Мова єднає серця Підготувала вчитель української мови та літератури Сірякова Т. А



Скачати 155.19 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір155.19 Kb.
Відділ освіти Нікопольської райдержадміністрації
Кам’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ст..
Мова єднає серця


Підготувала вчитель

української мови

та літератури

Сірякова Т.А.

2013 р.

Сценарій свята,

присвяченого Дню української писемності та мови

Голос диктора (на фоні презентації «Всесвіт»)

Спочатку було Слово…

Крізь темряву й хаос

Воно, як вічне диво,

Над світом піднялось.

І стало Слово світлом

Посеред ночі й тьми.

У слові все розквітло,

Із Слова вийшли – ми.

(Виходять учениці-богині, в руках тримають свічки)


  1. У часи ті Бог великий

Не ховавсь в небесній млі,

А усі боги родились

І вмирали на землі.


  1. Рано вдосвіта на сході

Прокидавсь ясний Дажбог,

І ходив-блукав до ночі

Синім степом без дорог.


  1. По зелених пишних луках

Велес пас овець гладких,

Грів їх вовною м’якою,

Одганяв вовків від них.


  1. Над дрімучими лісами

По пустелі степовій

Бог Стрибог літав на крилах,

Грав на кобзі золотій.


  1. Бог Перун на білих хмарах

Вічно землю об'їздив,

Часом плакав, як дитина,

Часом сурмами будив.


  1. А в річках жили русалки,

Хапуни-водяники,

Лісовик свистів у лісі,

І сміялися Мавки…

Голос диктора

І йшли віки. І були українці.

І сотворилося Слово українське.

І як сталося так, то сказало собі Слово по-своєму

І благословилося.

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко…

І стало все називатися –

І земля, і матір, і Вітчизна –

По-вкраїнському.




  1. Купана, цілована хвилями Дніпровими...




  1. Люблена, голублена сивими дібровами…




  1. З пелюстка пахучого, з кореня цілющого.




  1. З сонця, рясту і води




  1. Сміху, радості, сльози – наша мова.


(Пісня «Мова єднання»)

Виходять ведучі.

Вед. 1Ми раді вітати шановних гостей у святковій залі!
Вед. 2. Скільки розумних очей, скільки добрих посмішок, скільки світлих поглядів –і все це українці!
Вед. 1 Мій край чудовий – Україна.

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов’я!


Вед. 2І найдорожче – рідна мова.

Наснагу й силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є!


Вед. 1.Рідне слово! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними!
Вед. 2.Скільки в тобі чарівних звуків і животворного трепету і вогню!
Вед. 1.9 листопада, коли православна церква вшановує пам'ять преподобного Нестора Літописця, автора відомого літопису «Повість минулих літ», ми святкуємо День української писемності і мови.
Вед. 2: Його справу продовжили Кирило і Мефодій – славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, виданих слов’янською мовою.
Вед. 1:І прийшла кирилиця в землю руську. Володимир Красне Сонечко поклав початок шкільному навчанню, залишились нащадкам дорогоцінні пам’ятки тих часів: «Повість минулих літ», «Слово про похід Ігорів», «Повчання Володимира Мономаха».

( Звучить церковний дзвін)
Літописець (читає)

І любив Ярослав церковні статути,

І любив чорноризців.

І до книг був прихильний, читав часто

І вдень, і вночі.

І зібрав писців много,

І перекладали вони із грецької на словенську Письмо.

І написали вони багато книг,

І славу цим здобули,

І повчаються за їхніми книгами вірнії люди,

Насолоджуються, навчаючись Божественного слова, -

І велика користь буває чоловікові від науки книжної,

І книги вказують нам,

І навчають нас, як іти шляхом покаяння.

І мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних.

Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу,

Книги – джерела мудрості,

Книги – бездонна глибина,

І ними в печалі втішаємось,

І вони - узда для тіла і душі.



Церковний дзвін
Вед. 1 – Чимало хто робив висновок, що всьому кінець, що все українське, напевне ,загине. Постало тривожне питання: бути чи не бути українській мові і самому народові.
Вед. 2– Хотіли вирвати язик

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язали, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.


Вед. 1Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Тарас Шевченко – ось гордість українського народу, ось його слава!
Вед. 2 – Пам’ятаєте Шевченкове:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,



Як їх почуєш!..

Вед. 1 – Так, іноді влучне слово може замінити собою багатослів’я. Наші предки «стріляли» словами, наче з лука, і точно влучали в ціль.
Кайдашиха.
Ой, Люді добрі, куди це стара баба забрела. Та я ж наче з Київської Ловри додому збиралась. Висподівались, одповілась там, бо гріхів в мене ой-ой-ой. А це відстала від тієї клятої Палажки і, мабуть, заблукала.

2-й ведучий.
Бабусю, проходьте будь ласка, будьте гостею на нашому святі.

Кайдашиха
Якого такого свята, га?

1-й ведучий.
Свята, присвяченого її величності Мові.

Кайдашиха.
Кому, кому? Мові! А чи вона у вас часом не така, як у мене невістка Мотря. Ох і незугарна. Ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну. О, напартолить та такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись!Я скажу слово, а вона десять. А що вже лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе.

Виходить Мотря

Кайдашиха.
Гляди, щоб тобі справді не повилазили. Сядеш собі шити по обіду, як упораєшся

Мотря.
Ох,ох! Так у мене чогось спина болить,так ниють руки.

Кайдашиха.
Дражнись, дражнись!Кидай лише сорочку та вимітай хату, кажу тобі. Я хазяйка в хаті, а не ти. Роби те, що тобі загадують.

Мотря.
А я вам мамо, не наймичка. Я й в своєї матері не була наймичкою. Коли пішлося на колотнечу, то нам треба робить діло по половині. Поганять і в мене стало б хисту, аби було кого.

Кайдашиха.
Не видумуй чорт знає чого. Як була я в панів, то робила за двох таких як ти: варила обід на двадцять душ, а ти й на п’ять душ не попнешся.

Мотря.
Робли, бо над вами пан з нагайкою стояв.

Кайдашиха.
Коли хоч, то й я над тобою стану з нагайкою. Цить, а то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш.

Мотря. Ви мені не рідна мати: не давали зубів, не маєте права й вибивати. В коцюби два кінці один по мені другий по вас.

Кайдашиха.
Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жінка витворяє? Чом ти їй нічого не скажеш?І хто нараяв нам брати невістку з тих багатирів? Лучче було взяти циганку, ніж багачку з порожньою скринею.

Мотря.
Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлібом сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала. Ви самі до мене прийшли.

Кайдашиха.
Мотре! Коли ти наша,
то слухай матері та роби діло. Коли хліб їси, нам і роби. А як ні, то ми тебе й попросимо слухати.

Мотря
Хіба, ж я Дурна їм вам хліб. Од ранку до вечора й рук не покладаю.

Кайдашиха
Хліб їсти добре тямить. Я думала, що ті багатирі вміють добре спекти, зварить. Але мені довелося всьому невістку вчити. Та то моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупі з Довбишихою. Я скажу слово, а вона десять. А вже ліниве, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу здорова, як кобила, та тільки сопе…

Мотря Од кобили чую! Ще й одної сорочки мені не справили, а судите наа все село. Потривай же свекрухо! Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе.

На другий день удосвіта Кайдашиха закричала з печі на Мотрю:

Кайдашиха
Мотре! Вставай же, Мотре, прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски.

Мотря
Ох, ох, ох! Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.

Кайдашиха
Чого це ти дражнишся зо мною? Ти думаєш, що мене піддуриш. Годі тобі брехнісправлять. Вставай та в печі розтоплюй

Мотря
Мамо! Годі вам спати, вставайте та в печі розтоплюйте! А я трошки покачаюсь!

Кайдашиха
Оце довелось на старість терпіти напасть од своїх дітей. Карпе! Штовхни під бік свою жінку нехай устає до роботи.

Мотря
Якби я була кобила, то я б давно встала. Нехай вам кобили прядуть та варять.

Кайдашиха
Чи ти здуріла сьогодні, чи наважилася мене з світу звести? Омельку, чи ти чуєш, що витворяє твоя невістка?
Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в мґпечі обід недоварений, а хата стоїть і досі не метена?

Мотря
Та вже ж бачу, не повилазили.

Карпо
Тату, в Мотрі є чоловік. Ви не дуже на неї руками махайте.

Кайдаш
А ти чого ступаєшся за своєю жінкою? Коли хочеш я тобі носа втру.

Карпо
Ба не втрете! Я вже не маленький.

Кайдаш
Що ви мені цвікаєте в вічі, неначе змовились. Хіба я не ваш батько. Хіба не можна в своїй хаті порядок дати?

Карпо
Тату, не махайте на мене руками, бо й мене руки є.

Кайдаш
Як візьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете мені покорятись.

Карпо
Тату! Оступіться, прошу вас, бо й я налигача візьму.

Кайдаш (виходячи)
Пху на тебе, сатано!

Кайдашиха
Так, сину, так! Добре говориш з батьком, ще й жінку свою навчаєш. Та візьми ремінні віжжі та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась. Ну, взяла собі невісточку! Взяла собі в хату біду!
Вед. 2 – Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Тернистим був її шлях до загального визнання. Чимало знущань нелюдських, поневолень, ганьби винесла вона на тому шляху.
Вед. 1Мово моя українська,

батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену –

просту, домашню, звичну.


Вед. 2Не з-за морів покликану,

не із словників насмикану.


Вед. 1Ти у мене із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована…

В чистій воді смакована…


Вед. 2Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута…


Вед. 1 - Мова наша поетична і ніжна, в ній – невичерпна криниця багатства. І скільки б не звертався до неї, кожного разу відкриваєш щось нове.
Наталка . Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене - і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...
В о з н ы й. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.
Н а т а л к а (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!
В о з н ы й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим ім'ярек.
Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.
В о з н ы й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.
Н а т а л к а. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.
В о з н ы й. Лукавиш - теє-то як його - моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.
В о з н ы й. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть - теє-то як його - для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все - теє-то як його - ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" - і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.
Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кінь з конем, а віл з волом"; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

В о з н ы й. Бачив я многих - і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть - теє-то як його - к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.
Н а т а л к а. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.
В о з н ы й. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже - теє-то як його - полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же, читая - теє-то як його - благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі - теє-то як його - без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе - движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй - з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі - теє-то як його - розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить - теє-то як його - мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?
Н а т а л к а Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...
Вед. 1 – Рідна мово! Запашна, квітуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як під знялася й наша Україна.
Вед. 2Рідна мова сміливо і гордо звучить і зі студентської лави, і з президентського крісла, чути її і на вулицях міста і на високих трибунах…
Вед. 1Сьогоднішня зустріч – ще одна сходинка до нашого взаємопорозуміння, до родинного єднання в сім’ї вольній, новій.
Молитва: (дівчата – богині)

1. Я мовою вкраїнською молюсь,

Коли до серця крадеться тривога, -
2 За долю України я боюсь, -

З молитвою звертаюсь я до Бога.




  1. І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя


  1. І захисту для всіх її дітей,

А мова українська, мов причастя,


  1. Теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній,


  1. Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя,

В день майбутній

Вкраїні Царство щастя приготуй.
Вед. 1 – О мово, найцінніше надбання!

В піснях слова легенькі, як пір’їна,

В бою – міцніші за підкову для коня.

Як буде мова – буде Україна!


Вед. 2 - Далась мені наука непроста.

Де кажуть мудрі: мова – це людина.

У мови є і серце, і вуста,

І є ім’я красиве – Україна.


Вед. 1 Тож хай і надалі мужає

Наша прекрасна мова

Серед прекрасних братніх мов,

Живе народу вільне слово,

Цвіте над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов.



(Звучить пісня, усі виходять на сцену)

Виходить Кума, несе на руках Кума.



  1. Дівчата, ви тільки погляньте! На таке кохання хоч подивитися… Вона його просто на руках носить!

Кума   Все, дівчата. Більше не можу. Продаю я його.

1      Та як же ж?.. а кохання ж?.. а він же ж?



Кума    Хай йому трясця з таким коханням. А його взагалі ніхто не питає… Продам – гроші отримаю… і нап’юся. Від щастя.

1      А за що ж так?



Кума    А отут він вже мені! (показує) Воно нічого не робить! Воно цілий день їсть! А коли не їсть – то спить!..

1      Їсть?.. щось не видно, що він взагалі ЇСТЬ…



Кума    А це ще одна наша маленька таємниця – куди воно в нього все дівається!..

(підходить ще одна жінка)



Жінка      Доброго дня, дівчата! Що продаємо?

Кума        А ось… чоловіка продаю! Бери, як треба! І недорого…

Жінка      (роздивляється) А й нічого… я б купила…

Кума        Купуй, не пошкодуєш! Ти тільки глянь, він же в мене як лялечка!.. дивись, яке личко… дивись, які оченятка, як у дитинки – і досі нічого не зрозумів,(роздратовано) ПОТВОРА!

Жінка      Якийсь він в тебе кволий. Руки склав… сидить. Мабуть, не працювали ці руки?

Кума        Ну й що, як не працювали!.. ЦІ РУКИ НІЧОГО НЕ КРАЛИ!.. а кучері! Ти ж подивися, які кучері…

Жінка      Та годі тобі. Хіба ЦЕ – кучері? Он я такого хлопця бачила (вказує у бік 9-а)… ото КУЧЕРІ… може, трошки скинеш ціну, га? Та й якийсь він… весь час мовчить… чого він мовчить?..

Кума        Так… воно ж зовсім сонненьке, моя киця… Бачиш, сидить тихенько… нічого не вимагає… не вередує…

Жінка      Ну, добре. Умовила. Забираю. Давай мотузку… чи мішка…

Кума        Не пОняла… навіщо?

Жінка      Треба ж відвести додому! Ану, як воно втече?

Кума        МІШКА???? МОТУЗКУ???!! Ану, іди геть! Буде до чужих чоловіків руки простягати… Іди до мене, моя радість… тут недобрі люди…

1.Увага! Увага! Спішіть. Поспішайте! Господарі й гості, глядіть не минайте! На ярмарок прошу гуртом, поодинці. На вас тут чекають чудові гостинці.



2.На ярмарку нашім веселім, багатім Є чим дивувати і є що придбати, Тут щедрі дарунки із саду й городу Тут пісня й жарти усім в нагороду!

3.Мерщій на ярмарок всі поспішайте Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте!


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка