Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IIІ івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2009



Сторінка8/8
Дата конвертації02.04.2016
Розмір1.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Використання творчої діяльності на уроках музики в початкових класах
Актуальним завданням загальноосвітньої школи є посилення гуманістичної спрямованості змісту музичної освіти та методів музичного навчання й виховання учнів.

Вчитель музики повинен проводити значну роботу, щоб виявити у дітей музичні здібності та працювати над їх розвитком.

Формуванням глибинних, міцних знань, умінь і навичок, загальною естетизацією й інтелектуалізацією комплексних уроків можна вирішити проблему творчого розвитку музичних здібностей молодших школярів, гуманізації музичного навчання і виховання учнів.

Ключові слова: гуманізація, творча активність, імпровізація, самореалізація, музикальність.
В умовах перебудови сучасного суспільства, в період його оновлення особливе значення має народжена в цей складний час нова освітянська політика. Основними її завданнями стали демократизація та гуманізація всього процесу навчання та виховання молодших школярів.

Молодший шкільний вік є тим важливим і своєрідним періодом у загальному розвитку дитини, який впливає на подальше формування її фізичних, розумових та художньо-творчих здібностей. Типові психологічні особливості молодших школярів: пластичність, чутливість всієї нервової системи, емоційність, образність мислення – створюють найсприятливіші умови для розвитку естетичного ставлення до навколишнього світу, музики.

Музика – вид мистецтва, який з великою силою передає переживання людини, найтонші нюанси душевного настрою і його перебігу. Музика має величезний вплив на дитину, викликаючи в ній глибокі почуття й думки, розвиває і збагачує її емоційну сферу.

Однією з важливих сторін музично-естетичного виховання школярів у загальноосвітній школі є формування гуманістично зорієнтованої особистості. Навчити любити і розуміти музику можна тільки за допомогою самої музики. У процесі багатогранного музикування значне місце відводиться музично-творчій діяльності, яка стимулює активність учнів, сприяє розвитку їх музичних здібностей і стійкого інтересу до музики.

Особистість формується з раннього дитинства, а тому питання формування гуманізації людини на початковому етапі навчання набувають особливо актуального значення. «Те, що втрачене в дитинстві, дуже важко, майже неможливо наздогнати в більш зрілі роки», писав В.О.Сухомлинський [5, с.38].

Виховні можливості мистецтва надзвичайно великі. Воно допомагає формувати особу в естетичному, моральному, патріотичному й інших напрямках. Однак вплив музики буде ефективним лише тоді, коли школярі матимуть певний рівень духовної культури, досвід спілкування з музичними творами. В іншому випадку найпрекрасніші зразки художньої творчості можуть залишитися незрозумілими та недоступними для них.

Основою сприйняття творів мистецтва є безпосередній емоційний відгук, відчуття і переживання, що виражаються в інтуїтивній оцінці –«подобається» чи «не подобається». Такі емоційні оцінки, ще нетверді судження про музику, постійно виникають у молодших школярів, для яких цілком природним є прагнення висловити своє ставлення до прекрасного.

Розвинена естетична оцінка художньої творчості потребує глибшого усвідомлення своїх почуттів, вміння пояснити емоційне ставлення до твору з позиції певних естетичних поглядів й уявлень про мистецтво. Цілком зрозуміло, що можливості оцінки музичних творів у молодших класах обмежені віком дітей, їх музичною підготовкою.

«Кожний майбутній слухач і аматор музики, – писав Б.Асаф’єв, –повинен якнайкраще розвивати у собі критичне ставлення до музичних явищ й володіти даром оцінки» [3, с.67].

Формуванням глибоких, міцних знань, умінь і навичок, загальною естетизацією й інтелектуалізацією комплексних уроків можна вирішити проблему творчого розвитку музичних здібностей у молодших школярів, гуманізації музичного навчання і виховання учнів. Гуманізація є результатом розвитку всієї культури суспільства. Активізація її шляхом пробудження творчої діяльності набуває особливого значення, бо сприяє формуванню творчих здібностей підростаючого покоління у навчально-виховному процесі. Гуманізація музичного виховання дитини полягає у прагненні сприйняти в конкретно-чуттєвій формі те, що органічно пов’язане з її життям, запитами, те, що хвилює її, викликає глибокі почуття, емоції.

Гармонійному розвитку учнів, особливо молодших школярів, сприяють усі навчальні предмети, проте найбільші можливості для цього відкриваються на уроках естетичного циклу, зокрема, музики. В.О.Сухомлинський писав: «…Не можна відгороджувати дітей від оточуючого світу кам’яною стіною. Не можна позбавляти учня радісного духовного життя.

Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона – засушена квітка» [5, с.56].

Одним із головних завдань на уроках музики є відчуття школярами радості від творчості, бо з нею пов’язана емоційна чутливість. Ці завдання сприяють кращому та якісному засвоєнню навчального матеріалу відповідно до програмних вимог.

Вищий етап дитячої творчості – це створення творчих імпровізацій:



  1. створення малюнків, ілюстрацій до прослуханої музики;

  2. підбір літературного твору: знайомої казки, вірша, оповідання;

  3. створення ритмічного акомпанементу;

  4. залежно від змісту, відображення в танці або ритмічному русі головних героїв.

Прагнення до творчого вираження себе в музиці закладене в основі дитячої психіки: бажаючи створити щось «своє», учень по-своєму переробляє отриману інформацію.

Музично-творча активність учнів може сприяти формуванню їх творчих здібностей, розвитку комунікативності, характеру, уяви, мислення, винахідливості. Вона також є специфічною формою самореалізації.

Як же організувати музичні заняття, щоб вони спонукали до творчої активності дитини. Практично реалізувати цю проблему можна у таких формах:


  1. Застосування так званої вільної спонтанної творчості. Такою творчістю не керує вчитель, діти самостійно виконують творчі завдання.

  2. Перенесення головного акценту на керовану творчість, тобто на творчість з обмеженою свободою діяльності. Вчитель спрямовує творчі вправи в певне русло і не дає учням відхилятися від заданого напрямку.

Специфіка музично-творчої діяльності така, що в процесі творення можна не тільки фіксувати результати імпровізації, а й ознайомлювати дітей з найхарактернішими й найважливішими засобами музичної виразності.

Музичні знання при цьому здобувають не шляхом тренування і не за допомогою дидактичного методу пояснення, а самостійним пошуком потрібних засобів для розкриття емоційного образу в процесі імпровізації й аналізу типових прийомів музичної виразності. Вони перетворюються на нові знання про музику, але вже доступніші, такі, які діти краще сприймають і запам’ятовують.

Музично-творчі вправи, створення малюнків до прослуханої музики, підбір знайомої казки, вірша, оповідання, відображення в танці чи ритмічному русі головних героїв на уроках музики не мають на меті підготовку композиторів. Головне не те, що дитячі твори іноді без вигадки, цікавого змісту, а те, що відбувається процес залучення учнів до музики, пробудження віри в себе, тренування і розкріпачення уяви, пам'яті, мислення, спостережливості.

Важливість опанування музики через творчість відзначав і видатний вітчизняний психолог Б.М.Теплов, який вважав, що раннє залучення дітей до творчої діяльності корисне для загального художнього розвитку дітей і відповідає їхнім потребам і можливостям, адже дітям притаманні природні творчі здібності [6, с.27].

Виконуючи навіть найпростіші творчі завдання, діти відкривають для себе світ, охоче навчаються. Систематичні заняття творчістю підвищують загальну музикальність учнів, допомагають краще сприймати професійну музику. Ці вправи розвивають і збагачують духовний світ учнів.

Вводити елементи імпровізації необхідно якомога раніше, з першого уроку в першому класі. Оскільки молодший шкільний вік є періодом найінтенсивнішого розвитку творчої активності дітей, то й педагогічне керівництво творчим процесом не слід відкладати в очікуванні отримання дитиною теоретичних відомостей, які зможуть підвищити якість творчої продукції, що створюється.

Недоцільно розглядати імпровізацію, творчість як самостійний, ізольований розділ уроку. Творчі вправи мають органічно вливатися в процес навчання, пов’язувати всі розділи уроку, а музичні вправи повинні мати творчий характер.

Урок, ретельно продуманий і спланований, має бути об’єднаний однією головною ідеєю, здійсненню якої служать всі засоби, які застосовуються на уроці. Важливим чинником підвищення творчої активності учнів початкових класів є правильне емоційне налаштування класу на уроці взагалі й перед проведенням музично-творчих вправ зокрема. Потрібно враховувати індивідуальні особливості учнів, чуйно реагувати на зміну тонусу, намагатися створити невимушену, ділову і дружню атмосферу на уроці.

Правильно поставлена індивідуальна творча робота в поєднанні з груповими творчими вправами дає можливість встановити контакт між навчальними цілями класу та індивідуальною структурою інтересів і здібностей кожного учня.

З метою підвищення зацікавленості учнів у творчій роботі допоможуть такі прийоми, як словесне заохочення, розучування вдалого твору учня всім класом, запис на окрему касету, де зібрані кращі твори класу, внесення кращих творів до класного зошита, виконання на концерті для батьків і молодших учнів.

Отже, розвиток творчої діяльності на уроках музики – це один із шляхів гуманізації музичного навчання і виховання молодших школярів.

Оцінка творчої діяльності учнів виступає як стимул до творчості і орієнтир у подальшій діяльності. Якщо учень не навчився у школі сам нічого творити, то і в житті він лише наслідуватиме. Стимулювання дитячої творчості передбачає творчий підхід до справи власне педагога. Пошуки шляхів розвитку творчих можливостей дітей – це шлях творчого зростання і педагога-музиканта.

Творче начало в людині – це завжди прагнення вперед, до кращого, до прогресу, до вдосконалення, до прекрасного. Таку творчу активність виховує в людині мистецтво.

Що раніше розпочати роботу над творчими вправами з дітьми, то вірогідніше, що творчі можливості учнів не згаснуть із часом, а, розвиваючись, допоможуть виховати гуманістично зорієнтовану особистість, що виявляє творчу активність в усіх сферах діяльності.




  1. Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания: Учеб. пособие. –М.: МГПИ, 1984. – 112 с.

  2. Апраксина О.А. Про можливість та зміст дослідницької роботи вчителя музики в загальноосвітній школі. – К.: Музична Україна, 1983.

  3. Асафъев Б.В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. – 2-е изд. – Л.: 1973. – 144 с.

  4. Дем’янчук О. Розвиток музичних здібностей у молодших школярів // Початкова школа. – 1995. – № 4. – С.12-15.

  5. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – К.: Радянська школа, 1972. – 243 с.

  6. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1985. – Т.1. Психология музыкальных способностей. – 328 с.


УДК 784:37.036

ББК 74.268.53 Марта Шевченко
Народна творчість – золотий фонд

української музичної культури.
Використовуючи багатий фактичний матеріал, автор досліджує фольклор як історичне джерело, де історичне начало прочитується не лише як фактичний матеріал, але і як закладені в ньому ідеї, прагнення народу відповісти на наболілі найрізноманітніші життєві питання.

Ключові слова: народна творчість, мистецтво, фольклор, жанр, культура.
Мета статті: у циклі «Народна творчість» розкрити основні етапи розвитку української музичної культури.

Музична творчість українського народу, що розвивалась і збагачувалася протягом століть, є золотим фондом духовної культури, зокрема музичної, справжнім усним літописом життя народу. Як писав М.Гоголь, «народна пісня – це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв істини. Історія, що розкриває життя народу». / Гоголь „Про малоросійські пісні”.

Народна пісня виникла у глибоку давнину. Кажуть, що виникла вона і народилася разом з людиною. У стародавніх грецьких міфах, які появилися за тисячу років до нашої ери, знаходимо розповідь про силу впливу пісень. Легендарний співак Орфей не тільки приносив своїм співом людям радість і насолоду, але й приборкував своїм співом диких звірів.

Як відомо, одне з провідних місць у пісенній творчості та народній хореографії з давніх-давен посідала трудова тематика. Серед стародавніх фольклорних зразків найбільше збереглося в пам’яті календарно-обрядових пісень (веснянки, купальські, петрівчані, обжинкові, колядки, щедрівки, весільні пісні, народні плачі й голосіння). Пісенні твори цього плану були тісно пов’язані з повсякденним життям людей, їх віруванням, звичаями і традиціями, їх трудовою діяльністю і глибоко увійшла в побут.

Високого для тих часів рівня досягла усна народна творчість у Київській Русі, коли столицею цієї великої східнослов’янської держави став Київ. Власне, це древнє місто, яке здавна називали „матір’ю городів руських”, перетворюється в Х–ХІ ст. на один з найбільш культурних і політичних центрів. Тут розвивається писемність, тут було закладено основи науки та освіта, виникли осередки самобутньої культури. Центром древньоруської культури і літописання був Київо-Печерський монастир. У ХІІ столітті тут виникає перший руський літопис Повесть временных лет”.

Національно-своєрідним жанром української народної творчості стали думи та історичні пісні, що виникли в період національно-визвольних змагань українського народу за свою свободу і незалежність.

Виникли думи серед волелюбного козацтва і стали духовним надбанням українського народу. Найбільш ранні згадки про народження дум зафіксовано у хроніці польського історика С.Сарницького. Ранні згадки пов’язані з подіями 1506 р. В хроніці розповідається, що серед козаків побутували сумні пісні, які на Русі звали думами.

Думи виконувалися кобзарями – безпосередніми учасниками бойових походів і народних повстань. У тяжкі моменти життя країни вони гартували волю народу і надихали його на героїчні подвиги. До найбільш відомих історичних дум слід віднести такі, як: „Дума про трьох братів Азовських”, „Дума про Марусю Богуславку”, „Дума про Кішку Самійла”, „Невільницький плач” та ін.

Значне місце в українському фольклорі займають також історичні пісні. Історичний елемент мали в собі вже деякі старовинні колядки, веснянки, плачі. Але самостійного виду вони набули десь на початкуXV– XVI ст. Для історичної пісні більш характерний хоровий спів acapella з розгорнутим своєрідним багатоголоссям.

У народному побуті на Україні збереглося чимало пісень про героїв боротьби з татарами і турками кінця XVI – початку XVII століть. Про Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка... Наприклад: „Пісня про Байду”, „Пісня про Саву Чалого”…

Історичні пісні відображають найважливіші етапи суспільного розвитку кожного етносу. Зокрема в українському фольклорі поряд з думами вони становлять вагому частину героїчної пісенної епіки.

Слід відмітити, що історичні пісні та балади посідали одне з основних місць у репертуарі українських кобзарів. Своєю лексикою, своїм стилем вони помітно впливали на подальший розвиток фольклору ХУІ–ХУІІ ст. Скажімо, у фольклорну лексику майже всіх слов'янських народів увійшло слово «козак», що символізувало образ воїна, образ мужнього захисника Вітчизни.

У ХУІІІ ст. на Україні відбулося багато гайдамацьких бунтів і повстань. Посилився опришківський рух у Галичині і на Закарпатті, який знайшов своє відображення в цілому ряді історичних пісень: „У неділю рано, пораненьку, зібралися хлопці на порадоньку”, „Гей гук, мати, гук”, „Годі коню в стайні спати”, „Ой затопила, закурила сирими дровами” тощо. Ясна річ, у створенні історичних пісень значну роль відігравали бандуристи, лірники – безпосередні учасники козацьких та гайдамацьких походів.

Така ж характерна закономірність зв’язана з історією виникнення історичних пісень, присвячених національно-визвольному рухові опришків у Галичині і на Закарпатті. Знаємо, що найвидатнішим ватажком опришків був легендарний Олекса Довбуш, якому присвячено цілий цикл історичних пісень, балад, хронік. Хто не знає, наприклад, пісню „Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький”, яку в народі співають до сьогодні.

Одним з найцінніших фольклорних надбань нашого народу є українська пісенна лірика. Щирість художнього вислову, настроєвий лад, органічна краса поєднання слова і мелодії принесли українській ліричній пісні світову славу.

У ліричних піснях віддзеркалені певні нашарування творчості багатьох історичних поколінь з різним культурно-духовним досвідом. Широкий діапазон образів, втілений у пісенній ліриці, охоплює різні грані висвітлення життя: родинно-побутові, весільні, про жіночу долю, про кохання, колискові.

Особливо високою трагедійністю відзначаються пісні про жіночу долю. Безправний стан жінки та її гірку долю розкривають багато сирітських („Така її доля), сімейних („Червона ружа трояка”), вдовиних („Ой на горі сніг біленький, брала вдова льон дрібненький”). У протяжних піснях про кохання найчастіше співається про розлуку з милим через „чужих людей” („Гаю, гаю, зелен розмаю”, „Ой у полі озеречко”), про горе дівчини, виданої за нелюба.

Якщо ми, наприклад, виконаємо протяжну ліричну пісню „Ой у полі билинонька колихається”, присвячену темі нерозділеного кохання, то відчуємо широку розспівність мелодії з її своєрідною орнаментацією.

Особливості мелодики й ритміки протяжної пісні знайшли яскраве відображення в класичній музиці: в оперних аріях і романсах („Ой одна я, одна”, „Плач Ярославни” М.Лисенка, „Плавай, плавай, лебедонько” К.Стеценка та інших.

У народній пісенній ліриці значне місце займає також пісня-романс, яка інтенсивно почала розвиватися ще у XVIII ст., особливо в міському побуті. Згодом вона стає одним з найпопулярніших жанрів не тільки в місті, але й на селі.

Пісні-романси відзначаються задушевністю й емоціональною проникливістю мелодій, яскравою виразністю і глибоким ліризмом музики і тексту. ”. Всі вони мають чудові мелодії й аналогів знайти важко. Ось деякі з них: ”Їхав козак за Дунай”, „Дивлюсь я на небо”, „Віють вітри”, „Ой не світи, місяченьку”, „Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя»

У другій половині ХІХ ст. в народі складаються пісні на слова таких відомих українських поетів, як Леонід Глібов „Стоїть гора високая”, Степан Руданський „Повій, вітре, на Вкраїну”, ”Ти не моя”, як К.Стеценко «Плавай, плавай, лебедоньку…». Не кажучи вже про пісні, створені на слова безсмертного Кобзаря, які увійшли до невичерпної скарбниці народної творчості: «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт», „Думи мої”, „Ой одна я, одна”, „Нащо мені чорні брови”, „Тече вода в синє море”, „Така її доля”.

Поруч з вищеназваними жанрами розвивалися в українському нородному побуті жартівливі, гумористичні, сатиричні та жартівливо-танцювальні пісні. Своїми джерелами вони тісно пов’язані зі старовинними східнослов’янськими календарними іграми, як, наприклад, з мистецтвом скоморохів. Пісні цих жанрів були яскравим вираженням віри народу в свої сили, його любові до життя. У них знайшов свій вияв природній народний гумор. Віддзеркалились кращі риси людини – розум, сила, спритність, дотепність, любов до праці, високі моральні якості. Багато жартівливих і жартівливо-танцювальних пісень виконуються соло або хором, здебільшого в супроводі ансамблю народних інструментів. Інструментально-вокальне виконання типове також для більшості українських народних пісень і танців. Ось кілька прикладів жартівливих пісень: „Була в мене парова машина”, „Ой, хотіла мене мати”, „Два городи обробили”, „Добрий вечір, сусідонько”, „Пішла мати на село”, „Лугом іду – коня веду”, „Спать мені не хочеться”

Віддавна збереглися у скарбниці української народної творчості календарно-обрядові пісні, котрі тісно пов’язані із землеробським календарем, тобто з певною порою року, з чергуванням різних видів землеробської праці відповідно до змін пір року – відповідними звичаями. У цих піснях відображені різні види селянської праці всіх чотирьох землеробських сезонів: зими, весни, літа, осені, а також староязичеський культ обожнювання землі й сонця, одухотворення природи та поклоніння перед її силами.

Перші згадки про календарні обряди зустрічаються ще в літописах Київської Русі. У ті далекі часи людина повністю залежала від сил природи, була безпорадною в боротьбі з ними і тому вдавалась до магічних дій, щоб у такий спосіб вплинути на природу чи стихію.

Слід відзначити, що календарно-обрядова пісенна творчість, а це і зимовий цикл величальних пісень, приурочених до зимових свят – колядки, щедрівки, Маланка, і весняних цикл – веснянки, гаївки, і літньо-осінній цикл – купальські, жниварські, і весільні пісні, христини, похоронні, або ті, які лунають під час проводів в армію, є одним із найглибших пластів української народної творчості, витоки якої сягають праслов’янської та спільнослов’янської доби. Скажімо, багатьом календарним пісням українським та білоруським притаманні спільні сюжети, спільна образна система і спільні художні засоби що, загалом засвідчує про давнину їхнього походження.

І на закінчення хочеться висловити таке: українська народна пісня була і залишається основою розвитку національної музичної культури. Візьмімо, наприклад, такі твори українських композиторів, як „Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського, „Вечорниці” П.Ніщинського із славнозвісним хором „Закувала та сива зозуля”, оперу „Наталка Полтавка” чи „Тарас Бульба” і численні хори і романси М.Лисенка, хорові твори М.Леонтовича або великі полотна Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, К.Данькевича, А.Кос-Анатольського, С.Людкевича, М.Скорика, Є.Станковича, Лесі Дичко та багатьох інших, й переконаємось, наскільки фольклор впливає на творчість професійних музикантів, вносить у їхні твори національний колорит.



Висновок. На відміну від інших джерел, фольклорні твори не просто фіксують ту чи іншу подію або той чи інший історичний факт. Вони в своїй основі виражають ставлення народу до цих подій і фактів. Тому у вихованні підростаючого покоління вивчення історії в контексті сприймання її самим народом якраз і сприятиме всебічному розвиткові людини як патріота своєї Батьківщини.


  1. Архімович „Нариси з історії української музики” ч І.

  2. Коломийки в записах Івана Франка. – К.: Музична Україна, 1970. – С.131.

  3. Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. – К.: Наукова думка, 1966. – С.243.

  4. Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. – К.: Наукова думка, 1983. – С.525.

  5. Круть Ю.З.Хліборобська обрядова поезія словян. – К.: Наукова думка, 1973. – С.210.

  6. Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – К.: Музична Україна, 1973. – С.323.

  7. Український фольклор. Критичні матеріали. – К.: Головне видавництво обєднання «Вища школа», 1978. – С.287.

  8. Мельник В.М. Фольклор, як історичне джерело. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1967. – С.182.

  9. Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968. – С.221.

  10. Народні пісні у записах Маркіяна Шашкевича. – К.: Музична Україна, 1973 – С.110.


Conclusion, unlike other sources, folk music compositions not only chronicle this or that historical fact. They express the attitude of people to these events and facts. That’s why studying of history folk creation will favour all – round person’s development as a patriot of the Motherland in education of young generation.

Key words: folk creation, art, folklore, genre, culture.

ЗМІСТ
Андрусишин Роман

Удосконалення змісту, форм і методів естетичного виховання школярів засобами хореографічного мистецтва……………………………….……….3



Барило Світлана

Практичні зауваження із фортепіанної педагогіки………………………….5



Вовк Мирон, Кващук Володимир

Розспівування і вокалізи як основа вокального виховання школярів…….11



Гнатюк Михайло

Використання традицій покутської кераміки на уроках образотворчого мистецтва в школі…………………………………………………………….22



Жеребецька Ірина

Креативні підходи до проведення уроку музики в загальноосвітній школі…………………………………………………………………………..42



Івасишин Ірина

Розвиток музичних здібностей дітей шкільного віку…………………….49



Калинчук Олександра

Синтез класичного та сучасного танцю як основа підготовки універсального педагога-хореографа………………………………………56



Качмар Олександра

Методи вивчення музичних творів великої форми на уроках музики……63



Клепар Марія

Психолого-педагогічні умови формування музично-творчого потенціалу майбутнього вчителя…………………………………....................................71



Котик Тетяна, Котик Григорій

Самостійна робота студентів як складова кредитно-модульної системи підготовки майбутніх учителів……………………………………….……..76



Кучерак Ірина

Контекстність навчання у формуванні навичок професійного спілкування майбутніх учителів на уроках музики…………………… ………………..86



Липа Ірина

Співацький розвиток молодших школярів………………………………….92



Марусик Наталія

До проблеми підготовки керівників дитячих хореографічних колективів у педагогічному вузі…………………………………………………………..101



Черсак Ольга

Використання творчої діяльності на уроках музики в початкових класах………………………………………………………………………...111



Шевченко Марта

Народна творчість – золотий фонд української музичної культури…… 117



УДК 7807-057.874

ББК 74.200.551.3


Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки: Матеріали науково-методичної конференції «Актуальні проблеми мистецької освіти: історія і сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2009 р.) / За заг. ред. професора М.В.Вовка. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2009.– Вип.ІІІ. – 123 с.

В авторській редакції

Головний редактор – Василь ГОЛОВЧАК

Технічний редактор – Ірина ТКАЧ

Літературний редактор – к.ф.н., доц. Гафія ВАСИЛЕВИЧ

Комп’ютерна верстка – Віра ЯРЕМКО

Підп. до друку 15.10.2009 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний.

Гарнітура «Times New Roman». Ум. друк. арк. 5.4

Тираж 50 прим. Зам. 77



ISBN 978-966-640-210-7
Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ

Прикарпатського н6аціонального університету

імені Василя Стефаника

76000, м. Івано-Франківськ, вул. С.Бандери, 1.

Тел. 71-56-22

E-mail:vdvcit@pu.if.ua



Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

від 12.12.2006. Серія ДК 2718

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка