Міністерство освіти та науки україни відділ освіти Слов’янської райдержадміністрації Слов’янський районний методичний кабінет Проект



Сторінка1/6
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.82 Mb.
  1   2   3   4   5   6
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Відділ освіти Слов’янської райдержадміністрації

Слов’янський районний методичний кабінет


Проект

Формування самоосвітньої компетентності учнів

при вивченні української мови

Проект підготувала вчитель української мови та літератури

Андріївської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Лісова Юлія Валентинівна

Тип проекту – практично орієнтований,

індивідуальний, довготривалий.


І.Актуальність

Всіляка справжня освіта здобувається шляхом самоосвіти… Все, що робиш і чого досягаєш самостійно, за своєю волею і бажанням,– залишається в голові найміцніше.

М. Рубакін

Основна мета і результат навчальної діяльності – засвоєння наукових знань і вмінь щодо їх практичного використання. Знання можуть бути засвоєними лише в процесі пізнавальної активності самого учня за умови оволодіння ним певними уміннями. Пізнавальна активність виявляється в потребі й умінні людини самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самій бачити проблеми, завдання та знаходити підхід до їх розв’язання, творчо застосовуючи набуті знання в різноманітних нестандартних ситуаціях. У навчальному процесі самостійність виявляється в активності, спрямованій на пошук знань, їх осмислення, закріплення, набуття вмінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань.

Головне завдання, що стоїть перед школою і кожним педагогом, – не тільки дати учневі належну і якісну освіту, а й навчити самостійно здобувати знання, удосконалюючи свою професійну підготовку. Тільки ті знання, до яких учень прийшов самостійно через власний досвід, думку і діяльність, стають дійсно міцним його надбанням. Результати ЗНО – показник якості освіти, яку діти здобули у школі. Учитель відбувся тоді, коли він бачить у школярів, яких навчає і виховує, результат. Кожен учитель несе відповідальність за те, якими учні вийшли з його уроку. Тобто, після уроку в дітей не повинна згаснути жага до знань і любов до життя. На уроці учень має здобувати знання і вчитися ними оперувати, витрачаючи на це лише частку своїх сил. Якщо дитина протягом уроку працювала – вчилася встановлювати взаємозв’язки між явищами та предметами, пояснювати, аргументовано відтворювати засвоєне, захищати свою думку, і при цьому не втратила віри в себе, то урок не пройшов недаремно. Не тільки мені, але й кожному вчителю важливо бачити, що діти отримують найбільшу радість і задоволення від роботи на уроці; що очі у дітей загоряються у той момент, коли їх навчають чомусь значному, важливому в житті, а не для отримання оцінки.

Провівши анкетування учнів на виявлення мотивів навчальної діяльності, я прийшла до висновку, що у більшості з них переважають мотивація престижу (хочу одержувати гарні оцінки і завоювати авторитет, бути кращим серед учнів, щоб клас не підводити, бо подобається вчителька), мотивація пресом (змушують батьки, хочу уникнути поганих оцінок і неприємностей), і тільки 37% респондентів мають широкі соціальні мотиви (навчаюсь, щоб підготуватися до майбутньої професії, щоб більше знати, на уроках мені цікаво, люблю міркувати, розв’язувати різні вправи). Серед джерел інформації, які учні найчастіше використовують для поглиблення знань з мови і літератури, більшість назвала вчителя (88%), і менше всього Інтернет та науково-популярні журнали (12%).

Отже, більшість учнів основної школи ще залишаються об’єктами навчання. Переважно вони отримують знання в готовому вигляді, а не здобувають їх у результаті інтелектуальних зусиль. Цей факт можна пояснити відсутністю часу на уроці та недостатнім дидактичним і методичним забезпеченням щодо формування в учнів умінь самостійно здобувати знання.

Як допомогти розвинути в учнів пізнавальний інтерес, як домогтися того, щоб на уроках не було б байдужих спостерігачів, а були лише активні учасники навчального процесу?



Розкрити особистість учня можливо, якщо учитель йде на урок не тільки з багажем навчального матеріалу, методів і прийомів навчання, а й із різноманітними і цікавими способами й прийомами організації самоосвітньої діяльності учнів. У наш час суттєва увага приділяється пошуку засобів активізації навчального процесу, питанням зацікавленості учнів у вивченні предмета взагалі й навчального матеріалу зокрема, їх діяльності упродовж уроку. Тому

ІІ. Мета проекту

  1. Забезпечення підвищення якості мовно-літературної освіти шляхом:

  • переходу до особистісно орієнтованої моделі навчання та виховання;

  • впровадження нових освітніх технологій, інтерактивних методів навчання.

  1. Створення максимально сприятливих умов для творчої співпраці вчителя і учнів, спрямованої на:

  • поглиблення змісту навчального матеріалу;

  • активізацію дослідницько-пошукової та наукової діяльності;

  • розвиток духовно-естетичних якостей учнів: емоційної схвильованості, творчої уяви, здатності до співпереживання, естетичної насолоди, уміння зіставляти, аналізувати, оцінювати творчість письменників.

  1. Розвиток життєвих компетенцій.

ІІІ. Завдання проекту

    • підготувати школяра до дорослого життя, яке складається не із шкільних предметів;

    • навчити дитину працювати з інформацією, довідковою, науковою літературою; знаходити в інформації відповіді на поставлені питання;

    • формування мотивів самоосвіти;

    • створення умов для розумового самовиховання учнів, їхньої самоосвіти;

    • формування свідомого ставлення до навчання;

    • створення умов для усвідомлення учнем ефективності своєї навчальної праці;

    • ознайомлення учнів із методами та прийомами самоосвіти;

    • ознайомлення з творчими та дослідницькими методами роботи;

    • навчання створення індивідуальних програм самоосвіти.

ІV. Етапи реалізації проекту.

Діагностико – концептуальний:

  1. Опрацювання нормативно-правових документів.

  2. Вивчення літератури з даної проблеми.

  3. Ознайомлення з досвідом роботи вчителів української мови та літератури, що працюють з даної проблеми.

  4. Проведення моніторингу учнівського середовища. Анкетування.

  5. Проведення «круглого столу», засідань методичних об’єднань.

Організаційний:

  1. Раціональне планування самоосвітньої діяльності з урахуванням основних напрямів розвитку освіти.

  2. Створення консультаційного центру.

  3. Створення «Творчої педагогічної майстерні».

  4. Залучення учнів до проведення диспутів, засідань мовно-літературних гуртків, факультативів, літературних конференцій, консультацій, усних журналів, конкурсів знавців рідної мови і літератури, літературних ігор тощо. Організація самостійної діяльності учнів.

  5. Систематизація та оформлення отриманого матеріалу.

Практичний:

  1. Впровадження у навчально-виховний процес нових ефективних технологій навчання.

Оформлення папки «Формування самоосвітньої компетентності учнів при вивченні української мови та літератури».

  1. Розробка дидактичного та методичного забезпечення (моделі, алгоритми, рекомендації, схеми аналізу, тести, відкритті запитання, завдання тощо) задля застосування в практичній діяльності.

  2. Моніторинг навчальної діяльності.

  3. Узагальнення досвіду роботи за результатами роботи над самоосвітньою темою.

Очікувані результати:

    • Реалізація особистісно орієнтованого навчання;

    • Використання ефективних педагогічних технологій, інтерактивних методів навчання;

    • Поглиблення змісту навчального матеріалу;

    • Набуття учнями навичок дослідницько-пошукової та наукової діяльності;

    • Розвиток життєтворчості учнів;

    • Розвиток життєвих компетенцій;

    • Оптимізація умов для співпраці всіх учасників навчально-виховного процесу.

Нормативно-правові документи

  1. Конституція України.

  2. «Закон про освіту».

  3. Національна доктрина розвитку освіти.

  4. Регіональна програма «Впровадження компетентністно – орієнтованого підходу в навчально-виховний процес».

  5. Регіональна програма «Впровадження інформаційно-комунікативних технологій в навчально-виховний процес. Дистанційна освіта».

  6. Українська мова. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 5-12 класи. – Київ: Перун, 2005 рік.

  7. Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 5-12 класи. – Київ: Перун, 2005 рік.

8. Українська мова. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 10 – 11класи. Профільний рівень. – Київ, 2010 рік.

9. Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 10 – 11 класи. Профільний рівень. – Київ, 2010 рік.



Література для вивчення

  1. Буряк В.К. Формування у школярів потреби самоосвіти ІІ Рідна школа. – 2000. – №9.

  2. Безкоровайна Т. М. Розвиток особистісної та самоосвітньої компетентності учнів на основі психолого- педагогічного супроводу// Педагогічна скарбниця Донеччини. – 2004. – №2.

  3. Бухлова Н.В. Інтерактивні тренінги щодо формування самоосвітньої компетентності учня. – Донецьк: Витоки. – 2007

  4. Бухлова Н.В. Навчаємо вчитися. Діагностика і формування самоосвітньої компетентності учня. – Д.: Витоки, 2007.

  5. Гончаренко С. І. Український педагогічний словник. – К.: Либідь,1997.

  6. Когут О. Інноваційні технології навчання з української мови і літератури. – Тернопіль, 2005.

  7. Куцінко О. Г. Професійний довідник учителя літератури. – Х: Основа, 2012

  8. Пометун О. Енциклопедія інтерактивного навчання. – К. – 2007.

  9. Радченко А.Є. Професійна компетентність учителя. – Х: Основа, 2006

  10. Симоненкова Т. Нові форми проведення уроків з мови // Дивослово. – 1998. – № 5.

  11. Симонюк В.П. Вчимося працювати самостійно// Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. - №12.

  12. Степанишин Б.І. Література – вчитель – учень (Самостійне вивчення учнями літератури): Посібник для вчителя. – К.: Освіта, 1993.

  13. Трубачова С. Роль методів самостійного набуття знань в організації пізнавальної діяльності учнів// Рідна школа. – №1. – 2001.

  14. Харахоріна Т.О., Адаменко В. С.. Збірник завдань з української мови для розвитку самостійно-творчої діяльності учнів 5 – 11класів у системі самоконтролю і самооцінки. – Донецьк: БАО, 2004.

  15. Шарко В.Д. Сучасний урок. – К. – 2007.

  16. www.ukrreferat.com\index.

  17. ostriv.in.ua

18. http://www.teacherjournal.com.ua

19. http://metodportal.net

20. br.com.ua/referats
Наукове обґрунтування обраної теми

Всіляка справжня освіта здобувається шляхом самоосвіти… Все, що робиш і чого досягаєш самостійно, за своєю волею і бажанням,– залишається в голові найміцніше.

М. Рубакін

Ідея саморозвитку особистості закладена в основу гуманістичної психології, засновниками якої є А. Маслоу, Ш. Бюлер, К. Роджерс, та ін.. В основі особистості, вважав А. Маслоу, закладена мотиваційна сфера, тобто те, що рухає людиною, що робить її особистістю. Цю сферу утворює ряд взаємозалежних потреб: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, повазі та ін.. Але вище місце займає потреба в самоактуалізації: людина прагне реалізувати весь свій потенціал здібностей «щоб бути тим, ким вона може стати».

Прагнення до саморозвитку К. Роджерс розглядає як природну потребу особистостей. Більше того, він вважає, що ця потреба мала б зберігати свою актуальність протягом усього життя людини. Людина готова вчитися тільки тому, що для неї є значимим. Тому вирішальним у навчанні є той досвід, що уможливлює прийняття людиною нової для неї інформації, нових ідей.

 Т. Селевко вважає, що потреби в захищеності, у самовираженні, у самоактуалізації є визначальними для розвитку особистості. На їх основі може бути сформована основна ідея самовдосконалення особистості (поліпшення самого себе).

Педагогічний словник так визначає поняття «самоосвіта»:

«Самоосвіта – цілеспрямована пізнавальна діяльність, керована самою особистістю; придбання систематичних знань у будь-якій галузі науки, техніки, культури, політичному житті й т.д.. В основі самоосвіти лежить цікавість того, хто навчається, в поєднанні з самостійним вивченням матеріалу».
Теоретичні основи підготовки до самоосвіти було закладено А. Дістервегом, Я. Коменським, Дж. Локком, Г. Сковородою, К. Ушинським та ін.

Ян Амос Коменський розробив організаційно-практичні аспекти залучення особистості до самопізнання. Він науково обґрунтував принципи навчання, вказавши, що тільки наочність збуджує інтерес до матеріалу, який вивчається, сприяє активному сприйманню і розвитку самостійності в навчанні під час виконання самостійних робіт.

Поряд з визначними просвітителями світу стоять імена видатних мислителів України: Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, І. Вишенського, І. Федорова, П. Беринди, М. Смотрицького.

Г.С. Сковорода стверджував всемогутність людського розуму: «За допомогою розуму людина пізнає себе і, оволодіваючи знаннями, визначає свій істинний шлях у житті». Особливо часто у своїх творах Г.С. Сковорода порушує питання про значення власних, без допомоги інших, тобто самостійних зусиль людини у навчанні, і успіхів досягають ті, які працюють з книгою, здатні до роздумів, спостережень.

Для Т.Г. Шевченка пізнавати – це означало глибоко і гнучко мислити, виявляти самостійність суджень. Освіта розумілася ним широко і тому не могла обмежуватися лише школою: «Учитися можна і треба протягом усього життя».

У ХІХ ст. в Україні пожвавлюється педагогічна думка. Поряд з розвитком інших напрямків дослідники звертаються до організації самостійної роботи (П.О. Куліш, І.М. Вагилевич, Я.Ф. Головацький).

К. Д. Ушинський в педагогічній науці виділяє окремо предмет і мету самостійної діяльності учнів в освіті.

У 50-х – 70-х роках ХХ ст. під впливом соціальних факторів (зміцнення зв’язку зі школою, перегляду змісту освіти, успіхів науково-технічної революції і досягнень психології) теорія самостійної роботи значно збагатилася.

Яскравим представником того часу був В. О. Сухомлинський, який вбачав ефективність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватись, який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її розум трудитися, збудити у дитини любов до розумової праці, до праці думки. «Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, з допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання – це одне з найскладніших завдань вчителя... Мислителем ваш вихованець стане лиш тоді, коли ви приходите до нього з думкою, запалюєте його своєю допитливістю, спрагою і ненаситністю пізнання, передаєте йому почуття гордості мислителя».

Загальні проблеми розвитку пізнавальної самостійності учнів розглядалися у працях сучасних науковців, а саме: А. Баранникова, В. Буряка, Н. Бухлової, А. Громцевої, І. Колбаска, В. Козакова, В. Паламарчук, Б. Райського, Н. Сидорчук, М. Скаткіна, М. Солдатенка та ін.

Отже, проблема активізації пізнавальної діяльності учнів і, зокрема, питання їх самостійної роботи в процесі навчання привертає до себе увагу багатьох дидактів, психологів, методистів і педагогів-практиків. Успіх навчання взагалі немислимий без активності учнів, яка обов’язково передбачає самостійність їх думки на всіх етапах навчального процесу.

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.



Модель самоосвіти можна розглядати як сукупність декількох «само-»:



Тезаурус

  • Самонавчання – процес самостійної освіти без участі викладача.

  • Самоосвіта – оволодіння знаннями, уміннями та навичками самостійно.

  • Самостійна робота – засіб активізації пізнавальної діяльності, розвитку логічного мислення.

  • Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність.

  • Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність.

  • Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості.

  • Саморозвиток – результат самоосвіти.

  • Самокритичність – вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи.

  • Самоаналіз – визначення сильних та слабких сторін своєї роботи на підставі порівняння того, що напрацьовано, з тим, що було визна­чене як ідеальна мета роботи.

Етапи самоосвіти: постановка мети планування рефлексія реалізація організація
Після постановки метиетап планування, на якому учні обирають форми й засоби самоосвіти.

На етапі організації учні в залежності від обраної ними форми та засобів самоосвіти здійснюють кроки до її реалізації. Це пошук відповідної інформації. На цьому етапі дуже важливо, щоб учень мав здатність до самоорганізації, вмів мобілізувати себе, раціонально використовувати час, сили, засоби. При цьому вчитель дає рекомендації щодо пошуку та обробки інформації, поради до організації виконання завдань. Функції педагога змінюються від інформативно-контролюючої до консультативно-координуючої.

На етапі реалізації учні безпосередньо працюють з джерелом інформації. Саме під час нього дуже важливо враховувати, наскільки школяр підготовлений до такої діяльності, який розумовий потенціал має. Цей етап передбачає також і корекцію роботи.

На етапі рефлексії здійснюється контроль за результатами роботи. Дуже важливо, щоб учні мали здатність до самоконтролю, самооцінки, здібність до саморефлексії і корекції.

Яка ж задача стоїть перед нами, вчителями, при цьому?

Формування позитивної установки на урок у результаті розумно запланованої мети та мотиваційної діяльності. Якщо не робити цього, то стає цілком реальною небезпека, про яку говорив В.О.Сухомлинський: «Усі наші задуми, усі пошуки і побудови зводяться нанівець, якщо нема в учня бажання вчитися

Пізнавальний інтерес – провідний мотив самоосвіти

Активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, підвищити в них інтерес до процесу здобуття знань, формування умінь і навичок можна завдяки самостійній роботі.
Рівні самостійної роботи як засоби активізації пізнавальної діяльності:



Копіювання дії за зразком – це підготовка до самостійної діяльності

Репродуктивна діяльність – відтворення інформації про різноманітні об'єкти

Продуктивна діяльність – самостійне використання знань для рішення завдань

Самостійна діяльність із застосуванням знань в результаті дослідження

Існує декілька підходів до класифікації самостійних робіт шко­лярів:




Ознаки класифі­кації самостій­них робіт

Форми та мета самостійних робіт

1. За дидактич­ною метою

1. Для повторення опорних знань та підготовки до сприймання нового матеріалу.

2. Для вивчення нового матеріалу.

3. Для систематизації знань.

4. Для закріплення знань та вмінь шляхом виконання тренувальних вправ.

5. Для закріплення знань шляхом застосування їх у новій ситуації.

6. Перевірочні, контрольні.



2. За характером пізнавальної ді­яльності

1. Копіювального характеру, виконані за зразком.

2. Частково-пошукового характеру.

3. Дослідницького характеру.


3. За формами організації на­вчальної діяльно­сті учнів

1. Фронтальні.

2. Групові (за диференційованими завданнями).

3. Парні (за варіантами, диференційовані).

4. Індивідуально-диференційовані.





4. За джерелом знань

1. 3 підручником, довідником чи іншими друковани­ми посібниками.

2. Зі складання плану, конспекту лекції, на основі


прочитаного чи прослуханого.

3. Зі складання схем, плану після чи під час роботи з


екранними посібниками.

4. 3 роздатковим матеріалом.

5. 3 виконання дослідів.

6. 3 моделями.

7. 3 усного чи письмового розв'язання вправ.

8. 3 написання диктантів.

9. 3 експериментального розв'язання задач.

10. 3 підготовки рефератів, доповідей, творчих, графічних робіт.



Отже, внутрішню структуру самоосвітньої компетентності ми ба­чимо такою:

• розуміння особистих потреб на підставі самоаналізу, самопізнан­ня, самообліку сильних та слабких сторін своєї діяльності;



  • уміння розробляти та виконувати програми самоосвіти з ураху­ванням особистих потреб і потреб суспільства;

  • впорядкування своїх знань, знаходження зв'язків між ними;

  • критичне ставлення до будь-якої отриманої інформації, вироблен­ня особистої позиції в процесі здобування певних знань;

  • уміння розв'язувати різноманітні проблеми на основі здобутих самостійно знань;

  • гнучкість застосування знань, умінь, навичок в умовах швидких змін;

  • представлення, обґрунтування та захист отриманого результату;

  • знаходження нестандартних нових рішень на основі самостійно здобутих знань;

  • організація особистих прийомів самонавчання;

  • використання для отримання інформації різноманітних баз да­них, джерел інформації;

  • уміння використовувати нові технології інформації та комуні­кації;

  • уміння долати труднощі, невпевненість;

  • адекватне оцінювання значення здобутих знань у своїй діяль­ності;

  • уміння співробітничати з іншими людьми, здобувати знання шля­хом колективної діяльності;

  • прийняття рішення на основі співробітництва, толерантне став­лення до опозиційної точки зору;

  • відповідальність за організацію своєї самоосвіти;

  • постійний самоаналіз та самоконтроль за самоосвітньою діяль­ністю;

  • уміння вдосконалювати свої результати, отримані під час само­освіти.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка