Мудрості та долі берегиня – бабусина скриня



Скачати 64.48 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір64.48 Kb.
Мудрості та долі берегиня – бабусина скриня

(сценарій свята)
Святково прибрана світлиця, інтер’єр української оселі, піч. Виставка робіт рукодільниць, вироби сільських умільців, стіл зі стравами, притаманними нашому селу. В центрі стоїть скриня, на якій сидить бабуся.

За окремими столиками сидять запрошені сім’ї:

1. Мацалак Микола і Рома.

Їх діти – Ілона і Олексій.

2. Данилишин Юрій і Марія.

Їх діти – Юрій, Ростислав, Христина, Вікторія.

3. Голубінка Іван і Леся.

Їх діти – Оксана, Юлія, Софія.

4. Сікач Ігор та Ірина.

Їх діти – Галина і Вікторія.



Ведучий:

Якось Бог вирішив наділити народи світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:



Голос за кадром:

Хто ти? І чому така сумна?



Дівчина:

Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля…



Голос за кадром:

Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?



Ведучий:

Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її.



Голос за кадром:

Зачекай. Є в мене неоціненний дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю – і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших лугах жито-пшениця. У хаті твоїй пануватиме краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.



Ведучий:

Прийняла з вдячністю дівчина Божий дарунок і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки, художнього в’язання та іншим видам рукоділля. Маємо сьогодні нагоду ознайомитись з талантами нашого села у цій старенькій, відтвореній із минулого, оселі, де представлені експонати найтрадиційніших видів рукоділля, а в кінці завітаємо до старої корчми, бо там нас чекатимуть страви, приготовлені за старовинними українськими рецептами.

Але де б ми не були, нас завжди супроводжуватиме українська пісня.

Пісня «Вишиванка»

Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке.

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

На вишивку взяти.

Вишиванки наші любі

Хто вас вишиває,

Той про красу і про фарби

Думки не лишає,

Щоб сміялася сорочка

Гарними квітками,

Щоб пишалась Україна

Дочками-майстрами.

Бабуся:

Зараз по черзі кожна сім’я підходить до моєї скрині і тягне льоси. Кому який випаде талант, то той його представить.

Прошу підійти першу сім’ю.

Підходить Олексій – представник сім’ї Мацалак. Витягає листок з написом «рушник».



Ведучий:

Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було у нас в селі жодної оселі, котрої не прикрашали б рушниками. «Хата без рушника, – казали в народі, – що родина без дітей». Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження і смерть людини. Адже рушник – це оберіг.

Про історію рушник ви можете довідатись у нас в бібліотеці.

Звучить пісня «Про рушник»

Висить рушник у хаті на кілочку,

Калина червоніє на столі,

А біля неї житні колосочки,

Мов пустотливі братики малі.

Це все – моя земля, моя Вкраїна,

Це рук моєї матері тепло.

І цей рушник, яким і дочку й сина

Благословляє мати на добро.

Ведучий:

Слово має родина Мацалак.



Олексій:

Висить цей рушник на стіні

В нашій тихій привітній оселі.

Тільки квіти на ньому чомусь

Вже поблідли й не дуже веселі.

А квіти поблідли, бо роки проплили,

Вишивала його ще моя прабабуся

І висить рушничок цей як згадка жива

Про маму моєї бабусі.

А що є ріднішого в світі від мами? –

Дозвольте усіх запитати.

Тому що онуки і діти,

І правнуки повинні

Про рід свій завжди пам’ятати.



Мама:

Ось рушник нашої сім’ї. це рушник-легенда. На цьому рушникові брала шлюб моя бабуся, а потім моя мама. Я цей рушник передаю своїй дочці. Нехай він передається з покоління в покоління як пам’ять роду.



Ілонка:

Вишивала моя прабабуся на рушнику пави-птахи – символ людських душ. Птахи мають Боже благословення – вінець. І сидять вони на калині, бо це дерево нашого народу, а червоні ягоди – символ невмирущого роду.



Батько:

Я хочу тільки додати, що наша родина вірить у чарівну силу рушника, що він береже від усякого лиха. А спитаєте, звідки бо взятися такій силі? А сила рушника – у візерунках вишитих на ньому.



Сім’я виконує пісню «Два кольори»

Бабуся:

Підійдіть до моєї скрині сім’я Данилишиних і витягніть свій сімейний талант.



Ведучий:

Цій сім’ї припало бути музикантами.



Батько:

Щоб не розходилось слово з ділом, ми виконаємо коломийки. (І діти, і батьки володіють музичними інструментами).



Коломийки

Ой, ви грайте, музиченьки,

Ой, ви грайте, грайте.

Що хочете, заплачу вам,

Лише не ставайте.
А скрипочка з цимбалами

Та й засварилися,

У зеленій Буковині

Перепросилися.
Ой, музико, музиченько,

Як ти файно граєш!

Пальці би ти золотіли –

Як перебираєш.
А скрипочка із липочки,

А струни з барвінку.

Як заграю, заспіваю –

Чути на Вкраїнку.
Сопілочка грає, грає

Якби була срібна,

А з неї ся виливає

Коломийка дрібна.

Юрій:

Ми гордимось, що наш дідусь – Данилишин Б.Ф. – керував багато років хором у нашому селі. А дідусева сестра була солісткою в церковному хорі в м.Івано-Франківську. Двоюрідний брат мого батька керував «Просвітою» в нашій області.



Бабуся:

До своєї скрині я запрошую сім’ю Голубінки.



Витягають зі скрині свій талант – пісню.

Вірш Романа Купчинського «Ода до пісні»

Мама:

Відомо, що українська пісня змістом, глибиною і різноманітністю переживань, відображених у ній, красою й мелодійністю посідає одне з перших місць серед пісень народів світу. Т.Шевченко сказав: «Наша дума, наша пісня,

Не вмре, не загине.

Ось де люди, наша слава,

Слава України».

Юлія:

Милосердний Бог обдарував нашу родину мелодійними голосами, щоб прославляти в пісні свідомість національної єдності українського народу, любов до Батьківщини й пошану до себе.



Софія:

Ми виконаємо улюблену пісню нашої родини, записану від нашої прабабусі «Ой росить дощик».



Акомпанує мама (вчитель музичної школи).

Бабуся:

Ходіть і ви – сім’я Сікан – до моєї скрині. Подивимось, що відведено вам.



Витягають напис «Сорочка»

Звучить пісня «Мамина сорочка»

Мама:

Про сорочку можна говорити і говорити. Навіть є народні приповідки:



  • «Рукава, як писанка, а личко як маків цвіт»;

  • «Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті»;

  • «У наших газдиньок та по сто сорочок, а у мене одна, та й та біла щодня».

Батько:

У мене в руках сорочки моїх дідуся і бабусі. В цих сорочках вони брали шлюб. Змінюються часи, змінюються обряди та одяг. Так що ці сорочки ми свято зберігаємо, як реліквію минулого нашої родини.



Галина:

Ці сорочки, в які ми сьогодні одягнені, вишивались в нашій сім’ї. як казала моя бабуся: «Що то за вкраїнці, що не в вишиванці».



Вікторія:

Ми даруємо вам пісню «Вишиванка» на слова М.Сома, музика – О.Сандлера.



Ведучий:

А я знову нагадую, що в нашій бібліотеці ви довідаєтеся: які сорочки притаманні нашому краю, про їх узори і вишивку. (Підходить до скрині). У скрині є: намисто, хустина, півка, очіпок, запаска, плахта, крайка, жупан… але про все це ви довідаєтесь з цікавих книг, які вам також порекомендують у бібліотеці. (Заглядає в скриню). Ой, дивіться, а у бабусиній скрині лежить віночок. Призначений він дівчині-Україні.



Подає вінок дівчині. Та одягає його.

Танець: Україна дівчина в середині кола, яке утворюють дівчата, тримаючи за один кінець стрічку з квіткою. (Імітація вінка).

Диктор: (підчас танцю на фоні музики)

Це я – Україна! Я завжди в віночку.

В такому віночку й усі мої дочки.

В таких от вінках ми приходим на свято.

Я буду вас вчити віночок сплітати,

Про квіти, стрічки вам усе розповім,

Бо знати про це нам потрібно усім.

(Уляна Ольхівська)

Ведучий:

Подивись на квіти України,

Скільки квітів у її саду!

Кожна квітка – справжня перлина,

Як намисто я вінок сплету.

Українець:

Виберу найкращі з усіх квітів,

Душу квітів можу прочитати,

І вінок найкрасивіший в світі

Буде ненька-Україна мати.

Кожна квітка, наче на долоні,

Але кожна таємницю має.

Друже мій, послухайте сьогодні,

Що нам кожна квітка промовляє.

Українка:

Кожна квітка, як зернятко в колос,

До віночка тулиться й пасує.

Друже мій! Послухай квітки голос –

Той, хто вміє слухати, той чує.

Подивись, друже, які квіти

Народила Україна – мати!

Кожен з українців мусить вміти

Сплести цей вінок – і прочитати.

Ведучий:

Що означають кольори стрічок, квіти у вінку – ви дізнаєтесь, звернувшись до нашої бібліотеки.



Танець квіток.

Ведучий:

Запрошуємо всіх присутніх почастуватись стравами, які готували наші предки.



Підготувала Н.Олійник,

зав.бібліотекою-філією с. Шевченкове.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка