Національний інститут стратегічних досліджень



Сторінка1/13
Дата конвертації10.09.2017
Розмір1.41 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ





аналітична доповідь

КИЇВ-2009



Місцеве самоврядування в Україні: стан та перспективи розвитку. Аналітична доповідь. – К.: НІСД, 2009. – 62 с.

Автори:
Біла С. О., д.держ.упр, проф., керівник авторського колективу
Передмова: Біла С. О., д.держ.упр, проф.

§ 1. Скиба М. В., к.держ.упр., Скороход О. П.

§ 2. Біла С. О. д.держ.упр, проф., Федчун Н. І. к.держ.упр., Жук В. І.

§ 3. Жук В. І.

§ 4. Скороход О. П.

§ 5. Шевченко О. В., к.е.н., Молдован О. О.

§ 6. Скиба М. В., к.держ.упр.

§ 7. Лазор О. Д., к. с.-г. н., доц.; Лазар І. Г., к. держ. упр

§ 8. Скиба М. В., к.держ.упр., Скороход О. П.

§ 9. Бабець І. Г., к.е.н., доц.; Засадко В. В.



Висновки та рекомендації: Біла С. О., д.держ.упр, проф., Шевченко О. В., к.е.н., Скиба М. В., к.держ.упр., Скороход О. П.

Додаток 1. Кушнір М. О., к.держ.упр.

Додаток 2. Скороход О. П.

Доповідь підготовлено до засідання „круглого столу” 15 грудня 2009 року

При повному або частковому відтворенні матеріалів даної публікації посилання на видання обов’язкове.

© Національний інститут стратегічних досліджень, 2009

Зміст



Передмова 4

§ 1. Еволюція місцевого самоврядування в Україні: етапи розширення прав та повноважень територіальних громад (1991–2009 рр.) 6

§ 2. Реалії розвитку місцевого самоврядування в Україні: від конфліктів до пошуку шляхів їх вирішення 10

§ 3. Ставлення населення до стану та перспектив розвитку місцевого самоврядування в Україні 15

§ 4. Надання послуг населенню органами місцевого самоврядування 21

§ 5. Матеріальна та фінансова база місцевого самоврядування 24

§ 6. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин: суперечності, проблеми та шляхи їх розв'язання 32

§ 7. Проблеми кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування в Україні 35

§ 8. Громадський контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні 37

§ 9. Роль органів місцевого самоврядування у міжнародній співпраці регіону 41

Висновки та рекомендації щодо удосконалення розвитку місцевого самоврядування в Україні 46

Додаток 1. Порівняльна таблиця змісту чинної Конституції України та проекту змін до Конституції України Президента України В.Ющенка з питань, що стосуються місцевого самоврядування 52



Авторський колектив 61


Передмова

За період існування незалежної України місцеве самоврядування так і не досягло рівня, притаманного демократичним країнам з дієвою місцевою публічною владою. Постійна боротьба за перерозподіл владних повноважень між гілками влади в Україні перманентно віддзеркалювалась на регіональному рівні та відсувала на другий план основне питання державотворення – забезпечення самоврядності територіальних громад.

Рух України у європейському напрямі потребує сформувати європейський тип місцевого самоврядування, зробити його первинну ланку базовим елементом владної системи. Тільки на таких засадах можна наблизити людину до влади, здійснити в країні демократичні перетворення та забезпечити для кожного мешканця України комфортні та безпечні умови проживання. Від вирішення цього питання залежить подальше будівництво України як демократичної держави.

Корені невдалих спроб реформування системи місцевого самоврядування в Україні слід шукати ще на початку 90-х років ХХ ст. Процес становлення місцевого самоврядування розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет та Закону УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування» (від 7 грудня 1990 р.) – нова редакція: «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (від 26 березня 1992 р.). Позитивні наслідки для реформування місцевої публічної влади очікувались після прийняття Закону України «Про Представника Президента України» (від 5 березня 1992 р.). Алгоритм реформ, започаткований цим законом, визначав населення (жителів громад), місцеві органи виконавчої влади та самоврядування; неурядові, громадські організації та інституції; підприємницькі структури тощо – основними суб’єктами місцевого самоврядування, що фактично, руйнувало усталений ще за радянських часів «демократичний централізм» у організації місцевої публічної влади. Водночас, з ухваленням Закону «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (від 3 лютого 1994 р.), інститут Представника Президента скасовувався, а отже, на практиці поновлювалась «вертикаль» місцевих органів влади і самоврядування, вибудувана ще за радянських часів. Відродження принципів «демократичного централізму» на рівні місцевої влади (тобто ситуації, коли область і район фактично набули повноважень керувати громадами), логічно знайшло відображення у Конституційному договорі (1995 р.), Конституції (1996 р.), Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.), Концепції адміністративної реформи (1998 р.), Бюджетному кодексі України (2001 р.); проектах нової редакції законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації (2002–2003 рр.), адміністративно-територіальної реформи ( 2005–2006 рр.), інших законодавчих та нормативних документах, пов’язаних (безпосередньо чи опосередковано) з регламентацією повноважень системи місцевого самоврядування.

Однією з об’єктивних причин слабкої дієздатності системи місцевого самоврядування стала відсутність надійної економічної бази його функціонування, а саме: невирішеність проблеми джерел надходжень фінансових ресурсів для розвитку територіальних громад та слабка власна податкова база місцевих бюджетів; недосконалість міжбюджетних відносин; слабка зорієнтованість фінансової політики держави на місцевий розвиток, традиційне домінування «патерналізму» щодо територіальних громад; відсутність чіткого правового визначення статусу об'єктів комунальної власності та спільної власності територіальних громад як вагомої складової матеріальної основи дієздатності місцевого самоврядування тощо.

Сучасні проблеми реформування місцевого самоврядування мають багатоаспектний характер: історичний, політичний, адміністративно-правовий, адміністративно-територіальний, але в кінцевому підсумку усі вони пов’язані з конституційною невизначеністю статусу громади та місцевого самоврядування як інституту місцевої публічної влади.

Реформа місцевого самоврядування потребує удосконалення правових засад його існування. Насамперед, йдеться про визначення конституційних основ організації системи місцевого самоврядування, що у кінцевому підсумку обумовлює його взаємодію з системою адміністративно-територіального устрою, місцевими органами виконавчої влади та ін. Нові підходи до законодавчого унормування статусу та ролі місцевого самоврядування частково знайшли відображення у чинній Конституції України. Водночас, і досі залишається невирішеним ряд проблем, тісно пов’язаних із забезпеченням ефективності функціонування публічної влади на місцях. Так, невизначеним є правовий статус громади як територіальної основи місцевого самоврядування; не здійснено раціональний розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування різного територіального рівня на засадах децентралізації публічного управління та субсидіарності; не надано районним та обласним радам право створювати виконавчі комітети для реалізації їх повноважень самостійно розпоряджатися фінансовими та матеріальними ресурсами; громадянам не гарантовано право на участь в управлінні місцевими справами шляхом проведення місцевих референдумів з питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування громади тощо.

У внесеному до Верховної Ради України 31 березня 2009 року Президентом України проекті Закону «Про внесення змін до Конституції України» вперше за весь період існування країни у Розділі І «Засади конституційного ладу» (ст.3) запропоновано чітке визначення системи адміністративно-територіального устрою України, яку складають:

«громади – міста, містечка, села або об'єднання кількох населених пунктів,

райони,


області, Автономна Республіка Крим, які є невід’ємними складовими частинами України.

Міста з визначеною законом кількістю жителів можуть прирівнюватися за статусом до області або району».1

Розділ ІХ цього ж законопроекту «Місцеве самоврядування та територіальна організація влади» дає конституційне визначення місцевого самоврядування та громади: «Громадою є адміністративно-територіальна одиниця, зазначена в абзаці другому частини третьої статті 3 Конституції України, та сукупність громадян України, які проживають на її території» (ст. 155); визначено також статус системи місцевого самоврядування на районному і обласному рівнях, системи місцевих державних адміністрацій (ст. 159, 166). Зазначені норми законопроекту відповідають сучасним критеріям та стандартам розвитку місцевого самоврядування у практиці розвинутих країн світу (у тому числі і країн ЄС).

Реформа місцевого самоврядування, нагальна потреба здійснення якої в Україні є незаперечною, має дві рівноцінні складові:

- адміністративно-правову, що пов'язана із визначенням системи місцевого врядування, підвищенням його ефективності, наданням якісних публічних послуг населенню, практичним запровадженням принципу субсидіарності, чітким розмежуванням повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також органами місцевого самоврядування різних рівнів.

- адміністративно-територіальну, що пов'язана, насамперед, із визначенням територіальної основи місцевого самоврядування шляхом проведення адміністративно-територіальної реформи та запровадженням принципу повсюдності місцевого самоврядування.

Саме на засадах такого комплексного підходу можна визначити шляхи реформування системи місцевого самоврядування в Україні, зосередити власні сили країни, колективний розум та ресурси на вирішенні нагальних проблем місцевого розвитку; зробити життя кожної людини, незалежно від місця її проживання, комфортним та безпечним.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка