Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет



Сторінка1/15
Дата конвертації02.04.2016
Розмір4.06 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ



ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ та ІННОВАЦІЙ


СХВАЛЕНО

Протокол засідання кафедри

соціології та політології
№____ від ____ __________ 20__р





Завідувач кафедри
«____» «_________» 20_ р.

Рецензент



КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


з нормативної навчальної дисципліни циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки
Методика викладання у вищій школі

для студентів всіх форм навчання



Галузь знань: 0305 «Економіка і підприємництво», 0306 «Менеджмент і адміністрування»

Напрям(и) підготовки: ЕТ,ЕМС,ЕПР,ЕПІ,ЕПЕК,МПР,ФПР,БД,ЕФК,ОА, УПЕП, АМ,МП,ЗЕД,МПТ,МІД

Розроблено: доцент кафедри

соціології та політології, к.психол.н. _______________

Донецьк, 20___


УДК 37:65.012

Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з нормативної навчальної дисципліни циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки «Методика викладання у вищій школі» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання технічних і природничих галузей знань / Укл. Л.С.Яковицька, Т.О.Ломова. - Донецьк: ДоНТУ, 2011. – 25с.


Конспект лекцій містить теоретичний матеріал згідно вимогам освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво».
Укладачі:

Л.С.Яковицька, доцент

Т.О.Ломова, доцент

ЗМІСТ
Загальні положення з дисципліни «Методика викладання у вищій школі» .5

Вступ.................................................................................................................. ..5

Мета і завдання курсу.........................................................................................7

Тема 1. Європейська освітня інтеграція……………………………………..12

Тема 2. Сучасний розвиток освітніх інституцій…………………………….20

Тема 3. Дидактичні основи підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти ……………………………………………………………………………59

Тема 4. Організація навчального процесу в системі підготовки спеціалістів з менеджменту організацій…………………………………………………….75

Тема 5. Педагогіка як наука………………………………………………….92

Тема 6. Структура педагогічної діяльності…………………………………96

Тема 7. Основи дидактики вищої школи………………………………….123

Тема 8. Педагогічне проектування і педагогічні технології………………131

Тема 9. Організація модульно-рейтингової та кредитно-модульної технологій навчання………………………………………………………………………233

Тема 10. Дидактичні основи управління навчально-творчою діяльністю…273

Тема 11. Основи підготовки лекційних курсів …………………………….291

Тема 12. Основи комунікативної культури педагога………………………311

Тема 13. Педагогічна комунікація …………………………………………..327

Список рекомендованої літератури...........................................................................................................115

Структура конспекту лекцій з навчальної дисципліни

1. Титульний лист (Містить відомості про: розробника курсу лекцій; рецензента; кафедру, якій доручено викладання навчальної дисципліни; факультет, до якого належить відповідна кафедра та назву вищого учбового закладу. Зразок 13 додається).

2. Зміст. (Містить: найменування тем лекційного курсу; найменування тем лекцій; номери сторінок конспекту, з яких починається зміст відповідних тем навчальної дисципліни та тем лекцій).

3. Вступ. (Містить найменування документів, що є підставою для розробки конспекту лекцій. Такими документами є освітньо-професійна програма відповідної галузі знань та навчальний план відповідного напряму підготовки для нормативних дисциплін та вибіркових дисциплін, які передбачені ОПП, а для вибіркових дисциплін, які передбачені кафедрою – навчальний план відповідного напряму підготовки).

4.Зміст лекцій. (У логічній послідовності містить навчальні цілі та план лекції, стислий виклад лекційного матеріалу з посиланнями на літературу, що використовувалась).

5.Література. (Містить перелік літературних джерел з їх підрозділом на основні та додаткові, які використовувались при написанні конспекту лекцій з навчальної дисципліни).



ВСТУП

В умовах посилення процесів глобалізації світової економіки питання підвищення ефективності вищої освіти набувають величезної актуальності. В умовах, коли в постіндустріальних державах спостерігається революція інтелектуалів, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, саме вища освіта має забезпечити не лише засвоєння студентами системи знань, а й прищепити їм уміння самостійно генерувати нові знання. Тому на вищу освіту теж чекають значні зміни, особливо у сфері методики викладання навчальних дисциплін.



Предметом дисципліни «Методика викладання у вищій школі» є вивчення нових вимог до вищої освіти з точки зору економічних, соціальних, демографічних, екологічних факторів; ознайомлення з процесами, які відбуваються в європейському освітньому просторі, та з новітніми методами і формами навчання у вищі.

Мета викладання дисципліни: засвоїти теоретичні і практичні питання, які пов’язані з  загальними засадами методики викладання у вищій школі. Розглянути систему вищої освіти в Україні, напрями вдосконалення вищої освіти і Болонський процес, структуру системи вищої освіти в Україні, зміст освіти у вищій школі, методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі, форми організації навчання у вищій школі, сучасні технології навчання у вищому навчальному закладі, контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів.
Основні завдання дисципліни:

  • усвідомлення нової ролі вищої освіти в умовах глобалізації світової економіки і розвитку інтелектуального потенціалу;

  • ознайомлення з основними проблемами адаптації вищої освіти України до вимог Болонського процесу;

  • засвоєння основних принципів організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України;

  • оволодіння практичними навичками та методами проведення занять.

Лекція— основна форма проведення навчальних за­нять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєн­ня теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основ­ний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навча­льною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими-фахівцями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У ви­ключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.

Кожен черговий лекційний матеріал викладач компонує на­вколо головної ідеї («опорної бази»). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням.

Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомен­дують лекторові шліфувати лекційний матеріал за такою послі­довністю: 1) виступ у собі (матеріал потрібно «пережити», щоб він мав особистий відбиток); 2) виступ для себе (внутрішній мо­нолог за текстом); 3) виступ для уявних слухачів (тренування до­повіді).

У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути склад­ною. Залежно від мети лекції в ході роботи з аудиторією коригується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. У викладанні вище зазначеного курсу ми прагнули завчасно врахувати склад, рівень та інтереси студентів, їх настрій і можливу реакцію.

В основу лекційного курсу покладено метод «опо­рної бази», який полягає у базовому нагромадженні з кож­ного окремого питання лекції найбільш важливого матеріалу, з метою підвищення продуктивності процесу навчання. Основні принципи цього методу полягають у наступному: виклад матеріалу великими часовими «порціями»; повторення викладеного кілька разів; зво­ротний зв'язок з аудиторією у вигляді обговорення матеріалу.

У результаті вивчення курсу студент повинен:



Знати сутність і своєрідність навчально-виховного процесу у вищій школі; структуру, психолого-педагогічні аспекти організації навчально-пізнавальної діяльності студентів; критерії відбору, принципи структурування змісту навчального курсу у вищій школі; сучасні інтерактивні методи та форми організації навчання студентів; норми, критерії оцінювання знань, умінь студентів; сутність та особливості виховання студентської молоді; особливості діяльності педагога вищої школи.

Уміти визначати і планувати структуру та зміст навчального заняття; самостійно проводити лекційні, практично-семінарські заняття; складати навчальні програми з курсу; застосовувати сучасні методи навчальної діяльності у вищі; застосовувати методи, прийоми організації виховного впливу на студентів; розв’язувати педагогічні конфлікти у різноманітних ситуаціях; організовувати продуктивне спілкування зі студентами.


Зміст навчальної дисципліни
Тема 1. Європейська освітня інтеграція

Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Необхідність реформування системи освіти України. Системи вищої освіти в країнах Європи.

Болонський процес як засіб інтеграції і демокра­тизації вищої освіти країн Європи. Цілі, принципи та етапи формування Європейської системи вищої освіти в Україні.

Європейська кредитно-трансферна система (ECTS). Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) у вищу освіту України.



Тема 2. Сучасний розвиток освітніх інституцій

Соціальна роль вищої освіти. Провідні фактори соціального і економічного прогресу. Масштабні реформи національних систем освіти. Позитивні «напрацювання» вищої школи України. Технічний університет як елементарний навчальний заклад щодо підготовленості педагогічних кадрів, і інтелектуального розвитку студентів.

Головні риси фундаменталізації освіти у вищій школі. Вимоги до посилення гуманітарної та фундаментальної компонент систем освіти. Підготовка висококваліфікованих професіоналів, як найважливіше завдання вищої школи. Формування багаторівневої інтеграції технічного та фундаментального знання.

Гуманітаризація освіти, як умова для самореалізації, самовизначення особистості студента у просторі сучасної культури. Концепції гуманізації та гуманітаризації в технічному університеті. Критерії гуманізації освіти. Міждисциплінарна природа сучасного знання.

Особливості сучасного революційного розвитку наукового пізнання. Виховні компоненти професійної освіти. Цілі виховання, його зміст, методи і засоби. Рівні інформатизації освітнього процесу.

Тема 3. Дидактичні основи підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти

Концепція підготовки управлінських кадрів. Формування економіко-управлінського мислення. Проблеми економічного виховання.

Педагогіка. Предмет педагогіки. Педагогічна система. Дидактика як наука і мистецтво. Предмет дидактики. Дидактичні прин­ципі педагогіки.

Економічне мислення, як складова економічного навчання. Особливості підготовки управлінських кадрів. Особливості організації самостійної роботи студентів. Зміст освіти. Освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні. Етапи процесу навчання.

Професійно-кваліфікаційна модель менеджера-економіста. Система формування професійних менеджерів сучасної генерації.

Тема 4. Організація навчального процесу в системі підготовки спеціалістів з менеджменту організацій

Навчальний план. Навчально-методичний комплекс. Технічні засоби навчання Розроблення навчальних програм і узгодження їх з типовими. Тематичний план: зміст і порядок затвердження, види навантаження в організації праці викладача. Розподіл часу між усіма видами навантаження. Планування навантаження на навчальний рік і семестр.

Форми роботи і завдання кафедри. Методи організації роботи кафедри. Роль кафедри в управлінні навчальним процесом. Викладач як організатор освітнього середовища. Форми навчального процес у вищих навчальних закладах. Основні види навчальних занять.

Тема 5. Педагогіка як наука

Предмет педагогічної науки. Її основні категорії. Виховання, як складне соціальне явище. Дослідженнями проблем змісту, форм, методів виховання. Головні функції виховання.

Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Міждисциплінарний підхід у дослідженні проблем педагогічної науки. Нові можливості у дослідженні процесів виховання.

Тема 6. Структура педагогічної діяльності.

Педагогічний акт як організаційно-управлінська діяльність. Ефективні прийоми і способи навчання. Принципи педагогічної рефлексії. Відмінні риси управління навчальним процесом.

Самосвідомість педагога і структура педагогічної діяльності. Основний зміст діяльності вузівського викладача. Поєднання педагогічної і наукової роботи. Показники рівня освоєння педагогічної діяльності. Структура професійно необхідних властивостей педагога.

Дидактика і педагогічна майстерність викладача вищої школи. Ролі дидактики в діяльності викладача середньої і вищої школи. Шляхи вдосконалення педагогічної майстерності викладача вищої школи.



Тема 7. Основи дидактики вищої школи

Дидактика,як найважливіша галузь наукового знання. Базові поняття дидактики. Сутність, структура, логіка функціонування та розвитку навчального процесу у вищій школі. Основі етапи оволодіння систематизованими науковими знаннями.

Принципи навчання як основний орієнтир у викладацькій діяльності. Методи навчання у вищій школі. Способи навчальної роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учнів за рішенням різних дидактичних завдань.

Тема 8. Педагогічне проектування і педагогічні технології

Етапи і форми педагогічного проектування. Об'єкти педагогічного проектування. Педагогічна ситуація та її структура. Проектування технології навчання, як проектування змісту дисципліни, форм організації навчального процесу, вибір методів і засобів навчання.

Класифікація технологій навчання вищої школи. Модульна побудова змісту дисципліни і рейтинговий контроль. Види рейтингового контролю при модульному навчанні. Сутність, принципи проектування та тенденції розвитку сучасних освітніх технологій. Алгоритм проектування узагальненого логічного конструкту навчальних дисциплін.

Інтенсифікація навчання та проблемне навчання. Форми і засоби проблемного навчання. Методи активного навчання.



Тема 9. Організація модульно-рейтингової та кредитно-модульної технологій навчання

Концепція модульно-рейтингового навчання. Відмітні риси модульного навчання. Навчальний модуль. Модульний контроль. Рейтинг успішності студентів та організація його формування.

Принципи модульного навчання. Методика побудови модульних програм. Формування змісту навчальних модулів. Створення умов для організації модульно-рейтингового навчання. Зворотний зв'язок у модульно-рейтинговому навчанні.

Організація навчального процесу за кредитно-модульною технологією. Заліковий кредит. Система ECTS. Методика розроблення кредитно-модульних програм.



Тема 10. Дидактичні основи управління навчально-творчою діяльністю

Навчально-творча діяльність. Об'єкт і предмет дослідження НТД. Управління навчанням. Методи управління НТД.

Теорія поетапного формування творчого досвіду В. П. Беспалька. Етапи прийняття науково обґрунтованого рішення творчої проблеми.

Модель системи управління НТД. Проектування системи управління НТД. Процес управління НТД.

Навчально-дослідна робота студентів. Організація роботи студентських наукових гуртків.

Тема 11. Основи підготовки лекційних курсів

Письмовий текст як засіб організації та передачі інформації. Інформативні одиниці тексту. Науково-навчальний текст, його функції. Проектування описового навчального тексту лекції. Дедуктивні та індуктивні методи викладу навчального матеріалу.

Методичні аспекти викладу лекційного тексту. Психологічні особливості сприйняття усного мовлення. Лекторська майстерність.

Психологічні особливості діяльності викладача при підготовці і читанні лекції. Способи підготовки та читання лекції. Читання лекцій для студентів-заочників. Основні стилі лекційного викладання.



Тема 12. Основи комунікативної культури педагога

Культура мови. Негативні явища мовної культури. Ознаки загальної культури мовлення.

Культура мови і орфоепія. Сучасні мовленнєві норми. Вибір граматичних форм і конструкцій. Мовні огріхи педагогів.

Складові ораторського мистецтва. Ораторські прийоми. Уміння триматися перед аудиторією. Психологічні аспекти красномовства. Особливості психології ораторського праці.



Тема 13. Педагогічна комунікація

Сутність і генезис педагогічного спілкування. Гуманізація навчання як основа педагогічного спілкування. Стилі педагогічного спілкування. Типологія професійних позицій вчителів.

Діалог і монолог в педагогічному спілкуванні. Зміст і структура педагогічного спілкування. Етапи педагогічного спілкування. Соціально-психологічних вимог до лекції.

Особливості педагогічного спілкування у вузі. Основні вимоги до відносин "викладач-студент", "студент-студент". Стиль спілкування. Система тренінгів педагогічного спілкування.


Тема 1. Європейська освітня інтеграція
План

1. Концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні.

2. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти.

3. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу.



1. Концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні

У сучасному світі, який увійшов у трете тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності захід­ної культури: парламентаризм, права людини, права національ­них меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отри­мання освіти будь-якого рівня та інше, що с невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

Для України в культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція — це входження до єдиної сім'ї європейських наро­дів, повернення до європейських політичних і культурних тради­цій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інте­грації — це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу Указами Президента України затвер­джено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандар­тів в освіті, науці й техніці, поширення власних культурних і на­уково-технічних здобутків у ЄС.

Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на кон­такт і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загально­європейських програм наукових досліджень.

Прогягом 1992—2005 pp. Міністерство освіти і науки України на підставі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів щодо створення нової нормативно-правової бази національної вищої осві­ти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціо-політична система України, вона ще не забезпечує потрібної яко­сті. Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов'язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.

Необхідність реформування системи освіти України, її удо­сконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється проце­сами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі. Зазначені процеси диктують необхідність визна­чення, гармонізації та затвердження нормативно-правового за­безпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

Держава є основним джерелом фінансування освіти й залишає за собою основні функції управління освітньою діяльні­стю. Більшість ВНЗ підпорядковано профільним міністерствам. Навчання безкоштовне, але студенти сплачують за використання інфраструктури студмістечок, проживання, харчування тощо.

У США понад 2500 коледжів з чотирирічним курсом навчання (бакалаври) та університетів, у яких навчаються майже 15 млн студентів (близько 600 тис. — іноземці). Разом з приватним існує державна вища освіта. Система вищої освіти США теж децентра­лізована. Кожен штат має повноваження проводити свою освітню політику у відповідності до федерального закону про освіту. Ко­жен університет має свою систему оцінювання знань і диплом. Студентів приваблює насамперед можливість вибору навчальних дисциплін та практична спрямованість освіти. Останні 10 років США акцентують увагу на науковій діяльності університетів, ро­блячи ставку на розвиток наукового потенціалу країни. З 2002 р. державна політика у сфері освіти спрямована на підвищення яко­сті і доступності освіти в країні. У 2004 р. видатки на освіту ста­новили 2,3 % ВВП.

У Росії дворівнева система освіти була введена на два роки раніше, ніж в Україні, але, як і в нас, поряд з рівнем бакалавра і магістра зберігається рівень дипломованого спеціаліста. В країні останній час закріплена міждисциплінарність, шо дає можливість студентам обирати курси на різних факультетах.

Японія має близько 600 університетів, з яких 425 приватні. У вищих навчальних закладах навчається майже 2,5 млн студен­тів. Однак у цій країні багато «карликових» університетів, у яких іноді навчається всього 200—300 студентів. У всіх вузах навчан­ня платне. Залежно від престижності навчального закладу і попу­лярності спеціальності вартість навчання становить 5—-100 тис. доларів. Розмаїття мережі навчальних закладів призвело до зни­ження якості освіти. Колишній президент університету Тама Гри-горі Кларк назвав ситуацію в японських вузах «освітнім комуніз­мом», коли студенти роблять вигляд, що вони вчаться, а ви­кладачі вдають, що вони навчають. Виправити таку ситуацію повинна освітня реформа 2001 p., зміст якої полягає в скороченні вищих навчальних закладів за рахунок їх об'єднання в націона­льні університетські корпорації. Крім того, планується впровади­ти наукову діяльність в освітній процес, про що свідчить лозунг: «30 Нобелівських лауреатів за 50 років».



2. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти

Основна концепція — участь вищої освіти України в Боннських перетвореннях має бути спрямована лише на її розви­ток і набуття нових якісних ознак, а не втрату кращих традицій і зниження національних стандартів якості.

Слід зауважити, що спроби надати вищій школі загальноєвро­пейського характеру фактично розпочалися ще в 50-ті роки ми­нулого століття з підписання Римської угоди.

У подальшому ці ідеї знаходили свій розвиток у рішеннях цілого ряду конференцій міністрів освіти європейських країн, зокрема:



  1. Лісабонська конвенція під егідою Ради Європи — «Про визнання кваліфікацій», 1997 р. Лісабонська угода декларує на­явність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за якими більшість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем вищої освіти і на­уки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці.

  2. Сорбонська декларація (1998), коли міністри освіти Фран­ції, Німеччини, Великобританії та Італії підписали Сорбоннську декларацію, яка починається словами: «Останнім часом європей­ський процес набув надзвичайно великого розвитку. Та якими б суттєвими не були ці здобутки, вони не повинні затіняти той факт, що Європа це не лише зона евро, банків та економічних інститутів: вона також має бути Європою знань».

  3. Болонська конвенція стала основою для розвитку Болон­ського процесу. Вона підписана 19 червня 1999 р. 29 євро­пейськими країнами. «Болонським процесом» останніми роками прийнято називати діяльність європейських країн, спрямовану на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися до 2010р. привести свої освітні системи у відповідність до єдиного стандарту.

Вихідні позиції учасників процесу в тексті Болонскої деклара­ції формулюються так: «Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід'ємною складового зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян.

Болонський процес — один з інструментів не лише інтегра­ції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тен­денції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок у якісну освіту шляхом заохочення кра-їн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Нині східноєвропейські країни лише починають приймати Бо­лонські ідеї.

Продовженням Болонських ідей стали такі навчально-наукові організаційні заходи: Саламанська конференція європейських ВНЗ (Саламанка, 2001); Празьке комюніке міністрів європейсь­ких країн (Прага, 2001); Берлінське комюніке міністрів європей­ських країн (Берлін, 2003); Бергенська конференція міністрів єв­ропейських країн (м. Берген, Норвегія, 19 травня 2005).

Основна ідея цих документів — двоступенева структура ви­щої освіти, використання системи кредитів CCTS, міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі квалі­фікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра в інших європейських країнах.

Причини запровадження Болонської концепції:


  1. Докорінні перетворення в економічних системах усіх розви­нутих країн. Можна стверджувати, що нині відбувається небува­ла за масштабами революція в економічній сфері.

  2. Друга причина пов'язана з тим, що нині конкуренція все бі­льше переноситься в наукову сферу. Зараз виграє той, хто здат­ний швидше розробити і впровадити у виробництво новий товар. Враховуючи те, що наука і творчість починають відігравати про­відну роль у розвитку економіки, організації та фірми прагнуть набирати собі не просто високоосвічені кадри, а молодь віком до 30-ти років, яка здатна до нестандартного продуктивного творчо­го мислення.

  3. Внутрішня зацикленість національної системи освіти. Практика довела, що система освіти, не пов'язана з виробницт­вом, не може готувати спеціалістів для практичної роботи.

А. Прагнення об'єднати розрізнені потенціали європейських країн у єдиний економічний механізм. Адже після створення Єв­ропейського Союзу, введення єдиної грошової одиниці (євро) Європа мала б бути єдиною. Проте реально цього не відбулося. Виникли проблеми з різними рівнями підготовки фахівців та трудовими законодавствами європейських країн, що стало на пе­решкоді переміщенню населення в межах Європи з метою одер­жання роботи через відмінність дипломів про вищу освіту.

5. Сполучені Штати Америки значно випереджають Євро­пейські країни з ряду показників, які відносяться до системи освіти. Перший показник — це частка вже підготовлених фахів­ців, що мають вищу освіту. В Європі цей показник вдвічі ниж­чий, ніж у Сполучених Штатах. Другий показник— кількість іноземних громадян, що навчаються в країні. У США число іно­земних студентів перевищує 500 тисяч осіб. Ця цифра значно пе­реважає кількість студентів-іноземців, які опановують знання в європейських університетах. Третій показник — розвиток науки й інтенсивність нарощення наукового потенціалу. Сполучені Штати Америки на фінансування наукових досліджень щороку виділяють понад 3 % від валового національного доходу. Країни Європи вкладають у науку в середньому 1,9 %.

Отже, постало питання про те, що якщо країни Європейського співтовариства не зможуть інтегруватися повністю, то роздрібне­на і розрізнена економіка Європи не зможе бути економічно ефе­ктивною, протистояти зростаючому конкурентному опору США та Японії.

Мета Болонського процесу:



  1. підвищити якість освітніх послуг та набути європейською освітою незаперечних конкурентних переваг;

  2. розширити доступ до європейської освіти;

  3. сформувати єдиний ринок праці вищої кваліфікації в Єв­ропі;

  4. розширити мобільність студентів та викладачів;

  5. прийняти порівнювану систему ступенів вищої освіти з ви­дачею зрозумілих у всіх країнах Європи додатків до дипломів;

  6. підвищити рівень конкурентоспроможності Європейської системи вищої освіти.

Принципи Болонського процесу:

  1. Введення двох циклів навчання. Перший цикл для одержання ступеня бакалавра з тривалістю навчання 3—4 роки. Другий цикл — для одержання ступеня магістра (1—2 роки навчання пі­сля бакалаврату) або для одержання ступеня доктора.

2. Введення кредитної системи. Пропонується ввести в усіх національних системах освіти єдину систему обліку трудомістко­сті навчальної роботи в кредитах. Систему пропонується зробити накопичуваною, здатною працювати в рамках концепції «на­вчання протягом усього життя».

  1. Контроль якості світи. Оцінювання якості освіти буде гру­нтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях та навичках, які набули випускники. Оцінку будуть да­вати незалежні акредитаційні агентства.

  2. Розширення мобільності. Передбачається на основі вико­нання попередніх пунктів розвиток мобільності студентів та ви­кладацького складу.

  3. Забезпечення працевлаштування випускників. Проголошу­ється орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: знання випускників мають застосовуватись і використовуватись в усій Європі.

  4. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із завдань, що мають бути вирішені в ході Болонського процесу, залучення до Європи велику кількість студентів з інших регіонів світу.

  5. Вища освіта повинна ґрунтуватися на наукових дослі­дженнях. Викладачі повинні обов'язково мати тему наукових до­сліджень і пов'язувати її з навчальним процесом. Залучати сту­дентів до науково-дослідної роботи.

Вищенаведені принципи грунтуються на основі статуту євро­пейських університетів XIX ст., який визначає три основні функ­ції ВНЗ: 1) освітня (просвітницька, виховна); 2) культурологічна; 3) наукова.

3. Адаптація вищої освіти України до вимог болонського процесу

Неадекватність системи вищої освіти Украї­ни Європейським освітнім стандартам

1. Ступенева система підготовки фахівців. В Україні стру­ктура ступеневої підготовки фахівців з вищою освітою не по­вністю відповідає уніфікованим умовам структури, що діють у європейському співтоваристві. При цьому акцентуємо увагу на тому, що: Болонська декларація не передбачає освітньо-кваліфіка­ційного рівня спеціаліст; бакалавр за європейськими взірцями — це фахівець з по­вною вищою освітою.

2. Система організації навчального процесу. Організація на­вчального процесу в Європі ґрунтується на основі кредитно-модульної системи.

3. Система навчального навантаження грунтується на євро­пейській кредитно-трансферній системі (ECTS). Остання перед­бачає ведення системи обліку навчального навантаження однако­во для всіх європейських країн. Введення такої системи є нагальною потребою з огляду на мобільність студентів, необхід­ність перезарахування результатів навчальної діяльності. Креди­ти ECTS відображають загальне навантаження студента при ви­вченні певного курсу або якоїсь його частини (блоку). Кредити враховують усі види навчальної роботи (лекції, семінари, лабора­торні заняття, заліки, екзамени, практику тощо) і забезпечують уніфікований підхід до визначення трудомісткості освітньої дія­льності студентів.

При використанні ECTS навчальний рік еквівалентний 60 кре­дитам. У навчальному році повинно бути не більше 12 дисциплін (6 у семестр). Якщо поділити 60 кредитів на 12 дисциплін, отри­маємо навчальне навантаження на одну дисципліну на рівні 5 кредитів. Більшість дисциплін за Болонським взірцем мають 4— 5, кредитів, а у вітчизняній практиці 1—2 кредити.

Для вирішення цієї неадекватності необхідно вико­нати такі завдання:

1. Впровадити кредитно-модульну систему. Кредитно-модульна технологія навчання (КМТН) запроваджується з метою подальшої гуманізації і демократизації навчального процесу; ор­ганізації найбільш раціонального та ефективного засвоєння ви­значених знань з максимальним використанням індивідуальних, індивідуально-групових форм навчання; стимулювання студентів до систематичної навчальної праці через вільний вибір навчаль­них дисциплін для самостійного вивчення, створення якнайспри-ятливіших умов для якомога повнішого засвоєння студентами навчального матеріалу, організації модульного контролю і пере­творення його в дійовий механізм управлінського процесу [11].

Очікуваними соціальними, економічними та іншими наслід­ками впровадження кредитно-модульної системи організації на­вчального процесу можуть бути:


  • інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців;

  • систематичність засвоєння навчального матеріалу;

  • установлення зворотного зв'язку з кожним студентом на ви­значених етанах навчання;

  • контроль та своєчасне коригування навчально-виховного процесу;

  • підвищення мотивації учасників навчально-виховного про­цесу, зменшення пропусків навчальних занять;

  • психологічне розвантаження студентів у кінці семестру;

  • підвищення відповідальності студентів за результати навча­льної діяльності;

  • максимальне забезпечення потреб особи у виборі освітнього рівня та кваліфікації:

  • підвищення рівня адаптації особи до зміни вимог ринку праці;

  • скорочення непродуктивного навчального часу (за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій);

  • економія матеріальних ресурсів (опалення, електроенергія) тощо.

  1. Переглянути перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, на основі ви­вчення тенденцій розвитку потреб національного та світового ринків праці;

  2. Ступеневу систему підготовки фахівців пропонується здій­снювати на двох рівнях: бакалавр (3—4 роки) — освітньо-квалі­фікаційний рівень з повною вищою освітою; магістр двох типів: магістр прикладного напряму за відповідною спеціальністю ба­калавра (1 рік); магістр науки (2 роки).

4. Переглянути та удосконалити освітньо-професійну про
граму підготовки бакалаврів і магістрів
з метою укрупнення ди­
сциплін (не більше ніж 6 за в семестр).

  1. Запровадити стандартизований додаток до диплому.

  2. Впровадити систему організації навчального процесу з ура­хуванням положень системи ECTS (європейська кредитно-транс­ферна система).



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка