Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IIІ івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2009



Сторінка4/8
Дата конвертації02.04.2016
Розмір1.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Розвиток музичних здібностей дітей

шкільного віку
Стаття присвячена розвиткові музичного слуху, ритму, музичній пам’яті і творчих здібностей дітей шкільного віку.

Автором розкриваються фактори, що впливають на розвиток музичних здібностей, зокрема сприйняття музичного твору, заняття на уроках музики та гра на музичному інструменті.

Ключові слова: музичний слух, музична пам’ять, ритм, творчість.
Велике значення в естетичному розвитку дитини займає музичне мистецтво. Саме музика своїм багатством стилів і жанрів впливає на емоційний стан дитини, виховуючи в ній любов до прекрасного, і стає одним з найбільш ефективних засобів її всебічного розвитку.

При переході від одного вікового етапу до іншого дитина довідується і відкриває для себе багато нового і цікавого в музиці як самостійно, так і під керівництвом вчителя. Шкільний вік – найбільше сприятливий для залучення дітей до культури музичного сприйняття, а умови навчально-виховного процесу найбільш сприяють досягненню музичної освіти. Навчаючись музиці, діти повинні одержати не тільки знання, але й всебічно розвинути свої здібності.

Дуже важливим для розвитку музичних здібностей дитини є те, як вона сприймає і реагує на музичний твір. Адже саме сприймання музики є важливою передумовою розвитку музичних здібностей дитини. При слуханні музики активність почуттів набуває нового характеру і виражається у внутрішньому сприйнятті музики, щоб її не тільки слухати, але й почути. Музичні образи пробуджують дитину до переживань і спонукають задуматися над тим, про що розповідає музика. Так розвивається музична уява і досконалість музичної думки. Тепер діти здатні усвідомити не тільки загальний настрій і характер твору, але й зміну їх упродовж розвитку музичних образів.

Для розвитку музичного сприймання використовують метод музичних колекцій, завдяки якому під час ознайомлення з кожним новим твором поповнюється колективна „колекція” маршів, вальсів, п’єс про тварин, птахів тощо. Цей метод сприяє накопиченню музично-слухових вражень, формуванню вміння спостерігати, запам’ятовувати, узагальнювати. Саме під час слухання музики слід звертати увагу дітей на музичний звук та його основні властивості. Це сприяє розвиткові музичного слуху. Адже розвинений музичний слух допомагає глибше відчути музичний твір, осмислити його ідейно-образний зміст. Для розвитку музичного слуху учням можна запропонувати такі завдання:

1. Визначити напрям руху мелодії.

2. Прослухати стрибкоподібну мелодію й показати, куди вона рухається.

3. Під час повторення стрибкоподібної мелодії зобразити графічно її звуковисотний малюнок.

4.Послухати кілька звуків, що відтворюються одночасно, визначити їх кількість.

5. Послухати два різні за висотою звуки (послідовно), потім знову послухати їх (під час повторення один із них змінено) і визначити, який звук змінився і як саме.

Основою занять зі школярами є також спів без супроводу, який вимагає точності інтонації, а вивчення розміщення ступенів на нотному стані сприяє чистоті інтонування ладових ступеней та інтервалів, покращує слухове сприйняття мелодії по відношенню до тоніки та саму інтонацію.

Для розвитку ладово-мелодичного слуху використовуються вправи на відмінність окремих висотних звуків і напрямів, у яких рухається мелодія. Саме ладове відчуття проявляється в тому, що всі звуки мелодії сприймаються по відношенню їх до стійких звуків ладу, в результаті чого кожний звук набуває своєрідної якості, що характеризує ступінь стійкості звука і характер його тяготіння. Доведено, що справжні музичні уявлення можуть виникати тільки на основі ладового переживання мелодії. А.Л.Островський писав: „Основным стержнем курса развития слуха является усвоение степени лада... в их функциональном значении” [4, c.27]. Особливу роль у розвитку музичних здібностей дитини відіграють навички сольфеджування, що дає можливість узагальнити здобуті дітьми знання з музичної грамоти і також впливає на розвиток музичного слуху.

Важливе значення для розвитку музичних здібностей має робота над ритмом. Починати краще із простих вправ, які поступово ускладнюють ритмічний малюнок. На початку бажано ознайомити дітей з поняттям довгих і коротких звуків. Школярі самі повинні визначити їх у знайомих творах (графічно їх відтворити). Для активізації процесу розвитку ритму використовують також слухові ритмічні диктанти. Активна рухова діяльність дітей (ритмічні ігри, рухи під музику, проплескування ритму знайомих мелодій) сприяє метроритмічному розвитку дитини. Відчуття музичного ритму можна розвивати і в процесі слухання музики, співу та гри на музичному інструменті.

Важливе значення для музичного розвитку школярів має залучення їх до різних видів музичної діяльності: співу в хорах, грі в оркестрах. Це розвиває виконавські навики дитини та музикальність: сенсорні здібності, ладовий слух, почуття ритму. „А какие замечательные возможности для развития детей таятся в разнообразных коллективных формах работы по музыкальному воспитанию – хоре, оркестре, ансамблях, участии в концертах! Да и сам урок пения в этом отношении выгодно отличается от уроков по другим предметам. Таким образом, музыкально-певческое воспитание способствует решению задачи гармонического развития личности”, – писали Д. і Т.Огороднови [3, с.45].

Педагогічна доцільність гри на музичних інструментах на уроках музики полягає в тому, що цей вид діяльності допомагає забезпечити зв’язок з музичним вихованням; викликає позитивні емоції в дітей; сприяє розвиткові музичного слуху: звуковисотного, ритмічного, ладового, тембрового; дає змогу дітям виявити себе, особливо тим, хто не вміє чисто інтонувати, компенсувати їхній слаборозвинений музичний слух. Як і в інших видах діяльності, у грі на музичних інструментах завдання можуть бути як репродуктивного, так і творчого характеру. Прикладами завдань репродуктивного характеру є виконання поспівки (за нотним записом чи на слух). До творчих завдань можна віднести такі: скласти ритмічний акомпанемент до пісні або твору із слуханням музики; створити інструментальний супровід з використанням звуковисотних інструментів. Такий творчий процес сприяє розвиткові в дітей мислення, уяви, а також спеціальних музичних здібностей.

Одним з цікавих і корисних видів дитячої музичної творчості є імпровізація. Це особливий вид художньої діяльності, коли щось створюють безпосередньо під час виконання роботи. Музичні імпровізації бувають різних видів. Найпоширенішими є співацькі й інструментальні. Досвід показує, що співацька імпровізація – одне з улюблених занять школярів. Нею із задоволенням займаються не тільки діти, котрі добре вміють співати, а й ті, хто погано володіє голосом. Одним із завдань, які допоможуть сформувати навички співацької імпровізації, є складання мелодії на запропонований літературний текст. Учні повинні зімпровізувати кілька варіантів та оцінити їх. Перш ніж оцінити створену мелодію, діти повинні самі її проспівати і відтворити. Можна запропонувати їм зімпровізувати підголосок до мелодії, якщо в них є відповідні навички. При заняттях імпровізацією розвивається почуття ритму, художньо-образні уявлення, творче сприймання музики. Частіше за все на таких заняттях від школяра вимагається вміння продовжити почату вчителем мелодію і закінчити її на тоніці заданої тональності. Дуже часто при імпровізації ставиться завдання, щоб мелодія не обов’язково закінчувалася тонікою, а може завершуватися іншими інтонаціями. Тут активізація творчої фантазії і творчих дій школяра залежить передовсім від підготовленості до цієї роботи самого вчителя, від рівня його творчого розвитку, музичного смаку, теоретичної підготовки. Процес навчання елементів імпровізації – один з найкращих методів підвищення активності учнів на уроці, що сприяє розвиткові творчого сприйняття та творчої уяви.

Навчання імпровізації можна стимулювати конкретними завданнями при складанні мелодій: певним ритмом, точно вказаним діапазоном, назвою майбутньої п’єси, віршем, спеціально вибраним (наприклад, до репродукції яскравого малюнка, фотографії) або самостійно створеним. Такі конкретні завдання фіксують увагу учнів на окремих труднощах, сприяють більш творчій роботі, змушують серйозно думати навіть малоактивних дітей.

Завдання творчого характеру, звичайно, вимагають певних навичок, відповідних вправ і регулярності. Ці завдання допомагають активізувати процес музичного навчання, викликають інтерес учнів і сприяють розвитку їх музичного мислення. Навчати дітей, пробуджувати в них митців – високе прагнення сучасної музичної педагогіки.

Прагнення педагога розвивати в учнів елементи композиторських навичок зовсім не означає навчання композиції. Асаф’єв писав: „Ніхто на „ремесло” композиторства не заміряється. Йдеться тільки про вияв творчого музичного інстинкту, який є у більшої кількості людей, ніж про це гадають. Виховувати музичнотворчі навички потрібно тому, що кожен , хто хоч трохи відчув у будь-якій сфері мистецтва радість творчості, сприйматиме і цінитиме все добре, що відбувається у цій сфері, і з більшою інтенсивністю, ніж той, хто тільки пасивно сприймає” [1,67].

Отже, всебічний музичний розвиток школярів, активізація їх мислення, розвиток їх творчих навичок, виховання в них слухових уявлень – все це створює сприятливі умови для розвитку музичних здібностей, завдяки яким школярі швидше сприймають і розуміють музику. Вони з цікавістю слухають оперну і симфонічну класику, задумуються над її змістом, відчувають позитивний вплив музики у всьому її багатстві стилів і жанрів.


    1. Асафьев Б.В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. – Л.: Музыка, 1973. – 144 с.

    2. Огороднов Д. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной школе. – К.: Музична Україна, 1981. – 165 с.

    3. Огородновы Д. и Т. Опыт музыкального воспитания в школе-интернате. – Л.: Музыка, 1962. – 160 с.

    4. Островский А.Л., Павлюченко С.А., Шонин В.П., Егоров Д.И. Сольфеджио. – Л.: Музыка, 1937. – 180 с.


The article covers a development of the ear for music, rhythm, musical memory and others creative abilities of pupils.

The author discloses facts which influence on the development of musical abilities, specifically the perception of musical writing, occupation during musical lessons and playing musical instruments.

Key words: the ear of music, musical memory, rhythm, creative.
УДК 37.036

ББК 74200.55 Олександра Калинчук
Синтез класичного та сучасного

танцю як основа підготовки універсального

педагога-хореографа
У статті розглядаються проблеми та особливості функціонування «гірської» або малокомплектної школи та пов’язану з ними необхідність підготовки універсального педагога-хореографа. Особливий акцент зроблено на вмінні викладача вишу поєднати навчальні дисципліни: класичний та сучасний танець. Короткий історичний екскурс в історію виникнення танцю та його сучасних різновидів ілюструє глибокий взаємозв’язок між ними. Обгрунтовано також необхідність глибокого усвідомлення студентами взаємозв’язку та взаємозбагачення вивчення історії, теорії та практики хореографічних дисциплін.

Ключові слова: гірська школа, хореографія, творчість, гармонійність.
Сьогодення педагогічної освіти в Україні висуває цілий ряд питань та проблем, що потребують детального наукового вивчення й обґрунтування. Серед них – актуальність проблеми універсальності вчителя; роль та місце мистецьких дисциплін (музики, вокалу, хореографії) у підготовці вчителів початкової школи.

Останнім часом у Європі та Україні активно розвивається концепція “гірської школи”. Для цілого ряду дослідників у цьому напрямку поняття “гірська школа” означає “сільська школа”, “малокомплектна школа”. Цілком очевидно, що в силу своєї “малокомплектності” та певної, інколи дуже відчутної, відірваності від культурного життя великих міст така школа часто сама стає осередком культурного життя і відчуває гостру потребу у кадрах, що могли б забезпечити його якість. Вчитель мови та літератури стає режисером і драматургом, вчитель музики – концертмейстером та звукорежисером, роль хореографа виконує хто-небудь, у кого танці – це просто улюблена справа, якщо такий знаходиться. Професійний хореограф у школі – це і розкіш, і рідкість, а скоріш за все – розкіш, тому що рідкість. Сьогодні навіть у містах постійно спостерігається доволі високий попит на вчителів хореографії як у школах, так і в закладах дошкільної та позашкільної освіти. На теренах Західної України ця проблема могла б здаватись абсолютно нерозв’язаною, якби не підготовка по спеціальності “початкова освіта” зі спеціалізацією “хореографія”. Досвід доводить, що студенти-випускники найчастіше працевлаштовуються керівниками дитячих танцювальних гуртків або ж одночасно із частковим навантаженням у початковій школі отримують години гурткової роботи або ж години ритміки і хореографії. Як відображення реального попиту на такого роду спеціалістів останнім часом спостерігаємо значне збільшення кількості студентів у групах ПНХ.

Очевидним є той факт, що сьогодні треба не просто зберігати такі “подвійні” спеціальності, а й дбати про покращення якості навчання на них, шукати шляхи оптимізації навчального процесу, постійно коригувати навчальні плани та програми відповідно до сучасних умов та вимог.

Фраза “мистецтво – найважливіший засіб естетичного виховання” давно уже стала аксіомою і не потребує жодних доведень. Мистецтво зародилося в первісному суспільстві доби палеоліту, а з виникненням суспільного поділу праці виділилося в окрему форму духовного життя суспільства.

На базі мистецтва розвивається художня свідомість суспільства, що включає в себе не тільки власне мистецьку творчість та її витвори, а й усю сукупність естетично-художніх потреб, смаків, поглядів, норм, ідеалів тощо, які забезпечують активну ціннісну орієнтацію людей у реальних життєвих обставинах. Мистецтво виховує в людях не лише потребу художньої насолоди, а й здатність творчого ставлення до всіх природніх та суспільних явищ. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість, спонукальна сила) мистецтво стало фактором виховання та однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Воно задовольняє незліченні людські запити і виконує численні суспільні функції – комунікативну, пізнавальну, виховну, естетичну та ін. [1, с.124-125]. Слід відзначити, що всі ці функції можуть виконуватися будь-яким з видів мистецтва тою чи іншою мірою і недооцінювання одного з них було б суттєвою помилкою. А саме це донедавна спостерігалося у теоретичних розробках у галузі естетичного виховання. Так, розглядаючи виховні можливості видів мистецтва ще 20 років тому, науковці виділяли художню літературу, кіно, театр, музику, образотворчі мистецтва та архітектуру. Хореографія згадувалась тільки як балет, а сам балет – тільки як один з розділів музичного театру [1, с.154]. Сьогодні такий підхід до ролі і місця мистецтва танцю у людському житті здається неможливим, але негативний вплив такого бачення ще не подолано остаточно. Тому у вихованні дітей засобами танцю спостерігаємо різнопланові процеси. З одного боку, кількість дітей, що бажають танцювати, невпинно зростає, кількість батьків, котрі підтримують таке бажання і сприяють його реалізації, теж зростає, хоч і не так швидко; швидкість розповсюдження інформації (в т.ч. музичної, хореографічної) сьогодні дуже велика, можливості технічного забезпечення процесу навчання незрівнянно вищі, ніж 10-15 років тому. З іншого боку, справді грамотного, технічного, емоційного танцю можна навчитися тільки у живому спілкуванні ”учень-учитель”, а в суспільній свідомості, на жаль, до цих пір професійний вибір ”хореографія” не вважається престижним, перспективним.

Людина – істота загадкова, безмірна і невичерпна. Величезний пласт її психічного життя не підвладний ні вербальному відображенню, ні відображенню засобами пластичних мистецтв, потребує, тим не менше, втілення у фізичному просторі. “Саме у можливості виразити невиразне, сказати про те, чому не можна знайти адекватного відображення в слові, та і в зримому образі, заключається цінність танцю” [2, с.43]. Унікальність танцю як виду мистецтва полягає в тому, що в ньому людина виступає як психофізична цілісність – у єдності його тіла, душі і духу. Тому форма створюється рухом не тільки фізичним – але і рухом думки, почуття, станом душі [3, с.20].

Розмаїття сучасних хореографічних жанрів є настільки багатим, що пересічна людина навряд чи змогла б розібратись у тому, що звідки походить і яким чином усе зв’язано. Але так було не завжди. У первісні часи хоч і не існувало “мистецтво танців”, люди тільки стрибали, приймаючи різні пози, через які виражався душевний настрій танцюючих. Веселощі і радість переважно служили головними елементами танцю. Пізніше вже релігійне почуття, при допомозі співу і звуку інструментів, перетворило чисто механічні рухи в танець, підкорений певним правилам. Танці стали необхідним елементом у ритуалі чи не всіх первісних релігій. Релігійна ідея лягла в основу танцю у єгиптян. За ними – у греків, римлян та ін., що вправлялися у цьому мистецтві як у храмах, так і вдома і на вулицях. У мороці середніх віків люди по народностях формували різні держави. Створювався новий світ із соціальними розбіжностями. Вищі прошарки застили у своїх турнірах і гімнастичних вправах. Хореографія як мистецтво не більше існувала. Тільки народні характерні танці, яких не могли знищити ніякі суворі вироки духовних Соборів, знаходили собі пристанівок у селах. Потреба у веселощах і розвагах була вищою всяких заборонних засобів. У народних танцях таївся дорогоцінний матеріал для закладення міцного фундаменту балету, тобто нового храму Терпсихори, побудованого на руїнах втрачених античних ідеалів.

Нарешті зійшла зоря епохи Відродження. За участі духовенства створились спочатку пересувні балети, а потім цілі вистави з піснями і танцями. Вищі верстви , особливо придворні сфери, вишукували способи для розваг як своїх володарів, так і самих себе. При дворах були введені так звані салонні танці, які виконувались за строгими правилами відродженого мистецтва, що почерпнуло свої форми з народних танців. Ці останні, в облагородженому вигляді, дали щедрий і благодатний матеріал для цілої серії всесвітньо відомих придворних танців. [5, с.22-23]. Отже, початок класичної школи слід шукати у вишуканих правилах, окреслених для салонних танців, які, в свою чергу, створювались не самостійно, а вилились із первісних форм народних танців, з яких було відкинуто все непотрібне і взято в очищеному вигляді тільки те, що підходило до характеру епохи. У ХVI ст. з’явились хореографічна граматика і література. Головними піонерами були італійці, Карозо і Негрі, і майже одночасно з ними – француз, канонік Туано Арбо. Завдяки їх творам з’явилась можливість розібратися в танцях їх часу, що склали перехідну сходинку до сценічних танців. Багато взірців, що вважались сучасними танцями у XV–XVII ст. збереглось і до наших днів, тільки сьогодні ми виділяємо їх у самостійний різновид історико-побутових танців. Сценічна форма тогочасного балету теж збережена значною мірою, одержавши певний розвиток і вдосконалення. Але популярні і випробувані часом танцювальні форми класичного балету також стали піддаватися критиці і спробам переродження. “Вільний” пластичний танець з’явився на рубежі ХІХ–ХХ ст. Першими пластичними танцівницями були Лой Фуллер (1878–1928), Айседора Дункан (1877–1928) і Руф Сен-Дені (1878–1968). “Вільні” танці найбільш повно виразили філософські й естетичні образи епохи модерну і сфокусували в собі відкриття в галузі музики, живопису, архітектури і театру. Стиль модерн, що охопив все мистецтво кінця ХІХ і початку ХХ століття, чітко виразив культ природи в єдиній течії Життя. Ідею течії Життя виражала улюблена модерном хвиляста лінія. Танцююча людина своїм тілом являла цю лінію, таємничим чином зв’язуючи Життя і мистецтво. Вона розкривала таємницю гармонії Всесвіту і Людини, виражаючи її у вільному танці. До 1930 р. “вільний танець” було оголошено чужим національним традиціям і приречено на знищення.

Час змінився, людина змінилась. І танець виражає те, що ще не усвідомлено. До кінця ХХ ст. модерн трансформується в контемпорері, одержавши постмодерністські риси в результаті переосмислення філософії танцю і його виражальних засобів [6, с.124]. Салонні танці, піддавшись певним метаморфозам, стали бальними і збереглися до наших часів (європейська програма спортивного бального танцю). Народні ритми і танці Африки, Куби, Латинської Америки, Іспанії внаслідок складних історичних процесів перемішались, взаємозбагатились і стали справді інтернаціональними. Сьогодні весь світ із задоволенням танцює румбу, самбу, ча-ча-ча (латиноамериканська програма спортивного бального танцю). Технічна революція диктує свої ритми. Рок-н-рол, джаз, електрик-бугі, брейк-данс, хіп-хоп – все це сучасні танці. Ця музика у всіх “на слуху”, ці танці – на екранах телевізорів, на моніторах комп’ютерів. Все це стильно, модно і цікаве сучасній молоді.

Коли в дитячий колектив приходить вчитель танців, найперше його завдання – зацікавити, привабити якомога більше учасників і згодом, звичайно, зберегти колектив, об’єднавши спільним інтересом. Завдання не з простих. Тут необхідні й організаторські здібності, і педагогічна майстерність, і власні виконавські вміння, і глибока особиста зацікавленість. Наскільки ж великим плюсом було б для молодого педагога володіння теорією і практикою основ сучасної хореографії. Правда, сьогодні багато хто вважає цю умову не тільки необхідною, а й достатньою. І це – глибока помилка.

Підготовка універсального педагога-хореографа – це дуже багатогранний процес. І чим більш майстерним і універсальним ми хочемо його бачити, тим багатограннішим і продуманим повинен бути процес навчання. Основою, без сумніву, повинен бути класичний танець. Збагачуючись і розвиваючись протягом багатьох століть, класичний танець дав світу геніальних виконавців і педагогів: Галан дю Дезер, Бошан, Жан-Жак Новер, Гімар, Марія Тальоні, Фанні Ельслер, Маріус Петіна та ін. Неоціненним є вклад А.Я.Ваганової – основоположника сучасної системи підготовки класичних танцівників. “Навчання класичному танцю починається з екзерсису. В екзерсисі всебічно розвиваються м’язи ніг, їх виворотність, танцювальний крок і plie (присідання); постановка корпусу, рук і голови, координація рухів. У результаті щоденних тренувань фігура набуває підтягнутості, виробляється стійкість; майбутній виконавець привчається до правильного розподілу ваги тіла на двох і одній нозі” [4, с.7]. Класичний екзерсис за системою А.Я.Ваганової визнано у всьому світі, широко застосовується в професійних навчальних закладах, у любительських хореографічних об’єднаннях і ніколи не втратить своєї актуальності, а отже, може вважатись цілком сучасним. Практичні заняття з класичного танцю у педагогічному виші вимагають у студентів великої наполегливості, значних часових і фізичних зусиль. Викладач цієї дисципліни, до певної міри обмежений навчальними планами, змушений більше займатися практикою і не має можливості повною мірою донести до студентів усю глибину і важливість предмету.

Знання і розуміння студентами багатовікової історії розвитку танцювального мистецтва дозволить їм сформувати в собі необхідну відповідальність у ставленні до хореографічних дисциплін. Тому курс лекцій “Історія хореографічного мистецтва ” слід було б ввести на першому курсі і, можливо, об’єднати з практичними заняттями, що передбачені в курсі “Історико-побутовий танець”. І тільки після цього вивчення класичного і сучасного танцю та ґрунтовне знайомство з народно-сценічним танцем дозволить сформувати справді універсального педагога-хореографа.




  1. Естетичне виховання: Довідник / Авт. кол. під кер. В.І.Мазепи. – К.: Політвидав України, 1988. – 214 с.

  2. Русских М. Апология танца [Текст] // Бюллетень “Танец” / Окно в балет. – 1996. – № 4-5. – С.42-43.

  3. Михайлова И.В. Проблемы современного хореографического искусства // Вісник Міжнародного Слов'янського університету. – Харків, 2009. – Т.12, № 1. – С.20-22.

  4. Костровицкая В., Писарев А. Школа классического танца / [Текст]. – Л.: Искусство, 1976. – 272 с.

  5. Худеков С.Н. Всеобщая история танца / [Текст]. – М.: ЭКСМО, 2009. – 608 с.

  6. Чепалов О.І. Хореографічний театр Західної Європи ХХст. [Текст, іл..]: монографія. – Х.: ХДАК, 2007. – 344 с.


УДК–78.06:37.013

ББК – 74.200.541.3 Олександра Качмар
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка