Націанальна академія педагогічних наук України двнз «Університет менеджменту освіти» Управління освіти І науки Рівненської обласної державної адміністрації Рівненський



Сторінка21/38
Дата конвертації04.04.2016
Розмір8.72 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   38

Що таке форум?


Форум — це форма спілкування на сайті. Кожне повідомлення на форумі має свого автора, тему і власний вміст. Як правило, форуми поділяються на теми, і кожна ваша відповідь буде частиною загального відкритого обговорення певної теми. Коло тем форумів нічим не обмежене. Ще одна особливість форуму — необов’язково відповідати в реальному часі. Теми і відповіді зберігаються протягом необмеженого періоду часу. Багато форумів існують протягом багатьохроків, обговорення однієї теми, може тривати досить довго.

Текст 3

Блог — скорочена назва від англійського сполучення Web Log. Блогом вважається певний різновид сайту, що час від часу наповнюється текстом та мультимедійною інформацією, а останні записи блогу (їх прийнято називати постами) відображаються у зворотному хронологічному порядку. Блог має декілька головних принципів, котрі, однак, не є обов’язковими:

  • він повинен час від часу оновлюватися;

  • може бути як авторським (його веде одна особа), так і колективним (кілька авторів);

  • кожне блог-повідомлення може будь-хто прокоментувати, що передбачає діалог між автором блогу та його читачами;

  • нові записи блогу його читачі зазвичай отримують за допомогою технології RSS.

Найчастіше блоги класифікують за тематикою – персональні, в яких головним чином ведуться записи про особисте життя автора, його розповіді та спостереження, та тематичні, де прослідковується чітка тематика, наприклад, блог про подорожі, книги, музику або політичний блог. У наші дні широкої популярності набули тематичні блоги. Адже тепер блог – це не тільки сукупність кількох записів або медіафайлів, а й потужний ресурс, що здатен виступити у ролі ЗМІ.

Завдання до прочитаних текстів:

1. Перекажіть тексти один одному.



  1. Доповніть, виправте один одного після прослуханого.

  2. Задайте один одному запитання за змістом тексту. Дайте на них відповідь.



Андрійчук Валентина Вікторівна,

методист кабінету початкової освіти,

старший викладач кафедри корекційної освіти Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
ШЛЯХИ МОДЕРНІЗАЦІЇ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

З УЧИТЕЛЯМИ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

(ДИСКУСІЙНА ЗАЛА)
І.Вступ. Проблема: шляхи модернізації методичної роботи з учителями початкових класів.

Актуальність: зміни в суспільній свідомості, у ставленні до освітньої сфери викликали появу нової освітньої парадигми — спрямованість навчання і виховання на загальний розвиток особистості, формування її інтелектуальних, творчих здібностей, почуття соціальної відповідальності. Результативність цієї роботи залежить від учителя. Тому перед методичною службою постає важливе завдання: підвищення рівня професійної компетентності і майстерності педагогічних кадрів.

ІІ. Дискусійна зала.

1.Чому різке збільшення нетрадиційних форм у структурі методичної роботи мало впливає на її результативність?

2.Що, на вашу думку, означає забезпечення якісної роботи методичної структури?

3. У чому полягає специфіка планування методичної роботи малокомплектної школи і як її враховувати у плані роботи РМК?

4.Як будувати роботу методичної служби, щоб упровадження передового досвіду та інновацій стало нормою для кожного вчителя?

5. Яка ваша думка щодо використання технократичного підходу в роботі з педагогічними кадрами?

6. Які ви вбачаєте шляхи зменшення перевантаження вчителів?

ІІІ. Заключне слово.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: навчально-методичний посібник / О.Пометун, Л.Пироженко. – Київ: А.С.К., 2004.

  2. Цимбал Н.М. Основи здоров’я: посібник [для вчителя] / Н.М.Цимбал.- Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2005.

  3. Цимбалюк І.М., Іванюта О.В. Практична психологія: діагностика, корекція, тренінг: навчальний посібник / І.М.Цимбалюк, О.В.Іванюта. – Рівне: ТОВ „Принт Хауз”, 2005.

  4. Шарко В.Д. Сучасний урок: технологічний аспект: посібник [для вчителів і студентів] / В.Д.Шарко. – Київ: Фенікс, 2006.

  5. Шарко В.Д. Сучасний урок / В.Д. Шарко.- К., 2006.

  6. Сучасні шкільні технології. -К., 2004. -(Бібліотечка «Шкільного світу»).

  7. ХиминецьВ., КірикМ. Інновації в початковій школі / В.Химинець, М.Кірик.- Тернопіль: Мандрівець, 2010.



Відділення 8. Українська мова, українська та світова література.

Координатор секції: Піддубний Микола Адамович, завідувач кабінету рідної мови, української і світової літератури, доцент кафедри методики та змісту соціогуманітарної освіти Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Тема.Формування літературної компетентності учня-читача в процесі вивчення української літератури.
Піддубний Микола Адамович,

завідувач кабінету рідної мови,

української і світової літератури,

доцент кафедри методики

та змісту соціогуманітарної освіти

Рівненського обласного інституту

післядипломної педагогічної освіти
ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

У СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Сучасне суспільство потребує компетентних фахівців у різних галузях народного господарства, які вміють отримати відповідну інформацію, вирішити поставлену проблему, є комунікабельними, ініціативними. "Технології завтрашнього дня, — пише філософ-футуролог О. Тоффлер, — потребують не мільйонів… людей, готових працювати в унісон на безконечно монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком… а людей, котрі можуть приймати критичні рішення, котрі можуть знаходити свій шлях у новому оточенні, котрі достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється" [3].

А що ж у нас? Традиційно школа продовжує вчити всіх усьому. Декларуємо нові ідеї, а дбаємо про наявність знань, умінь, навичок і контролюємо їх.

Як запобігти цьому? Як навчити учня використовувати навчально-пізнавальну інформацію як джерело готовності та можливості самореалізації у сфері трудової діяльності? Відповідь проста: маємо належно підготувати методиста і вчителя, причому забезпечити комплексний підхід — на рівні змісту, методик і технологій.

Особу вчителя-україніста Б.І.Степанишин розглядає як предметника, вихователя і людину, яка має відповідати таким вимогам: 1) досконало знати свій предмет і захоплююче його викладати; 2) засобами предмета виховувати в учнів загальнолюдські та національні ідеали; 3) зміст освіти пов'язувати із сучасним життям; 4) здійснювати розвивальне навчання, ранню професіоналізацію, плекати філологічні (предметні) здібності учнів; 5) керувати процесом осмисленого сприйняття навчального матеріалу, стимулювати відчуття його життєвої потреби і краси; 6) шляхом систематичного проведення самостійної роботи формувати в учнів уміння у сфері науки; 7) всіляко заохочувати учнів до самоосвіти, самовиховання, до максимального духовного збагачення; 8) розвивати усне і писемне мовлення учнів, культивувати прагнення постійно поліпшувати і збагачувати словник своєї мови, зокрема його синоніміку, нормативність, орфоепію і мелодійність [5, с.85].

Інакше кажучи, сучасний учитель повинен реалізовувати компетентнісний підхід, спрямований на формування компетентностей особистості, реалізуючи в такий спосіб діяльнісний підхід до навчання.

У Рівненському ОІППО проблема компетентнісного підходу до навчання пронизує всю систему роботи науково-методичних працівників, спрямовану на підготовку кваліфікованого методиста районного рівня та вчителя-предметника.

Система полягає в тому, що питання найперше було винесено на обласну науково-практичну конференцію «Компетентнісний підхід в освіті: проблеми, реалії, перспективи», проведену для методичних працівників освіти області, метою якої було актуалізувати проблему, сформулювати її суть, окреслити шляхи вирішення.

Для розробки найбільш складних питань створювалися обласні творчі групи під керівництвом методистів РОІППО. Для прикладу: на базі кабінету координації методичної роботи функціонувала творча група заступників директорів із навчально-виховної роботи в ЗНЗ з теми «Становлення компетентнісно орієнтованої школи в умовах освітньої парадигми» (керівник Г.Є.Тригубець).

Методика формування предметних компетентностей розглядалася на відповідних обласних семінарах для методистів рай(міськ)методкабінетів. Так, для методистів української мови і літератури в квітні 2011 року проведено обласний семінар «Формування літературної компетентності учня-читача у процесі вивчення української літератури».

Зважаючи на важливість і складність проблеми, засвоєння методики формування предметних компетентностей не завершується семінаром, а знаходить логічне продовження в обміні досвідом між його учасниками з використанням можливостей Інтернету: обмін тематикою та змістом семінарів, перегляд у відеозапису майстер-класів, відеоуроків та ін.

А починається вся робота з курсів підвищення кваліфікації та вивчення стану справ на місцях. Саме безпосереднє спілкування з учителями, відвідування уроків, моделювання занять під час курсів дають об’єктивну картину щодо розуміння педагогами суті питання та їх готовності до впровадження компетентнісного підходу до навчання. Такі діагностичні матеріали дозволяють укласти структуру методичного забезпечення формування предметних компетентностей, відібрати доцільні форми і методи роботи, залучити до навчання потрібних людей.

Уся система методичного забезпечення компетентнісно спрямованої освіти покликана забезпечити підготовку вчителя, ефективність роботи якого визначатиметься не красиво проведеним уроком, не лише предметними знаннями і вміннями, а тими змінами, які відбулися в особистісних структурах школярів, і формування учня як особистості мислячої, творчої, здатної до саморозвитку і самовдосконалення, готової приймати рішення в нестандартних ситуація, брати на себе відповідальність.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Глазова О. Чим „загрожує” словеснику компетентнісний підхід у навчанні мови? / О.Глазова // Методичні лдіалоги. – 2006. - №5. – С. 4 – 5.

  2. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / О.Овчарук // Стратегія реформування освіти в Україні. – К.: "К.І.С.", 2003. – С. 22.

  3. Перспективні педагогічні технології в шкільній освіті / за заг. ред. С.П.Бондар. – Рівне: Тетіс, 2003. – С. 14.

  4. Пометун О. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / О.Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи Родигіна І. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. – Х.: Видавнича група "Основа", 2005. – С. 28-29. – (Б-ка журн. "Управління школою").

  5. Степанишин Б.І. Професійне спрямування навчально-виховного процесу педагогічного ВНЗ / Б.І.Степанишин.- Рівне, 1999.- 98 с.


Ключник Галина Миколаївна,

методист методичного кабінету

відділу освіти Рівненської районної

державної адміністрації
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ

ЯК ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ
Загальна духовна культура особистості,

культура почуттів людини,

система її власних критеріїв оцінки дійсності

безпосередньо залежить від культури читання…

О. Ісаєва
Нова концепція літературної освіти в Україні визначає, що головною метою вивчення літературних творів є виховання творчого читача, формування гуманітарного світогляду, загальної культури, естетичних смаків.

Література як навчальний предмет покликана вирішувати важливі стратегічні завдання нашого суспільства, найважливіші серед яких — готувати учнів до життєдіяльності у полікультурному просторі, формувати вміння бачити світовий контекст української літератури і через нього, на новому рівні, усвідомлювати її національну своєрідність і здобутки, внесок у розвиток світової культури, що сприятиме формуванню сучасного читача з критичним мисленням, учня, який хоче і може спілкуватися з твором мистецтва.

Науковці визначають такі основні парадигми літературної освіти:

- особистісно зорієнтовану (коли знання набуваються в процесі спілкування й обговорення);

- читацько-центричну, яка передбачає виховання читацької культури особистості, здатної до самостійного повноцінного спілкування з літературними творами, формування духовно-ціннісних орієнтацій та естетичних потреб учнів;

- компетентнісну, яка акцентує увагу на результаті навчання, що розглядається не як сума певної розпорошеної інформації, а як здатність школяра використовувати набуті знання, засвоєну інформацію в комплексі у різноманітних нестандартних умовах, проблемних ситуаціях;

- культурологічну (розширення культурного контексту вивчення літературних творів).

Програмою з української літератури передбачається «формування покоління молоді, яке буде захищеним і мобільним на ринку праці; здатним робити особистісний, духовно-світоглядний вибір; матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях; здатним до навчання упродовж життя». У ній наскрізно втілені ключові компетентності, які сприятимуть розвитку особистості та її повноцінній самореалізації в сучасному житті.

Які ж шляхи формування компетентності учнів?

Серед основних називають такі:



  • створення умов для розвитку і самореалізації;

  • засвоєння продуктивних знань і умінь;

  • розвиток потреб поповнювати свої знання упродовж життя.

Зрозуміло, щоб спрямувати розвиток особистості, вчителю самому потрібно бути компетентним.

Професійна компетентність — це сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності. Це вміння аналізувати й передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати необхідну інформацію. У результаті вдосконалення професійної компетентності народжується така риса, як професійна майстерність, що тісно пов’язана із педагогічною творчістю.

Оволодіння учнями комплексом знань про художню літературу, її теорію та історію, а також сформованість літературно-творчих умінь і навичок забезпечує рівень загальної читацької компетентності, модель якої передбачає наступні компетенції:



  • загальнокультурну;

  • власне читацьку;

  • ціннісно-світоглядну;

  • комунікативно-мовленнєву;

  • інформаційну.

Компетентний читач здатний адекватно сприймати емоційно-образний зміст художнього твору, специфіку його виражальних і образотворчих засобів, знати необхідний мінімум літературознавчих понять. Для такого читача властива достатня загальна емоційна культура, здатність до співпереживання, вміння запам’ятовувати найсуттєвіші, значущі моменти твору, здатність розуміти ідейно-художню функцію словотворчих засобів, характерних для певного автора чи для всієї літератури певного напряму.

Запорука успіху формування компетентного читача полягає в здатності знаходити змістові моменти, які співзвучні з життєвим досвідом учнів і сприяють подальшому їх збагаченню.Однак головне те, що компетентний читач повинен мати сталий інтерес до літератури, який переростає в органічну потребу читання, тобто учень не тільки захоплюється художнім твором, а й розуміє його естетичну цінність.

Отже, читацька компетентність — це інтегрований компонент навчальних досягнень учнів, комплекс основних, усвідомлених учнями знань про художню літературу, її теорію та історію, літературно-творчі вміння та навички, передбачені конкретною літературною темою, система ціннісно-світоглядних орієнтацій, сформованих на матеріалі програмових художніх творів, а також здатність до цільового осмисленого застосування літературних знань, умінь і способів діяльності в тій чи іншій життєвій сфері.

Читацька діяльність у процесі літературної освіти школяра включає сукупність компетентностей, специфічних компетенцій і творчих дій, які спрямовані на співучасть з автором, персонажем, літературним текстом щодо сприйняття/несприйняття, осягнення тканини художнього твору, розуміння підтексту змодельованих картин життя, здатність їх інтерпретувати та конструювати власний текст відповідно до читацького рівня, життєвого досвіду шляхом мимовільних або цілеспрямованих операцій із метою духовно-естетичного збагачення Я-особистості.

Літературно-мистецька культура, освіта та діяльність школяра охоплюють систему специфічних і загальних компетентностей та компетенцій, які можуть використовуватися як паралельно, так і автономно. Це залежатиме від навчальної ситуації на уроці літератури, смислу, вкладеного вчителем під час прогнозування та домінування навчально-пізнавальної, виховної та розвивальної мети. У зв’язку з цим виокремлюють:

- Компетентність літературно-мистецькуяк ключову інтегральну якість, модель соціального досвідуучня-читача, що забезпечує наповнення культурного, освітнього та діяльнісного простору читача і включає систему цінностей, компетентностей і компетенцій, які набуті ним у процесі літературно-мистецької співпраці: учень> автор> художній твір> персонаж >учитель> джерела > комунікації> соціум> світова культура.

- Компетентність читацьку— набуту здатність учня до виконання читацьких дій, які сформовані з метою задоволення естетичних, інтелектуальних і діяльнісних потреб людини, що забезпечують діалогічну єдність співпраці з автором, літературним персонажем, проникнення в сутність твору, розуміння текстових і підтекстових уявно змодельованих картин життя тощо.
- Компетентність інтерпретаційну.

Щоб зорієнтуватися сьогодні у нескінченному потоці інформації у ньому і не перетворитися на пасивного споживача, потрібно вміти швидко цю інформацію обробляти, класифікувати й тлумачити. Впоратися з таким завданням здатна лише компетентна особистість зі сформованими уміннями інтерпретувати будь-яке явище, зокрема й художній текст.

Інтерпретація – це нескінченний процес нашої орієнтації у світі, а література моделює цей процес якнайкращим чином, реагуючи на постійну мінливість світу і людини, як стверджував Вольфганг Ізер у статті «Зміна функцій літератури».

Інтерпретація в літературі – необхідний елемент процесу художньої творчості та сприйняття художніх творів. Звідси – актуальність та необхідність формування інтерпретаційної компетентності учнів.

Компетентність інтерпретаційнаце ключова компетентність, якою має оволодіти учень, оскільки інтерпретувати, тобто перекладати щось на мову власних вражень і понять, необхідно людині у різних сферах її діяльності. Головним показником інтерпретаційної компетентності є не тільки певний багаж накопичених знань, а й специфічні вміння використовувати інші типи компетентностей (лінгвістичну, літературознавчу, власне читацьку, історико-краєзнавчу, етнокультурологічну, комунікативну, тощо).

- Компетентність лінгвістичну– здатність учня-читача до осягнення специфічних мовних засобів письменника, що відбивають у певному творі авторську позицію; з’ясування закономірностей організації мовних засобів у художньому творі відповідно до жанрово-родової та стильової манери письма, встановлення діалогічних відношень між об’єктами й суб’єктами в художньому творі, визначення складників і композиційних елементів твору та їх позиційних значень. Виявом лінгвістичної компетентності учня-читача є вміння тлумачити авторське мовлення як вираження індивідуальної, особистісної, значеннєвої позиції письменника, його духовного світосприйняття у порівнянні з висловлюваннями персонажів, оповідачів твору.

- Компетентність комунікативно-мовленнєву – здатність учня-читача до виконання характеристик, уміння матеріалізувати їх в усній і писемній формі шляхом конструювання зв’язної відповіді на запитання за текстом художнього твору, підготовки висловлювання за визначеною темою, проблемою, яка враховуватиме жанрово-стильову манеру письма прочитаного твору літературного тексту чи створення власного оригінального твору.

Оволодіння комунікативно-мовленнєвою компетентністю має виявити рівень читацьких умінь щодо відтворення по пам’яті виучуваного твору, користуючись засобами виразного читання; опанування різних видів переказування, способів відтворення прочитаного.



- Компетентність культурологічну. Зважаючи, що літературний текст як факт мистецтва відображає ознаки конкретної культурної епохи, то під час розгляду художніх творів слід підкреслювати взаємозв’язки літератури з іншими видами мистецтва. Програмовий матеріал доцільно представляти в широкому культурному контексті: живопис, графіка, скульптура, музика, театральне мистецтво, кінематограф і, власне, література мають бути репрезентовані як цілісний пласт культури певної епохи. Такий підхід значно розширює читацьке сприйняття творів, сприяє осмисленню фундаментальних цінностей культури, залученню учнів до активної роботи з навчальним матеріалом і спонукає до власних суджень та висновків.

- Компетентність когнітивну – здатність читача розширювати, поповнювати та поглиблювати свої знання про автора, персонажів художнього твору; поступове входження читацької свідомості у художній світ твору, змодельовану письменником картину життя, набуття читацького та життєвого досвіду.

- Компетентність креативну – набуту або вроджену інтегральну пошуково-перетворювальну здатність, яка забезпечує розвиток творчих здібностей суб’єктів літературно-мистецької освіти (учня-читача і вчителя літератури) у процесі читацької діяльності, готовність їх до вияву творчих потенцій у будь-яких сферах діяльності, продукування за зразком чи оригінального власного літературного тексту, художнього твору, виявляючи при цьому особистісне ставлення до прочитаного, змодельованої та навколишньої дійсності, самого себе.

- Компетентність візуальну – здатність школярів самостійно добувати, аналізувати, відбирати, кваліфіковано моделювати та ефективно використовувати інформацію у ході літературної освіти, де посередниками є наочні та технічні засоби, інформаційні технології, мультимедіа-ресурси.

- Компетентність фасилітативну – здатність учня-читача та вчителя-словесника бути організатором, консультантом і партнером, жити і діяти компетентно й гуманно в літературно-мистецькому та особистісному просторі, емпатично розуміючи один одного, з безумовно позитивним ставленням і повагою один до одного; уміння відчувати себе рівним серед рівних, узгоджуючи свої дії з діями партнерів, толерантно і з повагою ставитися до інших.

Реалізація компетентнісного підходу на уроках української літератури забезпечує підвищення рівня успішності читацької діяльності учня, а відтак – повноцінне сприймання літературних творів у контексті духовних цінностей національної світової художньої культури.



Отже, компетентнісно спрямована освіта акцентує увагу на результаті навчання, який розглядається не як сума певної розпорошеної інформації, а як здатність школяра використовувати набуті знання, засвоєну інформацію в комплексі у різноманітних нестандартних умовах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. ЯценкоТ.Формувати компетентного читача / Т.Яценко // Українська мова і література в школі. – 2008. – №6.

  2. ВінчураЖ. Формування культуромовної особистості на сучасному уроці української літератури / Ж.Вінчура // Українська мова і література в школі. – 2008. – №6.

  3. ЛевченкоТ. Креативна компетентність учнів на уроках словесності / Т.Левченко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – №29.

  4. ШулярВ. Компетентність читача: словник-довідник / В.Шуляр // Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. – №2.

  5. ЯценкоТ. Формування компетентного читача в умовах профільного навчання / Т.Яценко // Українська мова і література в школі. – 2010. – №8.

  6. ЛисакЛ. Інтерпретаційна компетентність: практика формування / Л.Лисак // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2010. – №1.

  7. МаслюкО. Інноваційні технології – ефективний засіб формування читацької компетентності учня(Опис досвіду) / О.Маслюк // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2010. – №2.

  8. РатушнякО.Формування інтерпретаційної компетентності старшокласників / О.Ратушняк // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2010. – №4.

  9. ІсаєваО. Про основні парадигми шкільної літературної освіти / О.Ісаєва // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2011. – №1.

  10. ЛісовськийА. Література в системі сучасної шкільної освіти / А.Лісовський//Українська мова і література в школі. – 2011. – №1.



Гаврилюк Світлана Іванівна,

методист Сарненського

районного методичного кабінету
СУТЬ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ

ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОЇЛІТЕРАТУРНОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Термін «компетентність» — одне з найуживаніших нових понять, що з’явилося в останнє десятиріччя. Компетентною вважають ту людину, яка з чим-небудь добре обізнана, має достатні знання в певній галузі.
Розуміння компетентності як здатності особистості до спрямованої та результативної діяльності є актуальним й для читання художніх творів. Ефективність читання визначається рівнем сформованості читацької компетентності школяра як оволодіння великими взаємопов’язаними комплексами інтелектуальних та естетичних механізмів естетичної взаємодії.
Уміння читати не варто розглядати лише як здібність, сформовану в ранньому шкільному віці, й розуміти лише як оволодіння технікою читання. Читання – це необхідність та здатність учня до усвідомлення прочитаного, готовність до вибору адекватної певному моменту стратегії читання; сукупність знань, умінь і навичок, які постійно розвиваються; якісь особистості, яка вдосконалюється протягом життя. Читання є специфічною формою комунікативно-пізнавальної діяльності особистості, що забезпечує не лише засвоєння інформації з тексту, збагачення знань учня-читача, а також є одним із провідних чинників його самоосвіти та саморозвитку.
Одним із головних завдань шкільного курсу літератури ми вважаємо формування загальної читацької компетентності учнів.

Предметний етап набуття читацької компетентності пов’язаний із засвоєнням курсів української та зарубіжної літератури.

У процесі вивчення шкільного курсу української літератури учні повинні оволодіти такими здатностями(здібностями):


  • повноцінно сприймати літературні твори у контексті духовних цінностей національної і світової художньої культури;

  • розуміти й інтерпретувати прочитанні художні твори різних стилів і жанрів, самостійно вести діалог з автором через текст, висловлювати оцінні судження щодо прочитаного;

  • грамотно будувати монологічні висловлювання;

  • виконувати письмові роботи творчого характеру.

Принципово подібним є структурування представленого переліку знань та вмінь такими блоками:

- освітньо-змістовий – оволодіння історико-літературними та теоретико-літературними знаннями, загальна начитаність(літературна ерудиція), постійна потреба у читанні;

- практичний – застосування (як усно, так і письмово) основних умінь та навичок аналізу художніх творів;

- ціннісний – здатність оцінювати художні явища на основі власних почуттів, що впливає на формування особистих читацьких інтересів та вдосконалення естетичного смаку.

Оволодіння учнями комплексом знань про художню літературу, її теорію та історію, а також літературно-творчими уміннями, досвідом і способами діяльності у цій галузі передбачає формування загальної читацької компетентності, робоча модель якої може бути визначена як система таких компетенцій:

- загальнокультурна літературна компетенція — сприймання літератури як невід’ємної частини національної культури(мистецтва), розуміння її специфіки як мистецтва слова, знання особливостей історико-літературного процесу та вміння оцінювати художній твір у широкому літературному контексті, історико-культурні знання та вміння характеризувати соціокультурний контекст творчості письменника;

- власне читацька компетенція — знання теорії літератури як основи читацької діяльності учня, знання основних фактів життя і творчості українських письменників, змісту і проблематики художніх творів, обов’язкових для текстуального вивчення, здатність ефективно взаємодіяти з художнім текстом, адекватно його розуміти, вміння вести діалог з автором твору, давати особистісну оцінку прочитаному на основі аналізу читацьких вражень та авторської позиції, тобто вміння характеризувати ідею, тематику, конфлікт, проблематику, сюжет, композицію, систему образів художнього твору та способи вираження авторської позиції;

- ціннісно-світоглядна компетенція – розуміння моральних цінностей і світоглядних категорій, що знайшли художнє відображення у творах українських письменників, уміння визначити й обґрунтувати своє ставлення до них, дотримуватися гуманістичних моральних позицій;

- комунікативно-мовленнєва компетенція – розуміння специфіки мови художнього твору, володіння основними видами мовленнєвої діяльності, здібність до написання письмових робіт різного жанру;

- інформаційна компетенція – набуття знань про книгу та різноманітність друкованих й електронних джерел інформації, оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з довідково-бібліографічним апаратом бібліотеки, книжковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

Читацька компетентність не існує як психологічна чи інтелектуальна даність особистості, а може визначатися рівнем успішності читацької діяльності учня, його здатністю до виконання цілого спектру літературних завдань, розв’язання проблем і отримання позитивного результату.

Читацьку компетентність мирозуміємо як інтегрований компонент навчальних досягнень учнів, перелік основних, усвідомлених учнями знань, умінь і навичок, передбачених конкретною літературною темою, система ціннісно-світоглядних орієнтацій, сформованих на матеріалі програмових художніх творів, а також здатність до цільового осмисленого застосування комплексу літературних знань, умінь і способів діяльності в тій чи іншій життєвій сфері.

Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе, як вважає професор Ісаєва, тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань:


  • зацікавити учнів читанням;

  • розвивати в школярів постійну потребу в читанні;

  • навчити дітей обирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси;

  • створити школярам належні психолого-педагогічні умови для сприйняття, розуміння та оцінки прочитаного;

  • забезпечити певні знання учнів з теорії та історії літератури;

  • формувати в них навички аналізу художнього твору;

  • розвивати їхнє усне та писемне мовлення;

  • працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів.

Якщо вчитель комплексно вирішуватиме означені завдання, то, певна річ, досягне успіху у формуванні справжнього читача. Звичайно, доведеться докласти чимало зусиль, щоб на уроках літератури належним чиноморганізувати навчально-виховний процес, зробити його цікавим, змістовним. Потрібно ґрунтовно знати методику і вміло користуватися всією палітрою методів, прийомів, технологій навчання – як традиційних, так і інноваційних. Велику увагу слід приділяти і мотивації навчання, щоб допомогти учням поновити попередні знання, пробудити їхню цікавість і спонукати до постійного пошуку.Адже, як зазначив відомий український учений-методист Євген Пасічник, "важливими є методи навчання. Але не менш важливим є і сам учень як особистість, його потреби, особливості, внутрішні психологічні стани".
Поєднання традиційних та інноваційних методик у процесі формування загальнокультурної літературної компетенції школярів спричтиме кращому засвоєнню навчального матеріалу, формуватиме свідоме ставлення до нього, допомагатиме поглибленому сприйняттю художнього твору, розвиватиме в учнів навички критичного мислення, спілкування, творчого пошуку.
Робота над формуванням конкретних читацьких компетенцій починається із визначення мети уроку (цілепокладання), що випливає із певної теми і, відповідно, передбачає конкретні результати, тобто знання, уміння і навички, які учні мають не лише опанувати, а й навчитися застосовувати на практиці.
Умови для розвитку загальнокультурної літературної компетенції створюються вже на етапі актуалізації опорних знань учнів. Тут доцільно використовувати прийом випереджувальних завдань. На етапі сприймання нового матеріалу варто продовжувати розвивати загальнокультурну літературну компетенцію, використовуючи такі прийоми, як лекція з елементами бесіди, репродуктивна та евристична бесіда, добір фактичного матеріалу з означеної проблеми.

На етапі закріплення матеріалу з метою виявлення рівня сформованості загальнокультурної літературної компетенції учням пропонуються письмові завдання у вигляді відповідей на запитання, складання плану опрацьованого матеріалу, твору, коротких нотаток до вивченого на уроці.


Основною технологією формування загальнокультурної літературної компетенції учнів є метод проектів. Працюючи над створенням проектів, учні швидко навчаються критично мислити, чітко усвідомлювати, де і яким чином можна застосувати набуті знання, генерувати нові ідеї,грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельними, постійно самовдосконалюватися. Це можуть бути творчі, ігрові, інформаційні медіа-проекти. Крім того, учні створюють портфоліо – систему своїх творчих наробок: малюнки, кросворди, твори, казки, есе, вірші тощо.

Формування компетентної читацької особистості сприяє розвитку інтелектуально розвиненої, високодуховної індивідуальності, її творчих здібностей.


Уміти читати, бути читачем – це високе мистецтво і йому потрібно наполегливо вчитися. У більшості читачів, на жаль, це уміння розвинене недостатньо. Твори мистецтва вони сприймають зазвичай на сюжетному, подієвому рівні, як розповідь про якусь бувальщину, пригоду. Справжній, глибинний зміст творів залишається для них незбагненим.

Основне завдання сучасної шкільної літературної освіти полягає в тому, щоб учень навчився бути читачем. А навчитись чогось – означає, передусім, скласти уявлення про предмет навчання. Навчитися читати художню літературу – означає мати уявлення про неї, про її природу і специфіку.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Державний стандарт базової і повної середньої освіти //Освіта України. – 2004.

  2. Ісаєва О. Теорія і технологія розвитку читацької діяльності старшокласників у процесі вивчення зарубіжної літератури: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра пед. наук. – К., 2004.

  3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи /під заг. ред. О. Овчарука. – К., 2004. – (Серія «Бібліотека освітньої політики»).

  4. Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-12 класи / за заг. ред. Р. Мовчан. – К., 2005.

  5. Фурсова Л. Від літературної компетенції – до життєвої компетентності /Л.Фурсова // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.- 2005. - №5.

  6. Шкловська О. Методичні засади формування читацької компетенції / О.Шкловська // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. - №7.



Ляшик Любов Антонівна,

методист Володимирецького

районного методичного кабінету
МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ВЛАСНЕ ЧИТАЦЬКОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ОСНОВНІЙ І СТАРШІЙ ШКОЛІ
В історії розвитку людства читання завжди відігравало важливу роль. Сьогодні читання пронизує всі сфери нашого життя. Воно покладене в основу інформаційної, освітньої, пізнавальної, професійної, а також щоденної діяльності людини.

Читання – надзвичайно важкий процес, який вимагає уваги, напруження, фізичних та розумових сил. Розрахунки і дослідження свідчать, що читаючи щодня по 1 годині, дитина за період шкільного життя прочитає 150-170 книг обсягом 300 сторінок. Тобто на кожен рік припадає 13-14 книг.

Глибока начитаність, літературна ерудиція значною мірою визначають особистість учня, його світогляд, коло інтересів, уміння сприймати прекрасне в мистецтві й житті. Саме від учителя й шкільного бібліотекаря залежить, чи перетвориться читання книг у стійку звичку дитини.

Залучення учнів до читання книг відбувається як у навчальній, так і в позакласній діяльності, на спеціально організованих заняттях. Особливо складно формувати в учнів уміння працювати з підручником, довідковою та енциклопедичною літературою та словниками. Над вирішенням цієї проблеми працюють і вчителі-предметники, і бібліотекарі, і класні керівники. Спілкування з книгою допомагає учневі оволодіти певною сумою знань, засвоїти досвід попередніх поколінь, долучитися до культурних надбань та цінностей українського народу, його звичаїв, традицій.

Навчити дитину читати самостійно, осмислено – одне із пріоритетних завдань педагогів і бібліотекарів. Цьому сприяють літературні ігри, вікторини, казки-естафети, історичні марафони, музичні ринги, брейн-ринги та інші форми, які дають змогу залучити учнів до активної творчо-відтворюючої діяльності. Діапазон пізнання книги учнями-старшокласниками значно розширюється: їх вчать систематичній роботі з книгою, умінню чітко формувати читацькі запити, вільно орієнтуватися в різноманітних джерелах інформації. З цією метою проводяться літературні «кругозори», пізнавальні ігри «Лото-ерудит», «Інтелектуальне казино», «Твоя гра», олімпіади літературних ерудитів, пресс-діалоги, презентації і прем’єри книг.

Розвиток новітніх технологій вимагає набагато кращого,ніж раніше,вміння читати. Це пов’язано з тим, що в останні десятиріччя стрімко зростає обсяг інформації, яку необхідно засвоїти для успішної подальшої життєдіяльності. А це, у свою чергу, потребує збільшення темпу читання, швидкості розуміння і прийняття рішень. Отже, читання стає основою освіти і самоосвіти.

Великий Гете казав, що він усе своє життя вчився читати, але так і не опанував це мистецтво повністю.

Як же можна вирішити цю проблему? Що, власне кажучи, ми можемо зробити, щоб залучити дітей до книги? Чи є критерії оцінки читацьких навичок? Що таке читацька культура? Спробуємо дати відповіді на ці запитання.

Досліджуючи різні аспекти читання, сучасні науковці використовують такі поняття, як «грамотне читання», «читацька грамотність», «читацька компетентність», «читацькі вміння».

Читацькі вміння— це вміння читати, сприймати надруковане; оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з різноманітними друкованими і електронними джерелами інформації, користуватися довідково-пошуковим апаратом бібліотеки, прикнижковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

Читацька культура – це сукупність знань, умінь та почуттів читача, які дозволяють йому повноцінно та самостійно засвоювати інформацію.

Читацькі уміння і навички (культура читання) виховуються протягом усього життя особистості. Але фундаментом організації та розвитку читацької діяльності людини разом із родинним вихованням мають стати шкільні уроки читання в початковій школі та уроки літератури у середній та старшій школі.

Уміння читатиє одним із найважливіших умінь дитини. Обсяг інформації постійно зростає, а щоб отримати її з книг, преси, Інтернету, потрібно вміти читати. Сьогодні, як ніколи, актуальні слова Василя Сухомлинського: «Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, читання — це найважливіший інструмент навчання та джерело багатого духовного життя». В умовах особистісно орієнтованого навчання потрібна така система читання, яка забезпечить розвиток дитини, збагатить її емоційно-художній досвід, інформаційно-естетичну базу, сприятиме становленню духовного світу, розвиватиме відчуття прекрасного.

Мета школи — «поставити читання так, щоб воно розвивало мислення і збагачувало почуття, будило активне ставлення до навколишнього світу і кликало до боротьби. Нашим завданням є навчити дітей сприймати і осмислювати художній твір як факт мистецтва. А цього не можна зробити без захоплення, без радісного відчуття краси, без сердечного хвилювання, яке б передалося школярам. Читання має дати учням насолоду, радувати і хвилювати їх». Учитель, навчаючи дітей читати, водночас вчить їх розуміти художні твори, адже кожен твір, яким би він не був довершеним, ніколи не справить на читача відповідного враження, якщо той не зрозуміє його до кінця. Школярі не завжди і не все сприймають після першого читання. Дуже часто вони йдуть до розуміння через емоції, що виникли під час ознайомлення з текстом. Тому до першого ознайомлення з твором дітей потрібно готувати, налаштовувати їх на сприйняття, допомагати засвоювати невичерпне багатство ідейно-художнього змісту, моральні принципи героїв.

На цьому етапі варто використовувати методи бесіди, усного малювання, аби ввести учнів у коло змальованих у творі образів, відчуттів і настроїв, спонукати до активної діяльності пам'ять і знання, без чого неможлива подальша робота читця. Слова вчителя завжди мають спиратися на емоційно підготовлений ґрунт. Створюючи умови для активного сприймання твору учнями, педагог повинен пам'ятати, що використання будь-яких допоміжних засобів на уроках читання, літератури підпорядковується головному — художньому слову. Готуючи школярів до розуміння твору, учитель одночасно готує їх до цілеспрямованих спостережень над текстом, розвиваючи при цьому мистецтво образного бачення.

В умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку — основної форми навчання і виховання учнів.

Визначимо найголовніші напрями вдосконалення уроку.

1. Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи. Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи. Перебудова школи вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимального включення їх у різноманітні види роботи. Самостійність, як і самоствердження та самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, неможливі без функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфер. В.О. Сухомлинський писав:«Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання. Навчання за своєю природою — процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил. Там, де школярам лише нав'язуються готові істини, де панують пасивність і бездумна споглядальність, орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність і творча активність, — не може бути справжнього навчання і розвитку дітей».

Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.

Оптимальний вибір методів, прийомів і засобів навчання зумовлюється змістом уроку, характером і специфікою матеріалу, який вивчають учні, їхніми пізнавальними інтересами і можливостями, рівнем інтелектуального розвитку. Включення учнів в інтенсивну розумову і творчу діяльність — необхідна умова повноцінного уроку літератури. Проте інтенсифікація навчальної діяльності повинна бути посильною. Як надмірна фізична праця перевтомлює людину, так і розумове перенапруження виснажує творчі сили, породжує певну протидію. З огляду на це, на уроці іноді треба практикувати й такі види роботи, що знімають постійну розумову напруженість учнів, вносять у процес навчання інтелектуальну розрядку.

2. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати їх інтелектуальні та естетичні потреби. Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий ґрунт для успішного навчання

Які ж основні фактори сприяють формуванню в учнів інтересу до літератури? Зацікавлення можна викликати насамперед змістом навчальної інформації. Навчальна інформація найчастіше стає об'єктом інтересу учнів, коли вона містить елементи новизни. «Щоб привернути нашу увагу, предмет має бути для нас новиною, але новиною цікавою, тобто такою, яка або доповнюватиме, або підтверджуватиме, або спростовуватиме чи розбиватиме те, що є в нашій душі, тобтотакою новиною, яка щось змінить у тих знаннях, які в нас уже вкоренилися».

Не слід думати, що стимулювання навчальних інтересів відбувається лише за рахунок певних прийомів навчання. Цікавість стимулюється всім змістом уроку, всією системою методів його проведення.

Література — мистецтво слова, якевимагає особливого підходу до його вивчення, своєрідного емоційного та інтелектуального фону.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Компетенція і компетентність: проблеми, пошуки, рішення// Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – 2006. – №61. – С.173-184.– (Серія “Педагогічні та історичні науки”).

  2. Методичні засади формування читацької компетенції// Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №7. – С.10-14.

  3. Півнюк Н. Проблема дитячого читання в національному вимірі / Н.Півнюк // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. - 2008. - №7-8. - С. 20-21.

  4. Сафарян С. Проблеми формування читацької компетенції школярів у світлі сучасного змісту шкільної літературної освіти / С. Сафарян // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. - 2008. - №10. - С. 4-6.

  5. Ситченко А. Формувати читацьку компетентність: про науково-педагогічні засади цієї роботи / А. Ситченко // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. - 2007. - №10. - С. 49-53.

  6. Формування читацької компетенції в контексті сучасної методичної парадигми// Науковий вісник Чернівецького національного університету. – 2006. – Вип. 300. – С.184-194.– (“Серія педагогіка і психологія”).

  7. Читацька компетенція як різновид загальної компетенції учнів// Наука і освіта. –2005. – №3-4. – С.66-68.

  8. Читацька компетенція в загальній системі компетентностей// Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д.Осипенка. – 2006. – №1. – С.62-72.



Жовтан Мирослава Анатоліївна,

методист методичного кабінету

управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради
ФОРМУВАННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Компетентнісний підхід до шкільної літературної освіти ґрунтується на таких навчальних технологіях, що забезпечують цілеспрямоване набуття особистістю читацької компетенції як інтегративного показника її літературного розвитку, що формується й удосконалюється у процесі взаємодії із твором шляхом опанування основних компетенцій: рецептивної, емоційно-емпативної, когнітивно-рефлексивної, художньо-комунікативної, словесно-творчої, інтерпретаційної.

Інтерпретаційнукомпетенцію в аспекті досліджуваної проблеми розуміємо як певний рівень читацької підготовки, що дає змогу особистості на основі сформованого досвіду, набутих знань і вмінь тлумачити драматичний твір у контексті його різноманітних інтерпретацій, знаходити прочитаному індивідуальні творчі рішення (слово – образ – дія), спираючись, водночас, на такі показники:

  • Читацькі(обізнаність у засобах словесно-художньої інтерпретації п’єси; легкість виникнення інтерпретаційного задуму, гнучкість творчих підходів до його розробки; готовність мотивувати інтерпретаційні рішення текстом драматичного твору, враховуючи його композиційні, мовностилістичні, художньо-виражальні особливості);

  • глядацькі (достатній досвід спостережень за інтерпретаційною сценічно-ігровою діяльністю; здатність використовувати глядацькі спостереження під час оцінювання театральної вистави, створення власного тлумачення; уміння порівнювати різні інтерпретаційні версії п’єси, давати аргументовану оцінку творчим рішенням режисера, актора, художника та ін.);

  • художньо-виконавські (розуміння інтерпретаційних завдань, шляхів і засобів їх реалізації; здатність розробляти й утілювати інтерпретаційні рішення в різних видах сценічно-ігрового виконавства: декламування, мізансценування, оформлення, пантоміма тощо; спроможність знаходити різні варіанти тлумачень п’єси, окремих сцен, образів і аргументувати власний вибір).

Ефективність формування інтерпретаційної компетенції старшокласників залежить від цілеспрямованого впровадження спеціально розробленої навчальної технології, функціонування якої забезпечується єдністю концептуального (провідна ідея, мета і принципи), змістового та процесуального компонентів.

Мета навчальної технології полягає у визначенні відповідного змісту, шляхів і засобів цілеспрямованого впливу на особистість учня-інтерпретатора, поглиблення його інтерпретаційної компетенції, що підвищуватиме якість літературного розвитку, сприятиме художньо-творчому осягненню драми як явища літератури і театру. Серед провідних принципів організації інтерпретаційної діяльності школярів під час вивчення світової драматургії виділяємо такі: науковість, цілісність, концептуальність, проблемність, контекстуальність, міжмистецький підхід; множинність, варіативність та індивідуальність творчих тлумачень, їх змінність і доповнюваність; особистісна спрямованість, компетентнісний підхід, розвивальність, взаємозв’язок читацької, глядацької і сценічно-ігрової інтерпретації.

Спроектована навчальна технологія передбачає введення елементів інтерпретації під час вивчення драматичних творів і виконує такі функції:


  • діагностувальну (виявлення рівнів інтерпретаційних знань і вмінь, з’ясування індивідуальних досягнень і проблем в інтерпретаційній діяльності);

  • мотиваційну (залучення до інтерпретаційної діяльності на засадах особистісної зацікавленості і практичної важливості);

  • когнітивно-аксіологічну (сприяння успішному засвоєнню інтерпретаційного змісту в єдності інтелектуальних і морально-ціннісних його складових);

  • рецептивно-комунікативну (стимулювання читацької рефлексії, розширення каналів міжособистісної культурної комунікації);

  • компенсаторну (підтримання рівноваги в інтелектуальному та емоційно-чуттєвому розвитку учня-інтерпретатора).

Потрібно розмежовувати поняття “аналіз” та “інтерпретація”. Аналіз розуміємо як прийом поглибленої роботи із прочитаним твором, що має на меті збагатити початкові читацькі враження, визначити художню своєрідність прочитаного, розкрити ідейно-художній задум письменника шляхом осягнення структури та елементів зовнішньої (внутрішньої) організації літературного тексту. Застосовувати прийом аналізу можна тільки до того, що фактично відображено у творі. Інтерпретаційна ситуація і потреба у використанні прийому інтерпретації виникають за умов, коли аналітичний розбір не дав змогу сформувати у читача достатнє уявлення про зображуване у художньому тексті, коли необхідно заповнити наявні у ньому недомовленості (“шпарини”, “лакуни”), домислити незавершені фрагменти (наприклад, відкритий фінал), знайти прочитаному власне виконавське тлумачення.

Якщо підґрунтям наукового підходу до тлумачення мистецьких явищ виступають концептуальність, об’єктивність, цілісність і завершеність, то читацька інтерпретація допускає виявлення суб’єктивного ставлення до прочитаного твору, осягнення художнього тексту через актуалізацію власного естетичного досвіду, особистісне освоєння мистецького явища у виконавській діяльності учня-інтерпретатора. Визначальним критерієм успішності літературознавчої, критичної, мистецької інтерпретації завжди виступає міра осягнення змісту і форми художнього твору, тоді як для читацької інтерпретації пріоритетного значення набувають критерії самопізнання, самореалізації, діалогічності особистісного спілкування з мистецтвом, здатності до художньо-творчої комунікації.

В умовах шкільного навчання інтерпретаційний процес набуває деяких специфічних ознак, а саме:


  • підвищується значення “суб’єкт-суб’єктної” взаємодії, адже і засвоєння інтерпретаційного досвіду, і опанування засобів словесно-художнього тлумачення відбувається в ході особистісної комунікації.

  • посилюється роль емоційного чинника в інтерпретації твору;

  • активізується індивідуальний виконавський пошук (втілення інтерпретаційних версій у різноманітних видах творчої діяльності школярів);

  • інтерпретаційна діяльність набуває синтетичного характеру (в особі учня-інтерпретатора поєднуються функції читача, глядача, актора).

На характер шкільного інтерпретаційного процесу впливають як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники, в тому числі родова приналежність твору, що витлумачується. Широкі можливості для інтерпретації надає драматичний текст з його еліптичністю, зосередженістю на підтексті, синестетичністю, що передбачає взаємодоповнюваність словесних і невербальних засобів зображення. Звідси витікає, що шкільний інтерпретаційний процес необхідно спрямувати на підготовку компетентного читача (глядача і виконавця), здатного долати труднощі у сприйнятті й розумінні драматичного твору за допомогою відповідних знань, глядацького досвіду і сценічно-виконавських умінь.

У визначенні концептуальних засад організації шкільного інтерпретаційного процесу під час вивчення світової драматургії виходили з методологічної настанови виховувати компетентного читача, здатного сприймати, аналізувати та інтерпретувати драму як міжвидове мистецьке явище, спроможного втілювати власні інтерпретаційні версії й рішення в різноманітних формах творчої діяльності. Вирішення порушеної методичної проблеми потребувало розмежування понять “аналіз” й “інтерпретація” драматичного твору, формування чіткого уявлення про структуру та спрямованість інтерпретаційного процесу, характер інтерпретаційних зв’язків, механізми пошуку нових тлумачень.



Суб’єктом інтерпретаційного процесу виступає інтерпретатор, якому належить провідна роль у тлумаченні мистецького твору. Перебуваючи в різних позиціях (читацькій, глядацькій, виконавській), інтерпретатор прагне осягнути текст (інтерпретанту) в усій його різноманітності і багатовимірності, для чого занурюється у відповідний контекст (І.К.), взаємодіє з опосередкованими (письменник, режисер, актор) і безпосередніми (інші читачі, глядачі) учасниками інтерпретаційного діалогу. У результаті чітко окреслюється інтерпретаційне коло, в якому герменевтична традиція збагачується новими культурно-історичними реаліями і смислами, а закріплене у попередньому досвіді тлумачення (інтерпретаційна константа) трансформується в осучаснену версію (інтерпретаційну змінну).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Вітченко А.О. Теорія і технологія формування інтерпретаційної компетенції старшокласників у процесі вивчення світової драматургії: монографія / А.О.Вітченко. – Луганськ: Шико, 2007. – 326 с.

  2. Вітченко А.О. Використання театральних інтерпретацій під час вивчення творів світової драматургії у школі / А.О.Вітченко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – №3.– С.41-42.



Свинцицька Оксана Георгіївна,

вчитель української мови і літератури

Клеванського навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей» Рівненського району
МАЙСТЕР-КЛАС ІЗ ФОРМУВАННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ОПОВІДАННЯ

Є. КОНОНЕНКО «КИЇВСЬКА ЕЛЕГІЯ»
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   38


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка