Мовчан М. М. Страх самотності як різновид страху



Скачати 136.3 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір136.3 Kb.


УДК 130.2 : 159. 942 : 316.6

Мовчан М.М.

СТРАХ САМОТНОСТІ ЯК РІЗНОВИД СТРАХУ
Розглянуто страх самотності як важливий різновид феномена страху; розкрито специфіку цього страху на певних етапах розвитку особистості; виділено типи і форми самотності та показано причини і шляхи подолання страху самотності.

Ключові слова: страх, самотність, страх самотності, негативна самотність, усамітнення.
Значна увага мислителів до феномена страху бере початок від найдавніших спроб усвідомлення людьми всесвіту в цілому та власного призначення на Землі і в Космосі. Вперше філософський розгляд страху здійснив у XIX ст. видатний німецький філософ Г.В.Ф.Гегель. Починаючи з XX ст. інтерес до страху набув різнопланового характеру. Проте саме в нашу епоху вивчення страху стало найбільш значимим, оскільки нині переживання його людством стало надзвичайно сильним.

Яке ж відношення має страх до майбутнього? Чи людство стане таким досконалим, що про страх можна буде і забути? Відповідаючи на ці питання слід підкреслити, що філософські прогнози майбутнього переважно песимістичні. Е. Тоффлер зауважує, «беззвітний страх, масові неврози, непіддатливі розумному поясненню вчинки, нестримні акти насильства – усе це лише слабкі симптоми хвороби, яка чекає нас попереду» [1,с.90]. Усе це надає серйозну значущість і особливу актуальність усебічним науковим дослідженням проблеми страху.

Європейська філософія починаючи з XIX століття, переходить до некласичної форми. Некласична філософія розглядає страх, як одну із центральних тем. Велику увагу страху у своїй творчості приділяли М.Бердяєв, А.Камю, Р.Мей, О.Ранк, Ф.Ріман, Ж.-П.Сартр, П.Тілліх, З.Фрейд, Е.Фромм, М.Хайдеггер, К.Хорні, Л.Шестов, К.Юнг, І.Ялом, К.Ясперс. Певні аспекти страху в тій чи іншій мірі проаналізовані у працях сучасних українських та російських науковців І.Бичка, Є.Борового, А.Гагаріна, Л.Горохової, А.Замалєєва, А.Королькова, С.Кухарського, С.Логінової, Ю.Пустовойт, О.Райкова, М.Савіної, О.Туренка, О.Фролової, Н.Хамітова, О.Чернавського та ін. Але у вітчизняній філософії ця проблема ще залишається маловивченою. Особливо це стосується аналізу рівнів, форм, видів страху тощо в фокусі філософської антропології.

Тому метою нашої статті є аналіз одного з малодосліджених різновидів феномена страху – страху самотності. Для реалізації мети ми поставили декілька завдань. Це: визначення понять «страх» і «самотність»; розкриття специфіки цього страху на певних етапах розвитку особистості; виділення типів і форм вияву самотності; окреслення причин і засобів подолання страху самотності.

В усі часи однією з тем, що найбільше лякали людей була тема смерті. Такою вона залишається і на сьогоднішній день. Але потрібно сказати, що думка про смерть завжди знаходиться недалеко від думки про самотність. Cмерть часом уявляється настільки абсолютною самотністю, що ми сприймаємо її як абсолютне злиття з усім.

Самотня людина може відчувати себе покинутою, не потрібною, нікчемною, зайвою, даремною, знехтуваною, незрозумілою. Її лякає можливість опинитися на «звалищі життя». Особистість, яка вже раніше переживала подібні стани не хоче знову відчувати їх, вона боїться самотності. Цей страх вносить певний дискомфорт і навіть розлад у структурі особистості, викликаючи тяжкі душевні стани, переживання, неврози, деградацію і руйнацію, а часом і знищенням себе та інших.

Страх самотності властивий всім етапам розвитку особистості людини. На кожному етапі він має свою специфіку. Родовід наших страхів слід шукати в дитинстві. Ми народжуємося з певними емоціями і відчуттями, коли відділяємося від материнського лона. Першими значними відчуттями (хоч і з негативним забарвленням) є невдоволення і страх самотності. Це проявляється передусім у природному плачі дитини. Людина з цього часу виявляється немовби викинутою у світ. Німецький психоаналітик Ф.Ріман відзначає, що «нам було так добре, так комфортно разом з матір’ю в її лоні. Адже все що було потрібно для нас в цей час обов’язково «давалося» нам. А тут наступив новий, ще незвичний етап життя. Наш образ життя кардинальним чином змінився без нашого бажання. Ми відчуваємо страх і тоді, коли материнські руки вперше залишають нас. З’являється страх самотності перед необхідністю подолання вільного простору» [2,с.16].

Страх самотності є одним із закономірних феноменів, що виникають у ході онтогенетичного розвитку людини. Що ж означають поняття «страх» і «самотність»? Враховуючи результати новітніх досліджень за кордоном і в нашій країні, ми даємо наступні визначення цих феноменів. Страх – стан, який виражає невпевненість у пошуках надійності, що зумовлений дійсною чи уявною загрозою біологічному чи соціальному існуванню і благополуччю людини, забезпечуючи при цьому, на певний час, самозбереження індивіда. Самотність – це «стан людини, який виражає певну форму самосвідомості і засвідчує порушення реальних зв’язків і відносин внутрішнього світу особистості, а також відображає переживання своєї окремості, суб’єктивної неможливості чи небажання відчувати адекватний відгук, прийняття і визнання себе іншими людьми» [3,с.21].

Для дитини самотність – це передусім коли вона одна, а поруч немає нікого. «Дитина починає боятися залишатися наодинці, боїться втратити єднання з дорослими вперше у віці 4-5 років (дівчатка дещо раніше, ніж хлопчики). Вона починає страшитися, що може втратити підтримку батьків і опинитися без захисту з їхнього боку» [4,с.1].

Між дитинством і дорослістю існує підлітковий та юнацький етап розвитку особистості. Цей етап вчені називають перехідним періодом. «Розвиток самосвідомості – центральний психічний процес перехідного періоду» [5]. Відомий російський соціолог і філософ І. Кон підкреслює, що «в перехідному віці змінюється уявлення про зміст таких понять, як «самотність» і «самота». Діти звичайно трактують їх як певний фізичний стан («немає нікого навколо»), підлітки ж наповнюють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не лише негативну, але й позитивну цінність» [6,с.129]. Виявилося, що від підліткового віку до юнацького кількість позитивних думок зростає, а негативних – зменшується. Якщо підліток боїться залишитися наодинці, то юнак цінує самоту.

Як засвідчують дослідження, «підлітки ходять до школи передусім  заради спілкування з однокласниками» [7,с.325]. Для багатьох успіхи в навчанні мають сенс лише тоді, коли вони допомагають підняти авторитет серед однолітків. Якщо ж у даному колективі бути відмінником не прийнято, то здібний учень може навмисно перестати робити уроки, щоб «відповідати вимогам». Роль білої ворони, ізгоя для нього набагато страшніша, ніж всілякі репресії з боку батьків і вчителів. Підліток намагається вдягатися, говорити, думати, «як всі наші». Розвивається (не без допомоги бізнесу, який робить на цьому величезні гроші) ціла підліткова субкультура. Підлітки немовби хочуть повідомити дорослому оточенню: ми вже не діти, ми не такі, як ви, і ми разом.

14 – 15 - річна людина починає сприймати і усвідомлювати свої емоції вже не як похідні від якихось зовнішніх обставин, а як стани власного «Я». Відкриття свого внутрішнього світу – радісна і хвилююча подія. Але воно викликає і чимало тривожних, драматичних переживань [6,с.85]. Усвідомлення своєї особливості, несхожості на інших викликає характерне для ранньої юності почуття самотності чи страх самотності. «Я помічав, що не схожий на інших, сам не знав, добре це чи погано, і це мене лякало» [8,с.498], – говорить герой автобіографічного роману А. Франса.

Таким чином, важливо відзначити, що страх самотності набуває надзвичайної гостроти не в старості (коли людина вимушено залишає діяльність, втрачає рідних і близьких тощо), а на підлітковому та юнацькому етапі розвитку людини. Адже з віком особистість навчається узгоджувати рівень своїх домагань і можливостей, дістає необхідні комунікативні навички, що полегшують життя навіть у найтяжчих ситуаціях. В юності такого необхідного досвіду ще немає.

Індивід так чи інакше потребує товариства, колективу, спільноти. Адже людині дуже важливо обмінятися з іншими інформацією, емоціями, почуттями, бути вислуханою, почутою, зрозумілою тощо. Лише дякуючи взаємодії із собі подібними, з товариством, спільнотою індивід може по справжньому отримати підтвердження хто він є у цьому світі і відчути себе особистістю. Разом з такими потребами особистість боїться повного злиття з іншим, адже в цьому є велика небезпека розчинитися в ньому (іншому) і втратити себе. В житті людини існує певна суперечність. З одного боку – повернення до єднання, цілісності, злиття – так як це було до народження в лоні матері – туди, де ще не було і не могло бути самотності. З іншого боку – в особистості є велике прагнення до свободи, самостійності, індивідуалізму, де надзвичайно важлива відповідальність за себе, свої вчинки, поведінку. А це в свою чергу призводить до страху перед самотністю.

Відомо два типи самотності – самотність як усамітнення та негативна самотність. Перший тип самотності (усамітнення) називають позитивним, творчим, бажаним, необхідним і виховним первнем, із якого народжується повноцінна особистість. Усамітнення дозволяє особистості зазирнути в найвіддаленіші і найпотаємніші куточки своєї душі, зробити критичний аналіз пройденого, подумати над теперішнім і відтворити тенденцію майбутнього; очистити свою душу від нашарування незначного, другорядного, швидкоплинного, тобто подивитися на себе з різних боків, оцінити себе з позицій раціонального, впорядкувати свої емоції.

Немало вчених говорять, що позитивна самотність (усамітнення) – несправжня самотність, а негативна – це справжня (дійсна самотність), яка може руйнувати людську особистість, бути тяжкою, безвихідною, жахливою. Про другий тип самотності англо-ірландський філософ, письменник і політичний діяч епохи Просвітництва Е.Бйорк сказав, що вона «жахливіша, ніж смерть». «Абсолютна і завершена самотність, тобто повне і постійне виключення із будь-кого спілкування, являє собою таке величезне безумовне незадоволення, яке лише можна собі уявити... все життя, проведене в самотності, суперечить цілям нашого існування, оскільки навіть сама смерть навряд чи є ідеєю, яка навіює великий жах» [9,с.76].

Особливої актуальності негативна тенденція самотності починає набувати з ХІХ століття. У ХІХ-ХХ століттях проходить динамічний процес утрати старих і виникнення нових традицій, загострюється розрив між поколіннями, зростає конфлікт «батьків і дітей», посилюється відчуження і нерозуміння між поколіннями. Усе це разом потенційно призводить до особистого відчуження і переживання страху самотності.

Використовуючи терміни Н.Хамітова «зовнішня самотність» і «внутрішня самотність» [10], виділимо дві форми вияву цього страху: 1) страх зовнішньої самотності і 2) страх внутрішньої самотності. Особистість може відчувати обидві форми страху. Страх зовнішньої самотності акцентує увагу передусім на зовнішніх чинниках, пов’язаних із втратою зв’язків з колективом, сім’єю, суспільством та ін. Він – результат випадкової суперечності людини і соціального середовища. Вирізняється передусім своєю ситуативністю. В свою чергу зовнішня самотність має два рівні – «фізичний» (наслідок випадку-катастрофи, який «відокремлює людину від інших людей, викидаючи за межі соціуму») і «психологічний» (наслідок «випадку-конфлікту, який розгортається в межах соціуму») [10,с.19]. Страх внутрішньої самотності, навпаки пов’язаний із внутрішніми факторами. Цей страх виростає немовби з середини особистості, а зовнішні обставини життя (навіть наявність рідних і близьких людей (батьків, коханої чи коханого, дітей, друзів тощо) не мають вирішального значення, бо «внутрішня самотність є результатом суперечності людини з собою, яка приводить до втрати та пошуку самототожності і вже на цій основі – до суперечності людини та суспільства» [10,с.19]. Переживання зовнішньої чи внутрішньої самотності і відповідно страху перед самотністю часто буває страшнішим за смерть. Це яскраво видно із одного з багатьох випадків життя нашої країни, що має, на превеликий жаль, сумний кінець. Трагедія сталася із юною полтавкою, яка добровільно вирішила піти з життя. Вона вела щоденник, яким слугував тоненький учнівський зошит. Батьки загиблої передали його працівникам правоохоронних органів, а ті, в свою чергу – кореспондентові газети «Полтавський вісник». За кілька днів до смерті дівчина писала: «Здається, в мене є все: батьки, робота, окреме влаштоване житло. Немає лише тепла. Так мені холодно жити. Серед людей я почуваюся такою самотньою, замикаюся в собі...

Я не можу поскаржитися на неувагу до себе з боку протилежної статі. Але чомусь мені ні з ким не затишно, не комфортно. Якось мені приятелька сказала: «Я колись довго думала, з ким ти можеш бути поряд? І дійшла висновку, що це має бути якась неординарна особис­тість. До того ж, не за соціальним статусом, а за душевним станом, яка б відчувала тебе, як ніхто». Та в тому то й справа, що мене розуміють, але не відчувають... Мені кепсько. Порожньо, самотньо і страшно... Доки ще не пізно... Врятуйте мене... Після того, як дівчина без попередження не з’явилася на роботі один день, потім другий, батьки забили на сполох... Вона лежала в коридорі... Вона випила велику кількість таблеток. Скільки – встановити неможливо... Та й хіба це важливо. Пізніше експерти визначили відсутність у її крові вмісту алкоголю чи наркотичних препаратів. На обліку у психіатра вона не перебувала...» [11,с.14]. Переживаючи страх самотності юна полтавка не відчувала радості від життя, а вона (радість) була пов’язана в неї з емпатичним спілкуванням, де б тебе зуміли вислухати, почути, відчути, підтри­мати.

Досліджуючи соціальну і психологічну адаптацію вчорашніх школярів до вишу ми побачили, що жінки більше схильні до страху самотності, ніж чоловіки. Причинами їхнього страху, як вважають самі досліджувані, були різноманітні характерологічні та ситуативні фактори – невпевненість у собі, сором’язливість, труднощі в навчанні, нерозуміння однокурсниками, сімейні проблеми, відсутність коханого, обмаль спілкування, нудьга за домівкою, непорозуміння з батьками, обмаль грошей, відсутність друзів, замкненість тощо.

Фахівець жіночої самотності Н.Самоукіна наголошує, що «страх самотності не тільки спотворює відношення жінки до свого життя, але й створює відчуття безпросвітного глухого кута в житті, яке сповнене незатребуваності, тотального смутку та печалі. Як і будь-яка людина, свої дні жінка проживає по-різному: сумує і радіє, буває одна і з друзями, сидить вдома і подорожує. Однак пам’ять про те, що вона самотня, фіксує тільки сумні події і зосереджує її увагу на думці: «Я одна! Я одна! Я одна!» [12,с.34].

З емоцією страху пов’язаний парадоксальний феномен, який збільшує ймовірність події, якої людина боїться. Здавалося б, ми всіма силами хочемо уникнути чогось неприємного і важкого в житті. Але якщо ми боїмося і через сильний страх напружені і неспокійні, ми немовби «притягуємо» цю подію до себе і досить часто вона трапляється в нашому житті [12,с.39].

Які ж причини страху самотності?

Боязнь людини самотності має декілька причин. Це: 1) стереотипи. В багатьох культурах існує думка, що бути самотнім – це погано. Самотні – неповноцінні. Тільки ті люди, у яких є друзі і кохані, повноцінні. Наприклад, вважається, що жінка тільки тоді не ущербна, нормальна і щаслива коли вона заміжня і має дітей. Молодість не вічна, тому жінки і намагаються завжди якнайшвидше вийти заміж, щоб не залишитися самотніми; 2) самооцінка (як людина ставиться до себе). У багатьох цей страх пов’язаний з явно заниженою самооцінкою (людина з такою самооцінкою не може правильно оцінювати себе, свою поведінку і змінюватися у кращу сторону), і як наслідок, песимізм, гіпертрофоване почуття жалості до себе, очікування від інших людей тільки неприємностей, а від майбутнього – лише гіршого; 3) боязнь відповідальності за самих себе (бо коли індивід відповідає сам за себе, то він виходить на певний рівень свободи, при якій потрібно особисто визначати доцільність своєї діяльності і поведінки. Але ж простіше і легше перекладати відповідальність на інших. І людина т.ч. втікає від свободи); 5) обмаль якісного спілкування або його відсутність (за допомогою інших людей особистість може знаходити підтвердження, що вона є у цьому світі, яка її значущість тощо; 4) боязнь самотньої старості (при якій наступає слабкість, немічність і при цьому, як кажуть старі люди: «ніхто навіть води не подасть»), з властивими їй відчуттями – бути нікому не потрібним, зайвим, даремним і нікчемним.

Багатьом страх самотності здається випадковим, не пов’язаним з його людською суттю. Саме тому абсолютна більшість людей здатна лише втікати від нього. На сьогодні відомо немало засобів, які пропонують подолання страху самотності. Серед них відзначимо такі: алкоголь, уживання наркотиків, тютюнопаління, оновлення і збочення в сексі тощо. Виділені практики можна інтерпретувати як терапію від означеної нами проблеми, котра (терапія) має свій негативний аспект – спробу уникнути зустрічі із самим собою, з буттям. Страх самотності як момент граничного усвідомлення буття може бути надзвичайним, нестерпним, тож самотній прагне сховатися від безодні буття використовуючи згадані засоби. Онтологічна непевність, що виявляється як особистісна незрілість, як неможливість вистояти перед буттям, зумовлює захоплення втечею від страху самотності, відвертає від автентичності існування.

Людина немало спроможна зробити для подолання страху самотності. Виділимо декілька важливих моментів. 1. Потрібно передусім збагнути свій страх і визнати що він у вас є. Це означає актуалізувати страх, тобто зробити перший вагомий крок до його подолання. Визнати – означає не злякатися присутності в собі цього негативного відчуття. 2. Важливо визначити причину (причини) страху самотності, тобто зробити певний аналіз, щоб потім приймати правильні рішення (самотерапію тощо). 3. Слід дати відповідь на питання – якої саме самотності ви боїтеся зараз. 4. Здійснити нейтралізацію причин вашого страху самотності. Сюди входить багато різних заходів. Це: зміна самого себе (самовдосконалення (віднайдення ефективних форм діяльності і спілкування, що сприяють всебічному особистісному зростанню – навчання, творча діяльність, фізична культура тощо.); зміна обставин життя (якщо неможливо змінити обставини, то найкращим виходом із ситуації буде зміна відношення до них); пошук нових, справжніх і надійних друзів з емпатичними тенденціями (адже розділений страх із другом – це вже не страх а напівстрах, тобто сила, глибина і напруга його може значно знизитися).



Насамкінець варто сказати, що проблема страху самотності сьогодні загострюється ще й тому, що особистості необхідно входити у різноманітні соціальні підструктури, які вимагають від неї зміни власного стилю поведінки, форми спілкування та пристосування до «загальноприйнятих» у соціальній групі стандартів, до зміни соціальної ролі тощо. Завданням для кожної людини стає не просто навчитися жити у суспільстві, але й гармонізувати стосунки з іншими людьми й головне – досягти гармонії свого внутрішнього світу. Означена нами тема нині активно досліджується, але в подальшому потребує поглибленого філософського осмислення. Це стосується різноманітних питань полівекторної проблематики.
Список використаних джерел

  1. Страх / Сост. П.С. Гуревич. – М.: Алетейа, 1998. – 408 с.

  2. Риман Ф. Основные формы страха / Ф.Риман; [пер. с нем. Э.Л.Гушанского]. – М.: Алетейа, 1998. – 336 с.

  3. Мовчан М.М. Самотність як феномен буття особистості: Монографія / М.М.Мовчан. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2009. – 265 с.

  4. Арапко А. С. Страх одиночества и страх слияния: Где баланс? / А.С.Арапко  // Электронный  ресурс. – Режим доступа: http://www.familyland.ru/library/diplom/diplom_7.html

  5. Бернс Р. Развитие я-концепции и воспитание / Р.Бернс. – М.: Прогресс, 1986.– 421 с.

  6. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя / И.С.Кон. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.

  7. Энциклопедия для детей. Том 18. Человек. Ч. 2. Архитектура души. Психология  личности. Мир взаимоотношений. Психотерапия / Глав. Ред. В.А. Володин. – М.: Аванта +, 2002. – 640 с.

  8. Франс А.Жизнь в цвету / А.Франс // Собр. Соч.: В 8 т. – М.: Художественная литература, 1959. – Т. 7. – 527 с.

  9. Бёрк Э. Философское исследование о происхождении наших идей возвышенного и прекрасного / Э.Бёрк [Пер. с англ.]. – М.: Искусство, 1979. – 237 с.

  10. Хамітов Н.В. Самотність як феномен людського буття: Автореф. дис. ... д-ра філос. наук / Н.В.Хамітов . – К., 1998. – 34 с.

  11. Дубровська Н. «Врятуйте мене», – такими були останні написані нею слова // Полтавський вісник. – 2002, 24 травня. – С. 14.

  12. Самоукина Н.В. Женское одиночество: полноценная жизнь или страдание? / Н.В.Самоукина. – М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Изда­тельство АСТ», 2004. – 250 с.


Мовчан М. Н. Страх одиночества как разновидность страха.

Рассмотрен страх одиночества как важная разновидность феномена страха; раскрыта специфика этого страха на определенных этапах развития личности; выделены типы и формы одиночества и показаны причины и пути преодоления страха одиночества.

Ключевые слова: страх, одиночество, страх одиночества, негативное одиночество, уединение.
Movchan М. N. Fear of loneliness as variety of fear.

Fear of loneliness as important variety of the phenomenon of fear is considered; the specific of this fear is exposed on the certain stages of development of personality; types and forms of loneliness are distinguished and reasons and ways of overcoming of fear of loneliness are shown.

Key words: fear, loneliness, fear of loneliness, negative loneliness, solitude.
Відомості про автора

Мовчан Михайло Миколайович, кандидат філософських наук, доцент, докторант кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова; адреса для листування: а/с 1452, м. Полтава-2, 36002; моб. тел.: 8-095-56-14-093; E-mail: movchan-mmm@rambler.ru


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка