Музиканти сміються



Сторінка1/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.36 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Музиканти сміються

Антон Иванович Муха


[SECTION]



З дотепністю справи такі ж самі, як і з музикою що більше слухаєш, то більше хочеться тонких співзвуч.
Г. К. Ліхтенберг.

Упорядкував А. МУХА



ОД І ДО…

(історія музики, викладена з усією серйозністю і авторитетністю)

З учнями не жартують

Олександр Македонський замолоду вчився грати на кіфарі. Учитель звелів йому ударити по одній струні, як того вимагала мелодія пісні, але Олександр, показуючи на іншу, запитав


— А що зміниться, коли я ударю ось по цій?
— Нічого для того, хто готується правити державою, але дуже багато для того, хто хоче грати майстерно, — відповів учитель, що, очевидячки, злякався, бо схожа оказія трапилася з Ліном. Адже Лін теж колись учив малого Геракла грати на кіфарі. Коли ж учень несумлінно поставився до справи, учитель на нього нагримав, та роздратований Геракл ударив Ліна плектром і вбив.

Щонайгірше


Якийсь кіфарист грав перед Антігоном — одним з полководців Олександра Македонського. Антігон весь час робив кіфарястові зауваження то «підтягни першу струну», то «удар по середній». Зрештою кіфаристові урвався терпець.


— Бодай тобі, владарю, не буде ніколи так погано, щоб ти зумів перевершити мене в цьому мистецтві! сказав він.

Гарна риса


З іменем грецького філософа Діогена пов'язано багато анекдотів. Ось хоча б цей. Одного разу в Афінах в якомусь товаристві виступав артист. Грав він настільки зле, що всі присутні були обурені і вголос висловлювали своє невдоволення. Оплескував лише Діоген.


— Невже тобі до вподоби ця поганюща гра? — запитав сусіда.
— Ні. Але я хвалю його за те, що він, хоч і поганий музика, однак грає, а не краде.

Що вдієш!


Це було ще в давнину. Один критик за несхвальний відгук на пісні короля-графомана потрапив до в’язниці. Як відбув покарання, бідолаху вдруге запросили до «високого» автора.


— Ну-бо, любий, а що ви скажете про мою творчість цього разу? — впевнено посміхаючись, запитав король.
Тяжко зітхнувши, критик повернувся до королівських слуг і попрохав
— Заарештуйте мене!

«О, du lieber Augustin»


Невибаглива мелодія цієї популярної пісеньки — перший відомий нам зразок вальса. Персонаж пісеньки, «любий Августин», — особа реальна. Народився Августин у Відні 1643 року, в родині корчмаря. Замолоду він ходив по віденських корчмах, грав на дудочці перед веселими пияками. Скоро Августин і сам вельми призвичаївся до вина.


Одного разу, п'яний як чіп, Августин вмостився під парканом і твердо заснув. Саме тоді в місті лютувала епідемія чуми і люди помирали просто на вулиці. Августина помилково підібрали й кинули в купу трупів. Одначе, тут він швидко очумався, почав кричати, і його визволили на світ божий. На диво, Августин навіть не заразився.
Відтоді заробітки мандрівного музики підскочили, бо він усюди наспівував баладу про свою надзвичайну пригоду. Нот він не знав, але безтурботна пісенька-вальс, передавана з уст в уста, дожила до наших днів.

Схитрував


Духівник французького композитора Жана Баті ста Люллі погодився відпустити йому гріхи з умовою, що той викине у вогонь усе, написане для нової опери «Ахіл і Поліксена». Люллі покорився з християнською смиренністю він звелів передати священикові партитуру, і піп спалив «диявольський рукопис». Про це стало відомо одному з покровителів композитора.


— Батісте, кажуть, ти спалив свою оперу? Достобіса, ти з глузду з’їхав! Повірив оцим попівським дурницям і знищив чудесну музику!
— Не турбуйтесь, добродію, — прошепотів йому у вухо Люллі.— Я добре знаю, що чиню у мене є копія.

Арія закінчилась


Одного разу Вольтер був присутній на добродійному концерті. Деякий час він терпеливо слухав співака-любителя, але потім не стримався і голосно сказав;


— А все-таки він страшенно фальшує!
— Ци не його провина, — заперечив сусіда, — бідолаха глухуватий від народження.
Тоді, може, варто його попередити, що арія вже закінчилась?

Плата за нагороду


Німецькому композиторові Георгу Фрідріху Генделю Оксфордський університет присудив звання почесного доктора.


Повідомляючи про це, секретар університету написав Генделеві, що за диплом належить внести відповідну плату.
— Що?! — вигукнув композитор, прочитавши листа. — За те, щоб стати колегою цих торохтіїв, я повинен ще платити? А дзуськи!

Не ті ноти…


Коли Рамо залишилось три чисниці до смерті, його відвідав священик, що намагався настановити старого безбожника на путь праведний. Дотепник, якого і перед смертю не покидало почуття гумору, прошепотів, звертаючись до попа


— На біса ви мені так виспівуєте? У вас же голос фальшивий.

Всемогутній композитор


Французькому композиторові Жану Філіпу Рамо дорікнули, що він вдається до послуг посереднього ліберттиста.


— Дайте мені офіційний протокол, — я й з нього зроблю оперу, — відповів великий композитор.

Апетит

Гендель мав одне дошкульне місце любив добре попоїсти.
Одного разу, завітавши в ресторацію, де його ще не знали, Гендель замовив цілого смаженого індика. Кельнер, прийнявши це замовлення, приніс кілька столових кувертів.
— Не треба, — пояснив йому Гендель. — Я ж прийшов сам-один.
— Сам-один? — здивувався кельнер. — І отак просто — цілого індика?
— Чому це — так просто? — в свою чергу здивувався Гендель. — 3 картоплею, овочами і ще, що там у вас знайдеться…

Примхи акустики


Перший концерт Генделя в Лондоні не мав успіху.


Це дуже стурбувало друзів композитора, але сам Гендель був спокійний
— Не хвилюйтесь! — підбадьорював він. — У порожній залі музика звучить краще.

Поміняймося ролями


Генделеву оперу «Ринальдо» видав один спритний комерсант. Це принесло йому величезний прибуток, з якого комерсант невеличку частку виділив композиторові.


— Послухайте, — сказав Гендель, — щоб між нами не було скривджених, наступного разу ви напишіть оперу, а я її видам.

Це зовсім просто


Якось Йоганн Себастьян Бах зіграв на органі одну із своїх прелюдій учневі, що прийшов його провідати. Учень не міг приховати свого захоплення чудовою грою маестро.


— А це ж зовсім просто. — перебив його учитель, — потрібно лише своєчасно ударяти по відповідних клавішах, а решту зробить сам орган.

Найдорожчий автограф


Чеський композитор Франтішек Бенда — дуже доброзичлива людина, дізнавшись про приїзд до міста молодого, невідомого і, зрозуміло, бідного композитора. вирядився до нього додому, але господаря не застав. Тоді Франтішек Бенда залишив на дверях такий напис «Добродію, красненько Вас прошу прийти завтра до мене на обід». Композитор-сердега не забарився. знайомство відбулося. Але Бенда дуже здивувався, коли й наступного дня він знову побачив за обіднім столом молодого невдаху… Так тривало два тижні, поки Бенда, добродушно посміхаючись, не запитав


— Для мене дуже приємні ваші постійні відвідини, добродію, але я трохи здивозаний, коли ви дозволяєте це собі без запрошень.
— Ви мене повинні зрозуміти, вельмишановний пане, — заперечив гість. — Щодня, коли я повертаюсь додому, я читаю запрошення, написане вашою шляхетною рукою на своїх дверях. А стерти його я не можу, бо зберігаю як найдорожчий автограф. Тому самі подумайте, як же я маю не з'явитися до вас на обід адже запрошення такої великої і поважної особи, як ви, — закон для бідного музиканта.
Нездійснений комплімент

Коли знаменитий французький письменник, філософ і музикант XVIII ст. Жан Жак Руссо був у Фонтенбло на виставі своєї опери «Сільський чаклун», до нього підійшов якийсь вельможа і шанобливо сказав


— Дозвольте, пане, зробити вам комплімент.
— Будь ласка, якщо він гарно складений, — відповів Руссо.
Знічений вельможа мовчки пішов геть, а друзі стали дорікати Руссо
— Як ви йому відповіли!
— Цілком слушно, — заперечив той. — Хіба є на світі щось жахливіше за незугарний комплімент?

Вірна прикмета


Одразу по смерті Людовіка XV його наступник, нудьгуючи на концерті, наказав закінчити його раніше і оголосив


— Доволі з нас музики!
Один з оркестрантів сказав своєму сусідові
— Друже, яким жахливим буде нове царювання!
І він не помилився.

На рівних умовах


Французький історик і письменник XVII–XVIII ст. Фонтенель написав оперу і в ній, обурюючи святенників, вивів хор жерців. Архієпіскоп паризький вимагав зняти цей номер. Фонтенель відповів


— Я ж не чіпаю його попів, хай і він не чіпав моїх.
Серйозна вада

Один дуже багатий та знатний вельможа написав оперу і показав її Христофорові Глюку.


— Ну, що ж, вельмишановний пане, — сказав Глюк, ознайомившись з партитурою, — опера непогана, але для того, щоб це був шедевр, вам бракує бідності.

Сумна доля


Композитор Фелікс Мендельсон був онуком філософа Мойсея Мендельсона. Доживши похилого віку, батько композитора бурчав


— Коли я був молодий, мене називали «сином філософа Мендельсона», а тепер, коли я старий, ніхто мене інакше не зве, як «батько музиканта Мендельсона».

З Бомарше не жартують


Бомарше, що чудово грав на арфі, якось було запрошено до двору французької королеви. Під час виконання він, природно, сидів на дзиглику, тоді як ніхто з вельмож ще не мав честі сидіти в присутності королеви. Один з цих «державних мужів», пригадавши, що батько Бомарше був звичайний собі годинникар, запитав з явним викликом


— Скажіть, пане Бомарше, скільки може коштувати такий годинник?
Бомарше взяв годинника, підніс до очей і… несподівано випустив з рук. Скалки бризнули вусебіч.
— Ви погано виховані, любий, — процідив крізь зуби вельможа.
— Гадаю, що в цю хвилину ми з вами відчуваємо однаковий жаль від того, що мій батько не передав мені свого досвіду. Чи не так? — спокійно відказав Бомарше.

Пророцтво


До старого віденського капельмейстера прийшов молодик і, простягаючи конверт з листом від свого вчителя музики, соромливо попросив навчити його контрапункту.


Капельмейстер розірвав конверт і прочитав «Подавець цього — нікчемний фантазер, який вбив собі в голову, що може зробити переворот у музиці. Він зовсім не має хисту. І, звичайно, за все своє життя він не створить нічого путнього. Ім’я йому — Йозеф Гайдн».

Зайві марші


Капітан одного корабля далекого плавання прийшов до композитора й запитав


— Ви пан Гайдн?
— Так, — відповів композитор.
— У такому разі,— сказав капітан, — прошу вас написати марш для моїх матросів, щоб трохи підбадьорити їх. Я заплачу вам тридцять гіней, але марш я маю одержати сьогодні ж, бо завтра відпливаю до Калькутти.
Гайдн погодився, і капітан пішов. Композитор сів за рояль, і за чверть години марш був готовий. Вважаючи, що така праця не варта тридцяти гіней, Гайдн створив ще два марші, щоб надати капітанові можливість вибирати.
Капітан прийшов на світанку.
— Чи готовий мій марш? — питає вій.
— Так, Ось він, — відповідає Гайдн,
Будь ласка, програйте мені його.
Гайдн сів за рояль, і поки він грав, моряк відрахував тридцять гіней, поклав їх на рояль, потім узяв ноти і швидко пішов. Гайдн кинувся за ним.
— Пождіть! — гукнув він. — У мене є ще два марші, кращі за цей. Вертайтесь і послухайте їх.
— Я цілком задоволений, — сказав капітан і швидко пішов.
— Я вам подарую їх, — кричить Гайдн.
Та моряк був уже далеко.
А коли композитор послав ці два марші йому на судно, той повернув їх з написом «Я цілком задоволений».
Сюрприз

Якось Гайдн диригував оркестром у Лондоні. Йому було відомо, що багато англійців ходять на концерти не заради того, щоб послухати музику, а в ім'я традиції. Деякі лондонські завсідники концертних залів набули звички навіть засипати в своїх вигідних кріслах під час концерту.


Невдовзі Гайда переконався, що й для нього не зроблено винятку. Ця обставина вельми вразила композитора, і він вирішив відплатити байдужим слухачам. Помста була дотепною спеціально для лондонців Гайдн написав нову симфонію. В найкритичніший момент, коліт частина публіки почала куняти, прогримів страшенний удар величезного барабана. І так щоразу, як тільки слухачі вбиралися спати. З того часу ця симфонія називається «Симфонія з ударами литавр» або «Сюрприз».

Гонорар натурою


Якось Гайдн, на превелике своє здивування, застав у себе вдома гостя-різника, що виявився любителем та знавцем його творів.


— Маестро, — різник шанобливо зняв капелюха, — днями у моєї доньки весілля. Напишіть мені, будь ласка, новий гарненький менует. До кого ж мені звернутися з таким важливим проханням, як не до уславленого Гайдна?
Гайдн погодився і пообіцяв, що через день менует буде готовий. У призначений час різник прийшов і одержав дорогоцінний подарунок.
А за декілька днів Гайдн почув приголомшливі звуки, в котрих ледь-ледь пізнав мелодію свого менуета. Підійшовши до вікна, Гайдн побачив розкішного бика з позолоченими рогами, щасливого різника з донькою і зятем та цілий оркестр мандрівних музикантів.
Різник зробив крок наперед і з почуттям виголосив
— Добродію, мені здається, що найкращим виявом вдячності за чудовий менует може бути з боку різника тільки найкращий його бик.
З того часу цей до-мажорний менует Гайдна так і називається «Менуетом бика».

Вдячний підданий


Ерцгерцогиня Марія Антуаиетта водила маленького Вольфганга Амадся Моцарта віденським палацом. Хлопчик посковзнувся на паркеті і впав. Ерцгерцогиня квапливо підвела його.


— Ви дуже добрі,— сказав їй юний музикант, — я а вами одружусь.
Марія Антуанетта переповіла це своїй матері.
— Чому ти хочеш одружитися з її величністю? — запитала імператриця.
— Із вдячності,— відповів Моцарт.

Геніям легко


Коли семирічним Моцарт давав концерти у Франкфурті-на-Майні, до нього підійшов хлопчик років чотирнадцяти і сказав


— Як ти чудово граєш! Мені ніколи так не навчитись.
— Чому? Адже ти зовсім дорослий. Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.
— Я пишу… вірші…
— Це теж дуже цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж створювати музику.
— Та ні, зовсім легко. Ти спробуй…
Співбесідником Вольфганга Моцарта був юний Вольфганг Гете.

Моцарт один


Одного разу знатний зальцбурзький сановник вирішив поговорити з юнім Моцартом, що вже на той час мав світову славу. «Але як звернутися до хлопчика? — міркував він. Сказати Моцартові «ти» — незручно, занадто велика у нього слава, сказати «ви» — занадто багато честі для хлопчини…» І, нарешті, він знайшов вихід;


— Ми були у Франції й Англії? Ми мали величезний успіх? Чи по так? — запитав сановник.
— Так, але я вас ніде не стрічав, окрім Зальцбурга, — перебив його простодушний Вольфганг.

Чудеса віртуозності


Молодий Моцарт якось вирішив пожартувати з свого вчителя — композитора Гайдна.


— Я написав таку музичну п'єсу, яку ви не зможете виконати, — сказав він.
Узявши ноти, Гайдн сів до рояля.
— Але ж тут обидві руки повинні виконувати складні пасажі на протилежних кінцях клавіатури саме тоді, коли треба взяти кілька нот посередині. Таку музику неможливо виконати.
Моцарт усміхнувся, сів до рояля, і граючи п'єсу, взяв ці ноти носом.

Що можна Юпітерові…


Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.


— Ви ще надто молоді. Чому б вам не почати з балад? — сказав Моцарт.
Юнак заперечив
— Але ж ви почали писати симфонії, коли вам ще не було й десяти років.
— Так, — відповів Моцарт, — але я нікого не розпитував, як їх треба писати.

Найщедріша милостиня


На одній з вулиць Відня якийсь чоловік звернувся до Моцарта по допомогу. Моцарт хотів щось дати, але при ньому не було грошей. Тоді він покликав прохача з собою до кав'ярні, витяг з кишені папір і за кілька хвилин написав менует. Віддав цей твір прохачеві разом з листом і порадив звернутись до видавця. Чоловік одразу пішов за вказаною адресою, не дуже вірячи в успіх. Та як же він був вражений, коли видавець одразу дав йому за менует п'ять золотих!

Дійовий засіб

Кажуть, що Моцарт дуже любив поспати. Домочадці шукали різних способів будити його, починаючи від сигналів на трубі і кінчаючи лоскотанням п’ят. Але й це майже не допомагало. Однак зрештою знайшли ідеальний спосіб будити композитора з допомогою звичайного співзвуччя, так званого квартсекстакорду. Варто було взяти його на клавікорді, як Моцарт негайно схоплювався з ліжка, сідав за інструмент і з величезним задоволенням «розв’язував» цей кварт-секстакорд, тобто переводив у тонічно стійке співзвуччя.

Геній і злодійство

Гайдн мав багато заздрісників серед посередніх композиторів. Один з них вирішив завербувати собі в союзники… Моцарта, і якось запросив великого композитора на концерт, де виконували квартет Гайдна.


Під час виконання він обурено сказав
— Я б так ніколи не написав.
— Я теж, — жваво відгукнувся Моцарт, — і знаєте чому? Бо ні вам, ні мені ці пречудесні мелодії ніколи 6 не прийшли в голову.

Грізна зброя — канон


Якось Моцарт розлютився на відомого в ті часи тенора Яна Непомучена Пайєрля. Він складає коротенький канон, розучує його а групою приятелів, і коли Пайєрль, запрошений композитором, прийшов до


Моцарта, гостя зустріли каноном, що починався словами «О, Пайєрль, осляча голова!»
Пізніше Пайєрль і Моцарт помирилися, але музику канону ще не раз було використано за бажанням господаря в канон підставляли інші імена.
Великодушний

Луїджі Керубіні був присутній на генеральній репетиції однієї з своїх опер.


Виконавець головної партії був співаком старанним, проте не дуже здібним.
Після закінчення репетиції хтось зауважив композиторові
— Співак робив усе, що міг, чому б не сказати йому кілька втішних слів?
— Ви маєте рацію, — відповів Керубіні.— Покличте його.
Співак підійшов. Композитор простяг йому руку і сказав
— Я не гніваюся на вас.
Небезпечна небога

Брат Руже де Ліля, бригадний генерал, несподівано пішов у відставку.


На запитання цікавих, чому він так вчинив, генерал відповідав
— Підвела небога.
— Хіба у вас вона є?
— Звичайно. Адже мій брат — батько «Марсельєзи»!

Корисна порада


Один німецький композитор, поклонник Бетховена, закінчивши останню сторінку свого перекладу «Фіделіо» для фортепіано, в кінці написав «Закінчив з божою допомогою». Рукопис потрапив до Бетховена, який трохи його виправив і повернув назад. Переглядаючи позначки, зроблені Бетховеном, автор перекладу побачив поруч своєї приписки таке зауваження «Смертний, покладай надію на власні сили».

Два власники

Молодший брат Бетховена Йоганн був аптекарем і на вигідних поставках медикаментів для армії швидко розбагатів. Він придбав собі розкішний маєток і відтоді став підписуватися «Йоганн Бетховен — власник маєтку».


Саме так вірі підписав новорічне вітання, надіслане братові. Великий композитор, прочитавши такс, підписав своє поздоровлення «Людвіг ван Бетховен — власник мозку».

Слава навпіл


Великий німецький поет Йоганн Гете, що займав високу урядову посаду, бував у товаристві Бетховена, особливо в дні роботи композитора над музикою до трагедії «Егмонт».


Якось вони вдвох прогулювалися алеями віденського парку. Стрічні шанобливо схиляли перед ними голови. Але на їхні поклони відповідав лише Гете, легенько піднімаючи капелюха. Нарешті роздратований поет сказав своєму другові
— Як мені набридли оці люди з своїми поклонами.
— Не сердьтеся, ваша честь, — з олімпійським спокоєм відповів Бетховен. — Можливо, вони й мені трохи вклоняються.

Опера без музики


Бетховен у Дрездені слухав досить невдалу оперу композитора Паера «Елеонора». Коли після вистави Паер запитав, якої думки Бетховен про оперу, той відповів


— Ваша опера мені настільки сподобалась, що я, мабуть, напишу до неї музику.
Бетховен дотримав слова він написав на той же сюжет оперу " Фіделіо».

Два Буальдьє


Композитор Франсуа Буальдьє мав своє постійне місце в «Комеді Франсез», але ніколи туди не ходив. Якось увечері Буальдьє вирішив таки піти на спектакль. Коли він назвав своє ім'я контролерові, той підозріло глянув на нього і сказав


— Що за безглузді жарти? Ми добре знаємо композитора Буальдьє. Він приходить до нас щовечора. До речі, він і зараз у залі…
— Он які Пробачте, — відповів композитор. — Тоді я куплю місце поруч, щоб з ним познайомитись.
Під час антракту справжній Буальдьє звернувся до свого двійника
— Отже, — сказав він посміхаючись, — ви композитор Буальдьє? Мене це, признатись, трохи дивує.
Ось вже п'ятдесят літ як мені здавалось, що Буальдьє — це я.

Запізніле підкриття


Французький композитор Даніель Обор якось скалав Ріхардові Вагнеру


— Минуло майже тридцять років, перш ніж я переконався, що не маю музичного хисту.
Здивований Вагнер запитав
— І після цього ви кинули писати музику?
— Ні,— відповів Обер, посміхаючись, — адже тоді я був уже знаменитий.

Заборонена тема


Обер не любив, коли при ньому говорили про смерть. Знаючи це, один із його друзів жартівливо сказав


— А все ж колись-то задзвонять і по вас.
— Нічого, я пущу це повз вуха, — спокійно відповів Обер.

Єдиний засіб


Обер не любив іронізувати над старістю. Коли про це говорили в його присутності, він відповідав «Так, важко бути старим, але до цього часу ніхто не придумав іншого засобу прожити довше».

Розуміння форми

Німецький композитор і диригент Людвіг Шпор приходив на репетиції своєї нової ораторії з восьмирічною донькою. Вона байдуже слухала всю його ораторію, але помітно збуджувалась, коли починала звучати фінальна фуга, Шпор вирішив вияснити в чому річ.


— Тобі подобається моя фуга? — запитав батько.
— О, ні, тату, — відповіла дівчинка, — коли музиканти починають цю фугу, я знаю, що ми незабаром підемо додому обідати.

Чи писати опери?


Коли Карл Марія Вебер закінчив партитуру своєї опери «Вільний стрілець», він надіслав її Бетховенові, думку якого дуже цінував.


Бетховен ознайомився з партитурою і повернув її авторові з таким висновком «Раджу більше опер не писати».
Вебер був глибоко вражений таким відгуком і незабаром, зустрівшися з Бетховеном, запитав
— Невже моя опера така слабка і безпорадна?
— Ну, що ви, — відказав Бетховен, — навпаки! Я вважаю музику вашої опери настільки досконалою, що навіть не припускаю думки про створення іншої, більш довершеної.
Тільки тому я й ризикнув дати вам таку пораду.

Боротьба за піано


Це сталося в Берліні. Відомий композитор Джакомо Мейєрбер керував репетицією своєї опери «Пророк». В одному місці музикант мав тихо вдарити в барабан. Він так і зробив. Але композитор зупинив оркестр і попросив ще більшого піано. Музикант ударив так тихо, як тільки міг, та й цього разу Мейєрбер не був задоволений. Почали знову. Тоді музикант сказав у вухо сусідові «Зараз я зовсім не вдарю, подивимося, що він скаже». Після цього задоволений Мейєрбер похвалив музиканта «Браво, тепер майже гаразд. Але спробуйте ще трошечки тихше!»


Приємне співчуття

Мейєрбер був людиною м’якою і доброю. Він завжди щиро співчував людям, що нездужали. Знаючи цю рису Мейербера, Россіні при зустрічі завжди скаржився на своє нібито слабке здоров’я. Коли ж запитали, для чого він це робить, Россіні відповів


— Я почуваю себе чудово, але мій друг так любить співчувати, що я не можу позбавити його цієї втіхи.

Гора не йде до Магомета


Коли славетному італійському скрипалеві-віртуозу Нікколо Паганіні передали запрошення англійського короля виступати при дворі за половину того гонорару, якого він вимагав, то Паганіні відповів;


— Навіщо такі витрати? Його величність король можуть послухати мене за значно меншу суму, якщо відвідають мій концерт.

На рівних


Паганіні запізнювався на концерт. Найнявши візника, він попросив його їхати швидше до театру.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка