Мирними засобами транссенд метод



Сторінка6/10
Дата конвертації12.04.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ТЕОРІЯ КОНФЛІКТІВ: ДО, ПІД ЧАС І ПІСЛЯ НАСИЛЬСТВА/ТВОРЧОСТІ

Проблема насильства примушує нас розглянути такі три стадії конфлікту: до, протягом і після насильства. Правда ж, це схоже на те, як говорять про хворобу: до, протягом та після симптомів? Якщо подивитись на конфлікт під іншим кутом зору, то ці три стадії виглядатимуть так: до, протягом, після творчості.


Працівник чи працівниця з розв’язання конфліктів має демонструвати свою творчу винахідливість до, протягом і після насильства; а ще краще – бути досить винахідливими, щоб уникнути насильства. Звичайно ж, період “після насильства” може бути періодом “до” нової фази насильства. У реальному світі не існує простих, лінійних ситуацій. На всіх трьох стадіях необхідно багато і наполегливо працювати:
до насильства: запобігання насильству; усунення причин насильства/війни (колективного насильства).
під час насильства: ослаблення насильства; посередництво; втручання
після насильства: відновлення, примирення та розв’язання.
Це нагадує процеси миротворення, підтримання миру та мирного будівництва. Проте на всіх стадіях має проводитися робота з конфліктом. Більше того, слід наголосити, що основною особливістю цього підходу до конфліктів та насильства є те, що він не допускає жодної альтернативи трансформації конфлікту ненасильницькими та творчими методами (досить часто, коли йдеться про м’якші конфлікти, вживають термін “розв’язання”). Насильство ж нічого не вирішує, воно лише живить нове насильство, яке вибухне пізніше, та ілюзії.
Пояснення: Необхідно мати уявлення про те, на якій саме стадії конфлікту ми

перебуваємо. Конфлікти є циклічними, вони течуть як час Кроноса, але й тут є певні точки, як от перший та останній акт насильства, де час ніби зупиняється (час Кайрос). Конфлікт – це драма, і у тих, хто працюють з конфліктами, є певна роль, яку вони повинні виконувати.


Проблеми: Не сприймайте ці два рубежі як щось абсолютне, будьте уважними і не

забувайте про інші моменти.




15. Теорія конфліктів: до - під час – після насильства/творчості
Політики дуже часто вживають вислів “настав час” або “час ще не настав”, маючи на увазі момент для певного типу втручання, як от пропозицій щодо посередництва, початку переговорів, миротворчих операцій чи процесу примирення.
Немає сумніву, що в чомусь вони мають слушність – названі чотири типи заходів щодо мирного врегулювання легше проводити за одних обставин і складніше за інших. Завжди існує спокуса чекати, доки умови для втручання стануть найбільш сприятливими.
Але що це означає на практиці? Чекати доки сторона, до якої потенційні посередниці та посередники ставляться найменш прихильно, виявить бажання піти на поступки? Чекати доки обидві сторони втомляться від насильства і прагнутимуть покінчити з усім цим? Сподіватися, що сторони забудуть про страждання і жертви, і процес примирення стане набагато легшим? Скільки людей має загинути, щоб до конфлікту почали ставитися всерйоз? Але хто вони такі, щоб судити? Адже самі вони не потерпають від насильства? Одним словом втручання завжди є вчасним, в будь-який момент. Не треба зволікати!
Вправа: Чи можете ви навести кілька прикладів? Як ви переконаєте людей, що

ця справа є невідкладною? До насильства – адже конфлікт поглинає суспільну та особисту енергію, яку можна використати набагато плідніше; під час насильства – люди гинуть, одержують психічні травми та фізичні поранення; після насильства – травми калічать їхні душі та розум.



16. ПРАКТИКА КОНФЛІКТІВ: ТРИКУТНИК "СПІВЧУТТЯ-НЕНАСИЛЬСТВО-ТВОРЧІСТЬ"
Діалог є засобом, що дозволяє рухатись уперед. Співчуття, ненасильство та творчість - ось підходи, які працівники та працівниці з розв'язання конфліктів мають протиставити трикутнику "ставлення-поведінка-суперечність". У необхідності застосування цих альтернатив вони повинні переконати сторони конфлікту. Саме ці альтернативи мають зайняти місце насильницьких культур, поведінки та почуття заблокованості. Цього не можна домогтися повчаннями - лише практикою.
Співчуття це здатність до глибокого розуміння – емоційного та
розумового – Іншого та Іншої, логіки, що рухає ними. Як приклад можна назвати актора, який вивчає роль, доки не зможе виконувати її на сцені.
Ненасильствоце здатність опиратися спокусам вдатися до насильства (чи радити вдатися до нього) і водночас пропонувати конкретні ненасильницькі заходи щодо виходу з конфлікту.
Творчість це здатність виходити за рамки уявлень сторін конфлікту, відкривати нові способи осягнення соціальної природи конфлікту.
Пояснення суть цього підходу в тому, щоб розітнути металеву оболонку трикутника "ставлення-поведінка-суперечність" в той момент, коли конфлікт починає ускладнюватися. Ті, хто працюють з конфліктами, приходять ззовні, ставлячи перед собою чітке завдання: не допустити, щоб сторони застосували небажані методи розв'язання конфлікту. Цього можна досягти, використовуючи трикутник СНТ, а не повчаннями чи переконанням сторін. Справа нелегка.
Проблеми Співчуття легко блокується почуттям антипатії; ненасильство - незнанням того, що було зроблено і що можна зробити; творчість - прихильністю до застарілих неефективних парадигм та дискурсів.

16. Практика конфліктів: трикутник "співчуття-ненасильство-

творчість"
Проблема в тому, що цьому не навчають ніде в світі. Робота з конфліктами, як правило, страждає від злощасної нецілісності, типової для суспільства. Людьми, здібними до співчуття, як правило, є люди релігійні та психологи; людей, які вміють жити і діяти ненасильницькі, взагалі дуже мало; до творців, очевидно, можна віднести митців, архітекторів, інженерів та вчених та й то лише у певних рамках; в окремих випадках ними є політики. Як бачимо, мало хто з людей володіє здібностями інших.
Загалом можна стверджувати, що для жінок більшою мірою притаманні співчуття та ненасильство, а для чоловіків - творчість. Фактори віку, раси та класу меншою мірою впливають на трикутник СНТ, а от приналежність до певної нації безперечно впливає на здатність до СНТ.
З огляду на це, оптимальним підходом є створення команди працівників та працівниць з розв'язання конфліктів, члени якої доповнюють одне одного. Але тут криються інші труднощі - сумісність членів цієї команди. Може статися так, що багато енергії вони змушені будуть витрачати на ослаблення внутрішньої напруженості. Отже, у працівника чи працівниці з конфліктів треба виховати всі ці три риси.
Вправа: припустимо, що команду створено з, так би мовити, фахівців зі

співчуття, ненасильства та творчості. Чи повинні вони в такому разі працювати зі стороною конфлікту всі разом водночас, чи по черзі?



17. ПРАКТИКА КОНФЛІКТІВ: СПІВЧУТТЯ І ПОМ'ЯКШЕННЯ СТАВЛЕННЯ
Проблема не в тому, щоб зрозуміти, як би ви, працівниця чи працівник з розв'язання конфліктів, діяли на місці однієї зі сторін конфлікту. Ваші особисті реакції також неважливі. Важливо знати те, як реагують та діють вони, і зрозуміти чому. Процес осягнення і осмислення викликатиме у вас сильні емоції, як симпатії, так і антипатії. "Зрозуміти – означає вибачити".
Може статися, що ви відчуватимете сильний вплив полюсів повного неприйняття чи визнання однієї зі сторін конфлікту. Якщо ви піддастеся цим впливам, то реагуватимете на все як одна зі сторін конфлікту. Все це можна зрозуміти, але ваше завдання полягає не в цьому.
Рекомендується не піддаватися на ці спокуси, а спробувати визначити легітимні (за універсальними критеріями) цілі; часом навіть сторони конфлікту можуть невірно собі їх уявляти. Серед прикладів таких легітимних цілей можна назвати неприйняття Версальської угоди Гітлером, невизнання західного колоніалізму в Азії Японією, небажання терпіти жахливу експлуатацію з боку герильєрос (якщо, звичайно, відкинути антисемітизм, японський колоніалізм та насильство герильї). Узагальнююча теза така: кожна зі сторін конфлікту має глибоко заховану під насильницькими гаслами та вчинками валідну мету, на яку треба опиратися, закликаючи її діяти ненасильницькі і творчо.
Пояснення. Ви не просунетесь вперед ані на крок, якщо сторона конфлікту

почуватиметься знехтуваною і відкинутою. Відмовляти їй у гуманності – це негуманне упередження. Кожний і кожна потребує, щоб з ним чи нею рахувались принаймні в якомусь одному питанні, якщо цього не можна зробити в цілому.


Проблеми. Прийняття певної мети має супроводжуватися пропозиціями щодо

подальшої ненасильницької і творчої роботи. Визнання цієї мети, яке не підтверджується пропозиціями щодо її досягнення, є надзвичайно безвідповідальним вчинком.



17. Практика конфліктів: співчуття і пом'якшення ставлення
Як розвинути таку рису, як співчуття? Можливо, через налагодження близьких зв'язків з людьми, з багатьма і різними людьми, через осягнення творчості художників і художниць, письменниць і письменників, поетів і поеток, досвід інших людей. Досить корисними тут можуть бути дві вправи.
Двоє друзів сидять в аеропорту, рейс відмінили, попереду у них багато годин чекання, робити нічого. Один з них пропонує: "Давай розказувати один одному історії з нашого життя. Попри те, що ми давно знаємо одне одного, завжди знайдеться, що розказати".
Як підсумок до розповіді: "Розкажи мені, чим ти керуєшся? Які твої основні цілі? Чого ти боїшся?"
Ви вирішуєте самі, наскільки глибоко ви хочете занурюватися. Ця вправа може допомогти у розкріпаченні особистості. Ви переглядаєте своє життя. Хороший друг чи хороша подруга може задавати деякі уточнюючі запитання, наприклад: "Чому в цьому випадку ти повівся чи повелася саме так. а не інакше?" Відповідь допоможе вам краще зрозуміти самих себе. Ви, звичайно ж, винагородите свого друга чи подругу, що ставиться до вас так добре, подякою.
Вправа. Зверніться до свого сусіда чи сусідки на семінарі. Візьміть собі другу

роль, запитуйте, але делікатно, наскільки дозволяє ситуація семінару. Можна спробувати накреслити схему свого "я" на папері, а потім попросити, щоб ваш партнер зробив чи зробила те саме. Порівняйте ці моделі. Якщо ви працюєте з конфліктом, ви змушені задавати запитання щодо цілей сторони у конфлікті. Отже, вам дуже корисно побувати у ролі сторони, що відповідає на питання, і таким чином зрозуміти, як краще ставити запитання і як почуває себе сторона, що відповідає.




18. ПРАКТИКА КОНФЛІКТІВ: ПОМ'ЯКШЕННЯ ПОВЕДІНКИ ЧЕРЕЗ НЕНАСИЛЬСТВО
Ненасильство – це те, з чим більшість людей мають справу щодня. Візьміть хоча б обстоювання своїх прав, намагання досягти певних цілей без насильства, не завдаючи шкоди іншим. Проте ненасильство це не те саме, що й не поводитися насильницькі, оскільки останнє означає ще й пасивність, бездіяльність, скорення долі. Ненасильство ж в ідеалі має охоплювати думки, слова і дії:
[1] Ненасильство в думках: медитація, внутрішній діалог, підготовка до роботи з

конфліктом, намагання виявити і усунути власні деструктивні імпульси;


[2] Ненасильство в словах: діалог зі сторонами конфлікту, уникання навішування

ярликів "провини/гріха", пошук спільних коренів та майбутнього, спільна відповідальність, обережне з'ясування тривог, страхів, нереалізованих потреб тощо;


[3] Ненасильство в діях: демонстрації, використання ЗМІ, зустрічі з метою

переговорів; інакше кажучи, м'які, ординарні політичні заходи. Але є ще й екстраординарна політика рішучого ненасильства на зразок невійськової оборони від зовнішнього прямого насильства, ненасильницьких революцій проти внутрішнього структурного насильства, (пряме насильство в “замороженій” формі).


Пояснення: Насильство породжує насильство. Отже, треба уникати насильства,

щоб ще більше не ускладнити конфліктну ситуацію. Навіть якщо взаємний відхід від конфлікту часом може бути доброю ідеєю, самоствердження, в певних межах, є людською потребою. Ненасильство заповнює цю пустоту, принаймні теоретично.


Проблеми: очевидно, ненасильство знаходиться між Сціллою пасивності та

Харибдою насильства, включаючи провокування насильства через рішуче ненасильство.



18. Практика конфліктів: пом’якшення поведінки через ненасильство
Ненасильство – через відмову вдаватися до насильства, а отже залишаючи іншу сторону без суперника чи суперниці, яким треба відповідати насильницькі – запобігає переходу конфлікту у небезпечну Фазу ІІ, фазу насильства. Звичайно, конфлікт не завжди розвивається за такою схемою.
Але будемо конкретнішими. Уявіть собі січень 1997 року, Бєлград, факультет філософії місцевого університету, де знаходиться штаб ненасильницької кампанії проти Мілошевича, який не захотів визнати перемогу опозиції. До вас звертаються за порадами. Схиляючись перед студентами та професорами, що творять нові форми ненасильницького протистояння серйозним небезпекам, вам спадають на думку такі поради:
[1] Дуже чітко поясніть, що вашою метою є перемога демократії, а це означає визнання результатів виборів, не більше і не менше.
[2] Не треба демонізувати Мілошевича у всьому, що не стосується цього питання. Якщо ви боретесь за демократію, то боріться з ним демократично, тобто на наступних виборах.
[3] Будь-яке порівняння з Чаушеску натякає на смерть Мілошевича. Це повна дегуманізація. Навпаки, запросіть його до діалогу. Пошліть йому додому торт, але не йдіть на інституційну співпрацю, доки він не визнає результати виборів.
[4] Подумайте, яким міг би стати в результаті виборів уряд міста.
[5] Нехай цей уряд звернеться до мешканців міста з проханням прибрати і прикрасити місто. Проведіть якусь конструктивну акцію. Взагалі, завжди намагайтесь поєднувати протести з конструктивними діями.
Вправа: обговоріть. Чи має це хоч якийсь сенс? Це надто м’які заходи чи надто

рішучі? Надто вимогливі як для організації, що дотримується ненасильства? Може краще вийти на вулиці з демонстраціями і кричати, щоб заглушити офіційну пропаганду?



19. ПРАКТИКА КОНФЛІКТІВ: ТВОРЧІСТЬ І ПОМ’ЯКШЕННЯ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ
Як ми вже говорили, посередництво може призвести до якогось компромісного рішення, яке по суті не влаштовує нікого. Приміром, кондомініум (тобто, “спільний суверенітет”, вільний потік людей та ідей, підприємців та товарів) може виявитися більш життєздатним утворенням, ніж поділ спірної території на дві частини. Крім того, компромісне рішення може виявитись дуже болючим (згадайте соломонове рішення розрізати дитину навпіл). Отже, ідея об’єднання зусиль, а не поділу дитини/території є можливим варіантом для перуансько-еквадорського конфлікту. Труднощі тут не тільки у взаємній ненависті сторін, але й у новизні цієї ідеї для світу, в якому вважається, що кожен кілометр території має належати одній і тільки одній державі. Отже, творчий підхід вимагає часу для осмислення і засвоєння ідеї. Така ціна творчості.
Такого роду пропозиції є екстрапарадигматичними, незвичними. Так сприймали ідею Комісії з безпеки в Європі у 1967 році. Щоб посіяти зерна, виростити та зібрати урожай, потрібен час, потрібно пройти через стандартні чотири стадії мовчання, насмішок, войовничого неприйняття, і вже потім визнання як “саме собою зрозумілого” (останні три взяті у Шопенгауера). Працівник чи працівниця з розв’язання конфліктів повинні усвідомити, що це є невід’ємним складником їхньої роботи. Творча робота з конфліктом просто потребує часу – отже, її слід починати вже зараз, не чекаючи “визрівання” конфлікту.
Пояснення. Творчість, пошук нових ідей є просто необхідними у основних,

складних конфліктах. Більшість людей живуть у звичному руслі; якби виходи з конфлікту знаходилися в цій же площині, то їх би давно вже виявили. Пливучи в протилежному напрямку, працівники та працівниці з розв’язання конфліктів також наближаються до джерел конфлікту.


Проблеми. Знайти середину між чимось абсолютно нетворчим та ідеєю, яка є

настільки творчою, що виглядає абсурдом. Часто це проблема вираження, форми представлення ідеї, встановлення зв’язків між новим та добре відомим через аналогії, метафори тощо.




19. Практика конфліктів: творчість і пом’якшення суперечностей
Автор цього посібника засвоїв один важливий урок: лідери конфліктуючих сторін до певної міри прагнуть співчуття і виправдання всього того, що вони наробили. Однак цього вони вже вдосталь наслухалися від своїх прихильників та прихильниць, а також підлабузниць та підлабузників. Їм не дуже потрібні як діагнози і прогнози, так і опозиціонери й опозиціонерки, які кажуть, що все не так.
Але вони напевно прагнуть чогось такого, що можна почути від зовнішньої сторони, тобто творчої ідеї стосовно виходу з конфлікту не лише “з честю” і “врятованим іміджем”, але й з тим, що перенесе їх у нову і ліпшу ситуацію. Заради цих конструктивних ідей вони готові навіть пройти через стадію діагнозу-прогнозу. Можливо, вони не винагородять вас, сказавши: “Яка прекрасна ідея”. Адже це означатиме, що не вона спала їм на думку. Винагородою вам може стати мовчання – ідея визнана, контраргументів проти неї нібито немає. Ваше завдання – допомогти сформулювати ті аргументи, а не святкувати перемогу. Тобто, ваша роль полягає в тому, щоб не говорити ні "так", ні "ні", а "можливо".
Це не легко. Безперечно, діалоги між учасниками й учасницями конфлікту та зовнішньою стороною – це добрий спосіб генерування творчих ідей, але не гарантія їх появи. Більшість з них відразу ж відхиляються як іррелевантні стосовно даного конфлікту. Але деякі все ж таки з’являються, і ознакою появи такої ідеї є мовчання іншої сторони. Але робота, рефлексія продовжуються.
Вправа: Уявіть собі, що діалог наштовхнув вас на нову цікаву ідею. Як би ви

подали цю ідею учаснику чи учасниці конфлікту – розчарованим, злим, підозріливим, вороже настроєним?



20. ПРАКТИКА КОНФЛІКТІВ: ВИТОКИ ТВОРЧОСТІ
За яких умов люди починають творити? Є маса книжок про наукову, мистецьку та інші типи творчості, але не про творчість в роботі з конфліктами. Наше завдання знайти ненасильницькі варіанти завершення конфлікту для транцендування суперечностей. Але як досягти цього?
Загальна формула виглядає просто: ввести новий аспект-вимір-перспективу, подивитись на конфлікт по-новому і тим самим змінити і розблокувати ситуацію. Але цей творчий процес не відбувається автоматично. Ось кілька зауважень:
Індивідуальна творчість:
Почати з аналогій – “цей випадок нагадує мені”:

  • конфлікти такого ж типу, наприклад, інші міждержавні конфлікти;

  • конфлікти на одному рівні, наприклад, міжкласові конфлікти;

  • конфлікти на різних рівнях, наприклад, між-внутрішньо- особистісні конфлікти;

  • інші проблеми, наприклад, медичні, технічні, архітектурні.


Колективна творчість:
Проведення мозкового штурму. Цей метод може дати набагато більше, ніж проста сума індивідуальних творчих можливостей усіх присутніх. Стандартні прийоми: аркуші на стінах, багато маркерів, обговорення, фіксація всіх ідей, що з’являються в процесі обговорення, на папері, перерва, ще один раунд штурму, запис пропозицій на картках, систематизація (проведення стрілок), організація карток за схемою “умови-наслідки-контекст”.
Народження хорошої, нової ідеї – це перехід від кількості до якості, акумуляція індивідуальних і колективних зусиль, описаних вище, потім пауза (приміром, хороший перепочинок, сон). І зовсім несподіване народження ідеї, як у науці чи в мистецтві. Працюйте до знемоги, потім розслабтеся, почекайте. І сподівайтесь, моліться, медитуйте. Пам’ятайте: хороші ідеї це завжди нові ідеї, ті, які виходять за рамки звичного русла мислення.
Пояснення. Стадії “до – під час – після творчості” можуть стати стадіями “до – під

час – після насильства”. Не чекайте вибуху насильства, щоб почати шукати творчі шляхи виходу з конфлікту. Це межує з фашизмом, що використовує насильство як засіб досягнення політичних цілей.


Проблеми. Твердих гарантій появи нових ідей немає, отже пам’ятайте старі ідеї,

що спрацювали у подібних ситуаціях у минулому. Включіть колективну пам’ять. Дуже корисними можуть бути анекдоти. І не відкидайте повністю звичне русло мислення – часом там можна знайти невикористані і неосвоєні ресурси!




20. Практика конфліктів: витоки творчості
Перегляньте частину “Творчість, трансценденція та трансформація конфлікту”. Зверніть увагу, як творчість рухається довкола таких фундаментальних вимірів, як простір і час (і в якому часовому порядку). До цього, напевно, можна додати питання “Хто?” і “Як?” Над всім цим варто подумати. “Ми завжди робимо це так, а чи не можна зробити це якось по-новому?” Так, можна, але не намагайтесь бути надмірними новаторками чи новаторами.
Нове варто представляти як продовження звичного. В ідеалі, можливе навіть і повернення до звичного (див. Розділ 50). Можна також піддати сумнівам прийом Колумба – адже яйце знову не стане цілим. Цей аргумент важливий у зв’язку з творчістю військових. Немає сумніву, що військові часто бувають кращими творцями, ніж мирні люди. Однак їхні деструктивні дії зазвичай є незворотними.
1967 року автор запропонував міністрам закордонних справ двох конфліктуючих систем ідею Комісії з безпеки в Європі. Він посилався на Європейську економічну Комісію ООН – можна замінити лише одне слово, комунікація вже налагоджена. Пропонувалась ідеї діалогів, а не націлювання ракет. Ідея з’явилась.
Вправа: Ви стоїте на південному полюсі, вам наказано рухатись, але тільки не на північ. Ваша відповідь?
Вправа: Наведіть аналогічний приклад конфлікту з життя.
Вправа: Фарбуючи підлогу, ви “загнали” себе у куток. Як вам вибратися

звідти?
Вправа: Наведіть аналогічний приклад конфлікту з реального життя.



21. ТЕОРІЯ НАСИЛЬСТВА: ТРИКУТНИК “ПРЯМЕ-КУЛЬТУРНЕ-СТРУКТУРНЕ НАСИЛЬСТВО”
Насильство ушкоджує тіло, розум і душу. Виходячи з того, як діє насильство, ми можемо визначити принаймні три його типи:
[1] пряме насильство: свідомо націлене на завдання шкоди;

[2] культурне насильство: легітимізує два інші типи як справедливі;

[3] структурне насильство: неусвідомлене, звичне, до нього так чи інакше залучені всі.
Структурне насильство може являти собою заморожене пряме насильство давніх військових вторгнень чи расового/класового пригнічення (колоніалізм, рабство). Як наслідок цього може виникати революційне чи контрреволюційне насильство. Специфіка насильства залежить від рівня культурного насильства, тобто, від того, наскільки певна культура освячує, прославляє насильство і чи приховує вона ненасильницькі альтернативи.
Пряме насильство, видиме, руйнівне, як прояв волі до завдання шкоди, є найбільш небезпечною формою. Структурне насильство – це невидиме насильство, що не є проявом чиєїсь волі до завдання шкоди, вбиває повільно, але може бути не менш, а то й ще більш руйнівним. Порівняйте кількість дітей, які щороку гинуть від недоїдання (12 мільйонів) з середньорічною кількістю жертв Другої світової війни (9 мільйонів). Культурне насильство також є невидимим, але в ньому закладено явний намір завдати шкоди, навіть убити, хоча й не прямо, а через слова, образи. Це насильство священиків, інтелектуалів, професіоналів. Військові спеціалізуються на прямому насильстві, а економіка часто будує (і опирається) насильницькі структури.
Пояснення. В конфліктній ситуації ставлення визначається культурним

насильством/миром, поведінка – прямим насильством/миром, а суперечності – структурним насильством/миром. Виражаючись мовою ООН, заходи щодо встановлення миру створюють політичні механізми для припинення прямого насильства і ініціювання роботи з вирішення проблеми культурного насильства. Заходи з підтримання миру контролюють пряме насильство, а мирне будівництво ставить на меті створення кращих структур і часом паралельно вирішує проблему культурного насильства.


Проблеми. Будь-який діалог щодо конфлікту рано чи пізно торкнеться цих питань.

Будьте готовими до цього.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка