Мирними засобами транссенд метод



Сторінка9/10
Дата конвертації12.04.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Можна обговорити гендерну проблематику. Поширюється структурне насильство, розлітаються іскри прямого насильства. Все це призводить до війн, тероризму, жорстокості, які благословляються культурами насильства. Таким чином множаться світові та соціальні лінії розриву. Вздовж цих ліній створюються розломи (на міжнародному та соціальному рівнях).

Прогноз: особливістю цих структур є те, що вони опираються змінам і схильні

зміцнювати одна одну.

Терапія: ненасильство, що створює альтернативні культури та структури і

утверджує рівність вздовж колишніх розломів. Якість світу можна визначити масштабами впровадження цих альтернатив.



Пояснення ця терапія є не що інше, як структурна та культурна основа для

глобальної демократії.



Проблеми весь механізм міжнародної влади.


42. Трансформація конфлікту: влада і світові конфлікти
Можливо, ця сторінка містить більше соціологічної інформації, ніж ви захочете перетравити. Однак всі ці вісім ліній так чи інакше фігурують у всіх глобальних конфліктах. Більше того, цей перелік допоможе вам визначити аспекти, про які ви забули.
Для прикладу знову візьмемо Югославію. Багато хто сприймає цей конфлікт як суто внутрішній. Введіть його у глобальний контекст. Інші країни сприймають народи Югославії та балканські держави як групу жінок, що сваряться і скаржаться за життя і потребують чоловічого втручання заради наведення порядку. Югославію також сприймають як юного, недосвідченого неофіта серед держав світу. На расовому рівні народи Югославії розглядають як темношкірі, середземноморські, різнорідні, такі, що гостро потребують наведення порядку високими, білявими і голубоокими людьми з Півночі. Тобто світові можновладці вже вирішили, хто буде наводити порядок, і кого саме будуть впорядковувати. Крім того, нації/культури вирішили, що особливу увагу при наведенні порядку треба, звичайно ж, приділити православним і мусульманам.
У такий спосіб конфлікт структурується територіально -- світ проти Югославії в цілому та сербів, сербіянок і мусульман, мусульманок зокрема, причому сербів та сербіянок ізолюють і піддають остракізму, а мусульманам і мусульманкам не дозволяють мати власну державу. Одним словом, всі лінії розриву активізовані, що суттєво загострює конфлікт.
Усі частини Югославії грають на цьому, намагаючись заручитись підтримкою відповідно католицько-протестантського, православного та мусульманського світів. Внаслідок цього всі три частини Європи і світу протистоять одна одній, як у часи хрестоносців. Це небезпечно. Потрібні значні зусилля з розв'язання конфліктів.
Вправа: спробуйте за такою ж схемою розглянути конфлікт у Перській затоці.

43. ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНФЛІКТУ: ВНУТРІПЕРСОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ
А зараз давайте застосуємо цей підхід для внутрішньо-особистісних конфліктів, тобто, проаналізуємо боротьбу внутрішніх нахилів чи голосів, як от фрейдівських Воно, Его та Суперего, розділених внутрішніми лініями розриву.
Тепер працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів виступає своїм власним психотерапевтом і проводить не так соціоаналіз, як психоаналіз. Суть цього методу полягає в уважному обстеженні через внутрішній діалог і виявленні внутрішніх рушійних сил особистості, дослідженні того, як структуровані відношення між Воно, Его та Суперего та коду, глибинної особистої культури, що лежить в основі тієї структури. Внутрішній діалог – це слухання внутрішніх голосів Воно, Его та Суперего, слухання уважне і тактовне, як у доброго головуючого чи головуючої. Слухання всіх по черзі, а не разом. Інакше цей процес називають медитацією.
Під час внутрішнього діалогу ви кажете: "Воно, ось проблема, виріши її, але без насильства над іншими і своїм "Я". Весь час стежте за проявами насильства; вони можуть пригнічувати, тиснути інше, заганяючи його у глибокі закутки свідомості, і яке потім шукатиме шляхи для повернення і можливості помсти.
Метафора для психоаналізу/соціоаналізу. Простір свідомості чи простір соціуму подібні до ландшафту, саду. А працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів є садівником чи садівницею. Не кожний і не кожна з нас є садівником чи садівницею, а отже, потрібні поради фахівців. Він чи вона пропонують ідеї для діалогу: ось тут ростуть бур'яни, треба їх виполоти; тут погана земля, на якій нічого путнього не виросте; ось прекрасні квіти, їх треба полити; ось тут живопліт, який закриває інші рослини, його треба підрізати. Вибір за вами. У вас, як і в будь-кого, вироблені певні звички, рефлекси. Вироблені, але не задані раз і назавжди.
Одним словом, ті ж правила, що й для трансформації конфліктів взагалі.

43. Трансформація конфлікту: внутріперсональні конфлікти
В цьому розділі ми ставимо перед собою такі цілі:
Перше, вказати на певні подібності, що можуть допомогти в засвоєнні учбового матеріалу. Суперечності та несумісності можуть виникати скрізь, на всіх рівнях. Тому посібник з розв’язання конфліктів буде неповним без згадки про внутрішньо-особистісні або внутріперсональні конфлікти.
Друге, розв’язуючи чужі конфлікти, ви маєте вміти справлятися зі своїми власними внутрішніми конфліктами. Ви маєте стати працівником чи працівницею з розв’язання конфліктів для самих себе. Ви маєте вміти вести внутрішній діалог, творчо мислити, трансцендувати та трансформувати конфлікт, хоча б трохи. Отже, продемонструйте, наскільки ви обдаровані для того, щоб домінувати над іншими, що традиційно вважається суто чоловічою рисою? Також покажіть вашу здатність контролювати інших через люб’язність та доброзичливість, риси, які вважаються більш жіночими?
Вправа: Отже, продемонструйте.
У цьому світі є й набагато гірші речі, які можуть робити люди, але усвідомлення і знання тих проблем може стати у нагоді.
Дуже складним моментом у роботі з розв’язання конфліктів є розуміння специфіки діалогу та дебатів. Діалог, тобто опитування і пошук, зручний на початковій фазі контакту, коли рівень спеціальних знань про предмет є досить низьким. Але потім, коли інформація нагромаджується, конфлікт неминуче знаходить своє точне місце у загальній типології. Конфлікт стає конкретним випадком, для якого існує певний набір терапевтичних заходів. Вони пропонуються, але зі знаком питання. Далі наводяться зустрічні аргументи, знаки запитання зникають, їхнє місце займають знаки оклику. Ви переконуєте одну зі сторін конфлікту у доцільності ваших, тобто, зовнішньої сторони, ідей.
Вправа: Як ви уникаєте цього, користуючись знаками запитання?


44. ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНФЛІКТУ: МІЖОСОБИСТІСНІ КОНФЛІКТИ
Міжособистісний конфлікт відбувається на межі між внутрішньо-особистісним та соціальним/світовим конфліктами. Особистості з більшою чи меншою мірою трансформованими внутрішніми конфліктами часто взаємодіють вздовж соціальних та світових ліній розриву. Будь-яка сім’я, за визначенням, розрізана двома лініями розриву, гендерною та віковою; школа – однією (вчитель-учень) (ґендерною – прим. редакторки); робота – також однією (роботодавець-працівник) (ґендерною – прим. редакторки). Сусіди та друзі можуть не мати ніяких ліній розриву. Ось чому вони так різко реагують на втручання інших – раси, класу, нації задля “збереження миру”.
Люди можуть залишати і залишають друзів, сусідів та роботу; учні закінчують школи; діти залишають сім’ї, часом супроводжуючи це бунтом. У шлюбі вздовж гендерної лінії розриву виникає величезна напруга. Можливо, саме тому сьогодні так багато говорять про одностатеві шлюби. Суворі норми вірності оберігають інститут шлюбу від неправильних практик та розпаду:
[1] вірність тіла – від позашлюбного сексу

[2] вірність свідомості – від позашлюбного кохання

[3] вірність духу – духовний союз подружжя

[4] соціальна вірність – підтримка в усіх соціальних ситуаціях

[5] економічна вірність – підтримка в усіх економічних ситуаціях.


Працівник чи працівниця з розв’язання конфліктів повинні поєднувати методику ДПТ соціальних, міжособистісних/шлюбних та внутрішньо-особистісних ліній розриву. Щоб позбавитись від насильства культур і зробити шлюб настільки дружнім, що всі п’ять типів вірності гарантуються автоматично, вона й він мають пропонувати структурні паритет і рівність. Жоден внутрішній голос не має бути настільки домінантним, щоб бути вище особи, сім’ї, шлюбу тощо. Додайте сюди дітей, що рано чи пізно досягають повноліття і відокремлюються від батьків і ви побачите, що родинний/шлюбний терапевт має справу з соціальним/світовим мікрокосмом. Отже, якщо ми вважаємо, що конфлікт формується двома особами і сексуальною моногамією, то робимо велику помилку.


44. Трансформація конфлікту: міжособистісні конфлікти
Якщо в попередньому розділі йшлося про стрес, то в нинішньому ідеться про напруженість. Один аспект, якого ми щойно торкнулися, дуже тісно пов'язаний зі специфікою постмодерного суспільства. Люди рухаються. Вони розривають відносини щойно ті ускладнюються. Ось одне з пояснень того, чому конфлікти призводять до величезної кількості переміщених осіб, які відразу прагнуть залишити зону конфлікту, а не зробити щось для його врегулювання. Спільноти, що традиційно були міцними (робочі колективи, сусіди, родичі, друзі), розпадаються чи принаймні мають дуже високий показник плинності. Зрештою, це впливає навіть на шлюби, які також розпадаються (у 50 % випадків).
Отже, працівник та працівниця з розв'язання конфліктів повинні продовжувати працювати з конфліктом, навіть коли справи йдуть дуже погано, і застосовувати стратегії виживання, описані у розділі 40. Але навіть тут існує поворотний момент: ви впевнюєтесь, що ви нічим не можете зарадити конфлікту, що цей конфлікт вас геть виснажив.
Можливо, настав час, щоб рухатись далі. Крім того, ми не хочемо, щоб, читаючи посібник, ви подумали, що розв'язання конфліктів – це справа лише тих, хто розцінює її як зобов'язання на все життя. Допомагати можуть і повинні усі, але для цього потрібен хоча б мінімум підготовки. І одним з аспектів цієї підготовки є те, як ви самі налагоджуєте і підтримуєте стосунки з колегами, сусідами, сусідками та друзями й подругами.
Вправа: отже, давайте перевіримо.
Тут можна застосувати золоте правило. Уявіть, що ви опинились у жорсткому конфлікті. Як, на вашу думку, має поводитись працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів? Звичайно ж, майстерно і приязно. Чи хочете ви почути від них, що ви праві, а інша сторона ні?
Вправа: А як буде реагувати інша сторона?

45. ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНФЛІКТУ: КІЛЬКА ПРОПОЗИЦІЙ ВІД TRANSCEND
Пропонуємо кілька коротких формулювань методики ДПТ з понад 40-річного досвіду роботи організації ТRANSCEND:
Конфлікт "Схід-Захід", холодна війна, 1953

Д: редукціонізм до конфлікту [2,1]; сталінізм, ядерна зброя

П: продовження, війна в третьому світі, ядерна війна/взаємний геноцид

Т: СSCE, GRIT, оборонні стратегії, народна дипломатія, ненасильство



Конфлікт "Північ-Південь", "Криза розвитку", 1962 -

Д: Імперіалізм, економізм, асиметричність

П: Масове зубожіння, насильство, міграції з Півдня, безробіття Півночі

Т: Альтернативна економіка, самозабезпечення І, самозабезпечення ІІ



Ізраїль-Палестина, 1964 -

Д: Колоніалізм поселенців, травмований обраний народ проти тубільців

П: Продовження структурного та прямого насильства, ескалація

Т: Ненасильство (інтіфада), автономія-дві держави-конфедерація



Північна Ірландія - Лондон - Дублін, 1970 -

Д: Інституціоналізація понад 300-річного завоювання

П: Взаємне відчуження, поляризація, продовження насильства

Т: Англо-Ірландський кондомініум, широка автономія Ольстера – незалежність



Півн.Корея-Півд.Корея-Китай-Японія-В'єтнам-США-Росія, 1972-

Д: Поділ нації та держави зовнішніми сторонами

П: Війна 1950-53 рр. повторюватиметься з певними варіаціями

Т: Вступ Кореї у Східноазіатську спільноту, відкриття залізничного сполучення



Югославія, 1991 -

Д: Редукція конфлікту до формули [2,1], Бог проти сатани, Армагеддон, синдром ОСТ

П: Геноцид (через санкції також), масштабна ескалація

Т: Рівні права на самовизначення, конфедерація, СSCSEE



Гватемала-Мексика-Майя, 1994-

Д: Завоювання Америки 1492 р., маргіналізація, боротьба за визволення

П: Цикли революція-репресії, угоди про припинення вогню

Т: Права людини-автономія-конфедерація Майя шляхом ненасильства



Хрестові походи: християнсько-мусульманські відносини, 1995-

Д: Оголошення священної війни (1095), мир не оголошувався

П: Продовження мікро- та макронасильства, Бог проти сатани, Армагеддон
Т: Християнсько-мусульманський діалог та конкретна співпраця на локальному рівні

Еквадор-Перу, 1995-

Д: Класична територіальна суперечка, військові прагнуть легітимації

П: Усталення моделі міждержавної війни для Латинської Америки

Т: Спільне володіння, спірна територія як двостороння зона миру



Кавказ-Москва-Вашингтон-Тегеран-Анкара, 1996 -

Д: Три країни/cильні меншини, чотири зовнішні держави

П: Безкінечне насильство, зовнішнє втручання, економічне проникнення

Т: Спільна зона миру, кавказький парламент, конфедерація



45. Трансформація конфлікту: кілька пропозицій від TRANSCEND
Ця сторінка виглядає дещо загадковою, але ті, хто уважно прочитали цей посібник, легко розгадають всі таємниці. Про ДПТ та ОСТ вам відомо з розділів 25 та 29, а деякі зі згаданих тут конфліктів розглядалися на попередніх сторінках. Тут їх наведено 13, кожний описано 3 рядками: один для діагнозу, другий для прогнозу, третій для терапії. За кожним з цих рядків -- безліч діалогів "на високому, середньому та нижчому рівнях". Дати вказують на час входження TRANSCEND у ці конфлікти задля пошуку варіантів завершення та процесів трансформації. Деякі скорочення та вирази вимагають окремого тлумачення:
[2,1]: поляризований конфлікт за участю двох сторін, що переслідують одну ціль.

СSCE - Конференція з безпеки та співпраці в Європі

СSCSEE - Конференція з безпеки та співпраці в Південно-Східній Європі

GRIT - Поступове ослаблення міжнародної напруги

Самозабезпечення І - виробництво власними силами для задоволення основних потреб

Самозабезпечення ІІ - торгівля з іншими, що перебувають на тому ж рівні.


Конфлікт Схід-Захід (1949-1989) завершився так, як прогнозувалось. Конфлікт Північ-Південь загострився. Угода по Північній Ірландії (1998) розроблена в тому ж напрямку. Ізраїльсько-палестинська угода 1993 року не була симетричною двосторонньою угодою, яку ми вважаємо єдиним виходом із ситуації. Не досягнуто рівноправного самовизначення у Югославії, всі інші конфлікти також потребують певного поступу. Детальнішу інформацію можна знайти на веб-сторінці TRANSCEND www.transcend.org/
Вправа: якщо ці пропозиції здаються вам необгрунтованими, доповніть їх

вашими зауваженнями та ідеями.



Вправа: Якщо ці пропозиції видаються вам обгрунтованими, то що треба

зробити для їх реалізації?



46. МИРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ: МИРНА ОСВІТА; ЛЮДИ ЯК ПАРТНЕРИ
Більшість людей скажуть вам, що самого лише бажання бути здоровим замало. Потрібні ще й певні знання та навички. Те ж саме можна сказати і про мир. Мирна освіта і покликана заповнити цю прогалину між бажанням та дією, тобто компетентністю в галузі трансформації конфліктів.
Ця сфера є досить контроверсійною. Суперечки викликають як засоби (виключно мирні чи ні?), так і кінцева мета (мир = безпека = відсутність прямого насильства чи мир = щось іще?). Більше того, далеко не всі прагнуть миру. Однак така контроверсійність – вона існує і в поглядах на фізичне здоров’я – є нормальною. Адже, як ми знаємо, “контроверсійність – це ліки проти догматизму”.
Працівник та працівниця з розв’язання конфліктів повинні підтримувати людей, які поширюють ідеї миру, на всіх рівнях, від дитячого садка до університету (чим раніше, тим краще для інтерналізації знань), а також у вищих урядових установах місцевого, національного та регіонального рівня – тим самим ліквідуючи неграмотність в галузі теорії та практики конфліктів та миру. Працівник та працівниця з розв’язання конфліктів навіть самі можуть бути вихователями миру. Нехай в цьому їм допоможе наш посібник, який вони можуть доповнювати і скорочувати на свій розсуд. Крім того, є ще багато книг і статей на цю тему; перелік їх вміщено у Додатку.
Пояснення. У цьому посібнику зроблено наголос на діалозі з метою винайдення

короткотермінових методів виходу з екстремальних ситуацій. Але є ще й так звані середньо- та довготермінові перспективи. Хороші ідеї можуть з’являтися швидко. Довший час (тобто середній термін) потрібний для того, щоб ці ідеї пустили корені, а мирна освіта підготувала грунт для них. Протягом ще довшого терміну мирна освіта може дати ще кращі результати в галузі запобігання конфліктам, розширивши трансформаційні можливості кожної громадянки та кожного громадянина.


Проблеми Попри чудові резолюції ЮНЕСКО щодо розвитку мирної освіти,

значного прогресу в цьому напрямку поки що не помітно. Виняток становлять лише неурядові організації. Робота з розв’язання конфліктів і досі сприймається як така, що ведеться згори, як монополія еліт.



46. Мирна трансформація. Мирна освіта, люди як партнери
В цьому заключному блоці заходи з розв’язання конфліктів виводяться безпосередньо з конкретного конфлікту та сторін, що беруть участь у діалозі. В “контекст” вводяться інші люди та інші аспекти конфлікту та миру. Згадайте людей, які відкрили рецепти здоров’я саме завдяки освітнім кампаніям в галузі охорони здоров’я. Їм розказали основне про їжу, одяг, житло, особисту гігієну, поведінку у стресових ситуаціях. Ми не хочемо сказати, що це дало абсолютний успіх. В ім’я сучасної медицини робиться багато помилок. Так багато, що хочеться, щоб працівники та працівниці з розв’язання конфліктів орієнтувались не на самовпевнених лікарок та лікарів, а на стриманих і потрібних медсестер. Ми вже згадували про потенційну користь історій про позитивну трансформацію конфліктів, особливо в країнах з високим показником культурного насильства. Цю ідею запозичене з Біблії та інших релігійних текстів, де вміщено натхненні розповіді про добрі діяння Христа, Будди та інших. Такі історії людина, незалежно від її релігійної орієнтації, проносить через усе життя. Уявіть, що такі історії розповідаються, обговорюються, використовуються, інтерпретуються, переглядаються. Яке невичерпне джерело мудрості для розв’язання конкретних конфліктів!
Вправа: Чи можете ви розказати подібну історію? Пам’ятайте, що ця історія

має бути про “звичайних людей”, з якими читач чи читачка може себе ідентифікувати (“І я міг чи могла би так вчинити!”) Вплив великих творців релігій може бути дуже потужним і цілющим!



47. МИРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ: ЖУРНАЛІСТИКА МИРУ; ЗМІ ЯК ПАРТНЕР
У сучасних суспільствах, що тримаються на опорах Держави, Капіталу та Громадянського суспільства і складаються з мільйонів громадянок та громадян, роль четвертої опори виконують ЗМІ. ЗМІ мають права та обов’язки інформувати про все, що відбувається з усіма цими опорами. Їхньою метою є соціальна прозорість.
І саме через це тенденція ЗМІ зосереджуватися виключно на метаконфліктах воєн та насильства (“воєнні кореспонденти та кореспондентки”) та їхніх видимих наслідках виглядає настільки невтішною. Мир сприймається як припинення вогню. Будь-які спроби аналізу корінного конфлікту є надто схематичними: журналістки та журналісти бачать тільки двох учасників чи учасниць конфлікту, віддають перевагу одній чи одному з них, мислять категоріями поразки та перемоги.
Всі репортажі та аналізи орієнтовані на учасниць та учасників та еліти, війна та насильство, відповідно до культури насильства, трактуються як порахунок з поганими учасниками та учасницями, а мир – як дар еліт з елітних країн. Якщо сюжетом для новин є все несподіване, негативне та елітарне, то в такому разі війни є ідеальним матеріалом.
Нам потрібна журналістика миру, яка інформує про невидимі наслідки воєн, формування конфліктів, корені конфліктів; про людей доброї волі в зоні конфлікту та за її межами, що борються за припинення насильства та розв’язання конфлікту, шукають альтернативи тощо. Працівники та працівниці з розв’язання конфліктів повинні зробити журналістів та журналісток та ЗМІ своїми партнерами у справі миру. Працівник та працівниця з розв’язання конфліктів і самі можуть стати журналістами та журналістками, що пропагують мир.
Пояснення. ЗМІ мають великі можливості, тому дуже важливо, що вони

обстоюють: культуру насильства чи культуру миру. Вони можуть і далі захищати “нашу сторону”, але не ставитись до воєн як до спорту, повідомляючи про кількість вбитих і поранених, як про спортивні результати. Вони можуть зробити набагато більше, щоб зрозуміти суть конфлікту і приєднатися до пошуків шляхів виходу з нього.


Проблеми. Мирна журналістика може привести до замовчування війни та

насильства і переоцінки зусиль щодо протистояння насильству та трансформування конфлікту. Потрібен баланс. Воєнна журналістика також потрібна.




47. Мирна трансформація: журналістика миру; ЗМІ як партнери
Журналістика миру має не тільки забезпечувати правдиве висвітлення подій, але й сприяти встановленню миру. Ось перелік питань до будь-якого плану мирного врегулювання:
[1] Як було складено цей план? Діалог з учасницями та учасниками? Якщо так, то чи з усіма? Пробні переговори? По аналогії з іншими конфліктами? Інтуїтивно?

[2] Наскільки цей план прийнятний для всіх сторін? Якщо ні, то що можна зробити для цього?

[3] Наскільки заходи, передбачені цим планом, будуть тривкими? Якщо ні, то що треба зробити для цього?

[4] Що передбачає цей план: автономні дії сторін конфлікту чи втручання зовнішньої сторони?

[5] Наскільки цей план орієнтований на процес, а не на виключно результати?

[6] Наскільки цей план розраховує на еліти і на широкий загал?

[7] Цей план передбачає розв’язання конфлікту чи підписання разової угоди?

[8] Чи передбачена цим планом освітня кампанія для широкого загалу і для еліт?

[9] Якщо мало місце насильство, то чи містить цей план пункти примирення?

[10] Якщо мало місце насильство, то чи передбачені цим планом заходи щодо реабілітації і реконструкції?

[11] Чи можна зупинити виконання цього плану, якщо він виявиться неефективним?

[12] Припустимо, що план спрацьовує. Чи не створює він нові конфлікти та проблеми?


Конфлікт має бути картографований; необхідно зрозуміти його корені. Мир має включати дотримання прав людини та демократію. Не можна не відзначити певну несумісність між новинами як чимось драматичним, негативним, елітарним та миром як чимось спокійним, позитивним, загальнолюдським; миром як правом на життя без насильства та невмотивованого втручання. Отже, виходом для журналісток та журналістів може бути зосередження на боротьбі за мир, драматичній, але позитивній, в якій беруть участь багато людей, героїв та героїнь нашої сучасності. Відчуйте їхні страждання, покажіть їхній біль, зробіть їх видимими.
Вправа: напишіть коротке оповідання про вигадані чи реальні події боротьби

за мир. Чи підійде воно ЗМІ? Чому? Якщо ні, то чому?



48. МИРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ: РЕКОНСТРУКЦІЯ ПІСЛЯ НАСИЛЬСТВА
Насильство руйнує, часто незворотне, як і вбивство. Однак дещо можна відновити, і ця справа є дуже важливим аспектом роботи по розв’язанню конфліктів.
З огляду на широкий спектр видимих та невидимих наслідків насильства, роботи по реконструкції буде багато. Виконання її здебільшого потребує певних професійних навичок. Завданням працівників та працівниць з розв’язання конфліктів є налаштувати людей на необхідність цієї роботи і залучити їх до діалогу про те, як треба здійснювати:
Реабілітацію людей: поранених, згвалтованих, біженців і біженок тощо

Відбудову суспільства: заходи щодо розвитку

Реструктуризацію: тобто, будувати мирні структури

Рекультуризацію: тобто будувати культуру миру.
Лікарі та лікарки, психотерапевти та психотерапевтки, інші цілительки та цілителі, служби допомоги біженцям і біженкам можуть робити дуже багато. Треба розрізнювати відновлення того, що було, і розвиток, тобто рух далі. Основна проблема: суспільство, вражене руйнуванням, може виправдовувати здійснення соціальних змін насильницьким шляхом (Росія 1917 року).
Інша проблема: реструктуризація містить запровадження демократичних, партисипаторних структур; рекультуризація означає запровадження культури забезпечення прав людини. Не треба чекати припинення вогню. Найкориснішими можуть бути книжки на зразок шкільних букварів чи збірок з 50 історіями успішного розв’язання конфліктів.
Пояснення Завдання найкраще виконувати, коли зрозумілою стає загальна

картина; тоді компоненти цієї картини легше об’єднувати в одне ціле. Більше того, у проведенні реконструкції разом криється величезний потенціал щодо примирення сторін (“Так, ми наробили багато дурниць, але тепер давайте разом виправляти помилки”).


Проблеми Людей може приголомшити масштабність цього завдання, і вони

можуть відкинути все, що безпосередньо не стосується реконструкції.



48. Мирна трансформація: реконструкція після насильства
Звичайно, ніхто не стане стверджувати, що завдання Фази ІІІ є повернення до Фази І, але багато хто насправді робить саме так.
У вступній частині ми говорили про те, що на Фазі І можна зробити дуже багато речей, щоб не допустити насильства. Якщо корені конфлікту та насильства знаходяться на рівні структур, то змініть ці структури! Демократія – це добра ідея, але вона працює для більшостей. І навіть для більшостей (знову приклад Гватемали) може виникнути проблема: скільки ресурсів вони можуть кинути на демократичний процес.
Інша проблема: маргіналізовані перемагають на виборах і вимагають більш фундаментальних змін. Права людини гарантовані, але такі важливі речі, як економічні та соціальні права, реально не функціонують.
Реструктуризація може містити такі ключові питання, як будівництво громадянського суспільства на основі добровільних організацій, передусім вздовж межі конфліктів, нинішнього та майбутніх. Конфлікти поляризують, реструктуризація деполяризує.
Рекультуризація може містити такі ключові моменти, як засудження і викриття культур, що прославляють насильство, пов’язують героїзм з насильством в цілому та мачізмом зокрема. Якщо можна організувати кампанію проти наркотиків, то чому не можна провести кампанію проти насильства?
Вправа: Що можна зробити для розширення світогляду на фазі, коли

суспільство справді зруйноване війною? Проминути реабілітацію і відбудову і показати фактори, що відтворюють насильство і можуть зробити Фазу ІІІ Фазою І?



49. МИРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ: ПРИМИРЕННЯ ПІСЛЯ НАСИЛЬСТВА
Коли учасник чи учасниця конфлікту А застосовує насильство до учасника та учасниці В, то травми одержують обоє. В - у вигляді завданої шкоди; А - у формі почуття провини за скоєне. Це дуже сильні емоції. Метою примирення є таке закриття конфлікту, при якому менш травмовані учасники та учасниці могли жити разом. Це складає значну частку роботи з розв'язання після Фази ІІ насильницького, метаконфлікту. Комісія правди та примирення є першовідкривачкою у цій сфері. Ось десять загальних положень-підходів:
[1] Репарації/реституція (стосується А і В)

[2] Вибачення/прощення (стосується А і В)

[3] Теологія/покаяння (орієнтовано на А, В - непрямо)

[4] Правосуддя/покарання (орієнтовано на А, В - непрямо)

[5] Спільна провина (стосується А і В)

[6] Історична комісія/з'ясування істини(стосується А і В)

[7] Театралізація/відновлення пам'яті(стосується А і В)

[8] Спільна скорбота/зцілення(стосується А і В)

[9] Спільна реконструкція(стосується А і В)

[10] Спільне розв'язання конфлікту (стосується А і В).


Для виконання цих завдань потрібен професійний досвід. Приміром, для заходів по пункту 3 потрібні священики, а по пункту 4 - правники.
Від працівників та працівниць з розв'язання конфліктів також чекатимуть і вимагатимуть виконання згаданих функцій. Люди захочуть висповідатись їм, одержати відпущення гріхів, почути, хто були правими, а хто винними. Працівники і працівниці з розв'язання конфліктів повинні уникати цього, але водночас вони можуть сприяти обговоренню цих проблем і заходів. Жоден з десяти заходів не є цілковито добрим чи поганим; найкращим заходом поєднання їх усіх або кількох з них (залежно від специфіки місцевої культури). Досвід автора посібника свідчить, що вже сам процес обговорення заходів щодо примирення може до певної міри примирити учасників та учасниць конфлікту.
Пояснення Тільки процес примирення може привести до певного завершення

фази насильства; якщо цього не станеться, то травми продовжуватимуть живити негативну карму обох сторін.


Проблеми Не може бути гарантованого процесу примирення, коли завдано

серйозної шкоди; час лікує далеко не всі рани.



49. Мирна трансформація: примирення після насильства
Знайомлячись із заходами щодо примирення, ми відчуваємо спокусу трактувати конфлікт лише як результат дій поганих учасниць чи учасників, а гарантом примирення бачити лише правосуддя і покарання. Міжнародні трибунали сьогодні є фактично єдиним засобом, який міжнародна спільнота використовує для того, щоб здійснити те, що німці називають Vergangenheitsbeltigung, переробкою минулого.
Це не означає, що ми виступаємо проти правосуддя. Ми виступаємо проти використання лише самого правосуддя. Безперечно, жертви мають право на те, щоб їхні справи одержали максимум розголошення; це може мати певний лікувальний ефект. Однак жертви навряд чи одержать велике задоволення і радість від усвідомлення того, що порушники й порушниці покарані.
Набагато ефективнішою формою примирення, можливо, є роззброєння сторін і залучення їх до процесу спільного відновлення того, що вони зруйнували. Зовнішнім сторонам це дає певні бізнесові можливості, але хто посміє сказати, що ці можливості важливіші, ніж втрачені можливості для примирення?
Іншою формою є спільне розв'язання конфлікту, обговорення нещасть, що випали на долю сторін, пошук способів запобігти повторенню конфлікту в майбутньому. Якщо в цих заходах беруть участь як еліти, так і народ, вони можуть дати хороші результати.
Вправа: Візьміть який-небудь конфлікт з переліку, наведеному у розділі 45.

Спробуйте розробити для нього заходи з примирення сторін.


Вправа: Уявіть, що ви суддя, який чи яка розглядає справу жорстокого

злочинця. Розробіть вирок, який включатиме всі десять підходів щодо примирення, а не тільки 4.



50. МИРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ: ЯК ЗРОБИТИ ТРАНСФОРМАЦІЮ ОБОРОТНОЮ
Оборотність - це ширше, ніж ненасильство. В основі його лежить ідея робити те, що може бути пророблене в зворотному напрямку. Летальне насильство є необоротним. Ми, люди, можемо творити життя, але не можемо створювати його заново. Це стосується і насильства щодо природи: види, що зникають, втрачаються назавжди. Будь-яка необоротна дія – це насильство проти майбутніх поколінь, обмеження їхнього вибору. Нелетальне насильство також є великою мірою необоротним, з огляду на травми завдані духу, розуму, тілу.
Отже, оборотними мають бути не тільки дії, але й процес прийняття рішень, що веде до таких дій. Не слід підписувати жодну угоду, яка не містить положення про перегляд через Х (=5?) років. Нам, людям, властиво помилятися. Навіть наші найкращі витвори через певний час виявляються, м'яко кажучи, далекими від досконалості. Найміцніша конструкція, як от унітарна держава чи федерація, легко стає насильницькою, спрямовуючи це насильство як всередину, так і назовні. І це є сильним аргументом на користь гнучких систем типу конфедерації чи ще вільніших утворень.
Люди та інституції, рішення яких претендують на безпомилковість (Папа, Імператор, великі держави та Рада Безпеки), створюють певні проблеми. Можливо, за їхні рішення розплачуватимуться нащадки. Тому рекомендуємо тільки те, що можна повернути у зворотному напрямку після перегляду.
Пояснення Рішення, втілені в угодах, можуть приводити до творення інституцій,

що стають структурами і через деякий час починають сприйматися як гамівна сорочка (Версальська угода). Тому мирна деконструкція має стати складником конструкції.


Проблеми Рішення можуть бути надто суворими, але вони можуть бути і надто

слабкими. Люди можуть ігнорувати їх, знаючи про те, що вони можуть бути повернуті у зворотному напрямку, деконструйовані. От вам аргументи на користь твердості, але не вічності. Вічність – це надто тривалий термін і не дуже корисний, приміром, для Балкан.




50. Мирна трансформація: як зробити трансформацію оборотною
Дипломати зробили великий крок уперед, коли зробили положення “про конференцію з перегляду” обов’язковим для своїх документів. Немає сумніву, що на таке їхнє рішення вплинув негативний досвід Версальської угоди.
В цьому розділі ми обстоюємо ідею, за якою м’які підходи щодо встановлення миру повинні реалізовуватися так само м’яко. Творці непорушних та незмінних угод претендують на безпомилковість, що суперечить людській природі. Ця традиція походить від тих, хто вважали себе намісниками Бога на землі. Слід також пам’ятати, що перегляд протоколу не конче означає вигоди для однієї зі сторін. Візьмемо мирну угоду між Республікою Корея та Японією 1965 року. Питання “жінок для розваг”, яке на той час вважалося закритим, було проігнороване. В текст угоди не було внесено положення про перегляд, отже повернутись до цього питання в рамках угоди неможливо.
Реальне життя створює такі проблеми, які часто навіть неможливо уявити. Отже, краще бути поміркованими. Адже навіть наші найулюбленіші формули (включаючи наведені в цьому посібнику) при уважнішому аналізі можуть виявитися помилковими.
Вправа: Оборотність виглядає привабливою. Чи можете ви навести аргументи

проти оборотності?


Вправа: Подивіться на пропозиції, викладені у розділі 45. Вони стосуються

кондомініуму, спільної відповідальності двох держав за територію, конфедерації. В основу цих пропозицій покладено принцип оборотності. Як можна скасувати кондомініум чи конфедерацію, якщо вони виявляться неефективними? Які саме із запропонованих рішень буде важко повернути у зворотному напрямку (варіант відповіді: федерація)?



КОДЕКСИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРАЦЮЮТЬ З КОНФЛІКТАМИ.

12 “ЦЕ НЕОБХІДНО РОБИТИ”
[1] Спробуйте виявити позитивні моменти у будь-якої сторони, щось таке, чим

ця сторона може пишатися. Заохочуйте подальший розвиток.


[2] Спробуйте виявити позитивні елементи конфлікту. Слід пам’ятати про

творчий потенціал конфлікту.


[3] Працюйте творчо. Не треба боятися зробити щось не так, не треба

сприймати посібники (на зразок цього) надто серйозно, покладайтесь на вашу інтуїцію і передусім на досвід.


[4] Разом знайдіть коротку, легку для запам’ятовування формулу завершення

конфлікту. Наприклад, “загальна безпека”, “сталий розвиток”. Вона може не враховувати всю складність конфлікту, але стимулюватиме спілкування.
[5] Будьте чесними з собою та іншими. Якщо ви щось вважаєте неправильним,

скажіть про це; якщо якусь пропозицію однієї зі сторін ви вважаєте образливою, скажіть про це, але безвідносно до сторони як такої. Часто найкращою “дипломатією” є “недипломатичність”.


[6] Не приховуйте своїх почуттів. Якщо ви задоволені розмовою, скажіть про це;

якщо незадоволені, теж скажіть, але не переривайте спілкування: ця розкіш - не для вас.


[7] Дозвольте сторонам конфлікту сперечатися з вами. Їх можуть втомити ваші

запитання і вони захочуть дати відсіч, нападаючи на вас, вашу країну тощо. Скористайтеся цими випадами, щоб разом дослідити ваші конфлікти, їхні корені, перспективи.


[8] Завжди пропонуйте альтернативні способи дії. "В цьому випадку ви можете

зробити так, але можна зробити й інакше". Ніколи не пропонуйте лише один засіб.


[9] Ваше завдання - зробити так, щоб ви були непотрібні, а не примусити інших

стати залежними від вас. Але ви повинні бути поруч, щоб в разі чого дати потрібні консультації.


[10] Пам'ятайте про: ідеалізм серця та реалізм розуму
[11] Пам'ятайте: песимізм і цинізм неприпустимі; оптимізм - ось що вам треба
[12] Пам'ятайте: розв'язання конфліктів це мистецтво неможливого.


КОДЕКСИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРАЦЮЮТЬ З КОНФЛІКТАМИ.

12 “ЦЕ НЕ ТРЕБА РОБИТИ”
[1] Не махлюйте. Викладіть карти на стіл. Говоріть відверто про те, чого ви

прагнете досягти; покажіть вашу готовність переглядати власні припущення.


[2] Не розподіляйте відповідальність та провину. Шукаючи виходу, робіть

наголос на спільній відповідальності та спільних коренях (як от поганих структурах та культурах), а не на поганих учасниках та учасницях. Ваше завдання - допомогти.


[3] Не беріться виконувати роль священика чи судді. Ви не маєте ні повноважень

на це, ні відповідних знань та навичок.


[4] Не надавайте надто великого значення консенсусу. Ваше завдання віднайти

хороші ідеї; якщо вони хороші, то водночас є досить новими, принаймні для сторін конфлікту. В такому разі для досягнення консенсусу потрібен буде певний час.


[5] Не вимагайте від сторін зобов'язань (усних чи письмових). Ці ідеї прокладуть

собі дорогу самі, коли "настане їхній час".


[6] Не вимагайте від сторін співпраці. Якщо вони не люблять одна одну і воліють

мандрувати різними дорогами, нехай буде так. Єднання не є вашим завданням. Можливо пізніше вони самі прийдуть до цього.


[7] Не порушуйте обіцянок конфіденційності. Вам не слід ставати причиною

того, чому сторони бояться вільно висловлюватися.


[8] Не домагайтеся публічності, але намагайтеся залучати ЗМІ до пошуку шляхів

виходу з конфлікту та насильства.


[9] Не домагайтеся висловлення подяки. Винагородою вам стануть сходи з посіяних вами зерен миру; покаранням - якщо ці зерна загинуть.
[10] Не приймайте детальних інструкцій ні від кого. Учасники й учасниці

конфлікту мають право бути впевненими, що вони говорять лише з вами.


[11] Не намагайтеся запрограмувати людей. Ваше завдання дати їм можливість

діяти самостійно.


[12] Не деформуйте конфлікт, не усувайте його від сторін, виносячи на порядок

денний питання далекі від їхніх нагальних проблем.



Дві казки: Про верблюдів, числа та багато інших речей
Одного разу мулла сів на верблюда і відправився до Мекки.

Під'їжджаючи до оази, він побачив трьох чоловіків, що стояли і плакали. Він зупинив верблюда і запитав: "Діти мої, що сталося?" Вони відповіли: "Щойно помер наш батько, а ми його так любили". "Але, - сказав мулла, - я впевнений, що він любив вас не менше і залишив вам щось у спадщину".


Троє чоловіків відповіли: "Так, він залишив нам верблюдів. Старшому синові він заповів половину верблюдів, середньому - третину, а молодшому - дев'яту частину. Ми погодилися з цим, але ось в чому проблема: верблюдів 17, а це просте число. Ми любимо верблюдів і не можемо їх поділити."
Мулла подумав і сказав: "Я віддаю вам свого верблюда, тоді ви матимете 18 верблюдів". Але чоловіки закричали: "Ні, ви не можете цього зробити, адже ви їдете у якихось важливих справах!" Мулла зупинив їх і сказав: "Діти мої, беріть цього верблюда і діліть свою спадщину".
Отож вони поділили 18 на 2, і старшому сину дісталося 9 верблюдів. 18 поділили на 3, і середній син одержав 6 верблюдів. Нарешті, 18 поділили на 9, і молодший син забрав своїх 2 верблюдів. У сумі це дало 17 верблюдів. Один верблюд залишився, верблюд мулли. І тоді мулла запитав: "Ви задоволені? Отже, я можу забрати свого верблюда назад?"
Троє вдячних чоловіків, не дуже добре розуміючи, що ж сталося, сказали: "Так, звичайно". Мулла благословив їх, заліз на свого верблюда і поїхав далі. Останнє, що побачили троє братів, була маленька хмарка куряви, що швидко розтанула у призахідних променях сонця.
* * * * * * * * *
Одного разу адвокат у своїй розкішній машині їхав пустелею. Проминаючи оазис, він помітив трьох чоловіків, що стояли і невтішно плакали. Адвокат зупинив машину і запитав їх: "В чому справа?" "Щойно помер наш батько, а ми його так любили", - відповіли чоловіки. "Але, - зауважив адвокат - я впевнений, що він залишив заповіт. Може, я зможу чимось допомогти вам. Звичайно, за певну плату."
Тоді троє братів відповіли, що батько залишив їм верблюдів, половину він заповів старшому синові, третину - середньому, і шосту частину - молодшому. "Ми згодні з волею батька, але от біда: батько залишив 17 верблюдів, а 17 це просте число. Що нам робити?" -- завершили вони свою розповідь.
Адвокат трохи подумав і запропонував: "Все дуже просто. П'ять верблюдів ви віддаєте мені, залишається 12. Ви ділите 12 на 2, 3 і 6 і одержуєте відповідно 6, 4 та 2 верблюди". Так вони й зробили. Адвокат прив'язав 5 нещасних верблюдів до своєї машини і зник, залишивши за собою величезну хмару куряви, яка закрила вечірнє сонце.
**********
Два способи розв'язання конфлікту. Ваш вибір?

Діалог автора (А) з адвокатом диявола (АД)
Цей діалог створений під час навчальних занять. Відповіді, як завжди, породжують ще більшу кількість запитань.
АД: Охарактеризуй мені, тільки коротко і без соціологічного жаргону,

припущення, які лежать в основі так званого TRANSCEND методу.


А: Хороше запитання. Наводжу тези, у які я вірю більше ніж на 80 %:
Теза 1: Вирішити конфлікт військовими/насильницькими засобами не можна.

Таке розв'язання не буде тривким через травми і неприйнятність для переможених і зловживання славою з боку переможця чи переможниці. Насильство породжує ще більше насильства.


Теза 2: Люди вдаються до насильства в конфліктах, коли заблокована ціль є

важливою, а альтернативних варіантів виходу вони не бачать.


Теза 3: Метаконфлікт та “хто виграє” витісняють корінний конфлікт;

трансформація конфлікту відступає на задній план.


Теза 4: Люди не бачать альтернатив через брак знань про природу конфліктів

(зокрема про варіанти завершення конфліктів) та заблокованість їхніх творчих ресурсів.


Теза 5: Люди є конфліктологічно безграмотні, оскільки і досі домінує підхід:

“Боріться, переможець одержує все!”.


Теза 6: Творчий потенціал блокується ненавистю, породженою насильством

Та великими людьми/ великими державами, що монополізують розв’язання конфліктів.


Теза 7: Великі люди/ великі держави монополізують справу розв’язання

конфліктів з тим, щоб зміцнювати свою владу і мати зиск від перерозподілу конфліктів.


Теза 8: Щоб контролювати справу вирішення конфліктів, вони трактують

конфлікти як суперечку двох сторін – тоді виникає потреба у них: “незацікавленій зовнішній стороні”.


Теза 9: “Незацікавлених сторін” не існує. Реальні конфлікти включають багато

сторін, які мають більш чи менш бажані цілі.


Теза 10: “Всі сторони зустрічаються за столом переговорів”. Це стримує їхній

творчий потенціал і дозволяє великим людям/ державам контролювати їх без особливих зусиль.


Теза 11: Справжній працівник чи працівниця з розв’язання конфліктів ставить

перед собою єдине завдання: тривка і прийнятна трансформація конфлікту. В нього чи в неї немає якихось прихованих і користолюбних цілей.


Теза 12: Єдиним способом визначення цілей сторін є діалог з ними. Діалог має

вестися окремо з кожною зі сторін, сам-на-сам, і бути щирим.


Теза 13: Єдиним способом суміщення цілей сторін є діалог за участю всіх

сторін. Такий діалог мобілізує їхні творчі ресурси.


Теза 14: Єдиним способом ненасильницької трансформації конфлікту є

видалення його з нинішнього місцезнаходження і перенесення деінде.


Теза 15: Погляд на конфлікт під іншим кутом дозволяє віднайти нові орієнтири,

позитивну основу для діалогу.


Теза 16: “Всі сторони зустрічаються за столом переговорів”. Цей підхід може

бути корисним для остаточного оформлення, але не конче. Адже народжується нова стала система, прийнятна для всіх. Конфлікт зникає, випаровується.


АД: Досить! Мені це все набридло. Я не згоден з усіма цими тезами, до того ж

тут дуже багато соціологічної балаканини.


А: Добре. Чи можете ви поставитися до цих тез як до певної програми і висловити критичні зауваження по кожному пункту?
АД: Гаразд, припустимо, що існує методика TRANSCEND. Але я також хочу зробити кілька зауважень щодо самого цього дискурсу.
А: “Дискурс” – це соціологічний термін!
АД: Це слово існувало до того, як ви наділили його таким змістом. Ну тоді

почнемо з “насильства”. Ваша позиція щодо нього є негативною, абстрактною, ідеологічною. Насильство цілком узгоджується з прийняттям його жертвою:
(а) жертва може ставитися до насильства як до поразки, продиктованої вищими силами або
(b) радіти тому, що її чи його звільнили від необхідності прагнути неможливої мети.
А: До певної міри я погоджуюсь з вами. Мушу також визнати, що мої тези є трохи схематизовані. Але якщо цими “вищими силами” є Бог, тоді прийняття залежатиме від сили віри як у безпомилковість Бога, так і в те, що він використовує свою могутність для відзначення праведних. Сумніваюсь, що сьогодні ви знайдете багато зразків такої віри. Єдиним наступником Бога є держава. Її безпомилковість зараз активно утверджується (“демократичні держави не можуть бути неправедними”), і це може служити стимулом приєднання до цього клубу. Це добре, але тут виникає одна проблема: “демократії не можуть воювати одна з одною” (на попередньому етапі історії ця проблема звучала як “християнські країни не можуть воювати одна з одною”. Чим більше вони відрізнятимуться одна від одної культурно та структурно, тим вірогіднішими будуть конфлікти та війни між ними.
АД: Можливо. А як щодо другого пункту, звільнення від неможливої мети?
А: Я схильний погодитись з вами. Але можу додати: а чи не краще для цього скористатися діалогом?
АД: Можу навести вам три приклади вирішення конфліктів військовими засобами: Громадянська війна в США, Друга світова у Європі та війна в Тихому океані. Рабовласницькі штати, німецький нацизм та японський мілітаризм були розгромлені, але вони визнали свою поразку і відмовилися від своїх цілей.
А: Я можу довести, що справжніми переможцями були війни й військові. У першому випадку – мілітаризовані США, які провели загарбницькі кампанії 1898-1902 рр.; у другому – США, СРСР та Китай, здатні вести серйозні війни.
АД: А в третьому?
А: Серйозним невидимим наслідком поразки є бажання помсти. Навряд чи ми можемо оцінити наслідки колосальних травм, одержаних народами Німеччини та Японії. Такі речі можуть проявитися через кілька поколінь. Однак я можу розвинути вашу точку зору. Може спрацьовувати потенційне насильство, не використане (називаю його іменем Сун Цзе), але не клаузевіціанське насильство як “продовження політики іншими засобами” (фактично “всіма необхідними засобами”). Такий тип насильства використали союзники на чолі США під час конфлікту у Перській затоці. Сумніваюсь, що там було якесь прийняття. І саме тому цей варіант вирішення не є сталим.
АД: Схоже, що Сун Цзе є не досить диявольським для мене.
А: Клаузевіц, напевно, є достатньо диявольським. Якщо екстраполювати його положення, то повне винищення ворога, Іншого, стає доцільним і виправданим. Тоді вашою метою стає панування, оскільки не лишається жодного носія мети, який стоїть на вашому шляху. Логічними в такому разі стають голокости, колоніалізм, нацизм, більшовизм. Сун Цзе для мене є попередником концепцій шостого розділу Статуту ООН про миротворчі операції та ідеї оборонної військової стратегії, тоді як Клаузевіц угадує положення сьомого розділу про "примусовий мир". Сьогодні багато людей ставляться до насильства як до останньої надії. Але в такому разі робіть всі ті речі, що належать до категорій співчуття та творчості; а їх безліч. Я бачу, що наш світ мало покладається на ці можливості і переважно розраховує на насильство.
АД: Мене більше турбує не ваш погляд на дієвість насильства, тобто, що воно не спрацьовує і дає навіть протилежні наслідки, оскільки переможений прагне реваншу, а переможець - зміцнення свого панування. Я міг би з цим погодитись. Але цей погляд є надто раціональним. А де ж емоційність? До моїх колег належить не Клаузевіц, а люди, переважно чоловіки та хлопці, що просто насолоджуються насильством, оскільки це завдає болю жертві і дає їм відчуття ризику, небезпеки, хоробрості, героїзму, самопожертви, відданості, товариськості! Я вже не кажу про просте і чисте бажання грабувати та гвалтувати: ви хочете цього - ви це одержуєте!
А: В історії можна знайти багато фактів, які підтвердять вашу правоту і в цьому аспекті. Але я говорю не про відсутність небезпеки насильства. Суть моєї концепції полягає у подоланні насильства на його початковій стадії. Необхідно робити щось із конфліктом ще до того, як він увійде у насильницьку стадію з її численними стражданнями, наслідками для майбутніх поколінь та ігноруванням корінного конфлікту. Я кажу про це не тому, що не хочу погоджуватись з вашими зауваженнями. Просто я вважаю це дуже важливим. Здається, всі визнають "превентивну дипломатію". Методика TRANSCEND є єдиним підходом.
АД: Підемо далі. Ви розглядаєте насильство як реакцію на заблоковану мету, що є варіацією старої гіпотези про фрустрацію та агресію. Хіба це не залежить від культури? А як щодо відходу від конфлікту просто через відмову брати в ньому участь?
А: Або через повну апатію. Я вважаю, що основною причиною насильства є заблокованість основних цілей, неможливість їх досягти. Інші реакції у довшій часовій перспективі можуть виявитись не менш згубними. Приміром, відступ, безкінечні страждання від структурного насильства замість того, щоб піднятись і перетворити фундаментальні потреби на фундаментальні права. Інакше кажучи, наша ціль – це відсутність не тільки прямого насильства, але й структурного; відсутність соціальної несправедливості.
АД: Але хіба ви не виправдовуєте прямого насильства?
А: Як останню надію, можливо, коли випробувано всі інші засоби. Я не абсолютист, але мене більше цікавить дослідження "всіх інших" засобів. А ще я хочу знати, як люди, що вдаються до насильства, виправдовують своє насильство. Я хочу знати ці мотиви. Я вважаю, що вони належать до несформульованих цілей у конфлікті і з ними треба серйозно рахуватися.
АД: Наведіть мені приклади метаконфлікту, що витісняє корінний конфлікт.
А: Згадайте холодну війну. Первинний конфлікт стосувався таких питань, як кордони та хто буде контролювати Східну Європу, а на більш глибинному рівні - ідеології (капіталізм проти соціалізму, демократія проти диктатури пролетаріату, лібералізм проти марксизму). Однак предметом основних занепокоєнь, суперечок та конфлікту були засоби насильства взагалі та ядерна зброя і її носії зокрема. Це було центральною проблемою для урядів та руху за мир, починаючи з 1949 року. Цікаво, що коли Гельсінкська конференція взялася за вирішення цих питань, корінні конфлікти, здається, взагалі щезли. Люди стали сумніватися, а чи варті ці відмінності великої війни? Однак дисидентський рух Східної Європи підійшов до вирішення корінних конфліктів кращим чином, ніж борці за мир. Дисиденти домоглися демократії та прав людини. І всі побачили, що холодна війна вже ніколи не стане гарячою. Отже, трансформація корінного конфлікту витісняє метаконфлікт. Ось в чому суть.
АД: Мене непокоїть ось що: наполягаючи на трансформації конфлікту таким чином, що сторони одержують можливості розв'язання конфлікту без будь-якого насильства, ви, схоже, зневажаєте насильство і його механізм. Якщо ви не звертаєте уваги на метаконфлікт і волієте обходити його, чи не даєте ви тим самим силам зла час на організацію та вдосконалення їхнього обладнання? Невже вам не потрібне роззброєння чи, в разі його провалу, певний баланс сил чи, в разі неможливості досягти його, усунення цих сил шляхом насильства? Більше того, як, на вашу думку, учасники й учасниці конфлікту зможуть обговорювати корінний конфлікт, коли над ними висить дамоклів меч насильства?
А: Зосередження на засобах насильства зміцнює позиції тих, хто контролює ці засоби, даючи їм в руки важіль вето. Холодна війна затяглася саме через брак уваги до основних питань і надмірну увагу до озброєння/роззброєння. Трансформація холодної війни не стояла на порядку денному конференцій з контролю за озброєннями. Наполягаючи на роззброєнні ІРА/ЕТА як передумові переговорів, уряд Британії тим самим наділяє їх можливостями накладати вето, що може бути використане іншими для блокування трансформації. Я б, звичайно, пам'ятаючи про потенціал насильства, прискорив трансформацію корінного конфлікту.
АД: Вважаю ваше твердження про "безграмотність" в галузі конфліктів самовпевненим. Очевидно, ви не відносите себе до тієї категорії. Але хто вам дав право чіпляти ці ярлики на великі держави та великих людей?
А: Як правило, міжнародними конфліктами займаються державні діячі чи діячки, що відстоюють інтереси своїх країн чи регіонів, або дипломати, які одержують гроші та інструкції від цих же діячів та діячок. Ситуація з внутрішніми конфліктами дещо краща - люди починають дотримуватися Резолюції про альтернативне обговорення. Але в основному в роботі над розв'язанням конфліктів домінують релігійна парадигма, яка корені конфліктів шукає в людині, а не в соціальних реаліях, та правова парадигма, яка є надто дуалістичною (тобто, ділить всіх на винних і невинних). Крім того, люди почуваються безправними, неуповноваженими - вони готові погодитись на поділ функцій між менеджерами з конфліктів, і рештою, тобто тими, на кого спрямовані ці менеджерські функції. Саме тут повинні братися за справу працівники і працівниці з розв'язання конфліктів.
АД: Але хіба зовнішня сторона намагається робити не те саме?
А: Я бачив тих, хто, здається, навіть чекає вибуху насильства і "визрівання" ситуації, коли сторони конфлікту стають на коліна і благають втручання, що звільнить їх від бід насильства. Вони приходять, щоб насадити мир, одночасно розділяючи здобич, немов зграя грифів, що кружляє над полем битви. Хороший хірург лікує тіло пацієнтки чи пацієнта, а не видобуває з нього нирки, печінку, серце.
АД: Для мене це виглядає як "реалізм". Ви визначили мотиви поведінки тих, кого ви називаєте великими людьми/державами і кого загалом принижуєте.
А: Я дуже скептично ставлюся до людей/держав, які стали великими завдяки насильству. Я боюсь, що це в них стає поганою звичкою. "Для того, хто тримає в руках молоток, світ виглядає як цвях". Можливо, було б краще, коли б у ролі зовнішніх сторін чи "працівників та працівниць з розв'язання" виступали країни та люди з більш мирною історією?
АД: Чи не є це скромне слово "працівник чи працівниця" просто обгорткою для нової професії, що прагне саме того, чого ви хочете уникнути, - статусу менеджера з конфліктів?
А: Це проблема, я згоден. Термін менеджер для цього, безперечно, не підходить. Пам'ятайте, що працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів не має ніякої влади в сенсі пряника чи батіжка. Він чи вона не може ні карати, ні нагороджувати. Вони можуть запропонувати щось, але схвалення його пропозицій має йти від внутрішнього переконання, що "позитивний якір" є кращим виходом, ніж "негативний".
АД: А чи не виходить так, що ви просто маніпулюєте ними завдяки своїм "якорям"?
А: Знову небезпека. Працівники та працівниці з розв'язання конфліктів повинні тримати свої карти відкритими: це трансформація конфлікту мирними засобами, через співчуття та творчість, метою якої є прийнятний та тривкий вихід з конфлікту. Всі свої пропозиції працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів виробляє шляхом діалогу зі сторонами, а не з приводу сторін. Цей діалог виконує функцію усовіщання, про що говорив мій покійний друг Пауло Фрейре.
АД: Гаразд. Але ж ви розумієте, що все це може лишитися красивими словами, а працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів насправді виступатиме у конфлікті домінуючою силою.
А: Я розумію. Він чи вона повинні знайти способи впоратися з цим і водночас не стати спільним ворогом для сторін конфлікту. Єдиний спосіб зарадити цьому – це постійна рефлексія, систематичні знаки запитання, а не оклику. Суддя запропонує завершення конфлікту з точки зору закону. Арбітр говоритиме про обов'язкове рішення (винесене ним), з яким сторони муситимуть погодитися. Посередник чи посередниця пропонуватиме необов'язкове рішення, з яким сторони можуть погодитися або ні. Працівник та працівниця з розв'язання робить менше і більше, ніж вони, бо виступає як каталізатор діалогу, спочатку з кожною стороною окремо, а потім, якщо треба, то і разом. Він чи вона може сформулювати концепції, які не спали їм на думку, навіть запропонувати речі, які вони можуть реалізувати окремо чи разом. Але перш за все він чи вона намагається, щоб вони стали співчутливими, ненасильницькими та творчо мислячими, здатними рухатися вперед без жодної сторонньої допомоги.
АД: І це, по-вашому, не є застосуванням влади?
А: Це вправляння у владі, але не застосування. Поганий учитель чи погана вчителька хоче повторити себе у своїх учнях/асистентах. Хороший чи хороша - намагається активізувати творчий потенціал своїх студенток та студентів з тим, щоб вони ставилися до нього чи неї критично та конструктивно. Інакше кажучи, це розподіл влади через уповноваження. Йдеться про нормативну/культурну владу, а не про економічну/прибуткову владу торговельної угоди чи каральну/військову владу санкцій, бойкотів чи "установлення миру".
АД: Але факт залишається фактом: працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів акумулює набагато більший досвід, ніж учасниці чи учасники конфлікту, з якими він чи вона працює.
А: Безперечно. Це специфіка будь-якої професії. Гірше того: він чи вона може стати схоластом чи схоласткою, зводячи конфлікти та сторони до випадків, які слід трактувати відповідно до розроблених ним чи нею формул незалежно від особливостей кожного випадку. Будемо сподіватися, що колеги та учасники конфлікту вкажуть йому чиїй на це і він чи вона так чи інакше будуть вдячні їм за це.
АД: Але ось ця ідея відокремлення сторін, чи не є вона також стратегією влади відомою як фрагментація? Замість того, щоб проводити спільні зустрічі, працівниця чи працівник з розв'язання конфліктів працює з ними поодинці.
А: Якщо конфлікт є глибоким, то, сідаючи за стіл переговорів, сторони лише зовні перебувають разом. Насправді ж їх розділяють конфліктні питання, травми метаконфлікту та усвідомлення травм завданих іншим. Працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів має справу з людьми виснаженими набагато сильніше, ніж можна сподіватися. Його чи її завдання – активізувати їх, примусити їх повірити у власні сили, переосмислюючи конфлікт. В ході цих діалогів сам-на-сам сторони можуть розпочати критику дій працівника чи працівниці з розв'язання конфліктів - спочатку окремо, а потім - якщо вони знайдуть спільну мову - і спільно. Але все не конче має закінчуватися таким чином. Мій досвід є більш позитивним: вдячність сторін, коли знайдено можливі варіанти виходу з конфлікту. З'явилися нові можливості, які сторони повинні дослідити чи реалізувати.
АД: Припустимо, що працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів використали методику співчуття-ненасильства-творчості і перенесли конфлікт в іншу площину. Чи не здається вам, що ви просто повертаєте конфлікт в іншому напрямку? За яким правом ви відкриваєте нові перспективи, нові точки відліку (ви називаєте їх "якорями")?
А: Працівник чи працівниця з розв'язання конфліктів не може нав'язувати ніякого нового визначення ситуації. Він чи вона може лише пропонувати. А це право дароване всім.
АД: Тим не менше у мене створюється враження, що ви приходите як ангел-рятівник і говорите сторонам, що треба робити!
А: Я намагаюся ніколи не пропонувати нічого такого, що не звучало б під час діалогів з учасницями та учасниками конфлікту, як відомими, так і пересічними. Щось відбувається зі мною, щось - із ними. Звідси приходять пропозиції, перспективи.
АД: Але чому ви взагалі повинні щось пропонувати? Нехай учасники й учасниці конфлікту розбираються самі, адже це їхній конфлікт!
А: Ви праві. Це був би ідеальний підхід. Дві сторони прагнуть зустрітися одна з одною, сідають за горезвісний стіл переговорів, ведуть діалоги одна з одною, а пропозиції не тільки висловлюються, але й ухвалюються. Я, напевно, вибрав би саме цей варіант, і розумні люди у м'яких конфліктах так і роблять. У реальному житті, однак, не всі люди є розумними, а конфлікти - м'якими. Вони відмовляються від зустрічей. А якщо і зустрічаються, то кричать одне на одного. Якщо не кричать, то стримуються, щоб їх не потрактували як поступливих. Якщо вони щось і пропонують, то лише для того, щоб інша сторона постала у непривабливому вигляді. Якщо вони і погоджуються на щось, то це буде формальний компроміс, який нікого не задовольнить.
АД: Ви змалювали їх так, ніби вони – це я у різних іпостасях, викручуються і всіляко тягнуть час!
А: Маєте рацію. Ми принаймні ведемо якийсь діалог. Але дозвольте запитати: що ви будете робити?
АД: Запитання тут ставлю я, а ви відповідаєте! Ось моє чергове запитання: чому б не зачекати, поки учасниці та учасники самі не сформулюють свої пропозиції?
А: Я так і роблю, хоча і не завжди. Вони не досить вільні, щоб формулювати пропозиції. За ними - їхні громадяни й громадянки, виборці. Часом вони намагаються вкласти ідеї в мою голову, сподіваючись, що я висловлю їх. Перед зовнішньою стороною стоїть завдання повернути дискурс в іншому напрямку, допомогти учасникам та учасницям поговорити про конфлікт в інший спосіб (приміром, про можливу співпрацю екс-югославських республік, про можливе ставлення визнаної палестинської держави до Ізраїлю тощо).
АД: Так, так. І все це без насильства?
А: Так, коли це можливо. Якщо оприлюднені розумні пропозиції щодо урегулювання конфлікту, то розв'язати насильство набагато складніше. Якщо ЗМІ та інститути громадянського суспільства оточують сторони конфлікту пропозиціями, завдяки яким вони, після деякого періоду обмірковування, зможуть жити і навіть жити разом, то насильство і війна виглядають не тільки аморальними, але й дурістю.
АД: Але хіба це не наївно? У світі є могутні сили -- як ви кажете, великі люди та великі держави, не кажучи вже про великий капітал. Чи не здається вам, що ви просто допомагаєте системі, роблячи дрібний ремонт в одному її місці чи іншому? Що важить ваша творчість у порівнянні з тим, що великий капітал вкладає в озброєння?
А: І все ж творчість може робити маленькі чудеса. Необхідно лише, щоб люди навчились більше довіряти одне одному. Більше того, не треба, щоб великі відповіді перекривали шлях малим. Постраждалому у дорожній пригоді потрібна допомога, а не аналіз інженера-транспортника, не кажучи вже про дослідження транспортних проблем капіталістичної системи. Можна скористатися всіма трьома підходами. Адже, як відомо, існують негайні відповіді на проблему, середньострокові та довготермінові. Можливо, ми краще знаємо негайні.
АД: Але хіба ви не віднімаєте у хлопців їхніх розваг? Може, вони люблять маленькі прояви насильства. Хто дав вам таке право?
А: Все дуже просто: більшість потребує не руйнування, а творчості та конструктивності. Люди потребують більшого, ніж припинення вогню. Вони хочуть миру.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка