Мнемонічні властивості жанру бовсунівська



Скачати 35.55 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір35.55 Kb.
МНЕМОНІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЖАНРУ
Бовсунівська Тетяна Володимирівна
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

кафедра зарубіжної літератури

Київ, Україна

tetyanabov@ukr.net
У доповіді аналізується формування мнемонічного підходу до тлумачення жанру, зокрема, у працях М. Бахтіна та представників західної бібліїстики. Жанр можна розглядати як форму повернення колишнього естетичного досвіду людства, адже сонет від часів Дж. де Лантіно та Ф. Петрарки пройшов значний розвиток, але у сучасному його вигляді виражальні відмінності не можуть знищити колишню жанрову форму. Пам'ять пов'язує минуле жанру з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку та навчання. Вирізняється мнемотехніка жанру, яка відновлює образи окремих предметів, дій і процесів, відчуттів, емоцій, міркувань, сприйнятих у минулому як характерні ознаки даного жанру, що разом становить минулий жанрологічний досвід людини, зміст жанру, мнемосхему жанру, що пам'ятається та обертається у лабіринтах культуротворення.

Мнемосхема жанру є надзвичайно вагомою для самого його існування, а не тільки для наступного розвитку чи асиміляції. Жанр не можна синтезувати з нежанрового джерела, хоча він може приймати до власної мнемосхеми джерела іншого порядку, зокрема жанр постмодерного роману може приймати у свою структуру елементи побутового життя, інших видів мистецтва, теоретичні доктрини минулого та сучасності та ін. Це робить мнемосхему постмодерного роману дуже складною, але попри всі включення, провідну роль у його розвитку відіграє все-таки літературна жанрологічна традиція, поза якою роман не існує взагалі.



Епістемологічний сенс поетичного/жанрового підтексту полягає у його спорідненості з пратекстом/пражанром письменницької пам'яті, текстом, який передував будь-яким смисловим розгалуженням конкретних літературних текстів. Підтекст - це конкретна навіяна текстом понятійна фреймова структура, яка є складовою пратексту. Варіацією пратексту є пражанр, тобто жанр, який передував появі даного конкретного жанру. Отже, пратекст є сумою підтекстових смислових рівнів, що покликаються до життя конкретною поетичною інформацією тексту. Якщо підтекст (інтуїтивна парадигма) встановлюється завдяки аналітиці тексту (когнітивної парадигми), то пратекст/пражанр (феноменологічна парадигма) є сферою суто мнемонічною, в якій когнітивне й інтуїтивне співпадають, як дві сторони одного феномена пам'яті, він ідентифікується на основі сполучення низки сенсів підтексту та тексту. Характерні метафори пам'яті, які містяться, наприклад, в поезії Т. Шевченка, зазвичай наділені смисловою парадоксальністю: «Неначе степом чумаки Уосени верству проходять, Так і мене минають годи, А я й байдуже» Шевченкові метафори пам'яті зазвичай відсилають читача до конкретного історичного або індивідуального минулого. Поетична мнемотехніка була добре відома романтикам та використовувалась ними з метою відродження подій історичного та особистого минулого. Особливості мнемонічної поетики в тому, що вона спрямована на запам'ятовування певних актів та феноменів буття, на відтворення їх у художньому тексті мінімальними засобами мови та покликанням на певні, зокрема жанрові, традиції. Занурення в минуле найчастіше в романтичній літературі здійснюється у формах алюзій, ремінісценцій, авторемінісценцій, міфологем, проте найкомпактнішою та влучною формою мнемонічного ретроспективного навернення є і завжди була метафора. До речі, саме вона зазвичай лежить в основі алюзій, ремінісценцій та міфологем. Жанрова мнемотехніка романтиків базувалась передусім на зверненні до фольклорних та біблійних жанрів та прагненні оперувати ними. Фольклор та Біблія становлять домінантний жанровий підтекст всього українського романтизму. Мнемонічний підтекст ідентифікує часопросторові властивості художнього твору так само, як і його жанрові особливості. Мнемонічна ейдотехніка становить частину мнемоніки жанру. Особливо вагомою виявляється вона в жанрах автодокументальної прози (non fiction).

Жанр не тільки залежіть від мнемоніки попереднього періоду його функціонування, а й сам творить “нову пам'ять”, оскільки тотожне відтворення канонічного жанру, зокрема у період постмодернізму, вважається несмаком. Пересотворений жанр (старий але оновлений) символізує саме народження “нової пам'яті”, адже витіснення (максимально припустиме в межах певного жанру) старих уявлень про цей жанр входить до програми творення. Таким чином жанр у когнітивному відношенні представляє собою експериментальну лабораторію мнемонічних практик, де канонічна схема жанру існує як “пам'ятка” для новоутворених його форм. Жанр як мистецтво пам'яті проявляється насамперед в залежності його характеристик від тих, які були раніше заявлені, у підкреслено рецептивній природі його відтворення. Якщо образ письменник може створити, користуючись лише власною фантазією, то жанр ніколи не твориться на такій основі. Він повинен впізнаватися в системі культури, а значить, повинен мати мнемонічні властивості, за якими й можливе реконструювання його укоріненості в систему літературних парадигм. У світлі всього сказаного ідеалістична теорія мнемогенезису вже не видається абсурдною, а саме існування безсвідомої пам’яті жанру набуває окреслення.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка