений в індійських іме<88>нах, ніж грецький Єв-, наприклад, Сумітра, Сугріва, Сушрута, Субаху, Сушіла, Субгага, Суканья, Сумера, Сувіра та інші. Отже, цілком можливо, що компоненти -ропа й -рабга мають однакове значення. Але яке?

Вдамося до санскритського матеріалу. Санскритські словники розкладають ім'я Сурабга на компоненти Сура+бга із значенням «Запашна», «Та, що чудово пахне», а також «Весна». Проте на підставі імені Європа можна розкласти ім'я Сурабга на інші компоненти – Су+рабга. І таку дію підтримують деякі факти. «Махабгарата» мовить, що Сурабга, праматір корів і взагалі великої рогатої худоби, перебуває на сьомій, найнижчій підземній сфері, званій Расатала. Сурабга, яка виникла при створенні світу, постійно цідить молоко – есенцію шести життєвих соків Землі, що творять її живлющу, незрівнянну вологу. З одного струменя молока Сурабги утворилося величезне озеро – Молочний океан, береги його вкриті піною і ніби заквітчані. Тут живуть найправедніші з самітників, так звані пхенапи – «пінопивці» (санскритське пхена й наше піна – споріднені), які живляться лише молочною піною.

Від Сурабги народилося чотири корови, що живуть у чотирьох сторонах світу, підтримуючи кожна свою, через що й називаються Хранительками сторін світу. Донька Сурабги на ім'я Сурупа підтримує східну сторону, друга, Хансака, підтримує південну. Західну сторону, що перебуває під заступництвом Варуни, підтримує уславлена Субгадра, яка набула вселенської форми. Четверта корова, Сарвакамадугха, підтримує північну сторону світу – благочестиву, яку охороняє бог багатства і приятель Шіви – Кубера. Батько Кубери – ріші-мудрець Вішравас (пор. слов'янське ім'я Віслав). Сурабга цідить своє цілюще молоко на Заході, де океан обступають золоті скелі.

Отож із чотирьох корів, дочок пракорови Сурабги, в іменах двох – Сурупи і Субгадри – наявний префікс Су, тотожний грецькому Єв. Ім'я Сурупа означає Прекрасна, Досконала, а СубгадраБлагословенна, Щаслива. Ці обидва імені й зараз поширені жіночі імена; ім'я Субгадра, наприклад, мала сестра Крішни. Що дає підставу виділяти в імені Сурабга компонент Су-, а не Сура-.

То що ж у такому разі означає компонент рабга. Тут, очевидно, слід шукати такого значення цього слова, яке б відповідало ролі й значенню в індійській міфології чарівної корови Сурабги. А вона, судячи з усього, уособлює собою землю.

Показово, що Сурабга не тільки праматір худоби, а й дружина мудреця Каш'япи й мати бога Рудри. Щодо мудреця Каш'япи (варіанти Кассап, Касап), то в румунів і молдаван і досі в ужитку прізвища Касапа, Кассапа. Що ж до Руд<89>ри, то це ще ведійське божество, якому відповідає слов'янський Род, уособлення родючості й снаги, іпостась якого – бик. У гирлі Росі колись існувало місто Родень, пов'язуване з цим божеством. Цікава згадка в «Рігведі», що асури – старші брати богів, уособлювачі первозданної водної стихії, колись украли в Індри корів і сховали в далеких краях за річкою Раса, а назва Раса близька фонетично до назви Рось.

Сурабга має ще одне ім'я – Шабала, яке означає Пістрява, Ряба. Що наштовхує на думку: українське слово ряба, санскритське рабга та грецьке ропа можуть бути споріднені й первісно сходити до поняття землі, яка усвідомлювалася як пістрява корова.

З цього боку цікавий ведійський міфологічний персонаж Прішні (досл. Пістрява, Ряба), жіноче божество, що має подобу корови, власне – божественна небесна корова. Прішні – дружина Рудри, про якого вже згадувалося і іпостась якого – бик. Зі свого сяючого вимені вона привела на світ Марутів, божеств вітру й бурі. У подобі вродливих юнаків вони мчать на колісницях зі сліпучими списами-блискавками або золотими топірцями. Що несамохіть навіює на згадку вираз зі «Слова о полку Ігоревім» «се ветри, Стрибожі внуци», де бачимо тотожність Марутів вітрам, Стрибожим внукам. До речі, у «Влесовій книзі» згадуються і Марути в слов'янській формі – мариці. З чого випливає, що Стрибог – тотожний ведійському Рудрі, оскільки марути – його сини. На Київщині досі побутує прізвище Марута.

Із Прішні пов'язана символіка води як родючої сили. Ім'я Прішні мають деякі важливі жіночі персонажі. Наприклад, про Девакі, дружину Васудеви й матір Крішни, мовиться, що вона знову народилася на світ як Прішні. Прішні, як персоніфікація води, відбилася в назві ріки Прішні (варіант – Парушні). Ця особливість Прішні дозволяє ввести її до ряду божеств, пов'язаних з родючістю, і намітити міфологічні зв'язки й паралелі. Сюди належить міфологічний персонаж Прішнігу, досл. «Рябокоровий», «Що має пістрявих корів». У «Рігведі» назву прішні має плем'я, вороже аріям. В іранській міфології імені Прішнігу відповідає авестійське Паршатгауш «Той, що володіє рябими коровами/биками», а ведійська міфологія знає персонаж Прішадашва «Рябокінний», «Що володіє рябими кіньми». Це змушує звернути увагу на поширені українські прізвища Рябоконь, Рябокляч, Рябовол, а також Рябоштан, Рябошапка, Рябко, Рябчук, Рябуха, Рябченко, Рябчинський тощо. Це певною мірою мусить свідчити про спільність уявлень індійських, іранських та слов'янських народів, які сходять до індоєвропейської давнини.

Найчастіше в «Рігведі» фігурують бик і корова. Проміння враніш<90>ньої зорі, хмари, води порівнюються з коровами. Нерідко богині ведійського пантеону виступають у подобі корів, як і Прішні. Земля в «Рігведі» часто називається коровою. У ній прямо мовиться, що пістрява, ряба дійна корова – це Земля, а бик із прекрасним сім'ям – Небо. У ведах уже відчутне обожнювання корів, хоч прямої заборони вбивати їх ще не виражено. Образ молочного достатку, відбитий у спільноіндоєвропейській міфологічній традиції, властивий численним метафорам ведійської поезії. Він наявний в етимології давньоірландського дуан «пісня», «вірш», яке сходить до того ж кореня, що й санскритське духа «давати молоко», «доїтися», «молоко» (СРС, 281). У «Рігведі», гомеровському епосі й латині слово із значенням «вим'я» означає водночас і «достаток». Шумерський Енку – божество води й мудрості, сотворитель Усесвіту, постає як ярий бик, що з'єднується з рікою в подобі дикої корови.

У близькосхідних і грецькій міфологіях відомі розповіді про богів, які закохуються в корів, приклади чого вже наводилися. Щодо Зевса це підтверджується історією з Іо, в яку він закохався і яку, щоб уберегти від гніву ревнивої Гери, своєї дружини, перетворив на білосніжну корову. Та й сама Гера має виразні зооморфні риси. На це вказує ще Гомер, називаючи її «волоокою», точніше, «коровоокою». А також те, що в пожертву їй приносилися саме корови і що в Аргосі їй поклонялися в подобі корови. Це саме могло стосуватися і Європи, котра, як засвідчують індійські факти, теж могла сприйматися як корова, уособлення Землі.

Таким чином, компонент – рабга в імені індійської Сурабги та компонент – ропа в імені фінікіянки Європи може пов'язуватися із значенням «рябий», «пістрявий» і означати плодючу, квітучу землю, що уявляється в образі пістрявої дійної корови і символізує достаток, щедрість, добробут.

В той же час, слово рабга в санскриті має іще одне значення: «втіха», «радість». І тоді ім'я Сурабга стає семантично, значеннєво тотожним імені корови мудреця Васіштхи – Нандіні, доньки Сурабги, оскільки в основі її імені теж лежить значення «втіха», «радість» (нанда). Тобто виходить, що Сурабга й Нандіні мають однакове значення своїх імен, які тлумачаться як «Та, що невимовно тішить», «Та, що невимовно радує». І таке означення цілком природне щодо землі, яка буяє, квітує, щедро родить і дарує багатство.

Цікаво відзначити, що коли чудесна корова Нандіні в «Махабгараті» називається Нандіні, то в іншому індійському епосі, «Рамаяні», вона називається Шабара, Шавара або Шабала. А ці епітети знову-таки означають «пістрявий», «рябий». Епос засвідчує і народ під таким іменем, і епітет бога Шіви, <91> наступника Рудри, тотожного слов'янському Родові. У санскриті слово нандіні означає ще й «дочка», тобто «та, що дає втіху/радість». Що теж не суперечить нашому тлумаченню, бо, за міфами, Нандіні – донька пракорови Сурабги.

Очевидно, щодо імен Сурабга та Європа слід прийняти ті обидва значення, про які щойно мовилося, тобто і «Прекрасна Ряба/Пістрява», і «Найутішливіша», «Найрадуючіша», маючи на увазі, що обидва епітети стосуються Землі, що виступає як Божественна Корова.

На початку статті зазначалося, що мудрець Васіштха – син Варуни й небесної танцівниці Урваші, яка спокусила багатьох богів і святих мудреців. За ту провину вона мусила стати дружиною земного царя Пурураваса, першого з царів Місячної династії, які володіли країнами Заходу. Пуруравас правив багатьма великими країнами, а також островами. Ці острови могли бути в Середземному морі, оскільки йдеться про Захід і про океан. А покровителем Заходу був Варуна, тотожний Посейдону і Дажбогу. Іще один епітет Варуни – Сіндгу, тобто Річковий. А останній із укладачів історії Аттики – Філохор (ІІІ ст. до н.е.), повідомляючи, що на острові Лемнос живуть пеласги, вносить цікаве доповнення: там вони називаються сінтіями. Це не може не співвіднестися з сіндами, які жили на Таманському півострові й пониззі Дніпра, а також з етрусками, слідів перебування яких у Північному Причорномор'ї чимало. За Діодором Сіцілійським, пеласги першими запозичили створені фінікійцями знаки лінійного письма й дещо видозмінили його характер (нагадаємо, що Європа – донька фінікійського царя Агенора). Цим письмом, що мало назву пеласгічного, користувалися поети ще до Гомера. <92>


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка