Музиканти сміються



Сторінка2/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6

— Скільки вам за це заплатити?
— Десять франків.
— Ви жартуєте?
— І не думаю. Берете ж ви по десять франків з кожного, хто буде слухати вашу гру на одній струні!
— Гаразд, — відповів Паганіні,— я заплачу вам десять франків, але умова везіть мене до театру на одному колесі.

Зброєю пісні


Живучи в Болоньї, Джоаккіно Россіні написав революційну пісню, що закликала італійців на боротьбу за свободу проти австрійського іга.


Молодий композитор розумів, наскільки небезпечно залишатися в місті, окупованому австріяками, але й виїхати з Болоньї було неможливо без дозволу генерала. Россіні вирішив піти до нього й домогтися дозволу на виїзд.
— Хто ви? — запитав австрійський генерал. Композитор назвав перше-ліпше прізвище і додав
— Я музикант і композитор, тільки не такий, як той розбишака Россіні. Я люблю Австрію і написав для неї патріотичний марш, котрий можуть розучити ваші військові оркестри.
Россіні віддав генералові ноти з маршем і одержав взамін перепустку.
Наступного ж дня марш було вивчено, і австрійський військовий оркестр виконав його на центральному майдані міста. Це була та сама революційна пісня.
Коли мешканці Болоньї почули знайому мелодію, вони були в захваті і тут же підхопили її. Можна собі уявити, як розлютився австрійський генерал, і як він жалкував, що композитор був уже за межами Болоньї!

Дешевше обійшлося б


Магістрат італійського містечка Пезаро прислав до Россіні делегацію, що повідомила про рішення встановити на головному майдані статую композитора.


— Скільки коштуватиме ця статуя? — запитав Россіні.
— Двадцять тисяч лір, — відповіли делегати.
— Було б значно ліпше, якби ви передали ці гроші мені, а я б з радістю й сам постояв на постаменті,— сказав композитор.

Хитрий індик


Гладкий індик, начинений трюфелями, був постійною ставкою в суперечці між Россіні та його друзями. Вигравши парі, Россіні чекав, що приятель розрахується з ним, Але дні минали, а приятель наче забув про свій борг. Нарешті Россіні не витримав і поїхав до нього


— Як поживає індик? — запитав композитор.
— Ах, маестро, — відповів приятель, — ще не час для трюфелів.
У відповідь Россіні засміявся
— Дурниці, любий мій! Ці чутки поширюють індики, які не хочуть, щоб їх начиняли трюфелями.

Страждальці


Якось дама, що мала співати в одному товаристві арію Россіні, призналася композиторові


— Ах, маестро, я так страшенно хвилююсь.
— А що вже казати мені! — відповів Россіні.

Россіні і Галеві


Якось під вікнами будинку в Парижі, де оселився композитор Россіні, залунали фальшиві звуки старої катеринки. Мелодія повторювалась кілька разів, Здивований Россіні пізнав у ній страшенно спотворену тему з увертюри до своєї опери «Вільгельм Телль».


Обурений композитор відчинив вікно й хотів було наказати катеринникові негайно забиратися геть.
Та враз передумав і весело гукнув вуличному музиці, щоб він піднявся нагору.
— Скажи, друже, ти знаєш музику Галеві? — запитав він катеринника, коли той зайшов до нього.
— Ще б пак! Хто ж не знає «Дочки кардинала»?
— І ти знаєш, де він мешкає?
— Звичайно. Хто в Парижі цього не знає?
— Чудово! Ось маєш франк. Піди і зіграй йому що-небудь з його творів точнісінько так, як ти грав мою музику. Одну й ту ж мелодію принаймні разів шість. Згода?
Старий посміхнувся й закивав головою
— Не можу. Адже це мосьє Галеві послав мене до вас. Але він добріший, ніж ви, бо просив зіграти вашу увертюру тільки тричі.

Дотепна відповідь


Россіні був присутній на виставі опери Моцарта «Дон-Жуан», де одну з головних партій виконував тенор Рубіні. Поруч Россіні сидів якийсь молодик, що вголос підспівував артистам, заважаючи своїм сусідам слухати оперу.


Нарешті Россіні не витримав і вголос проказав
— Яка ж тварюка!
— Це ви на мою адресу? — запитав молодик.
— Ні,— заспокоїв його композитор. — Це я на адресу телепня Рубіні, який перешкоджав нам слухати вас.

Вимушена коректність


Коли в 1815 році Д. Россіні прибув до Риму для постановки своєї нової опери, він одразу викликав перукаря, і той кілька днів голив композитора, не дозволяючи собі з ним жодної фамільярності. Надійшов день першої оркестрової репетиції опери «Торвальдо». Перукар, якнайстаранніше виконавши свою справу, без церемоній потис руку композиторові і люб'язно додав


— До зустрічі.
— Тобто як? — запитав дещо спантеличений Россіні.
— Так, скоро ми побачимося в театрі.
— В театрі? — вигукнув Россіні.
— Авжеж. Я перший трубач в оркестрі.
Це відкриття змусило композитора серйозно замислитися виявляти, як завжди, свій невтримний гнів на оркестрових репетиціях було б надто ризиковано. Тому, хоч які прикрі були помилки, що їх припускався трубач-перукар, маестро стримував себе і лише другого дня, після гоління, ввічливо вказав йому на них. Грізний музика був несказанно зворушений і вже постарався догодити своєму знаменитому клієнтові.

Друзі чи гроші


Одного разу Россіні запитали, чи є у нього друзі, а якщо є, то хто.


— Звичайно, — відповів він. — Мільярдери Ротшільд і Морган.
— Ви їх обрали, щоб мати змогу позичати гроші?
— Зовсім навпаки, — засміявся Россіні.— Я їх обрав тому, що воші в мене не позичають.

He той Мейербер


В одному товаристві Россіні показали портрет Мейєрбера.


— Він зовсім не схожий, — сказав автор «Севільського цирульника», — він змальований як людина, котра нічого не робить, а Мейєрбер завжди що-небудь пише…

Галантність Россіні


Один молодий композитор запросив Россіні на прем’єру своєї опери. Россіні прийняв запрошення. Прибувши на прем’єру, він сів у ложі і за італійським звичаєм не зняв циліндра. Коли розпочалась опера, Россіні перед кожною арією знімав циліндра і граціозно ним розмахував.


— Що ви робите? — здивувався автор опери.
— Вітаю своїх колег, яких зустрічаю у вашій музиці,— відповів люб’язно Россіні.

Марне хвилювання


Россіні не терпів музики Вагнера. Якось після обіду в товаристві Россіні гості сиділи на терасі, попиваючи солодке вино. Несподівано з їдальні долинув неймовірний шарварок щось задзвеніло, тріснуло і загуло, а після цього почувся скрегіт та стогін.


Всі затамували подих. Россіні побіг до їдальні і за хвилину повернувся з посмішкою на устах
— Хвала всевишньому — це служниця зачепила скатертину і перекинула всю сервіровку, а я думав, що хтось наважився в моєму домі зіграти увертюру до «Тангейзера»!

Чудовий паштет


Джоаккіно Россіні протягом свого життя не з меншою пристрастю, ніж музику, виготовляв різні страви і своїх друзів приймав на кухні.


Коли один із його гостей почав розхвалювати оперу «Севільський цирульник», композитор, що саме готував паштет, несподівано вигукнув
— Та що там «Севільський цирульник»! Спробуєш ось цього паштету, тоді міркуватимеш, який з мене композитор.

Жадоба помсти


Під час одного концерту, Россіні шепнув у вухо своєму сусідові


— Вперше в житті чую такі жахливі співи. Співак нікудишній.
— Можливо, вам краще піти додому, — запропонував сусіда.
— Ні за що, — відказав Россіні,— у мене є відомості, що в третій дії героїня має вбити його. Я зачекаю.

І нині актуально


До Россіні прийшов молодий композитор і запросив оцінити його новий твір. Россіні уважно переглянув партитуру і сказав


— Що ж, у вашому творі є і чудесне, і нове. Але тільки… те, що чудесне, — не нове, а те, що нове, — не чудесне.

Найлегший шлях


Розповідають, що Россіні любив поспати і часто писав музику в ліжкові. Одного разу він мусив терміново закінчити арію для головної героїні в новій опері. Блаженно розлігшись, мурмочучи щось собі під ніс, він засівав нотний аркуш дрібними нотними значками. Арія майже готова… Та раптом нотний аркуш вилетів з рук і впав на підлогу.


Вставати з ліжка не хотілось. Не довго думаючи, Россіні взяв зі столика, що стояв поруч, чистий листок паперу і… написав зовсім нову арію, що нічим не поступалася попередній.

Пожартував


Россіні був у вітальні барона Л. Сорді. Сюди ж запросили і Альфреда де Мюсее, щоб він прочитав новий свій вірш «Не забувай». Тоді Россіні, який мав феноменальну пам'ять, вирішив пожартувати з поета і нібито ненавмисне запитав


— Чий це вірш? Ніяк не пригадаю автора!
— Ваш покірний слуга, — відповів Мюсее.
— Та облиште, — лукаво сказав Россіні,— я ж цю поезію ще в дитинстві знав напам'ять, — і без найменшої запинки, слово в слово, повторив тільки що почуте.

Умовила…

Россіні обідав в однієї дами, яка була настільки скупою, що він піднявся з-за столу зовсім голодний. Господарка люб'язно посміхаючись сказала
— Дуже хотілося б, щоб ви коли-небудь ще раз пообідали в мене.
— З задоволенням, — відповів Россіні,— хоч зараз.

Благородний намір


Слухаючи в неаполітанському театрі опору маловідомого композитора, Россіні несподівано дістав з кишені аркуш нотного паперу і швидко почав щось записувати.


— Що ви пишете, маестро? — поцікавився сусіда.
— Ось цю арію. Мила мелодія! Для цієї опори вона занадто гарна. А я саме зараз пишу оперу, і мені здається, що можу надати цим милим дамам, — Россіні лукаво підморгнув, — дрібненьким нотам на папері — більш вишукане товариство.

Незважаючи на жертви


— Сіньйоре Россіні,— сказав якось композиторові директор Неаполітанської консерваторії,— ви занапастили усіх моїх учнів.


— Як же це трапилось? — здивувався Россіні.
— Вони всі наслідують вас.
— Цей пресумний випадок не робить честі вашому педагогічному досвідові, маестро, серйозно відповів Россіні.— Учні повинні наслідувати свого вчителя, чого б це їм не коштувало!

Недогляд колекціонера


Приятель Россіні розповів знаменитому композиторові, що один його знайомий колекціонує знаряддя тортур.


— Цікаво, чи є в цій колекції фортепіано? запитав Россіні.
— Ні.
— Отже, в дитинстві він не вчився на ньому грати!
Не за призначенням

Після смерті Джакомо Мейєрбера його небіж звернувся з проханням до Россіні, щоб той вислухав створений ним жалібний марш, присвячений пам'яті покійного дядька.


— Ну, як? — запитав автор маршу.
— Що вам сказати? — задумався Россіні.— Гадаю, було б набагато краще, коли б ваш дядько створив жалібний марш на вашу честь.

Непорозуміння


Антрепренер Россіні приніс композиторові газету з рецензією і зауважив


— Тут мовиться, що ви не ладнаєте з теорією.
— Звичайні світські плітки, — засміявся Россіні.— Єдина дама, з якою я ніколи не дозволю собі посваритися це теорія.

Чудесний дует


У 1821 році під час карнавалу в Римі увагу публіки привернула група мандрівних музикантів. Особливо виділялась комічна пара — неприродно товстий мужчина і худа жінка. Вони віртуозно грали на гітарах, а їх супутники співали пісеньку

Ми сліпі й родились ми
Жити для страждання.
Веселітесь і не лиште
Нас без подаяння.

Публіка не могла зрозуміти звідки у мандрівних музикантів така майстерність?


Жодна душа так і не здогадалася, що мужчина був не хто інший, як Джоаккіно Россіні, а жінкою вирядився Нікколо Паганіні…

Сумирний Отелло


Коли опера Россіні «Отелло» вперше появилася на сцені, значна частина публіки виявилася непідготовленою до сприйняття цього твору. Особливе невдоволення викликала розв'язка. У деяких театрах фінальну сцену опери змінили. Саме тоді, коли Отелло заносить свій кинджал над розпластаною Дездемоною. щоб умертвити її, бідна жертва вигукує


— Що робити, нещасний? Я не винна!
— Не винна?! Це правда?
— Так, присягаюсь на цьому! — відповідав бідна дружина. Тоді Отелло бере Дездемону за руку, виводить її на сцену і співає з нею любовний дует, запозичений з іншої опери Россіні.
В опері, як і в житті, правді важко пробити собі шлях!

Приємна зустріч

Біографи Шуберта зазначають, що великий австрійський композитор байдуже ставився до своїх творів те, що було написане, втрачало для нього інтерес.
Якось відомий австрійський співак Йоганн Фогель показав Шубертові одну з його недавніх пісень, транспоновану копіювальником, Переглянувши ноти, композитор вигукнув
— Славна пісенька! Хто її написав?
Речовий доказ

Франц Шуберт, втомившись від вічних переслідувань кредиторів, одного разу почепив на балконі свій сурдут, кишені якого були вивернуті навиворіт. Це означало «Не турбуйте, голуб’ята, ні мене, ні себе».


Кажуть, нібито видиво це виявилось настільки переконливим, що деякий час кредитори не чіпали свого боржника.

Зачароване коло


Один з друзів Франца Шуберта, завітавши якось до нього в гостину, застав видатного композитора дуже заклопотаним,


— Розумієш, — пояснив Шуберт, — я загубив свої окуляри. Що ж мені тепер робити?
— Звичайно, шукати їх, — відповів гість.
— Це так, — погодився композитор, — але, щоб щось шукати, мені потрібні окуляри, отже, знайти окуляри я зможу тільки після того, як знайду їх…

Спіши поволі


Італійський композитор Гаетано Доніцетті працював з неймовірною швидкістю і створив близько 70 опер. Якось в його присутності зайшла мова про те, що Россіні написав «Севільського цирульника» всього за тринадцять днів. Багатьом це здавалось неможливим.


— А яка ваша думка, маестро? — запитали в Гаетано Доніцетті.
— Це цілком ймовірно, — відповів композитор. — Адже Россіні завжди писав так повільно…

Загублена симфонія


Французький байкар Лафонтен розповідав друзям, що свою байку «Два голуби» створив уночі вві сні, а коли вранці прокинувся, одразу ж записав готовий твір.


А от з композитором Гектором Берліозом сталося інакше. Він твердив, що найкращу з своїх симфоній він створив, коли спав. Прокинувшись, хотів записати, та не було під рукою ані паперу, ані олівця. Так і заснув. А вранці нічого не міг пригадати.

Геніальний рукав


Одного разу у Відні до Берліоза підбіг маленький жвавий чоловічок і в захопленні вигукнув


— Пане Берліоз, я пристрасний прихильник вашого таланту… Прошу вашої ласки, дозвольте торкнутися руки, що написала «Ромео і Юлію», — з цими словами він вчепився за рукав композитора і блаженно завмер.
— Пане, — обережно торкнув його за плече Берліоз, — тримайтесь ліпше за інший рукав я маю змичку писати правою рукою.

Найкращий засіб


Одного разу Адольф Адан — автор балету «Жізель» — попросив у Обера партитуру однієї з його перших опер, що свого часу зазнала фіаско.


— Мої учні,— пояснив Адан здивованому Оберові, - часто занепадають духом від перших невдач.
От я й хочу мати під руками вашу партитуру. Мені здається, що це — найкращий засіб повернути їм гарний настрій і надихнути вірою в свої сили.

Називаючи прізвища


Відома співачка Вільгельміна Шредер-Деврієнт розмовляла в купе зі своєю випадкового супутницею. Мова зайшла про театральні новини, і дама несподівано вибухнула гнівною тирадою на адресу Деврієнт, не підозрюючи, хто сидить перед нею


— Вона застара для тих ролей, які виконує… Вона абсолютно без голосу… і, крім того, в неї жахлива фігура! Я вважаю, що з Деврієнт давно настав час покінчити! А ваша думка? — звернулась вона до незнайомця, що сидів поруч.
— Це питання серйозне, добродійко, і тому мені здається, що треба, аби в цьому обговоренні взяла участь п пані Деврієнт, — чемно відповів незнайомець, показуючи на співачку.
На мить дама замовкла і через хвильку почала вибачатись
— Ви не повинні сердитися на мене, папі Деврієнт! Мене спантеличила стаття, яку я прочитала про вас в Дрезденській вечірній газеті. Рецензент Шмідер, який так оббрехав вас, певно, страшенний негідник. Якщо коли-небудь мені доведеться з ним зустрітися, я скажу йому те саме.
— Вам не доведеться зайвий раз повторюватись, — сказала співачка, посміхаючись, — пан Шмідер, — рецензент Дрезденської вечірньої газети — сидить біля вас.
Вагомий доказ

Театральний перукар голив знаменитого оперного співака Петрова і порізав йому щоку.


— Це все від вина, — незадоволено зауважив Йосип Панасович, який знав, що цирульник ласий до хмільного.
— Абсолютно точно, — пристав на це перукар, — від горілки шкіра грубішає.

Ряд чарівних змін


Чи завжди можна визначити майбутнє людини? Важко сказати. Ось три характеристики на одного й того ж школяра. 1825 рік «…поведінки чесної, старанності неабиякої, успіхів чималих». Через рік "."здібностей гарних, ледар з ледарів, успіхів мало». 1830 рік «…поведінки чесної, здібностей немалих, а ледарством — рідкість в училищі»… І… підлітка виключають з Київського повітового училища.


Залишається додати, що все це трапилося з відомим українським композитором С. С. Гулаком-Артемовським — автором опери «Запорожець за Дунаєм».

Викрадення баритона


1837 року М. І. Глінка, який був призначений капельмейстером хорової капели при Царському дворі, вирушив у пісенний край, на Україну, шукати хлопчиків-співаків, аби поповнити капелу. Найціннішою знахідкою був, однак, не хлопчик, а 25-річний Семен Гулак-Артемовський, який мав чудесний баритон. Хоч як важко було, але Глінці все ж пощастило ошукати духовне начальство місцеві можновладці були змушені відпустити «хлопчика» в столичну капелу. Директорові ж капели Глінка «забув» своєчасно доповісти про свою знахідку, бо вирішив з талановитого українського хлопця зробити оперного співака. Багато перешкод довелося ще подолати на цьому шляху, але врешті-решт, церква втратила, а Петербурзька опера збагатилась чудовим співаком, який пройшов школу Глінки.

В ногу з життям

Знаменитий сучасник Шонена, нині забутий піаніст Йозеф Водьфль виступав з імпровізаціями, а знадвору в цей час долинули звуки військового маршу. Вольфль одразу ж перетранспонував виконуваний твір у тональність, в якій грав оркестр, мимохідь змінив ритм на маршовий і музичив разом з оркестром, поки той не пройшов. Публіка була захоплена.

Дебют Шонена

Коли Фрідерік Шопен ще був зовсім дитиною і вперше мав взяти участь в публічному концерті, його довго і старанно одягали, давали багато порад, як поводитися, щоб не порушити урочистої обстановки.


Після концерту хлопчика розпитували, що найбільше сподобалося публіці, і він з гордістю відповів
— Мій біленький комірець.

Вчителі композитора


Німецький композитор Роберт Шуман виконував якось у концерті власні твори. І раптом крізь розчинені вікна почулось чарівне пташине щебетання. Хтось швиденько позачиняв усі вікна. Композитор, закінчивши грати, підвівся з свого місця і знову розчинив навстіж усі вікна.


— Панове, — звернувся Шуман до публіки, — досі я заважав тим чарівним маленьким музикантам. Послухаємо тепер їх уважно — вони цього варті. Це також мої вчителі…

Шлюб по-німецькому


Шуман три роки добивався руки своєї майбутньої дружини Клари Вік. Однак батько Клари не давав згоди, стверджуючи, що «Шуман нічого не вміє і нічого собою не являє».


Насправді ж старий Вік не хотів позбутися основного джерела прибутку, яким були концертні виступи Клари, що стала на той час знаменитою піаністкою. Тоді Шуман вирішив звернутися до… суду. Королівський апеляційний суд у Лейпцігу визнав, що повнолітня наречена має право одружитися за власним вибором.
Воістину дивовижний випадок, коли приводом для судового розгляду став шлюб, а не розлучення!

Коронований невіглас


Клара Шуман прославилася раніше свого чоловіка, композитора Роберта Шумана. Одного разу піаністка виступала з його творами на віденському придворному концерті. Після концерту Клару Шуман було представлено королю, який довго з нею розмовляв.


Закінчивши бесіду, монарх добродушно звернувся до Роберта Шумана
— Ну, а ви? Ви також музикант?

Незважаючи на особи


Відпочиваючи в парку свого рідного міста Цвіккау, Шуман насвистував мелодію із «Карнавала».


— Послухайте, — обурено сказав йому сусіда по лавочці.— Адже це мотив із «Карнавала» нашого високошановного Роберта Шумана. Якщо ви не знаєте, як у нього звучить ця мелодія, то не свистіть… Ваш свист мені діє на нерви…

Антиподи

Ріхард Вагнер і Роберт Шуман пробули якось разом близько години. Після цієї зустрічі Вагнер розповідав
— Благородна людина — Шуман. Тільки надто вже мовчазний.
А Шуман
— Вагнер мені дуже сподобався, але недобре, що вже надто він балакучий.

Ференц Ліст і порфіроносні слухачі


Якось Ференц Ліст грав для титулованих осіб. Англійська королева Вікторія прибула на концерт з запізненням. Вона і її причет довго вмощувалися в ложі шелестіли сукні придворних дам, королева голосно розмовляла. Ліст припинив грати.


— Здається ваша фантазія була дуже короткою, — сказав йому один із придворних сановників.
— Я боявся, — відповів Ліст, — що заважаю її величності королеві Вікторії.
Сцена, подібна до цієї, повторилась у 1842 році на концерті при царському дворі Миколи І. Коли цар почав голосно розмовляти, Ліст зупинився.
— Чому ви перестали грати? — запитав Микола І.
— Коли говорить цар — усі мовчать, — відповів Ліст.

Істотна відмінність


Обраницею серця Ліста була письменниця, французька графиня Марія де Флавіньї Агу, — мати Козіми, яка пізніше стала дружиною Ріхарда Вагнера. Сумісне життя Ліста і його коханої рясніло силою бур хливих сцен. Одного разу пані д’Агу порівняла Ліста з Дайте, бажаючи себе видати за Беатріче,


Слухаючи її, Ліст недбало кинув
— Так, люба, тільки справжня Беатріче, згідно шляхетного звичаю, померла вісімнадцятирічною.

Інакше не можна


— Маестро, — поцікавилася якось молода піаністка у Ліста, — чи правда, що піаністом треба народитися?


Ліст посміхнувся і відповів
— Суща правда, добродійко не народившись, не можна грати на роялі.

Головне — точність


Перед початком концерту Ліста у Варшаві, імпресаріо оголосив, що в залі горітиме п'ятсот свічок. Провінціал, який сидів на гальорці, довго роздивляв маестро, але ще частіше оглядався навкруги. Нарешті він підвівся і обурено сказав


— Як вам не соромно обдурювати! В залі лише чотириста дев’яносто вісім свічок…
Не розуміючи, що сталося, Ліст перервав концерт.
Тоді на сцену вийшов адміністратор
— А чи порахував пан свічки на фортепіано?
— Ні,— засоромився провінціал. — Тоді все гаразд. Пане Ліст, гранте далі!

Бумеранг

Під час репетиції однієї з ораторій Ліста оркестр грав в різнобій. Композитор, з досадою махнувши диригентською паличкою, сказав
— Але, панове, це не що інше, як базарна музика!
На секунду запала мертва тиша, а потім хтось ззаду Ліста пробурчав
— Так це ж не ми її створювали.
Без заздрощів

Як відомо, один з провідних музичних мотивів в другому акті «Валькірії» Р. Ватера повністю запозичений із симфонічної поеми Ф. Ліста «Фауст». Коли на котромусь із своїх вечорів Ліст виконував «Фауста» і дійшов до цього місця, Вагнер жартівливо сказав


— Татусю, ось саме цей мотив я й привласнив.
Ліст, який без заздрощів ставився до незвичайних успіхів свого зятя, відповів
— Це чудово. В крайньому разі люди краще зможуть його розчути.

Ліст-хімік


У 40-х роках минулого сторіччя, коли Ференц Ліст був у зеніті своєї слави, він завітав з концертами у Гейдельберг, славне університетське місто. Професори філософського факультету вирішили обрати його почесним доктором.


Однак викладачі, знаючи зневажливе ставлення декана до композиторів і музикантів, побоювалися, що той не затвердить цього рішення. Обережно, приготувавши необхідні аргументи, вони повідомили про все декана.
— Ліст? — перепитав учений муж. — Що ж, можна відзначити й хіміка!

Вибачення під завісу


Вагнер товаришував з поетом Генріхом Лаубе. 4 лютого 1846 року в Дрездені була вперше поставлена комедія Лаубе «Учні школи Карла». Після вистави в будинку Вагнера зібралися його друзі. Розмовляли, звичайно, про щойно бачену п’єсу. Всі хвалили Лаубе як поета. Тільки Вагнер мовчав. Згодом сказав

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка