Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка4/18
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
§3. Структура та функції соціально-педагогічної діяльності
Соціально-педагогічна діяльність є різновидом багаточисленних видів професійної діяльності. Кожна професійна діяльність характеризується наявністю специфічних, притаманних лише їй компонентів, має свою певну структуру. Спираючись на надбання психологічних та педагогічних наук, в системі соціально-педагогічної діяльності

в першу чергу виділяють її суб'єкт та об'кт, характеристика яких була подана в попередньому параграфі. Професійна діяльність не є спонтанною чи фрагментарною. Вона спрямована на досягнення певних цілей та результатів, які обумовлюються метою конкретної діяльності. Загальна мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації дітей та молоді.

Подальша конкретизація цієї мети відбувається у змісті соціально-педагогічної діяльності, що визначає коло основних професійних завдань стосвно суб'єктів та об'єктів соціально-педагогічної діяльності. На сьогодні її зміст розкривається у процесі соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, ресоціалізації та соціально-культурної анімації в певних вікових та соціальних груп. Разом з тим, слід зауважити, що перелічені компоненти змісту соціально-педагогічної діяльності можуть бути елементами інших видів діяльностей. Наприклад, профілактика та реабілітація є складовими медичного обслуговування населення. Тому виникає необхідність на основі змісту вичленяти ще й професійні функції соціального педагога в межах окремої діяльності з метою наповнення їх конкретними специфічними повноваженнями в границях певної професії.

Функції соціально-педагогічної діяльності — це основні напрями роботи, в яких конктертнзується її зміст.

В схематичному вигляді структуру соціально-педагогічної діяльності можна подати у вигляді описаних вище компонентів, що знаходяться між собою у певному взаємозв'язку.


Не—Ы



Нб-

Зміст

Об'єкт

Мета


Суб'єкт

Фукнкції
Оскільки функції діяльності соціального педагога найбільш повно відображають зміст його професійної спрямованості, детально охарактеризуємо кожну з них. Для того, щоб реалізувати певну функцію в практичній роботі, спеціаліст повинен оперувати певною сумою адекватних знань та умінь, які є специфічними для кожної з функцій. Тому комплексна характеристика кожної з них обов'язково містить в собі короткий опис її професійної спрямованості та знання і вміння спеціаліста.



Комунікативна функція діяльності соціального педагога забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами соціального педагога.

Рівень успішного контактування та володіння технологіями переконання та навіювання прямопропорційні успіху соціально-педагогічної діяльності.



Спеціаліст повинен знати:

  1. Загальні положення теорії спілкування.

  2. Характерологічні ознаки видів та типів спілкування.

  3. Функції спілкування.

  4. Основні правила та норми спішування.

  5. Провідні положення конфліктології.

  6. Сутність та особливості спілкування з різними соціальними групами.

  7. Етичні засади спішування соціального педагога. Спеціаліст повинен уміти:




  1. Здійснювати комунікативну презентацію.

  2. Добирати адекватні прийоми комунікативного впливу.

  3. Виступати каталізатором спілкування.

  4. Попереджувати та долати конфліктні ситуації.

  5. Добирати оптимальні засоби та прийоми спішування.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації роботи з різними соціальними інститутами та представниками споріднених професій.

Спеціаліст повинен знати:

  1. Теоретичні засади організаторської діяльності соціального педагога.

  2. Особливості соціального менеджменту.

  3. Основні функції організатора соціально-педагогічної діяльності.

  4. Особливості планування соціально-педагогічної діяльності.

  5. Функції та способи координації контролю і діяльності соціального педагога.

6. Особливості органіізації та управління різними соціальними групами і в різних соціумах. Спеціаліст повинен уміти:

  1. Визнана і и пріоритетні напрями діяльності.

  2. Правильно розподіляти функціональні обов'язки учасників соціалізуючого процесу.

  3. Планувати основні етапи майбутньої діяльності.

  4. Координувати та коригувати діяльність учасників соціально-пе-дагогічного процесу.

  5. Налагодждувати співпрацю і партнерство з різними соціально-виховними структурами.

Прогностична функція в соціально-педагогічній діяльності виконує змістовно-цільові (стратегічні) та організаційно методичні (тактичні) завдання. В першу чергу це передбачення результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності. З іншого— це ідеальне «програвання варіантів» різноманітних технологій соціально-педагогічної діяльності та вибір серед них тих, що зможуть забезпечити максимальну результативність за розумних витрат зусиль і часу.

Спеціаліст повинен знати:

  1. Роль та місце прогнозування в діяльності соціального педагога.

  2. Види прогнозування.

  3. Принципи прогнозування.

  4. Зміст прогностичної діяльності соціального педагога.

  5. Особливості прогнозування різних напрямків та об'єктів діяльності соціального педагога

Спеціаліст повинен уміти:

  1. Дотримуватися принципів наступності, систематичності та достовірності при створенні низки прогнозів.

  2. Доцільно оперувати різновидами прогнозування.

  3. Будувати адекватний прогноз у відповідності з конкретною соціально-педагогічною ситуацією.

  4. Прогнозувати особливості соці&тізацїї особистості.

  5. Врахувати специфіку різних соціальних груп у процесі створенн-ня прогнозу професійної діяльності.

Охоронно-захисна фуекція спрямована на відстоюванння прав та інтересів дітей і молоді на основі державних та міждержавних документів, з метою забезпечення для неповнолітніх та молоді гарантованих їм прав та умов житгєдіяльності.

Спеціаліст повинен знати:

  1. Основні права підлітків та молоді закріплені в міждержавних документах.

  2. Зміст діяльності основних соціальних інститутів, що реалізують охоронно-захисну функцію особистості.

  3. Зміст та повноваження діяльності соціального педагога стосовно захисту прав клієнта.

  4. Обов'язки сім'ї, школи, позанавчальних закладів стосовно розвитку особистості.

  5. Основи української правової системи та законодавства.

Спеціаліст повинен уміти:

  1. Володіти механізмами правового захисту дитини в різних соціальних інститутах.

  2. Використовувати комплекс правових норм для захисту прав дітей та молоді.

  3. Застосовувати заходи державного примусу щодо осіб, які допускають протиправні дії стосовно об'єктів соціальної роботи.

  4. Створювати умови для підтримки віри клієнта в можливість досягнення позитивних результатів.

  5. Інформувати представників різних груп про їх права та соціальні гарантії.

Діагностична функція покликана виявляти окремі соціальні аномалії в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему клієнта та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи, дає змогу адекватно вирішувати соціально-педагогічні завдання.

Спеціаліст повинен знати:

  1. Теоретичні засади психолого-педагогчної діагностики.

  2. Особливості діагностування об'єктів соціально-педагогічної діяльності.

  3. Методологію та метода соціально-педагогічної діагностики.

  4. Принципи діагностичної діяльності.

  5. Напрями психолого-педагогічної діагностики.

  6. Вимоги до діяльності соціального педагога. Спеціаліст повинен уміти:




  1. Визначати пріоритетні напрями та об'єкти психолого-педагогічної діагностики.

  2. Добирати оптимальний діагностичний інструментарій.

  3. Розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як окремої особистості, так і мікрогруп.

  4. Аналізувати та узагальнювати результати діагностичної роботи.

5. Використовувати результати діагностування в проектах професійної діяльності.

Попереджу'вально-профілактична функція має на меті в першу чергу виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально позитивної спрямованості особистості.

Спеціаліст повинен знати:

  1. Причини та форми прояву девіантної поведінки підлітків та молоді.

  2. Зміст та форми соціально-профілатичної роботи.

  3. Способи та прийоми навіювання й переконання.

  4. Наслідки впливу шкідливих звичок та асоціальних форм поведінки на здоров'я та життєдіяльність особистості.

  5. Основи здорового типу життя. Спеціаліст повинен уміти:




  1. Володіти психо-корекційними прийомами впливу на особистість.

  2. Організовувати індивідуальні, групові, масові форми профілактичної роботи.

  3. Організувати соціально-позитнвну діяльність підлітків та молоді через участь у різноманітних позанавчальних закладах, клубах, секціях, гуртках тощо.

  4. Пропагувати здоровий спосіб життя.

  5. Виявляти групи ризику серед підлітків та молоді.

  6. Володіти способами та формами профілактичної роботи з різними соціальними групами.

Корекційно-реабиіітаційна функція полягає в роботі по зміні та вдосконаленню особистих якостей клієнта, особливостей життєдіяльності та створенні умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті.

Спеціаліст повинен знати:

  1. Теоретичні засади соціальної реабілітації.

  2. Специфіку корекційно-реабілітаційної роботи з різними соціальними групами.

  3. Види та рівні корекційно-реабілітаційної роботи.

  4. Вимоги до фахівця, що займається соціальною реабілітацією. Спеціаліст повинен уміти:

1. Надавати допомогу особам, що потребують соціальної реабілітації та адаптації.

  1. Здійснювати корекційно-реабілітаційну роботу з різними соціальними групами.

  2. Прогнозувати та планувати життєвий шлях об'єкта соціальної

реабілітації.

4. Налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекцій-но-реабілітаційної допомоги.



Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища.

Спеціаліст повинен знати:

  1. Теоретичні засади психолого-педагогічної терапії.

  2. Проблематику соціально-терапевтичної роботи.

  3. Особливості соціально-терапевтичної роботи.

  4. Права і обов'язки фахівця з психолого-педагогічної терапії.

  5. Рівні та форми соціально-терапевтичної допомоги.

  6. Особливості надання соціально-терапевтичної допомоги різним групам клієнтів.

Спеціаліст повинен уміти:

  1. Здійснювати домедичну соціально-терапевтичну допомогу.

  2. Доцільно застосовувати різноманітні форми психолого-педагогічної терапії.

  3. Проводити консультативну соціально-терапевтичну допомогу.

  4. Проводити як індивідуально, так і групові терапевтичні зустрічі.

  5. Залучати працівників різних соціальних інституцій до надання допомоги особистості.

  6. Надавати як очну, так і дистанційну пснхолого-педагогічну допомогу (робота на «Телефоні довіри»).

Запитання і завдання для практичних занять:

  1. Охарактеризувати групи принципів соціально-педагогічної діяльності.

  2. Визначити особливості процесу соціальної адаптації в сучасних умовах.

  3. Довести, що соціальне середовище є необхідною умовою соціалізації особистості.

  4. Навести приклади різних форм соціальної профілактики.

  5. Визначити споживачами яких соціальних послуг ви є.

  6. Охарактеризувати соціально-педагогічну діяльність як певну систему роботи.

1 ^S^ST^^^"^ схему структуру

X



§4. Зміст і структура професійно-етичної культури

Оскільки основний зміст соціальної роботи має яскраво виражений ціннісно-гуманістичний характер, який визначає сутність і мету соціальної роботи, то соціальний педагог (працівник) виступає носієм, творцем і розповсюджувачем гуманістичних цінностей. Він робить свій внесок у розвиток культури суспільства.

Гїонятгя культури можна тлумачити дуже широко. На побутовому рівні — це зразок, на який мають орієнтуватися люди; культура ототожнюється з освіченістю інтелігентністю, як певною якістю людини. Культуру можна розглядати і як специфічну характеристику суспільства, яка відображає ставлення людини до історії, природи, суспільства.

Розуміння культури як соціально-прогресивної діяльності людства у всіх сферах буття і свідомості спрямована на вдосконалення і перетворення дійсності, на перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство особистості.

З розвитком тієї чи іншої професії формуються професійні норми, правила, вимоги до представника даної сфери діяльності. Ці вимоги включають і необхідні знання, уміння, навички, і певні особистіші якості, норми ставлення до різних складових професійної діяльності.
Складовою професійної культури є етична культура, в якій проявляються моральні вимоги до особистості спеціаліста.

Професійно-етична культура соціального педагога і соціального працівника відображає єдність процесу створення професійно-етичних цінностей і процесу засвоєння цих цінностей (виконує аксіологічну функцію). Професійно-етична культура педагога (працівника) представляє систему професійно-етичних якостей, які є регулятором соціально-педагогічних відносин (виконує регулятивну функцію). Водночас професійно-етична культура виконує і нормативну функцію.

Як і в загальній культурі в професійно-етичній існують найпростіші уявлення про те, як слід чинити,— норми. Професійні норми зафіксовані в професійно-етичних кодексах, функціоналі спеціалістів, і мають виконуватися незаперечно.

Професійно-етична культура соціального педагога реалізує також і виховну функцію шляхом формування якостей особистості, способу життя всіх учасників професійної взаємодії.

Існує два пласти прояву моральних регуляторів у професійних відносинах — на рівні зовнішньої етичної культури поведінки, що проявляється, наприклад, у людській ввічливості, тактовності, і на рівні глибокого внутрішнього розуміння моральних категорій і уявлень, які переходять у переконання: уявлення про добро і зло, професійний обов'язок. Засвоєні етичні категорії і створюють внутрішню професійно-етичну культуру.

Показниками наявності професійно-етичної культури можуть бути певні якості, особливості і поведінка, узгоджені з вимогами професійно-етичного кодексу чи правил.

З позиції загальної культури можна розглядати три аспекти професійно-педагогічної культури: ціннісний (аксіологічний), технологічний і особистісно-творчий. Проте аналіз діяльності соціального педагога і наукової літератури (1) дозволив вичленити такі компоненти професійно-етичної культури соціального педагога і соціального працівника:


  1. Аксіологічний компонент, який розкриває професійно-етичну культуру фахівця, як сукупність педагогічних цінностей. Причому педагогічні цінності можуть розглядатися як своєрідні життєві професійні цінності.

  2. Технологічний компонент професійно-етичної культури виступає способом соціально-педагогічної діяльності. Даний компонент розкриває шляхи здійснення соціально-педагогічної діяльності,

способи задоволення потреб у спілкуванні, в одержанні нової інформації, в передачі набутого досвіду. Рівень професійно-етичної культури характеризує якісність здійснюваної діяльності. А якість і результативність соціально-педагогічної діяльності, в свою чергу, характеризують рівень професійно-етичної культури. Виходячи з цього, можна сказати, що рівень професійно-етичної культури і якість соціально-педагогічної діяльності — два взаємопов'язані фактори.

3. Творчий компонент професійно-етичної культури є як проявпрофесійної творчості. Адже цінності професійні й особисті, техно-логія їх втілення проявляються як фактор формування особистостілише в умовах творчої діяльності.

В чому ж проявляється творчість соціального працівника чи соціального педагога? Перш за все у, —- їх гнучкості, варіативності, винахідливості, ініціативності сміливості і нетрадиційності рішень та поведінки у професійній взаємодії. Тому для оволодіння педагогічною культурою необхідне усвідомлення творчої природи соціальної роботи.

4. Особистіший компонент розкриває професійно-етичну куль-туру соціального працівника як специфічний спосіб реалізаціїсутнісних сил людини. Під сутнісними силами маються на увазі по-треби, здібності, інтереси, соціальний досвід особистості, мірасоціальної активності людини.

Розглядаючи зміст окремих компонентів, варто зупинитися детальніше на особливостях. Так, скажімо, коли йдеться про аксіологічннн компонент, то не можна не відзначити, що він є як системоутворюючий (як сукупність педагогічних цінностей). А цінності є змістом внутрішньої моральної культури соціального педагога чи соціального працівника. Домінуючими в системі педагогічних цінностей виступають «цінності-цілі», оскільки в цілях відображається основний зміст діяльності фахівця. Цінності-цілі вбирають в себе творчий характер професійної праці, престижність, соціальну значущість, можливість самоствердження і самореалізації, любов і прив'язаність до дітей, а також такі цінності, як впевненість в майбутньому, безпека сім'ї і близьких. Причому необхідно розглядати дані цілі не лише з позицій потреб суспільства, але й з позиції конкретного соціального педагога, який не відірваний від особистого життя, особистих проблем та інтересів.

Звичайно, що з основними категоріями потреб реально співвідносяться певні «цінності-цілі». В певний момент життя людина задовольняє ту потребу, яка є дтя нього найбільш важливою і сильною.

І лише потім з'являються потреби більш високого рівня. Наприклад, якщо людина відчуває постійний голод, то вона буде шукати можливості задовільними саме ці потреби — знайти їжу; після їжі — знайти затишок, тепло, житло. І лише маючи певну побутову комфортність, людина починає потребувати спішування, розвивається така цінність, як потреба налагодження добрих стосунків, дружби, підтримки. Поступово відчуваючи внутрішнє задоволення і доброзичливе, уважне ставлення оточуючих людей, у нього з'являються цінності, які вже пов'язані з особистішим зростанням з потребою поваги, визнання його особистіших чи професійних якостей.

Інструментальними по відношенню до «цінностей-цілей» є «цінності-засобн» — спосіб взаємодії соціального педагога з колегами і клієнтами.

«Цінності-засоби» можна розділяти на «цінності-відносини», «цінності-якості», «цінності-знання». «Цінності-відносини» диктують способи взаємодії соціального педагога з різними людьми із різних мікросоціумів. Серед цих способів не менш важливим є ставлення педагога до себе як до професіонала і особистості. І як стверджують дослідники, динаміка «Я.— реального» і «Я.— ідеального» визначає рівень особистісно-професіонального розвитку соціального педагога. Високий рівень цього розвитку характеризується зближенням цих параметрів. «Цінності-відносини» мають не лише зберігатися в практичній діяльності спеціалістів, але й бути зафіксованими в Положенні про функціонал соціальних працівників і педагогів.

Гуманістичні цінності, альтруїстичний імператив є цілепокла-даючим у системі педагогічних цінностей соціального педагога чи соціального працівника.

Серед педагогічних цінностей найбільш високий ранг посідають «цінності-якості», оскільки саме в них проявляються істотні особистісно-професійні характеристики фахівця. Дані якості залежать від рівня розвитку низки інших професійних умінь: прогностичних, комунікативних, організаторських, посередницьких, рефлексивних тощо. Серед таких якостей товариськість, доброзичливість, тактовність, толерантність, справедливість, прагнення зрозуміти іншу людину, допитливість, емпатія, прагнення до самовдосконалення в особистісному і професійному аспектах, впевненість у собі, своїх знаннях і діях, цілях і принципах діяльності принциповість, рішучість, почуття міри, творча активність.

Діяльність соціального педагога — це зона довіри між людьми, шлях до взаєморозуміння, взаємодопомоги, взаємовідповідальності.

Надзвичайно важливою в такому спілкуванні є тактовність — уміння відчувати межу, за якою в результаті наших слів чи дій починається незаслужена образа. Нав'язуваність, настирність, навіть якщо вони є результатом найкращих поривань, викликають негативну реакцію. Почуття міри, яке дозволяє проявити повагу до гідності клієнта і водночас проявити власну гідність, — це може бути справжнім проявом тактовності.

Толерантність (або терпимість) — здатність зрозуміти і вибачити недоліки людини (чи людей), сприймати людей такими, якими вони є. Це одна із важливих вимог до соціального педагога. Особливості діяльності і гуманістичні цінності професії передбачають необхідність терпіння у ставленні до різних людей, соціальних груп і культур, різних вірувань і політичних переконань, різних соціальних орієнтацій.

Доброзичливість дозволяє не лише наблизити до себе клієнта, допомогти йому розкритися, проявити свої позитивні якості, але й допомагає створити атмосферу доброзичливості і взаємної довіри в соціумі.

Справедливість в діяльності соціального працівника передбачає об'єктивність в оцінці й аналізі ситуацій. Об'єктивно сприймаючи клієнта, професіонал бачить не лише його кращі якості і недоліки, але і його можливості у вирішенні проблем.

Прагнення пізнати іншу людину, зацікавленість, небайдуже ставлення до особистості клієнта, його життєвої ситуації, особливостей його характеру і мислення є одним із чинників, які роблять працю соціального педагога більш продуманою і результативною і які дають змогу збирати й аналізувати цілісний досвід практичної діяльності.

Товариськість передбачає вміння завоювати прихильність до себе, зацікавити і є умовою налагодження контактів з клієнтами і колегами по роботі. Цьому також сприяє мистецтво красномовства, як домінуючий чинник взаємодії.

Здатність і вміння співпереживати допомагають не лише зрозуміти проблеми клієнта, але й виконує психотерапевтичну роль, оскільки клієнт відчуває співчуття і підтримку.

Емпатія — пізнання емоційного стану, проникнення, відчуття переживань іншої людини. Тому ця якість є одним із інструментів у роботі спеціаліста соціально-виховної сфери, який допомагає краще зрозуміти своїх партнерів по спішуванню, по співпраці.

Важливою якістю соціального працівника є вміння логічно мислити, правильно формувати свої думки. І це допомагає не лише налагоджувати професійно активну взаємодію спеціаліста і клієнта, але й дозволяє уникнути непотрібних непорозумінь чи конфліктів і образ. Крім того, ця якість сприяє успішній діяльності однією командою, раціонально і переконливо розподіляти обов'язки, тактовно в результативно взаємодіяти з колегами, правильно координувати дії для досягнення спільних цілей.

Впевненість у своїх знаннях і діях, цілях і принципах діяльності дозволяє проявляти рішучість і самостійність у прийнятті рішень, привертає до себе клієнтів і партнерів по роботі і спішуванні. Крім того, впевненість у собі і своїй професії є тим стрижнем особистості соціального педагога, який робить людину і її дії усвідомленими і цілеспрямованими в діяльності і дає їм змогу відчувати себе фахівцем, який приносить користь людям і суспільству.

Впевненість у собі, своїх знаннях і діях повинна бути підтверджена реальними професійними знаннями, а також знаннями і розумінням етичних категорій і цінностей професії. Необхідна і операційно-технологічна готовність, яка передбачає знання способів діяльності і уміння їх застосовувати.

Щоб спеціаліст міг залишатися на сучасному професійному рівні, необхідне постійне самовдосконалення як у професійному, так і в особистішому плані. Але для цього недостатньо лише одного прагнення до самовдосконалення, необхідно володіти відповідними уміннями і навичками та проявляти творчу активність. При цьому чимале значення має гнучкість і варіативність мислення, яке сприяє розвитку творчого підходу до професійної діяльності соціального педагога.

Принциповість включає відданість професійним цінностям і послідовність у реалізації цих цінностей. Ця якість є одним із показників моральної стійкості людини та її внутрішньої переконаності щодо правильності обраного ним шляху.

Звичайно, названі якості можуть проявлятися в різній мірі, а в прояві кожної якості потрібне почуття міри. В цьому якраз і може допомагати така якість, як самоконтроль — регулювання своєї поведінки, мотивів, поривів, а також володіння собою — контроль над почуттями, стриманість у їх прояві. Необхідному самоконтролю і володінню собою сприяє сформованість педагогічної рефлексії.

Не викликає сумніву той факт, що соціальний працівник, який працює з душею, володіючи глибокими знаннями, здатний мати велику силу впливу, має нести надзвичайну відповідальність за ті рекомендації, які він дає, за методи, які він використовує, щоб досягти мети. Проте ця відповідальність не повинна проявлятися

лише у підпорядкуванні контролюючим органами. Ця відповідальність повинна бути внутрішньою, перед самим собою, оскільки внутрішній зв'язок елементів особистості гарантує лише почуття відповідальності. За те, що людина пережила і зрозуміла, вона має відповідати своїм життям, своєю совістю, щоб те, що було пережите і зрозуміле не залишалось безрезультативним.

Таким чином, внутрішнє почуття відповідальності організовує і структурує внутрішній досвід особистості, забезпечує взаємозв'язок її елементів, тоді як зовнішня відповідальність тягне за собою відчуття провини, яке, у свою чергу, призводить до агресії, спрямованої назовні чи на себе. Але специфіка соціально-виховної діяльності така, що міра відповідальності не може вичерпуватися лише внутрішнім усвідомленням спеціалістом значення і впливу його слова і вчинків на життя клієнтів. Окрім внутрішнього, потрібен і зовнішній закон, з яким соціальному педагогу чи соціальному працівникові доводиться співвідносити свої дії. Цим законом є етика, мораль, професійний кодекс. Тому наскільки дії спеціаліста спонукаються його внутрішніми етичними нормами поведінки, а наскільки зовнішніми, можна судити про наявність у людини істинної професійно-етичної культури. Можна сказати, що одним із показників і критеріїв наявності професійно-етичної культури є усвідомлене дотримання соціальним педагогом професійно-етичних норм і правил.

Особливість функцій соціального педагога передбачає органічне поєднання особистіших і професійних якостей. А особливістю соціальної роботи є те, що володіння професійними знаннями є обов'язковою умовою наявності професійно-етичної культури. Це пояснюється тим, що вплив професійних дій соціального педагога і працівника на життя людини може бути настільки ж сильним, як, наприклад, вплив професійного чи непрофесійного лікування людини. Тому «цінності-знання» посідають заслужене місце в системі педагогічних знань. Чому це важливо?

Оволодіння соціальним працівником функціональними психологічними і соціально-педагогічними знаннями створює умови для творчості.

Виходячи із кваліфікаційних обов'язків, ми бачимо наскільки широкий і різноманітний спектр необхідних знань для спеціаліста у сфері соціальної роботи. Тому один із компонентів професійно-етичної культури соціального працівника вбирає в себе соціально-педагогічний досвід суспільства, відповідні знання в галузі філософії, культури релігії і певний рівень світорозуміння, світогляду.

Першою заповіддю спеціаліста є вимога до професійних знань та умінь їх застосовувати. Водночас наука є кращим засобом інтелектуальної дисципліни, оскільки вона формує судження, вона формує самостійне мислення. Це дозволяє спеціалістові приймати зважені і вивірені рішення, проявляти наполегливість у їх виконанні, домагаючись успіху (вимоги до професійних знань представлені у професіограмі соціального працівника педагога).

Технологічний компонент професійно-етичної культури розкривається шляхом опису сукупності прийомів і способів соціально-педагогічної взаємодії. Володіння спеціалістом сукупністю прийомів і засобів свідчить про його професійну культуру, серед необхідних навичок і знань помітне місце займають і ті, які сприяють реалізації професійно-етичної культури і є її показником: мистецтво вербального і невербального спілкування, уміння працювати командою, уміння організовувати діяльність чи певну справу, співпереживання, уміння вислухати і почути, уміння логічно мислити і правильно, переконливо доносити свої думки і наміри до клієнта, навички самовдосконалення, операційна активність і готовність, як прояв знання способів діяльності і вміння їх застосовувати.

Оскільки професійно-етична культура соціального педагога чи працівника реалізуються в соціально-виховній діяльності, у поведінці спеціаліста, проявляються у взаємодії, у спілкуванні, то складовими змісту професійно-етичної культури є технології взаємодії, технології спілкування, технології розв'язання конфліктів, технології організації діяльності індивіда чи групи у середовищі, технології педагогічних вимог тощо.

Варто наголосити, що в роботі і соціального педагога, і соціального працівника особливе навантаження несе спілкування. Можна сказати, що професійне спілкування — основний інструментарій, метод і зміст діяльності соціального педагога, який і регулює, і корегує дії з різними інституціями, людьми, службами.

Технології професійної взаємодії з метою організації ефективної діяльності має мобілізувати весь досвід, будувати дальність на інтенсивній основі, більш приділяти уваги прогнозуванню і проектуванню, використовувати новітні засоби інформації.

Звичайно, будь-який істотний результат педагогічної діяльності впливає на розвиток професійної культури спеціаліста. І уже в ході соціально-педагогічної діяльності з'являються цінності і вдосконалюється культура фахівця.

У процесі професійної діяльності, реалізуючи і створюючи професійно-етичні цінності, соціальний працівник виступає у ролі суб'єкта професійно-етичної культури. Створюючи цінності, він реалізує творчий компонент професійно-етичної культури.

Творчість є проявом специфічної людської якості, і водночас вона є похідною потреб, які з'являються в результаті розвитку культури. А результатом творчості є педагогічна культура. Зважаючи на творчу природу педагогічної культури, можна сказати, що культура — це завжди творчість з усіма ознаками творчого акту, вона завжди розрахована на адресата, на діалог, а її засвоєння є особистісне відкриття, створення світу культури в собі.

Творча природа соціально-виховної діяльності потребує відповідно творчого ставлення спеціаліста до своєї роботи. Самостійність, гнучкість і варіативність мислення, уміння прогнозувати наслідки і результати соціально-педагогічних впливів, готовність до творчої діяльності — все це є показником високого рівня професійної культури соціального працівника. І якщо всі вище названі якості наявні в ситуації професійної взаємодії, то вони також є необхідною умовою і показником наявності професійно-етичної культури. І саме перетворення в життя власних ідей, ідеалів, подолання суперечностей і реальних соціально-педагогічних проблем спонукають до творчості, пошуків нестандартних шляхів і способів вирішення педагогічних завдань.

Зокрема В.А. Кан-Калнк акцентує увагу на тому, що в самій природі педагогічної творчості лежить нерозривна єдність етичних і професійних начал. Від міри цієї професійної єдності залежить успіх педагогічної творчості.

Усвідомлення і засвоєння етичної природи педагогічної творчості, дає змогу спеціалістові управляти власним творчим самопочуттям, а усвідомлення моральної і громадянської значущості діяльності завжди мобілізує його творчий стан завдяки відчуттю відповідальності за конкретну справу. При цьому слід звернути увагу на те, що процес соціально-педагогічної творчості — це процес вирішення завдань, які постійно постають перед соціальним працівником. У принципі всі завдання є творчими, оскільки не існує однакових ситуацій їх вирішення. Хоча в науці розроблено основну методику аналізу і розв'язання завдань: усвідомлення проблеми, яка потребує вирішення; висунення гіпотези в прогнозування; визначення методів взаємодії; спланувати передбачувану взаємодію як спішування.

Г>4

Проблема творчості стосовно особистості порушує проблему самореалізації особистості, прояву її внутрішніх сил, що й розкриває особистіший компонент. За поняттям «внутрішні сили» ми маємо на увазі потреби, здібності, інтереси, соціальний досвід особистості, міру соціальної активності.



Потреби, як і інтереси, ідеали представляють різні аспекти спрямованості особистості, яка виступає мотивацією її діяльності. Так Л.І.Божович розглядає спрямованість як внутрішню позицію особистості щодо соціального оточення, окремих об'єктів, соціального середовища.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного розв'язання визначених завдань, того чи іншого виду діяльності. Вони тісно пов'язані з загальною спрямованістю особистості, з тим, наскільки стійкі нахили людини до того чи іншого виду діяльності. Успіх діяльності соціального педагога залежить в основному від таких здібностей:

  • правильно оцінювати внутрішній стан іншої людини, співчувати, співпереживати;

  • «наповнити» людину впевненістю, заспокоїти її, стимулювати, її до самовдосконалення;




  • бути прикладом і зразком для наслідування; знаходити необхідний стиль спілкування;

  • здатність до самоосвіти і самовдосконалення тощо.

За умови сформованого здібностей відбуваються структурні зміни в особистості в цілому: в системі відносин, волі і характеру. А певні соціально-педагогічні і загальні здібності є умовою успішної і адекватної реалізації моральних принципів поведінки у професійній взаємодії.

Професійно-етична культура соціального працівника проявляється також у творчій самореалізації моральних переконань та ідеалів відповідно до етичних норм соціально-педагогічної діяльності. А обов'язковою умовою адекватної реалізації професійно-етичної культури є володіння технологією професійної взаємодії та спілкування.

Показником наявності професійно-етичної культури можуть бути певні якості особистості і поведінка, адекватна до вимог професійно-етичного кодексу.

Можна сказати, що професійно-етична культура соціального педагога і соціального працівника є своєрідною системою професійно-етичних якостей, які регулюють соціально-педагогічні



55

відносини у професійній взаємодії. Це дозволяє нам використовувати також функціональні компоненти системи професійно-етичної культури соціального педагога:



  • аксіологічний компонент (професійно-етична культура як процес створення, збереження і засвоєння професійно-етичних цінностей);

  • регулятивний компонент (професійно-етична культура як система професійно-етичних якостей, які є регулятором соціально-педагогічних відносин);

  • нормативний компонент (професійно-етична культура як сукупність професійних норм відносин і стандартів поведінки);

  • виховний компонент (професійно-етична культура як чинник, який формує моральну культуру учасника професійної взаємодії).

У своїй взаємодії структурні і функціональні компоненти утворюють систему професійно-етичної культури соціального педагога і соціального працівника. При цьому варто зазначити, що системоутворюючим є ціннісний компонент.

З метою оцінки, аналізу і самоаналізу професійно-етичної культури можна скористатися запропонованою структурою, яка дозволяє чітко уявити зміст, функції і рівень професійно-етичної культури кожного спеціаліста, який діє у соціально-педагогічній сфері.



Запитання і завдання для практичних занять:

  1. Визначити поняття професійно-етичної культури.

  2. В чому полягає специфіка загальної культури і професійно-етичної культури?

  3. Які основні структури і функціональні компоненти професійно-етичної культури?

  4. Охарактеризувати ситуацію прояву функціональних компонентів у професійній діяльності соціального педагога чи соціального працівника.

  5. Виявити, чому ціннісний компонент є системоутворюючим у структурі професійно-етичної культури.


Література:

  1. Бурая Г.С. Соціальна робота. — Харків, 1994.

  2. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлебік С. Р. — соціальна педагогіка. — К., 1997.

  3. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка. — Запоріжжя, 1999.




  1. Мигович 1.1. Соціальна робота / Вступ до спеціальноті. — Ужгород, 1997.

  2. Мудрик А.В. Социальная педагогика. — М, 1999.

  3. Основи соціальної роботи: / Под ред. П.Д. Павленок. — М., 1997.

  4. Платонова СП. Социальная педагогика. — Санкт — Петрбург, 1998.

  5. Сидоров В.М. Введение в социальную работу. Аннотация категориального аппарата социальной работы. — Донецк, 1997.

  6. Соціальна робота. / За заг. ред. А.Й. Капської. — К.: ІЗМН, 1998.

Ю.Социальнаяработа./Подред. В.И. Курбатова. — Ростов на Дону: «Денис», 1999.

11.Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е.И. Холосто-вой. — М., 1998.

12.Фирсов MB. Ведение в теоретические основы соцальной работы. — М, 1997.

Розділ III. ДЕЯКІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗА РУБЕЖЕМ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка