Національна академія внутрішніх справ України На правах рукопису Легецький Микола Петрович



Сторінка1/5
Дата конвертації24.04.2016
Розмір0.91 Mb.
  1   2   3   4   5


Національна академія внутрішніх справ України

На правах рукопису



Легецький Микола Петрович
УДК 351.761.3

+ 351.766.2



Адміністративно-правові заходи протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів,

психотропних речовин і прекурсорів

12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Столбовий Володимир Петрович, кандидат юридичних наук, доцент,

заслужений юрист України

Київ – 2004

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень..........................................................с. 3

Вступ.............................................................................................….....с. 4-13
Розділ 1. Теоретичні та правові засади дослідження заходів протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів….…......с. 14-57
1.1. Джерела антинаркотичного законодавства України....................с. 14-38

1.2. Норми міжнародного права, що регулюють обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів..............................................…….......с. 39-57


Розділ 2. Застосування ОВС адміністративно – правових заходів протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів….……................................................................................с. 58-120
2.1. Умови і обставини, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.........................................................................…........с. 58-70

2.2. Основні види правопорушень, що вчиняються неповнолітніми, за які передбачена адміністративна відповідальність.............................................с. 71-93

2.3. Застосування заходів адміністративного примусу до неповнолітніх за правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів ……………………………………...........................с. 94-120
Розділ 3. Проблеми удосконалення адміністративно–правових заходів протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів…..….с. 121-173
3.1. Адміністративно-правовий статус суб’єктів профілактики та попередження наркоманії і правопорушень серед неповнолітніх...........с. 121-140

3.2. Підвищення ефективності діяльності органів і закладів щодо попередження наркоманії та правопорушень неповнолітніх, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів...................................................................................................с. 141-173


Висновки........................................................................................с. 174-181

Список використаних джерел..........................................с. 182-197

Додатки...........................................................................................с. 198-222

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


  1. ВЦВК – Всеросійський центральний виконавчий комітет

  2. ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет

  3. ВІЛ – вірус імунодефіциту людини

  4. ГУОІ – Головне управління оперативної інформації

  5. ДІМ – дільничні інспектори міліції

  6. ЗЗ – збірник законодавства СРСР

  7. КМУ – Кабінет Міністрів України

  8. ККУ – Кримінальний кодекс України

  1. КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення

  2. ЛТП – лікувально-трудовий профілакторій

  3. МВС – Міністерство внутрішніх справ України

  4. МККН – Міжнародний комітет по контролю над наркотиками

  5. МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України

  6. МОН – Міністерство освіти і науки України

  7. НКО – Народний комісаріат освіти

  8. НОН – незаконний обіг наркотиків

  9. ООН – Організація Об’єднаних Націй

  10. ОВС – органи внутрішніх справ

  11. РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка

  12. РНК – Рада Народних Комісарів

  13. США – Сполучені штати Америки

  14. СНД – Співдружність незалежних держав

  15. СНІД – синдром набутого імунодефіциту

  16. СБУ – Служба безпеки України

  17. УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка

ВСТУП
Актуальність теми. Розповсюдження наркоманії серед неповнолітніх, її сучасний характер зумовили необхідність перегляду заходів економічного, ідеологічного, організаційного, правового, психолого-педагогічного та медичного характеру, внесення змін і доповнень до чинного законодавства.

Руйнуючи здоров’я молодих людей, ламаючи людські долі, ця хвороба несе загрозу не тільки збереженню генофонду та інтелектуальному потенціалу нації, а й суспільній безпеці держави. Щорічно в країні виявляються і ліквідуються нелегальні посіви маку площею близько 1300 квадратних кілометрів. Злочинний світ України все активніше залучається до міжнародного наркобізнесу, який з кожним роком поширюється, забираючи здоров’я і життя, в першу чергу, неповнолітніх.

За кількістю інфікованих на СНІД наркоманів наша держава посіла перше місце серед країн СНД та Балтії (85 %) та друге місце за поширеністю наркоманії. На кожні 100 тисяч населення зареєстровано 200 споживачів наркотиків. Вчені стверджують, що дійсна кількість наркоманів в Україні становить біля 500 тисяч. У 2002 році цей показник збільшився у 5-6 разів, а серед школярів - у 40 разів. На початку 2003 р. загальна кількість громадян України, які допускають немедичне вживання наркотичних засобів і психотропних речовин, складає понад 100 тисяч, з яких близько 5 тисяч – неповнолітні.

Ці дані свідчать про те, що наразі наркоманія і пов’язана з нею злочинність мають достатньо розповсюджений характер. Правопорушення передують вчиненню злочинів, тому у цих умовах адміністративно-правова боротьба з правопорушеннями неповнолітніх, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, для органів внутрішніх справ та інших суб’єктів повинна стати пріоритетною.

Проблеми цієї боротьби набувають особливої актуальності, тому об’єктивно існує необхідність у подальшому вивченні та дослідженні зазначених проблем, що обумовлює вибір теми дисертаційного дослідження.

Аналіз практики боротьби з правопорушеннями неповнолітніх дозволяє стверджувати про недостатньо цілеспрямовану роботу з боку уповноважених органів і посадових осіб щодо попередження цієї категорії правопорушень, а також викрити суттєві недоліки в їх кваліфікації та в провадженнях у таких справах. Значною мірою це пояснюється слабкою теоретичною розробкою проблем адміністративної відповідальності неповнолітніх за правопорушення, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, відсутністю науково обґрунтованих рекомендацій щодо правильної організації профілактики та механізму виконання антинаркотичного законодавства.

До сьогодні найбільшою мірою дослідженими є питання превенції злочинності, у той же час сутність, правове й організаційне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження адміністративних правопорушень, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів серед неповнолітніх, вивчені недостатньо і ця проблема ще не стала предметом розгорнутих наукових досліджень.

Пропоноване дослідження здійснене з урахуванням праць, виконаних такими науковцями радянського та сучасного періодів, як В.І.Антіпов, Н.М.Абдиров, О.М.Бандурка, А.С.Бланков, Д.Н. Бахрах, М.М.Биргец, А.В.Бережний, А.Я.Вількс, І.П.Голосніченко, С.Т.Гончарук, І.А. Галаган, Д.А.Газізов, В.О.Глушков, Є.В. Додін, М.М.Дорогих, О.М.Джужа, М.І.Єропкін, Н.І.Золотарьова, А.В. Іщенко, М.Й.Коржанський, В.К.Колпаков, Я.Ю.Кондратьєв, В.П.Казміренко, А.П.Клюшниченко, Л.В.Коваль, В.І.Косенюк, В.Т.Лихолоб, А.Є.Луньов, О.М.Літвак, І.П.Лановенко, Є.Д.Лук’янчиков, А.А.Музика, Н.А.Мірошніченко, Н.Р.Нижник, М.Ф.Орлов, О.І.Остапенко, В.М.Плішкін, Г.І.Петров, Д.П.Письменний, О.І.Рощин, В.Д.Сущенко, В.П.Столбовий, А.А.Спічек, С.А.Сисоєв, М.С. Хруппа, В.І.Шакун, В.К.Шкарупа, Д.О.Штанько та інші, які зробили вагомий внесок у дослідження правоохоронної, соціально-правової, педагогічної протидії наркоманії.

Окремі аспекти попередження правопорушень неповнолітніх розглядалися також у працях Г.А. Аванесова, Н.І.Вєтрова, М.Н.Гернета, Ю.А.Денисова, Є.С.Жигарьова, К.Є. Ігошева, Я.М. Квітки, В.Н.Кудрявцева, Р.І.Куфаєва, В.Т.Лісовського, Ф.А.Лопушанського, Г.М.Міньковського та ін.

У більшості досліджень, присвячених вивченню причин правопорушень і їх превенції, адміністративні проступки називаються в числі “інших” або “фонових”, не зважаючи на їх істотну специфіку. Так, у багатьох правопорушеннях, вчинених неповнолітніми, відсутні будь-які помітні риси, які можна було б віднести до категорії криміногенних. Але, з іншого боку, антиалкогольне, антинаркотичне законодавство на сьогодні досить часто порушується неповнолітніми.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 10 від 29 грудня 1998 р.). Робота є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень, навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2003-2010 рр.”), Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2000-2004 рр.”).

Напрямок дослідження відповідає “Комплексним заходам щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей і їх соціальної реабілітації у суспільстві”, затвердженим Указом Президента України від 18 березня 1998 р., Указу Президента України від 28 січня 2000 р. “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності”, “Комплексній цільовій програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр.”, затвердженої рішенням Національної координаційної ради боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, “Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2003-2010 рр.”, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р., рішенню Київської міської ради “Про затвердження Концепції дій щодо алкоголю та наркотиків у місті Києві” від 15 липня 2004 р., Концепції розвитку органів внутрішніх справ у ХХІ столітті.

Тема дисертаційної роботи співпадає з науковими напрямками кафедри адміністративного права, адміністративної діяльності та розширює їх наукові доробки.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є комплексний аналіз інституту адміністративно-правових заходів протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виявлення та встановлення причин і умов розповсюдження наркоманії, розробка рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства і практики суб’єктів, які ведуть боротьбу з наркоманією.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні задачі:



  • визначити і проаналізувати нормативні основи та повноваження органів внутрішніх справ щодо протидії адміністративним правопорушенням неповнолітніх на ґрунті наркоманії;

  • дати юридичну характеристику окремим складам адміністративних правопорушень, вчиненим неповнолітніми, у сферi незаконного обiгу наркотичних засобiв, психотропних речовин і прекурсорiв, і дослідити особливості таких складів;

  • проаналізувати особливості відповідальності неповнолітніх за адміністративні правопорушення у сферi незаконного обiгу наркотичних засобiв, психотропних речовин і прекурсорiв в Україні;

  • розглянути специфіку заходів адміністративного примусу як методу забезпечення адміністративно-правових заходiв протидiї правопорушенням, вчиненим неповнолітніми, у сферi незаконного обiгу наркотичних засобiв, психотропних речовин і прекурсорiв;

  • розглянути та проаналізувати діяльність щодо попередження правопорушень неповнолітніх – суб’єктів профілактичної діяльності згідно з законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”;

  • всебічно дослідити та узагальнити матеріали органів внутрішніх справ та судової практики, розробити конкретні пропозиції по покращенню роботи кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів міліції щодо профілактики та боротьби з адміністративними правопорушеннями неповнолітніх, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, удосконалення чинного законодавства.

Об’єктом дослідження є система суспільних відносин у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та іншим правопорушенням з таким обігом.

Предметом дослідження є норми права, що регулюють суспільні відносини у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з боку неповнолітніх, зарубіжний досвід в цій сфері, матеріали органів внутрішніх справ, практика щодо профілактики та боротьби з адміністративними правопорушеннями неповнолітніх, засоби адміністративного примусу, які застосовуються в даній сфері.

Методи дослідження обрані з урахуванням об’єкта, предмета та мети дослідження виходячи з комплексності проблеми, що розглядається. Дисертант здійснює науковий аналіз, спираючись на загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає можливість дослідити проблеми в єдності, їх соціальному змісті й юридичній формі.

У роботі використані наступні методи наукового пізнання: історико-правовий – для вивчення та дослідження процесу становлення джерел протидії незаконному обігу наркотичних засобів серед неповнолітніх; формально-юридичний – для здійснення аналізу правових норм, антинаркотичного законодавства в Україні; порівняльно-правовий - для вивчення досвіду зарубіжних країн щодо боротьби з правопорушеннями неповнолітніх; соціологічний – для визначення шляхів профілактики щодо попередження наркоманії та правопорушень серед неповнолітніх; анкетування неповнолітніх – для вивчення ефективності проведення серед даної категорії профілактичних заходів та їх оцінки; інтерв’ювання працівників міліції різних служб, батьків, вчителів – для вивчення чинників, що перешкоджають їх діяльності щодо попередження наркоманії серед неповнолітніх та налагодження спільної взаємодії; статистичний – для узагальнення, аналізу даних щодо кількості осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ і медичних закладах, чисельності вчинених злочинів і правопорушень.

Похідною теоретичною базою стали праці учених, присвячені проблемам наркоманії серед неповнолітніх у галузі загальної теорії держави і права, науки управління, кримінології, міжнародного і конституційного права, адміністративного права та адміністративної діяльності, які згадувалися раніше.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація у теоретичній та практичній площинах комплексно досліджує та дозволяє удосконалити роль та місце адміністративно-правових заходів протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, механізм протидії цим правопорушенням. Вона також визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденції розвитку напрямків удосконалення законодавства, спрямованого на усунення невирішених питань, що стосуються зазначених правопорушень.

Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує своє вирішення низки складних і дискусійних питань, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру і понятійний апарат теорії адміністративної деліктології, формулює пропозиції щодо удосконалення правової бази, яка регулює адміністративно-правову боротьбу суб’єктів профілактичної діяльності проти наркоманії.

Це дало змогу автору обґрунтувати ряд положень, висновків, рекомендацій і пропозицій, які відображають новизну дослідження, зокрема:


  • одержав подальший розвиток системний аналіз джерел (норм) міжнародного та національного права, яке регулює правовідносини у сфері порушення порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виявлено прогалини у зазначених нормах;

  • обґрунтовано умови і обставини, що сприяють вчиненню неповнолітніми адміністративних правопорушень, пов’язаних з наркоманією на території України, встановлено зв’язок з соціальними, економічними, політичними умовами, станом антинаркотичного законодавства, діяльністю органів внутрішніх справ;

  • вперше доведено ефективність використання методів адміністративного примусу (з метою протидії адміністративним правопорушенням, вчиненим неповнолітніми, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів) та визначення їх відповідності демократичним стандартам;

  • на підставі нормативних актів, удосконалено визначення поняття, відповідальності неповнолітніх за адміністративні правопорушення, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та їх особливості;

  • обґрунтовано доцільність внесення пропозиції щодо змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (з метою удосконалення заходів протидії зазначеним правопорушенням неповнолітніх) та Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними” (з метою визначення понять);

  • вперше розроблено методичні рекомендації щодо планування комплексних заходів органів внутрішніх справ, направлених на профілактику наркоманії та токсикоманії у навчальних закладах.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що за безпосередньою участю автора були розроблені і впроваджені у навчальний процес кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ України матеріали спеціального курсу для магістрів за спеціальністю “Управління у сфері правопорядку”, “Адміністративно-правова боротьба адміністративних служб міліції з наркотизмом”, у програмі та планах семінарських занять, а також в лекції “Адміністративно-правова боротьба ОВС з наркоманією та пияцтвом” для слухачів Інституту дистанційного та заочного навчання і навчально-методичному комплексі для підвищення кваліфікації співробітників Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків у Національній академії внутрішніх справ України. Дисертантом розроблено і впроваджено також методичні рекомендації “Планування комплексних заходів органів внутрішніх справ, направлених на профілактику наркоманії та токсикоманії в навчальних закладах”.

Матеріали дисертаційного дослідження використані для підготовки підручника “Адміністративна діяльність ОВС” (гл. 10, § 1, розділ 2, гл. 5-6), Міжнародної поліцейської енциклопедії та в проекті Закону України “Про органи внутрішніх справ”.



Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані також:

  • при удосконаленні адміністративного законодавства, відомчих нормативних актів, що регламентують адміністративно-правовий статус неповнолітніх в Україні та відповідальність за правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

  • у діяльності органів внутрішніх справ, державних органів і соціальних служб для неповнолітніх в Україні;

  • при удосконаленні внутрішньо-організаційної роботи органів внутрішніх справ з метою поліпшення взаємодії служб з іншими державними органами, громадськими об’єднаннями у забезпеченні ефективної профілактики адміністративних правопорушень, вчинених неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

  • у практиці застосування адміністративно-примусових, профілактичних заходів і для забезпечення адміністративно-правового статусу неповнолітніх;

  • у навчальному процесі освітніх установ системи Міністерства внутрішніх справ і Міністерства освіти і науки України при проведенні виховної роботи, вивченні конституційного, адміністративного права, адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, кримінології та інших правових дисциплін і спеціальних курсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і практичні рекомендації, що містяться в дисертації, обговорювалися і схвалені на спільному засіданні кафедр адміністративного права, адміністративної діяльності, проблем управління, економічної безпеки Національної академії внутрішніх справ України і дістали позитивний відгук. Окремі положення знайшли відображення в доповідях на наукових, науково-практичних конференціях, семінарі, що відбулися у 2000-2004 роках у Національній академії внутрішніх справ України, зокрема на науково-практичній конференції “Використання сучасних досягнень науки та практики у підвищенні боротьби зі злочинністю” ( 30 березня 2000 року), на спільній міжвузівській конференції “Удосконалення державного управління в умовах адміністративної реформи” (11червня 2002 року), семінарі з питань розвитку заходів щодо антинаркотичної профілактичної роботи в державі за участю міжнародних експертів (15 вересня 2004 року). Теоретичні напрацювання автора протягом двох років використовуються в процесі викладання в Національній академії внутрішніх справ курсу “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п’яти одноособових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура дисертації. Обумовлена метою та предметом дослідження, відповідає логіці пошуку та вимогам ВАК України, складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують 7 підрозділів, висновків, списку використаних та цитованих джерел (191 найменування), додатків (обсягом 24 сторінки). Повний обсяг роботи становить 222 сторінки, з яких основного тексту – 181 сторінка.

РОЗДІЛ I

Теоретичні та правові засади дослідження заходів протидії правопорушенням, вчиненим неповнолітніми у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

1.1. Джерела антинаркотичного законодавства України
Аналіз опублікованих у довідковій, енциклопедичній, наркологічній, кримінально-правовій та іншій літературі даних свідчить, що наркотичні речовини були відомі людству і застосовувались ним протягом усієї його історії. Ці речовини використовувались там, де необхідно втамувати біль і полегшити страждання, і водночас негативно впливали на нервову систему, викликали стан ейфорії і хворобливу пристрасть до них - наркоманію в результаті зловживання ними. Саме цей фактор змусив суспільство віддавна обмежувати використання таких речовин за приписом лише священнослужителям або цілителям і лікарям [2; с. 57-59; с. 87-120;].

Такі заходи протягом століть перешкоджали масовому зловживанню наркотиками та їх нелегальному обігу. Починаючи з ХІХ ст., ситуація у сфері обігу наркотичних речовин різко змінилася і почала набувати масового характеру. Поширення цього явища в Росії стало можливим завдяки активній діяльності ост-індійської компанії, яка культивувала, виробляла, торгувала опієм і зробила це своєю монополією. Жертвами такої торгівлі опієм стало населення Англії, США, Франції і Росії [3; с. 3-11; с. 945].

Іншим фактором, який прискорив поширення зловживання наркотичними лікарськими засобами, став прогрес в галузі органічної хімії, фармакології і технології їх виробництва з опійного маку і конопель. Це призвело до того, що в обігу з’явились морфін, кодеїн, героїн, а також кокаїн, одержуваний фармакологами з листя кокаїнового куща [4; с. 180]. Через відсутність правових основ контролю за їх обігом такі засоби виготовлялись у необмеженій кількості й безперешкодно надходили у сферу торгівлі та споживання.

Тенденції та масштаби зловживання лікарськими наркотичними засобами викликали велику занепокоєність з боку прогресивної громадськості, особливо лікарів, юристів і політиків. Вони були серйозно стурбовані тим, що розвиток суспільства супроводжувався зростанням наркотизму. З кожним роком темпи його розвитку збільшувалися, а на початку ХХ ст. він набув характеру соціального лиха, яке сприяло погіршенню генотипу особи та генофонду суспільства та зростанню злочинності на ґрунті зловживання наркотиками.

Перше зусилля щодо створення правових джерел протидії цьому соціальному явищу було зроблено на міжнародному рівні підписанням Гаазької конвенції з опію у 1912 р. [5; с. 119-125] Вона передбачала сторонами заходи щодо скорочення і ліквідації виробництва та вживання курильного опію, заборона його експорту-імпорту.

Відповідно до зазначеної конвенції Росія прийняла у 1912 р. закон щодо опію, яким Уложення про покарання кримінальні та виправні було доповнено ст.869 [6; с.620]. Ця стаття передбачала кримінальну відповідальність за незаконне вироблення, придбання, зберігання з метою збуту опію, а так само люльок та інших пристосувань для його куріння. Цей законодавчий акт відіграв важливу роль у боротьбі з незаконним обігом курильного опію, скороченню масштабів розповсюдження. Проте закон в силу своєї обмеженості не забезпечував протидії нелегальному обігу морфіну, кодеїну, героїну та кокаїну. В результаті у передреволюційний період у Росії широкого розмаху набув підпільний наркобізнес.

Після революції 1917 р. багато дітей, залишившись без піклування батьків, поповнили ряди наркопродавців, тому владою був проголошений принцип суспільного виховання дітей, які стали сиротами, і взагалі дітей.

В Україні перший Кодекс законів про сім’ю, шлюб, опіку та акти громадянського стану був прийнятий у липні 1919 р.[7; с.25; с.37], але у зв’язку з тим, що на Україні почалися воєнні дії, цей кодекс фактично не набрав чинності.

Безумовно, обстановка, що склалася у сфері нелегального обігу наркотичних засобів, вимагала прийняття невідкладних заходів. Тому Декретом РНК від 8 квітня 1918 р. “Про передачу запасів опію” сировина, що знаходилася у розпорядженні алкалоїдних заводів, була передана у відання Наркомфіну, зокрема його Головного управління неокладних зборів. Останньому були передані запаси опію, вилучені у наркоділків органами НК [11; с. 70-71]. Однак це виявилося неефективним через відсутність правової норми, що забороняла б нелегальну торгівлю кокаїном, зловживання яким мало характер епідемії.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Кожний співробітник міліції, який проводив роботу з дітьми, був попереджений про сувору відповідальність за стан цієї справи. За найменшу грубість, формалізм, бездушне ставлення, виявлені до дітей, відповідали не тільки безпосередні виконавці, а й начальники міліції.

Оскільки в СРСР не було єдиного державного органу, який здійснював би нагляд і контроль за обігом наркотичних засобів, постановою РНК СРСР від 29 липня 1935 р. такі функції було покладено на Всесоюзну державну інспекцію при РНК СРСР [23; с. 345].

Знаменною віхою у формуванні джерел антинаркотичного законодавства став наказ Наркомздоров’я СРСР від 11 листопада 1938 р. Ним вперше було запроваджено правила приймання, зберігання та відпустку отруйних, сильнодіючих і наркотичних речовин у клініках, інститутах, лікарнях [24; с. 403].

Вивчення архівних матеріалів МВС СРСР та МВС УРСР з 1938-1958 рр. свідчить, що нелегальний попит на морфій та інші наркотичні лікарські препарати почав зростати. Вбачалося, що у розвитку цього явища брали участь не тільки особи з числа “злодійського світу” (домушники, кишенькові злодії, гравці та інші). Серед тих, що вживали наркотики, зросла питома вага осіб молодого віку, неповнолітніх і жінок.

За даними МВС України, у 1958 р. на обліку у психоневрологічних диспансерах перебувало 450 морфіністів. Однак за цією, здавалося б незначною, кількістю наркоманів приховувалося зовсім нове явище, яке підступно розвивалося у молодіжному середовищі і набувало характеру так званої “наркокультури”.

Правозастосовча практика свідчила, що боротьба з незаконним обігом наркотичних речовин та зловживанням ними без уніфікації антинаркотичного законодавства ставала неефективною. Однак загальносоюзний законодавець у цьому аспекті нічого не робив. Про проблему боротьби з наркотизмом та незаконним обігом наркотиків воліли не говорити вголос, обмежувалися заходами в рамках діяльності окремих відомств [25; с. 79]. Така політика призвела до того, що у 60-х роках зловживання наркотиками, зокрема гашишем, набуло значного поширення серед молоді у деяких регіонах країни, у тому числі і в Україні.

У 1963 р. Україна як суб’єкт ООН ратифікувала Єдину Конвенцію про наркотичні речовини 1961 року. Проте вона не привела своє антинаркотичне законодавство у відповідність до міжнародних зобов’язань, за винятком запровадження у 1964 р. заборони на посів південних маньчжурських та південних чуйських конопель [26; с. 397]. Але ці сорти, як відомо, в Україні не культивувалися. Тому цей захід не міг вплинути на стан боротьби з незаконним обігом гашишу та зловживання ним, оскільки у Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Сумській, Харківській, Хмельницькій та Черкаській областях на великих площах, що не охоронялися, вирощувалися колгоспами та радгоспами інші сорти конопель з високою наркотичною активністю.

У цей період поширилося розкрадання наркотиків, воно було одним із значних серед злочинів. Статистика МВС СРСР свідчила, що за період з 1963 по 1968 рр. кількість розкрадань наркотиків у СРСР в цілому збільшилася на 27,3%, а в Україні – на 41,5%.

Важливе значення для регулювання обігу наркотичних лікарських засобів мав наказ Міністерства охорони здоров’я СРСР від 3 липня 1968 р. №523 “Про порядок зберігання, обліку, прописування, відпустку і застосування отруйних, наркотичних та сильнодіючих лікарських засобів” [27;с.3-48]. Цим нормативним документом були запроваджені правила здійснення діяльності з цими засобами у лікувальних закладах, інститутах, лабораторіях, аптечних складах, базах і на виробничих фармацевтичних підприємствах. Для недопущення розкрадання наркотичних медикаментів аптечні та лікувальні установи забезпечувалися необхідним обладнанням (сейфами, залізними шафами) та системою сигналізації.

У 1969 р. Президія Верховної Ради УРСР видала Указ “Про примусове лікування і трудове перевиховання хворих на наркоманію” [28; с. 133]. Цим нормативним актом до системи антинаркотичного законодавства вперше було введено норму, у відповідності до якої хворі на наркоманію були зобов’язані проходити певний курс лікування у наркологічних установах за місцем проживання. У разі ухилення від лікування наркомани за постановою районного народного суду мали направлятись до лікувально-трудових профілакторіїв (ЛТП) для примусового лікування на строк до шести років, а неповнолітні, які досягли 16-річного віку – до лікувально-виховних профілакторіїв (ЛВП) на термін до двох років.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

З цього законоположення випливає, що нині діяльність правоохоронних органів та наркологічних установ МОЗ у зазначеній сфері розмежована. Наркотизм, у плані розвитку патологічного процесу – наркоманії, пов’язаного з початком незаконного вживання наркотиків і психотропів, а також на стадіях посиленого зловживання ними, - є сферою діяльності наркологічних установ МОЗ. Їх працівники несуть персональну відповідальність за стан такої діяльності перед Урядом України. Що стосується органів внутрішніх справ, то вони тепер не повинні займатися індивідуальною профілактикою наркоманії, оскільки вона визначена законодавством України хворобою, а не правопорушенням. Їхній обов’язок у сфері протидії зловживанню наркотиками і психотропами полягає у виявленні, запобіганні і припиненні дій, вчинених на цьому ґрунті, відповідальність за які передбачена статтями 44, 441, 1062 КУпАП.

Крім того, слід розглянути Закон України від 15 лютого 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України від 15 лютого 1995 р. “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” та Закон України від 15 лютого 1995 р. “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”.

З метою посилення боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів цим законам було внесено зміни і доповнення до Кримінального кодексу України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнений статтею 44, а статті 441, 1061, 1062 викладені в новій редакції, їх юридичний аналіз буде проведений у наступному розділі.

Важливу роль у попередженні правопорушень серед неповнолітніх відіграє Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року зі змінами та доповненнями від 18 липня 1999 року.

Виходячи з Конституції України та Конвенцій ООН про права дитини, цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту та профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку (ст. 1).

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону передбачено функціонування у системі МВС якісно нової самостійної служби – кримінальної міліції у справах неповнолітніх, якій надано право здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою запобігання та розкриття злочинів, виявляти дорослих, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво. Закон діє, але не всі його положення реалізуються на практиці, зокрема ст. 6, за якою при судах так і не створений інститут судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень стосовно неповнолітніх.

Кабінетом Міністрів України 8 липня 1995 р. прийнято Постанову “Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх” у системі МВС України, затверджено Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, яким передбачено структуру, правові основи діяльності, права та обов’язки щодо запобігання та боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх. Нова служба основну увагу приділяє кримінальним проявам з боку неповнолітніх та їх захисту від негативного впливу дорослих.

Як свідчить практика ОВС, кримінальна міліція у справах неповнолітніх не використовує у повному обсязі спеціальні заклади для профілактики правопорушень. Так, у відділі кримінальної міліції у справах неповнолітніх Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві працюють 6 співробітників міліції, за стажем роботи на посаді двоє з них мають тільки два роки досвіду, а інші ще менше. У 2003 році цим відділом було проведено 12 профілактичних заходів “Підліток”, “Діти вулиці”, “Канікули”. За звітний період проведена робота з 121 підлітком, з яких 69 притягнуто до адміністративної відповідальності за різні правопорушення. За невиконання своїх обов’язків щодо виховання неповнолітніх дітей 9 батьків притягнуто до адміністративної відповідальності. До приймальника-розподільника та притулку для неповнолітніх доставлено 12 підлітків. Але обстановка в підлітковому середовищі залишається складною. На обліку зазначеного відділу перебуває 15 неповнолітніх, які допускають немедичне вживання наркотичних засобів. Жоден з них не має діагнозу “наркоманія”. І це приклад лише по одному району м. Києва [35; с. 1-2].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Розробляються нові нормативні акти як у системі освіти, так і в соціальній сфері. Прийняття законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту” створило передумови для забезпечення права дитини на освіту [41; с. 1-2].

Прийняті Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 27 червня 2001 року, Постанова Кабінету Міністрів України №839 від 17.05.95 р. “Про розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді” заклали основу нормативно-правової бази системи в цілому.

Таким чином, проблеми наркотизму, наркоманії серед неповнолітніх в Україні як небезпечного явища мають глобальний характер та потребують дійових заходів щодо їх розв’язання.

З викоріненням наркотизму зупиниться триваюча тисячоліттями такого роду біологічна і соціальна деградація людства [42; с. 8-10].

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка