Мирними засобами транссенд метод



Сторінка5/10
Дата конвертації12.04.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

9. ДІАЛОГ: ГЛИБОКА СОЦІАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА
Феодальна епоха усе ще з нами. Війна усе ще вважається відповідальністю еліти: якщо війни виникають у головах еліти, значить саме там вони повинні припинятися. Це абсолютно неправильно.
Пасивні піддані тих днів - це сьогоднішні потенційно активні громадяни й громадянки, принаймні настільки ж свідомі й сформовані, як і більшість дипломатів і державних діячів і діячок, що здатні взяти на себе частину відповідальності за війну і мир. Працівники та працівниці з розв’язання конфліктів працюють з народом, елітою та проміжними рівнями. Він чи вона йде до Держави (законодавчі і виконавчі гілки влади ), до Капіталу (ключові фігури в бізнесі дуже важливі), до громадянського суспільства (НУО, наукові, релігійні, ідеологічні інституції), до ЗМІ, скрізь шукаючи можливості реалізації творчих ідей трансформації.
Пояснення. Теорія, згідно з якою робота над конфліктами це монополія лідерів та

еліти несумісна з демократичними ідеалами народної участі, із творчою участю кожного й кожної. Ми всі задіяні в цьому процесі або як жертви, або ті, хто мають з цього зиск.


Проблеми. Узагальнювати / передчувати пастки і пропозиції:
Неправильний підхід: " посадити сторони за стіл переговорів".
Пропозиція: "стіл" можна застосувати наприкінці процесу підготування сторін до нових відносин за допомогою співпереживання, відмови від насильства, творчого потенціалу. Працівник чи працівниця з розв’язання конфліктів для усіх - партнер у діалозі, що не використовує метод батога і пряника, щоб нав'язати їм “рішення”.
Неправильний підхід: круглі столи, що збирають тільки лідерів або еліту.
Пропозиція: нехай розвивається 10,000 діалогів між елітою і народом. Нехай ідеї об'єднаються як джерело миру, як Загальнонаціональний фонд ідей (ЗФІ).
Неправильний підхід: лідери, що підписують обговорені ратифіковані угоди.
Пропозиція: корисна як елемент у процесі розрядки; але підхід є елітарним, навіть феодальним. Краще: мирні переговори із народним референдумом, перевіркою та можливістю скасування.
Конкретна проблема полягає в тому, що три пункти, згадані тут як "неправильні підходи" так глибоко укорінилися в нашій культурі конфлікту і миру, що людям важко побачити альтернативи. Прагніть глибоких діалогів на додаток до круглих столів, народу на додаток до еліти, структури і культури, а не тільки слів.

9. Діалог: глибока соціальна перспектива
Традиційний підхід до розв’язання конфлікту є обмеженим в соціальному сенсі. Він апелює виключно до еліт. Для прикладу візьмемо конфлікт у колишній Югославії. Тоді у Дейтоні зібрались лише президенти Боснії, Хорватії та Сербії; керував акцією американський дипломат. Розширення соціальної перспективи означає залучення до процесу розв’язання не тільки державних діячів і діячок, але й представниць і представників різних груп суспільства. В результаті ми одержимо багато паралельних діалогів. У випадку з Югославією за столом переговорів були зібрані переважно воєначальники. “Мирні жінки” і громадяни і громадянки Югославії взагалі, які вели свої власні діалоги у селах, кафе, ресторанах, були проігноровані. Ідеї, які вони висловлювали, залишились незафіксованими і неоприлюдненими. Тим самим пропав величезний заряд людської енергії, і все обмежилось, можливо, не найкращими ідеями жменьки політиків.
Вправа: яким чином ви могли б оприлюднити ідеї сотень чи навіть тисяч

діалогів? Як ви організуєте електронний потік ідей у зворотній бік, тобто до соціуму?


Пропозиції для обговорення:


  • Майте у своєму розпорядженні працівників та працівниць з розв’язання конфліктів, які активізують діалоги і фіксують породжені ними ідеї;




  • виробіть стандартний формат для фіксації (ідея-пояснення-проблеми);




  • делікатно управляйте діалогом, щоб одержати інформацію стосовно цих трьох пунктів;




  • робіть так, щоб всі ідеї стікались в одній центральній точці;




  • багато пропозицій можуть бути подібними; дайте формулювання, яке б охоплювало всі ці пропозиції;




  • деякі пропозиції можуть бути не досить вдалими (чи варто зафіксувати їх на майбутнє?);




  • оприлюдніть решту пропозицій, роздайте призи, створіть національний банк ідей.



10. ДІАЛОГ: ДОВГОСТРОКОВА ПЕРСПЕКТИВА.
Серйозна робота над конфліктом - дуже трудомісткий і довгостроковий процес, тому політики, військові і торговці скорочують його.
Політичні діячі й діячки часто схильні диктувати "рішення" через голову народу, щоб вижити політично, особливо в демократичних державах, вигравши наступні вибори.
Військові схильні нав'язувати поспішні військові "рішення", щоб залишитися в живих у військовому відношенні, повернути солдат додому до Різдва тощо.
Торговці можуть мати тенденцію швидко купувати "рішення", щоб залишитися в живих економічно, наприклад, коли акціонери вимагають прибутків.
Однак краще (ніж диктування, нав'язування або покупка "рішення") було б поєднати глибокий аналіз конфлікту з основними людськими потребами і правами звичайних людей у конфлікті. Мета полягає в тому, щоб досягти прийнятних і життєздатних результатів, не тільки для лідерів / еліти, але і для більшості людей, тому може знадобитися багато часу. Як скрізь у політиці, проблема не тільки в тому, чи згодні лідери, але й у тому, чи згодний народ із своїми лідерами.
Метафори із садівництва:
[1] садіння: розвиток ідей, пропозиція образів, перспективи;
[2] поливання, прополювання: спостереження, аналіз, догляд;
[3] збір врожаю: коли ідеї достатньо розвинулися в достатньо великої кількості людей.
Пояснення. Робота з конфліктом кшатріїв (військових) та вайшіїв (торговців)

подібна батогові і прянику, і пов’язана з мінімумом рефлексії (аргументів і фактів). Політики ведуть переговори і міркують, але бачать все згори. Основну роботу з конфліктом повинні проводити інтелектуали, професіонали, релігійні діячі (браміни) і звичайні люди (шудри) без особливої d' formation profesionnelle.


Проблеми. Очевидно, головна проблема в тому, що творчість віднімає занадто

багато часу; звідси випливає необхідність плекати безупинний процес і спиратися на оптимізм, що виходить із нових видатних ідей. Вже зміни в дискурсі, мисленні можуть трансформувати конфлікт.




10. Діалог: довгострокова перспектива
Є два аргументи на користь того, чому діалог має бути тривалим. Еліти завжди поспішають, оскільки вони змушені боротись за політичне, військове та економічне виживання. Люди також поспішають, прагнучи вижити хоча б фізично. Але вони більше зацікавлені у ґрунтовних рішеннях. Насильницькі конфлікти загалом менш вигідні пересічним людям, ніж елітам, котрі можуть “конвертувати” насильство у політичний престиж, військову славу чи економічний зиск. Народ же, включаючи жінок, молодь та літніх людей, віддає перевагу ненасильницьким та творчим рішенням, а для їх пошуку потрібен час.
З іншого боку, конфлікт – це складне утворення, в якому діють багато чинників, котрі треба виявити і проаналізувати. Ця робота вимагає часу. Більше того, для грунтовнішої трансформації потрібні творчі ідеї, а чим більш творчою є ідея, тим більше часу потрібно людям для її освоєння. Кількість часу дорівнює якості роботи з розв’язання конфлікту.
Але чи завжди в нашому розпорядженні є цей час? Коли внаслідок насильства гинуть люди, часу обмаль. Отже, не треба чекати вибуху насильства, яке різко обмежує часові рамки роботи з конфліктом і саме бачення конфлікту, примушуючи зосереджуватися лише на метаконфлікті і забувати про корінний конфлікт.
Вправа: візьміть будь-який сучасний конфлікт, працювати з яким, на вашу

думку, треба починати вже зараз, інакше він перейде у другу свою стадію – насильницьку.



11. ТЕОРІЯ КОНФЛІКТУ: ТРИКУТНИК "СТАВЛЕННЯ - ПОВЕДІНКА - СУПЕРЕЧНІСТЬ".
Основний об'єкт роботи над конфліктом – сам конфлікт – слово, яке часто використовують, але погано розуміють. Десь існує несумісність або протиріччя: одна мета стоїть на заваді іншій. Хтось хоче частину території, хтось хоче управляти державою, хтось хоче бути правим чи правою, а хтось інший чи інша хоче того ж самого. Але ставлення і поведінка є не менш важливими: Конфлікт = С+П+С.
Буде ненависть / недовіра до Іншого чи Іншої, що стоять на шляху, або до Себе за байдужість / нерішучість. Може проявитися насильство (фізичне або словесне) проти ненависних Іншого чи Іншої або Себе. Насильство призводить до метаконфлікту – подібно раку, що веде до метастаз – через суперечності між бажанням бути в безпеці і використанням насильства для заподіяння шкоди і через перемогу. Метаконфлікти починають жити власним життям, витісняючи початковий конфлікт на задній план.
Але в будь-якій суперечності є також і потенціал для нових відношень з Іншим чи Іншою (наприклад, поділ території; використання демократії, щоб вирішити, кому належить влада; погодитися, що Істина - процес, що розвивається в діалозі). Існує небезпека конфлікту-руйнівника, але також і можливості щодо конфлікту-творця. Трикутник СПС може стати трикутником “ненависть-насильство-перепона/безвихідь”: усі сторони застряють, починається поляризація й ескалація насильства. Але він може також стати трикутником випробування, співробітництва і відкриття. Завдання полягає в тому, щоб розкрити цей трикутник, заохочуючи відношення відкритості, стримане поводження і великий творчий потенціал.
Проблеми. Попередження про важливість термінології:
Неправильне використання слів: конфлікт = насильство.
Пропозиція: ніколи не ототожнюйте конфлікт із насильством, обидва поняття набагато ширші. Конфлікт може розвитися в метаконфлікт через пряме насильство, але попереднє і наступне структурне / культурне насильство можуть бути ще більш підступними, оскільки вони менш очевидні. Конфлікти також мають позитивні сторони. Подібні формулювання можна почути від людей, що бояться змін.
Неправильне використання слів: перемир'я /припинення вогню = мир.
Пропозиція: ніколи не ототожнюйте перемир'я, що припиняє пряме насильство, метаконфлікт із миром; таке трактування може навіть приховати початковий конфлікт. “Мир”, або “мирний процес”, означає припинення усіх видів насильства з тим, щоб у майбутньому конфлікти можна було розв’язати ненасильницькими і творчими засобами.

11. Теорія конфліктів: трикутник "Ставлення-Поведінка-Суперечність"
Цей трикутник повинен стати своєрідною пам’яткою, завжди нагадуючи вам про те що конфлікт =С+П+С (в англ. оригіналі – ABC). Більшість невдач у роботі з конфліктами пояснюються саме нехтуванням цим правилом. Отже:
Зосередження лише на ставленні призводить до того, що ви вважаєте, що всі проблеми походять від ненависті та викривленого бачення світу, і пропонуєте релігійну або ідеологічну трансформацію, психотерапію та/або освітні кампанії, забуваючи, що навіть найбільш нормальні люди можуть вбивати чи потурати насильству, якщо зберігаються суперечності, що дезорієнтують їхню свідомість. Християнство зробило рабів і рабинь менш ненависними, але саме рабство через це не зникло. Це помилка всіх лібералів і лібералок, які намагаються виховати “правильних” людей.
Зосередження лише на поведінці спостерігається досить часто. Адже саме тут ми маємо справу з насильством. Приборкувачі й приборкувачки можуть підмести насильство кудись під килим, зробити його менш помітним, але це аж ніяк не усуває суперечності, що лежать в основі конфлікту. Це помилка консерваторів, які домагаються лише дисципліни.
Зосередження тільки на суперечностях може призвести до посилення ненависті та насильства, якщо підхід до суперечностей є насильницьким. Це помилка марксисток і марксистів, які намагаються подолати суперечності між працею та капіталом, абсолютно нехтуючи такими чинниками, як ставлення та поведінка, що, зрештою, знищило всі досягнення соціальної інженерії (приміром, Радянський Союз).
Вправа: обговоріть концепції миротворення (більше стосується ставлення),

підтримання миру (більш поведінковий підхід) та мирного будівництва (більшою мірою спрямована на суперечності). Як можна уникнути вищеназваних трьох помилок, поєднуючи ці три концепції?



12. ТЕОРІЯ КОНФЛІКТУ: ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО – ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ СТОРІН І ЦІЛЕЙ
Конфлікт має сторони, а сторони мають цілі. Коли цілі несумісні (суперечливі), виникають спірні питання з відповідними моделями ставлення і поведінки. Загальний результат усього цього - конфлікт.
Загальний склад сторін і їхніх цілей – система конфлікту. Відображення системи конфлікту – основна частина роботи над конфліктом. Золоте правило: конфлікт [2,1], де є тільки дві сторони і та сама мета (наприклад, територія, влада, перемога) існує тільки в абстрактних моделях. Реальні життєві конфлікти складніші: у них більше сторін, більше цілей. Могутні сторони із сильною ставкою на результат часто подають себе як “зовнішні сторони” і, будучи “нейтральними/ об'єктивними”, приховують свої дійсні цілі. Вони можуть трактувати конфлікти на периферії як “етнічний конфлікт” між двома ворожими групами, що “ненавидять один одного”, самі виконуючи ролі хранителів і хранительок світу, творців світу, будівельників і будівельниць світу, суддів.
Пояснення. Схема повинна бути адекватна, щоб знати, із ким підтримувати діалог.

Ігнорування наймогутніших сторін, прикидаючись, що конфлікт “внутрішній”, “внутрішньодержавний”, може бути виправданим кроком, щоб не викликати їхнього гніву. Але тоді не тіште себе ілюзіями щодо реальної трансформації.


Проблеми. Знову ми повинні бути обережні з термінологією, щоб уникнути

пасток.


Неправильний термін: “Третя сторона”.

Пропозиція: “зовнішні сторони”. Вважається, є дві сторони, що беруть участь у конфлікті, а отже термін “третя” має на увазі зовнішнє положення щодо конфлікту. Але більшість конфліктних формацій є набагато складнішими (m учасників та учасниць, сторін, n цілей; m+n набагато більше, ніж 2+1=3). М+1-а сторона припускає тільки одну зовнішню сторону; їх може бути більше.
Неправильний підхід: Ідентифікація конфлікту за територіальним принципом.

Пропозиція: не проводити географічних кордонів. Конфлікт може мати корені і наслідки де завгодно. Ніколи не ототожнюйте конфлікт із місцем, де він себе проявляє як насильство; це може бути добре обрана арена конфлікту. Не потрапте в пастку віри в те, що робота над конфліктом повинна проводитися тільки там, де відбувається насильство, метаконфлікт.
Неправильний підхід: ідентифікація конфлікту за часовим принципом.

Пропозиція: не окреслювати історичних меж. Конфлікт може мати корені і наслідки коли завгодно. Ніколи не ототожнюйте конфлікт з моментом, коли він переходить у насильницьку стадію. Завжди існують наслідки і “перед-слідки” (передумови), де кореняться причини /умови. Працювати з конфліктом необхідно до, під час і після метаконфлікту, фази насильства.

12. Теорія конфліктів: сторони та їхні цілі, елементарні та складні
Щоб простежити, як формується конфлікт, поставте запитання: "Хто зацікавлені в цьому?" Пам'ятайте, що необхідно обстежити все, вгорі і внизу, "за горами, за морями", поруч себе, зазирнути в минуле і майбутнє. Нехай вас не вводить в оману арена розгортання конфлікту. Корені конфлікту можуть бути де завгодно.
Наступне запитання: "чого саме вони прагнуть?" Не забувайте розглянути не тільки політичні та військові цілі, але й економічні (включаючи екологічні), культурні, соціальні, особисті (амбіції!) тощо.
Адекватний діагноз конфлікту – це вправа політичного характеру; не менш важливим завданням є створення адекватної карти формування конфлікту. Слід зазначити, що існує велика спокуса скористатися моделлю [2,1], тобто коли дві сторони борються за одне й те ж саме. Тим самим ви втрачаєте нагоду розглянути інструменти аналізу конфлікту та засоби його подальшої трансформації. Конфлікт за моделлю [2,1] є настільки очевидним, що тут немає про що говорити. Це як гострий мовний конфлікт у країні з двома мовними групами. В разі складнішого конфлікту можна говорити про конструктивні пропозиції. Наприклад, Х віддає У одне, У віддає Z друге, а Z поступається У третім (рішення шляхом тріангуляції, що легко трансформується у квадрангуляцію).
Вправа: Обговоріть і спробуйте досягнути консенсусу щодо конфліктів у

Перській затоці, Югославії, на Близькому Сході, у Гватемалі. Назвіть учасників і учасниць конфліктів, складіть таблицю, визначте питання і, виходячи з них, з'ясуйте цілі.



13. ТЕОРІЯ КОНФЛІКТІВ: ОСНОВНІ ПОТРЕБИ, ОСНОВНІ ПРАВА, ОСНОВНІ КОНФЛІКТИ
Основний конфлікт розгортається довкола основних цілей, а одним із типів основних цілей є основні потреби. Основні потреби обговоренню не підлягають. Вони можуть різнитися залежно від місця та часу, але емпірично ці потреби можна виділити у такі чотири класи:
[1] виживання (як протилежне смерті); індивідуальне, колективне;

[2] добробут, що переважно означає наявність їжі, одягу, житла, закладів охорони здоров'я;

[3] ідентичність, тобто те, заради чого живуть;

[4] свобода, тобто можливість вибору перших трьох.


Деякі з цих основних потреб інституціоналізовані як права людини.
Потреби/права - це те, що реалізується в особистостях; тобто, саме особистості відчувають потреби, задовольняють їх, порушують права тощо. Статі, покоління, раси і класи, нації та держави, тобто групи особистостей, потреб не відчувають, але можуть визначати власні інтереси, приміром, бути лідером. Основні інтереси містять основні потреби членів груп, а отже, можуть призводити до основних конфліктів між колективами, наприклад, з приводу обмежених водних ресурсів. Основні конфлікти, як правило, бувають більш насильницькими, тривалими і складніше піддаються трансформації.
Пояснення. Каталоги потреб створюються для того, щоб:
[1] Зрозуміти, коли конфлікти стають важкими, тобто коли їхніми

основними цілями є задоволення основних потреб, таких, як спрага, секс, любов, визнання.


[2] Допомагати у трансформації конфлікту: задоволення основних потреб

має бути гарантоване всім сторонам.


Проблеми. Не подумайте, що деякі з цих потреб є нижчого порядку (матеріальні),

а решта - вищими, і що нижчі потреби мають бути задоволені ще до того, як постане питання про вищі. Дуже часто люди жертвують своїм життям заради своєї релігійної чи культурної ідентичності (приміром, за право розмовляти рідною мовою) чи добробутом заради боротьби за свободу. Краще відразу вислухайте, як вони самі визначають свої потреби і пріоритети. Ніколи не нав'язуйте своїх власних чи чужих ідей.



13. Теорія конфліктів: основні потреби, основні права; основні конфлікти
Основні потреби дозволяють пояснити, чому деякі конфлікти стають настільки складними, тривалими, фундаментальними і важко виліковними. Відповідь дуже проста: вони є основними (фундаментальними), оскільки розгортаються довкола основних цілей (цінностей та інтересів).
Але що таке основні цінності? Очевидно, це щось таке, без чого учасник чи учасниця конфлікту не може жити, необхідність, conditio sine qua non. На особистісному рівні такими цінностями є основні людські потреби, що мають вартість у рамках всіх культур (всі ці потреби можна об'єднати у чотири загальні класи). На колективному рівні ці основні цілі відомі під назвою основних інтересів. Є ще один легітимний основний інтерес: інтерес колективу в задоволенні основних потреб всіх його членів. Отже, країна може визначити свій основний інтерес як забезпечення всіх мешканців їжею. Але таким же чином можна утверджувати і власну могутність – тобто, задовольняти інтереси лише громадян і громадянок сильних націй.
Хорошим прикладом може бути вода, яка є однією з основних людських потреб, а отже, забезпечення громадянок і громадян водою належить до фундаментальних державних інтересів. Водопостачання арабських країн залежить від чотирьох річок (Нілу, Йордану, Євфрату та Тигру), які контролюються неарабськими державами (Ефіопією, Ізраїлем та Туреччиною). Може виникнути досить проблематична ситуація.
Вправа: Який саме тип завершення конфлікту ви пропонуєте для конфліктів

щодо основних потреб/інтересів?


Вправа: Уявіть, що повітря стає такою ж проблемою, як і вода. Які варіанти

розв’язання конфліктів ви пропонуєте?




  1. ТЕОРІЯ КОНФЛІКТІВ: ВІДХІД, КОМПРОМІС ТА ТРАНСЦЕНДЕНЦІЯ

Реальні конфлікти є складними і заплутаними, але в межах кожного з них можна виділити елементарні конфлікти з двома учасниками чи учасницями, які переслідують одну й ту ж мету. Для елементарних конфліктів, як уже згадувалось, завжди варто визначити п’ять можливих варіантів завершення, які слугуватимуть відправними точками для осмислення конфлікту, вироблення стратегії та конкретних дій. Ось вони:


[1] Перемога однієї чи одного: одна сторона домінує, інша втрачає;

[2] Перемога іншого чи іншої: домінує інша сторона;

[3] Відхід: обидві сторони відмовляються від своїх цілей (на деякий час);

[4] Компроміс: обидві сторони від чогось відмовляються, а щось здобувають;

[5] Трансценденція: ситуація визначається по-новому; обидві сторони здобувають більше, ніж втрачають.
У м’якому конфлікті одна чи обидві сторони готові йти на поступки, принаймні на деякий час. У важкому конфлікті обидві сторони вважають, що їхні цілі не підлягають обговоренню; наслідком цього може бути ескалація насильства. Єдиним підходом до такого конфлікту є спроби трансцендувати його, “вийти за межі”, знайти щось нове. Сторони починають упиратися через те, що їм важко вийти за межі вузької перспективи, визначеної їхніми власними цілями. Ваше завдання – покласти край їхній непоступливості. Ви можете обговорити з ними можливість м’яких підходів. Втім, вони можуть продовжувати наполягати, що переслідують фундаментальні цілі, а інша сторона ні за що не піде на поступки, якщо її не примусити це зробити. Ваше завдання полягає не в тому, щоб переконати їх, що конфлікт “насправді” є м’яким (якби це було так, то він, очевидно, давно був би розв’язаний), а допомогти їм розглянути нові підходи, по-творчому “вийти за межі”, трансформувати конфлікт.
Пояснення. Трансцендування є найскладнішим, але водночас і найбільш плідним

підходом. Використовуючи його, ми маємо можливість не лише усунути деструктивний компонент конфлікту, але й, вийшовши на новий рівень, реалізувати конструктивний.


Проблеми. Існує небезпека того, що, відмовившись від м’яких підходів, ви не

справитесь з трансцендуванням конфлікту.



14. Теорія конфліктів: відхід, компроміс і трансценденція
Термін “наслідки” конфліктів сам по собі є досить нейтральним. Але за цією нейтральністю ховається цілий ряд варіантів можливого завершення конфліктів.
На найнижчому рівні знаходяться варіанти [1] та [2], коли домінує одна сторона (незалежно від того, застосовувались насильницькі методи чи ні), а інша не одержує нічого. Погане завершення.

Далі йдуть варіанти [3] та [4], відхід та компроміс. Адже загалом вони не вносять нічого нового у ситуацію. Відхід означає “зачекайте хвильку” (яка може тривати вічність), а компроміс по суті означає поділ чогось. Прихильники й прихильниці компромісу вважають, що це щось може бути поділеним.


Найвищу позицію займає [5] варіант, трансценденція, що означає привнесення чогось нового, а не того, чого прагнули досягти учасниці й учасники конфлікту. В ідеалі цей новий компонент змінює ситуацію таким чином, що обидві сторони в дійсності одержують набагато більше, ніж вони хотіли або здобувають щось таке, що робить те, за що вони спочатку змагались, менш цінним і привабливим.

Приміром, вони сперечались за шматок землі, а конфлікт завершився створенням кондомініуму, що не дає їм бажаного монопольного контролю території, але зберігає повний доступ до неї, додаючи до цього мир, усунення загрози війни та багатообіцяючу економічну співпрацю. Вони прагнули стати панівною нацією, але, поділивши цю могутність з іншими, гарантували собі мир і приязне ставлення до своєї діаспори в інших країнах.


Вони прагнули довести свою правоту у суперечці, а погодились на діалог, який надає можливості спільного пошуку ідей, що збагачує усіх учасників і учасниць. Можна навести ще багато прикладів.
Вправа: Визначте конфлікт, можна той, з яким ви знайомі безпосередньо.

Проаналізуйте його з огляду на згадані п’ять варіантів завершення. Чи можете ви запропонувати більше одного способу трансцендування?



1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка