Міністерство внутрішніх справ україни



Сторінка2/4
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.63 Mb.
1   2   3   4

У 1980–1990 роках центром соціологічних досліджень наркотизму стає сектор соціальних проблем алкоголізму й наркоманії ІСД АН СРСР (інститут соціологічних досліджень Академії наук СРСР) і його філія у Києві. Дослідження проводилися також медиками (Інститут неврології, психиатрії и наркології АМН України) і психологами. З розвитком вітчизняної соціології девіантності наркотизм починає розглядатися як різновид відхиленої поведінки. Саме у цій якості він представлений у перших вітчизняних виданнях з соціології девіантної поведінки.


Найвизначніші соціологи (наприклад, Р. Мертон) пояснюють наркотизм як форму ухилення від життєвих негараздів і конфліктів, як результат соціальної невпорядкованості, неблагополуччя, відчуження у бездушному суспільстві, відсутності сенсу життя. До аналогічних висновків приходять автори збірника «Наркоманія як форма девіантної поведінки»: наркоманія на сучасному етапі – одне із проявів складностей відносин суспільства й людини12.

У м. Києві під загальною назвою «Діти вулиці» проводилося соціологічне дослідження підлітків – учасників усіляких тусовок. Місце дослідження – підвали, сходи, горища житлових будинків, двори, пляжі, каналізаційні люки тощо. Вік респондентів – від 13 до 16 років. Аналіз отриманих даних дозволив виділити чотири типи підлітків з негативною спрямованістю, схильних до девіантної поведінки:

1) яскраво виражена негативна спрямованість особистості; думка референтної групи не має значення;

2) менш виражена негативна спрямованість; думка референтної групи має значення;

3) нестійка спрямованість; мають значення багато позитивних прагнень і інтереси;

4) проміжний тип з великою сугестивністю (рус.:внушаемость); відсутність виражених інтересів і прагнень*.



На думку відомого психіатра А. Личко, у розвитку підліткового наркотизму головна роль належить груповій активності. До 90% підлітків уперше долучаються до вживання наркотиків у компаніях однолітків, прагнучи «не відстати від своїх». Досить велику роль відіграють і соціально-психологічні фактори. Зокрема, всупереч широко розповсюдженому погляду на неробство як основну причину поширення наркотизму, самі підлітків досить рідко називають такою причиною нудьгу. До важливих мотивів відноситься пошук незвичайних відчуттів і переживань. Так, дослідження великої групи токсикоманів у віці від 9 до 21 року, показало, що основними психічними ефектами, до яких прагнули обстежені, були зміни стану свідомості.

Наркотизм є насамперед молодіжною проблемою. Тому не випадково багато робіт останніх років присвячені вивченню молодіжного й підліткового наркотизму. Соціологами й психологами досліджувалися механізми залучення підлітків до наркотиків, їх мотиваційна сфера, уживали спроби розробити рекомендації щодо повернення наркоманів до нормального життя. Ще наприкінці 80-х років співробітники ВНДІ загальної й судової психіатрії ім. В.П. Сербського вивчили соціальні характеристики 588 підлітків, що перебували на обліку у п’яти наркологічних диспансерах Москви. Дослідження показало, що для формування наркоманії зловживання наркотичними й токсичними речовинами – необхідна, але не достатня й далеко не визначальна умова. Обстежені утворюють відносно однорідну групу з недостатньо високим освітньо-моральним рівнем, несприятливими мікросоціальними умовами розвитку.

У більшості випадків наркотизм можна розглядати як субкультуру. При цьому підлітки, що зловживають наркотичними засобами, відрізняються від сформованих наркоманів.

У 80-і роки увагу дослідників привертає й така раніше абсолютно закрита тема, як поширення наркотиків в армії. Дослідження 1987 року, проведене Держінспекцією вузів СРСР, МВС СРСР, ЦК комсомолу України у Москві, Києві й Краснодарському краї, свідчить про актуальність проблеми, адже 6% опитаних визнали, що вони вживали наркотики в армії.13 Про це ж пише у своїй книзі мати колишнього наркомана.14

Слід зазначити, що в Україні на замовлення Міжнародної асоціації по боротьбі з наркоманією й наркобізнесом проводиться багато досліджень, прикладом є програма БУМАД (програма допомоги у запобіганні незаконного обігу наркотиків і наркоманії у Білорусі, Україні і Молдові). На думку авторів, країна перебуває у стані хронічної соціально-економічної кризи, що загострює проблему наркотизму – усе більше людей долучається до споживання наркотиків. Дослідники прийшли до досить сумних висновків:

- стрімко зростає загроза наркотизації населення, зокрема жінок; відбувається зміна соціальної основи поширення наркотизму, він стає усе більш масовим; основним резервом цих процесів є випадкові споживачі наркотиків;

- в Україні існує нелегальний наркоринок; практично всі опитані експерти (65 чол.) визнали це;

- більшість українців не схвалює доступність споживання наркотиків у немедичних цілях. Керівник проекту виходить із необхідності суворих заходів відносно споживачів наркотиків. Надалі ця позиція знайшла своє відбиття у репресивному Законі Україні «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори » (2006 року).15

Україна має свою історію відносин з наркотиками. До складу країни завжди входили регіони, для населення яких культивування нарковмісних рослин було традиційним, наприклад конопель. Культура вирощування, споживання, поширення (включаючи контрабанду) наркотиків у цих регіонах іде в глиб століть. Таким чином, Україна, з одного боку, мала велику сировинну базу, нові технології, а з іншого – була готова до сприйняття модних європейських і східних впливів – філософських, релігійних, музичних. Разом з тим, наркополітика у радянській і пострадянській Україні традиційно відстає від західних країн на кілька десятиліть. Це пов’язано з «ліквідацією» наркотизму у 30– 40-х рр., замовчуванням існування проблеми у 50– 60-х, «кавалерійськими атаками» з метою повної ліквідації наркоманії у 80-х і, нарешті, з відсутністю комплексної реалістичної державної антинаркотичної програми за роки незалежності.

Наркотизм як соціальне явище характеризується такими показниками, як ступінь поширеності наркоспоживання, структура й способи вживання, соціально-демографічні ознаки споживачів наркотиків, форми соціального контролю й, нарешті, мода на той або інший наркотик.

Більш двох тисяч років тому грецький історик Геродот, розповідаючи про Скіфію і її жителів – войовничих кочівниках, відзначав, що частиною їх культових обрядів було спалювання стебел коноплі; дим викликав сп’яніння й екстаз16. Великий лікар Авіценна говорить про вживання наркотиків як ліків на території Таджикистану й інших середньоазіатських землях у середні століття.

У різні періоди історії людства проповідувалася нешкідливість наркотиків. Художники, поети, філософи шукали у наркотиках не тільки відпочинку й забуття, але й натхнення, підйому творчих сил.

Великий вплив на ріст наркоманії здійснила Перша світова війна. Саме у цей період стало ясним соціальне коріння наркотизму. У 1912 році в Гаазі була прийнята перша Конвенція про наркотики. (Потім ухвалювався ще ряд міжнародно-правових актів: Женевська угода й конвенція 1925 року, Бангкокська угода й Женевська конвенція 1931 року й інші.) Так почалися спроби світового співтовариства протистояти вживанню й поширенню наркотиків.



У СРСР проблема гостро встала у 20-х роках минулого століття. «За старих часів, – пише одна з дослідниць, – наркоманія була легальною долею імущих класів, інтелігенції, тепер же величезна більшість хворих – з малокультурного прошарку, підлітки й діти». На думку сучасників, на вулицях великих міст (Москви, Києва) можна було купити морфій, кокаїн, хлорал тощо. Одним із самих модних і розповсюджених видів наркотиків у той час був кокаїн. На початку ХХ століття кокаїнізм як соціальна проблема цікавила лише вузьке коло фахівців, але у середині 20-х років спостерігається поширення кокаїну (дуже схоже на різке збільшення споживання наркотиків наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ століття). У цей час кокаїн, або, як його називали «марафет», знаходив широкий збут на вулицях, у кублах. Доктор М. Кутанін відзначав, що доза підвищується швидко й досягає 2–3 гр.; особлива пристрасть до кокаїну у дітей, які його нюхають, ковтають, іноді вприскують, часто переходять до нього після морфію.17 Доктор А. Шоломович уважав, що жодна отрута не змінює так швидко особистості хворого у моральному плані, як кокаїн. Він говорить про підпільні кубла, про злочинність серед кокаїністів. Більшу частину кокаїністів становили люди молодше 20 років. Безпритульні діти, папіросники, торговці сірниками, газетами були основними розповсюджувачами й самі починали нюхати кокаїн з 10–12 літнього віку. Дорослі нерідко переходили до кокаїну після алкоголю. За даними деяких дослідників, більш 10% неповнолітніх схвалювали наркотики18.

Наркоматом охорони здоров’я були відкриті спеціальні установи – психоневрологічні школи, санаторії. У 1927 році було 11 установ подібного типу в Ленінграді, Воронежу, Казані, Саратові, Харкові й інших містах. На початку 20-х років у Москві працювала секція по боротьбі з наркотизмом серед дітей. У 1923 році тут відбулася конференція із проблем наркотизму. Доктор Р. Зиман, узагальнюючи матеріал, представлений на конференції, містить: «Діти-Кокаїністи у більшості – діти вулиці. Надані самі собі, вони усмоктують у себе всі спокуси вулиці, швидко утягуються в загальний круговорот погоні за наживою, гарячково хапаються за всі доступні їм насолоди»19.

В 20-і – 30-і роки ХХ століття сформувалася оцінка наркоманії як хвороби, але хвороби незвичайної, «порочної», пов’язаної з умовами життя, тому що наркоманія була широко поширена серед декласованих елементів суспільства. Існує думка, що, наркоманія почала зменшуватись після того, як у Кримінальних кодексах 1926–1928 років були закріплені спеціальні статті, що широко регламентують боротьбу з наркотизмом.

Помітний ріст наркоманії почався знову під час Другої світової війни. Життя багатьох дітей і підлітків змінилася, вони стали безпритульними. Під впливом антисоціального середовища мінялися їх характер і поведінка. Війна збільшила кількість споживачів наркотиків. Існують відомості про те, що наркотики активно продавалися на чорному ринку й широко використовувалися як болезаспокійливі засоби у військових шпиталях20. У структурі наркотичних препаратів у цей період домінували опіати й барбітурати. В.П. Парибок, старший лейтенант медичної служби, наприкінці 40-х років відзначав, що у вітчизняній фармакологічній літературі не існує яких-небудь ґрунтовних зведень або оглядів літературних даних щодо питання про звикання до наркотиків21. Практично повне замовчування цієї проблеми протриває ще майже 40 років.



Після смерті Сталіна в період «відлиги» з’явилися перші публікації про західну культуру й про наркотики як одну з ознак розкладання західного суспільства. У 60–70 роках західна культура стала усе більше впливати на молодь; заявляють про себе шанувальники рок-н-ролу, «стиляги», бітломани, хіпі. Світ, братерство, загальна любов, діти-квіти, міркування про різні філософські теорії, релігії поряд з палінням анаші й використанням галлюцигенів, що допомагають медитувати22, піти від недосконалого світу – це був світ хіпі. Уже до кінця 70-х років склалася «система», яка стала основою неформальних рухів наступного десятиліття. Наркотики поступово стають важливою частиною неформальних рухів, що легко прослідковується у житті рок-музикантів. Багато хто з них уживали наркотичні засоби.

У той же період у пресі розвернулася дискусія з питань професійного спорту. Проблема допінгу вперше виникла на іподромах, а потім торкнулася всіх видів спорту. Досить великий вплив на підростаюче покоління виявляв і кримінальний світ, невід’ємним елементом якого також були наркотики.

У 80-і роки, з початком перебудови, більше реалізуються соціальні програми, спрямовані на забезпечення здорового способу життя радянської людини. Серйозна увага приділяється й проблемі запобіганню зловживання наркотичними засобами. У газеті «Правда» від 6 січня 1987 року повідомлялося, що на облік узято 46 тис. осіб з медичним діагнозом «наркоманія». Особа наркомана прирівнювалась до особи злочинця, отже, і відношення до нього було відповідним. Антиалкогольна, а потім і антинаркотична компанії, що базувалися на твердій адміністративній спрямованості всіх заходів, призвели до виникнення проблем взаємодії наркологічної служби, адміністративних і правоохоронних структур. Це серйозно ускладнило виявлення осіб, що перебувають на ранньому етапі наркотизації. У результаті споживачі наркотиків попадали у поле зору лікарів і правоохоронних органів переважно на пізніх стадіях захворювання – найчастіше деградовані й соціально дезадаптовані особистості. Соціологічні й кримінологічні дослідження найчастіше проводились у наркологічних диспансерах і у місцях позбавлення волі. Це теж визначило однобічне висвітлення ситуації й багато у чому спровокувало негативне відношення суспільства до споживачів наркотиків. Медична допомога наркоманам практично була відсутня з багатьох причин: заборони на використання багатьох засобів боротьби з абстинентним синдромом23, відсутність реабілітації, постановка на облік і інші. Результати багатьох лабораторних експериментів, залишалися на папері.

Поступово наркотики стають частиною молодіжної субкультури, що характеризується спільністю стилем життя, поведінки, групових стереотипів. Основною групою ризику не без підстави вважалися «неформали», зокрема, панки. На Заході панк-революція відбулася в 70-х роках, у СРСР – на початку 80-х. Гасла панків – «немає майбутнього для мене», «живи легко, умри молодим». Сильно діючі препарати «допомогли» багатьом з них реалізувати ці гасла – вони вмерли молодими.

Але наркотики стали й частиною рок-культури, через них пройшли багато великих музикантів, письменники, художники (наприклад, В. Висоцький). У неформальнім середовищі з’явилися й швидко набули популярності «кислотні дискотеки». У 80-і роки модним і престижним стає ЛСД, багато уважають, що він стимулює творчий процес. Широку популярність здобувають книги Карлоса Кастанеди, росте інтерес до філософських і духовним течій, що пропагують шляхи для досягнення змінення свідомості.

Серйозною проблемою стає дитяча токсикоманія. З’являються публікації про вихованців дитячих будинків як основної групи ризику.

Криза 90-х років, швидкі соціальні зміни, ослаблення регуляції соціальної поведінки (тобто наростання аномії24) – усе це сприяє поширенню всіх форм девіантної поведінки. Падіння «залізної завіси» прискорило проникнення в Україну наркотиків, популярних на Заході: кокаїну, героїну, галюциногенів. Проявляється взаємозв’язок між соціальним статусом і видом наркотику. Італійська коморра25 обмінює мільйони фальшивих доларів на синтетичні наркотики. Наступний продаж цих наркотиків приносить, у свою чергу, величезну грошову масу, яка інвестується в європейську економіку.
     Зростає кількість споживачів наркотиків, що мають досить високий соціальний статус і матеріальне становище набагато вище за середнє. Наркотизм приходить у престижні, елітні навчальні заклади, у приватні школи, коледжі, вузи.

У середині 90-х років мода на наркотики наклала відбиток не тільки на зовнішній вигляд, але також на манери й мову значної частини молодих людей. Самі модні наркотики 90-х – героїн і кокаїн; ціни на них повільно знижуються у зв’язку із завоюванням ринку збуту. До кінця десятиліття епізодичне вживання наркотиків стало звичайним для молодих людей. Триває фемінізація й омолодження наркотизму. Дитяча токсикоманія поступово витісняється наркоманією. Ця ситуація багато в чому подібна із ситуацією 20-х років ХХ століття: тоді теж була безліч дітей-біженців, дітей, що утікали на вулицю через конфлікти у родинах, через погані умови життя у дитячих будинках – і всі вони ставали предметом інтересу наркомафії.

Останні 15 років в Україні не припиняється зростання наркотизації населення. При цьому дуже висока латентність наркоспоживання. Наприклад, результати досліджень свідчать, що число реальних споживачів наркотичних речовин у 10 і більше разів перевищує офіційно зареєстровану кількість споживачів. Починаючи з 1989 року у країні зростає кількість злочинів, пов’язаних з наркотиками.

Буквально за кілька останніх років наркоманія перетворилася в одну із самих серйозних погроз національної безпеки України. Зміну ситуації повною мірою відчули на собі й збройні сили України. Поширення наркотизму в армії багато у чому є наслідком і відбиттям процесів, що відбуваються у суспільстві. Офіційна статистика не дає повної уяви про масштаби реального вживання наркотиків в армії. Повніше розкрили б наркоситуацию в Збройних силах дані соціологічних досліджень, які потрібно провести. Аналогічна ситуація спостерігається у військах інших силових відомств – Державної прикордонної служби України, Міністерства внутрішніх справ



Соціальний контроль над наркотизмом. Отже, соціальний контроль – це механізм саморегуляції й самозбереження суспільства шляхом установлення й підтримки в ньому нормативного порядку, усунення, нейтралізації або мінімізації поведінки, яка порушує загальноприйняті у суспільстві норми. Визначені провідні методи соціального контролю – заохочення й покарання. Визначені головні інститути соціального контролю – родина, школа, психіатричні установи, в’язниці. Запропоновані різні моделі соціального контролю. У цілому соціальний контроль зводиться до того, що суспільство через свої інститути встановлює цінності й норми, забезпечує їх засвоєння індивідами, заохочує за дотримання норм (конформізм), карає за їх порушення. Соціальна практика ХХ століття – із двома світовими війнами, сотнями локальних воєн, концтаборами й геноцидом, тероризмом, фундаменталізмом і т.п. – зруйнувала всі міфи епохи Освіти щодо порядку й можливостей соціального контролю. Не дивно, що багато видатних соціологів кінця століття дійшли висновку: «сама соціальна реальність девіантна». За свою довгу історію людство перепробувало всі можливі засоби репресій, включаючи смертну кару, однак девіацій не ставало менше. Скоріше навпаки. У другій половині ХХ століття цивілізоване суспільство нарешті усвідомило «кризу покарання», криза карної юстиції.

В Україні практика соціального контролю має свої особливості. Авторитарний режим правління протягом усієї історії царської Росії, а потім радянського союзу, до складу яких входила наша держава, визначив переважно репресивний характер соціального контролю. Так, по Укладенню царя Олексія Михайловича (1649), що діяв майже 200 років, основними видами покарання були смертна кара й покалічення. При Петрові I відбувається подальше розширення застосування смертної кари й тілесних покарань. Зі скасуванням кріпосного права все частіше застосовується позбавлення волі. Революція 1905 року збільшила кількість репресій та кількість засуджених до смерті й страчених. У перші роки після Жовтневої революції нова влада ще пробувала грати у ліберальні ігри: у Кримінальному кодексі 1926 року сам термін «покарання» був замінений терміном «заходи соціального захисту». Кримінальне законодавство було досить м’яким у порівнянні з наступними періодами, включаючи нині діючий Кодекс. В’язниці намагалися замінити трудовими таборами. Однак незабаром масові репресії й терор стали основою кримінальної політики радянської держави.

Ідея попередження правопорушень було реанімовано М.С. Хрущевим. Для кінця 50 – початку 60-х років характерна лібералізація покарань, скорочення кількості осіб, засуджених до позбавлення волі (більшість віддавалася на поруки). Результатом було зниження рівня злочинності. Однак по закінченню «відлиги» стали зростати й репресивність кримінальної юстиції, і рівень злочинності, самогубств, алкоголізації населення, який досягнув максимуму до 1984 року.

Нові позитивні тенденції характеризують період горбачовської перебудови. Зменшується частка осіб, засуджених до позбавлення волі, збільшується кількість звільнених від кримінальної відповідальності. Однак «постперебудівний» період характеризується поверненням до репресивної кримінальної політики. З урахуванням тривалих строків позбавлення волі Україна міцно посідає чильне місце у світі за кількістю ув’язнених (як підслідних так і засуджених) на 100 тис. населення. Відзначимо, що Росія займає перше місце понад 700 людей, США цей показник становить 500 людей на 100 тисяч населення (друге місце у світі), тоді як у країнах Західної Європи – усього лише 70–90 людей.

Аналіз сучасних форм соціального контролю в Україні дозволяє говорити про посилення репресивності кримінальної політики, про страшну за умовами відбування покарання пенітенціарну систему, про поступове посилення репресивності соціального контролю над нелегальним споживанням наркотиків. При цьому лише менше 10% притягуються до кримінальної відповідальності й засуджуються за збут наркотичних засобів, а переважна більшість – за споживання наркотиків або інші дії без мети збуту.

В останні роки активізується неформальний, недержавний соціальний контроль над деякими видами девіантної поведінки. Функціонують недержавні охоронні; організації самодопомоги для осіб, що мають проблеми з алкоголем, наркотиками; приватна медична ( у тому числі наркологічна) допомога; служби й телефони довіри й ін. З іншого боку, намітилася тенденція жорсткості правових санкцій.

Можна констатувати різкий розрив, неадекватність сьогоднішніх методів і форм соціального контролю природі девіації і світовій практиці. Зокрема, проблема наркоманії як хвороби підмінюється компанією «боротьби зі злочинністю». Лікар перетворюється у міліціонера. Масова свідомість привчається бачити порятунок суспільства тільки в ізоляції наркоманів, а це війна з молодим поколінням українців.

У чому причини такої жорстокості? « По-перше, напевно, у нашій ментальності, у непохитній вірі у силу насильства, ефективність заборон, у пережитки імперського мислення з його зневагою до особистості. По-друге, – у різкім погіршенні показників кримінальної статистики, пов’язаної з наркотиками. По-третє, – у майже повній відсутності державної системи профілактики наркотизму. Поки зберігається така ситуація можна прогнозувати лише жорсткість кримінального законодавства». Катастрофічне зростання наркотизму в Україні за останні роки свідчить, про першочергове значення боротьби з незаконним обігом наркотиків. Якщо буде надійно перекритий доступ наркотиків з інших країн, як це було ще 10 років тому, проблема наркотизму й наркоманії досить швидко перестане бути державної.


2. Поняття, основні ознаки та класифікація наркоманії та токсикоманії.

Для багатьох країн світу, зокрема й України наркоманія, токсикоманія і пов’язаний з ними незаконний обіг наркотиків стали справжнім соціальним негараздом. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я загальна кількість захворювань серед хворих, які вживають різні наркотичні засоби, перевищує 500 мільйонів чоловік. Приблизно 140 мільйонів курять марихуану, 15 мільйонів вживають кокаїн, 8 мільйонів – героїн.

Вживання наркотиків має глибокі соціальні корні та історію. Як відомо наркотики супроводжуються людством протягом всієї його історії. Існує гіпотеза, що приблизно за 40 тисяч років до нашої ери людина була знайома з наркотиком. Історія використання опію, як наркотичного засобу, починається з давніх цивілізацій Міжріччя, Єгипту, Індії. Про снодійну дію опію згадується у шумерських таблицях, тобто 6 тисяч років назад.

Знайдені у стародавніх могилах Перу і Еквадору статуетки свідчать про те, що близько 2300 років назад люди використовували листя коки, які мали, подібну кофеїну, стимулюючі властивості. У XVI ст. єпископи католичної церкви виступили з заявою щодо вживання коки, яке прирівнюється до ідолопоклонства, і домоглись прийняття забороняючого королівського декрету. Але, через стимулюючу дію, іспанці були прихильниками використання коки на золотих і срібних рудниках.

Наркоманія не оминула і Київську Русь. Наркотики на Русі були відомі з дохристиянських часів. Вони виготовлялись з різних трав, ягід і грибів та використовувались виключно для лікарських потреб – за цим наглядали слуги культу (волхви і відуни). Всього їм було відомо близько ста найменувань такого зілля.

З приходом на Русь християнства контроль над вживанням наркотичного зілля взяла на себе церква. По Уставу князя Володимира Мономаха «Про десятини, суди і людей церкви» (XI – XII ст.), особи, які порушували правила приготування і вживання зілля, піддавались жорстокому покаранню аж до позбавлення волі. Пізніше функції контролю над обігом наркотичних засобів перейшли від православної церкви до воєводів, які підпорядковувались Розбійному і Земському наказам.26

Термін наркоманія походить від грецьких слів «narke» - заціпеніння, отупіння, запаморочення і «mania» – збожеволення, безумство. Цим терміном визначають хворобу, причиною якої являється зловживання засобами, що викликають короткочасний, суб’єктивно-позитивний психічний стан.

Отже, наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною.27 



Основні ознаки наркоманії:

  • синдром психічної залежності (потяг до вживання наркотиків і досягнення психічного комфорту лише при наявності інтоксикації наркотиком);

  • синдром фізичної залежності, який називають «ломкою» (неприємні больові відчуття протягом 5-7 днів: у перший день озноб, пітливість, жар, потім болі у зв’язках, суставах, на третій день можливі судорожні припадки, психози тощо).

Наркотики залежно від їх дії на організм людини умовно можна розділити на дві великі групи:

1) збуджуючі;

2) що викликають депресію.

При цьому слід мати на увазі, що кожен з наркотиків має велику різноманітність прихованих властивостей, що по-різному впливають на нервову систему.

Є наркотики, які заспокоюють і знеболюють (їх називають депресивними), і є інші, що чинять стимулюючу дію, збуджуючі організм. Засоби галюциногенів викликають екстаз і буйство, кошмари або почуття тяжкого занепокоєння. При цьому кожна з цих речовин, навіть найнебезпечніше з точки зору зловживання, може робити цілюща, благотворна дія, але тільки у тому випадку, якщо його застосовують абсолютно правильно.

Індійські коноплі, листя коки, насіння маку вважається одними з найдревніших природних наркотичних речовин. Опіум і його похідні : морфій, героїн - чинять болезаспокійливу дію і усувають стан тривоги і страху, зменшують, часто до повного зникнення, відчуття голоду і спраги, послабляють статевий потяг, знижують сечовиділення, повергають людину в сонливий стан або, у випадку з героїном, у буйство. У подібному ж відношенні виділяються гашиш, марихуана і інші похідні рослини Cannabis savita в індійському або американському варіанті. Кокаїн викликає зазвичай найбуйніші реакції, що супроводжуються зазвичай галюцинаціями або дивною ейфорією, змішаною з параноїдальними імпульсами. Іноді криміногенний характер цього наркотику породжує насильство і стимулює психічну активність людини. У 60-х роках на горизонті з’явився ЛСД, діетиламід лизергіновой кислоти, напівсинтетична речовина, похідна лизергінової кислоти, витягнута з гриба спорин'ї іржі. ЛСД, далеко не самий останній нащадок сім'ї наркотиків, відкрив шлях ще більше сильно діючим речовинам. Щоб зрозуміти небезпеку, яку несе з собою такий вибух наркотиків, нагадаємо, що досить прийняти мільйонну долю грама ЛСД на кожен кілограм ваги, щоб він став галюцинувати. Стан наркоманії характеризується трьома властивостями: 1) непереборне бажання або потреба продовжувати вживати наркотики і діставати їх будь-якими способами; 2) прагнення збільшувати дози; 3) залежність психічного, а іноді і фізичного характеру від дій наркотику.



Так званий синдром наркоманії виникає лише в результаті прийняття наркотичного засобу, незалежно від того, чи відбувається це випадково або після систематичного вживання. Етапи цього процесу, що протікає повільніше або швидше, в основному наступні:

  1. Початкова ейфорія, часто дуже короткочасна. Вона характерна для певних наркотичних речовин (особливо морфію і опіуму), а не для усіх засобів. У такому стані підвищеної дратівливості, химерних і часто еротичних видінь людина втрачає контроль над собою.

  2. Толерантність носить тимчасовий характер. Це явище пояснюється реакцією організму на дію однієї і тієї ж дози речовини, що приймається неодноразово. Поступово організм реагує слабкіше.

  3. Залежність. Більшість дослідників дійшли висновку, що залежність - явище як фізичне, так і психічне. Виражається воно класичними симптомами абстиненції, або «видалення», які наркоман переносить дуже важко і з ризиком важких органічних або функціональних нападів.

  4. Абстиненція (синдром виведення) відбувається зазвичай через 12-48 годин після припинення прийняття наркотика. Наркоман не може переносити цей стан, що викликає у нього нервові розлади, тахікардію, спазми, блювоту, діарею, слинотечу, підвищену секрецію залоз. При цьому з'являється нав'язливе бажання знайти токсичну речовину - наркотик - за всяку ціну! Різке «виведення» наркомана призводить до несамовитих і украй небезпечних проявів, які можуть в деяких випадках викликати справжні колапси, як це буває з морфіністами. Це різновиду delirium tremens - білої лихоманки, в яку занурюється невиліковний алкоголік. Напад сам по собі виражає стан гострої потреби в отруті, що стала необхідним чинником внутрішніх процесів.

Тепер ми перейдемо до класифікації наркоманій. Приведемо класичний поділ, розроблений фахівцями Всесвітньої організації охорони здоров’я. Отже, усі наркотики і їх дії діляться на наступні групи.

  1. Седативні отрути, що заспокійливо діють на психіку. Вони усувають функції збудливості і сприйняття, вводячи людину в оману, обдарувавши її букетом приємних станів. Ці речовини (опіум і його алкалоїди, морфій, кодеїн, кока і кокаїн) змінюють мозкові функції і віднесені до категорії Еufоriса.

  2. Засоби галюциногенів, що представлені великою кількістю речовин рослинного походження, дуже різні за своїм хімічним складом. Сюди входять мессалін з кактуса, індійські коноплі, гашиш і інші тропічні рослини. Усі вони викликають церебральні збудження, що виражаються у деформації відчуттів, галюцинаціях, спотворенні сприйняття, видіннях, і тому їх відносять до категорії Fantastica.

  3. Сюди відносяться речовини, що легко отримуються шляхом хімічного синтезу, які викликають спершу церебральні збудження, а потім глибоку депресію. До таких засобів відносяться: алкоголь, ефір, хлороформ, бензин. Ця категорія Inebrantia.

  4. Категорія Hypnotica, куди входять отрути сну: хлорал, барбітурати, сульфорол, авакава та ін.

  5. Ехсitаntiа. Тут переважають рослинні речовини, збуджуючі мозкову діяльність без швидкого впливу на психіку; сила дії на різних осіб буває різною. Сюди входять рослини, що містять кофеїн, тютюн, бетель та ін.

В останнє десятиліття проблема вживання наркотиків перетворилось у загрозу здоров’ю населення, а наркоманія у важку хворобу, що руйнує психофізичне здоров’я людини. Вживання наркотичних засобів обумовлюють розширення зони підвищеного соціального та кримінального ризику: поширення хвороб, пов’язаних з імунодефіцитом і Віл-інфекціями, венеричними хворобами, суїцидальними спробами, збільшення контингенту осіб з підвищеною віктимністью. Ініціюється також мотивація корисливої, корисливо-насильницької та іншої, пов’язаної із цими явищами злочинності.

Залежність від наркотику виникає після декількох прийомів, а іноді навіть після першого, і через півтора-два місяці — у наявності всі прояви хвороби. Страждає не тільки психіка, але й внутрішні органі — серце, печінка, нирки, нервова система. Хронічне отруєння наркотиками швидко приводить до інвалідності й смерті (у середньому від передозування та хвороб, пов’язаних з наркотиками щорічно помирає понад 2000 осіб, наприклад у 2008 році -2001 особа). Люди, що потрапили у залежність від наркотику, стають його рабами. В абстиненції (у стані наркотичного голоду) наркомани здатні на будь-які злочини, не тільки крадіжки, але навіть убивства. Похмура дратівливість і гнівливість переміняються станом байдужності до всього. У наркозалежних слабшає пам’ять, знижуються розумові здатності аж до слабоумства, вони відчужуються від спілкування, особливо із близькими. Наркоманами слід уважати осіб, для яких характерні: непереборна потреба у наркотиках; тенденція до збільшення доз; почуття фізичної та психічної залежності від наркотику (сильно виражені явища абстиненції); прояв цих згубних наслідків як на індивідуальному, так і на соціальному рівні.

Згідно статистики Міністерства охорони здоров’я України, близько 70% наркоманів вживають виготовлені наркотичні засоби з рослинної сировини (маку, коноплі, комбінації маку з конопель), 10% - наркотики лікарського походження, 20% - синтетичні наркотики. Однак у столиці й великих містах України та окремих прикордонних регіонах ситуація інша. Росте, зокрема, частка наркоманів, залежних від синтетичних наркотиків (особливо поширено чотири види синтетичних наркотиків: фенамін, эфедрон, первитін і триметилфентаніл, що виготовляються у підпільних лабораторіях).

Вивчення думки наркозалежних осіб свідчить про досить широке поширення полінаркоманії, що розвивається, як правило, внаслідок відсутності препаратів, яким надається перевага, використовуються різні замінники. Так, найчастіше в якості засобів, що заміняють опіати, застосовуються снотворні препарати (димедрол тощо).



Найчастіше наркотики починають уживати із цікавості. Тому в зоні підвищеного ризику перебувають підлітки, у яких байдуже відношення до навчання, відсутність хобі та інтересів, підвищена схильність до ледарства. Батькам необхідно дуже уважно ставиться до своїх дітей, щоб запобігти можливості пагубного захоплення наркотиками. Для цього треба створювати умови для самоствердження та самовираження, розширювати сферу позитивних інтересів і захоплень, спілкуватися з ними, не залишати їх без контролю. Треба розділяти з підлітком його тривоги й сумніви, радості й смути, завжди бути настроєним «на його хвилю», уловлювати перепади у настрої, емоціях. Необхідно перешкоджати впливу на підлітка негативних лідерів, роз’ясняти і переконувати на прикладах, що вживання алкоголю й наркотиків — доля слабких, обмежених і безвладних людей, прямий шлях до хвороби. Фізкультура й спорт, творчість і цікава робота, навчання повинні зайняти належне місце у режимі дитини. Завдання батьків - бути опорою, пояснювати дитині, що, простягнувши руку до наркотику, він може власноручно зламати своє життя.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка