Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка16/18
Дата конвертації02.04.2016
Розмір3.78 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
§2. Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування
В Україні склалася така ситуація, за якої функції служб допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, розподіляються між установами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення. Відповідно до ст. 6. Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» на

соціальні служби для молоді покладено функцію соціальної опіки дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування.

Головні завдання центрів соціальних служб для молоді з питань соціальної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, їх інтеграції у суспільство полягають у створенні сприятливих умов для поліпшення їхнього становища, нормалізації життя, всебічного розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, соціальної адаптації.

Центри ССМ, опікуючись дітьми-сиротами, тісно співпрацюють з різними державними органами влади, управліннями та відділами у справах сім'ї та молоді, освіти та культури, соціального захисту, опікунськими радами, службами у справах неповнолітніх, відділами кримінальної міліції, центрами зайнятості населення, закладами освіти, притулками для неповнолітніх та громадськими організаціями (обласними відділеннями Дитячого фонду, товариства Червоного Хреста, Асоціації молодіжних громадських організацій, благодійними фондами, жіночими та релігійними організаціями).

Центри ССМ організовують свою роботу з такими категоріями дітей-сиріт і дітей, котрі залишилися без піклування батьків:


  • діти-сироти, які живуть у сім'ях опікунів;

  • діти-сироти, які перебувають у будинках дитини, дошкільних дитячих будинках, школах-інтернатах;

  • діти-сироти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу;

  • сироти, які навчаються в ПТУ, коледжах, інститутах;

  • молодь з числа сиріт, яка закінчила школи-інтернати, ПТУ, інститути, повернулась з лав Збройних Сил України тощо.

У рамках реалізації програм соціальної підтримки дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, склалася певна система, складовими якої є:

  • індивідуальна та групова інформаційно-консультативна робота;

  • рольові форми соціально-психологічної роботи (тренінги, ігри, бесіди, лекції);

  • різні форми культурно-дозвільних заходів, організація конкурсів, виставок, фестивалів, святкових програм, екскурсій, благодійних акцій;

  • надання матеріальної допомоги (грошової та речової);

  • соціально-педагогічний патронаж за місцем проживання або навчання, робота по оздоровленню, працевлаштуванню;

  • організація роботи клубів за місцем проживання;

  • формування прогресивної громадської думки на підтримку сиріт;

■ різні форми діагностичної роботи: тестування, анкетування, опитування та соціологічні дослідженя.

За І квартал 1999 р. частка наданої допомоги дітям — сиротам та дітям, які залишилися без батьківського піклування, від загальної кількості наданої спеціалістами центрів ССМ допомоги дітям та молоді становить 5,2%.

В обласних, районних та міських центрах соціальних служб для молоді провадиться робота по виявленню та узагальненню інформації про дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків. З цією метою центрами зібрані та постійно поповнюються банки даних на дітей та молодь цієї категорії, проводяться обстежуються матеріально-побутові умови і соціально-психологічний стан.

Як свідчить аналіз діяльності центрів ССМ, основна увага більшості з них спрямована на організацію та проведення культурно-масових, благодійних заходів, надання матеріальної допомоги. Кожний десятий масовий захід (фестиваль, конкурси, акції), у І кварталі 1999 р. був організований і проведений для дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування.

Практично всі центри беруть участь в організації і проведенні Новорічних, Різдвяних, Пасхальних свят, заходів до Дня захисту дітей, у святкуванні днів народження з врученням подарунків, наданням матеріальної допомоги. Проведені благодійні акції по збору коштів для підтримки молоді даної категорії.

Традиційними стали фестивалі для підтримки творчо обдарованої молоді з числа сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування. У рамках фестивалів відбуваються концерти, виставки, спортивні змагання, ігри та забави за участю дітей та молоді даної категорії. Учасників та переможців нагороджують призами.

Основною формою соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, є соціальний патронаж — система заходів щодо підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

Соціальний патронаж передбачає організацію постійної роботи в дитячих будинках сімейного типу, інтернатах, підбір сімей, які беруть дітей-сиріт з дитячих будинків та інтернатів на вихідні та канікули до себе додому, постійну роботу фахівців ЦССМ з дітьми-сиротами в сім'ях опікунів тощо. Спеціалістами центрів соціальних служб для молоді надається постійна психологічна, педагогічна,

інформаційна та юридична допомога батькам-вихователям та дітям-сиротам, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 241 «Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області» того ж року в Україні розпочато роботу по впровадженню нової для нас форми соціальної підтримки дітей-сиріт — прийомні сім'ї. За станом на 1 липня 1999 р. в Запорізькій області створено 18 прийомних сімей. Завданням ЦССМ у роботі в цьому напрямі є підбір та підготовка потенційних прийомних батьків до роботи з дітьми-снротами, підбір та підготовка дітей до переходу в прийомну сім'ю, соціальний патронаж прийомних сімей на протягом перебування в них дітей-сиріт.

Одним з видів соціальної роботи з дітьми-сиротами є соціальна реабілітація. Діти-сироти, які виховуються в дитячих будинках, школах-інтернатах суттєво відрізняються від дітей, котрі виховуються в сім'ях. За результатами опитувань, проведених Українським інститутом соціальних досліджень, вони в переважній більшості не підготовлені до шлюбу, до сімейного життя, вибору професії, працевлаштування, організації побуту, дозвілля, дефіцит спілкування. ЦССМ спільно з працівниками шкіл-інтернатів організовують роботу консультативних пунктів по наданню допомоги з психологічних, соціальних та правових питань, клубів по підготовці дітей до сімейного життя, клубів спілкування тощо. Для подолання ізольованості дітей з інтернатів проводяться спільні свята із дітьми з загальноосвітніх шкіл, екскурсії, туристичні походи, організовуються табори відпочинку тощо.

Випускники шкіл-інтернатів, ПТУ після закінчення навчального закладу стикаються з проблемами працевлаштування, організації побуту, вільного часу, житловими проблемами. До ЦССМ молодь з числа сиріт звертається і отримує допомогу з таких питань:



  • навчання та працевлаштування;

  • вирішення соціально-пснхологічних проблем;

  • створення власної сім'ї;

  • отримання інформаційно-консультативних послуг з психологічних, соціальних та правових питань.

Працівники центрів ССМ надають індивідуальні консультації дітям-сиротам та їхнім опікунам з правових, психолого-педаго-гічних питань, випускникам шкіл-інтернатів, середніх та вищих навчальних закладів з питань працевлаштування, отримання житла.

З цією метою при центрах соціальних служб для молоді в рамках реалізації програм за напрямом «Соціальна підтримка дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» у 1998 р. діяло 43 спеціалізовані соціальні служби. Більшість з них спрямована на надання консультативної (служби термінової психологічної допомоги по «Телефону довіри», консультпункти при притулках, служби медико-соціальної допомоги тощо) та матеріальної (магазин безкоштовних речей, пункти обміну речей, що були у вжитку) допомоги молоді цієї категорії. Важливим напрямом діяльності центрів ССМ є робота консультативних пунктів при притулках для неповнолітніх. Педагоги, психологи спостерігають вихованців, проводять психодіагностичну, психокорекційну роботу. За результатами обстежень складаються психолого-педагогічні характеристики. З дітьми проводять лекції, бесіди, тренінги, індивідуальні консультації, культурно-масові заходи, надають методичну допомогу працівникам притулків: навчальні семінари, тренінги, лекції, бесіди з проблемних питань.

Важливе місце в роботі центрів ССМ посідає оздоровлення та санаторно-курортне лікування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Практично всі центри сприяли їх оздоровленню у приміських таборах, санаторіях, МДЦ «Артек», РДЦ «Молода гвардія». Спеціалісти різних напрямів (психологи, валеологи, психотерапевти, юристи) надавали психологічну, педагогічну та юридичну допомогу сиротам під час оздоровлення у приміських таборах, займалися психодіагностичною та психокорекційною роботою.

Спеціалісти обласних, районних та міських центрів ССМ допомагають працевлаштуванню сиріт — випускників шкіл-інтернатів, середніх та вищих навчальних закладів. 1998 р. було працевлаштовано близько 200 сиріт. Центри ССМ працюють у тісному контакті з центрами зайнятості: розпочата робота щодо бронювання робочих місць для соціально незахищеної категорії молоді; проводиться профорієнтаційна робота. У деяких областях створюються фонди оплати громадських робіт учнівської молоді, серед них і діти-сиріти. Для більш плідної роботи в цьому напряму, безперечно, необхідно налагоджувати тісну співпрацю з відділами соціального забезпечення, центрами зайнятості та громадськими організаціями.

Широкого розвитку набуває клубна робота. При центрах соціальних служб для молоді діють 28 клубних об'єднань для дітей-сиріт. Вони дають можливість працювати з дітьми даної категорії протягом тривалого часу. На заняттях проводяться диспути, конкурси,

вікторини, читаються лекції, діти-сироти знаходять для себе цікаві заняття. Більшість клубів відкрито на базі шкіл-інтернатів. Це клуби сімейного виховання для дівчат, основне завдання яких надання комплексу психолого-педагогічних, медичних, правових знань, навичок, необхідних для створення здорової, міцної сім'ї, допомога в становленні особистості майбутньої жінки, дружини, матері.

У подальшому центрам соціальних служб для молоді бажано приділяти більше уваги соціально-реабілітаційній та адаптаційній роботі: організації просвітницьких курсів для опікунів з проблем дітей-сиріт; створенню реабілітаційних центрів, центрів соціальної активності, трудової діяльності; роботі за місцем проживання; організації правової освіти дітей-сиріт, соціальної опіки сиріт-випуск-ників шкіл, інтернатів. Центри соціальних служб для молоді повинні стати тими осередками, до яких можуть звернутися діти-сироти, молодь з числа сиріт, опікуни, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу і отримати необхідну всебічну допомогу.

Питання і завдання для самостійної роботи:



  1. Дати характеристику соціальній групі — діти-сироти.

  2. Визначити категорії дітей-сиріт.

  3. Охарактеризувати основні форми соціальної допомоги дітям сиротам

  4. Які соціальні інститути опікуються дітьми-сиротами.

  5. Укласти довідник основних документів про соціальний захист, опіку і підтримку дітей-ситрі.

Література:

  1. Волинець Л.С., Комарова Н.М. та ін. Соціальне сирітство в Україні. — К.: НВФ, «Студцентр», 1998.

  2. Конвенція про права дитини // Притуши для неповнолітніх: статус та особливості роботи. — К.: НВФ, «Студцентр», 1998.

  3. Мороз О.Г. Захистити дитинство // Рідна школа. — 1994 №7.

  4. М'ясоїд Л.А. Психолого-педагогічний консіліум у закладах для дітей, позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. — 1997. — №1,

  5. Періодична національна доповідь про реалізація Україною положень Конвенції ООН про права дитини. — К.: НВФ «Студцентр», 1998.

  6. Пєша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. — К.: Логос, 2000.

Розділ VIII. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА ПО ПОДОЛАННЮ РІЗНИХ ФОРМ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ
§1. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації
Девіантна поведінка (від лат. deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:


  1. Збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності).

  2. Адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей).

3. Духовністю та самоактуалізацією (на особистісному рівні).Так як норма поведінки базується на цих трьох основних харак-теристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхилен-нях і порушеннях цих характеристик.

Для того, щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.



Норма — це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його. Виділяють наступні норми:

  • правові;

  • моральні;

  • естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на кілька видів:

  • делінквентна поведінка;

  • аднктивна поведінка;

  • наркоманія;

  • алкоголізм;

  • токсикоманія;

  • проституція;

  • суїцидальна поведінка.

Девіантна поведінка має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі.

Факторами ризику девіантної поведінки дітей та молоді в умовах сьогодення є цілий ряд причин. Серед них:

Соціально-економічні: • зниження життєвого рівня населення;

  • майнове розшарування суспільства;

  • обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку;

  • безробіття;

  • доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

  • криза інституту сім'ї;

  • зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;

  • проблеми, пов'язані з навчанням;

  • конфлікти з вчителями;

  • низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

  • слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді. Соціально-культурні:

  • зниження морально-етичного рівня населення;

  • поширення кримінальної субкультуре;

  • руйнація духовних цінностей;

  • наростання неформальних молодіжних об'єднань в яких домінує культ сили;

  • пропаганда ЗМІ західних стереотипів поведінки. Психологічні:

  • акцентуації характеру;

  • реакція емансипації;

  • реакція групування;




  • потяг до самоствердеження;

  • задоволення почуття цікавості;

  • бажання виглядати дорослим;

  • потреба змінити психічний стан в стресовій ситуації;

  • інфантилізм;

  • підвищений рівень тривожності.

Біологічні:

  • порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;

  • вроджені психопатії;

  • мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку;

  • наслідки спадковості;

  • вплив природного середовища.

Делінквентна поведінка — різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

Делінквент (правопорушник) — неповнолітній з соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища.

Всі правопорушення поділяються на проступки (провини) та злочини.



Проступок це протиправні дії, що регушоються нормами адміністративного, цивільного, трудового та іншими галузями права. Види проступків неповнолітніх:

■ агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійки, лихослів'я тощо);

• корислива поведінка (здирннцтво, мілкі крадіжки, викрадання автотранспорту тощо);

■ бродяжництво.



Злочин — протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згваї-тувння, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність.Термін «важкий учнь», «важковиховуваний» характеризує дітей знегативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.15» 227

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні.

Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій пси-хотравмуючих факторів.

В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності називається адиктивною поведінкою (addictive behaviour з англ. — хибна залежність, негативна пристрасть, залежна (від наркогенних засобів) поведінка). Ця поведінка виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'язаних із цим проблем. При адиктивній поведінці неповнолітнього негативна пристрасть його до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто певних стадій захворювань.



Наркоманія — хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України, і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

Наркотичні засоби — це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

Наркотики — речовини (офіційно,в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, понад усе — на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп'яніння та зміну свідомості.

При визначенні поняття «наркотичний засіб» застосовується три взаємоповв'язані критерії: медичний, соціальний і правовий.

Медичний критерій — це лікарський препарат, який впливає на центральну нервову систему та викликає стимулюючу, депресуючу або галюціногенну дію.

Соціальний критерій — це немедичне, тобто без необхідності, застосування наркотика, який завдає шкоди як самій людині, так і суспільству в цілому.

Правовий, юридичний критерій — при наявності медичного і соціального критерію, цей засіб включається в список наркотиків і визначається наркотиком.

Відсутність одного із трьох критеріїв виключає визнання засобу наркотичним, не дивлячись на те, що він викликає хворобливий стан організму.



Токсикоманія — захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм — хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає алкоголізм, токсикоманію та наркоманію як різновиди хімічної залежності.



Синдром залежності — поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох і більше нижче перерахованих ознак, які виникали протягом певного часу:



  1. Сильна потреба або необхідність прийняти речовину.

  2. Порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вживаних речовин.

  3. Фізіологічні ознаки.

  4. Ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався при більш низьких дозах.

  5. Прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини або відновлення після її дії.

6. Продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Залежність від наркотичних речовин послідовно формується через кілька стадій — соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює пепередню, а додає до картини захворювання Нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркогенні речовини, а знаходиться в середовищі, де їх вживають інші, приймає стиль поведінки, відношення до наркогенних речовин та зовнішні атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» наркогенної групи. Соціальній залежності сприяє усвідомлення того, що людина може залишити свій психічний стан за допомогою наркогенної речовини, коли захоче цього. Психічна узалежненість, виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності при відсутності наркотику, пожвавлення в передбаченні його приймання, розмови на «наркотичні» теми, некритична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприязні почуття до людей, що перешкоджають цьому. Поступово думки про наркотик в свідомості підлітка займають домінуюче місце. Стан наркотичного сп'яніння стає для нього найбільш бажаним. Сфера потягів, почуттів перебудовується, будь-які приємні переживання і відчуття втрачають значущість у порівнянні з дією наркотику. В цій стадії розвитку наркоманії підліток втарачає зв'язки з позитивним соціальним оточенням, цікавість до улюблених раніше занять (спорт, музика, розваги), практично перестає навчатися, часто прогулює заняття. Поступово здатність здібність до співпереживання, навіть по відношенню до близьких і раніше коханих людей.

Пізніше до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину.

На цій стадії наркозалежності повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносимості наркотику. В цій стадії захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму: загальним виснаженням, зміною кольору шкіряних покровів; відзначається ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння.

Спостерігаються також значні зміни в психічній сфері: падіння життєвої активності людини, зниження інтелекту, пам'яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв'язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно, не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів.

Більшість з наркозалежних помирають від передозування; зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерелізований шприц з голкою; злочинів, в тюрмі під час бійок тощо. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.



Про вживання підлітками наркогенних засобів можуть свідчити:

  • зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю);

  • поява нової тематики у малюнках підліктів, які люблять малювати (зображення шприців, головок маку), а також аналогічного татуювання;

  • виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей;

  • байдуже ставлення до навчання, нехтування своїми обов'язками (погіршення успішності, прогули);

  • порушення біологічних ритмів, які безпосередньо пов'язані з прийомом наркотиків: різка зміна настрою, почуття пригніченості, роздратованості; зміна тривалості сну, надмірне вживання їжі та великої кількості рідини (особливо солодкої);

  • зміна ритму активності; зниження в ранкові години і вдень (сонливість, в'ялість) і підвищення її у другій половині дня, ближче до ночі (безсоння);

  • поява слідів проколів шкіри за ходом підшкірних вен;

  • зміна зовнішнього вигляду підлітка: разом з появою незвичного почервоніння або блідості, жирність шкіри, відзначається схудненням або збільшенням ваш, блиск очей з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів: зміна в темпі мови (прискорена чи сповільнена);

  • відсутність кашлю під час простудних захворювань, порушення у травленні їжі (рвоти, запори, поноси);

■ поява у квартирі тютюнового диму, змішаного із запахом паленої трави або синтетики; кіптявого посуду (миски, ложки, баночки); шприців, лікарських речовин, цілих або подрібнених рослин, згортків бинтів, які просочені розчином коричневого відтінку; засобів побутової хімії, яких не купували дорослі. Проституція (від лат. prostitutio) — різновид девіантної поведінки, що виявляється у позашлюбних, випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках не заснованих на особистій симпатії чи потягу за плату.
Причини підліткової проституції

Генетичні:

  • вплив спадкових факторів;

  • порушення гормонального обміну в організмі;

■ морфоконституційні особливості людини (переважання лицьових розмірів голови над).

Психолого-педагогічні:

  • бажання виглядати дорослою;

  • несформована система моральних цінностей;

  • форма самоствердження;

  • низька статева культура особистості;

  • орієнтація на задоволення вітальних потреб;

  • деморалізація в сфері статевої поведінки;

  • конфлікти в сім'ї;

  • постравматичний синдром сексуального насильства;

  • бажання стати матеріально незалежною. Соціальні:

  • лібералізація статевої моралі в суспільстві;

  • послаблення соціально-правового контролю з боку держави;




  • падіння престижу інстуту сім і та материнства;

  • негативний вплив засобів масової інформації;

  • безконтрольність та байдужість адміністрації шкіл та батьків до позанавчальних занять дітей;

  • низький матеріальний рівень окремих сімей.

Особливостями підліткової проституції є

  • неусвідомленість власних вчинків. В переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальній психологічні мотиви.

  • одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо).

  • відсутність постійного місця для надання секс-послут (найчастіше

- це машини, під'їзди, чердаки, та місця на запрошення клієнта).

  • сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

  • шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки.

  • підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-повій. Суспільство завжди шукали засоби протистояння проституції.

В історії існували три основні форми політики ставлення до проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне обстеження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони в боротьбі з проституцією виявилися безсилими, репресії, в приципі, малоефективними. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представниць цієї древньої професії, не дозволяє повністю вирішити проблему. Практика свідчить: комплекс соціально-орієнтованих заходів, спрямованих на духовне збагачення життя різних верст суспільства, здатний радикально змінити ситуацію.

Локалізація підліткової проституції можлива за наступних соціально-педагогічних умов:



  • підвищення життєвого рівня населення;

  • зміцнення та стабілізація інституту сім'ї;

  • контроль над порнографічною літературою та відеопродукцією;

  • введення кримінальної відповідальності за сутенерство;

  • реалізація програм статевого виховання підлітків;

  • виховання у них моральних норм стосовно статеворольової поведінки;

  • використання в просвітницькій роботі з підлітками народознавчих матеріалів про традиції міжстатевої взаємодії українців;

  • розвінчення явища проституції як безпечного красивого способу життя.

Самогубство (суїцид) — це навмисне позбавлення себе життя.

Суїцндальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми су'іцндальної поведінки включають до себе суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцндальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим.

Відносно категорії мети відрізняють: справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка — мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті; нещасні випадки — небезпечні для життя дії, які спрямовані іншими цілями.

Ознаки суїцидальної поведінки розподіляють на чотири типи:


  • мовні;

  • поведінкові;

  • ситуаційні;

  • синдроматичні.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О. Тихоненка грунтується на категорії особистішого смислу і складається з 5 мотивів:

  1. Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах на зразок: «ніхто мене не розуміє», «усі проти мене», «справедливості немає», «більш нема сил боротися».

  2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: «я нікому не потрібен», «за що ви мене так мучите». Мотивація — «коли ж ви звернете на мене увагу?!», «я благаю допомоги».




  1. Суїцидальні «ухилення» виникають при загрозі особистішому або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцін-ність. Людина не може витримати таку загрозу та обирає самоусунення: «далі буде ще гірше», «діватися нема куди», «мені не витримати цієї ганьби».

  2. «Самопокарання» відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: «Я: — суддя» та «Я: — підсудний». Причому самогубство може бути як з точки зору «судді» (знищення ворога у собі), так і з боку «підсудного» (покутування провини), як то «ніколи не пробачу собі».

  3. При самогубстві «відмова» ціль та мотив суїцнду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю — позбавлення себе життя, вербально це може висловлюватися як «ніколи не повернути минулого», «все втрачено», «це — кінець».

Мотиви суїцидальної поведінки дітей та підлітків:

  1. Перживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими.

  2. Переживання втрети батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі.

  3. Переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків.

  4. Почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою.

  5. Страх ганьби, глузування, приниження.

  6. Страх покарання, небажання вибачитися.

  7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

  8. Почуття помсти, протесту, злість, загроза, вимагання.

  9. Бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

10.Співчуття або наслідування друзям, героям книжок або фільмів («ефект Вернера»).

Виділяють 3 типи підліткових аутоагресій:



  1. Суїцидальна поведінка.

  2. Суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей).

  3. Аутодеструкцїї — неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров'ю (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту).

4. Несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотрав-мувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом, ці роздуми виходять з під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини.

У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть мало знайомим людям) дорогі йому речі; його більше не приваблють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього, і, навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує «втечу» (іноді підліток дійсно тікає з дому); стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза — фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: «Я;вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують, про те, що...»

Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але, на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцид ент. Настає час третьої фази суїциду — фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати самогубством, якщо вона має принаймі дві ознаки: по-перше — скоєна своїми руками, по-друге — наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує.

Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для молодих людей. Проте, це лише основні тенденції, певна типологія.

А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для підлітків характерним є дуже швидке «проходження» другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки. Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але підлітковий період — це період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість всіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Сучасна суїцидологія пропонує такі 3 види втручання в суїцидальну активність:



  • превенцію (попереджувальні, профілактичні заходи, розраховані на індивіда або групу);

  • інтервенцію (безпосереднє втручання в суїцидальну активність);

  • поственцію (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).

Питання і завдання для самостійної роботи:

  1. Описати конкретні приклади дії факторів ризику девіантної поведінки.

  2. Визначити домінуючі фактори ризику девіантної поведінки дітей та молоді в умовах вашого соціуму.

  3. Які особливості соціалізації дітей з девіантною поведінкою?

  4. В чому полягає роль сім'ї у попередженні соціальної дезадаптації дітей?

  5. Визначити особливості соціальних відхилень у підлітків, що вживають алкоголь?

  6. Чи завжди злочинність обов'язковий супутник наркомана, чому?

  7. Визначте негативні наслідки проституції для особистості підлітка, його сім'ї, суспільства.

  8. Які шляхи попередження суїцидальної поведінки підлітків ви можете запропонувати?

Література:

  1. Говорун Т., Кікінежді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. — Тернопіль, 1999.

  2. Життєві кризи особистості. У 2т. / За ред. В.М. Доній, Г.М. Несен, Л. В. Сохань. — К., 1998.

  3. Зайцева 3. Школа та важковиховувані підлітки. — К., 1991.

  1. Королев В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей. — М., 1992.

  2. Левин Б., Левин М. Наркомания и наркоманы: книга для учителя. - М.. 1991.

  3. Личко А.Е., Битинский В.Л. Подростковая наркология. — М. 1991.

  4. Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. — М., 1999.

  5. Оржеховеька В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1996.

  6. Основы социальной работы / отв. ред. П.Д. Павленок. — М., 1997.

  7. Правові аспекта профілактики правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1995.

11.Социальная педагогика: курс лекций / Под ред. М.А. Галагузо-

вой - М., 1999. 12.Хрестоматия по суицидологии. — К., 1995.



1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка