Музиканти сміються



Сторінка4/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6
— А знаете, маестро, — відповів йому тим же тоном Чайковський, — і «Мазепа», і «Євгеній Онегін», і «Пікова дама» — мої опери.

Діти Чайковського


Гастролі Чайковського в Лейпцігу збіглися з перебуванням там подружжя Грігів. На одному з спектаклів вони сиділи поруч Петра Ілліча. Наступного дня в місцевій газеті була видрукована рецензія на виставу і закінчувалася вона такими словами «Між іншим, на концерті був присутній великий російський композитор Чайковський з донькою та сином…»

Геть карти!

Чим незвичайна «Пікова дама»? Мабуть, найбільш оригінальну відповідь дай у 1911 роді рецензент газети «Волжское слово» «Опера чудова тим, що два великих художники, О. С. Пушкін та П. І. Чайковський, дійшли однієї думки — прицвяхувати навіки до ганебного стовпа нашу прихильність до карт».

Дворжак і фауна

Чеський композитор Антонін Дворжак відзначався винятковою сумлінністю і делікатністю. Працюючи над лібретто своєї опери «Арміда», він скрупульозно перевіряв текст, щоб не трапилась якась неточність. Дійшовши до епізоду, де рицар їде верхи на коні, Дворжак зупинився і запитав приятеля


— Скажи, а чи існували на той час коні?

Слони і музика


Одного разу знаменитого піаніста-віртуоза Таузіга попросили висловити спою думку про гру якогось початківця. Таузіг важко зітхнув і сказав


— Я завжди стверджував, що слони дуже небезпечні тварини.
— Але, маестро, — відгукнувся здивований музикант, — що спільного мають слоні з музикою?
— Слони мають бивні, з яких роблять клавіші,— пояснив Таузіг.

По заслузі


Композитор Альфред Дассьє, який поклав на музику вірш «Пташечка-полонянка» О. Дюма-сина, одержав за романс медаль від… Товариства захисту тварин.

У важку хвилину

Французького композитора Жюля Массне, автора відомих опер «Вертер» і «Манон Леско», якось запросила паризька Комічна опера продиригувати прем’єрою свого твору. Массне звичайно не любив виступати як диригент, бо дужо хвилювався. Однак виходу не було. Перед початком концерту композитор підійшов до диригентського пульту, вклонився публіці, потім оркестрові, постукав паличкою по пультові, і, коли настала тиша, тихенько сказав оркестрантам


— А тепер, любі колеги, будьте такі ласкаві, супроводжуйте мене.

Массне-бабуся


Якось до Массне звернувся молодий композитор з проханням послухати його твори.


— Мольєр, як правило, свої нові п'єси читав одній бабусі, завжди уважно прислухався до її зауважень і мав величезний успіх, — гоноровито почав юнак. — І якщо ви, маестро, оціните мою музику, вона буде прийнята усіма як слід.
— Можливо, — відповів Массне, — але поки ви не станете Мольєром, я не буду вашою бабусею.

Найлегша професія


— Немає нічого простішого, — казав Массне, покручуючи вуса, — як давати уроки гри на фортепіано. Досить знати три фрази


— Добридень, мадмуазель… Трохи повільніше, прошу вас… Засвідчіть моє шанування вашій матусі…

Поправка

Один настирливий чолов’яга сказав Жюлю Манене
— Дивно! Ви так схвально відгукуєтесь про композитора Рейє, а він так вас лає!
— Киньте, — відповів Массне, — жоден з нас не каже того, що думає.

Відверта критика


За спогадами Олени Пчілки (матері Лесі Українки), Микола Віталійович Лисенко з дитинства мав дуже вразливий музичний слух і не терпів поганої гри та фальші. Одного разу мати взяла хлопчика на якийсь дуже парадний військовий огляд. Стояли вони десь на чільному місці, в оточенні вельми поважних та бундючних військових дам. Ось з барабанним боєм проходять ряди блискучого війська перед очима найстаршого начальства. Хвилина була надзвичайно урочиста, всі завмерли! Але барабанний дріб либонь був надто старанніш та дразливий для чутливого слуху малого музиканта; хлопчик заткнув вуха руками й голосно закричав «Ой, як погано! Ой, як погано!» та кинувся геть. «Це був жахливий скандал!» — згадувала через багато років мати композитора.

«Французькі» пісні

Гурток аматорів, яким керували М. Старицький і М. Лисенко, влаштував у київському театрі концерт, де мали виконуватися пісні різних народів.


Цензура дозволила виконувати пісні усіма мовами, за винятком української, бо ж, мовляв, такої мови «не було, нема й бути не може». Знайшли вихід — переклали українські пісні на французьку мову. Але як тільки зі сцени залунала по-французьки відома українська пісня «Дощик, дощик», в театрі зчинилася така буча, що «блюстителі порядку» заборонили й «французькі» пісні, а організаторам концерту довелося давати пояснення.

Від кожного — по можливостях


Незмінним старостою Лисенкового хору був дрібний службовець управління Південно-Західних залізниць на прізвище Гулак-Артемовський, який твердив, що він родич автора «Запорожця за Дунаєм» і дуже цим похвалявся. Він мав великі козацькі вуса і маленький, так званий другий тенорець. Одного разу хтось зауважив Лисеикові, яка, мовляв, користь для хору від такого співака, як Гулак, а Микола Віталійович відказав


— У нього справді дуже маленький голос, зате велика її надзвичайно ніжна любов до нашої пісні.

Удар по етикету


Едвард Гріг — скромна і добра людина — тримався з підкресленою незалежністю по відношенню до можновладців. Коли всесвітньовідомого композитора норвезький король вирішив нагородити орденом, Гріг, як того і вимагав етикет, з'явився на прийом зодягненим у фрак. Прийнявши з рук князя королівську нагороду, композитор сухо подякував за увагу до його скромної персони і недбало сховав орден у кишеню. Цей, здавалося б, безневинний жест викликав сум'яття в середовищі придворних адже у фраках кишеня пришивається… ззаду.

Сила мистецтва

Італійська співачка Аделіна Патті, коли ще не була відома, зазнавала чималої фінансової скрути і була вимушена брати в борг навіть у м'ясника.


Під час її першого виступу в залі був присутній і м’ясник. Побачивши ентузіазм, з яким публіка сприймала співачку, квіти, що їй дарували, і, бажаючи з свого боку внести свій вклад у вшанування артистки, м’ясник вигукнув
— Патті, Патті, за м’ясо ми квити!

Паліатив

Аделіна Патті зажадала від імпресаріо значну суму за тривалу поїздку по Америці. Імпресаріо розгубився і сказав, що навіть президент Сполучених Штатів одержує менше за рік, ніж вона хоче.
— Ну, що ж, дякую, — відповіла Патті.— Якщо президент дешевший, то нехай він співає.

Обережність


Один банкір представив Пат свою 14-річну доньку і запевнив, що в ній спить справжній талант.


— Тихо, заради бога, не розбудіть його! — попросила Патті.

Обурився

Пабло Сарасате дізнавшись, що один критик назвав його генієм, похитав головою і сказав
— Протягом 37 років я не менше 12 годин на день вправлявся в грі на скрипці, а тепер ця людина називає мене генієм!

Винятки можливі


Микола Андрійович Римський-Корсаков пояснював якось своїм учням, що остання частина симфонії або сонати має бути обов'язково написана в швидкому темпі (алегро).


— А чому ж у Чайковського четверта частина Шостої симфонії написана в повільному темпі (адажіо ламентозо)? — запихав М. Ф. Гнєсін.
Римсткий-Корсаков помовчав, потім урочисто промовив
— Так винятки можливі, коли вони геніальні.

Наслідування


Римському-Корсакову сказали, що один з його учнів надто одверто його наслідує. Микола Андрійович на це відповів;


— Коли кажуть про музику, що вона схожа на щось, це ще не біда. От коли ця музика ні на що не схожа, тоді справа кепська.

Місце для концерту


Німецький скрипаль Август Вільгельмі під час гастролей по Європі заїхав до одного фінського міста.


У призначений час в зали, де мав відбутися концерт, зібрався невеличкий гурт людей. Згнітивши серце, Вільгельмі зіграв намічену програму. У день від’їзду жителі міста влаштували великому артистові урочисті проводи на залізничному вокзалі. Після промов і овацій маестро піднесли квіти. Вільгельмі подякував і, посміхнувшись, попрощався з мешканцями
— Я глибоко зворушений нашою сердечністю і наступного разу даватиму концерти на вокзалі.

Час — гроші


Один лондонський банкір запросив Августа Вільгельмі грати в нього на званій вечері. В запрошенні було обмовлено, що скрипаль повинен грати з сьомої до десятої години. Свій виступ Вільгельмі почав з концерту Мендельсона. Банкір довго крутився на стільці; але, нарешті, не витримав і сказав, звертаючись до гостей


— Панове, прошу не звинувачувати мене. Ви самі бачите, що це за артист. Я запросив його грати погодинно, і тому він грає так повільно.

Ціна в базарний день


Відомого музиканта Зігмунта Носковського, що глибоко замислився, зустрічає якось директор Варшавської філармонії.


— Дам злотий, щоб дізнатись, про що ви зараз думаєте, — вигукнув директор.
— Але то, про що я думаю, не варте злотого, — байдуже відповів Носковський.
— А все ж? — наполягав директор.
— Про вас, добродію, — ввічливо уклонився музикант.

Фіаско хвалька


Один піаніст, який любив хвалитися своїми успіхами, побачив Носковського і запитав


— Чи знаєте ви, скільки мені приніс останній концерт?
— Знаю, — впевнено відповів Московський. — Половину!

Феноменальна пам’ять


Славетна російська піаністка Ганна Єсипова знала напам’ять величенний репертуар. Одного разу, перебуваючи за кордоном, вона відвідала піаніста Теодора Лешетицького. Господар запропонував Єсиновій зіграти з ним у чотири руки якусь нову, щойно створену симфонію. Серед слухачів був присутній автор твору. Вражений подиву гідним читанням малорозбірливого рукопису свого твору, він висловив Єсиновій своє захоплення, сказавши, що його найбільше вразило цілком вільне читання у швидкому темні дуже важкого скерцо.


— Вам воно сподобалося? запитала піаністка. — Хочете, ми його повторимо?
І, не чекаючи на відповідь, вона повторила його з Лешетицьким, причому свою партію виконала, не заглядаючи в ноти.
Через рік Єсипова знову була в Лешетицького і той нагадав їй минулорічний «трюк».
— Чи не хочете ви його повторити? — запитала вона і, сівши за інструмент, знову зіграла скерцо.

Майже наїзник


Восени 1888 року в Тифліському державному театрі йшла опера А. Рубінштейна «Демон». Виконуючи роль Сінодала, відомий російський артист М. Медведєв виїхав на сцену верхи і перший речитатив промовив, сидячи на коні. Наступного дня газета «Кавказ» писала «Це було б справді ефектно, коли б коня Медведєва не вели за оброть два нукери…


Бо це якось не в'яжеться з відомою хвацькістю грузинських князів-вершників…»

Ноти і протест


Директор і піаніст Московської консерваторії В. Сафонов мав один дефект ніколи не міг напам'ять зіграти великого твору.


На одному з концертів Сафонов запнувся і, як не мучився, не згадав продовження. Тоді він схопився з місця і вигукнув
— Дайте ж мені ноти, сто чортів!
Публіка розвеселилась. Однак концерт тривав і закінчився з великим успіхом.

Радість і горе


Знаменитий польський піаніст Моріц Мошковський зустрів свого учня


— Знаєте, пане вчителю, я даю уроки по шістдесят франків за годину.
— Я також, — відповів Мошковський, — даю уроки по такій же ціні, тільки ніхто їх не бере.

Обмануті надії


Поппер і Мошковський, два друга-музиканти, прогулювалися вулицями Відня. За відсутністю таланту, Поппер мав багато порожнього гонору. Отож, вони гуляли, мирно гомонили. Поппер читав на стінах будинків написи і важко зітхав «Тут помер Бетховен», «Тут народився Франц Шуберт», «Тут жив Брамс».


Так вони дійшли до будинку, де жим Поппер, котрий таки не витримався і болісно зітхнув.
— Ох, — сказав Мошковський, — чи можеш ти собі уявити, що за напис буде тут у майбутньому?
— У майбутньому? — перепитав Поппер. — Невже ти так гадаєш?
— Звичайно, — серйозно відповів Мошковський, — можеш навіть не сумніватись. Тут висітиме оголошення «Будинок здається внайми».

Важке становище


Якось Мошковського запитали, кого з братів Шарвенка — Філіпа чи Ксаверія, він вважає кращим музикантом. Мошковський відказав


— Чесно кажучи, важко на це питання відповісти. Коли б мене запитали, хто з них гірший, я відповів би, не задумуючись.

Оптимізм

Одним з найбільш вдалих творів, що приніс славу молодому І.Ф. Стравинському, є створена ним в 1910 році на замовлення С.Дягівєва симфоніч-
на сюїта з балету «Жар-птиця». Однак мало хто знає, то цей твір спочатку було замовлено С. Дягілєвим А. К. Лядову, котрий вже тоді був широко відомий як автор чудових симфонічних і фортепіанних творів. Щоправда, цих творів не так вже багато композитор відрізнявся винятковою вимогливістю і надмірною повільністю в роботі. І цього разу він не поспішав із замовленням. У відповідь на чергове нагадування Дягілєва Лядов добродушно «заспокоїв» його
— Справи йдуть чудесно я вже купив нотний папір!
Розлючений антрепренер розірвав з Лядовим угоду і передав замовлення Стравинському.

Сигнали заборонені


Під час гастролей в Лондоні угорський диригент Артур Нікіш, бажаючи надати трубі більшої віддаленості, посадив першого трубача на гальорку. Однак в потрібний момент замість дзвінкого сигналу пролунав уривчастий звук. Нікіш не розгубився і подав знак другому трубачеві, який зіграв те, що від нього вимагалось. В антракті диригент накинувся на першого трубача


— Що ви накоїли! Чому не подали сигналу? Ви ж могли зірвати мені всю увертюру!
— Пробачте, — занепокоєно відповів той, — але тільки я підніс трубу до губів, як з'явився капельдинер і вирвав її мені з рук, додавши «Як вам не соромно! Адже диригує знаменитий Нікіш!»

Коротка рецензія


Бернард Шоу замолоду писав театральні і музичні рецензії для однієї лондонської газети. Відряджений редакцією на концерт хору спілки лікарів, він написан дужо коротку рецензію «Учора співали лондонські лікарі. Слухати їхній спів, зничайно, можна, але краще все ж таки нагадати їм про ту обітницю мовчання, яку вони давали, одержуючи лікарські дипломи».

Так буде краще

— Чи грає оркестр на замовлення публіки? — запитав Бернард Шоу у диригента ресторанного оркестру.


— Звичайно, сер.
— Чудово. У такому разі попросіть його зіграти… в доміно.

Можна терпіти


Бернарда Шоу було запрошено в сім’ю багатія. Не встиг Шоу увійти до передпокою, як донька господаря сіла за рояль і почала грати якусь салонну п’єску.


— Ви, здається, любите музику? — запитав хазяїн будинку.
— Звичайно, — відповів Шоу, — але нехай це не заважає панночці музичити.

Добрий актор


Актор-початківець настирливо просив Бернарда Шоу дати йому рекомендацію в театр. Шоу погодився і написав для нього такого листа «Щиро рекомендую Вам молодого актора. Він грає Гамлета, Шейлока, Цезаря, на флейті і на більярді. Найкраще він грає на більярді».

Дивовижна схожість

Коли Б. Шоу був музикальним критиком, його запросили в один аристократичний салон на концерт молодого скрипаля.


Після концерту господарка салону запитала Шоу, якої він думки про її протеже. Письменник відповів, що молодий музикант нагадує йому Падеревського.
— Але ж Падеревський ніколи не був скрипалем, — здивувалася дама.
— Саме тому, — відказав Шоу.

Спасибі й на тому


Італійський композитор Руджеро Леонкавалло на прем'єрі своєї опери «Паяци» помітив, що в залі з'явився якийсь пан в одязі вершника і у високих чоботях із шпорами. Композитор підійшов до незнайомця і чемно подякував йому.


— За що ви мені дякуєте? — здивувався той.
— А за те, — відповів композитор, — що ви не привели з собою в театр ще й коня.

Гумор — не для критика


Приїхавши до Манчестера, Леонкавалло зайшов у театр на виставу своєї опери «Паяци». Після спектаклю один з глядачів, що сидів поруч композитора, вигукнув


— Яка музика! Шедевр! Неперевершено!
Леонкавалло жартома зауважив
— Дозвольте, шановний, з вами не погодитись.
— Я сам трохи музикант і?? вам казати, що музика опери нікудишня… В ній усе вкрадено каватина — у Берліоза, дует з першого акту — у Гуно, а фінал — примітивне наслідування великому Верді.
Вранці наступного дня Леонкавалло купив номер манчестерської газети і,? прочитав «Леокавалло про свою оперу «Паяці». Синьйор Леонкавалло заявив, що його опера — плагіат. Він визнав, що в «Паяцах» нема нічого оригінального».
Виявилось, що вчорашнім сусідом композитора був театральний критик.

Піаніст-жонглер


У мемуарах знаменитого драматичного актора Л. Барная розповідається про один цікавий випадок.


У середині минулого сторіччя в Будапешті виступав з концертом піаніст Леопольд Майєр. Під час виконання фантазії Ліста на теми опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» канделябр, що стояв на фортепіано, похитнувся і начав падати. Перелякані слухачі посхоплювалися з місць — могла спалахнути пожежа. Але піаніст-віртуоз, продовжуючи грати однією рукою, схопив канделябр і поставив на місце. Коли Майєр кінчив грати, оплескам не було втриму. Барнай разом з усіма був у захвати від віртуозності піаніста.
Згодом Барнай знову пішов на концерт Майєра. Цього разу в Граці. Яким же було його здивування, коли Майєр, дійшовши до того самого ж пасажу, вчинив точнісінько так, як і минулого разу!
Посміхаючись в думці, Барнай оплескував разом з усіма, та вже не віртуохності, а винахідливості заповзятливого піаніста.

Кожному своє


Бельгійського скрипаля Ежена Ізаї після концерту запросили до одного власника Брюссельської взуттєвої фабрики. Після вечері господар попросив Ізаї зіграти.


— З дорогою душею, — відповів ввічливо музикант, — а коли ви будете моїм гостем, я попрошу вас зняти мірку з моєї ноги.

Бешкет гарантується


Знайомий славетного італійського композитора Пуччіні, посередній молодий музикант, ущипливо сказав композиторові


— Ти вже старий, Джакомо. Мабуть, я писатиму жалібний марш до твого похорону, а щоб не запізнитися, почну завтра ж,
— Що ж, пиши, — зітхнув Пуччіні,— боюся лише, що це буде перший випадок, коли похорон обсвищуть.

Двійник Пуччіні


Під час роботи над оперою «Богема» утворився своєрідний гурток друзів Пуччіні, який називався «Клубом богеми». Композитор і його товариші вечорами збиралися у лісовій хижі і при світлі гаснички гуляли в карти чи розповідали комічні історії. Тут же стояло піаніно, і господар частенько в присутності своїх партнерів сідав за нього і грав, а потім радився з друзями з приводу тієї чи іншої музичної деталі. Все було гаразд, але… настав мисливський сезон, і на світанку композитор замість сідати за рояль йшов з рушницею до озера. Це дуже стурбувало видавця майбутньої опери, а особливо дружину. Щоб врятуватися від її нападок, композитор схитрував він запросив якогось молодого піаніста і той про людське око зранку грав мелодії із «Богеми». Невідомо, як проходило полювання Пуччіні, але опера вийшла чудова!

Пам'ятник за життя

Джакомо Пуччіні був великим оптимістом. Почуття гумору не залишало його навіть у найскрутніших ситуаціях. Одного разу він зламав собі ногу і потрапив до лікарні. Через кілька днів його відвідали друзі. Вітаючись, Пуччіні весело сказав


— Я такий щасливий, друзі! Мені вже почали споруджувати пам'ятник!
— Не кажи дурниць, облиш ці безглузді жарти! — перелякано вигукнув один з його друзів.
— Я зовсім не жартую, — відповів композитор і показав ногу в гіпсі.

Не розгубився


Панас Карпович Саксаганський почав виступати на сцені в 1883 році. Згодом він часто розповідав про свій дебют. У п'єci «За Німан іду» він мав верхи їхати з піснею «Гей, коню, мій коню, заграй підо мною! Дівчино, прощай!» Та заспівати не довелось. Кінь злякався глядачів, підскочив і скинув на землю бравого козака.


Але Саксаганський підхопився, й, дивлячись на коня, вигукнув кінець куплета «Дівчино, прощай!» Зала вибухнула реготом.

Не вистачило дрібниці…


На конкурсі, що був оголошений в кінці минулого століття Віденською консерваторією, трохи не трапився конфуз; першу премію ледь не одержала абсолютно бездарна співачка, у якої були про то чималі придворні зв'язки. Пізніше голову конкурсної комісії Густава Малера запитали


— Чи правда, що пані X. ледь не стала лауреатом конкурсу?
— Так, це чистісінька правда.
— Чого ж їй не вистачало?
— Одного голосу. Її власного.
SOS!

На одній з репетицій «Камерної симфонії» засновника 12-тонової системи А. Шенберга був присутній Мадер. По закінченні репетиції Малер звернувся до оркестру


— А тепер, благаю вас, зіграйте звичайне тризвуччя, бо інакше я сьогодні не засну.

Надмірність бажань


Відомий польський піаніст Ігнац Падеревський концертував у Лондоні. В залі було душно, і дві дами зажадали розчинити вікна.


Утворився сильний протяг. Падеревський звернувся до дам
— Вимушений просити зачинити вікна. Не можна зразу одержувати подвійне задоволення слухати гарну музику і вбивати піаніста!

Взаємна великодушність


Падеревського, що прогулювався вулицями Парижа, несподівано зупинив якийсь замурзаний голодранець.


— Вам почистити взуття?
— Дякую, — відповів Падеревеький, не потребую. Але якщо ти вмиєшся, то дістанеш від мини двадцять франків.
Хлопчина одразу кинувся до найближчої колонки і на хвилину з'явився порівняно чистим.
— Ось твої двадцять франків, — сказав Падеренський і подав йому гроші. Хлопчина глянув на піаніста і, посміхаючись, повернув монети
— Ні, липше візьміть їх назад і підріжте своє довге волосся.

Шарманка проти «Стейнвея»


Коли Падеревський робив турне по Західній Америці, йому по телеграфу запропонували за чималу суму вистуупити в одному гірському містечку. Падеревський з задоволенням прийняв це запрошення.


Але, коли він в призначений день, прибув на концерт, виявилось, що на естраді стоїть лише… механічне піаніно, щось на зразок великої шарманки.
Шукати в цей час фортепіано — означало втратити величезну кількість глядачів і час. Відважившись, Падеревський підсів до піаніно, вклонився, схопив за ручку і крутив шарманку, поки всі «номери» не були зіграні.
Приголомшливі вигуки «браво», «біс» свідчили про ентузіазм публіки. Наступного дня, в іншому місті, Падеревський дав концерт на справжньому «Стейнвеї». Його виконання було прийнято з великим захватом, але… все ж не так, як на попередньому концерті.

«Учениця Падеревського»


Падеревський приїхав якось у невеличке американське місто. Гуляючи, побачив на одному непоказному будинкові скромну табличку «Міс Джонс вчить грі на роялі. Урок — один долар». Сама вчителька у цей час виконувала з великими помилками ноктюрн Шопена, Падеревський завітав до неї, мовчки сів за рояль і зіграв ноктюрн.


Коли другого дня Падеревський ще раз зупинився біля знайомого будинку, то побачив велику вивіску
«Міс Джонс. Учениця великого Падеревського. Урок — п’ять доларів».

Несправжній Орфей


— Ноаоявлений Орфей, — вигукували прихильники Падеревського по його виступі у Варшаві.


— Прошу пробачення, панове, — заперечив піаніст. — Адже між мною і Орфеєм є певна відмінність.
— Яка?
— Орфей розчулив своєю музикою не тільки звірів, але й каміння!

Пунктуальність


Падеревський одержав запрошення, в якому було сказано


«…Моя дружина виконав для Вас власні композиції, донька співатиме романсів, а син заграє на скрипці. Після виступів, о десятій годині вечора, розпочнеться банкет».
Падеревський відповів
«Щиро дякую! Запрошення приймаю. Буду рівно о десятій».

Метикуватий слухач


Німецький композитор і диригент Ріхард Штраус написав свого часу оригінальний твір — музикальний жарт для оркестру. Зміст жарту полягав у тому, що оркестранти під час виконання по черзі йдуть з естради, залишаючи самого диригента. Під час перебування Р. Штрауса в Карлс-баді (нині — Карлові Вари), який славиться своїми мінеральними водами, місцевий оркестр на честь композитора вирішив виконати названий вище твір.


Коли музиканти стали по черзі залишати естраду, один із слухачів, що сидів поруч композитора, прошепотів йому на вухо;
— Бачите, як діють карлсбадські солі!..

Поручники


Заповнюючи анкету, яку надіслали в 1933 році з Імперської музикальної паля ти, Рихард Штраус натрапив на таке запитання «Чим Ви можете ще довести Вашу композиторську спеціальність? Назвіть як порушників двох відомих композиторів. Залишаємо за собою право зажадати авторські рукописи поручників».


Розгніваний Штраус написав «Моцарт і Вагнер».

Хто кого

Батько Ріхарда Штрауса, відомий свого часу валторніст, сказав молодому диригентові
— Затямте ми стежимо, як ви таєте за пульт, як ви одкриваєте партитуру. І не встигли ще ви підняти паличку, як ми вже знаємо, хто тут хазяїн — ви чи ми.

Непослідовність


Італійський композитор П'єтро Масканьї сам диригував у Міланському театрі «Ла Скала» на прем'єрі своєї нової опери. Він помітив, що одна його знайома графиня залишила театр після другою акту.


Наступного дня композитор висловив графині своє невдоволення.
— Не ображайтеся, любий Масканьї, - відповіла графиня, — адже я мушу дотримуватися хорошого тону і завжди залишати театр після другого акту! Через деякий час, вона запросила композитора на любительску оперну виставу, де виконувала якусь невеличку партію в останньому акті.
— Ну, як я співала? Скажіть мені одверто свою думку? — звернула ся вона після вистави до Масканьї.
— Я вважаю, що ви зрадили хороший тон, — відказав композитор, — адже вам треба було б піти з театру після другого акту…

Фінанси і мистецтво


Берлінська газета «Біржовий кур'єр» у грудні 1892 року вмістила статтю «Фінанси і мистецтво». В статті писалося, що найбільші прибутки з усіх відомих опор дала одноактівка «Сільська честь», поставлена вперше у травні 1890 року в Римі. Композитор П'єтро Масканьї заробив більше, ніж Моцарт, Вебор і Глюк за все життя. А лібреттист Верга — більше, ніж Гете, Шіллер і Лессінг.

Найкращі хвилини

Якось на виконанні симфонічної поеми Клода Добюссі «Море» були присутні автор твору і його співвітчизник композитор Ерік Саті. Коли оркестр зіграв першу частину, названу «На морі від світання до полудня», Дебюссі запитав свого колегу, чи подобається йому музика. Саті, посміхаючись, відновів


— Десь о пів на одинадцяту було дуже красиво.

Спільні інтереси


Ян Сібеліус влаштував якось сімейну вечірку. Один із запрошених, також композитор, помітив, що більшість гостей — це люди, які не мають жодного відношення до музики, — комерсанти, промисловці, ділки. Він із здивуванням запитав господаря


— Не розумію, що у вас спільного з ними? Про що ви з цими людьми розмовляєте?
— Звичайно ж про музику, виключно про музику, — відповив Сібеліус. — Бо коли збираються разом мої колеги, єдине, про що точиться розмова, це гроші и знову гроші…

Важка дилема


Олександр Костянтинович Глазунов завжди терпляче й уважно вислухував композиторів-початківців. Лише одного разу він не витримав і сказав юнакові, що закидав композитора своїми бездарними опусами


— Любий, у мене склалося таке враження, ніби вам запропоновано або створювати музику, або йти на шибеницю!

Недовговічний годинник


Славетний диригент Артуро Тосканіні мав звичку, розсердивший на репетіції, трощити всі предмети, що потрапняли йому під руки. Якось він кинув на підлогу свій дорогий годинний і розтовк його каблуком. Оркестранти рішили подарувати йому два нових, але дешевих годинники. Тосканіні прийняв подарунок з подякою і незабаром використав його… «за призначенням».

Делікатний Тосканіні

Перебуваючи в Америці, Артуро Тосканіиі диригував у Нью-Йорку. Якось він зробив зауваження співачці, що виступала з оркестром.


— Я ж велика артистка, — розсердилась дама. — Чи знаєте ви це?
Тосканіні шанобливо відповів
— Не турбуйтесь, я нікому про це не скажу.

Фальші не буде


На репетиціях Тосканіні дуже дратувався. Одного разу він диригував симфонією, в якій арфіст повинен був один-єдиний раз взяти одну-єдину ноту, і арфіст ухистився сфальшивити. Тосканіні вирішив повторити всю симфонію, а коли дійшла черга вступити арфі, музикант знову спіткнувся. Розгніваний Тоеканіні залишив приміщення.


Увечері відбувся концерт. Арфіст-невдаха, зайнявши своє місце в оркестрі, почав знімати з арфи футляр, і яким було його здивування, коли він помітив, що на арфі обірвано всі струни, за винятком однієї — потрібної!..

Солідний гонорар


Артуро Тоеканіні та П'етро Масканьї (автора опери «Сільська честь») запросили взяти участь у великому музичному фестивалі, присвяченому пам’яті Д. Верді.


Масканьї страшенно заздрив славі Тосканіні і тому прийняв запрошення в умовою, що він одержить гонорар більший, ніж Тосканіні.
— Хоч на одну ліру, — наполягав Масканьї.
Фестивальний комітет погодився. Отримуючи гоноpap, Масканьї дуже здивувався, колі побачив, що йому дісталась лише… одна ліра. Тосканіні диригував безкоштовно.

Що таке добре


Розповідають, що Тосканіні якось сказав одному з прихильників його таланту


— Я диригую не так уже й добре, як вам здається. Просто ті диригенти, яких ви слухали, роблять це набагато гірше.

Складна ситуація


Артуро Тосканіні запитали, чому в ного оркестрі ніколи не було жодної жінки.


— Бачите, — відповів маестро, — жінки дуже заважають. Коли вони вродливі, то заважають моїм музикантам, а коли потворні, то ще більше заважають мені!

Хто потерпілий?


У Відні, в одному з судів слухалася справа двох молодих композиторів, авторів модних пісень. Кожний з них стверджував, що другий украв у нього мелодію. Запросили експерта — відомого композитора Ференца Легара.


Коли той ознайомився з обома рукописами, суддя запитав
— Отже, пане експерт, хто все-таки потерпілий?
— Жак Оффенбах, — відповів Легар.

Вигідніш бізнес


До Гергарда Гауптмана звернулась юнка з проханням дати їй два автографи.


— Нащо вам зразу два? — здивувався шановний драматург.
— Два «Гауптмани» я обміняю на одного «Легара»!

Скрябін-драматург


Видатний російський композитор О. Скрябін у ранньому дитинстві виявляв сильний нахил не лише до музики, а й до поезії, до театру. Він складав і ставив свої власні «трагедії», написані почасти віршами, почасти прозою. Хоч трагедії ці мали, як і належало п'ять дій, частенько траплялось, що вже в третій дії нікого з героїв не лишалося серед живих всі або вмирали своєю смертю, або вбивали одне одного. Засмучений таким несподіваним для себе фіналом, автор скаржився


— Тітонько, більше нема кому грати!

Прорахунок Пушкіна


У Великому театрі йшов «Євгеній Онегін». Декілька молодих артисток слухали спектакль за лаштунками. Під час сцени листа Татьяни одна з них обурено сказала


— Я не розумію Татьяни… Як вона могла писати листа Онегіну, а не Ленському!
Олєнін — виконавець партії Онєгіна — стояв поблизу. Почувши це, він посміхнувся й сказав
— Любі панночки, не осуджуйте так суворо Пушкіна. Адже він не знав, що Лепського співатиме Собінов.

Тонкий натяк


Після виконання квінтету Ф. Шуберта «Форель» відомий німецький композитор і піаніст Макс Регер, що грав фортепіанову партію, дістав від одного з своїх прихильників у подарунок кошик форелі. Регер надіслав доброзичливцю вдячного листа, в якому, між іншим, написав, що в наступному концерті він виконуватиме «Менует бика» Й. Гайдна.

Романси й фінанси

Відомий італійський співак Енріко Карузо повинен був одержати чек на чималу суму. Коли він прийшов у банк, то виявилося, що при ньому немає жодних документів. Карузо на мить задумався і блискавично прийняв рішення… Службовці банку почули у чудесному виконанні арію з опери «Тоска». Цього було досить, і касир негайно виплатив гроші.


Залишаючи банк, Карузо сказав
— Ніколи в житті я, здається, так добре не співав, як сьогодні!

Газети все знають


Коли Енріко Карузо впершо прибув до Америки, його одразу затакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думає про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами, Карузо відповів


— Ніколи я над таким питанням не замислювався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.

Ввічлива публіка


Молодий, але досить упевнений в собі тенор сказав якось Карузо


— Учора в опері мін голос прозвучав по всіх ярусах театру.
— Так, — відповів Карузо, — я бачив, як публіка всюди звільняла для нього місця.

Карузо — король


Карузо їхав на гастролі за кордон. Коли він був уже у вагоні, до купо вбіг захеканий театральний кравець і всучив співакові чималий пакунок, виправдуючись


— Пробачте, але це корона, яку ви забули.
У валізах місця не було, і артист звільнив коробку з-під капелюха, куди й запакував цей реквізит.
На кордоні до купе увійшов урядовець.
— Ви маєте що-небудь, що підлягає миту?
— Ні,— відповів артист.
Коли ж урядовець підозріло поглянув на валізи, співак запропонував йому оглянути їх. Першою в очі впала коробка з короною. Побачивши корону, урядовець поспішно закрив коробку і, заїкаючись, несміло промурмотів
— Дуже вдячний. Пробачте, ваша королівська величність, що потурбував вас.
Так, вклоняючись і перепрошуючи, вийшов з вагона.

Спокійна професія


Мало кому відомо, що перед кожним виступом Карузо дуже хвилювався і, щоб заспокоїти себе, малював карикатури на своїх колег, в чому й досяг справжнього мистецтва.


— Як карикатурист ви були б не менш відомі,— говорили йому.
— Так, — відповідав Карузо. — До того ж я менше б хвилювався,

З відривом від виробництва


Карузо купив будинок і запросив робітників його відремонтувати, Якось, коли він репетирував, увійшов підрядник.


— Я на хвилинку… Ви хочете, щоб ремонт якнайшвидше закінчився?
— Звичайно, — відповів Карузо.
— Тоді, будь ласка, не виспівуйте вдома, бо штукатури не можуть працювати. Вони тільки те й роблять, що слухають ваші пісеньки…

Голос — ще не все


На виставі «Паяців», де був присутній «вищий світ» Італії, несподівано захворій тенор, що виконував партію Арлекіна.


Карузо, що перебував у залі, не довго думаючи, зайняв місце за сценою (як і належить по ходу дії) і блискуче виконав серенаду Арлекіна. Кожна поява Карузо на сцені супроводжувалась бурхливими оплесками, але цього разу публіка в залі наче вимерла. Після спектаклю Карузо з гіркою посмішкою сказав Тітта Руффо, який виконував партію Тоніо
— Ось бачиш, що таке освічена публіка. Вона цінує лише ті імена, які читає чорним по білому на афішах…

Скромність співака


Після виступів Карузо у віденській опері до нього підійшов один з його шанувальників.


Розбещений похвалами, Карузо почав детально розповідати про свої успіхи, високі гонорари, про любовні перемоги, про свої звички, славу, яку він має за кордоном, про плани й надії на майбутнє тощо.
— Але, милий друже, — закінчив співак, — що ж це ми весь час говоримо про мене, розкажіть і ви що-небудь про себе… Ну, наприклад, як вам сподобався мій вчорашній виступ?

Винахідливість


Карузо розповідає у своїх спогадах, що він частенько забував під час виступу слова арії, яку виконував. Так трапилось і на сцені міланського театру «Ла Скала». Замість потрібних слів солістові довелося співати тра-ля-ля, тра-ля-ля…


Після виступу задуманий Карузо сидів за лаштунками. Побачивши режисера, який кипів від злості, Карузо поблажливо поплескав його по плечу й сказав
— Ваше щастя, що я, крім усього, ще й гарний поет і мені вдалося так добре підібрати риму до тра-ля-ля…

Атмосферні зміни


Карузо приїхав на декілька спектаклів до Парижа. Після першого виступу співак застудився і не зміг співати. Директор опери почав обурюватися


— Ну, що мені робити? Не розумію, як ви могли застудитись.
— Не розумієте? Я поясню, — відрубав співак.
— По-перше, зала була розігріта ентузіазмом публіки, потім почалась буря овацій, і, нарешті, холодний прийом у критиків! Хіба цього не досить?

Майже спіритизм


— Жодна людина не знаменита так, як їй це здасться, — сказав великий Карузо.


Якось машина його поламалась, і він був змушений зупинитися в одного фермера. Коли співак назвав себе, фермер зірвався з місця, потис Карузо руку й схвильовано промовив
— Чи міг я коли-небудь подумати, що побачу на своїй маленькій кухні великого мандрівника Робінзона Карузо!

Почув — запам’ятав — заграв!


Відомий радянський музикознавець Б. Яворський розповідав про цікавий епізод, який засвідчує феноменальну пам'ять С. Рахманінова.


Якось до Танєєва прийшов Глазунов. Глазунову продемонстрували досягнення московських музикантів, а потім попросили, щоб він виконав щось із свого. Глазунов відповів, що з поваги до Сергія Івановича він спробує зіграти що-небудь новеньке і запропонував ось тільки написану ним першу частину Шостої симфонії, якої він ще нікому не показував…
Сергій Іванович вийшов, замкнув усі двері, потім повернувся і попросив Глазунова розпочинати. Глазунов виконав першу частину, після цього почались розмови, о6говорення.
Минув деякий час. І раптом Сергій Іванович сказав
— Ох, я ж позачиняв усі двері,— а може хтось прийшов.
Він вийшов і через хвильку повернувся з Рахманіновим.
— Дозвольте познайомити вас з моїм учнем.
Відрекомендувавши Рахманінова, він сказав, що це дуже талановитий композитор і також нещодавно створив симфонію.
Рахманінов сів до рояля і заграв… першу частину Шостої симфонії Глазунова. Здивований Глазунов запитав
— Де ви з нею познайомилися? Я ж її нікому не показував!
Танєєв посміхнувся
— У моїй спальні. Я його там замкнув.

Перше знайомство


Одному з розпорядників студентського концерту доручили запросити відомого артиста Мамонт Дальського. Toй дав згоду. Другого дня студент одяг сурдут, найняв величезну карету й під’їхав до готелю, де жив знаменитий трагік.


Але той сидів напівроздягнений, похмурий.
— Не поїду, — сказав він захриплим голосом.
Студент засмутився. Дальський заспокоїв
— Та ви не журіться, юначе, замість себе приятеля пошлю. Чудовий співак. Бас. Та де ж він? Федько!
Увійшов чудній, довготелесий хлопець.
— Федько! Одягайся хутчій! На студентський концерт поїдеш. Заспіваєш там що-небудь.
Співець відмовлявся, та Дальський гримнув на нього. Федько мовчки вийшов, сів у карету. Їхав теж мовчки. Тільки на концерті студент запитав співака
— А ви хто будете?
— Федір Шаляпін. А з ким я маю честь?
— Василь Качалов.

Весільна музика


Влітку 1889 року, — згадує Ф. І. Шаляпін, — я повінчався з балериною Торнагі в маленькій сільській церковці, Після весілля ми влаштували смішний якийсь турецький бенкет; сиділи на підлозі, на килимах і бешкетували, як малі діти. Не було нічого, що вважають неодмінним на весіллях ні щедро прикрашеного столу з різними наїдками, ні про-речистих тостів, та було багато польових квітів і немало вина. Зранку, годині о шостій, біля вікна моєї кімнати вибухнув пекельний шум, і юрба друзів на чолі з С. І. Мамонтовим виконала концерт на пічних затулках, залізних заслонках, на відрах і якихось пронизливих свищиках. Це трохи нагадувало мені Суконну слободу.


— Якого дідька ви хропите? кричав Мамонтов. — У село приїздять не на те, щоб спати! Вставайте, ходімо в ліс по гриби,
І знов калатали в заслонки, свистіли, горлали. А диригував усім цим гармидером… С. В. Рахманінов.

«Ми співали»


Шаляпін мав служника Петра, який був надто високої думки про власну персону. Під час перебування Шаляпіна в Берліні до Петра звернувся один журналіст і попросив влаштувати йому інтерв’ю з видатним співаком.


— На жаль, дорогий пане, нічого не можна зробити, — відповів Петро. — Мій хазяїн зараз одягається і не може прийняти пана, але я сам можу дати інтерв'ю, бо про все, що стосуються його, я добре поінформований.
— Які плани папа Шаляпіна на найближчий час?
— Збираємось до Мілана, де в театрі «Ла Скала» співатимемо Мефістофеля. Пізніше поїдемо до Лондона, де в королівському палаці дамо великий концерт для англійської аристократії.
У цю хвилину портьєра розсунулась і до кімнати зазирнув Шаляпін
— Все правильно, але не забудь, Петре, забрати мене з собою, коли їхатимемо до Мілана і Лондона.

Поважна причина


Шаляпін деякий час виступав на американських сценах. Одного разу він приїхав в провінціальнє містечко. На вокзалі співака зустріли журналісти і засипали його запитаннями. Коли журналісти підійшли, до Шаляпіна зненацька наблизилась дама, яка відрекомендувалася поклонницею його таланту. Минуло чверть години, але екзальтована панночка не мала й найменшого наміру залишити співака самого. Шаляпін просто не знав, як відкараскатися від надо-кумливої шанувальниці. На щастя з'явився фотограф.


— Чи можна попросити містера Шаляпіна посміхнутися?
Шаляпін одразу ж скористався з цього і звернувся до непрошеної співрозмовниці
— Змушений попрощатися з вами, міс. Ви ж чули фотограф попросив мене зробити приємний вираз обличчя!

На пільгових засадах


Один мільярдер попрохав Шаляпіна виступити в нього на вечорі й запитав про гонорар.


— Тисяча доларів, — була відповідь.
— Гаразд, ви одержите свою тисячу доларів, але тільки виступите зі своїм номером і не залишитесь серед гостей.
— Вам треба було одразу про це сказати, — посміхнувся Шаляпін. — Якщо мені не треба бути з вашими гостями, я співатиму і за п’ятсот доларів.

Магія голосу


Якось Шаляпін був запрошений на концерт до американської співачки-мільйонерші.


Наступного дня мільйонер запитав Шаляпіна, як йому сподобався голос його дружини. Великий співак відказав
— О, голос просто магічний!
— Правда? То чому ж ви покинули залу, зразу, як дружина почала співати?
— Саме тому, що не міг протистояти її магічному голосові,— відповів Шаляпін.

Співи й праця


Шаляпін завжди дивувався з людей, які вважали, що робота артиста легка.


— Вони нагадують мені,— казав співак, — одного візника, що якось віз мене по Москві й запитав — «А ти, пане, чим займаєшся?» — Так от, співаю, кажу. — «Та я не про те. Співати — ми всі співаємо.
І я співаю, коли сумно на душі. Я питаюся, що ти робиш?»

Поговорили


Одного разу на офіційному прийомі Моріс Равель сидів поруч з композитором, який не любив його музики. Сусіди вперто мовчали. Нарешті Равель прокашлявся і приязно сказав


— Любий колего, ви не заперечуватимете, якщо ми тепер перейдемо на якусь іншу тему?

Жертва витонченого смаку


Один англійський піаніст, який поїхав виступати з концертами на Ближній Схід, несподівано повернувся на батьківщину.


— Я зробив так тому, пояснив він диригентові Бічему, — що двічі був обстріляний арабами.
— Що ти кажеш? — здивувався Бічем. — От ніколи б по подумав, що араби так чудово розуміються на музиці!

Рибалка Карлович


Польський композитор Мечислав Карлович був пристрасний рибалка. Якось йому захотілось половити форелі. Оскільки в нього не було дозволу на риболовлю, він вибрав затишне місце і там закинув вудочку. Та позад нього одразу ж розсунулись гілки кущів, і з них висунулася голова сторожа.


— По якому праву ви тут ловите рибу?
— Дорогий мій, — спокійно почав Карлович, — я це роблю під впливом непоборної і незбагненої сили інтуїції, що оволоділа жалюгідним створінням. Сторож розгубився.
— Прошу пробачення, — промовив він перегодом, знімаючи з голови кашкета, — хіба ж устигнеш за усіма новими розпорядженнями…

Дивний концерт


Славетний румунський композитор і скрипаль Джордже Енеску був, крім того, гарним піаністом. Якось, коли Енеску мешкав у Парижі, до нього звернувся знайомий, досить таки посередній скрипаль, і попрохав поакомпанувати йому на концерті.


Після деяких вагань Енеску погодився. По дорозі він стрівся з відомим піаністом Гізекінгом. Посміхаючись, Енеску розповів йому про концерт, який має відбутися і несподівано запропонував
Послухай, а чому б тобі не піти зі мною?
— Цікаво, а що там я робитиму?
— Ну, хоча б гортатимеш ноти!
Гізекінг погодився. Наступного дня в газеті з’явилась рецензія «Досить дивний концерт довелося вчора слухати. Той, хто повинен був грати на скрипці, грав на роялі; той, хто повинен був грати на роялі, гортав ноти; а той, кому слід було б гортати сторінки, чомусь грав на скрипці».

В години натхнення


Славнозвісний український радянський композитор Станіслав Людкевич, як справжній творець, заглиблюючись у свої думи, забуває про все інше. Через цю неуважність до дрібниць буденного життя він, кажуть, не раз потрапляв у прикре становище. Якось, іще до війни, приїхавши зі Львова у Стрий, він півтори години стояв на вулиці і чогось терпляче чекав. Виявилося трамвая. На щастя, хтось співчутливо нагадав композиторові, що у Стриї трамваїв немає.

Біда біду виручила

С. Людкевич мав виїхати до Коломиї на якісь музичні урочистості. Сів у вагон, поїхав… і вже досить далеченько схаменувся, що потрапив не в той поїзд і їде зовсім у протилежний бік. Коли композитор з великими труднощами додзвонився з якогось містечка до Коломиї, щоб пробачитися за вимушену затримку, його заспокоїли;


— Не хвилюйтеся, пане професоре, адже наші урочистості мають відбутися, як ми сповіщали, через два тижні. У вас іще багато часу!

Делікатна відмова


Одного разу, в дожовтневий час, до директора галицького театру у Львові з'являється молода приваблива жінка і заявляє, що хотіла б тут працювати. Директор протягом цілої години перевіряє її голос, дикцію, танці, слухає уривки з різних п'єс і нарешті питає


— А як ви називаєтеся?
— Курочка.
— Бачите, — відповідає директор, — щоб сподіватися на успіх у театрі, треба мати передусім популярне прізвище. От якби ви називались Заньковецька, я прийняв би вас негайно!

Спростований довід


Визначний український письменник, фольклорист, музикант Гнат Хоткевич з палким ентузіазмом боров ся за відродження інтересу до бандури і нерідко говорив, що вона повинна посісти в музичному побуті не менш значне місце, ніж фортепіано чи скрипка. Якось один гімназичний учитель зауважив йому на це, що бандура все ж такії надто старий винахід для нового часу, Хоткевич відповів


— Література теж дуже старий «винахід», але ж ми раз у раз вдаряємо в її струни!

Вичерпна відповідь


— Гнате Мартиновичу! — звертається до Хоткєвича один з його приятелів. — Я забув, який це ви день найкраще любите святкувати — іменини чи день народження?


— Іменини та день народження своїх приятелів.

Сміх крізь сльози


Львівський письменник Михайло Рудннцькин згадує про злигодні дореволюційного галицького театру, коли при всьому драматичному таланті артистів ні оркестр, ні хори не могли передати складної музичної композиції, Останні нагадували тоді, за висловом автора, «банкет, на якому запрошеним гостям дозволили лизнути одну-дві страви і попросили вибачити, що кухар захворів і не міг приготувати всього, що було заплановано»… Спроби експериментувати за таких умом дорого коштували. «Mені, - пише автор спогадів, — доводилось бачити не раз, як композитор Станіслав Людкевич рвав волосся на голові і кусав пальці, коли слухав оперу в нашому театрі. Інші менш чутливі, може, тільки лаялись, доповнюючи оплески не дужо вибагливих слухачів…»

Переваги співака

Артист галицького дореволюційного театру Іван Рубчак свого часу був талановитим виконавцем ролі Івана Карася в «Запорожці за Дунаєм». Співав Рубчак від душі, так само грав, хоч інколи трохи що плутав. Через це про нього говорили


— Рубчакові треба дозволити співати навіть у драмах, бо тоді слухачі не помітять, що він не знає напам'ять ролі.

Чарлі співає


На вечорі в день свого народження Чарлі Чаплін розважав гостей, імітуючи знайомих мужчин, жінок і дітей. Нарешті проспівав арію з італійської опери, причому виконав її чудово.


— Я не знав, що ви вмієте так добре співати, — зауважив хтось із слухачів,
— Я зовсім не вмію співати! — заперечив Чаплін. — Я тільки імітував Карузо.

Як стати людиною


У своїх спогадах Джордже Енеску писав «Залишатися дитиною все життя — це чудова мрія, яку неможливо здійснити. Мені особисто довелось стати дорослим. В дитинстві батько часто казав мені «Хоч помри, але будь людиною!» Я вижив і став нею».

Не за адресою

Один композитор-початківець запросив Імре Кальмана на прем’єру своєї оперети. Після спектаклю початківець підійшов до шановного метра й запитав, якої він думки про твір.


— Бачите, — сумно сказав Кальман, — про свої власні творн я звик вислуховувати думки від інших.

Музикальне диво


Відомий диригент Леопольд Стоковський сказав після одного з концертів


— Цей оркестр учинив переворот! Твір, в безсмерті якого я був переконаний, оркестр знищив за півтори години.

Мистецтво вимагає жертв


Коли Стоковський приїжджав до Парижа, він завжди відвідував маленький ресторанчик, господар якого частував диригента смачними стравами за незначну ціну. Якось Стоковський запитав


— Чим я зобов’язаний вашій незвичайній люб’язності? Адже я не бідний.
— Я дуже люблю музику, — запально промовив господар, — і ради неї готовий піти на будь-які жертви.
Стоковський вийшов з ресторану розчулений та раптом помітив у вікні рекламку «Щоденні сніданки, обіди й вечері у товаристві великого Стоковського».

Небезпечний портрет


У 1917 році Стравинський відвідав Рим і Неаполь. Під час цієї поїздки він познайомився з художником Пабло Пікассо. Коли Стравинський повертався до Швейцарії, його затримали, перевірили речі композитора і виявили химерний документ.


— Що за малюнок? — запитали Стравинського.
— Мій портрет роботи Пікассо!
— Не може бути! Це план!
— Так! План… мого обличчя і нічого більше! Митник все ж таки конфіскував малюнок вирішив, що це замаскований план якоїсь стратегічно важливої споруди…

Ні про що інше


Якось одна дама запитала Стравинського


— Маестро, про що ви думаєте, коли створюєте музику?
— Пробачте, мадам, ні про що інше. Пишу музику.

Популярність Стравинського


Ось що трапилось із Стравинським у Барселоні, куди він прибув, щоб диригувати трьома концертами під час фестивалю, йому ж таки присвяченого.


«Коли я приїхав до цього міста, — розповідає композитор, — на мене чекала приємна несподіванка, якої я ніколи не забуду. Серед людей, що мене зустрічали на вокзалі, був маленький пресимпатичний журналіст. Коли він мене інтерв'ював, йому захотілося будь-що мені підлестити і він сказав «Барселона чекає вас з нетерпінням. Ох, коли б ви знали, як тут люблять вашу «Шехеразаду» і ваші танці з «Князя Ігоря!» «У мене ж не вистачило мужності його розчарувати».

Незмінна думка


На прийомі, влаштованому в Стокгольмі на честь І. Стравинського, композитора запитали, що він думає про джаз.


— Те саме, що й 20 років тому, — відповів він.
— А як ви ставились до джазу 20 років тому?
— Цього я не пам’ятаю.

Ще нудніше


Один аристократ — знайомий польського композитора Кароля Шимановського — якось запитав музиканта


— Маестро, чи не здається вам диявольськи нудним життя, коли нічого не треба робити, а тільки писати музику?
— Так, Трішки нуднувато, — погодився композитор, — але ще нудніше все життя нічого не робити й слухати те, що я пишу.

Полювання на актора


Коли почалася війна 1914 року, київські театри опиналися в скрутному становищі багато артистів було Мобілізовано. Доводилося шукати виконавців серед тих, хто служив у київських військових частинах. Відомий український співак Михайло Іванович Донець від час війни працював у військовому госпіталі фельдшером. Увечері виступав в опері. Якось комендант Києва полковник Медер завітав сюди за лаштунки, побачив у вбиральні військовий одяг. Дізнавшись. що він належить Донцеві, Медер заборонив йому виступати в театрі. Через кілька днів в афішах з'явилося нове ім’я — Михайло Донський! На цей раз військової форми комендант не знайшов у театрі і дав акторові спокій.

Гартування волі

Український композитор Кирило Григорович Стеценко замолоду був над звичайно життєрадісний, веселий, любив дружнє товариство, дотепи, зокрема, охоче розповідав про своє раннє дитинство. Хлопчиком він не раз допомагав батькові-маляру, а коли підріс, навчився фарбувати і сам лазив на риштованнях, заробляючи на прожиття, Одного разу він упав досить звисока і, забивши ногу, закричав


— Ой, здається, я ногу собі зламав!
— Щоб ти не зламав, все одно відрахую, — «заспокоїв» його підрядчик.

Рідкісний випадок

Відомого диригента Вільгельма Фуртвснглера попросили якось послухати одного скрипаля і висловити свою думку про його гру.
— Я просто вражений, — перегодом розповідав диригент. — Це не скрипаль, а небачений феномен. Уперше чую, щоб такі легенькі музичні твори виконувалися з такими надмірними труднощами.

Передбачли вість


Моріс Шевальє, відомий французький кіноактор і співак, одного разу загубив у готелі кредитний квиток на 500 франків. Невдовзі в його номер постукав розсильний і повернув артистові пропажу. Хоч Шевальє зрадів, що гроші знайшлися, але все ж не втримався, щоб не зробити зауваження


— Але ж я загубив одну купюру, а не 10 по 50 франків!
— Ви маєте рацію, — відповів розсильний, — але коли я перед цим повертав одному з наших гостей загублену ним банкноту, то виявилось, що в нього немає дрібних.

Уточнені дані


Один досить популярний і улюблений на початку нашою століття петербурзький співак під час своїх концертів завжди співав «У Францію два гренадери»…


Постійним відвідувачам його концертів це добре таки набридло. І ось одного разу хтось із них не витримав і уїдливо гукнув «Знову два гренадери». Співак по розгуби вся і заспівав «У Францію три гренадери…» Овації в залі довго не вщухали.

Гладкий і худий


Знаменитий свого часу англійський тенор затримався якось у буфеті невеличкої залізничної станції і запізнився на поїзд. Співак прогулювався по перону, очікуючи наступного поїзда, як раптом до нього підійшов службовець-залізничник і запитав


— Скажіть, маестро, ви справді заробляєте багато грошей?
— Так, справді,— відповів співак,
— І скільки ж вам платять?
— Одна нота, ось наприклад така, — співак узяв один з високих звуків, які принесли йому славу, — коштує 15 фунтів стерлінгів.
— Маестро, якщо ви хочете дізнатися, скільки я заробляю за рік, — з сумною посмішкою промовив службовець, — то візьміть чотири таких ноти.

Найважче

Відомого піаніста Артура Рубінштейна запитали, що для нього було найважчим, коли він учився грати на роялі. Музикант відповів
— Плата за уроки.

Знайшли місце


Коли А. Рубінштейн перебував у Лондоні, в номер готелю до нього ввірвалась незнайома дама. Вона заявила, що закохана в музику і попросила квиток на вечірній концерт. Рубінштейн відповів, що квитків у нього немає. Але дама всілась у кріслі і заявила, що вона звідти не встане, поки не матиме квитка в руках.


— Мадам, — здався нарешті Рубінштейн, — ви примушуєте мене поступитися. В залі справді є одне, лише одне місце, яке я можу запропонувати вам.
— Ви справжній джентльмен, маестро. Де ж воно?
— Біля рояля, мадам!

Знавець музики


Один нью-йоркський мільйонер, який видавав себе за великого любителя і знавця музики, влаштував у себе вдома концерт Артура Рубінштейна. Відомий музикант обрав для цього виступу лише мінорні твори і закінчив концерт виконанням ноктюрна Шопена, зігравши його з особливою задушевністю й ніжністю.


Після концерту господар подякував Рубінштейнові і між іншим зауважив
— Я забув вас попередити, маестро, що ви можете грати гучніше. Адже сусідів у мене немає, я сам займаю увесь цей будинок…

Джільї хвилюється


Відомому італійському співакові Беньяміну Джільї робили операцію під наркозом. Артист від хвилювання почав рахувати «Один… п'ять… вісім…» Лікар попросив його рахувати більш уважно, на що Джільї відповів


— Пане лікарю, не забувайте, що я опинився в надто важкому становищі біля мене нема суфлера.

Віруючий лев


Наприкінці 1890-х років у Петербурзі з великим успіхом йшов балет «Дочка фараона», поставлений відомим балетмейстером Маріусом Петіпа. У першій дії фігурував лев, який ішов по скелі і, вбитий стрілою мисливця, надав униз. Лева «грав» досвідчений статист. Брав за цю «роль» чималі гроші. Одного разу він захворів. Петіпа хотів було відмінити виставу, та свої послуги запропонував інший статист. Петіпа стежив за ходом дії. Ось іде «лев», мисливець пустив стрілу. Та «лев» злякався й не хотів падати в «провалля». Петіпа нервує, показує статистові кулак. Тоді сталося чудо. «Лев» підвівся на задні лани, перехрестився правого передньою й стрибнув униз.

Попередник «авангардистів»

Американський піаніст XIX ст. Леопольд Мейєр прославився деякими дивацтвами. До останньої хвилини він звичайно сидів у залі серед публіки. В критичний момент, коли йому треба було бути на естраді, Мейєр схоплювався з місця, біг поміж рядами й миттю добігав до інструмента. Потому він знімав фрак, закурював сигару й пропонував присутнім, якщо вони хочуть, зробити те саме. Нашвидкуруч виконавши програму, піаніст на «біс» імітував гуркіт, калатання дзвонів, крики тварин, б'ючи для цього по клавішах кулаками, ліктями і… носом.


Яка несправедливість, що його забули! А може це не випадково?

Конкуренти


1904 року тринадцятирічного Сергія Прокоф’ма повезли для вступу в Петербурзьку консерваторію. «Вступний іспит, — згадує композитор, — пройшов досить ефектно. Переді мною екзаменувався солідний, з бородою чолов’яга, котрий приніс як свій творчий доробок романс без акомпанементе. Я ж ввійшов, згинаючись від ваги двох папок, в яких лежало чотири опери, дві сонати, симфонія та чимало фортепіанових п’єс.


— Це мені подобається, — сказав Римський Корсаков, що приймав іспити…»
Про цей випадок зберігся майже стенографічний звіт-лист Сергія батькові на 15 сторінках…

Нерівні сили


1915 року на прийомі в одного мецената до Прокоф'єва з «чарівною» світською посмішкою підійшов молодий шикарний поручик


— А знаєте, Сергію Сергійовичу, — сказав він, — нещодавно я був на вашому концерті, слухав ваші твори й мушу сказати… нічого не зрозумів.
— Мало кому квитки на концерт продають… — байдуже відповів Прокоф'єв, гортаючи журнал і навіть не глянувши на офіцера.

Не маючи зла


Оркестр, виконуючи симфонічну картину «Сни» Прокоф’єва, страшенно фальшував. Після концерту гнічений диригент вибачався перед композитором


— Ви не сердитеся, Сергію Сергійовичу, за всі наші фальшиві ноти?
— Даруйте, — відповів композитор. — Тут взагалі по було жодної правильної ноти. Я цей твір і вважай за чужий.

Точний діагноз


Композитор і піаніст О. Черепнін (син відомого російського композитора А Черепніна) розповідає, що на початку століття в колі його друзів існував одностайно підтримуваний культ Прокоф'єва. Захоплення молоді своїм куміром було настільки велико, що вони вирішили навіть вести літочислення з 11 квітня — дня народження Прокоф'єва. I ось одного разу в цей день Прокоф'єву було надіслано поздоровлення… з Новим роком.


Відповідь прийшла негайно «Поздоровляю з днем вміщення до божевільні».

Ніжний Прокоф'єв


Одного разу в московській «Кав’ярні поетів» Прокоф’єв грав свою фортепіанову славнозвіслу п'єсу «Наслання».


В цей час у залі був Маяковський. Він сидів за одним із столиків і щoсь вихоплено малював.
Наприкінці вечора Прокоф'єв одержав свій портрет з написом «Сергій Сергійович грає на найніжніших нервах Володимира Володимировича».

Спритний «король»


У 1919 році в Чікагському оперному театрі готувалась вистава опери Прокоф’єва «Любов до трьох апельсинів». Подіями зацікавились «апельсинові королі». Один з них запропонував дирекції театру велику суму за те, щоб йому дозволили вивісити в фойє плакат. На плакаті були зображені величезні апельсини, а внизу напис «Ці апельсини надихали Сергія Прокоф'єва. Він вживав фрукти лише нашої фірми!»

Виняток з правил

Розмовляючи з репортером, славнозвісний скрипаль Кльман, посміхаючись, сказав


— Коли тринадцятирічним хлопчиком я дебютував у Перліні, всі говорили тоді «Невже це виняток? У такому віці!..» Тепер, коли мені сповнилось 70 літ, усі кажуть те саме.

Надійний засіб


Якось учень поскаржився своєму педагогові, професору Ленінградської консерваторії М. Черепніну, що в нього не виходить романс і попросив поради.


— Зробіть дуже просто, — відповів Черепній, — напишіть десять романсів, киньте їх у грубку, одинадцятий вийде як слід.

Титулований піаніст


У кінці минулого і на початку теперішнього століття деякі віртуози широко використовували для реклами свої звання і нагороди. «Кавалер командорського хреста Ордена корони італійської, командорського хреста іспанського Ордена Ізабели католицької, командорського хреста (з діамантами) болгарського Ордена Заслуги, командорського хреста турецького Ордена Моджида, офіцерського хреста австрійською Ордена Фраица Йозефа, великої золотої медалі короля баварського» — так афішував себе останній з учнів Ліста, відомий піаніст Еміль Зауер.


Точнісінько, як деякі сучасні лауреати!

Трубач зачекає


Один з найстаріших німецьких диригентів Гермам Шорхон славився своєю пунктуальністю. Він вимагав від оркестрантів, що виступали під його керівництвом, найсуворішої дисципліни. Разом з тим Шорхену не бракувало й гумору. Про це свідчить ось такий випадок, що трапився з ним у Цюріху.


Прийшовши на першу репетицію симфонічного концерту з місцевим оркестром, диригент помітив, що музиканти запізнюються. Нарешті, зібралися, здавалося 6, усі, але диригент сказав, що немає першого трубача і що без нього починати репетицію неможливо — доведеться почекати. Послали по трубача. А коли через хвилин п'ятнадцять той прибіг, на ходу вибачився і почав швиденько перегортати ноти Шерхен спокійно постукав паличкою по пультові й звернувся до самих струнних
— Отже, панове, почнемо з «Маленької нічної серенади» Моцарта.

Дама-критик


Одна французька балерина виступала в маленькому балеті, що його написали А. Онеггер і А. Хеллс. Але, цілком природно, зірка не могла пожертву вати особистим успіхом ради сучасної музики. Закінчувала вона свій виступ трьома мазурками Ф. Шонена. Після вис гави одна дама, що трохи була знайома з Артуром Онеггером, підійшла до нього й, потискуючи йому руку, з хвилюванням промовила


— Я в захваті від вашого балету! Так! Так! Запевниш вас! Мені, щоправда, не затюморочив голови його початок, зате три маленьких номери в кінці…
— Хвалю вас, мадам, за чудовий доказ несхибності вашого смаку то були три мазурки Шопена…
— Ох… Я впізнаю вас і в цьому… Ви кажете так через свою скромність…

Ейнштейн і арифметика


В одному домі зустрілись Альберт Ейнштейн і Ганс Ейслер. Знаючи, що Ейнштейн грає на скрипці, господарка запросила його заграти що-небудь в ансамблі з Ейслером. Ейслер сів за рояль, Ейнштейн почав лагодити скрипку. Декілька разів композитор робив вступ, та Ейнштейн ніяк не міг потрапити в такт. Усі спроби почати разом були марні. Залишаючи рояль, Ейслер жартома зауважив


— Не розумію, як це весь світ може вважати за велику людину того, хто не вміє рахувати до трьох.

Не той учень


Коли американський композитор Джордж Гершвін здобув вже світову славу, вій раптом, на загальний подив, вирішив повчитися деякий час у когось із сучасних майстрів композиції. Гершвін поїхав до Парижа і звернувся до славетного французького композитора Моріса Равеля.


Равель, який добре знав і високо цінував творчість Гершвіна, із здивуванням подивився на американського гостя
— Ви хочете навчитися у мене композиції? Я, звичайно, міг би дати вам кілька уроків, але, скажіть мені одверто, навіщо вам ставати другорядним Гавелем, коли ви вже й так першорядний Гершвін?

Дитина є дитина


У «Спогадах» відомого російського диригента й музиканта А. Б. ХессІна є сторінка, де розповідається про приїзд на гастролі до Петербурга семирічного італійського «вундеркінда» — диригента Віллі Ферреро.


«Зала колишнього дворянського зібрання була переповнена публікою, що жадала сенсацій і створила для Ферреро небувалий успіх…
Не можу не згадати в концерті стався трагікомічний інцидент, в якому побічно і я був винен…
Я дуже полюбив хлопчика і під час концерту подарував йому дитячу залізницю з рейками, семафором та іншими атрибутами. Віллі так нею захопився під час антракту, що навідріз відмовився диригувати другою частиною концерту.
«Невже вам важко, — благав він мене зі слізьми на очах, — продиригувати другою частиною. Адже ви також гарний диригент!»
Коштувало величезних зусиль ублагати його продовжувати концерт».

Відповідь по суті


Відомий французький диригент Ігор Маркевич навчався у Парижі по класу композиції у Наді Буланже разом з синами Ігоря Стравинського. Розповідають, що один з них дуже заздрив талановитому юнакові і якось не втримався й сказав


— Вам не поталанило, бо не так легко носити ім’я «Ігор» після мого батька.
— Не важче, ніж носити прізвище Стравинський, — відповів Маркевич.

Незабаром побачимо…


Декілька десятків років тому в Парижі дуже славився музичний критик, який за доброзичливі рецензії вимагав грошей від артистів. Раз до нього звернувся й соліст опери «Комік» Батель. Він попросив впливового критика написати прихильну рецензію про виконання ним нової ролі в найближчій прем'єрі. Але при цьому підкреслив, що зараз перебуває в скрутному фінансовому становищі і розрахуватися зразу не може. Зате наступного місяця віддасть йому сторицею.


Рецензент великодушно запевнив артиста, що той може йому довіритись. Незабаром з'явилась велика стаття, але соліст опери згадувався лише наприкінці. «Пан Батель багатообіцяючий артист. Незабаром, побачимо, виправдає він наші надії чи ні!»

Вільна транскрипція


В одному містечкові після першого концепту відомої польської піаністки Барбари Хессе-Буковської до неї підійшов репортер місцевої газети.


— Які твори ви найбільше любите і найчастіше виконуєте? — запитав вій.
— Мазурки, полонези та вальси Шопена, відповіла піаністка.
Переглядаючи наступного дня газету, вола побачила заголовок великими літерами
«Хесса Буковська найбільш полюбляв танцювальну музику».

Поспівчував


Якось популярний польський співак Ян Кіпура сидів у берлінській кав'ярні і розмовляв з своїм випадковим сусідою. Незнайомець назвав прізвище, а Кіпура — своє.


— Я щасливий з вами познайомитись, — пане Кіпура, — ввічливо промовив співбесідник співака. Артистові це сподобалось, і він почав розповідати про США, звідки нещодавно повернувся.
— Уявіть собі в досить таки пристойному товаристві мене запитують «Хто ви?» Я відповідаю «Кіпура!» Ви не повірите, жоден з присутніх не знав, хто я такий.
— Яка темнота! Цікаво, як ви після цього повелися?
— Я обурився і пішов!
Незнайомець довго співчував Кіпурі, а тоді сказав
— Тільки подумати, в наш час не знати такого славетного… піаніста!

Старенький Радамес


В 1918 роді, бурхливому, грозовому, сповненому всіляких несподіванок, важко було когось чимось здивувати. І все ж таки глядачі, присутні на одній з вистав «Аїди» Д. Верді в Київському оперному театрі, були неабияк вражені…


Ось запальний молодий Радамес збирається в далеку дорогу, І жрець благословляє його на ратні подвиги. Спадає завіса, тягнеться страшенно довгий — понад годину — антракт (Радамес блукає в пустелі?). І от, нарешті, починається 3-тя дія, з’являється Радамес, але що це? Невже він так змарнів і постарів за час свого походу? Замість колишнього красеня юнака перед слухачами постав старенький врівноважений мудрець. Замість ніжного ліричного лунає драматичній тенор. Ось тут і розгадка артист Петро Райчев втомився на важкій для його голосу партії Радамсса і відмовився співати далі. Довелося терміново шукати іншого співака й умовляти його виручити виставу.
Все це не завадило жерцям замурувати нещасних закоханих Аїду і Радамеса!

Себе він поважати змусив…


Український радянський композитор Герман Жуковський з ніжністю, хвилюванням і водночас з легкою посмішкою згадує далекі роки, коли він почав учитись музиці, Бо справді ж, крім трагічних подій, нестатків, важких днів, скільки траплялося й веселих, комічних ситуацій! Ось одна з таких історій.


…Молодого хлопця, що виявив музичні здібності, відрядили з військової частини на навчання до Київської консерваторії — і він з'явився перед педагогами у всій своїй бойовій красі в довгій не по зросту, шинелі, в будьонівці, з величезною хвацькою кобурою маузера. Оскільки інші вакансії були зайняті, хлопцю дісталась віолончель. Бувши людиною дисциплінованою, він не сперечався. Перші теоретичні ази юнак засвоїв досить легко, важче було навчитися грати. Якось на одному з занять старенький викладач, слухаючи старанні вправи віолончеліста по видобуванню ноти «ля», сердито буркнув «нижчє!». Той ковзнув пальцем вниз аж до п’іставки, «Вище!» — зарепетував дідок. Учень ковзнув вгору. «Нижче!» — почулося знову. Тоді хлопець кинув Інструмент, схопився з місця і знервованo крикнув «Вище, нижче, вище, нижче… Скільки ж можна? А це у мене що?» — і багатозначно поплескав по кобурі…

І хто його знав!


Відома в довоєнні роки українська співачка Лідія Колодуб розповідала


— Якось на одному з академічних концертів я виконувала романс С. Рахманінова «Кабы знала я».
Я страшенно розхвилювалася і забула всі слова, крім первого рядка. Довелося співати романс, незліченно повторюючи одне й те ж «Кабы знала я, кабы ведала, кабы знала я, кабы ведала…» І справді, коли б я у той час знала слова, романс виглядав би трохи інакше!

Пустотливі фуги


Під час весняних студент О. Гаук (згодом відомий радянський диригент) вирішив пожартувати.


Він написав фугу, в якій використовував, де треба й не треба заборонені педагогікою паралельні квінти, посилаючись на те, що вони часто зустрічаються у фугах Баха.
Наслідок був плачевний Гаук одержав двійку та ще й на горіхи дісталося від Глазунова, який все ж дозволив складати іспит восени.
Влітку Гаук багато працював, написав більше 25 фуг, досконало вивчив «Мистецтво фуги» Й. С. Баха і зробив фугу за всіма необхідними правилами, відверто знущаючись з консерваторських канонів. Гаук дістав п'ятірку, але професор Соколов після іспиту сказав
— Я зробив би навпаки весною поставив би вам відмінно, бо тоді в вашій фузі була хоч музика, а зараз — одиницю.
Професор, очевидно, зрозумів студента.

Маяковський співає


Одним з перших уже професійних концертних виступів Сергія Яковича Лемешева була участь у бригаді по обслуговуванню кримських курортів. Саме тоді в Криму перебував В. Маяковський… Поет взагалі не любив ходити на концерти.


— Та якось, — пригадує С. Лемешев, — вийшовши на естраду, я побачив його величезну постать. Маяковський прихилився до дверей і наготувався уважно слухати. Знаючи його прямий характер і невизнання збірних концертів, я не лише страшенно збентежився, а просто отетерів і не одразу зважився заспівати.
Який же я був радий, коли другого дня Маяковський сам підійшов до мене, похвалив учорашнє виконання і запросив мене зіграти з ним партію на більярді!
Наслухавшись про його більярдні рекорди, я попередив, що буду поганим і нудним партнером який, справді, інтерес розгромити супротивника з одного маху. Володимир Володимирович відповів
— Нічого, я дам наперед вам чотири кулі.
І ми пішли. Він зі страшною силою розбив піраміду, попередивши, що той, хто програє, полізе під більярд і щось там заспіває. Мені нічого не лишалося, як прийняти цю умову. Потім Маяковський зняв чотири кулі, що висіли над лузами й поклав їх до мене. Далі, па моє цілковите здивування, партія склалася для нього невдало. Сталося так, що майже після кожного удару він підставляв мені чергову кулю, яку я без труднощів забивав. В результаті я виграв і не встиг отямитися, як Володимир Володимирович поліз під більярд і заспівав басом «Пісню індійського гостя»!

Благословення тенорові


Відпочиваючи влітку 1938 року в Криму, якось під час прогулянки С. Лемешез розповів славетному акторові Б. В. Щукіну про свою мрію — проспівати всього Чайковського — і запитав, чи не видається це занадто сміливим? Щукін гаряче підтримав його ідею, але поцікавився, що саме бентежить співака.


— Та як же, — відповів Лемешев, — скажімо, романс «Благословляю вас, ліси» написаний автором для басу, а в мене легкий, ліричний голос!
На це Борис Васильович відповів
— А чому неодмінно слід благословляти ліси басом? Можна й тенором!

Про що говорити?


Молодші композитор написав музику до оперети. Попросив І. Дунаєвського послухати. Той погодився. Пройшла перша дія. потім друга. Дунаєвський— ані пари з уст. Нарешті вся партитура була зіграна. Запанувала тиша. Молодий композитор не витерпів, записав


— Чому ж ви мені нічого не кажете?
— Але ж ви мені нічого не сказали, — відповів Дунаєвський.

Не можеш — не берися


Іван Семенович Козловський чудово виконував партію Пінкертона в опері Пуччіні «Чіо-Чіо-сан». Заключний дует першого акту в його виконанні — то справді пісня всепереможного кохання, могутня розрядка бурхливих почуттів. Закінчуючи дует, співак брав Чіо-Чіо-сан на руки і ніс через усю сцену.


Це був щирий емоційний порив — ні, не лише Пінкертона, а й актора. Він і виник вперше саме як порив, просто під час спектаклю, а не був задуманий і розрахований завчасно.
Багато хто з виконавців ролі Пінкертона наслідували Козловського, але не його вміння співати чи взагалі триматися на сцені, а саме цей «силовий прийом». Якось на гастролях один тенор, невисокий чоловічок, вирішив продемонструвати свої можливості. Виконавиця ролі Баттерфляй була чудова співачка, але вельми дебела дама. Коли дія доходила до фіналу, оркестранти, що знали про наміри співака, посхоплювалися зі своїх місць, не звертаючи уваги на розгніваного диригента гастролер, схопивши перелякану мадам Баттерфляй на руки, стрімко кинувся вперед і… впав на неприродно зелену траву сцени.
Одначе, це не знітило актора. Він підхопився і знову спробував продемонструвати свою силу, і… знову його спіткала невдача, супроводжувана реготом глядачів.

Соліст-білетер


— «Де ти, де ти, озовися?» — співай арію Володимира Ігоровича (з опери О. Бородіна «Князь Ігор») і. С. Козловський. І раптом у половецькому стані появився… старенький білетер, несуни на таці склянки з чаєм він побачив порожню сцену и подумав, що завіса спущена. У залі збентежилися, актори переживали за Козловського, але всі радо здивувалися з його артистичної витримки він навіть оком не змигнув — ніби й не помітив, що трапилося.

У перервах між бомбардуваннями

Взимку 1941–1942 року, коли Москва була в стані облоги, філіал Великого театру, незважаючи на часті бомбардування, не припиняв роботи.


У новій виставі «Севільського цирульника» парою Альмавіви виконував Козловський, а партію Дон Базіліо — Рейзен. Використовуючи можливості речативу без музики, актори стали грати гумористичну пантоміму на злободенну тему. За ходом дії чути, як хтось стукає, а на сцені співають
— Хто там стукає?
У відповідь чути
— Командо, командо, відчиніте двері!
Апьмавіва
— Не відчиняйте!
Дон Базіліо
— Чому?
Альмавіва
— Як увійдуть, оголосять повітряну тривогу.
І далі в такому стилі під схвальний сміх усієї зали.

Самопожертва


Народний артист РРФСР, актор МХАТу М. К. Свободін згадує


«Якось після великого сольного концерту І. С. Козловського публіка не хотіла розходитися навіть після того, як у залі й на сцені погасили вогні. Втомлені білетери благали глядачів покинути залу, але овація не вщухала. Раптом хтось крикнув
— Він вийде!
І люди кинулися на вулицю.
Незважаючи на лютий мороз, юрба терпляче стояла біля рундука. Що робити? Я вирішив виручити втомленого Козловського. Сказало зроблено. Але оскільки я нічим не схожий на Козловського, я насунув на лоба його шапку, комір шуби обмотав шарфом, взяв його панку з нотами іі вийшов. Не встиг я зійти зі сходів (а ліхтарі вже були погашені), як залунали оплески, потім закляклі напівзамерзлі дівчатка й літні дами оточили мене суцільним колом і, стиснувши так, що я ледве не віддав богові душу, понесли мене до «моєї» машини.
Я відчув, як від моєї шуби відриваються «з м’ясом» гудзики, а чиясь рука тягне з мене краватку… По пам’ятаю, як мене ввіпхнули в машину, пригадую тільки, що вона поїхала юзом і вткнулася деренчливими фарами в паркан…
Тоді озвірілий шофер Івана Семеновича вискочив із машини й несамовитим голосом закричав
— Та це ж не він! Не він!!!
Натовп на якусь мить заціпенів, оглянувся й побачив… хвіст іншої машини, в якій від’їздив Козловський.
Я почув з натовпу кілька непохвальних реплік на свою адресу і, розтерзаний, пішов додому. На щастя, вулиці тоді не були такі освітлені, як нині».

Кмітливий бас


У спектаклі «Євгеній Онєгін», у сцені дуелі, не вистрілив пістолет. Під стриманий сміх публіки Ленський все-таки впав. Розгублений Онєгін забув про свою репліку. Тоді кмітливий бас Зарецький, замість «убитий», ламаючи музичний рисунок фрази, проспівав речитативом


— Він помер від розриву серця.
Це було так несподівано, що сміх у залі стих одні не знали тексту, інші збагнули, на яке геройство відважився бас, аби врятувати ситуацію.
За лаштунками

У центральній арії Фауста з одноіменної опери Ш. Гуно є дуже важке місце «до» третьої октави. Наприкінці арії тенори часто видихаються і беруть заключне «до» з великою натугою або зовсім не беруть його. Відомий тенор P. С. Чаров розповідав, як, ще замолоду, він з перших лаштунків брав це нещасливе «до» замість одного знаменитого італійського гастролера, а той тим часом повертав голову так, що одурена публіка всі лаври складала до ніг італійця.

Устами дитини

Диригент Роберто Бенці, здебільшого знаний з фільмів «Прелюдія слави» і «Поклик долі», дуже рано почав виявляти музичні здібності. Він мав гарний слух і ноти вивчив раніше, ніж абетку. Якось він з батьком пішов у гостину і там засперечався з дорослими хлопчик стверджував, що нота, яку всі мали за фа-дієз нібито була фа чисте.


— Поглянь на клавіатуру, Роберто, ти ж бачиш — клавіша чорна. Отже, це фа-дієз, — доводив йому батько.
— Тоді її потрібно перефарбувати на білий колір, — не здавався Роберто. — Це фа чисте.
Згодом, коли перевірили настройку інструмента, виявилось, що рояль справді звучить на півтона нижче.

Визнання таланту


Прославлений співак Маріо Ланца мав виступати в провінційному американському місточку. На афішах поряд з іншими творами зазначалося «Й. Брамс. «Коваль».


Через кілька хвилин до концерту в артистичну зайшов паруб’яга богатирської статури й подай співакові величезний коровай. Артист був дуже зворушений і почав був дякувати, але відвідувач перебив його
— Я тутешній коваль і можу зробити ще більш цінний подарунок, якщо ви вставите в одну із своїх пісеньок кілька слів про те, що я також лагоджу радіоприймачі й мотоцикли.

Правильний наголос


Один талановитий піаніст, учасник Шопенівського конкурсу 1937 року, запитав Г. Нейгауза, якої той думки про його гру. Професор відповів


— Ви талановитий, але на вашій грі написано «Я граю Шопена», а треба було б, щоб чулося «Я граю ШопЕна».

Подовжена насолода


Розповідають, що на одному із своїх останніх концертів чи не найстаріший радянський піаніст і педагог О. Гольденвейзер вирішив виконати «Мефісто-вальс» Ф. Шопена. Звичайно цеп твір звучить біля чотирьох з половиною хвилин. Цього ж разу він звучав трохи довше; пальці не слухались кволого піаніста, блискучого колись віртуоза, грою якого захоплювався Лев Толстой.


Поздоровляючи виконавця після закінчення концерту, Генріх Густавович Нейгауз сказав
— Дуже вдячний, дорогий Олександре Борисовичу, за подаровану насолоду, це були найкращі півгодини мого життя!

Точність висловлювання


Одного разу серед учнів Г. Г. Нейгауза зайшла розмова про сонати Бетховена. Котрийсь із студентів рішуче заявив, що йому аж ніяк не до вподоби бетховенська «АппассІоната» і дивно, що цю сонату так підносять. Присутній при цьому професор докірливо глянув на студента й сказав


— Молодий чоловіче, це ви їй не до вподоби, а не вона — вам.

Недостатня схожість


Висловлюючи своє захоплення вродою однієї з учасниць Міжнародного конкурсу ім. П. Чайковського, досить посередньої піаністки, хтось сказав;


— Погляньте, це ж викапана Венера Мілоська!
— Так, — підтвердив професор Генріх Нейгауз, — тільки для більшої схожості їй треба було б повідбивати руки!

Зустріч на «біс»


М. Богословський і С. Кац виступали із спільними авторськими концертами, де кожному належало по відділу. Якось два концерти мали відбутися одночасно, але в різних місцях. Вихід був один в антракті кожен з авторів мав устигнути на машині добратися до місця іншого концерту.


І ось починається концерт. На естраду жваво виходить Микита Богословський і вклоняється
— Добридень, я композитор Сигізмунд Кац.
У залі лунають дружні оплески авторів знають лише на прізвище. Потім композитор розповідає про «себе», про «свою» творчість, блискуче імітує манери, жести, інтонацію голосу, улюблені слівця свого колеги. З тією ж дивовижною майстерністю перевтілення він виконує під власний акомпанемент популярні пісні Каца «Бузок цвіте», «Шумів суворо брянський ліс» та ін.
Перший відділ закінчується зливою оплесків. М. Богословський одразу ж сідає в машину і їде на інший концерт. А тут після антракту починається другий відділ. На естраду жваво виходить С. Кац і кланяється
— Добридень, я композитор Сигізмунд Кац.
У залі — незрозуміла мовчанка, чути сміх. Дещо знічений автор, не розуміючи в чому справа, всіляко прагне налагодити контакт з аудиторією він слово в слово повторює вже відому публіці розповідь про себе, про свою творчість. Нарешті, він сідає за рояль і починає співати своїх пісень. Але що далі, тим більше наростає в залі веселе пожвавлення і врешті-решт розлягається гомеричний регіт. Це був, мабуть, найвеселіший концерт для аматорів пісні і найнеприємніший вечір у житті потерпілого композитора.

Бензин і арфа


Колись в Одесі С. Кац писав музику до кінофільму «Боксери». Музика легка, естрадна, оркестр гранично малий. Для розмаїтості композитор все ж вирішив надати декілька акордів арфі. Дізнавшись про це, інспектор оркестру, що прийшов по партитуру, не на жарт розхвилювався


— Бога ради, не пишіть арфи!
— Чому?
— Нема бензину!
…Нарешті композитор зрозумів, що кіностудія міститься за містом, а арфу потрібно везти вантажівкою.

Форма й зміст


Суворі роки ленінградської блокади… Лютий мороз. У переповненій глядачами залі з успіхом відбувається концерт Володимира Софроницького. На руках музиканта рукавички з «обрізаними пальцями». Хтось серед глядачів зітхає


— А в трамваї мали б його за кондуктора.

Не чекав

У США в 1962 році було продано мільйонну довго гральну платівку з записом Першого концерту Чайковського у виконанні Вана Кліберна. Вперше в історії американського звукозапису диск з класичною музикою досяг такого тиражу. До цього мільйонні ти ражі на платівках мали тільки популярні джазові співаки.
— Ніколи не думав, що досягну рівня виконавців рок-н-ролла, — зізнався Ван Клібери.

Гросмейстер із співів


Заслужений тренер СРСР ризький майстер Олександр Кобленц був разом з екс-чемпіоном світу Михайлом Талем на міжзональному турнірі. Вихідного дня вони пішли на прогулянку, і Кобленц, я якого був приємний голос, виконував арії російською та італійською мовами. До тренера підійшла дама й сказала


— Дякую за насолоду! Своїми співами ви нагадали мені одного артиста.
— Карузо? — нетерпляче запитав Кобленц.
— Ні… Василя Смислова!
Час — уперед

Доцент Саратовської консерваторії Арсеній Петрович Щанов пообіцяв студентам зіграти сонату для фортепіано Ф. Ліста, попередивши їх, щоб вони особливу увагу звернули на темп. Наступного заняття він гравцю найскладнішу, глибоку за думкою сонату, але ніхто з студентів не помітив особливостей його темпового трактування. Тоді педагог сказав


— У часи Ліста що сонату грали за 31 хвилину, Нейгауз грає за 29 хвилин, я зіграв за 28, а сучасним хлопчикам-конкурсантам удається пробігти її за 24 хвилини. І як не дивно, ніхто цього не помічає.

Солодке покарання


Розповідають, що піаніст Яків Зак вирішив одного разу трішки покепкувати з Еміля Гілельса і зід його імені замовив величезний торт з доставкою додому. Наступного дня Гілельс запросив Зака до себе в гостину, нічим не виказуючи, що він у гніві за його витівку. Незабаром йому знадобилось вийти на хвильку, він вибачився й вийшов. Клацнув замок, і гість опинився у пастці. Чудово розбираючись у замках, тут він був безсилий щось зробити. Через' п'ять хвилин господар дому потелефонував гостеві і повідомив, що виїжджає на два дні. Якщо Зак захоче поїсти, то в буфеті на кухні лежить величезний торт. За два дні свій торт Зак, звичайно, з'їв.

Сюрприз

Костянтин Паустовський повертався з риболовлі. Їхали у товарному поїзді. Якийсь обдертий і неголений мисливець сидів при відчинених дверях вагона й співав. Він мав м’який, соковитий бас.


— Ось що! — сказав йому Паустовський. — Приїжджайте до Москви неодмінно. І то якнайшвидше. Я вас познайомлю з потрібними людьми. — І простягнуп аркуш зі своєю адресою.
Мисливець прочитав записку і запитав
— То ви письменник?
— Так.
— Як же, знаю. Читав. Дуже радий познайомитися. Дозвольте й собі відрекомендуватися соліст Великого театру Олександр Пирогов.

Головне — дебют


Після закінчення XXVI чемпіонату СРСР з шахів гросмейстер Марк Тайманов, він же першокласний піаніст, разом зі своєю дружиною — також відомою піаністкою Любов'ю Брук — дав у Тбілісі два концерти. Один з них, у супроводі симфонічного оркестру, відбувся у Великій залі оперного театру, другий — сольний — в Малій залі театру імені Руставелі, де під час чемпіонату відбувалося лише догравання відкладених партій (чергові тури проходили у Великій залі театру).


Один тбіліський любитель шахів поспішив придбати квиток на концерт Тайманова й Брук у Великій залі. Коли друзі запитали, чому він не взяв квитка і на другий концерт, любитель відповів
— Другий концерт призначено в Малій залі, та ще й наступного дня. Боюсь, що це буде тільки догравання…

Турецькі тарілки


Добрячі мав колись тарілки ударник українського симфонічного оркестру! Справжні турецькі, з яскравим вібруючим звучанням, що за потреби перекривало грім цілого оркестру. Та ніщо не вічне, й одного разу безцінні тарілки тріснули. Хтось порадив убитому горем ударникові склеїти їх. Музикант звернувся в майстерню, і сталося диво тарілки знову стали цілими. Наступного вечора радий ударник сидів в оркестрі і чекав блаженної хвилини свого соло. Скінчились три частини Четвертої симфонії П. Чайковського, зараз прозвучить четверта частина, яка починається могутнім фортіссімо за участю тарілок.


Диригент подав знак, ударник гримнув тарілками, почувся дзенькіт, брязкіт і… тарілки розлетілись на дрібні шматочки, що посипались на голови оркестрантів. То було перше й останнє фортіссімо.

Щире визнання


Колись, ще в довоєнний час, студент запитав свого педагога, видатного композитора Б. М. Лятошинського


— Чи правда, що музику до вистав у драматичних театрах здебільшого пишуть другорядні композитори?
— Так, — відповів професор, — на жаль, це правда.
І посміхнувшись, додав
— Ось і я вчора відніс свою музику до драмтеатру.

Галантні страждання


Якось на уроці композиції в класі Б. М. Лятошинського зайшла мова про те, що горезвісний сентименталізм у нашій музиці має досить міцні традиції.


Пригадали характерні назви багатьох популярних видань початку нашого століття, на зразок «Про що плакала скрипка», «Розбите серце», «Поранений орел» тощо. На наступному занятті професор витягнув зі свого портфеля старенькі ноти. На обкладинці було намальовано похмурого в’язня з ефектною бородою, а книгу красувалася назва «Ніч перед стратою» (мелодійний вальс).

Холодний душ


Десь напередодні війни у Бориса Миколайовича Лятошинського навчався один студент — маленький, опецькуватий. Якось він приніс до свого педагога начерки партитури великого симфонічного твору й почав темпераментно пояснювати свій задум. «Тут будуть співати скрипки з віолончелями… А ось тут, — студент стис кулачок і енергійно вимахнув ним, — тут тему грізно поведуть три тромбони в унісон!»


— Навіщо, — меланхолійно зауважив професор, — для такої теми досить буде одного гобоя.

Оперне диво


В опері Д. Пуччіні «Чіо-Чіо-сан» є епізод, у якому Шарилес, звертаючись до маленької дитини головної героїні, запитує «Любий, як ти звешся?»


Років десять тому, коли вистава відбувалася в одному з українських оперних театрів, німу роль дитини виконував син костюмерші. І от жартівники з театру якось причепилися до хлопчика «Послухай-но, дорогенький, ти вже зовсім дорослий, а чиниш недобре. Коли хтось звертається до тебе із запитанням, ти мусиш відповісти. Тільки треба сказати це гучно й чітко, з усієї сили, щоб тебе усі почули».
Юне створіння блискуче опанувало нову роль. Коли на черговій виставі актор поставив йому традиційне запитання, хлопчина, набравши якомога більше повітря, дзвінко вигукнув «Олекса!» Успіх перевершив усі можливі сподіваніші

Кумедна трагедія


Один з найстаріших скрипалів Заслуженого державного українського симфонічного оркестру оповідає, що якось, працюючи диригентом, він повинен був зіграти з периферійним оркестром П'яту симфонію Л. Бетховена. Прибувши до міста, диригент на першій же репетиції помітив з жахом, що склад оркестру поза всякою мірою обмежений три пульти перших скрипок, два других, по одному пультові альтів, віолончелей і контрабасів, по одному дерев'яних духових, така ж мізерія мідних духових. Та що вдієш!


Диригент став за пульт, подав знак і… зчинилося щось неймовірне! Най дивовижніше поводився другий контрабасист намертво затиснувши лівою рукою гриф, він шалено працював правою. Коли ж його підштовхнув ліктем перший контрабасист, музикант став грати в новий спосіб права рука безсило звисла, зате усі п'ять пальців лівої почали ковзати униз та вгору по грифу. Виявилось, що цей любитель музики був тамтешнім перукарем.
Скромне бажання

Одною разу па уроці гармонії в Київській консерваторії розчиняються двері, і в супроводі декана факультету заходить огрядна поважна особа. Декан мовчки залишав аудиторію, а гість сідає десь в останньому ряді і уважно вслухається в те, що говорить молодий педагог. Останній починає хвилюватися, докладає всіх зусиль, аби не осоромитися перед таємничим візитером. Після лекції той недбало звертається до педагога


— Слухай, парубче, ти тут такого наплів, що нічого не можна второпати!
— А що ви маєте на увазі? — намагаючись стримати хвилювання, запитує викладач. — Може, не подобається моя методика?
— Та яка там методика, на біса вона? Мені потрібно знати, де «рє», де «хва», а ти там щось верзеш…
Виявилося, це був настирливий, свого часу популярний пісняр-«самородок», якого намагалися трохи підучити і спрямувати на шлях істинний.

Нічия

Українського радянського композитора Андрія Штогаренка якось запитали
— Ви слухали вчора нову симфонію молодого композитора?
— Так.
— Цікаво, як реагувала публіка, оркестранти?
— Що вам сказати?! Зіграли внічию…

Мовою жестів


Український радянський композитор Віталій Кирейко розповідав про казуси, які не раз траплялись на його уроках із студентами вокалістами. Деякі юнаки, маючи відмінні природні дані, були слабко підготовлені теоретично. Так, коли одному з них педагог пропонував визначити на слух інтервали, той показував їх… жестами. Терцій — хлопець легенько розводить руки «Ось так», квінта — вже шириш, а якщо октава, то «ось-ось така а-а»! Дуже переконливо!

Скромність — над усе

Американського скрипаля Ісаака Стерна, що гастролював у Радянському Союзі, запитали


— Якої ви думки про Давида Ойстраха?
— Безперечно, високої! Це — другий скрипаль у світі.
— А хто ж перший?
— Перший? Перших багато, в кожній країні!

Нічтоже сумняшеся


Якось молода харківська композиторка принесла в оркестр свою першу симфонічну партитуру. Чи то з необізнаності, чи від неуважності студентка написала гобою ноти, які неможливо взяти на цьому інструменті «фа» і «соль» малої октави. Гобоїст глузливо звертається до авторки


— Маестро, у нас немає клапанів, щоб взяти ці ноти!
— Натисніть на якісь інші,— безапеляційно відповіла дебютантка.

Справжнісіньке пекло


Київський композитор Левко Колодуб зараз з веселою посмішкою згадує хвилину, коли він вперше став за диригентський пульт, щоб виконати свій твір. Але в той час йому було не до сміху! Махнув паличкою раз, другий, третій, — альтист не вступає. В чому справа?


— Мені незрозуміло, чому ви якісь мертві петлі робите, — голосно скаржиться музикант.
Махнув диригент ще раз, другий, третій, — не вступає фаготист.
— В чому справа?
— Маестро, тут у вас багато написано у скрипковому ключі.
— Ну, то що?
— Так взагалі не пишуть… Ну, добре, я виучу скрипковий ключ і потім вам зіграю.
Після репетиції композитор знесилено опустився на стілець, а оркестранти його поздоровили
— Для першого разу це просто чудової Молодець, витримав!

Салют Ленському


До війни в одному українському оперному театрі стався курйозний випадок в сцені дуелі в опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського. За недоглядом в пістолеті Онегіна було слабко набито заряд. І от в патетичну хвилину, коли Онєгін з рішучим виглядом натиснув курок, з дула, пістолета вилетіло клоччя. Звуку хлопавки, що мала імітувати постріл, по було, лише литаврист зробив один удар. Леньский завагався падати чи почекати? На всякий випадок приклав руки до грудей, похитався туди моди і, нарешті, вирішив упасти. Тільки-но гепнувся, прибравши ефектної пози, як за лаштунками почалась страшенна стрілянина. Це «салютування» неабияк розважило публіку.

Першоквітневий жарт

В м. Донецьку мав відбутися авторський концерт молодих київських композиторів Л. Колодуба і Я. Лапинського. Концерт був призначений на 2 квітня, а напередодні, 1 квітня, відбулася репетиція. Перед репетицією оркестранти про щось таємниче домовлялися, шепочучи й посміхаючись. Та от і репетиція. Оркестр на місці. В залі зібралися поважні керівні особи. Западає урочиста тиша. Я, Лапинський стає за пульт, робить паличкою кілька помахів на 2/4 (в такому розмірі написано його твір «Свято») і оркестр дружно гримнув увертюру до опери «Кармен» Ж. Бізе! Пролунало кілька тактів — і все затихло. Диригент немов скам'янів у якійсь чудернацькій позі. Довга гнітюча пауза. Всі мовчать. Нарешті трохи переляканий оркестрант вирішує розрядити обстановку


— Маестро, вітаємо вас із першим квітня!
Тут диригент оживає і постукує паличкою по пульту
— Ще раз, будь ласка, ще раз!

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка