Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет



Сторінка12/15
Дата конвертації02.04.2016
Розмір4.06 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
Тема 10. Дидактичні основи управління навчально-творчою діяльністю
План

  1. Концептуальні основ управління навчально-творчою діяльністю.

  2. Педагогічний вплив на розвиток творчої особис­тості.

  3. Технологія управління навчально-творчою діяльні­стю студентів.

  4. Дидактичні ігри в системі управління навчально-творчою діяльністю студентів.

1. Концептуальні основи управління навча­льно-творчою діяльністю

Проблема формування творчих здібностей фахівців завжди була й залишатиметься однією з найактуальніших про­блем теорії і практики педагогічної науки. Сучасний етап ринко­вих перетворень в Україні в усіх галузях народного господарства зумовлює зміну парадигми взаємовідносин держави і людини, де центральним елементом цієї системи стає особистість. Людина в сучасному світі відіграє не акумулюючи і трансформативні функції, а виступає суб'єктом управлінського процесу соціально-економічних систем. В основі її діяльності лежать функції плану­вання, організації, мотивації, аналізу, контролю, координації то­що. Саме ці обставини визначають актуальність проблеми фор­мування творчих здібностей особистості і відповідно зацікав­леність з боку вчених і практиків у різних наукових галузях: філософії, педагогіки, психології, менеджменті, соціології, кібер­нетики тощо.

Український педагогічний словник визначає творчість як про­дуктивну людську діяльність, що здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Підкрес­люється, що творчість — свідома, цілеспрямована, активна дія­льність людини, спрямована на пізнання та перетворення дійсно­сті, створення нових, оригінальних, яку раніше ніколи не існу­вали, предметів, витворів тощо з метою вдосконалення матеріального та духовного життя суспільства.

Отже у творчості людина виходить за межі даного природою, використовуючи систему знань, вмінь та навичок, створює нове, відповідно своїм цілям. Тому творчість можна розглядати як вищу форму діяльності людини, яка ґрунтується на накопиченому суспі­льством досвіді, та на індивідуальній компетенції особистості.

Творча діяльність людини виступає як передумова зміни умов її життєдіяльності, розвитку її внутрішніх особистіних зусиль. Необхідно визначати творчість як суспільно-корисну, прогресив­но-спрямовану перетворюючу діяльність, у процесі якої створю­ються не тільки матеріальні і духовні цінності, а й здійснюється саморозвиток і самореалізація самого суб'єкта творчості.

В. О. Сухомлинський зазначав, що в основі творчої особисто­сті лежить активізація розуму. «Мисліть, мисліть і ще раз мис­літь», — наголошував педагог, звертаючись до студентської мо­лоді. При цьому він підкреслював, що студент повинен сту­діювати — глибоко осмислювати інформацію, інтерпретувати її у своїй свідомості і тільки після цього занотовувати в робочий зошит.

На основі вищезазначеного, можна зробити висновок про те, що творчість — це свідома, цілеспрямована, активна самостій­но-індивідуальна діяльність людини, спрямована на пізнання та перетворення дійсності, створення нових, оригінальних, які ніко­ли раніше не існували, предметів, витворів тощо з метою вдос­коналення матеріального та духовного життя суспільства.

Основними ознаками творчої особистості є: інтелект, знання та досвід; широта кругозору; самостійність і сміливість мислення; здатність до критичного оцінювання попереднього досвіду і навколишньої дійсності; діалектичний світогляд; індивідуаль­ність, оригінальність і незалежність у прийнятті рішень; альтер­нативність; здатність фантазувати; широке використання науко­вого підходу в практичній діяльності.

Якщо розглянути структуру творчої особистості менеджера як суб'єкта управлінського процесу, в ній можна визначити додат­ково такі якості: проблемне бачення предмета; вміння висувати гіпотези оригінальні ідеї; здатність до дослідницької діяльності; здатність до виявлення протиріч; уміння аналізувати, інтерпрету­вати та синтезувати інформацію; вміння планувати і організову­вати особисту працю і раціонально використовувати робочий час; здатність до аутодидактичних функцій (самоконтроль, само­оцінка, самоаналіз); знання та досвід ефективних технологій між особистісного спілкування; пошуково-креативний стиль мислен­ня тощо.

Теорія поетапного формування творчого досвіду

Проблема формування творчих здібностей фахівців у більшо­сті випадків стикається з іншою проблемою — технологізацією досягнення відповідного результату. Розглядаючи процес на­вчання як діяльність, психологи виділяють три її види: репродук­тивну, продуктивну і творчу. При цьому репродуктивна діяль­ність є процесом повторення попереднього досвіду і не несе нового інформаційного навантаження. Продуктивна діяльність навпаки виконується на основі аналогії з використанням засвоє­них раніше методів діяльності у нових умовах. Основною відмін­ністю продуктивної діяльності від репродуктивної є те, що в про­цесі першої створюється (отримується) нова інформація. Творча діяльність базується на двох попередніх, але відрізняється якісно новим продуктом, який створюється в умовах невизначеності (ризику) у відповідних сферах діяльності.

Спираючись на вищенаведені положення, В. П. Беспалько за­пропонував теорію поетапного формування творчого досвіду (рис. 11). Вчений виділив такі рівні засвоєння (а) навчальної ін­формації: 0) розуміння, 1) впізнавання, 2) відтворення, 3) застосу­вання, 4) творчість.

Розуміння (а = 0) — найнижчий рівень засвоєння, який під­тверджує спроможність студента усвідомлювати новий навчаль­ний матеріал за своїм базовим рівнем знань. Досягнення цілей навчання, безумовно, залежить від базової підготовленості сту­дентів, адже навіть найменший обсяг інформації не може бути

засвоєний без наявності попередніх відомостей, які підготовлють її сприйняття.



Впізнавання (а = 1) — повторне сприйняття, пов'язане з при­дбанням досвіду використання накопиченої інформації.

Відтворення (а = 2) — репродуктивний рівень, коли людина в типових ситуаціях на підставі накопиченого досвіду самостійно відтворює інформацію і діє аналогічно.

Застосування (а = 3) — продуктивна дія, яка полягає в здат­ності людини накласти наявні знання і досвід на нетипові ситуа­ції і прийняти відповідне рішення в нових умовах.

Творчість (а - 4) — продуктивна діяльність людини в непе­редбачених ситуаціях. Така діяльність повинна грунтуватися на сукупності вмінь: інтелектуально-логічних, інтелектуально-еврис­тичних, методологічних, світоглядних, комунікативних, аутодидактичних, здатності до самоуправління. При цьому людина ство­рює нові алгоритми дій, отримує якісно нову інформацію, на основі якої приймає творчі рішення.



У межах реалізації своєї теорії В. П. Беспалько зазначає про ієрархічність і послідовність засвоєння творчого досвіду людини за всіма рівнями. Це положення потребує відповідної структури щодо формування цілей навчання і відповідно змісту освіти ви­ходячи з базової підготовленості студента. Після того як сформу­льовані відповідні цілі навчання за кожним рівнем засвоєння знань, можна приступати до формування змісту навчання.

Проектування системи управління навчально-твор­чою діяльністю (НТД)

Це проектування повинно вестись з урахуванням системного підходу, що охоплює всі елементи-педагогічної системи:


  1. колектив викладачів (повинні бути готові до організа­ції НТД);

  2. колектив студентів (повинні мати базову підготовку до творчої діяльності);

  3. цілі (повинні бути задані у вигляді моделей результа­тів НТД);

  4. зміст освіти (орієнтація на розвиток творчої спрямованос­ті, ініціативи і дієвого підходу студентів);

  5. принципи навчання (зазнають розвитку від перших курсів до старших у зв'язку з ускладненням об'єкта управління);

  6. форми, методи і засоби навчання (повинні бути адекватни­ми рівням засвоєння навчальної діяльності і сприяти «роботі» всіх дидактичних принципів);

  7. дидактичні процеси (повинні органічно зв'язувати всі ви­щеназвані елементи з метою формування творчих здібностей студентів).

Система управління НТД містить її модель у вигляді сукуп­ності системно-структурного і факторного аналізів. Системно-структурний аналіз дає можливість розглянути основні сторони НТД (об'єкт, предмет, метод вивчення) на кожному етапі розвит­ку особистості, а факторний аналіз розглядає залежності та про­тиріччя при дії кожного елемента педагогічної системи. При цьому головне протиріччя полягає в необхідності формування творчих здібностей випускників навчальних закладів і недостат­ньою розробленістю теорії управління НТД і, зокрема, її дидак­тичних основ. Тому предметом дослідження даної системи є ди­дактичні основи управління навчально-творчою діяльністю, які можуть бути представлені у вигляді моделей компонентів педа­гогічної системи (моделі цілей, принципів, змісту, форм і методів впливу).

Основним методом дослідження цієї проблеми є моделювання та прогнозування дидактичних ситуацій на кожному етапі НТД, що враховують результати системно-структурного і факторного аналізів. Останніми десятиріччями постало питання про створен­ня особливої науки, яка досліджувала б творчу діяльність люди­ни — евристики. Коло її проблем дуже широке: тут і питання про специфічні риси творчої діяльності, і про її структуру, етапи творчого процесу, типи творчої діяльності, про співвідношення чут­тєвого і раціонального, про талант і геніальність, стимулюючі фактори творчого процесу, про роль мотиваційних і особистісних факторів у творчій діяльності, вплив соціальних засад на прояв творчих здібностей і роль наукових методів у продуктивному ми­сленні та інші важливі проблемні питання.

Важливе значення у проблемі управління творчою діяльністю відіграють питання, що стосуються визначення структури управ­лінських рішень у непередбачуваних ситуаціях, які потребують творчого підходу. Виділяється п'ять основних етапів прийняття науково обгрунтованого рішення творчої проблеми:


  1. відкриття наукової проблеми, вибір предмета дослідження, формулювання цілей і завдань дослідження;

  1. збирання інформації та вибір методології дослідження;

  1. пошук шляхів вирішення наукової проблеми, «виношуван­ня» наукової ідеї;

  2. наукове відкриття («народження») наукової ідеї, створення ідеальної моделі проблемної ситуації;

  3. реалізація рішення (оформлення одержаних даних у логічно струнку систему).

Отже, творча діяльність і можливість управління нею є най­важливішою проблемою освітньої сфери, що потребує до себе адекватного виваженого відношення з боку науки і суспільства за системним підходом.

2. Педагогічний вплив на розвиток творчої особистості

Творчість є специфічною здатністю кожної людини, яка може і повинна розвиватися. Важливими передумовами фор­мування і розвитку творчих здібностей є високий рівень педаго­гічної творчості як системи особливих відносин між педагогом і студентом. Педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчаль­но-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання. У процесі педагогічної праці формується всебічно і гар­монійно розвинута творча особистість. За словами В. О. Сухомлинського, «Педагогічна творчість — це здатність допомогти людині пізнати свій внутрішній світ, перш за все свій розум, допомогти йому напрягти інтелектуальні сили, навчити його розуміти і створювати прекрасне своєю пацею, своїми зусиллями...».

В. О. Сухомлинський зазначав, що у педагогічній творчості головне — пізнання людини. Він любив педагогічну працю саме за можливість прищеплювати учневі любов до творчої діяльнос­ті. «Виховуючи людину, я перш за все пізнаю людину, розглядаю ті численні грані її душі, в яких криється те, що з людини вийде, якщо до цих граней доторкнутися і відшліфувати. Бачення граней невичерпної людської душі — це і є педагогічна майстерність виховання».

Можна визначити такі якості сучасного творчого педагога: ак­тивність, об'єктивність, цілеспрямованість, детермінізм, різнобі­чність, наявність стратегії, динамізм, гнучкість, мобільність, по­слідовність, селективність, перспективність, прогностичність, історизм, аналітичність, самокритичність, логічність, здатність бачити проблему, виявляти протиріччя, уявлення, творча фанта­зія. Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що об'єктом і підсумком його є формування особистості. Особли­вість педагогічної творчості в сучасних умовах полягає і в тому, що, являючись активним процесом, вона в міру розвитку науки все більше стає керованою.

Слід зазначити, що кожен творчий педагог — це особистість, він вміло опирається на свій досвід, високу теоретичну підготов­леність, майстерність експерименту, емоційність, художність ви­кладання. В основі такої педагогічної діяльності лежить індиві­дуальність, яка дозволяє розкрити його обдарованість. При цьому інколи виникає протиріччя, пов'язане з необхідністю реалізації нормативного фактора в навчальному процесі. Діалектика єднос­ті і протиріччя нормативу і творчості складна і оригінальна. Но­рматив узаконює, алгоритмізує, формалізує навчально-виховний процес, а творчість передбачає зміни, новаторство. При цьому, з одного боку будь-який стандарт заперечує творчість, але будь-яка творчість розробляє нове правило, стандарт для конкретної ситуації. Наприклад, діяльність студентського наукового товари­ства (СНТ) в навчальному закладі є осередком наукової творчості студентської молоді. Така діяльність, з одного боку, повинна ма­ти організаційно-правові аспекти діяльності і мати відповідні документи-регламенти, а з іншого — ґрунтуватися виключно на тво­рчому пошуку студентів без надання відповідних вказівок зверху.

Педагогічна творчість реалізується через дидактичні засоби активізації пошуково-творчої діяльності, різноманітні методики розв'язування творчих задач, конструювання моделей взаємовід­носин у дослідницькому колективі, розвиток творчих можливос­тей молоді в процесі індивідуальної та гуртової роботи.

На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки можна виділити такі основні напрями вивчення творчості: засто­сування системного підходу; об'єднання когнітивних і особисті­них (операційного і мотиваційного, інтелектуального і особисті­сного тощо) аспектів психології творчості; інтенсивний розвиток дослідження рефлексії; розуміння творчої діяльності як суб'єкт-суб'єктної взаємодії.

Оскільки творчість людини як діяльність і результат форму­ється під впливом соціального середовища (студентський колек­тив, стосунки з викладачами, неформальні мікрогрупи), важливо зазначити, що на її розвиток впливає інший соціальний суб'єкт (суб'єкти). Насамперед— викладач. Для того щоб студент пра­цював творчо, необхідно передусім творчо працювати виклада­чеві. Саме він повинен особистим прикладом спонукати студен­тів до творчої діяльності. Отже, вмілий педагог — це перш за все вмілий мотиватор. Він повинен створити таку педагогічну систе­му навчання, за якої бажання студентів працювати творчо будуть їхнім природним бажанням.

Зазначимо, що творча педагогічна діяльність педагога завжди органічно пов'язана з вивченням, науковим аналізом і впрова­дженням педагогічного досвіду. Педагог, який працює, творчо спирається на досягнення педагогічної науки, сам збагачує педа­гогічну теорію, розкриває закономірності педагогічного процесу, визначає шляхи його удосконалення, прогнозує результати своєї діяльності, тобто його діяльність є дослідницькою.

В. О. Сухомлинський наголошував, що робота вчителя— це творчість, а не буденне зштовхування в голови дітей знань. По­кликання вчителя він бачив у тому, щоб дитина вчилася не зара­ди оцінки, а пізнавала потяг до знань, до чогось нового, до твор­чості. Він підкреслював, що справжній учитель-майстер не може жити без творчості, повторюючи одне й те саме все своє життя. Тільки творчий педагог може розвинути творчі можливості, тво­рчі здібності в дітей. Він закликав вчителів пам'ятати головне правило педагогічної діяльності — обдарованими і талановитим є всі без винятку діти.

В основі педагогічної творчості лежить творчий стиль на­вчання. Його стержнем є стимулювання студентів до творчості в пізнавальній діяльності, а також створення педагогом відповід­них умов до прояву їх ініціативи. При цьому викладач відбирає зміст навчального матеріалу відповідно критеріям проблемності. У процесі розкриття теми він прагне налагодити відносини діало­гу зі студентами. В цих умовах процес навчання нагадує науковий процес відкриття нових знань, забезпечує високий рівень пі­знавальної активності учнів і приводить у кінцевому рахунку до формування досвіду творчої діяльності особистості. Для творчого підходу у педагогічному процесі характерні такі звернення педа­гога: «доведіть», «виділіть головне», «зробіть обгрунтований ви­сновок», «запропонуйте власний варіант» тощо. За таким стилем навчання діяльність студентів має пошуковий, проблемний, нау­ковий характер.

Тактика творчого стиля навчання передбачає такі форми по­ведінки викладача по відношенню до студента:



  • вміння поставити навчально-пізнавальні проблеми, для того щоб викликати інтерес до міркувань, роздумів, порівнянь, аналізу;

  • стимулювання до пошуку нових знань і нестандартних спо­собів вирішення проблем;

  • створення умов для підтримки самостійної, індивідуальної, пошукової діяльності.

В. І. Андреев, розглядаючи поняття «педагогіка творчості», ви­значає окрему наукову галузь про педагогічну систему діалектич­но взаємообумовлених видів людської діяльності: педагогічного виховання та самовиховання особистості в різних видах творчої діяльності і спілкування з метою всебічного і гармонійного розви­тку творчих здібностей як окремої особистості, так і творчих коле­ктивів. Важливо зазначити, що формування творчої особистості передбачає не тільки всебічний і гармонійний розвиток здібностей, які забезпечують успіх у творчій діяльності, а й розвиток мотивів і характерологічних якостей, які мають вирішальне значення для успішної творчої діяльності майбутнього фахівця на виробництві.

Л. І. Рувинський дає визначення педагогічній творчості як пошуку педагогом нових способів розв'язання проблемних за­вдань, застосування нестандартних прийомів діяльності. Він роз­глядає педагогічну творчість як здатність педагога і учня перед­бачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати про­блемні ситуації.

3. С. Левчук вважає, що педагогічна творчість проявляється в діяльності, рефлексія якої зумовлює формування особистості уч­ня як суб'єкта життєтворчості. На її думку, здатність до педагогі­чної творчості це інтегрована якість особистості, структурними компонентами якої є професійна спрямованість, професійне са­моусвідомлення, професійне мислення, діагностична культура. Дослідниця наголошує, що педагогічну творчість завжди супро­воджують самопізнання, саморозвиток та самовдосконалення, прагнення до постійного зростання.

Педагогічна творчість — це такий варіант організації профе­сійної діяльності вчителя, який на реально доступному рівні за­безпечує: розв'язання навчально-виховних завдань, що стоять перед сучасною школою, безперервне зростання загальної і про­фесійної культури педагога, його активної пошукової діяльності з підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Н. В. Кичук визначає педагогічну творчість як найважливі­ший критерій якісного становлення особистості вчителя сучас­ної школи, яка виявляється, насамперед, у соціальній потребі в творчій праці. Вона вважає, що педагогічна творчість має стати рисою кожного педагога, тобто набути масового харак­теру.

Цікавим є підхід М. М. Поташника, який визначає педагогічну творчість у контексті оптимізації навчально-виховного процесу і вважає, що пошук оптимального педагогічного рішення в конк­ретній педагогічній ситуації завжди пов'язаний з творчістю. Вче­ний зазначає, що як оптимізація навчально-виховного процесу веде до творчості, так і творчість вчителя веде до оптимізації, бо педагогічна дальність пов'язана безпосередньо з результатами і приносить задоволення лише тоді, коли оригінальне педагогічне рішення призводить до результату, який є не типовим для даних умов. Крім того, слушним є висновок М. М. Поташника зробле­ний ним на підставі вивчення діяльності педагогів-новаторів: оп­тимального варіанту без особистісного, творчого підходу досягти неможливо.

Враховуючи системний підхід у виборі методів діяльності, Ю. К. Бабанський зазначає, що саме різноманіття умов і можли­востей їх застосування по ходу уроку об'єктивно ставлять педа­гога перед необхідністю прийняти нестандартне рішення.

С. О. Сисоєва зауважує, що творчі професійні якості вчителя, творчі можливості його особистості реалізуються і розвиваються в творчій взаємодії з учнями. При цьому рівень творчої педагогі­чної діяльності вчителя впливає на ефективність розвитку твор­чих можливостей учня.

Творча діяльність неможлива без пізнавальної активності сту­дентів. Як зазначає В. І. Лозова, активізація пізнавальної діяльно­сті потребує застосування різних методів, засобів, форм навчан­ня, які спонукають особистість до виявлення активності. Для цього потрібна така організація навчального процесу, за якої об'єкт пізнання був би включеним до сфери діяльності, і діалек­тична взаємодія між ними створювала б передумови виявлення активності особистості.

Аналіз психолого-педагогічної літератури приводить до ви­сновку, що поняття педагогічної творчості об'єднує в собі дві складові: творчу діяльність педагога і учня в їх взаємодії та взає­мозв'язку, а також результати їх творчої діяльності, які ведуть до розвитку і саморозвитку особистості. Тобто творча діяльність пе­дагога завжди зумовлена індивідуально-психологічними особли­востями творчої навчальної діяльності учнів; у свою чергу, твор­ча навчальна діяльність учнів зумовлена рівнем та характером творчої діяльності викладача.

У творчій діяльності педагога максимально проявляється його індивідуальность. Разом з тим творчість кожного викладача роз­вивається в процесі колективної діяльності. Викладач проводить навчально-виховну роботу зі студентами у тісному контакті та єдності з усім педагогічним колективом навчально-виховного за­кладу. Тому результати творчої діяльності окремого педагога прямо чи побічно впливають на роботу усього педагогічного ко­лективу. В той же час колективна творча діяльність викладацько­го складу зумовлює успіх роботи кожного окремого викладача. Таким чином, основними особливостями діяльності викладача є його цілісність, творчий характер, поєднання колективної діяль­ності і індивідуальної творчості педагогів.

У цьому контексті важливою тезою є необхідність створення відповідного творчого середовища у навчально-виховному про­цесі, яке повинно включати різноманітні мотиваційні, організа­ційні, соціально-психологічні, технічні, технологічні та інші умо­ви. Таке середовище науково-педагогічний працівник створює відповідно цілям навчально-творчої діяльності, які випливають із соціального запиту, — формування творчообдарованого фахівця. При цьому більшість часу він витрачає саме на підготовчий про­цес — створення умов, які в майбутньому оточать студента в процесі його навчально-творчої діяльності.

За таких умов студент повинен мати можливість вільно і само­стійно обирати напрям своєї пізнавальної діяльності: висувати на­укові ідеї, з'ясовувати незрозуміле, поглиблювати процес пізнан­ня; рецензувати творчі роботи, вносити корективи, давати поради; ділитися своїми знаннями з іншими, допомагати товаришам, коли вони відчувають ускладнення, пояснювати незрозуміле; створюва­ти ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і прак­тичних дій; урізноманітнювати діяльність, включати до пізнання елементи праці, гри, художньої, громадської та інших видів діяль­ності; підтримувати колективну діяльність, на основі якої відбува­ється формування активної соціальної позиції тощо.

Така модель творчого середовища повинна включати наступні елементи:


  1. планування напрямів творчих процесів;

  2. організація аудиторної, самостійної, індивідуальної на нау­ково-дослідної роботи студентів;

  3. створення умов щодо здійснення творчої діяльності (раціо­нальний режим робочого часу студента, високий соціально-психологічний клімат у студентських групах, варіативність на­прямів вирішення творчих завдань та методів досягнення резуль­татів тощо);

  4. мотиваційне забезпечення досягнення високих результатів у пізнавальній діяльності;

  5. зворотний зв'язок навчально-творчого процесу з різномані­тними формами моніторингу визначення рівня сформованості творчого досвіду студента.

3. Технологія управління навчально-творчою діяльністю студентів

Сучасна дидактика вищої освіти повинна адекватно реагувати на соціальне замовлення, впроваджувати інноваційні моделі креативної підготовки менеджерів, впливаючи безпосере­дньо на результат — формування творчої особистості фахівця.

У цьому контексті вирішальне значення має запровадження моделі управління навчально-творчою діяльністю студентів, яка поєднує в собі планування стратегії освітньої діяльності, організа­цію кредитно-модульної технології, мотивацію регулярної актив­ної навчально-дослідної роботи студентів, впровадження дієвої системи зворотного зв'язку, моніторинг якості навчання тощо.

Названі процеси гостро потребують удосконалення дидактич­них основ підготовки менеджерів з урахуванням сучасних тенде­нцій та закономірностей розвитку педагогіки. Це потребує від університетської освіти досконалих механізмів швидкого ураху­вання нових запитів на ринку праці, вміння гнучко змінювати освітні стандарти і норми, розробку нових засад і принципів професійної діяльності викладацьких кадрів, які мають розуміти­ся на важливій ролі критичної переоцінки суспільного досвіду та організації навчання за новими стандартами з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем сертифікації.

Центром дидактики менеджмент-освіти (м. Харків, ХНАУ ім. В. В. Докучаева) розроблено і впроваджено в навчальний про- цес модульно-рейтингову технологію управління навчально-творчою діяльністю. В її основу покладено управлінську концеп­цію «менеджмент-освіта», яка пропонує організувати навчально-творчу діяльність студентів у відповідності з основними функці­ями менеджменту: 1) планування; 2) організація; 3) мотивація;

4) контроль. Високий рівень управління навчально-творчої дія­


льності здійснюється завдяки модульно-рейтинговим програмам,
у яких представлено систему дидактичного забезпечення навча­
льного процесу в різноманітних індивідуальних формах навчаль­
но-творчої діяльності.
Педагогічний вплив забезпечується процесом управління (викладачем та модульною програмою) і самоуправління (сту­дентами). Модульний підхід дав змогу повністю реалізувати психолого-педагогічні складові циклу засвоєння знань: вивчен­ня стану засвоєння студентами опорних сигналів, сприймання, осмислення і усвідомлення нових знань; формування відповід­них навичок і вмінь; узагальнення і систематизація навчального матеріалу.

Для реалізації ефективної діяльності системи управління НТД потрібно забезпечити високий рівень децентралізації управлінсь­кого впливу, створити таку структуру дидактичного процесу, за якої студенти матимуть можливість індивідуально виконувати завдання фахової підготовки на основі програм самостійного ви­вчення змістовних модулів. При цьому міра самоуправління на­вчальної діяльності студентів тісно пов'язана з повнотою пред­ставлення викладачем даних про структуру і засоби навчальної діяльності. Вирішення цих завдань покладено на модульно-рей­тингову програму, яка є оболонкою дидактичних підходів щодо організації навчально-творчої діяльності студентів.

Організаційні компоненти реалізації технології управління на­вчально-творчою діяльністю представлено наступним алгорит­мом: 1) визначення (уточнення) цілей освітньої програми підго­товки кадрів; 2) розроблення модульно-рейтингових програм з визначенням обсягів підготовки фахівців; 3) розроблення дидак­тичних методів, форм, засобів та прийомів навчання; 4) створен­ням системи мотиваційного забезпечення навчально-творчої дія­льності студентів; 4) організація роботи викладача з підготовки організаційно-методичного забезпечення навчального процесу;

5) організація пізнавально-творчої, індивідуально-самостійної ді­


яльності студентів під час вивчення модулів; 6) організація сис­
теми зворотного зв'язку; 7) моніторинг якості підготовки кадрів
відповідно цільової функції.

Важливою складовою цієї методики є дотримання принципу оптимізації застосування форм і методів навчання, які покликані забезпечувати високу зацікавленість і активність студентів у процесі формування професійних якостей аграрних менеджерів. При виборі методів контролю, виходячи з цілей навчання і забез­печення поетапного сходження студентів за рівнями творчого до­свіду, досягається реалізація системи методів (інформаційних, операційних, пошукових, самостійного навчання).

Одним з основних методів активізації творчої діяльності в на­вчальному процесі є ігровий метод з використанням дидактичних і ділових ігор, рольового моделювання виробничих ситуацій; складання та рішення тематичних кросвордів; проведення семі­нарів в активній формі; дебатних турнірів тощо. У процесі ігро­вого методу слухачі відпрацьовують навички колективної взає­модії, вміння приймати рішення за певними обмеженнями (часу, інформації тощо), досвід творчої діяльності. Результати педагогі­чних експериментів свідчать, що при використанні ігрового ме­тоду в поєднанні з модульно-рейтинговою технологією майже на 25 % збільшується кількість студентів, які працюють на рівні творчого досвіду.

Оскільки творчість як продуктивна діяльність людини базу­ється на сукупності вмінь: інтелектуально-логічних, інтелектуа­льно-евристичних, методологічних, світоглядних, комунікатив­них, аутодидактичних (здатності до самоуправління) та інших, можна зробити висновок, що цільова функція творчості предста­влена двома компонентами: процесом організації НТД та резуль­татом сформованості творчого досвіду.



4. Дидактичні ігри в системі управління навчально-творчою діяльністю студентів

Навчальний процес повинен враховувати тенденції со­ціально-економічного розвитку суспільства, особливості психо­логії молоді, а методи та форми навчання реалізовувати на прак­тиці: принципи ініціативи, індивідуалізації, самостійності, змаган­ня, творчого підходу до одержання знань. Студент повинен без примушування прагнути до систематичної, плідної та ретельної навчально-творчої діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що змагання в більшості випадків дає значно більший ефект у підвищенні активності студентів, ніж їх зовнішня мотивація. То­му для реалізації цих вимог значне місце в педагогічній діяльнос­ті викладача повинні займати дидактичні ігрові методи навчання. Ігровий метод характеризується трьома основними ознаками; 1) визначає мету, спрямовану на зміст освіти, що підлягає засво­єнню; 2) передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності, 3) визначає характер взаємодії викладача і студентів.

Якщо проаналізувати з позиції сучасної науки діяльність лю­дини, то виявиться, що гра в ній займає провідне місце і є однією з потреб людини. На біогенному рівні — це потреба в активності руху, на психофізіологічному — потреба в емоційній насиченос­ті, на творчому — потреба подолання, виявлення волі. Навчаль­ний процес, побудований на основі ігрових дидактичних форм, допомагає значно активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі компоненти розвитку особистості. А. С. Мака­ренко зазначав, що у грі особистість активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона виконує у грі різні ролі: організатора, виконавця, творця, знаходить умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

Порівняно з іншими формами навчання, ігрові методи мають такі позитивні аспекти: висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь; формується вміння співпрацювати; форму­ються мотиви навчання; розвиваються гуманні стосунки між сту­дентами; розвивається навчально-творча діяльність (планування, рефлексія, контроль, самоконтроль). У дидактичній грі навчальні завдання виступають опосередковано, що забезпечує їх ефектив- ність. К. Д. Ушинський писав, що у грі формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце і воля.

Дидактична гра— це спосіб взаємодії педагога й студентів, зумовлений ігровою ситуацією, що веде до реалізації дидактич­них завдань і цілей навчання. Мета дидактичних ігор — активізу­вати процес пізнання студентської аудиторії, заглибитися в зміст дисципліни, що вивчається; розвинути навички колективної вза­ємодії, набути досвід творчої діяльності, а також визначити рі­вень підготовки майбутніх керівників і фахівців до професійної управлінської діяльності.

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компо­ненти: спонукальний (потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання брати участь у грі); орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності); виконавчий (дії, операції, які надають можливості реалізувати ігрову дидактичну мету); контрольно-оцінний (коригування та стимулювання активності в ігровій діяльності).

Для дидактичних ігор характерні такі особливості:


  • наявність ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності;

  • активізація мислення і поведінки студентів;

  • високий рівень залучення студентів до навчального процесу;

  • самостійність у прийнятті рішення;

  • формування великої кількості горизонтальних зв'язків між студентами, тісна взаємодія із викладачами;

  • посилення емоційності, творчий характер заняття;

  • бажання набути вмінь, навичок за відносно короткий термін.

Дидактичні ігри проектуються з урахуванням соціально-психо­логічних умов педагогічного процесу і дидактичних принципів. Моделювання дидактичної гри у відповідності з її призначенням заключається в розробці алгоритму, правил, методичного та організа­ційно-технічного забезпечення. Ця робота здійснюється шляхом по­єднання поетапної системи контролю і модульно-рейтингової техно­логії навчання, що забезпечує не тільки спрямування студентів на фахову і професійну підготовку, але й розвиток їх творчих здібнос­тей і формування навичок науково-дослідної діяльності.

Аналіз досвіду практичного втілення цієї концептуальної ідеї в навчальний процес свідчить, що найбільш дієвою та ефектив­ною є та система, яка сприяє максимальному прояву здібностей студента, його самореалізації, коли на основі фахових знань фо­рмуються професійні вміння і навички творчої науково-дослідної діяльності.

Розглянемо приклади організації проведення дидактичних ігор, які апробовані центром дидактики менеджмент-освіти в на­вчальному процесі вищого навчального закладу.

«Конкурс КВК»— це дидактична гра, яка є елементом навчально-творчої і науково-дослідної діяльності студентів, вагомою формою їх мотивації до активізації процесу пізнання і набуття навичок наукового проектування виробничих ситуа­цій при проведенні проміжного або підсумкового контролю.

Форма проведення: змагання між студентами за всесвітньо ві­домою ігровою формулою «КВК» щодо визначення рівня сфор­мованих знань, умінь та навичок з вирішення виробничих про­блем у певній галузі.

Загальні критерії оцінювання: високий рівень теоретичних знань та вмінь щодо вирішення практичних завдань; реалізація творчих компонентів діяльності; наявність елементів гумору та кмітливості, гарне художнє оформлення.

Для участі в конкурсі кожна академічна група потоку формує команду на чолі з капітаном. Для проведення конкурсу створю­ється журі в складі викладачів відповідної кафедри. До складу журі доцільно запрошувати представників виробництва, аспіран­тів, студентів старших курсів. Після ознайомлення зі сценарієм, кожна команда виробляє технологію підготовки до конкурсу. Пе­релік етапів конкурсу і критеріїв їх оцінки наведено нижче. По завершенню кожного етапу КВК журі оцінюють виступи команд балами рейтингу (за 5-бальною шкалою). Результати оцінки за­носяться у відомість. Після завершення всіх етапів конкурсу журі підводить загальні результати. Студенти, які продемонстрували високі теоретичні знання і вміння творчо вирішувати завдання, заохочуються грамотами, нагороджуються цінними подарунками.

Тематичний конкурс проводиться за 2—3 тижні до початку екзаменаційної сесії. КВК проходить у лекційній аудиторії (акто­вій залі), де крім студентів, що вивчають дану дисципліну, доці­льна присутність студентів інших курсів, викладачів. Загальний регламент конкурсу — 2—2,5 год.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка