Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет “затверджено”



Скачати 415.38 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір415.38 Kb.
1   2   3

Види евтаназії


В теорії розглядають два види евтаназії: пасивна евтаназія (зумисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого) і активна евтаназія (введення помираючому ліків або інші дії, котрі викликають швидку смерть). Активної евтаназією часто ввважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).

Сьогодні про евтаназію говорять не лише стосовно важко хворих осіб, але також у випадку появи на світ дитини із серйозними вадами розвитку – евтаназія новонароджених.

Існує ще один вид евтаназії – соціальна евтаназія, у якій рішення позбавити когось життя залежить від суспільства, яке виходить з міркувань, що кошти, необхідні для лікування безнадійно хворих дорогими препаратами, внаслідок їх евтаназії будуть збережені для лікування тих хворих, які після одужання зможуть повернутися до нормальної робочої діяльності. Така загроза йде з боку економіки, яка керується критерієм «витрати – вигоди».

Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативне лікування, яке використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, в лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні застосовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім’я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому.


Аргументи за і проти


Можливо визначити відношення до евтаназії допоможуть слова філософа Сенеки: «Смерть має бути всьому, вона закон, а не кара».

ПСИХОЛОГIЯ ПОМИРАЮЧИХ ХВОРИХ

 Психологiчнi особливостi помираючих хворих входять до предмета вивчення танатології - науки про вмирання. Нині прийнято видiляти 5 стадiй психiчного стану, через якi проходять пацiєнти, що помирають вiд невилiковного захворювання:

1. Стадiя вiдмови, несприйняття трагiчного факту. Домiнують вислови: «Тiльки не я», «не може бути», «це не рак» тощо. Заперечується факт смертельного захворювання, зростає тривога, пацiєнт активно обстежується у рiзних спецiалiстiв, використовує будь-якi методи лiкування, можлива анозогнозiя.

2. Стадiя протесту: «Чому саме я? У мене ж ще стiльки справ» i т.ін. Ця стадiя дуже важка для хворого i його родичiв. Вони часто звертаються до лiкаря з запитаннями, скiльки ще залишилося жити. Прогресують реактивна депресiя, виникають суїцидальнi тенденцiї. На цьому етапi дуже важлива допомога психолога, пiдтримка членiв сім’ї.

3. Прохання про вiдстрочку. У цьому перiодi вiдбувається сприйняття iстини i того, що вiдбувається, але «не тепер, ще трошки». Бiльшiсть, навiть ранiше невiруючi пацiєнти, звертаються подумки до Бога.

Першi три стадiї складають перiод кризи.

4. Реактивна депресiя, яка поєднується з почуттям провини, образи, горя. Хворий розумiє, що помирає, жалкує про свої негативнi звички, образи. Але вiн вже готовий прийняти смерть, закiнчив усi свої земнi турботи, заглибився у себе.

5. Прийняття власної смертi. Пацiєнт отримує мир i спокiй. Втрачає iнтерес до оточуючого, внутрiшньо зiбраний i знаходиться у полонi своїх думок, готуючись до неминучого.


Три реальності пережиття втрати. Людина, що переживає втрату, змушена виконати 3 важливих завдання:

  1. Оплакати втрату і примиритися з нею...

  2. Відвести втраченій особі нове місце в пам‛яті та в житті...

  3. Реорганізувати своє життя і навчитися жити без втраченої особи

Процес пережиття втрати є часо- та енергоємким.
У кожного він неповторний, втім можна виділити деякі закономірні фази.

Перша фаза – шоку / заціпеніння


  • “я не можу повірити...” /заперечення реальності

  • Відчуття дереалізації/деперсоналізації

  • Вихор почуттів: паніка, біль, відчай, туга, злість...

  • Або ж відсутність почуттів – “замороженість”, “відчуженість” – така замороженість відіграє функцію психологічного “буфера”

  • Соматичні відчуття: стиснуло в горлі, неможливість вдихнути, запаморочення

  • Дезорганізація поведінки: збудження, крик, плач або ж заціпеніння, відстороненість, автоматичні дії

  • Виключна увага на образі померлої людини, взаємодія з оточенням “на автопілоті”

  • Тривалість від кількох годин до 5-7 днів (інколи до 2 тижнів)

  • Особливо виражена, коли смерть раптова, непередбачувана, трагічна

Друга фаза: усвідомлення втрати, оплакування втрати, дезорга-нізації та туги за померлим

  • Що відбувається на цій фазі?

    • Усвідомлення реальності втрати та життєвої пустки - відчай, біль, лють (це фаза сильних почуттів)

    • Заціпеніння, яке відігравало роль ”емоційного буфера” пройшло – емоційна дезорганізація

    • Сильна туга за померлим – усі думки про нього, життя у спогадах, не можуть попрощатися з ним... Відмова перегорнути сторінку книги життя...

  • Головні завдання цієї фази:

  • Усвідомлення, ким була для них померла людина, як було жити з нею, як було їм разом... Усвідомлення глибини втрати (людини, яку любиш, частинки себе, майбутнього, стилю життя і багатьох його радостей, сенсу життя і т.д.)...

  • Плакати і тужити... Відчути і пережити увесь біль втрати...

Тривалість цієї фази може бути дуже різна: від кількох місяців до кількох років.

Третя фаза: фаза примирення та емоційного виснаження


  • Інтенсивні почуття, які переживає людина на попередній фазі, “вигорають”, залишаючи по собі відчуття сильної емоційної та фізичної втоми, виснаження

  • Близькі усе більше усвідомлюють, що “це дійсно сталося і нічого уже ані змінити, ані повернути...”

  • Людина перестає уже емоційно боротися з втратою і поступово надходить відчуття примирення...

  • Головне завдання цієї фази: прийняти втрату і примиритися з нею, “перегорнути сторінку книги життя”

Четверта фаза: фаза реорганізації та повернення до життя

  • Попередня фаза закриває двері у минуле, приходить час відновлювати сили та поволі повертатися до життя.

  • Пустка починає поволі заповнюватись, але тепер треба по-новому організовувати та реорганізовувати життя

  • Головне завдання цієї фази: “почати дивитися на нову сторінку книги життя, яка відкривається перед тобою”, почати думати “треба повертатися до життя, треба жити далі – як жити далі?”

П'ята фаза: пошуку сенсу та переосмислення життя


  • Пережиття смерті близької людини є досвідом, після якого ми уже ніколи не зможемо дивитися на життя так, як раніше – цей досвід закликає до переосмислення життя, своєї ролі в ньому, моральних та духовних орієнтирів

  • Зіткнення зі смертю неминуче нагадує людині про її власну смерть і про нашу загальну смертність - це запрошує до інтеграції власної смерті, до глибшого відчуття цінності життя

  • На цій фазі люди намагаються надати змісту трагічній події у власній історії життя, переосмислити його і тоді з оновленими цінностями, орієнтирами, ідентичністю прийняти відповідальність за нього і братися творити його...


5.2. Теоретичні питання до заняття:

  1. Які чинники впливають на виникнення тотальної психічної залежності?

  2. Який вплив комп'ютерних ігор на організм?

  3. Які є стадії ігрової залежності?

  4. Історія суїциду.

  5. Визначення поняття «суїцид».

  6. Суїцид у студентському віці.

  7. Теорія суїциду.

  8. Психодіагностика суїциду.

  9. Суїцидальний ризик (визначення поняття, психодіагностика).

  10. Допомога медичного психолога особам з суїцидальними нахилами.

  11. Класифікація сцїцидвльної поведінки.

  12. Суїцидальна спроба.

  13. Ефтаназія. Види ефтаназії. За і проти.

  14. Психологія помираючих хворих.

  15. Переживання втрати близької людини.

6. Матеріали методичного забезпечення заняття: тестові завдання

Завдання 1. Знижена здатність переносити труднощі повсякденного життя, поряд з хорошою здатністю переносити кризисні ситуації є ознакою:

а) кримінальної поведінки;

б) делінквентної поведінки;

* в) аддиктивної поведінки;

г) патохарактерологічної поведінки;

д) психопатологічної поведінки.



Завдання 2. Суїцид на поведінка, пов’язана з кризовими ситуаціями в житті і особистими трагедіями, називається:

а) психогенною;

б) егоїстичною;

в) альтруїстичною;

г) дистимічною;

* д) аномічною.



Завдання 3. До естетичної категорії суїцидної поведінки відноситься:

а) місце суїциду;

б) час суїциду;

* в) спосіб суїциду;

г) тривалість суїциду;

д) значимість суїциду.


Завдання 4. Аддиктивні парасуїцидні спроби здійснюють ся з метою:

а) привернення уваги до власної персони;

* б) вивести себе із стану беземоційності і нудьги;

в) безболісно піти з життя;

г) піти з життя при таємних обставинах;

д) піти з життя для блага народу.


Завдання 5. Особи з істеричними розладами особистості частіше вибирають:

а) групові способи суїцидної поведінки;

б) недемонстративні способи суїцидної поведінки;

в) недемонстративні способи парасуїцидної поведінки;

г) демонстративні способи суїцидної поведінки;

* д) демонстративні способи парасуїцидної поведінки.



Завдання 6. До наркотичних речовин, які мають ейфоризуючий ефект і сприяють швидкому та різкому підвищенню настрою, появі сміхотливості, благодушшя, радості, відносяться всі нижче перераховані, крім:

а) ЛСД;


б) опію;

в) морфію ;

* г) транквілізаторів;

д) маріхуани.


7. Рекомендована література:

7.1. Основна:

  1. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології: Підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. – Вінниця, 2001.

  2. Мендлевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. – М .: Медпрес., 1998..

  3. Карвасарский Б.Д. Клиническая психология: Ученик для медвузов. – СПб, Питер, 2002.

  4. Гавенко В.Л., Вітенко І.С., Самардаковка Г.О. Практикум з медичної психології. – Харків: Регіон-інформ, 2002.

  5. Клиническая психология: учебник для студентов медицинских вузов и факультетов клинической психологии /Под ред.проф.Карвасарского Б.Д. – СПб, 2002.

  6. Лакосина Н.Д., Ушаков Г.К. Учебное пособие по медицинской психологии. – М.: „Медицина”, 1976. – С . 5-57.

  7. Харди Н. Врач, сестра, больной. Психология работы с больным. – Будапешт, 1973. – С. 25-38.

  8. Карандашев В.Н. Жить без страха смерти. – М., 2005. – 336 с.

  9. Зорза Р., Зорза В. Путь к смерти: Жить до конца. – М., 1990. – 248 с.

  10. Крєйг Г. Психология развития . – СПб., 2000. – С. 898 – 918.


7.2.Додаткова:

    1. Аронсон Э., Пратканис Э.Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.

    2. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. — М.: ЧеРо, 1997.

    3. Кабаченко Т. С. Методы психологического воздействия. — М.: Педагогическое общество России, 2000.

    4. Куликов А.В. Психическое воздействие. Взаимодействие и самовоздействие: история, теория, проблемы //Психическое воздействие на личность и группу: Межвузовский сборник научных трудов. – Иваново: Изд-во Ивановского гос. ун-т, 1989.- С. 7–18.

    5. Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М.: “Рефл–бук”, К.: “Ваклер”, 2001. – 576 с.

    6. Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. — СПб.: Речь, 2001.

    7. Соціально-психологічний словник/ Ав.-уклад. В. М. Галицький, О. В. Мельник, В. В. Синявський – К., 2004 – 250 с.



Методичну вказівку склала О.С.Юрценюк
Рецензія та підпис рецензента


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка