Міністерство внутрішніх справ україни



Сторінка1/4
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.63 Mb.
  1   2   3   4

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА
«З А Т В Е Р Д Ж У Ю»

Начальник кафедри кримінології

та кримінально-виконавчого права

полковник міліції

Ю.О.Левченко

«___» _______________2015 року



ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ З НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ

«НЕЗАКОННИЙ ОБІГ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ ТА ЙОГО ПРОФІЛАКТИКА»

ТЕМА: «НАРКОТИЗМ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: ПОНЯТТЯ, СТАН ТА ДЕТЕРМІНАЦІЯ»
Навчальний час 2 години
Для підготовки фахівців підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків
Обговорено та ухвалено на засіданні кафедри

« » 2015 року, протокол №



КИЇВ - 2015

Вид лекції – фондова лекція з навчального курсу «Антинаркотична профілактична діяльність» для підготовки фахівців органів внутрішніх справ (підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків).

Дидактичні цілі :

Навчальні – розуміння наркотизму як соціального явища, понятійного апарату (наркотизм, наркоманія тощо), розуміння важливості спецкурсу для працівників органів внутрішніх справ тощо.

Розвиваючі - формування у слухачів науково обґрунтованих уявлень про сучасний стан наркотизму в Україні та світі, тенденції і фактори, що його обумовлюють, особу наркомана, а також про класифікацію наркоманії та її вплив на злочинність; привиття навичок самостійного комплексного аналізу наркоситуації, організації і безпосередньої реалізації заходів профілактики злочинів, пов’язаних з наркотизмом, на локальному рівні (село, селище міського типу, місто без районного поділу, сільський район, район в складі міста).

Виховні – організація правового виховання й розуміння шкоди, яку заподіює суспільству й державі наркотизм, і формування свідомості щодо нетерпимості існування такого сучасного стану і неутішних тенденцій наркотизму та його впливу на злочинність, а також орієнтованість правоохоронців на запобігання і протидію наркотизму й злочинності.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючи дисципліни: філософія, соціологія, кримінальне право, кримінологія, кримінальний процес, юридична психологія, судова медицина.

Забезпечувані дисципліни: профілактика злочинів, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність, криміналістика.

Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність – мультимедійне супроводження.

Технічні засоби навчання – комп’ютерне забезпечення.

План

Вступ

  1. Наркотизм як соціальне явище.

  2. Поняття, основні ознаки та класифікація наркоманії та токсикоманії.

  3. Кримінологічна характеристика наркоманії в Україні та її взаємозв’язок зі злочинністю.

  4. Причини та умови поширення наркотизму.

Висновок
Список рекомендованих джерел:

  1. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993р.// Відомості Верховної Ради України, 1993. - № 35.

  2. Закон України «Про боротьбу з корупцією» // ВВР, 1995, № 34, Ст.266.

  3. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02. 1995 р.

  4. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р.

  5. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.

  6. Закон України «Про охорону природного навколишнього середовища».

  7. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року N 1835-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40. – Ст. 338.

  8. Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю) від 4 лютого 2004 року №1433 - IV.

  9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки». від 20 грудня 2006 р. № 1767.

  10. Постанова Верховної Ради України «Про проект Закону України «Про профілактику злочинності» від 31.01.1996 р.

  11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.

  12. Блувштейн Ю. Д., Зырин М.И., Романов В. В. Профилактика преступлений: Учеб. пособие. - Минск, 1986.

  13. Бондаренко І. Місце і роль нормативно-правових актів Президента України у правовому забезпеченні боротьби з організованою злочинністю та корупцією // Право України.-К., -2005.-№4.-С.54-56.

  14. Бульба В. Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків в Україні // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№6.-С.121.

  15. Буткевич С.А. Протидія незаконному переміщенню наркотичних засобів і психотропних речовин без супроводження // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.48 – 50.

  16. Василевич В., Расюк Е. Конвенційний механізм протидії транснаціональнму незаконному обігу наркотиків // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 11. – С.148-152.

  17. Джужа О.М., Василевич В.В., Кулакова Н.В. та ін. Організована злочинність в Україні та країнах Європи: Посібник / За заг. ред. проф. О.М. Джужі. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – 248 с.

  18. Єжеєв М., Невмержицький П. Шляхи вдосконалення механізму взаємодії правоохоронних органів у боротьбі з транснаціональною злочинністю в економічній сфері // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України.-2004.-№2.-С.225.

  19. Заросінський О. Запобігання наркоманії і токсикоманії серед неповнолітніх // Право України.-К., 2005.-№2.-С.63-67.

  20. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 2000.

  21. Кальченко Т.Л. Суспільно небезпечні тенденції наркобізнесу в Україні // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.89 – 91.

  22. Костенко К.Г. Боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів у контексті міжнародної співпраці // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.110 – 112.

  23. Кримінологічна віктимологія: Навчальний посібник / Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін.; За заг. ред. проф. О.М. Джужи: - К.: Атака, 2006. – 352 с.

  24. Макаренко О. Суб’єкти профілактики правопорушень// Право і безпека.-2004.-№3.-С.68.

  25. Марчук Ф. Державний вплив на злочинність // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№10.-С.68.

  26. Михайленко О. Координація діяльності у боротьбі зі злочинністю // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№7.-С.22.

  27. Мусаева Л. Теоретические подходы к пониманию противодействия криминальному групповому поведению // Российский следователь.- М., 2005.-№1.-С.27-32.

  28. Наркозлочинність: кримінологічна характеристика та запобігання: Науково-практичний посібник // Мін-во освіти і науки України; Авт.: А. А. Бова, В.І. Женунтій, А.П. Закалюк, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко, А.П. Науменко; За ред. А.П. Закалюка. – Київ Юрінком Інтер, 2006 р. – 294 с.

  29. Оробець К. Криміногенні фактори організованої злочинності в Україні // Підприємництво, господарство і право.- К., 2005.-№2.-С.51-55.

  30. Оробець К. Соціальна основа рецидивної злочинності // Підприємництво, господарство і право.-К., 2005.-№4.-С.136-139.

  31. Предупреждение преступлений и административных правонарушений органами внутренних дел: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» и «Правоохранительная деятельность» // под ред. В.Я. Кикотя, С.Я. Лебедева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2009. – 496 с.

  32. Расюк Е. Поняття, ознаки, сучасний стан і тенденції наркоманії в Україні та її взаємозв’язок зі злочинність // Підприємництво, господарство і право.- К., 2010. - № 6. – С. 74-77.

  33. Расюк Е.В. Стан і тенденції транснаціонального наркобізнесу в Україні. // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю: тези доп. Міжнар. наук.-практ. Конф., Київ, 24 березня 2010 р. – К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2010. – С.185 – 187.

  34. Расюк Е. Контроль за виконанням програм, спрямованх на запобігання вживанню наркотиків // Право України. – 2003. - № 11. – С. 94-97.

  35. Расюк Е. Протидія відмиванню грошових коштів отриманих від злочинної діяльності у сфері обігу наркотичних засобів транснаціональними організованими групами // Право України. – 2004. - № 4. – С. 87-90.

  36. Расюк Е. Кримінологічна характеристика лідера організованої групи, злочинна діяльність якої пов’язана з наркобізнесом // Право і суспільство. – 2006. - № 1. – С.87-93.

  37. Сітренко О. Заходи віктимологічної профілактики злочинності неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№1.-С.92.

  38. Сухонос В. Деякі аспекти координаційної діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№6.-С.7.

  39. Тогонидзе Н. Стратегия борьбы с преступностью (Материалы научно-практической конференции) // Государство и право.-2004.-№3.-С.99.


Вступ

У кінці XX та на початку ХХІ століття зловживання наркотичними засобами у світі перевершило всі критичні межі. Сьогодні в усіх країнах світу, зокрема й Україні, відбувається неухильне «омолодження» наркоманії. У останнє десятиліття й для України вживання неповнолітніми та молоддю алкоголю, наркотичних й інших психоактивних речовин перетворилося на проблему, що представляє серйозну загрозу здоров’ю населення, економіці країни, соціальній сфері і правопорядку.

Диференційований аналіз вітчизняної і світової наркотичної ситуації дозволяє виділити ряд основних чинників, що визначають негативну динаміку проблеми. Умовно виділяються соціально-економічні, соціально-ідеологічні і біомедичні чинники, а за масштабом їх дії - глобальні, геополітичні, регіональні, властиві окремим прошаркам суспільства,мікрогрупам населення, сім’ям, особам. Серед головних причин, що впливають на поширеність наркоманії і токсикоманії у дитячо-підлітковому середовищі, одно з перших місць займає легка доступність наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Близько 60% опитаних неповнолітніх, таких, що вживають наркотики і токсичні засоби, відмічають відносну нескладність їх придбання. Наркотики можна придбати у школах, на дискотеках, у нічних клубах та кафе, у добре відомих місцях на вулицях, у парках, а також на квартирах розповсюджувачів і торговців наркотиками. Наркоділки давно визначили для себе освітні установи як ринки збуту наркотиків у дитячо-підлітковому середовищі. В результаті суспільство зіштовхнулося з реальною незахищеністю дітей і підлітків від експансії наркотичних засобів. Тому без жорстких заходів протидії незаконному обігу наркотиків і силового протистояння наркоугрупуванням добитися реального підвищення ефективності антинаркотической профілактичної роботи тільки за рахунок зусиль вихователів, учителів, лікарів, психологів, соціальних працівників не представляється можливим.

Наступним важливим чинником наркотизації є зниження у більшості дітей і підлітків превентивного психологічного захисту і низький ціннісний бар’єр. Неповнолітній, що вперше починає вживати наркотики, знаходиться у своєрідній соціально-психологічній ситуації: з однієї сторони - масове поширення наркотиків, потужний акцент рекламних пропозицій на новому стилю життя й нових відчуттях, пов’язаних з наркотизацією, у поєднанні з домінуючими у підлітка мотивами цікавості й наслідування; з другої - розгубленість і некомпетентність педагогів, соціальних працівників, батьків; з третьої - боротьба правоохоронних структур із споживачами наркотиків.

Привертає увагу низький рівень інформованості населення щодо профілактики наркотичної патології і мала доступність кваліфікованої безкоштовної консультативної і лікувально-реабілітаційної допомоги дітям і підліткам, хворим на наркоманію, і превентивної допомоги особам, що лише залучаються до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Близько 60% опитаний дітей і підлітків і 28% дорослих не представляли, куди можна звернутися при появі наркотичних проблем. Причому, в основному, населення орієнтоване на анонімну наркологічну допомогу. У країні відсутні державні дитячо-підліткові реабілітаційні центри, а оплачувати послуги комерційної наркології більшість громадян не в змозі.


  1. Наркотизм як соціальне явище.

Історія людства доводить, що наркотизм – стійке соціальне явище. Це повинні завжди враховувати ті, хто так чи інакше здійснює боротьбу з наркоманією – зокрема й працівники органів внутрішніх справ. На початку даного питання розкриємо, які коріння наркотизму в Україні, які причини сприяли раніше й сприяють тепер поширенню наркоманії. Уважний і вдумливий погляд на минуле, порівняння його із сьогоденням допоможе в організації роботи із профілактики наркотизму й наркоманії.

Розкриємо тенденції і закономірності поширеності наркотизму в Україні, а також соціологічне вивчення цієї форми девіантної поведінки. В Україні аналіз цієї проблеми має особливо важливе значення. З однієї сторони, складна соціальна, економічна, політична ситуація в посттоталітарних або посткомуністичних суспільствах сприяє значному росту споживання наркотиків у всіх країнах Східної Європи. З іншого сторони, в Україні було майже на піввіку перерване дослідження й осмислення всіх форм соціальних девіацій як елемента суспільного буття.

Стан, рівень, динаміка негативних соціальних девіацій, у тому числі й наркотизму, слугують своєрідним дзеркалом соціальної дійсності. І хоча суспільство віддає перевагу у них не вглядатись, соціальні науки покликані забезпечити можливість усім бажаючим мати таке дзеркало перед очами. Сьогодні на основі аналізу слідчої практики й результатів досліджень фахівці роблять висновок, що 1 мільйон українців вживають наркотики. На світовий ринок наркотиків Україна вийшла всього лише за п’ять років – з 1991 по 1996. Уже зараз вона входить у десятку найбільших виробників і експортерів синтетичних наркотиків і є головним посередником при переправлянні наркотиків на ринки Західної Європи. Україна безповоротно втрачає покоління своїх громадян, яким сьогодні від 13 до 29 років.



Будучи явищем комплексним, що включає у себе соціальний, медичний, психологічний аспекти, наркотизм виявився як дитина, яка без піклування при семи няньках. Такими няньками є охорона здоров’я, освіта, правоохоронні органи, установи соціального захисту, служба зайнятості населення, родина. Усі ці соціальні інститути діють зовсім не узгоджено, немає єдиної програми профілактики наркотизму в Україні. Як не парадоксально, але сьогодні населення, у першу чергу молодь, надзвичайно слабко інформоване про наркотизм й ті загрози, які він представляє для країни і для кожної людини. Однак простого інформування населення не достатньо. Необхідно всебічно осмислити, зрозуміти й вивчити наркотизм із наукових позицій. Навіть швидкий аналіз проблеми дозволяє виділити у наркотизмі як явищі кілька аспектів.

Соціальний аспект. Відношення суспільства до наркотизму сьогодні у переважній більшості випадків характеризується як негативне й відштовхуюче. Це призводить, зокрема, до різкої реакції відторгнення й вигнання наркоманів. Гіперконтроль або емоційне відторгнення у родині призводять до того, що наркоман опиняється на самому дні суспільства, загнаний туди своїми ж батьками, міліцією, роботодавцями, соціальними службами. Єдине середовище, у якому він може якось функціонувати, – це споживачі наркотиків. Формується особлива наркоманська субкультура зі своїм специфічним способом життя, системою цінностей, мовою, атрибутами, установками, поняттями, міфами. Ця субкультура пом’якшує сприйняття того, на що люди поза її межами дивляться як на психічне відхилення або навіть кримінальну поведінку. Наркоманська субкультура – це антисистема і явище вкрай негативне, які сприяють утягуванню до споживання наркотиків і наркоманії.

Економічний аспект. Незаконний обіг наркотиків породжує колосальний за своїми масштабами тіньовий обіг коштів. Розвиток наркотичної залежності спричиняє руйнування трудової мотивації й трудової поведінки у цілому. Поширення наркотиків серед молоді призводить до загального зниження інтелектуального потенціалу країни. Негативні наслідки цього процесу неминуче позначаться при зміні поколінь.

Демографічний аспект. У сферу систематичного вживання наркотиків утягуються переважно хлопчики і юнаки. Співвідношення наркоманів чоловічої й жіночої статі становить приблизно 10:1. Формування наркотичної залежності призводить до руйнування статево рольової поведінки й згасанню сексуальних інстинктів. З іншого боку, смерть від передозування й нещасних випадків пов’язаних з наркоманією викликає різку диспропорцію у співвідношенні чоловічої і жіночої статті.

Культурологічний аспект. У результаті систематичного вживання наркотиків відбувається стрімка деградація особистості, руйнування моральних основ поведінки. Традиційна мораль, навіть підкріплена авторитетом релігії, не здатна сьогодні зупинити хвилю наркотизму. Українська родина не може захистити дитину від наркотизму: сімейна культура у значній мірі зруйнована. Наркоманська субкультура з’являється сьогодні як контркультура з набагато більшим потенціалом, ніж потенціал традиційної культури, яку намагаються їй протиставити. Репресивний закон про наркоманію1 визначив ріст закритості цієї субкультури, приніс нові складності в її вивченні. Між вихователем і вихованцем з’явився прокурор. Як контркультура, наркотизм експлуатує глибинні підстави культури, псуючи їх позитивний зміст. Наприклад, християнське «не здобувай багатств на землі» у свідомості наркомана перетвориться у «зневажай життя».

Медичний аспект. Вживання наркотиків розвиваються три головні клінічні феномени. По-перше, психічна залежність: наркотик стає найважливішою умовою контакту людини з життям. По-друге, фізична залежність: наркотик поступово проникає у різні ланцюги обмінних процесів в організмі; його відсутність викликає «абстинентний синдром». По-третє, звикання до того або іншого наркотику й збільшення дози. Традиція, що склалася у медицині, зв’язувати вживання наркотиків з якою-небудь психопатологією лише консервує проблему.

Психологічний аспект. Деякі дослідники виділяють наступні риси особистості молодих людей, які можуть, хоча й не обов’язково, стати причиною пристрасті до наркотиків: емоційна незрілість, неповноцінна психосексуальна організація, садистські й мазохистські прояви, агресивність і нетерпимість. Сприяють цьому також і слабкі адаптаційні здатності, схильність до регресивної поведінки, ускладнення у міжособистісному спілкуванні. Ефективна профілактика наркотизму можлива, якщо вона будується як системний вплив, що підвищує можливості самореалізації особистості у динамічному соціальному середовищі.

Наркотизм як предмет соціологічних досліджень у повсякденному житті та у засобах масової інформації звичайно визначається (говорять і пишуть) як наркоманія, а не як наркотизм. Тим часом це різні поняття. «Наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від
наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок
зловживання цим засобом або цією речовиною2; Наркотизм – це відносно розповсюджене, статистично стійке соціальне явище, що виражається у споживанні деякою частиною населення наркотичних або токсичних засобів і відповідних наслідках». Проблеми наркотизму перебувають на стику багатьох наук: медицини, права, культурології, девіантології.3 Перші вітчизняні дослідження наркотизму датовані кінцем ХIХ століття. У 1885 році С. Моравіцкий провів дослідження у Фергані, у якому детально розкрив способи вживання й види наркотиків, способи культивування, а також кількість насаджень і навіть ціни на наркотики.4

Споживачів наркотичних речовин С. Моравіцкий ділить на дві категорії: людей, що вживають ті або інші наркотичні речовини як привичка; людей, що вживають такі речовини випадково – «щоб веселіше бути на святах». С. Моравіцкий описує випадки вживання наркотику дітьми 7–13 років, а також факти жіночої наркоманії. Цікаві його висновки про те, що наркотики фактично заміняли місцевому населенню алкоголь, який був мало розповсюджений у цьому регіоні.

Наприкінці ХIХ століття у Царській Росії вийшло ще кілька книг, присвячених історії наркотиків. У роботі Н. К. Реймера «Отрути цивілізації» містяться ґрунтовні відомості про структуру споживаних засобів, соціальний статус й спосіб життя споживачів наркотиків.5 Дуже цінні, із соціологічної точки зору, в цій книзі інтерв’ю з наркоманами.

Однак більш активне вивчення наркотизму починається вже у 20-і роки ХХ століття. Перша світова війна й революція сприяли розвитку наркотизму. Збільшилася кількість споживачів наркотиків, почав розвиватися ринок наркотичних речовин – наркотизм став серйозною проблемою.

У 1926 році М.Н. Гернет проаналізував результати поширеності наркотизму серед безпритульних Москви. Зі 102 опитаних тільки двоє відповіли негативно на запитання про вживання якої-небудь наркотичної речовини.

Після революції (жовтень 1917 року) наркотизм став розглядатися як пережиток старого побуту, який повинен бути знищений у короткий термін. У період з 1924 по 1928 рік А. Шоломович аналізує статистичні дані про роботу московських наркодиспансерів. За його даним, число пацієнтів диспансерів збільшилося за 4 роки майже у 8 разів. Автор книги підкреслює тісний зв’язок наркотизації населення із соціально-побутовими умовами, а також вважає, що наркотизм, обумовлений соціально-біологічними причинами, охоплює величезні верстви населення (50–60%), і пропонує виділити наркологію в особливу галузь науки й практики. Автор розрізняє «наркотистів» – осіб, що пристрастилися до наркотиків у силу соціальних умов, і «наркоманів» – осіб з патологічною конституцією6.

У роботі В. Бахтиярова аналізуються дані спостереження за 29 наркоманами, яке проводилося протягом трьох років у Свердловській міській лікарні. Як з’ясовується, наша держава, яка перебувала у складі Радянського Союзу, на той час уже мала досвід гуманної політики щодо наркоманів, вона брала на себе турботу про їх життя й лікування, наприклад: до 1929 року наркомани Свердловська могли без особливих ускладнень одержувати наркотики у будь-якій аптеці. У 1929 році розпорядженням «Горздравотдела» наркомани були прикріплені до певної аптеки, де наркотики відпускалися за рецептами наркопункту7.

Р. Голант аналізує соціальний склад наркоманів, їх вік і причини утягування до споживання наркотиків. Їм описано 189 випадків морфінізму, з яких великий відсоток придає на медичний персонал. Серед медиків наркотизм був більш розповсюджений, чим серед представників інших професій. А у кількості причин на перше місці Р. Голант висуває умови роботи лікаря (38%) і передозування при призначенні ліків (31%)8.

Потім настала епоха «ліквідації» у країні наркотизму як соціального явища, а, отже, і непотрібності яких-небудь досліджень. Медичні і юридичні дослідження цих проблем знову стали з’являтися лише наприкінці 50-х – початку 60-х років ХХ століття. І тільки наприкінці 60-х тема наркотизму займає чільне місце у дослідницькій діяльності соціологів і кримінологів. При цьому виявилися різні тенденції в оцінці досліджуваного явища. Основа визначалася твердим ідеологічним контролем з боку партійного керівництва. Заперечувалася сама можливість існування наркоманії при соціалістичному ладі, наркотизм трактувався як «одиничні випадки експериментування з наркотиками» (дослідження Є.А. Бабаяна, М.Х. Гонопольского), а споживачі наркотиків розглядалися насамперед як злочинці. Такий підхід й обумовлював репресивний підхід при їх лікуванні. Потім – у міру розвитку демократичних процесів – усе більшу роль став відіграти науковий підхід до наркотизму. Одночасно змінюється й відношення до наркоманів: їх починають вважати насамперед хворими людьми.

Перше велике соціологічне дослідження наркотизму на території СРСР було проведено в 1967–1972 роках у Грузії. А.О. Габіані вивчив соціально-демографічні й соціально-рольові ознаки споживачів наркотиків, структуру наркотичних засобів, що споживаються, вік втягнення у наркоманію і мотивацію. Опублікована через п’ять років монографія містила історико-теоретичний розділ, методологічну частину, результати емпіричного дослідження, схему діяльності злочинних груп, що займалися наркобізнесом, а також програму медичних, правових і організаційних заходів щодо боротьби з наркотизмом.9

Нове дослідження, респондентами якого стали представники тих же соціальних груп, Габіані провів у Грузії у середині 80-х.10 У 1988–1989 роках він здійснює широке соціологічне дослідження наркотизму на території Латвії, України, Приморського й Ставропольського країв, Горьківської, Новосибірської областей, а також Москви й Ташкенту. У ході досліджень було опитано 2998 наркоманів і споживачів наркотиків, 2000 експертів і близько 6000 учнів загальноосвітніх шкіл і ПТУ. Автор стверджує, зокрема, наступне: «самий надійний засіб боротьби з наркоманією – недопущення первинного утягування молодих людей до наркотиків»11. Якщо врахувати, думку експертів, що до систематичного споживання наркотиків і токсичних речовин долучається кожний десятий парубок, то можна представити, які масштаби набув наркотизм на території СРСР. Дані Габіані свідчили: у місця позбавлення волі попадали у більшості випадків не розповсюджувачі наркотичних засобів, а їх споживачі. Роботи А.О. Габіані внесли помітний вклад у становлення соціології девіантності у СРСР.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка