Міністерство юстиції о о пннаціональна академія



Скачати 454.73 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.09.2017
Розмір454.73 Kb.
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ о о пННАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

Йййй УКРАЇНИ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ІМЕНІ Г.С.КОСТЮКА

ОБЛАСТІ



ЗАОЧНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ

НА ТЕМУ:


«Управління стресом у професійній діяльності»

Київ-Дніпропетровськ

2012

ПЛАН ЗАОЧНОГО

СЕМІНАРУ-ТРЕНІНГУ


  1. Тема семінару: «Управління стресом у професійній діяльності».

2. Мета проведення семінару: підвищення рівня психологічної культури працівників юридичних служб територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об’єднань; підвищення розуміння професійного стресу, його причин та наслідків для вживання заходів щодо його подолання та попередження.


3. Підстава проведення семінару-тренінгу: тематична програма заочних семінарів – тренінгів для юрисконсультів на І півріччя 2012 року, затверджена першим заступником начальника Головного управління юстиції в Дніпропетровській області 13 грудня 2011 року.
4. Цільова група: працівники юридичних служб територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державних підприємств, установ, організацій, державних господарських об’єднань та інші фізичні особи.
5. Інформаційне забезпечення: методичні матеріали підготовлено у межах співпраці Головного управління юстиції в Дніпропетровській області та Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.
6. Основні питання, які розглядаються у заочному семінарі-тренінгу:

  • Поняття професійного стресу, його причини та наслідки;

  • Професійна криза, професійна деформація та професійне вигорання як наслідки професійного стресу;

  • Головні підходи до дослідження та розуміння професійного стресу;

  • Визначення рівня професійного стресу та професійного і психологічного вигорання.


За оцінками Всесвітньої організації з охорони здоров’я депресія є першою причиною нез’явлення на роботі у світі та другою – серед хвороб, які призводять до втрати працездатності. Однією з найбільш поширених причин виникнення депресивних станів та інших негативних наслідків для психічного та фізичного здоров’я громадян є професійний стрес.

З 90-х років XX століття, стрес на роботі став однією з актуальних психологічних проблем, пов'язаних із фізичним та психічним здоров'ям професіоналів, їх професійним благополуччям. Це стосується пошуку способів зменшення негативних наслідків професійного стресу, пошуку детермінанта, знання яких дозволило б передбачати, прогнозувати та управляти ймовірністю виникнення негативного професійного стресу та його проявів.

В сучасному виробництві часто виникають ситуації, коли працівник, зіштовхуючись з труднощами, не може повноцінно реалізувати накопичену психологічну енергію, викликану адаптаційними процесами, фізіологічними механізмами стресу і тоді ця енергія може руйнувати саму людину в умовах кар'єрної конкуренції, спілкування з керівництвом та колегами інших трудових відносин.





Г.С.Нікіфоров вказує, що для деяких професій фактор стресу є супроводжуючим. Професійний стрес пов'язується з переживанням психічної напруженості в умовах високої відповідальності за прийняття рішення.

Робота в умовах професійного стресу є серйозним випробовуванням фізичного і психічного здоров'я спеціаліста, перевіркою міри його професійної надійності. В напрямку професійного здоров'я спеціаліста вивчають професійний стрес Б.В.Овчинніков та А.І.Колчев, розглядаючи його як наслідок неперервної і тривалої дії специфічних стресорів, що визивають перевтомлення, професійні захворювання. Усугубляють дію професійного стресу і короткочасні екстремальні ситуації, що виникають в професійній діяльності.



Н.В.Самоукіна визначає професійний стрес як напружений стан працівника, який виникає під впливом емоційно негативних і екстремальних факторів при виконанні професійної діяльності, підкреслюючи його негативний прояв, як дистрес. Водночас А.Б.Лєонова стверджує, що професійний стрес виникає в результаті невідповідності вимог робочого середовища і індивідуальних ресурсів, ресурсів працівника, що створює потенційну загрозу для успішності трудової діяльності, здоров'я.

Відомий психолог Дж. Грінберг описує дві альтернативні моделі професійного стресу.

У вивченні професійного стресу наголошується на визначенні чинників, які його викликають та виокремленні видів професійного стресу, його складових, систематизації його ознак, його негативних наслідків у вигоранні, способах управління і подолання, на визначенні основних підходів до дослідження.


Професійна діяльність може бути ускладнена впливом стресорів різної природи, які виділяє Г.С. Нікіфоров.

І) організація і зміст професійної діяльності. Сюди відносяться такі чинники як:

► організація робочого місці;

► перевантаження роботою;

► фізичні фактори (температура, шум, багатолюдність);

► складність виконуваної діяльності;

► незадоволення комунікацією;

► стурбованість наслідками можливих помилок;

► підвищена відповідальність, тощо.



ІІ) професійна кар'єра:

проблема статусу;

● зміна службових обов'язків;

● перехід на іншу роботу;

● незадоволеність перспективою, тощо.

ІІІ) оплата праці:

→ відсутність ясності в оплаті праці;

→ нерівна оплата праці, тощо.

ІV) взаємовідносини на роботі:

■ неприємності з керівництвом;

■ конфлікти з колегами;

■ несприятливий клімат в колективі, тощо.



V) поза організаційні джерела стресу:

◙ проблеми в сім'ї;

◙ проблеми зі здоров'ям;

◙ фінансові проблеми;

проблеми особистих та організаційних цінностей.

М. Борневассер виділяє 6 джерел стресу при неспівпадінні вимог і можливостей:


особливості завдань;




фізичні;

соціальні;

особистісні;


особливості структурні (індивідуальна чи групова діяльність);

рольові особливості (ініціатива можлива або підкореність)

Загалом, якщо узагальнити різноманітні підходи, то можна виокремити такі причини професійного стресу:

► загально організаційні проблеми (відсутній чіткий розподіл професійних обов’язків між співробітниками, погана внутрішньо організаційна комунікація тощо);

► реорганізація та пов’язана з нею невизначеність положення співробітника;

► неадекватне розташування кадрів;

► неадекватний рівень заробітної плати;

► авторитарний стиль керівництва;

► конфліктні стосунки керівника з підлеглими;

► міжособистісні конфлікти у колективі;

► необхідність приймати відповідальні рішення;

► перезавантаженість чи недостатня завантаженість роботою;

► недостатня визначеність трудових обов’язків;

► нечіткі усні вказівки;

► необхідність виконувати несумісні функції;

► впровадження нових технологій;

► невизначеність трудової відповідальності;

► поведінка інших співробітників, яка призводить до стресових ситуацій;

► відсутність професійного спілкування;

► неможливість отримати консультацію зі складного питання;

► стресогенна внутрішня організаційна політика;

► недоступність керівника;

► високий рівень стресу у самого керівника;

► безперспективне майбутнє організації;

методи роботи, що конфліктують з системою цінностей працівника;

► загроза передчасного звільнення або переведення на іншу низькооплачувану роботу;

► недостатня професійна компетентність;

► нездатність адаптуватись до змін;

► невміння працювати у колективі;

► зміна місцезнаходження організації;

► необхідність регулярних відряджень;

► недостатня мотивація діяльності;

► рутинна, одноманітна робота;

► незадоволеність чи низька задоволеність власною роботою;

► занадто високий, або занадто низький темп роботи;

► недостатня оплата праці;

► несправедлива оцінка праці;

► відсутність нематеріальних стимулів до праці тощо.

Н.В. Самоукіна, розглядаючи професійний стрес, як напружений стан працівника, що виникає у нього при впливі емоційно-негативних та екстремальних факторів, пов'язаних з виконанням професійної діяльності, розрізняє такі різновиди професійного стресу як інформаційний, емоційний і комунікативний стрес.

Інформаційний стрес виникає в умовах інформаційних перевантажень, коли працівник не справляється з завданням і не встигає приймати важливі рішення.

Емоційний стрес виникає при реальній або уявній загрозі, переживаннях провини, гніву, образи в умовах суперечностей з керівництвом, колегами, підлеглими.

Комунікативний стрес пов'язаний з проблемами ділового спілкування, проявляється в підвищеній дратівливості, в незнанні прийомів захисті від маніпулювання, неспівпаданні темпів спілкування.

У динаміці стресу підкреслюється три стадії розвитку:

I – наростання напруженості, коли стрес може як знизити успішність, так і підвищити;

II – стрес як дистрес, коли втрачається самоконтроль, руйнуються психічні реакції, відмічається спустошеність;

III – зупинка стресу, повернення до звичайних реакцій.

Третю стадію можливо розглядати як подолання стресу.

В літературі особливості переходу стресу в дистрес пов'язуються з вірою працівника в успіх в складній ситуації. При відсутності зацікавленості в результатах своєї роботи, наявності сумнівів і непомірної завантаженості, виникає дистрес. Труднощі в професійній діяльності будуть стресовими лише тоді, коли вони оцінюються негативно, або відсутня адекватна стратегія їх подолання, тобто, коли вимоги ситуації перевищують можливості людини.

Професійний стрес порівнюється з виникненням професійної кризи, професійної деформації, професійного вигорання. Такі стани можуть бути розглянуті як негативні наслідки впливу стресу на особистість.



Професійний стрес має надзвичайно негативні наслідки для як для професійної сфери діяльності особистості, продуктивності праці, так і для інших сфер її життя, зокрема особистої. Так, вчені-психологи визначають такі негативні наслідки до яких може призвести професійний стрес:

  • серцево-судинна патологія;

  • патологія кістково-м’язової системи;

  • депресія, астенія;

  • виробничі травми та аварії;

  • швидка зміна кадрів;

  • суїцид;

  • рак;

  • виразка, хвороби та інші порушення діяльності шлунку та кишкової системи.

Наслідком професійного стресу може стати псування сімейно-родинних стосунків, замкненість особистості, депресивні та інші негативні психічні стани.

Тому, подолання професійного стресу, визначення стресогенеруючих виробничих факторів та їх усунення має не тільки важливе значення для покращення економічного ефекту діяльності організації, а й для забезпечення гармонійного життя його працівників.


Одним із підходів вивчення проблем стресу на роботі, його проявом в професійній діяльності є аналіз професійної кризи як переживання особистістю неможливості реалізації раніше складених професійних планів, задач, цілей тощо.



Вивчаються основні етапи професійної кризи (початковий період, період накопичення напруги, критичний період – період гострих переживань, період виходу, період стабілізації); фактори, які визначають її індивідуальні відмінності.

Особливу актуальність, дослідження психологічної кризи набуває у представників професії типу «людина-людина». В цій сфері професійної діяльності, наслідки переживання психологічної кризи (деформації психологічної структури особистості професіоналів, емоційні зриви, деструктивні зміни поведінки та професійної діяльності тощо) відбиваються на безпосередньому предметі праці – на спілкуванні з іншими людьми.



Професійний стрес може розглядатись в контексті питання про професійну деформацію особистості як можливий наслідок розвитку особистості професіонала. Це плата, психологічна данина особистості, яку вона сплачує за високий рівень домагань, пристрасне захоплення діяльністю, ранню та надмірно вузьку професійну спеціалізацію.

Так, В.С.Мєдвєдєв, зазначає, що внаслідок цього відбуваються своєрідні зміни окремих рис, структури особистості в цілому. В сучасній психології під професійною деформацією особистості спеціаліста, як підкреслює С.П. Бєcносов розуміють зміну якостей і властивостей особистості (стереотипів сприймання, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування) під впливом виконання професійної діяльності.

Поруч з терміном «професійна деформація» використовують в зарубіжній літературі ще поняття «управлінський регрес», як незворотні зміни, пов'язані з віком менеджерів, особливостями управлінської діяльності, оточенням.

Професійна деформація виникає на трудовій стадії соціалізації в результаті виконання діяльності як професії і неможлива поза конкретною професійною діяльністю. Вона проявляється в професійній спрямованості, особливостях професійного мислення. Це і професійний нігілізм, професійна нестійкість, звинувачувальний нахил, психологічний захист тощо, як зазначає Е.Ф. Зєєр.

Стосовно співвідношення понять психічне вигорання і психічний стрес, то на сьогодні відсутнє чітке розділення між ними. Більшість дослідників вважають, що вигорання є результатом дії стресорів, особливо міжособистісної природи. Тобто, професійне вигорання являє собою наслідок професійного стресу, прояви якого розглядаються як результат дії специфічних стресорів в професії.



Вигорання – це загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійного стресу. Вигорання як процес починається з сильного і тривалого стресу на роботі стресу, яким важко управляти.

З погляду визначення стресового процесу Selye (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження), вигорання може бути прирівняне третій стадії, якій передує стійкий, що не піддається контролю, рівень збудження.

Проблема психічного вигорання розглядається як довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. У зв'язку з цим, психічне вигорання розглядається як поняття «професійне вигорання», що пов'язує його з професійним стажем.

Найбільш характерне таке професійне вигорання для представників комунікативних професій, менеджерів, тобто представників професій типу «людина-людина». Проте, все ж треба зазначити, що деякі дослідники намагаються виокремити поняття професійного та психічного вигорання. Так, Н.Водоп'янова і О.Старченкова, К.Маслач зазначають, що професійне вигорання проявляється в негативних емоційних переживаннях та установках стосовно своєї професії і суб'єктів ділового спілкування. Психічне вигорання проявляється в негативних психічних переживаннях та дезадаптивній поведінці як наслідок тривалих і інтенсивних стресів спілкування. Це як реакція на ситуацію з емоційною напруженістю.


Професійне вигорання можна розглядати як чотирьохвимірну конструкцію, яка складається з:


емоційного вигорання, котре має вираження в низькому емоційному тонусі, втраті інтересу до оточуючого або емоційному перенасичені, агресивних реакціях, проявах гніву, депресії;

редукції особистих досягнень, котра пов’язана з заниженою самооцінкою та пониженням значимості власних досягнень. При редукції працівник усвідомлює обмеженість своїх можливостей, негативне ставлення посадових обов’язків;


деперсоналізації, котра проявляється в деформації відносин з іншими людьми, що може полягати як в підвищенні залежності від інших людей, так і в негативізмі та цинічності;



залежності, котрі характеризуються головними болями, порушеннями сну, дратівливістю, алкогольною, наркотичною чи токсичною залежністю, палінням тощо.


Таким чином, як ми бачимо в психологічних дослідженнях тривале перебування людини у емоційній напрузі призводить до зниження працездатності, яке проявляється в постійному відчутті втоми, інколи сонливості. Одночасно понижується здатність до концентрації уваги, проявляється розсіяність і ускладнення запам'ятовування. В таких умовах людина працює механічно, без відповідної реакції на зовнішні впливи, без інтересу, а тому можна сказати, що і свої професійні обов'язки вона виконує не належним чином.
У результаті, все це призводить до зростання невизначеності вимог до спеціаліста з боку професії, до збільшення психологічних навантажень, до стресу на роботі.

В контексті дослідження стресу на роботі В.Бойко вводить поняття емоційного вигорання, як форму психологічного захисту від психотравмуючих впливів. Це надбаний стереотип емоційної, частіше професійної поведінки, у формі часткового або повного виключення емоцій. З однієї сторони це дозволяє людині дозувати енергетичні ресурси, а з іншої - негативно впливає на виконання роботи і стосунки з партнерами. В цьому емоційне вигорання наближується до професійної деформації.

Не дивлячись на наявність декількох термінів - професійне вигорання, психічне вигорання, емоційне вигорання та їх визначень, найбільш вживаним є поняття психічного вигорання, оскільки включає негативні психічні переживання, що характерно і для професійного вигорання, яке ми розглядаємо як прояв стресу в професійній діяльності. Такий прояв пов'язаний з особливостями професії, її типу, її характеристиками та ставленням спеціаліста до неї.



Розглядаючи основні підходи до вивчення професійного стресу, зазначимо, що проблематика професійного стресу спрямована на вивчення прикладних аспектів стресу, оскільки пов'язана з кардинальними змінами в різних сферах професійного життя людини. Автоматизація виробництва, комп'ютеризація масових видів праці, професій, безробіття, як наслідок неможливості адаптації до нових умов праці і як наслідок соціально-економічних змін, різні форми особистісного неблагополуччя професіонала були спонукаючими факторами виділення професійного стресу в окрему лінію дослідження.


Упорядкування основних підходів в дослідженнях професійного стресу їх систематизацію здійснила А.Леонова.

Так, вона виділяє три основних підходи до аналізу професійного стресу:







Екологічний підхід наголошує на професійному стресі як стану в результаті взаємодії індивіда з оточуючим середовищем. У трансактному підході стрес розуміється - як індивідуально пристосувальна реакція людини на складні умови, а в регуляторному підході - як стан, що відображає механізм регуляції діяльності в складних умовах.

Методологічна база екологічного підходу розробляється в рамках парадигми «особистість-середовище», їх відповідності. Професійний стрес виникає в рамках невідповідності або несумісності вимог робочого середовища і індивідуальних ресурсів працюючої людини.

Такий ракурс нагадує ергономічний підхід, коли розглядаються характеристики реакції на вході (причини, джерела виникнення стресу) і на «виході» (наслідки стресу в результатах праці та здоров'я професіонала). Цей підхід дозволяє визначити дисбаланс в системі «особистість-середовище», виділивши три групи показників впливу стресу: на працю, на фізичне, на психічне здоров'я.

Аналіз виділених впливів спонукав до змістового опрацювання термінів «психічне здоров'я», «особистісне благополуччя» професіонала, акцентувавши увагу не лише на негативних наслідках стресу, а і на оптимальних робочих станах професіонала, станах функціонального комфорту, що їх досліджує Л.Чайнова з врахуванням робочих навантажень та індивідуальних характеристик працюючих.


Трансактний підхід до професійного стресу сформувався в середині 1970-х років і пов'язаний з роботами Р.Лазаруса, що дозволило від стадій адаптаційного пристосування, як їх відмічав Г.Сельє перейти до аналізу індивідуально-психологічних факторів, що обумовлюють розвиток стресу. Акцент змістився на аналіз тих способів поведінки людини, за допомогою яких вона намагається подолати труднощі.

Р.Лазарус підкреслює, що стресову реакцію треба розуміти, як результат того, що в кожній конкретній ситуації індивід вимагає від себе і чи зможе він в кожній конкретній ситуації впоратися з суб'єктивною загрозою, якщо ця ситуація такою йому видається.

Такий підхід реалізовано в ряді когнітивних моделей стресу. Для досліджень Кокса, Маккея, Шьонпфлюнга характерно співвідношення основних етапів розвитку стресу з блоками психологічних операцій, що забезпечують побудову образу наявної ситуації, її когнітивну оцінку з точки зору мотиваційно-потребових установок суб'єкта та формування стратегій подолання, виходу із складної ситуації.

Як приклад подається модель Шонпфлюнга де розглядається як перетворюється образ складної ситуації в залежності від різних стратегій подолання стресу: емоційної (відреагування), когнітивної (переоцінка ситуації) і діяльнісної (вплив на об'єктивну ситуацію).

Подібна модель використана Т.Коксом для дослідження і аналізу професійного стресу. Це найбільш відома модель. Вона включає об'єктивну ситуацію виникнення стресу на «вході». Проте ці джерела стресу розглядаються у взаємодії з особистісними установками професіонала; в оцінці стресу присутні і мотиваційні, і емоційні компоненти (мотиви, тривога). Дисбаланс відбувається в разі використання неадекватних засобів вирішення проблеми.

Тобто, наслідки переживання стресу розглядаються як специфічні форми порушення (використання неадекватних способів) психічної чи психофізіологічної адаптації, що обумовлені індивідуально-особистісними особливостями людини.

Регулятивний підхід орієнтує дослідників на роботу регуляції станів, а саме зміни механізмів регуляції під впливом різних факторів та оцінка внутрішніх затрат, як їх ціни. Маються на увазі дослідження зміни рівня контролю (від автоматичного до свідомого) за виконанням дій; розвиток негативних наслідків стресу (від гострого до хронічних і патологічних змін); перебудова структури різних психологічних операцій (когнітивних процесів-уваги, пам'яті-рефлексивних (самопочуття, емоційні переживання, ставлення та ін.).

Методи саморегуляції станів використовується не лише в консультуванні і реабілітації, їх використання виступає головним компонентом комплексних програм з охорони здоров'я і професійній підготовці в різних сферах праці.

Виділені нею підходи, А.Леонова співвідносить з різними рівнями аналізу механізмів розвитку стресу.

Екологічний підхід - з рівнем мікроаналізу професійного стресу, що пов'язано з пошуком факторів ризику і побудовою причинно-наслідкових зв'язків.

Трансактний підхід спрямований на аналіз опосередковування стресу індивідуально-психологічними особливостями людини і особистісним досвідом подолання стресових ситуацій. Це проміжний рівень аналізу.



Регулятивний підхід - це рівень макроаналізу, який відображає психологічні механізми адаптації до стресогенних умов.

На сьогодні виділені різні підходи до вивчення професійного стресу тісно пов'язуються з психологією професійного здоров'я людини, що зв'язано з виконанням нею професійної діяльності, в якій професійний стрес розглядається як один із факторів впливу на психологічне забезпечення професійної діяльності.





Рівень професійного вигорання, так само як і рівень професійного стресу можна визначити за допомогою різноманітних психологічних методик. Наведемо, для прикладу, одні з найбільш дієвих методик.

1. Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» В.В. Бойка.

2. Методика «Визначення психічного «вигорання» О.О. Рукавішнікова.

3. Методика «Шкала професійного стресу» Дж. Грінберга.

Інструкція. На кожне із запропонованих нижче суджень дайте відповідь «так» чи «пі». Візьміть до уваги: якщо у формулюваннях опитувальника згадуються партнери, то йдеться про суб´єктів Вашої професійної діяльності — пацієнтів, клієнтів, споживачів, замовників, учнів, студентів та інших осіб, з якими Ви щоденно працюєте.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка