Національний план дій з відновлюваної енергетики (нпдве) на період до 2020 року



Скачати 420.54 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації01.05.2016
Розмір420.54 Kb.
  1   2   3
ПРОЕКТ
Національний план дій з відновлюваної енергетики (НПДВЕ)

на період до 2020 року

Україна є енергодефіцитною країною та імпортує близько 70 % природного газу від обсягів власного споживання. У той же час енергоємність вітчизняної економіки в 3 – 4 рази перевищує відповідні показники економічно розвинених країн, що робить Україну надзвичайно чутливою до умов імпортування природного газу та унеможливлює гарантування нормальних умов життєдіяльності громадян та установ бюджетної сфери.

Використання відновлюваних джерел енергії (далі – ВДЕ) є одним із найбільш важливих напрямів енергетичної політики України, направленої на заощадження традиційних паливно-енергетичних ресурсів (далі – ПЕР) та поліпшення стану оточуючого середовища. Збільшення обсягів використання ВДЕ в енергетичному балансі України дозволить підвищити рівень диверсифікації джерел енергоносіїв, що сприятиме зміцненню енергетичної незалежності держави.

На даний час, річний технічно-досяжний енергетичний потенціал ВДЕ України досягає 68,6 млн. т н.е., що складає близько 50% загального енергоспоживання в Україні1. Основними напрямами використання ВДЕ в Україні є: вітрова енергія, сонячна енергія, енергія річок, енергія біомаси, геотермальна енергія, енергія довкілля із використанням теплових насосів.

На кінець 2012 року загальна електрична потужність об’єктів відновлюваної енергетики в Україні становила майже 650 МВт, з яких загальна потужність ВЕС – 194 МВт, сонячних електростанцій – 372 МВт, малих гідроелектростанцій – 73 МВт, об’єктів виробництва електроенергії з біомаси та біогазу – 10 МВт. Встановлена потужність об’єктів що виробляють теплову енергію з ВДЕ перевищила 420 МВт. При цьому, не враховано використання ВДЕ, що не регулюється ціновою політикою НКРЕ (споживання біомаси населенням, індивідуальні вітроустановки тощо).

Діючою «Енергетичною стратегією України на період до 2030 року», в редакції 2006 року визначено, що освоєння ВДЕ слід розглядати як важливий фактор підвищення рівня енергетичної безпеки та зниження антропогенного впливу енергетики на довкілля. Масштабне використання потенціалу ВДЕ в Україні має не тільки внутрішнє, а й значне міжнародне значення як вагомий чинник протидії глобальним змінам клімату в цілому, покращання загального стану енергетичної безпеки Європи.

В 2011 році Урядом України було прийнято рішення про розробку нової редакції Енергетичної стратегії до 2030 року. Як прогнозний документ, що діє на далеку перспективу, енергетична стратегія України потребує періодичного коригування. Крім того, з моменту затвердження попередньої редакції відбулися зміни в економіці та енергетиці України, які безпосередньо і суттєво впливають на перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу (далі – ПЕК). На даний час підготовлено проект нової редакції «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року». Зазначений документ фокусується на стратегії розвитку електроенергетичної галузі, при цьому зачіпаючи суміжні напрямки, зокрема розвиток вугільної галузі. Згідно з проектом оновленої Стратегії, попит на електроенергію в Україні в 2030 р. за базовим сценарієм на 50% перевищить рівень 2010 р. Переважно це буде зумовлено зростанням споживання в промисловості (на 55%) та в сфері послуг (на 100%). Прогноз зростання споживання електроенергії виконано з урахуванням ефекту від впровадження заходів з енергозбереження. Передбачається збільшення частки ВДЕ у загальному балансі встановлених потужностей до рівня близько 10% до 2030 р., що за базовим сценарієм становить 10-12 ГВт (з урахуванням великих ГЕС), а обсяг виробництва – 23-28 ТВт·год. Цей рівень нижчий від зобов’язань України перед Енергетичним Співтовариством. Однак, в Стратегії обумовлено, що показники використання ВДЕ можуть збільшитися шляхом здійснення якісного стрибка в розвитку технологій і, як наслідок, завдяки значному зниженню загальної собівартості енергії до рівня собівартості традиційної генерації.

За базового сценарію Стратегії загальне споживання теплової енергії має зрости до 271 млн. Гкал у 2030 р. Базовий сценарій попиту на електроенергію передбачає зниження електроємності ВВП приблизно на 40%. Для виходу на цей показник необхідно досягти 20% скорочення питомого споживання електроенергії. У базовому сценарії розвитку транспортного парку сукупний внутрішній попит на основні світлих нафтопродуктів у 2030 р. складе близько 17,4 млн. тон (в т.ч. бензин – 6,3 млн. тон, дизельне паливо – 10,1 млн. тон, гас – 1,0 млн. тон), споживання електроенергії на транспорті досягне 14 млрд. кВт-год. Для досягнення цих показників необхідне підвищення ефективності витрати палива на 25-30%. Запропоновані Стратегією індикативні показники до 2030 року та підвищення енергоефективності були використані в НПД ВЕ при розрахунках різних сценаріїв енергоспоживання України до 2020 року (табл. 1.)

Згідно з енергетичним балансом України на 2009 рік, валове кінцеве споживання складає 67555 кт н.е.

Втрати електроенергії – 1780 кт н.е., втрати тепла – 745 кт н.е., разом втрати 1780+745=2525 кт н.е.

Власне споживання електроенергії – 2524 кт н.е., тепла - 1492 кт н.е., разом власне споживання 2524+1492=4016 кт н.е.

Неенергетичне використання ресурсів – 4269 кт н.е.

Всього кінцеве енергоспоживання – 67555+2525+4016-4269= 69827 кт н.е.

Виробництво електроенергії (п.2 табл.1), згідно із статистичними даними Міненерговугілля (в енергобалансі сума менша, оскільки там враховано лише виробників що генерують електроенергію в Об’єднану енергетичну систему України), становило 169,5 ТВт.год, або 14577 кт н.е., з яких 786 кт н.е. спрямовано на потреби транспорту; отже в цілях Директиви ЕС враховано 14577-786=13791 кт н.е. ((2) Валовий обсяг споживання електроенергії – це загальнонаціональне валове виробництво електроенергії, у т.ч. власна генерація, плюс обсяг імпорту, мінус обсяг експорту (без урахування транспорту)).

Теплова енергетика (п.1 табл.1): 69827–13791–12396= 43640 кт н.е. ((1) Це кінцевий обсяг енергоспоживання всіх енергоносіїв, крім електроенергії, в цілях інших ніж для транспорту плюс споживання теплової енергії для власного використання на електростанціях та теплових станціях та втрати теплової енергії у мережах). В цій сумі транспортні витрати становили 12396 кт н.е.

Транспортні витрати (п.3 табл.1) відповідно до вимог Директиви 2009/28/ЕС з загальної суми витрат на транспорт враховують лише витрати бензину, дизпалива та електроенергії для потреб автомобільного та залізничного транспорту, і в сумі відповідних статей склали 8943 кт н.е. ((3) Споживання транспортом, як вказано у Статті 3(4)(а) Директиви 2009/28/EC). В цій сумі автотранспорт: 7996, залізничний: 163+501, інші види (крім авіа, суден та трубопроводів): 48+236 (кт н.е.).

Валове кінцеве енергоспоживання (п.4 табл.1) розраховано як сума трьох складових: 43640+13791+8943=66374 кт н.е.

Різниця з кінцевим енергоспоживанням викликана тим, що частина транспортних витрат (переважно споживання газу в трубному транспорті) не враховані в п.3 як такі, що не відповідають статті 3(4)(а) Директиви 2009/28/EC.

Таблиця 1. Очікуваний валовий кінцевий обсяг енергоспоживання України (опалення/охолодження, електроенергія, транспорт) до 2020 р. з врахуванням впливу заходів з енергоефективності та енергозбереження (*), кт н.е.




2009

2013

2014

2015

Базовий

рік


Базовий сценарій

З врах. (*)

Базовий сценарій

З врах. (*)

Базовий сценарій

З врах. (*)

1. Теплова енергетика (1)

43 640

46 550

44 800

47 790

45 570

48 620

45 910

2. Електроенергетика (2)

13 791

16 390

15 950

17 390

16 780

17 890

17 110

3. Транспорт (3)

8 943

9 310

9 050

9 620

9 260

9 950

9 480

4. Валове кінцеве енергоспоживання (4)

66 374

72 250

69 800

74 800

71 610

76 460

72 500






2016

2017

2018

2019

2020

Базовий

сценарій


З врах. (*)

Базовий

сценарій


З врах. (*)

Базовий сценарій

З врах. (*)

Базовий сценарій

З врах. (*)

Базовий сценарій

З врах. (*)

1.

49 510

46 280

50 460

46 680

51 460

47 100

52 520

47 540

53 780

48 020

2.

18 400

17 440

18 930

17 770

19 470

18 100

20 030

18 430

20 710

18 830

3.

10 290

9 700

10 650

9 930

11 030

10 170

11 440

10 420

11 910

10 680

4.

78 200

73 420

80 040

74 380

81 960

75 370

83 990

76 390

86 400

77 530

(1) Це кінцевий обсяг енергоспоживання всіх енергоносіїв, крім електроенергії, в цілях інших ніж для транспорту плюс споживання теплової енергії для власного використання на електростанціях та теплових станціях та втрати теплової енергії у мережах (пункти 2. “Власне використання станцією” та 11. “Втрати при передачі та розподілі” Регламенту EC № 1099/2008).

(2) Валовий обсяг споживання електроенергії – це загальнонаціональне валове виробництво електроенергії, у т.ч. власна генерація, плюс обсяг імпорту, мінус обсяг експорту (без урахування транспорту).

(3) Споживання енергії у транспортному секторі, як вказано у Статті 3(4)(а) Директиви 2009/28/EC (Для довідки: загальне споживання енергії на транспорті у 2009 р. становило 12 396 кт н.е.).

(4) Як визначено у Статті (2)(f) Директиви 2009/28/EC. Складається з кінцевого енергоспоживання плюс втрати у мережах та власне використання теплової енергії та електроенергії електростанціями та тепловими станціями (не включає споживання електроенергії гідроакумулюючими системами або для трансформації у електрокотлах або теплових насосах на станціях центрального теплопостачання).

У вересні 2010 року підписаний Протокол про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, який у подальшому ратифікований Законом України від 15.12.2010 р. Згідно з цим Законом з 01.02.2011 року Україна стала повноправним членом Енергетичного Співтовариства (ЕнС).

У жовтні 2012 року ухвалено Рішення Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства D/2012/04/MC-EnC «Про впровадження Директиви 2009/28/ЕС і внесення змін до Статті 20 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства». Згідно з цим Рішенням кожна Сторона за Договором повинна до 1 січня 2014 року ввести в дію закони, нормативно-правові та адміністративні положення, необхідні для виконання вимог Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 року «Про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел та якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС» (далі – ДВДЕ).

ДВДЕ встановлює обов’язкові національні цілі в галузі відновлюваної енергетики, які слугують головним чином для того, щоб надати певні гарантії інвесторам та заохотити до розвитку новітніх технологій та інновацій у цій сфері. При цьому запроваджуються досить жорсткі вимоги щодо сталості виробництва біопалив та скорочення викидів парникових газів в атмосферу. Згідно з Рішенням D/2012/04/MC-EnC Україна взяла на себе зобов’язання до 2020 року досягти рівня 11% ВДЕ в загальній структурі енергоспоживання країни, що слугуватиме потужним стимулом щодо подальшого розвитку використання ВДЕ в Україні.

Таким чином, участь в Енергетичному Співтоваристві дає Україні можливості для запровадження на внутрішньому ринку більшої конкуренції, європейських технічних стандартів і прозорих правил регулювання, кращого інвестиційного клімату. Це також означає глибшу інтеграцію українського енергетичного сектору з ринками країн ЄС, посилення власної енергетичної безпеки. Перевагою членства в цій організації є також додаткові можливості для країн-членів у залученні міжнародних кредитів та технічної допомоги.

Враховуючи зобов’язання, які взяла на себе Україна зі вступом до Енергетичного Співтовариства, програмні документи, затверджені Урядом країни в галузі енергетики («Державна цільова економічна програма енергоефективності та розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки», «Енергетична стратегія на період до 2030 року» та інші), динаміку розвитку відновлюваної енергетики в країні – траєкторії досягнення обов’язкових індикативних цілей передбачаються наступними:

Гідроенергетика: поточна потужність об’єктів малої гідроенергетики становить близько 75 МВт. Через незначну питому вагу в загальному енергобалансі (0,2%) мала гідроенергетика нині не може істотно впливати на структуру енергозабезпечення країни. Проте природний потенціал їх розвитку нині в повній мірі не реалізовано. Україна має значний потенціал використання ресурсів малих річок (головним чином у західних регіонах), що складає майже 28% загального гідропотенціалу всіх рік України.

При використанні гідропотенціалу малих річок України можна досягти значної економії паливно-енергетичних ресурсів, причому розвиток малої гідроенергетики сприятиме децентралізації загальної енергетичної системи, чим вирішить ряд проблем в енергопостачанні віддалених і важкодоступних районів сільської місцевості.

Мікро-, міні- та малі ГЕС можуть стати потужною основою енергозабезпечення для всіх регіонів Західної України, а для деяких районів Закарпатської та Чернівецької областей – джерелом повного енергозабезпечення.

Для вирішення проблем розвитку малої гідроенергетики Україна має достатній науково-технічний потенціал і значний досвід в галузі проектування і розробки конструкцій гідротурбінного обладнання. Українські підприємства мають необхідний виробничий потенціал для оснащення малих ГЕС вітчизняним обладнанням.

За рахунок модернізації існуючих потужностей, відновлення раніше працювавших малих гідроелектростанцій, будівництва та введення в експлуатацію нових генеруючих потужностей гідроенергетики в Україні можна довести виробництво електроенергії:

мікро- та міні-ГЕС - до 75 ГВт∙год у 2015 році (при їх загальній потужності у 33 МВт) та до 130 ГВт∙год у 2020 році (при їх загальній потужності у 55 МВт);

малі ГЕС - до 140 ГВт∙год у 2015 році (при їх загальній потужності у 65 МВт) та до 210 ГВт∙год у 2020 році (при їх загальній потужності 95 МВт);

великі ГЕС - до 12 300 ГВт∙год у 2015 році (при їх загальній потужності у 4 800 МВт) та до 12 950 ГВт∙год у 2020 році (при їх загальній потужності у 5 200 МВт);



Сонячна енергетика: Середньорічна кількість сумарної енергії сонячного випромінювання, яка надходить щорічно на територію України, знаходиться в межах від 1 070 кВт∙год/м2 в північній частині України до 1 400 кВт∙год/м2 і вище в АР Крим.

Фотоенергетичне обладнання може достатньо ефективно експлуатуватися на протязі всього року проте, максимально ефективно протягом 7 місяців на рік (з квітня по жовтень) в південних регіонах та 5 місяців на рік – в північних (з травня по вересень). Відповідно до різних досліджень, потенційна встановлена потужність сонячної енергетики в Україні становить близько 4 ГВт.

Перетворення сонячної енергії в електричну в умовах України слід орієнтувати в першу чергу на використання фотоелектричних пристроїв. Наявність значних запасів сировини, промислової та науково-технічної бази для виготовлення фотоелектричних пристроїв може забезпечити сповна не тільки потреби вітчизняних споживачів, але й представляти для експортних поставок більше двох третин виробленої продукції.

Беручи до уваги досвід з впровадження СЕС в європейських країнах зі схожим рівнем сонячного випромінювання, а також з огляду на світові тенденції постійного зниження собівартості будівництва СЕС внаслідок розвитку технологій, в Україні за рахунок вдосконалення технології та введення в експлуатацію нових потужностей виробництво електроенергії СЕС може бути збільшено до 1 050 ГВт∙год у 2015 році (при їх загальній потужності у 1 140 МВт) та до 2 600 ГВт∙год у 2020 році (при їх загальній потужності у 2 800 МВт).



Вітрова енергетика: Україна має значний потенціал розвитку вітроенергетики. Найбільш перспективними для її розвитку є південні та південно-східні регіони країни, де середня швидкість вітру перевищує 5 м/с. Проте цей потенціал нині майже не використовується. На даний час в Україні діють ВЕС сумарною встановленою потужністю близько 320 МВт, що становить лише 0,2% від загального обсягу генеруючих потужностей. Одна із причин такого низького рівня встановлених потужностей полягає в тому, що до 2009 року, коли було встановлено «зелений тариф», були відсутні стимули для потенційних інвесторів.

В той же час, потенційна економічно доцільна встановлена потужність вітроенергетики в Україні, за різними оцінками, досягає 15 ГВт. Однак для будівництва такої кількості ВЕС необхідні значні інвестиції – за різними оцінками - понад 200 млрд. грн.

На основі досвіду більшості європейських країн з впровадження ВЕС за рахунок використання більш потужних вітрогенераторів та введення в експлуатацію нових потужностей в Україні може бути збільшено виробництво електроенергії ВЕС до 2 100 ГВт∙год у 2015 році (при їх загальній потужності у 1 000 МВт) та до 6 700 ГВт∙год у 2020 році (при їх загальній потужності у 3 000 МВт).

Біоенергетика: ця галузь в Україні має чи не найбільший потенціал розвитку. Це обумовлено особливостями клімату, потенціалом аграрного сектору і наявністю необхідної робочої сили. Найбільший енергетичний потенціал в Україні мають такі види біомаси як сільськогосподарські культури, відходи деревини, рідкі види палива з біомаси, біологічна складова твердих побутових відходів, біогаз. За різними оцінками, потенційна встановлена потужність у сегменті біоенергетики становить 15 ГВт.

Проте, реалізація наявного потенціалу біоенергетики ускладнюється нерозвиненістю інфраструктури та сировинної бази, необхідних для забезпечення безперебійних поставок сировини, низьким рівнем розвитку галузей – постачальників устаткування, а також малим обсягом генерації кожного окремого об’єкта. Внаслідок зазначених причин динаміка виробництва електричної енергії з біомаси відстає від електрогенерації на базі інших ВДЕ. Однак, використання біомаси може стати важливою складовою у балансі виробництва теплової енергії. При цьому, важливу роль має відіграти розповсюдження «зеленого» тарифу на теплову генерацію.

Враховуючи досвід з впровадження біоенергетичних установок європейськими країнами зі схожим потенціалом біоенергетики, а також з огляду на зниження собівартості будівництва біоенергетичних електростанцій внаслідок удосконалення технологій в Україні за рахунок будівництва та введення в експлуатацію нових потужностей біогенерації виробництво електроенергії з біомаси може бути збільшено до 440 ГВт∙год у 2015 році (при загальній потужності біоелектростанцій у 120 МВт) та до 2 350 ГВт∙год у 2020 році (при їх загальній потужності в 530 МВт).

Використання ВДЕ на транспорті: в цьому секторі прогресу поки що не спостерігається. Наразі виробництво біодизелю в промислових масштабах в Україні відсутнє. За різними даними обсяги виробництва біодизельного палива складають близько 20 тис. тон на рік (переважно фермерами на малопотужному устаткуванні та для власних потреб).

В 2012 році прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів», яким запроваджено обов’язковий вміст біоетанолу в бензинах моторних, що виробляються та/або реалізуються на території України. Для виконання положень цього Закону потрібно виробляти близько 250 тис. т біоетанолу. Проте наразі його виробництво складає лише близько 50 тис. т на рік.



Геотермальна енергетика: Україна має певний потенціал розвитку геотермальної енергетики. Це обумовлено термогеологічними особливостями рельєфу та особливостями геотермальних ресурсів країни. Проте, на даний час в Україні наукові, геолого-розвідувальні та практичні роботи зосереджені тільки на геотермальних ресурсах, які представлені термальними водами. За різними оцінками, економічно-доцільний енергетичний ресурс термальних вод України становить до 8,4 млн. т н.е./рік.

Практичне освоєння термальних вод в Україні ведеться в АР Крим, де споруджено 11 геотермальних циркуляційних систем, які відповідають сучасним технологіям видобування геотермального тепла землі. Усі геотермальні установки працюють на дослідницько-промисловій стадії.

Великі запаси термальних вод виявлено і на території Чернігівської, Полтавської, Харківської, Луганської та Сумської областей. Сотні свердловин, які виявили термальну воду і знаходяться в консервації, можуть бути відновлені для їх подальшої експлуатації в якості системи видобування геотермального тепла.

В Україні є достатньо геотермальних родовищ з високим температурним потенціалом (120-180 Сº), що дозволяє використовувати геотермальне тепло для виробництва електроенергії.

При розрахунку кількості можливих обсягів споживання низькотемпературних геотермальних ресурсів в геокліматичних умовах різних регіонів України необхідно врахувати, що інтенсивна їх експлуатація може привести до зниження температури ґрунтового масиву та їх швидкому виснаженню. Необхідно підтримувати такий рівень використання геотермальної енергії, який дозволив би експлуатувати джерело енергетичних ресурсів без шкоди для навколишнього середовища. Для кожного регіону України існує певна максимальна інтенсивність видобування геотермальної енергії, яку можна підтримувати тривалий час.

З урахуванням досвіду європейських країн щодо впровадження геотермальних електростанцій в Україні за рахунок введення в експлуатацію нових потужностей може бути забезпечено виробництво електроенергії геотермальними установками в обсязі 60 ГВт·год у 2015 році (при загальній їх потужності у 11 МВт) та в обсязі 300 ГВт·год у 2020 році (при загальній їх потужності у 50 МВт).

З метою забезпечення стабільної роботи Об’єднаної енергетичної системи України при підключенні до неї об’єктів відновлюваної енергетики в НПДВЕ запропоновано до 2015 р. забезпечити максимальне використання в якості маневрових потужностей ГЕС, ГАЕС, ТЕС-газ, а також використання маневрових потужностей на базі ТЕС-вугілля за рахунок їх модернізації та часткової заміни застарілих блоків парогазовими установками потужністю 100 МВт. Крім того, передбачається до 2020 р. забезпечити продовження введення нових маневрових потужностей на базі ТЕС-вугілля, ГЕС, ГАЕС та введення в експлуатацію парогазових електростанцій Щолкінська та Болградська.

Основні показники закладені в НПДВЕ наведені нижче у вигляді табличного матеріалу.

В розробленому НПДВЕ передбачено досягнення наступних загальнонаціональних індикативних цілей (табл. 2)

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка